+5 Київ
З огляду на те, що щойно черговий журналіст заявляє про хрестовий похід у політику, усі дико збуджуються, у нашій країні, як і раніше, професію "народний депутат" вважають однією з найпрестижніших.
Бо якби він (вона) заявили про бажання стати проктологом або слюсарем-волейболістом, ніхто б навіть бровою не повів. До того ж самі кандидати поводяться так, немов оголошено про те, що вони нобелівські лауреати чи лауреати Оскара: пояснюють, розкланюються і пишуть довгі спічі із вдячністю життю й батькам.
Коли журналісти йдуть у бізнес чи будь-яку іншу діяльність – жодних таких кривлянь не відбувається. Отже, самі фігуранти вважають свою долю винятковою і щасливо стискають лотерейний квиток.
Ніколи не забуду свого здивування, коли на запитання "чи повернетеся ви в журналістику після закінчення каденції" Мустафа Найєм у прямому ефірі поважно відповів: "Мені здається, я це вже переріс!" Одразу чомусь згадала, як один український олігарх, продавши футбольну команду, сказав у найближчому оточенні: "Я вискочив із футболу, як єврей із поліції".
Усі ці "вискакування" з професії з натяками "я гідний більшого" – смішні, оскільки немає у світі більшого. І знаєте, це "я йду в політику, бо як журналіст не можу нічого змінити" – чистий фальшак. Тому що не можеш нічого змінити через журналістику – не зможеш і через політику. Навіть двірник змінює багато чого, чисто підмітаючи подвір’я.
Та імен видатних депутатів у нас так само мало за 26 років незалежності, як і імен видатних журналістів. Оскільки більшість таких кар'єристів сприймають професію як інструмент для влаштування особистої долі.
І так: не намагайтеся вгадувати. Я не про Дмитра Гнапа. Я про тенденції та мотиви. Я про те, що жоден журналіст у Верховній Раді за 26 років не став видатним політиком. І те, що сьогоднішні депутати (колишні журналісти) пішли із професії, – це краще, а не гірше. Кого з нинішніх у ВР вам не вистачає в щоденних медійних випусках?
Джерело: Наташа Влащенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
