Мадяр – це не "анти-Орбан"

Ох, не раділа б я аж так Петеру Мадяру, який таки блискуче переміг на виборах в Угорщині Віктора Орбана.

Бо все це може бути не кінцем епохи диктатора на мінімалках, а трансформацією.

Мадяр – не класичний опозиціонер. Він вийшов із тієї ж системи, яку зараз критикує. Працював поруч із владою, був частиною політичної й управлінської екосистеми Орбана. І, що важливо, не приховував: у молодості він захоплювався Орбаном як сильним лідером.

Його стрімкий політичний злет почався зі скандалу, пов'язаного з його колишньою дружиною Юдіт Варгою. Вона була міністеркою юстиції й вимушено пішла у відставку після гучної історії з помилуванням, яка викликала обурення в суспільстві.

Саме тоді Мадяр публічно виступив проти системи. І це стало точкою його входу в політику як опозиційної фігури.

Тому важливо розуміти: Мадяр – це не "анти-Орбан" у чистому вигляді. Це радше його нова версія. Молодша, гнучкіша, більш сучасна в комунікації, з кращим відчуттям суспільного запиту. Але з тим самим розумінням сили держави й ролі лідера.

Для Європи це шанс перезавантажити відносини з Будапештом. Для Угорщини – шанс на демонтаж найбільш токсичних елементів системи. Але не обов'язково на повну зміну моделі. Нам би варто про це пам'ятати, а не гучно захоплюватися й чекати розблокування €90 млрд від ЄС.

Звісно, перемога Мадяра для України – новина швидше позитивна, але без ілюзій. Із плюсів:

1. Мадяр не пов'язаний із проросійською риторикою Орбана.
2. Він зацікавлений у відновленні довіри з ЄС.
3. Його позиція більш конструктивна щодо України.

З мінусів:

1. Він політик, який мислить категоріями національного інтересу Угорщини.
2. Не факт, що в усіх питаннях цей інтерес співпадатиме з українським.

Угорщина змінюється. Але не обов'язково в бік "ідеальної демократії". Швидше – у бік більш адаптивної, менш конфліктної, але все ще сильно централізованої моделі.

І це той випадок, коли варто дивитися не на перемогу, а на те, якою буде система після неї.

А тут ще парламентські вибори в Болгарії. Ця країна, здається, не може вийти з політичної кризи з 2021 року. З того часу в Болгарії відбулося кілька дострокових парламентських виборів поспіль, бо партії не можуть сформувати стійку коаліцію.

Основні причини досить банальні: корупційні скандали, конфлікт між "старими" політичними елітами й новими силами, різні позиції щодо ЄС, Росії й реформ.

Чому ці вибори важливі для України?

Болгарія – член ЄС і НАТО, вона впливає на рішення щодо допомоги Україні, через Чорне море має стратегічне значення для регіону, уряди Болгарії коливалися в підтримці України, частина політиків відкрито виступає проти санкцій проти РФ.

А восени очікуються ще й президентські вибори в Болгарії.

Єдине, що втішає, – раз є вибори, то демократія працює. Але демократія – це не тільки процедура, це здатність домовлятися, брати відповідальність і будувати інституції, які переживають політиків.

Тому висновок доволі стриманий:

• по-перше, не варто зачаровуватися новими обличчями, особливо тоді, коли вони виросли зі старих систем;
• по-друге, для України важливі не емоції, а поведінка – конкретні рішення, голосування, позиції;
• по-третє, регіон входить у період турбулентності, де результат виборів –  це лише початок, а не розв'язка.

І, зрештою, головне:

• ми маємо справу не з перемогами добра над злом, а з постійним переформатуванням політичних систем.

Тому менше ілюзій.

Джерело: Zoya Kazanzhy / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора