+15 Київ
Важко переоцінити значимість Криму для Росії. Крим завжди був украй важливим регіоном для Кремля, маючи як історичну, так і стратегічну значущість.
Крим має довгу історію, пов'язану з Російською імперією. Росія завжди розглядала Крим як важливу частину своєї історичної спадщини. Кримська війна (1853–1856), Кримська конференція (4–11 лютого 1945 року) та інші історичні події ще більше зміцнили зв'язок між Росією і Кримом в уяві Кремля.
Крим має важливе геополітичне значення через своє розташування на березі Чорного моря. Його близькість до Близького Сходу, Балканського регіону й Середземного моря робить його важливим пунктом для контролю над регіоном. Крим знаходиться на ключовому географічному перетині торгових маршрутів, що з'єднують Європу, Середземномор'я і Близький Схід. Перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі й контроль над Чорним і Азовським морями дає Росії можливість впливати на економічний і військовий оборот у регіоні.
Крим також важливий для Росії через його роль у гарантуванні енергетичної безпеки. Кримський півострів має значні запаси природного газу й нафти, що дозволяє Росії забезпечувати енергетичні потреби країни.
У підсумку Крим є ключовим регіоном для Росії, який об'єднує історичні, геополітичні, економічні й військові чинники. Контроль над Кримом дає Росії великий вплив на регіон і дозволяє забезпечити свої інтереси в Чорноморському басейні й далеко за його межами.
І все було б так, якби не одне "але"...
Крим – це Україна! І ця, на думку Кремля, "історична несправедливість" багато років давила на мізки кремлівських небожителів і врешті-решт призвела до анексії українського півострова у 2014 році. Підступно? Так. Несподівано? Ні. Надто ласим шматком був Крим для Росії, і не розуміти, що Кремль піде на все, щоб отримати його у складі імперії, було б дуже нерозумно. Тим більше, що за місяці до анексії і військові, і спецслужби попереджали про надзвичайну активність росіян на півострові, яка чітко вказувала на можливість його військового захоплення. Чим керувалася у своїй бездіяльності "післямайданна" влада України, достеменно невідомо, але "можновладні фігуранти" справи про втрату Україною майже 5% своєї території досі займають у політикумі обкраденої ворогом країни високі й поважні місця.
Анексія Криму Росією навесні 2014 року принесла на багатостраждальний український півострів "русскую весну" з гірким присмаком страждань, утисків, переслідувань кримськотатарського населення, соціальним занепадом і гуркотінням ворожої військової техніки. Колишня "всеросійська здравниця" швидко перетворилася на єдиний військовий об'єкт окупантів. За дев'ять років окупації рекреаційно-оздоровчий півострів "оздоровився" на 224 військові зони. Аеродроми, порти, полігони, склади зброї та інші ознаки "русского мира" практично унеможливили не тільки вільне пересування на своїй землі для населення Криму, а й призвели до справжньої екологічної катастрофи, яка ставить під загрозу здоров'я й саме життя населення.
Для Російської Федерації анексія мала цілі дуже далекі від туризму, оздоровлення, охорони заповідників або розширення території держави. Кремль намагався запобігти розміщенню в Криму флоту НАТО (до якого могла долучитися Україна) й контролювати Північне Причорномор'я. Тому й перетворив Крим на потужний військово-логістичний форпост, зруйнувавши унікальну екологічну систему півострова.
Не менш важливими стратегічними цілями були блокада українського порту Азов, захоплення газових родовищ (одне з яких було захоплене російськими військами біля узбережжя Одеської області, далеко від Криму) і представлення анексії Криму як ідеального прикладу "успішної імперської політики".
Що ж у результаті анексії (успішної через дивні, м'яко кажучи, дії української влади) отримали росіяни? Чи таким "успішним" виявився окупаційний план?
"Соціальне піднесення" простих росіян після окупації Криму досить швидко перетворилося на розчарування й нерозуміння "навіщо воно їм". Для російського бюджету півострів став "економічною прірвою", де зникають мільярди рублів, переважно так і не доходячи до свого "кінцевого споживача". Корупційні схеми окупаційної псевдовлади Криму перевершили навіть звичні для Росії масштаби. Занепад виробництва призвів до соціальної кризи, зростання цін, значних комунальних проблем.
Попри всі запевнення, що "Росія тут надовго", і Кремль, і так звана окупаційна влада відносяться до кримських багатств, як до чогось тимчасового. Такого, що потрібно лише якнайшвидше вкрасти або спаплюжити. Військова експансія разом зі знищенням природного ландшафту й злочинною забудовою практично зруйнувала екосистему.
До того ж, "непотоплюваний авіаносець Крим" виявився не таким уже й захищеним. Місцевий рух спротиву і ЗСУ не дають спокою окупантам. Атаки з повітря й підриви російських військових об'єктів на суші й на морі вже давно стали звичним явищем, яке не може не бентежити тих росіян, які наважилися провести відпочинок на такому колись привабливому кримському узбережжі. Як же так, "абсолютна безпека", обіцяна Кремлем, тепер має забарвлення чорного диму вибухів й кілометрових черг на Керченському мосту з тих, хто вже "навідпочивався" і хоче втекти швидше від "несподіваної" війни, яка, як з'ясувалося, зовсім поруч.
До речі, про міст. Ні, не так, "міст"! Путінський "об'єкт №1", який окупанти побудували з метою з'єднання Керченського й Таманського півостровів через острів Тузлу й Тузлинську косу, повинен виконувати ще одну суто загарбницько-військову функцію. Конфігурація й основні параметри мосту навмисно спроєктовані так, щоб створювати максимальні перешкоди для судноплавства в Керченській протоці й Азовському морі.
Замала ширина й висота головного прольоту обмежує розміри суден, які можуть заходити в українські порти в Азовському морі, і значно полегшує Кремлю можливість повністю контролювати й блокувати прохід на власний розсуд. Автодорожній міст був штучно опущений таким чином, що навіть невеликі судна не можуть пройти під його опорами і змушені проходити через основну протоку.
Отже, побудувавши Кримський міст, Росія встановила повний контроль над входом в Азовське море. Крім того, на шельфі Азовського моря розташовані родовища нафти й газу, які належать Україні. Після будівництва мосту через Керченську протоку нафтогазові бурові платформи більше не можуть проходити під арками мосту й бути відбуксированими з Азовського моря.
Будівництво такої гігантської інженерної споруди призвело до екологічних загроз, які не враховували на етапі проєктування. Суцільний насип з боку Таманського півострова фактично знищив острів Тузла, хоча він мав неабияку природну цінність. Перекриття Керченської протоки насипами вплинуло на гідрологічні процеси у протоці, позначилося на прибережних течіях і міграції планктону.
Міст, який, за галасливими заявами росіян, "простоїть 100 років" і "витримає ядерний удар", виявився не таким міцним і довговічним. Після ударів по мосту гексоген-поліетиленовими "подарунками" від України добре було видно проржавілу арматуру й неякісний бетон у місцях пошкодження. Нічого дивного, крадуть... Попередній кошторис "проєкту століття" – будівництва Керченського мосту – становив 150 млрд руб. на будівництво транспортного переходу, 86 млрд руб. на підготовчі роботи і 51 млрд руб. на будівництво під'їзних доріг. Однак на момент пуску лише першої черги мосту він коштував уже приблизно $4 млрд. І зовсім не через покращення матеріалів і якості робіт. Будь-яка наступна потужна й влучна "доставка подарунків" ЗСУ поставить хрест на інженерному російському "чуді століття".
Путінська влада зовсім не зрозуміла своїми вчинками для звичайного здорового глузду. Ну, вдалася вам анексія навесні 2014 року! То чому ж ви гадите там, де зібралися "залишитися історично назавжди"?! У якій пришелепкуватій голові з'явилася ідея підриву Каховської ГЕС? Так, цим злочином ви нанесли значні втрати Україні. Смерть, збитки, катастрофічні екологічні наслідки. Але ж унаслідок руйнування Каховської ГЕС і розливу водосховища Крим утратив водопостачання. Рівень води у водосховищі впав до такої позначки, що підтримання подавання води Північно-Кримським каналом стало неможливим. Щонайменше на рік. Як наслідок – серйозні проблеми для населення та сільського господарства Криму.
Негативний вплив на довкілля після теракту став загрозою не лише для екосистем басейну нижнього Дніпра півдня України. Тисячі тонн зруйнованих конструкцій і токсичних речовин досягли узбережжя Чорного моря, на якому окупанти так завзято вигрівали свої бліді тіла, насолоджуючись краденим природним багатством. Ви ж там збиралися "надовго"!
Єдину функцію, на яку сподівалися загарбники при анексії Криму, він, на жаль, виконав. Крим став військовим плацдармом для наступу в лютому 2022 року. Такий розвиток подій був зрозумілий усім практично відразу після анексії. Експерти попереджали, усі розуміли, але...
Як сталося, що Чонгарська протока й вузький перешийок між Кримським півостровом і материком, що вважалися майже нездоланними перешкодами за умови вмілої організації оборони, не зупинили ворога? Чому мости й канали через річку Чонгар не було підірвано? Чому вранці 24 лютого російські війська без особливих перешкод перетнули адміністративний кордон із Кримом, блискавично просунулися вздовж автомагістралі й подолали понад 100 км і взяли під контроль Нову Каховку? Чому до обіду вони вже наблизилися до Херсона й вийшли до Антонівського мосту? Це все запитання до слідства, яке обов’язково визначить причини такого провалу української оборони.
Минуло півтора року, і вже росіяни копають захисні споруди в окупованому Криму. Для того, щоб анексований півострів перетворився на пастку для окупантів, потрібно перерізати ворожі сухопутні коридори до Криму і знищити "чудо-міст". Важке завдання, яке може коштувати тисячі життів українських захисників. Прорвавши оборону ворога біля Мелітополя, навіть без деокупації самого міста, українці зможуть контролювати ракетно-артилерійським вогнем логістичні шляхи до окупованого Криму. Для Кремля це означатиме практично 100-відсоткову втрату анексованого півострова, яку путінський режим навряд чи зможе пережити.
Незважаючи на те, що вже зараз украдений в України півострів перетворився для путінської Росії на "чемодан без ручки" через економічний тягар, міжнародні санкції та внутрішні соціальні загрози, повернення Криму в рідну українську гавань означатиме для Кремля руйнацію всієї "скріпної" пропаганди про "обраність і непереможність" і призведе до повної втрати довіри не тільки нечисленних "партнерів", але й усього російського суспільства. Напередодні виборів 2024 року Путін не зможе собі такого дозволити, тому визволення Криму, яке так необхідне для України, може перетворитися на початок глобальної катастрофи світового масштабу. Навряд чи у старого злочинця вистачить розуму зупинити війну й визнати власну поразку.
Крим обов'язково поверне свій український статус, визнаний світовою спільнотою. Та найкраще було б, щоб кремлівська зграя на чолі з диктатором подохла напередодні від інфаркту та нервових судом від самої думки про невідворотність цього процесу.
Джерело: "Обозреватель"
