+1 Київ
Відмова регламентного комітету Верховної Ради "благословити" зняття недоторканності з низки народних депутатів реанімувала дискусії про доцільність існування в державі положення про депутатський імунітет.
17 років тому в Україні відбувся всенародний референдум, який схвалив пропозицію обмежити депутатську недоторканність і вилучити частину третю статті 80 Конституції України, згідно з якою "народні депутати України не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані без згоди Верховної Ради України". Однак, як відомо, думку народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади було проігноровано.
А як у цивілізованому світі?
Прихильники недоторканності хизуються нормами конституцій країн романо-германського права. Справді, четверта глава конституції Швеції дозволяє проводити затримання чи арешт члена парламенту тільки тоді, "коли він зізнався у злочині або був спійманий на місці скоєння злочину або коли йдеться про злочин, за який установлено покарання не менше, ніж тюремне ув'язнення терміном на два роки".
Є й інший приклад – частина друга статті 160 конституції Португалії, у якій сказано, що "жоден депутат не може бути затриманий чи заарештований без дозволу Асамблеї, за винятком випадків, коли він скоїв злочин, який карається ув'язненням у тюрмі на строк більше ніж три роки, і був спійманий на місці злочину".
Стаття 68 конституції Італії забороняє притягувати до кримінальної відповідальності парламентаря без дозволу палати, до якої він належить, обшукувати, заарештовувати та позбавляти волі, за винятком випадків виконання остаточного вироку або затримання на місці злочину, щодо якого передбачено обов'язковий арешт. Такий самий дозвіл потрібен, коли проводиться в будь-якій формі перехоплення розмов або повідомлень і вилучення кореспонденції членів парламенту.
Відповідно до статті 46 основного закону Німеччини, депутат може бути притягнутий до відповідальності або заарештований за кримінально каране діяння лише за згоди Бундестагу, за винятком випадків затримання на місці злочину.
Стаття 26 конституції Франції також дозволяє арештовувати парламентаря тільки з дозволу бюро палати, у якій він перебуває. Цей дозвіл не вимагається у разі затримання на місці злочину або остаточного засудження.
Що стосується англо-саксонського права, то в ньому обсяг депутатського імунітету значно звужений. Наприклад, стаття 1 конституції США надає конгресменам і сенаторам імунітет від арешту і тільки на час їхньої присутності на сесії відповідної палати, під час проїзду на сесію чи повернення з неї. Однак і цей імунітет не діє у випадках державної зради, тяжкого злочину чи порушення громадського порядку.
Точно так само обмежений імунітет парламентарів Великобританії. Члени Палати громад узагалі не мають привілею від "арешту у кримінальних справах".
На обсяг імунітету тут упливають також правила кримінального судочинства, які гарантують швидке звільнення під заставу кожної особи, яку обвинувачують у скоєнні злочину, окрім хіба що тих, хто скоїв убивство, державну зраду тощо.
Головною причиною повсюдного існування обмеженого депутатського імунітету в демократичних країнах є необхідність гарантувати незалежність депутата, убезпечити його від кримінального переслідування виконавчої влади під надуманими приводами.
Недоторканність по-українськи
Народні депутати України, на відміну від своїх колег у правових державах, мають абсолютний імунітет.
Так бути не повинно. Частину третя статті 80 Конституції України слід виключити, а замість неї ухвалити таку норму: "Народний депутат України може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, але не може бути затриманий або заарештований до набуття чинності вироку суду, окрім випадків, коли парламентар був спійманий на місці злочину".
Тоді правоохоронні органи дістануть право без згоди Верховної Ради порушувати кримінальну справу проти народного депутата, проводити повний процес досудового слідства та передавати справу до суду. Але для того, щоб народний депутат не втік за кордон, слідчий зобов'язаний оголосити підозру та звернутися до суду. А він, у разі потреби, – ухвалити рішення про підписку про невиїзд такої особи, після чого її прізвище подають до Державної прикордонної служби України.
Таке нововведення дасть змогу очистити парламент від криміналітету, зменшить ціну мандата, відкриє дорогу для талановитої та чесної, але небагатої молоді, яка прийде в політику з амбіціями побудувати правову, сильну та демократичну Україну.
Сьогодні, на превеликий жаль, парламент – це акціонерне товариство олігархів України, що сидять на основних грошових потоках країни. Більшість депутатів обиралася до Верховної Ради виключно заради абсолютної недоторканності.
Для таких "діячів" зняття імунітету – це зашморг на шиї, тому вони за жодних умов не проголосують за скасування недоторканності. Єдине, на що вони можуть погодитися, якщо їх гарненько "притиснути" тим самим електронним декларуванням, – це зняття "імунітету" для наступного скликання парламенту.
Будучи народним депутатом трьох скликань, я завжди виступав і голосував за зняття недоторканності в редакції статті 80 Конституції України. А готуючи цей матеріал, ще раз переглянув усі передвиборчі обіцянки парламентських партій і депутатів-мажоритарників. Усі вони, за рідкісним винятком, випрошуючи голос народної підтримки, заприсягалися, у разі потрапляння до парламенту, скасувати депутатський імунітет. А врешті виявилися підлими брехунами та цинічними негідниками.
Джерело: "ГОРДОН"
