Зібров: Повалій не виступатиме на моєму ювілейному концерті. Думаю, вона мене пожаліла! G

Павло Зібров називає себе щасливою людиною, оскільки займається все життя улюбленою справою – музикою. Зі своєю дружиною Мариною Зібровою він створив театр пісні Павла Зіброва. Як директор установи та сподвижниця, дружина Марина також взяла участь у записі інтерв'ю. Зіброві розповіли про те, як складаються їхні стосунки з колегами та друзями, які виїхали до РФ, і поділилися міркуваннями про нові закони стосовно української пісні.

День–два побути самому добре. Пацан на волі! А на третій, п'ятий, сьомий день проявляється така висота у творчості! Мої дівчата потім приїжджають, слухають пісню та плачуть

Павло Зібров із донькою Діаною та дружиною Мариною. Фото з особистого архіву Павла Зіброва

– Павле Миколайовичу, 26 червня у Києві відбудеться ваш ювілейний концерт. Що особливого готуєте?

– На моєму ювілейному вечорі українські артисти виконають пісні з мого репертуару в їхній власній обробці.

– Ви вже чули ці версії ваших пісень?

– Ні. Для мене це буде сюрпризом. Знаю, що гурт "ТІК" готує пісню "Мертві бджоли не гудуть", яку 25 років тому ми написали з Юрієм Рибчинським. Міла Нітіч виконає чудовий романс "Береги его, Боже". Новий романс на вірші Петра Маги виконає і королева цього жанру Ірина Сказіна. Іра Білик заспіває пісню "Проведу по щеке рукой". Також ми трохи подуркуємо з групою "Плюшевый Бруклин" – виконаємо пісню "Лова Лова. Польська залізниця". Виступить Іщенко Андрюша, фіналіст восьмого року "Шанс", хлопець моєї доньки.

– Ваша донька буде ведучою концерту?

– Так, разом із Петром Магою. Він, до речі, написав для нас із Діаною пісню: це така розмова батька та доньки. Я уявляю, яку реакцію вона викличе в залі. Узагалі з Магою в нас плідна співпраця. Для композитора дуже важливо знайти "свого" поета. Мені надсилають цілі збірники, але є вірші-пісні. Це інше. Мені подобається сам процес створення пісень із поетами. Наприклад, із Рибчинським чи Магою ми можемо посидіти, випити 100 грам, сперечатися, миритися, працювати далі. І на ранок пісня готова! Буває, що у процесі розповідаємо анекдоти, а в результаті виходить серйозна пісня. У нас не виходить так, щоб узяти аркуш і цілеспрямовано писати. Я не знаю, чи мав процес створення творів Олександра Білаша, Андрія Малишка, Петра Чайковського такий вигляд, як у нас...

– Цілком імовірно. Ще Ахматова писала: "Когда б вы знали, из какого сора растут стихи, не ведая стыда..."

– Так, так і є. Випили горілки, попарилися в лазні, пограли в більярд. Але ще в мене народжуються щемливі, ліричні пісні, коли дружина та донька від'їжджають. Буває, що вони запланували поїздку до Туреччини, ОАЕ, а я не можу поїхати, бо працюю. День–два побути самому добре. Пацан на волі! А на третій, п'ятий, сьомий день проявляється така висота творчості! Мої дівчата потім приїжджають, слухають пісню та плачуть.

Хлопець моєї дочки – Зібров номер два!

Фото з особистого архіву Діани Зібрової

– Ваша донька навчається наразі в КІМВ, але планує пов'язати життя з телебаченням?

– Наразі Діана навчається на третьому курсі, але їй подобається сцена, лаштунки, режисура, театр, кінематограф, телебачення. Нещодавно вона закінчила курси дикторів. У КІМВ вона дістає гарний рівень знання іноземних мов. Паралельно вона знімається для глянцевих журналів. У неї вже були фотосесії у Франції, Монте-Карло й Італії.

– У Діани роман з Андрієм Іщенком, колишнім коханим Наталі Ворони, екс-дружини Нестора Шуфрича. У нього також є дитина від Ворони. Як ви поставилися до такого вибору доньки?

– Андрія я знаю вже 18 років. Він був моїм фаном із семирічного віку. У дитинстві брав у мене автографи, фотографувався, приносив журнали з моїми інтерв'ю. Я думав, що автографи потрібні йому для батьків, а виявилося, для себе. Пізніше Андрій брав у мене приватні уроки вокалу. У нього такий самий тембр, як у мене, – баритон. Загалом, Зібров номер два! І як хлопцеві своєї доньки я йому вже подарував кілька пісень.

(Далі до розмови приєдналася дружина співака, Марина Зіброва. – "БГ")

– М. Андрія я знаю з дитинства. І дуже негативно ставилася до його роману з Наталією Вороною. Особисто проти неї я нічого не маю, але вважаю, що красива, розумна жінка має знаходити не хлопчиків, які вчаться ще в інституті, а нормальних чоловіків, як її перший чоловік. Але Андрій ішов від Ворони не до Діани. Вони розлучилися ще до початку стосунків із моєю донькою. Діана тоді ще вчилась у школі. Сказати, що я рада вибору доньки, я не можу. Думаю, будь-яка мама мене зрозуміє. Але передусім я поважаю почуття Діани. Вона не винна, що закохалась у хлопця, від якого є дитина в іншої жінки. Я виходила заміж удруге. І у мене був син від першого шлюбу. Я бачу, що в Діани й Андрія справжня любов. І на першому почутті людини не можна ставити хрест. Якби Андрій жив із Наталею, моя донька навіть не подивилася б у той бік, але Андрій був сам. Я вірю в долю й уважаю, що все вершиться на небесах.

Перший мій шлюб був невдалим: дружина Таня закохалась у свого студента по вуха – хоча вона і була вагітною від мене, але я залишився не при ділі

Фото з особистого архіву Павла Зіброва

– А як розвиваються відносини Діани й Андрія? Іде до весілля?

– М. Для дівчинки у 20 років заміжжя – не проблема. Поспішати нікуди. Потрібно закінчити інститут, здобути професію. А хлопець повинен утримувати сім'ю.

– П. Я свого часу вперше одружився у 22 роки. Навчався на четвертому курсі консерваторії. Діставав стипендію 40 руб., у самодіяльності – 70 руб., у державному естрадно-симфонічному оркестрі грав на контрабасі та гітарі – і мав ще 150. По суботах і неділях я виступав на весіллях. У мене було десь 500 руб. У ті часи так заробляли професори. Я їздив на таксі, аби скрізь встигати. Але в мене не було жодної хвилини вільного часу.

– Ви трудоголік...

– Мені це завжди було в кайф. І в такому разі можна працювати 24 години на добу. Ти просто не відчуваєш утоми, якщо тебе по-справжньому цікавить мистецтво. Але коли з'являється пауза, виникає втома. Тоді треба кудись поїхати відпочити, хоч на кілька днів. Ось зараз, наприклад, в Олега Винника стільки концертів, скільки він хоче. У залі дівчата, жінки. І я був таким 18–25 років тому. Я давав по два концерти на день кілька днів поспіль. Де тільки здоров'я брав?! Про фонограму в ті часи ніхто й не чув. Дівчата стояли в черзі, щоб доторкнутися до мене. У мене між першим і другим шлюбом було вісім років вільного життя.

– Позашлюбні діти не заявляли про себе?

– Ні. Я думаю, якби вони були, то вже 25 разів приїхали би, просили б подарувати квартиру, виплатити аліменти. Були часи, на дверях до мого номера стояв адміністратор, віднаджував прихильниць, щоб вони не витрясли з мене всі сили за ніч. У мене ж був дуже напружений графік, а ще й доводилося іноді випивати із секретарями райкомів, міськкомів, мерами. Якось прихильниця з пляшкою вина "Фауст Бичача кров" залізла до мене на балкон третього поверху водостічною трубою та виноградною лозою. Назад, звичайно, спускатися їй було тяжко.

– А потім набридли, так, усі ці зв'язки з прихильницями?

– До такого життя звикаєш, але хочеться сім'ї. Приїжджаєш до Києва з гастролей і залишаєшся сам. Пам'ятаю, повертаюсь у свою гостинку 12,8 м². Там усе в пилюці. Холодильник порожній. Загалом, гусарство мені набридло.

Так склалося, що мій перший шлюб був невдалим: дружина Таня закохалась у свого студента по вуха. Вона працювала в капелі бандуристів і викладала. Молодий педагог, красива... І закохалася в Костика свого... Я тоді служив в ансамблі пісні і танцю Київського округу, в армії. Коли я повернувся додому, Таня сказала: "Пашо, вибач, але я тебе не люблю". Хоч вона й була вагітна від мене, але я залишився не при ділі.

– Пізніше роман дружини зі студентом перегорів? Намагалася вас повернути?

– Ні, не перегорів. Вона вийшла заміж за цю людину. Вони прожили 30 років разом. Але я вдячний дружині за те, що все так склалося. Я раніше не займався співом – грав на контрабасі, бас-гітарі, писав оркестровки, у мене була купа халтур... якби я і далі працював так, напевно, зробив би з часом студію, як Бебешко... Але не став би співаком. Саме коли після розлучення у мене звільнився час, я зрозумів, що хочу професійно займатися співом. Диригент Анатолій Ануфрієнко запропонував, щоб мене прослухав викладач консерваторії Віктор Курін. Я тоді навчався на платівках Мусліма Магомаєва та наслідував його. Але мене переконали, що цікавий мій особистий тембр голосу. Я вступив на вокальне відділення консерваторії.

Тим, хто колись пішов зі сцени, складно повернутися. Жінкам важко, якщо поруч немає сильного чоловіка – такого, як у Повалій – Ліхута, як був Нікітін у Білик

Фото з особистого архіву Павла Зіброва

– Ви раніше викладали в КНУКіМ. Говорили в одному з інтерв'ю, що пішли, оскільки там з'явилося багато студентів, які вступили по блату. А в консерваторії не хотіли викладати?

– Для цього треба було би забути про естраду. Як казав Коля Басков, на тиждень у певний період він стає "до верстата", щоб розбудити резонатори – робить спеціальні вправи для зв'язок. Обертони, дихання слабшають, якщо не тренуватися. Я вдячний долі, що в мене були студенти, які не давали розслабитися. Викладач має бути в формі.

– Як зріло рішення піти з КНУКіМ?

– Я зрозумів, що можу займатися приватно тільки з тими учнями, які мають талант і бажання працювати, у яких горять очі. Багато студентів не хоче працювати довго, прагне швидких результатів. Але потім ці недоопрацювання помітні.

– Ваша колега Алла Кудлай брала участь у шоу "Голос країни 7". Як думаєте, навіщо їй це було потрібно? Багато хто критикував, говорили, що вона займає чуже місце.

– Співачці потрібна сцена. А розмови потрібні каналу. Мене раніше запросив генпродюсер проекту "Голос країни" як легенду країни. Журі теж сиділо спиною до сцени, але мене не розглядали як конкурсанта...

– А навіщо вам потрібна була ця участь?

– Мені цікаво було. Тепер я співаю арію Містера Ікс на своїх концертах, її сприймають на ура. Це дає тонус, завжди тримаєш себе у формі. Заспівав – значить, ти у вищій лізі.

– Багато артистів, які в певний момент перервали кар'єру на сцені, приходили на "Голос країни" – Ліна Скачко, Ірина Філатова, Марина Одольська. Їм не вдалося повернутися, знову стати зірками. Як думаєте, чому?

– Дуже важко увійти в одну річку двічі. Життя змінюється. Якщо ти не в тренді, тебе забувають, можуть затоптати. Це дуже сумно. Жінкам важко, якщо поруч немає сильного чоловіка – такого, як у Повалій – Ліхута, як був Нікітін у Білик. Має бути команда.

Нині чоловіки через нестачу грошей почуваються неповноцінними й ущемленими

Фото з особистого архіву Павла Зіброва

– Ви знялись у фільмі "Інфоголік". В одному з епізодів показуєте середній палець. Як зважилися на таке погодитися? Не думали, що скажуть, мовляв, народний артист – і такий жест?

– І що? Я народний артист, але обожнюю вибирати м'ясо, сало. Мій батько професійно заколював кабанів. Його скрізь для цього в селі запрошували – і мені, мабуть, передалося вміння розумітися на м'ясі. Щодо фільму – я довіряв команді. Вони знімали кліп "Лова Лова". Мене зацікавив сценарій. Я вважаю, що тема засилля гаджетів дуже актуальна, адже люди зациклені на них і вже перестали спілкуватися між собою. А сам жест ніяк мене не збентежив. Марино, а тебе?

– М. Абсолютно. Фільм для молоді з почуттям гумору. Він же не штани зняв на сцені.

– Щодо "Євробачення". Як оцінюєте виступ нашого учасника?

– П. Як тільки я дізнався, що O.Torvald представлятиме Україну на "Євробаченні", сказав, що вони посядуть місце десь наприкінці. Я вважаю, що слід було вибрати Ілларію.

– Ви якось сказали, що будете брати участь у якомусь телепроекті разом з O.Torvald. Розкажіть про це.

– Я мав брати участь, але не буду.

– М. Це був проект в інтернеті. Нам запропонували специфічний договір, у якому було прописано зобов'язання беззаперечно виконувати всі команди режисера, 12 годин перебувати на знімальному майданчику. І, що найцікавіше, ніби між іншим ми дізналися, що Павлу потрібно буде взяти батончик-слім, піднести до рота... Іншими словами, рекламувати його.

– Павле, ви один із засновників організації "Партія шанувальників жінок". Нині, у принципі, у суспільстві чоловіки не особливо шанують жінок. Із чим це пов'язано?

– Із невпевненістю. Я розумію хлопців, у яких немає фінансових можливостей. Вони бояться, що будуть відносини, а грошей немає – ні на подарунки, ні на нічний клуб, ні на караоке. Чоловік відчуває себе неповноцінним, ущемленим. Так живе країна, на жаль...

– Я думаю, це один із факторів популярності Олега Винника – жінкам бракує уваги, а він на сцені створює якусь ілюзію потрібності. Шанувальниці співака уявляють, що пісні – про них...

– М. Мені дуже сподобався концерт Олега Винника. Після пісні "Здравствуй, невеста", до речі, Павло написав пісню "Наречена". Я вдячна Виннику за те, що він надихнув своєю роботою на створення нової композиції. Хоча я й не належу до божевільних тітоньок, які від нього фанатіють.

Повалій не буде виступати на моєму ювілейному концерті. Думаю, вона мене пожаліла!

Фото з особистого архіву Павла Зіброва

– Таїсія Повалій візьме участь у вашому ювілейному концерті...

– Уже ні...

– М. Я вважаю, що коли люди дружать, вони приймають одне одного, що б не трапилося. Я ніколи не скажу Ігорю чи Таї: "Я вас не знаю". Нас пов'язує тривала дружба. Не виступати на вечорі Павла – це Таїн вибір. Багато хто говорить, що Тая співає у країні-агресорі. Але що поганого, що в цій країні звучить пісня українською мовою? Коли Тая співала в Росії, мене завжди переповнювала гордість. Я вважала так: хоч ви вдавитеся, росіяни, а у вас такої співачки немає! У Повалій же голос кращий, ніж у Пугачової!

– Але ось в Україні тепер немає такого голосу, коли вони виїхали...

– Вони не виїхали, вони живуть у Києві. Але так, гастрольну діяльність вести вже не можуть.

– А як вийшло, що спочатку Повалій мала виступати на концерті Павла Зіброва, а тепер виявляється, що не буде?

– М. Це рішення не наше. Я говорила Таї, що її вже занесли до сценарного плану. Ми хотіли, щоб вона заспівала пісню про маму. Чого боялися і Тая з Ігорем, і ми – це того, щоб не було криків "Ганьба!". Мені здається, вони...

– П. Пожаліли мене.

– М. Так, але якщо Тая й Ігор скажуть сьогодні, що згодні виступати, Тая буде брати участь у концерті. Хто не хоче – хай іде та зачиняє двері за собою.

– Ліхута в інтерв'ю "Бульвару Гордона" сказав, що той, хто не хоче, щоб Повалій виступала у РФ, має взяти на забезпечення її сім'ю. Але ж інші артисти заробляють і в Україні...

– М. Він сказав це, коли в Україні не було концертів. Артистові потрібно оплачувати багато: від комунальних послуг і машини до зарплати колективу. Якби в нас існувало нормальне авторське право, як у Європі, художнику не доводилося би бігати концертами, щоб вижити.

– П. Наприклад, моя пісня "День народження" звучить у середньому на добу 1,5 тис. разів. Бабки заробляє радіостанція, а авторам – шиш. Радіо за замовлення композиції бере по 20–40 грн у "тьоті Груні" і "дяді Петі". Якби в нас існувало нормальне авторське право, я купував би по новому Mercedes на рік тільки завдяки пісні "День народження".

– М. І займався би благодійністю – допомагав би дітям. І ще – погляньмо правді в очі: мій батько, моя подруга живуть у Москві. Вони дуже люблять і регулярно їдять цукерки Roshen. Чому у країні агресора продається продукція Roshen?..

Я категорично проти виступів артистів на День армії, святах МВС, на підтримку силовиків, але в концертах, наприклад, у Сибіру, де живе велика кількість українців, у звучанні української пісні я не бачу нічого поганого.
Наприклад, коли Святослав Вакарчук заспівав в аеропорту Шереметьєво, я відчувала гордість.

– Не так давно співачку Лоліту не впустили до України, оскільки вона виступала в анексованому Криму, в'їхавши туди незаконно. Лоліта нарікала на те, що тут у неї мама та хвора донька. Як ви вважаєте, чи мають бути якісь винятки для артистів у зв'язку з їхніми сімейними обставинами?

– Закон для всіх однаковий. Співала у Криму – "до побачення!". Це ж не діти до 10 років, а дорослі люди. Якби вона поїхала через Херсон, не було би питань. Хоча, звичайно, коли справа стосується дитини та сім'ї, мають бути винятки. Кожен випадок треба розглядати індивідуально.

– Ви давно знайомі та дружили з Анастасією Волочковою. Наразі підтримуєте зв'язок?

– Кілька років тому ми відпочивали разом у Туреччині. Анастасія пропонувала мені записати дуетну пісню – адже вона зараз заспівала. Але я уявляю, скільки бруду вилилося б і з російського, і з українського боку, якби ми зробили це. А так про політику з нею ми не говоримо.

Коли ввели дубляж кіно українською, говорили, що ніхто не буде ходити в кінотеатри. І що? Чудово ходять. Головне – гарні актори дубляжу

Фото з особистого архіву Павла Зіброва

– Чи підтримуєте ви закон про квоти на українськомовний контент? Наприклад, ваша подруга Ірина Білик заявила, що це спровокує "підгін" пісень під слухача. Чи не вважаєте ви, що квоти обмежують свободу творчості й ускладнюють шлях для людини, яка пише російською чи будь-якою іншою мовою?

– Багато років існувало поняття "традиційна" українська естрада. Такого поняття, наприклад, немає у РФ. А до української пісні в Україні завжди ставилися, як до другого сорту.

– Мені здається, така тенденція з'явилась у 2000-х. У 1990-х був підйом української пісні...

– М. Так. А потім прийшли інші люди на радіо, багато з них – із РФ, і українську пісню почали утискати. Тому тепер і заговорили про квоти. Правильно ви кажете, у 1990-ті, за Кучми та Кравчука, українська пісня звучала.

– П. Коли ввели дубляж кіно українською, говорили, що ніхто не буде ходити в кінотеатри. І що? Чудово ходять. Головне – гарні актори дубляжу.

В Україні йде війна. "Половинки" тут немає. Ані Лорак зробила свій вибір!

Фото: Павло Зібров / Facebook

– Як ви ставитеся до декомунізації?

– Треба прибирати пам'ятники Леніну та Сталіну, однозначно. Їх слід було би звезти в одне місце та влаштувати музей. Ну а так, у Києві імена Бандери, Шухевича "дуже добре" звучать. Природно так! (Сміється. – "Б.Г.").

– М. Я згодна з Дмитром Гордоном, що проспекту Бандери у Києві не мало бути. Назвіть іменем Лобановського!

– Ані Лорак, яка гастролює в РФ, виправдовує свої виступи в РФ тим, що в неї там шанувальники та що мистецтво нібито поза політикою. Як ви вважаєте, чи доречні такі виправдання?

– П. В Україні йде війна. Без політики не обійдешся. "Половинки" тут немає. І Ані Лорак зробила свій вибір.

– М. Але, як кажуть, не суди, та не судимий будеш.

– На одній із програм ви сказали, що нормально ставитеся до виступів українських артистів на корпоративах у РФ...

– Так, нехай їздять...

– Але вони ж виступають і перед російськими політиками й олігархами...

– М. Деякі люди вміють тільки співати. А роботи в Україні для них немає. У країні війна. Їздять, тому що розуміють, що треба годувати сім'ю, заплатити зарплату людям в Україні. Водночас вони також дають гроші на АТО. Усе суб'єктивно та неоднозначно.

– Ви з дружиною Мариною Володимирівною думаєте в одному руслі, продовжуєте фрази одне одного. Будучи подружньою парою, ще й працюєте разом. Не втомлюєтеся від постійної присутності одне одного поруч?

– М. Ми не уявляємо життя одне без одного. Робота в нас упритул переплетена з іншими аспектами життя. Павло – людина порядна, але може бовкнути зайвого. Я допомагаю йому зберегти імідж. Я дана йому, щоб...

– П. Оберігати та застерігати. Узагалі, я щаслива людина. Я все життя присвятив тому, що люблю. Мене іноді запитують: "А на ваші концерти ще ходять?" Так от, ходять, і навіть дуже добре.

– М. Колись соліст гурту "Брати Карамазови" сказав, що хоч Зібров – це не його стиль, але ніхто не відміняв жінок за 40–50 років, які разом із Зібровим дорослішали, чиїхось бабусь і мам. Людям хочеться чути те, що вони чули в молодості.

– П. За столом хочеться співати пісні, які запам'ятовуються легко та "розправляють крила". Жанр популярної музики був, є і буде.