-1 Київ
Коротко про становище України напередодні нової атаки Росії.
Брехливі тварюки завжди будуть брехливими тварюками, але найгірше в нашій ситуації – займатися самообманом.
"Ніхто не збирається рухатися до війни з Україною, ніхто не сприймає якусь можливість такої війни, – заявив Пєсков, коментуючи "ескалацію конфлікту" на сході України. – Росія ніколи не була учасницею цього конфлікту. Але Росія завжди говорила, що вона не залишиться байдужою до долі російськомовних, які живуть на південному сході країни".
Ніколи Росія не зміниться. Я писав 2014 року, що Росія – це крокодил, який діє точно так само, як і 200 млн років тому. Крокодил запрограмований на одне – жерти. І розуміє лише одне – силу п...здюлів. Тому вкрай наївно вважати, що Росія не нападе, тому що "Північний потік – 2" не добудовано. Вона напала 2014 року, коли не був добудований ні "Північний", ні "Турецький потік". Раніше точно так само і точно під такими самими приводами московити рвали Польщу, а потім ще кілька десятків країн, поки в Першій світовій не отримали по носі.
Тому подвійно прикро, що ми сім років злили в унітаз. І напередодні нового вторгнення ще зберігаємо ілюзії, що "Путін не піде", "немає умов", "Захід нам допоможе, якщо...". В Україні не розуміють масштаб катастрофи, перебуваючи у стратегічній позиції Польщі 1939 року. Адже справа може набути саме такого обороту. Бо новий етап "українського питання" буде для США критично важливий з погляду "втрати обличчя". За останні 20 років, починаючи з атак 11 вересня 2001 року, США набули реноме "необов'язкової держави" (за термінологією співробітника Держдепу Валі Насра в однойменній книзі). Постійні кидки союзників і невпевнена, хаотична зовнішня політика за Буша-молодшого, Обами, Трампа привели до того, що архітектура глобальної гегемонії США впала. Це різко посилило позиції Китаю, Росії та регіональних гравців на кшталт Ердогана, Індії, які також прагнуть знайти глобальний статус, а також переділ сфер впливу на рівнях нижче.
Так ось, сьогодні США підійшли до небезпечної межі, коли нездатність виконувати зобов'язання на регіональному рівні розпалює апетити інших гравців. Тому дріб'язковий для Вашингтона український трек може спричинити зловісні наслідки в розкладі щодо Тайваню, Південно-Східної Азії, індо-китайських відносин, Близького Сходу. Я ж не жартував влітку 2013 року, коли говорив, що Янукович штовхнув Україну в роль світового Герострата – сірника, який полетить у наповнений до країв котел глобальних суперечностей. І тому нам потрібно менше хизуватися і подивитися фактам в обличчя.
Росія готова нас атакувати і розгорнула всю необхідну інфраструктуру вторгнення (армію, пропаганду, обхідні газопроводи). Росія виходить із передумов, що Україна, якщо і може існувати в логіці її національних крокодилячих інтересів, то лише як салямі, яке наріжуть у будь-який відповідний момент. Нагадаю, що Польщу Росія різала 150 років, а дорізала за 25 років в останній чверті XVIII століття.
Найтупіший висновок, який ми зробили з подій 2014 року, – що Росія буде нас атакувати в дусі Другої світової війни. Ні, вона навчилася воювати в дусі мережоцентричних воєн, працюючи на вищому рівні – смисловому. Поразка є наслідком нездатності ідентифікувати загрозу як загрозу і у відповідний спосіб її відбивати. Саме тому армовір Порошенко був жахливим пасом Путіну. І саме тому сьогодні Путін використовує тезу про "захист російськомовних" як базову для розширення вторгнення. Саме про це говорить Сергій Дацюк, коли в останніх бесідах розгорнув дискурс про складність мислення як найнеобхіднішу умову для збереження України та завдавання поразки Росії. Якщо ми у відповідь на агресію Росії спрощуємося, то нам п...здець. Це дуже простий критерій визначення правильності чи неправильності наших дій – ми ускладнюємо чи ні.
Одноклітинний трайбалізм – це однозначно польський фінал у дусі 1939 року. Почитайте Чеслава Мілоша, щоб вловити жахливість паралелей.
Водночас США стали заручником української ситуації, коли її ігнорування призводить до дуже серйозних негативних наслідків на інших, важливіших театрах в Азії і на БВ. Саме тому українська криза може легко привести до "сербських наслідків". Коли Сербія була атакована Австро-Угорщиною 1914 року через вбивство ерцгерцога Фердинанда, її армію розгромили сили центральних держав, які переважали. Так, за фактом Сербія опинилася в таборі переможців Першої світової. Але якою ціною! До січня 1916-го сербська армія покинула територію Сербії. Втрати живої сили та цивільних були колосальними. Сербії все ж пощастило відвоювати свої території разом із союзниками Антанти. Але наслідки ПСВ і ВСВ відгукуються Балканам до сьогодні.
До чого це я говорю? Різке розширення залучення США в українську кризу загрожує масштабуванням конфлікту і перетворенням України в таке саме запекле поле боротьби, як Сербія в 1914–1918 роках. З усіма супутніми й тяжкими наслідками, що випливають для України.
Резюме: Ми не маємо сподіватися, що Путін блефує і це загострення закінчиться якось само собою. Ми можемо сподіватися на це, але стратегія Росії занадто очевидна, щоб далі продовжувати залишатися бекаючим страусом, хто покладає надію на рятівну логіку "кота Леопольда".
За всієї нікчемності Зеленського найтупіше, що ми можемо сьогодні зробити, – це руйнувати нашу державу на тлі крокодила, який підповзає. Тому п'яту колону в особі Порошенка і Медведчука необхідно розбити, якщо Україна хоче залишитися існувати як суверенна держава.
Новий наступ Путіна потрібно розглядати не в логіці катастрофи, а в логіці подолання катастрофи, яка витікає з нежиттєздатного стану Другої української республіки. Вона приречена. Але, вийшовши за рамки мислення категоріями Другої республіки, ми маємо шанс побудувати Третю, життєздатнішу. Сама ситуація змушує Україну відкинути старі форми життя. Щоб вижити. Саме тому потрібно прийняти вторгнення Росії як неминучість і, подолавши страх, діяти.
Бо сім років (насправді більше, підготовку до війни Росія почала з 2006 року) за допомогою своїх покемонів Путін намагався нав'язати Україні трайбалізм. Покемони успішно справлялися із цим завданням. Позбутися покемонів Путіна і трайбалізму – означає зберегти Україну в більш-менш сучасних територіальних межах. І дати їй шанс на краще майбутнє.
Джерело: Юрий Романенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
