"Хтось думав, що я тут заради піару". 50-річний Положинський розповів, чого навчився за три місяці служби у ЗСУ

"Сьогодні три місяці, як я у ЗСУ. Не так багато, щоби цим можна було особливо пишатися. Не так мало, щоби на це геть не звернути уваги", – написав він.

За словами Положинського, за цей час він став краще стріляти, але "точно не став краще кидати гранати".

"Почав мінімально розбиратися у спорядженні, оволодів деякою термінологією і трохи швидше заряджаю магазини. Та бігати швидше в повному спорядженні поки не вдається, – зізнався він. – Був на фронті. Навіть не на нулі, а ще трохи далі. Фактично в напівоточенні. По мені валили цілеспрямовано. Із різних видів важкого озброєння. Цілодобово. Із перервами, звісно, інколи – із доволі тривалими, але прилетіти могло в будь-який момент дня і ночі. І прилітало. Багато. Один раз так, що довелося потім смертельно понівечені тіла двох моїх нових друзів вантажити в евакуаційне авто. Жахливий досвід. Та він мене не вивів із рівноваги. І за жодну мить мого перебування на фронті мені не соромно. Як і за кожного з тих, хто був там зі мною".

Співак написав, що водночас відчуває до себе упереджене ставлення.

"Хтось думав – а може, і досі думає, – що я тут заради піару. Ні, зовсім не заради нього. Є кілька значно важливіших і більш вагомих причин, – зазначив він. – Тут, у ЗСУ, велика кількість дуже класних, надзвичайних, фантастичних, а при цьому простих і щирих хлопців та дівчат. У нас безліч крутих офіцерів і командування, яке викликає довіру та повагу. Так, наша армія не ідеальна, але нас – тих, хто намагається зробити її кращою, більш сучасною, ефективною, прогресивною, передовою, – усе ж таки в ній переважна більшість. Але без вас – без українського народу, без вашої віри й допомоги – ми не впораємося. Бо ми – це й ви. Тож будьмо разом".

Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)