ГОРДОН
 
 
Юрій Романенко

Шеф-редактор інформаційно-аналітичного порталу "Хвиля", журналіст і блогер, співзасновник Українського інституту майбутнього.

 

Україні потрібен грамотний протекціонізм. П'ять тез на прикладі хімічної промисловості

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Економіка України сьогодні нагадує палубу "Титаніка", на яку із трюмів висипали ті самі щури з Держрезерву, що безсовісно зжерли 2700 вагонів зерна. Оскільки кормова база постійно звужується, то конфлікт інтересів змушує сторони йти в лобову атаку одна на одну. Держава водночас виконує роль капітана Сміта, який спостерігає з капітанського містка, як судно тоне, але кричить бадьорим голосом: "Громадяни, не панікуйте, ми йдемо не на дно, а у світле майбутнє".

Саме такі аналогії виникають, коли спостерігаєш за срачем навколо ймовірних квот на імпорт мінеральних добрив в Україну. Оскільки я не є ні хіміком, ні аграрієм, висловлю свою невеличку думку щодо цієї історії, адже її логіка така сама збиткова, як і маса інших історій українського бізнесу, які вчора можна було послухати під час зустрічі бізнесу із президентом Зеленським у Хмельницькому.

Перше. Коли одна зі сторін заявляє, що тільки її інтереси в цьому питанні потрібно чути і враховувати, – це називають галузевим лобізмом, а не пошуком правильного для економіки рішення. Стосується всіх.

Друга. За всієї поваги до багатьох аграріїв, розповіді про вітчизняних хіміків-монополістів видаються наївними та необґрунтованими. Якби в нашій країні реалізовували курс на руйнування монополій, тоді такі заяви лягали б у правильний контекст. Але в нас практично вся економіка і промисловість тримаються на монополії. На підприємствах монополістів працюють сотні тисяч людей – у хімії, металургії, енергетиці та інших галузях. Навіть більше, в АПК теж домінують монополії, які визначають погоду в АПК. Отже, тоді або уряд не має заявляти про протекціонізм і взагалі не має навіть права заїкатися про підтримку національних виробників, або якщо таку державну політику задекларовано, тоді маємо формулу: "Підтримка економіки і порятунок робочих місць – це, зокрема, і підтримка підприємств олігархів". Хто вам сказав, що Зеленський або Шмигаль за нинішніх умов мають брати на себе завдання зруйнувати цей принцип, спилюючи в такий спосіб гілку, на якій сидять? Особисто я вважаю, що демонополізація необхідна як базовий курс держави в економіці, оскільки засилля монополій не дає можливості Україні нормально розвиватися. Але демонопонолізація не має призводити до захоплення нашого ринку іноземними монополіями.

Третє. Будь-який уряд має право захищати національний ринок, і якщо з кожного такого питання на вулицю вибігатиме сто людей і махатиме прапорами, а міністри їх вислуховуватимуть, то такий уряд у принципі на хрін нікому не потрібен. Міністерству економіки потрібно чітко заявити про свою позицію щодо ринку мінеральних добрив, висунути аргументи й ухвалювати рішення з огляду на загальні інтереси держави. Тривалі дискусії з лобістами ні до чого не приведуть. Виробники стоятимуть на своєму, аграрії – на своєму, а імпортери та інші торговці – на своєму. А якщо на сотню мітингувальників від аграрних асоціацій завтра на вулиці вийде тисяча працівників хімічних підприємств. Далі що? Якщо питання в державі вирішуватимуть методом масовки, то так це й визнаймо. Перемагає той, хто більше приводить людей на Майдан. Куди ми прийдемо з таким підходом? Очевидно, що на самісіньке дно, куди чітко тримає курс "Титанік".

Четверте. Головне. Давати на своєму ринку вольницю іноземним виробникам, тоді як у міжнародній торгівлі обмежувальні заходи щомісяця лише наростають – це віддавати себе на усвідомлене (або неусвідомлене) розтерзання. Аргумент, що імпортне на 20% дешевше, у цьому випадку не канає. Цей аргумент важливий, але потрібно враховувати ефекти для економіки загалом і якщо вводити квоти, то пускати на ринок тільки той імпорт, який допомагатиме балансувати ціну, усе інше – імпортозаміщення. І це стосується не тільки добрив, а у принципі всього, що ми ще здатні самі виробляти. Як учора сказав один бізнесмен на зустрічі із Зеленським, "ми імпортуємо цвяхи". Замисліться! Країна, яка має свої поклади залізної руди, розвинену металургію, десятки ЗВО, не може налагодити виробництво цвяхів! Так і з конфліктом між аграріями та хіміками. Не можете ефективно захищати національне виробництво, ну тоді визнайте, що інтереси аграрних компаній наразі стоять вище від інтересів хімпрому, і зливайте свої квоти в унітаз.

Тут гарним прикладом буде ситуація в українській енергетиці, де бурхливий і не прорахований за ризиками розвиток зеленої енергетики призвів до жахливих дисбалансів в енергосистемі. У підсумку Україна змушена зупинити кілька енергоблоків АЕС із найдешевшою електроенергією, щоб виконувати зобов'язання щодо зеленки. Фактично ми своїми руками вбиваємо становий хребет енергетики і весь ланцюжок залежних від неї галузей. Отже, ми бачимо, що держава сповідує збиткову логіку підтримки закордонних виробників, коли створює своїми руками такі умови, що національний виробник перебуває в гірших умовах, ніж зовнішні. І Кабмін Гончарука, і Кабмін Шмигаля поки що, на жаль, не розірвали це порочне коло.

І п'яте. Якщо створюєте тим самим хімічним підприємствам України переваги на ринку, то зробіть це з низкою чітких зустрічних умов. Дайте п'ять років на модернізацію тих самих виробництв. Мета модернізації має полягати в тому, щоб українське виробництво в ідеалі на всі 100% могло покривати внутрішній попит і ефективно захоплювати зовнішні ринки. Тут треба брати досвід Південної Кореї, яка свого часу давала дотації та інші форми підтримки тим компаніям, які 30% своєї продукції реалізовували на зовнішніх ринках. Зростання якості стимулював експорт, експорт – приплив капіталу в економіку Південної Кореї, приплив капіталу розширював ємність внутрішнього ринку, а це сприяло тому, що корейці купували все більше власної якісної продукції. Ось так це працює в комплексі. Економіка працює як єдине ціле, і не можна керуватися аргументами виключно одного сегменту або бізнесу.

Очевидно, що Україна зацікавлена у своїй хімічній промисловості. І дуже шкода, наприклад, що тоді як в Узбекистані будують або модернізують десятки нових підприємств хімпрому, в Україні хімпром повільно вмирає. А разом із ним і цілі міста. Я сам родом із такого міста в Харківській області, яке практично померло після закриття хімзаводу.

Тому, якщо вже говорити відверто, то нехай наш АПК витягає наш хімпром, а не хімпром турків, росіян чи поляків. І тоді Кабмін вибудовує з олігархами і власниками загальний підхід і стежить за його реалізацією. Установіть чіткі критерії за цінами, за яких можна повернутися до перегляду в той чи інший бік квот на імпорт. Міністерство економіки і торгівлі здатне це робити. Зобов'язане це робити. Інакше навіщо воно нам? Держава зобов'язана виступати як диригент інтересів, балансуючи їх і згладжуючи кути конфліктів.

Можна навести ще один приклад – Німеччини, яка в нульові роки провела одну з найефективніших реформ на ринку праці. Після усвідомлення загрози перенесення виробництв в інші країни уряду Німеччини вдалося домовитися з бізнесом і профспілками. Перші зобов'язалися не переносити виробництва за кордон, де є дешева робоча сила, а другі зобов'язалися не виступати проти підморожування заробітної плати. Це дало Німеччині змогу не тільки зберегти ядро виробничої економіки, але й наростити експорт і, у кінцевому підсумку, посилити свої позиції. Головним є те, що держава виступає як арбітр між суперечливими інтересами, а не грає виключно на якійсь одній стороні. Це і є державна політика, яка веде країни до процвітання.

Джерело: Юрий Романенко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги