+10 Київ
Давайте я все ж трохи раціоналізую це божевілля і риторику від Трампа. Чи зможе він досягти результату ультиматумами й шантажем щодо Зеленського? Давайте проаналізуємо. Риторика Трампа завжди вирізнялася різкими заявами, ультиматумами й прямолінійними звинуваченнями. А ще брехнею, брехнею, брехнею й нахабною брехнею. Писав про це багато разів.
Така стратегія часто спрямована на формування жорсткого іміджу політика, який "має силу" диктувати умови й вимагати негайних рішень. Він так робив десятки разів як президент, і майже завжди йому доводилося відступатися від власної позиції. З останнього – шантаж Канади й Колумбії, який зазнав фактичної невдачі в обох випадках. Тільки там, де діяв компетентний і адекватний Рубіо – у Панамі, – вдалося досягти результату.
Бо риторика "шокових" ультиматумів – це одна річ, а реальні політичні кроки – зовсім інша.
Трамп хотів швидко отримати "перемогу" у вигляді "миру". Росіяни йому без реальних погроз нічим не поступляться. Він намагається взяти "на слабо" сторону, яку вважає слабшою, – Україну і Європу. Ну, сходить нафіг. А далі починають працювати механізми політики.
Українське суспільство не приймає "мир за будь-яку ціну". Наше суспільство вже не раз продемонструвало, що воно відкидає політику примусу ззовні. Шантаж із боку лідера іншої держави ще більше консолідує українців навколо влади, а не змушує їх капітулювати.
Більшість американського суспільства досі за допомогу Україні і не сприймає Росію як партнера. На сьогодні лише 8% американців мають хороше ставлення до РФ. Для порівняння: у 2020 році 28% вважали, що росіяни хороші, у 2022 році ця цифра склала 15%. 61% американців вважає росіян ворогами, а лише 4% – партнерами. У той же час 52% громадян США підтримують використання Україною американської зброї на території Росії.
Трамп змушений буде зрештою зважати на позицію Конгресу, Пентагону й суспільства. Шантаж Зеленського може викликати спротив не тільки з боку демократів, а й частини республіканців, особливо тих, хто виступає за стримування російської агресії.
Вимагати від Києва якихось "швидких домовленостей" із Путіним або раптового компромісу, що зіграє на користь Москви, – ігнорувати геть весь контекст міжнародних відносин. Позиція Трампа наразі зустрічається з несприйняттям (відкритим чи фактичним) з боку всіх без винятку ключових союзників.
До того ж, хто б там що не розповідав, і Україна, і Зеленський особисто все ще мають широку підтримку на Заході. І позиція України – ключова для будь-якої домовленості з Путіним. Спроба ізолювати чи "поставити на коліна" Зеленського означатиме відкритий конфлікт не лише з Києвом, а й із ЄС і НАТО.
Чи готовий Трамп штовхати Європу в обійми Китаю? І чи готовий американський істеблішмент виглядати, як більша, ніж Китай, загроза для світової стабільності? Дуже сумніваюся.
Трамп не зможе ігнорувати і власні політичні інтереси. Запорука його популярності – образ успіху. Коли ультиматуми щодо України не принесуть позитиву, йому доведеться редагувати свою позицію. Американські виборці хочуть бачити успіхи, а не чергову катастрофу з невідомими наслідками для їхньої безпеки.
Зрештою, Трамп муситиме врахувати реальні розклади на полі бою та міжнародну підтримку України. Йому доведеться або вести США в міжнародну ізоляцію (бо для диктатур своїм він ніколи не буде), або в реальних кроках бути більш поміркованими. Запропонувати власний "план миру" з посередництвом європейців чи арабських монархій і триматися раціональної дипломатії.
Головне, що має робити зараз Українська держава і суспільство, – не вестися на весь цей потік трешу з вуст Трампа. Дати спасти першій хвилі, чітко проговорювати червоні лінії, спускати все на рівень нудних багатосторонніх контактів.
У часи Трампа для нас найкращим сценарієм буде вийти з війни під гарантії безпеки (у першу чергу – постачання зброї, грошей і технологій) і чекати краху Путіна і трампізму. А зараз головне – дивитися на кончених відповідно до їхнього статусу і зберігати спокій.
Джерело: Юрій Богданов / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
