0 Київ
Ви всі це фото бачили. Це – Харків, 1933 рік.
Цю дівчинку зняв Александр Вінербергер, австрійський інженер-хімік, який 1933 року працював у Столиці відчаю.
Фото: Oleksandr Zinchenko / Facebook
Майже два тижні тому я з'ясував, що його книжка спогадів з'явилася на одному з найпопулярніших ресурсів. Спогади написані німецькою та надруковані готичним шрифтом. Але мені дали ознайомитися з англійським перекладом цих спогадів.
Мені стало цікаво, чи хтось перекладав українською. Я розпитав п'ятьох-шістьох колег істориків і журналістів, за їхніми словами, вони також нічого не чули про існування українського перекладу. Дарія Маттінглі люб'язно познайомила мене з онукою Александра Вінербергера Самарою Пірс. Вона теж нічого не чула про якісь спроби перекласти спогади діда українською.
Вахтанг Кіпіані запропонував: "А давай ми самі – "Історична правда" – організуємо переклад і видання?!"
Мені це здалося гарною ідеєю. Днями я зустрівся із Самарою Пірс, і вона люб'язно благословила український переклад.
Було два варіанти профінансувати переклад, передмову, біографічний нарис та коментар. Перший варіант – це звернутися до колег з Українського інституту національної пам'яті. Я це зробив відразу того ж дня. З'ясувалося, що у бюджет УІНП на наступний рік закладена... велика діра. Тому сподіватися варто було на приватні джерела.
Я був переконаний, що необхідні 100 тис. грн я буду збирати місяць чи більше.
Через дві години після того, як ми оголосили про збирання коштів, уже була зібрана половина необхідних коштів. Я майже плакав від розчулення і вдячності.
Коли ще через дві години надійшло більше ніж три чверті від необхідної суми, я почав нервово хихотіти: це виглядало абсолютно нереально!
Уявіть: країна занурилася в морок блекауту, триває дев'ятий місяць після повномасштабного вторгнення росіян, ціни за цей час виросли на все ледь не у два рази, електрика і банкінг працюють на межі – і ось у цих, м'яко кажучи, неказкових умовах українці збирають усю необхідну суму за один вечір!
Пожертви були від 10 грн до 5 тис. грн.
Я почуваюся нескінченно вдячним кожному за довіру та підтримку!
Ми зібрали 141 130 грн (на 14.00 26 листопада). І банкінг продовжує повідомляти про надходження.
Дякую! Дякую! Дякую! Дякую!
Що далі?
Тепер ми уточнюємо терміни з перекладачем і колегами, які будуть працювати над передмовою, біографічним нарисом Вінербергера та коментарем.
Це непроста книжка про складну реальність. І про це треба відверто говорити.
1933 рік – це рік, коли німецький канцлер не мовчав про Голодомор, а президент США замовчував убивства мільйонів українців. В інших обставинах про це так і було б написано.
Але німецьким канцлером тоді щойно був призначений Гітлер. А президентом США щойно став Рузвельт.
Чи це означає, що в нацистській Німеччині про Голодомор в Україні говорили більше, ніж у демократичних США?
Вочевидь, те, що нацисти говорили про Голодомор уголос, – не дискредитує пам'яті його жертв.
Геббельс у 1943 році про Катинь правду говорив: польських військовополонених розстріляли 1940 року за наказом Кремля. Кремль заперечував свою причетність до Катинського злочину 50 років. Але так буває, що Геббельс говорив правду. Звучить контроверсійно, але це була реальність 1943 року.
Те, що Рузвельт був майже закоханий у Волтера Дюранті і мовчав, – це мовчання про Голодомор дискредитує Рузвельта. США визнали СРСР після Голодомору. Такою була реальність 1933 року.
У реаліях 1933 року було багато речей, які тепер сприймаються як неправильні речі. Вони й тоді були неправильні. Але багато хто був засліплений старими образами, кліше, пошуками ворогів... Антисемітизм був одним з огидних проявів міжвоєнного 20-ліття. Ми знаємо, чим це скінчилося. Ми пам'ятаємо, що було потім. Потім була катастрофа. Шоа. Голокост.
Мені була думка, що Гітлер зрозумів, що за знищення євреїв йому "нічого не буде" саме після 1933 року. Голодомор Сталіна "підказав" Гітлеру ідею Голокосту.
Без Голодомору не було б Голокосту? Ми не можемо цього знати. Ми знаємо лише, що Голодомор не був засуджений ані президентом США, ані урядами Франції чи Британії. Усі все знали й мовчали. Непокаране зло зростає. Якщо вчасно одному диктатору не дати по руках, цей свербіж передається всім іншим диктаторам. І вже незабаром Європа і світ занурилися в морок війни.
Але в реаліях 1933 року ми маємо австрійського інженера Вінербергера, який відверто зловживає антисемітською риторикою. Чи дискредитує це його свідчення про Голодомор чи його фотозвіт із Харкова та околиць?
Вочевидь, антисемітизм Вінербергера дискредитує правду про Голодомор не більше, ніж Геббельс дискредитує правду про Катинський злочин. Тобто ми можемо побачити тінь гріхів там, де нам би цього не хотілося бачити. Але правда про Голодомор залишається правдою, незалежно від того, тіні чиїх гріхів лягають на неї. Правда лишається правдою.
І ось показати весь цей жахливо незручний і неймовірно важкий контекст, у якому існував світ 1933 року і Вінербергер у цьому світі, – показати це ми й плануємо, залучаючи до роботи над нарисами і коментарем колег-істориків. Ці тексти відкриватимуть читачеві секретні двері у жахливий світ 1933 року.
У грудні ми оголосимо, у які терміни з'явиться книга суперечливих і важких спогадів про Голодомор автора найбільш докладного фоторепортажу зі Столиці відчаю.
Дякую вам, мої дорогі українці!
Наша свічка пам'яті вже не згасне.
Джерело: Oleksandr Zinchenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
