+5 Київ
Наскільки ж вони нічого не розуміють про нас. Ані росіяни, ані інші сусіди, ані наші союзники, партнери, ті, хто далеко за океаном, і ті, хто майже поряд на мапі.
Усе ж на поверхні. Усе відкрито. Але вони дивляться й не бачать.
Ми є та нація, яка з дерев'яними палками й тоненькими щитами вийшла проти снайперів на Майдані й перемогла.
Ми є ті, хто зупинив навалу в лютому 2022-го. Ту саму, яку ми за всіма розрахунками і друзів, і ворогів зупинити не могли.
Ми є ті, чиї діди й прадіди билися з комуністами в лісах і горах, розуміючи, що перемогти неможливо. І потім вони ж, кинуті в тюрми, підіймали повстання, аби просто дотягнутися до горлянки ворога – і піти в засвіти із честю і зброєю в руках.
Ми є ті, хто бився завжди. І цього ніхто не зрозумів. Ані Путін. Ані Трамп. Ані інші.
Ми є щит Європи. Щит може здаватися незручним. Може – задорогим. Щит може натирати руку до крові. Але без щита тобі кінець.
Якщо ви лицарі – вам потрібен щит. Якщо ви жертви – вам потрібен ошийник раба.
Ми є щит, що приймає на себе удар. На наших душах безліч зазублин, щербин, наші серця в крові, бо всі ми втратили когось і втратили щось.
Але ми тут 1 тис. років. Ми були тут учора. Ми стоїмо тут сьогодні. І ми будемо стояти тут завтра. Біля могил наших друзів.
Ми сьогодні дивилися із сином документальний фільм про Майдан. Цей фільм дивилися тисячі людей у всьому світі. Можливо, мільйони. І я впевнений, що вони дивилися – і не бачили. Слухали – і не чули.
Людей, які вірять у правду більше, ніж у смерть, перемогти неможливо.
Лютий – це місяць, який завжди показував світу, хто ми є. А світ дивився й не бачив.
Ми переможемо. Я вірив у це тоді, вірив у 2022-му, вірю зараз, бо знаю нашу історію й знаю наших людей.
Увесь Усесвіт може бути проти нас. Але це тільки розпалює нашу лють.
Лютий – наш місяць. Ви дійсно мали б це зрозуміти.
Джерело: Юрій Гудименко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
