+5 Київ
Спочатку ставали в різноманітні грайливі пози й усе не хотіли нікого дратувати, пояснюючи небажання перейменовувати топоніми / назви вулиць тим, що "не на часі" і краще гроші "на важливіше" витрачати.
Правда, "на важливіше" почали витрачати після публічних копняків. Це я про місцеве самоуправління. Про місцевих депутатів. Більшість із яких підпорядкована меру Труханову і кроку без погоджень не зроблять.
Коли всі терміни закінчились і голова ОДА підписав розпорядження відповідно до закону, почався лемент: усе не так і "громадськість не спитали".
Років 10 питали. І що? Кому допомогло? У нас деяка "громадськість" радо готова повернути вулиці Леніна і Жовтневої революції. І вони досить активні, не сумнівайтеся.
Враховувати точку зору треба. Але далі з думками громадськості має працювати експертне середовище. І комунікувати з мешканцями, пояснювати, займатися просвітництвом.
Хто не давав Одеській міській раді все це робити вчасно і з погодженнями? Тягли гуму, як могли. Думали, що знову пропетляють.
І ще, про "одеські скрєпи". Українські письменники, художники, архітектори, воїни, громадські діячі та інші наші діячі можуть бути увічнені лише на території України. Бо в них є лише одна Батьківщина. З якого переляку в нас має бути Пушкінська вулиця? У Пушкіна є своя Батьківщина, от нехай там тішать око і слух пушкінські вулиці.
На окупованих територіях вони теж із пушкінів починали. Перше, що зробили. Мітять територію своїм. Бо знають, чому це важливо і як воно працює.
Ми захищаємо своє. Ми згадуємо своє. Ми вивчаємо своє. Ми цінуємо своє. Ми закарбовуємо своє.
Не треба жаліти собачку, по шматку відрубуючи хвіст. Радянщина, імперщина мають вмерти. Назавжди. І швидко.
Джерело: Zoya Kazanzhy / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
