"Із Росії було дві конкурсантки, я досі не розумію, чому дві?" Представниця України на "Місіс Світу 2023" Єлізарова розповіла про залаштунки конкурсу 

– На початку грудня минулого року стало відомо, що саме ви будете представляти Україну на конкурсі краси "Місіс Світу". Це стало для вас несподіванкою?

– Так, для мене це була пропозиція, якої я не очікувала зовсім. Зателефонувала подруга Валерія Гуза і розповідає, що організаторка конкурсу в Україні Наталія Ковальова шукає заміну конкурсантці на конкурс Mrs. World, який буде відбуватися у Штатах, і що учасниця Лана Малінська за сімейними обставинами не може поїхати на конкурс, але участь конкурсантки дуже важлива для нашої країни. Вона озвучила критерії, за якими відбирають учасниць, – це має бути заміжня жінка, вона має бути мамою і бути у професії чи мати свій бізнес.

Моя подруга Валерія знала, що з початку повномасштабної війни я з дітьми проживаю у Штатах. Що вже знімало питання отримання візи за короткий період, а всім критеріям я повністю відповідаю – я заміжня вже 16 років, у нас із чоловіком Павлом Єлізаровим четверо дітей, я активно продовжую займатися дизайном інтер'єрів і три роки тому відкрила свій ювелірний бренд My Lady Jewelry. Тому тут було перше "бінго".

– Як удалося швидко підготуватися?

– До конкурсу залишалося півтора місяця. Це єдине, що мене дійсно тривожило, тому що до такого масштабного заходу, як правило, готуються пів року, у мене було критично мало часу. А ще я тиждень думала і домовлялася сама із собою, поки вирішила прийняти цю пропозицію. Я дуже відповідальна людина і не вмію абияк відноситися до справ, не важливо, якого вони масштабу. А тут потрібно від імені всієї країни постати перед усім світом. Тому я довго зважувала свою готовність і можливості. І все ж сказала "так".

– Якою була реакція дітей, чоловіка?

– Реакція чоловіка була дуже достойною, він мене підтримав, але не можу сказати, що не занервував. Але це правильна реакція люблячої людини, тому для мене це було великим плюсом у його скарбничку. Діти спочатку не розуміли, що коїться, коли в моєму гардеробі почали з'являтися босоніжки на шалених підборах і вечірні сукні, але згодом усе стало ясно – чому й навіщо.

Особливо раділа дочка Софія, яка все приміряла й уже мріє, коли ця вся краса їй буде впору. Що стосується оточення – я "трошки" шокувала всіх. Хтось зовсім не зрозумів, навіщо мені це потрібно, хтось сказав, що це вау, як круто і треба йти, хтось досі не зателефонував. У такі моменти люди перевіряються на міцність, тому і це дуже показова ситуація для мене особисто.

– Що було найскладнішим після того, як ви погодилися?

– Найскладнішим було те, що я не мала взагалі ніякого поняття, що це за "вовк" і з чим його їдять. Я не мала уявлення, що таке конкурс краси. А рішення щодо гардероба, національного костюма, образів потрібно було приймати дуже швидко. Тому в мене завжди було кілька запасних варіантів щодо одягу, взуття і, звісно, прикрас. І насправді це дало великий плюс, бо коли в тебе є варіанти, ти вже інтуїтивно можеш коригувати кожен свій вихід. Не можу не сказати, що я отримала велике задоволення від процесу підготовки. Для мене як для дизайнера це було нове завдання-пазл, який я мала скласти. А це творчість і я обожнюю створювати. Краса – вона в деталях і в їхній гармонії. Тому я продумувала кожну деталь і все в цілому одночасно.

– Яке враження на вас справили залаштунки конкурсу?

– Дуже чудових людей я зустріла – коучів, менеджерів, і весь стаф був дуже професійним, ввічливим і з гарним почуттям гумору. Уже на місці, познайомившись із дівчатами, я зрозуміла, що це найтоповіший конкурс в Америці для заміжніх жінок. Що організація дуже серйозна і дійсно на високому рівні. Кожного дня з ранку і до вечора у нас були репетиції дефіле, постановки танцю, виходу в національних костюмах і промови кожної з учасниць. Чесно кажучи, я була вражена!

– Як реагували конкурсантки на те, що ви українка? Українки, які після повномасштабного вторгнення брали участь в інших конкурсах краси, казали, що росіянки наполегливо намагалися зробити з ними спільні фото. Як цього разу поводилася конкурсантка із країни-агресора РФ?

– Із Росії було дві конкурсантки, я досі не розумію, чому дві? Одна "Місіс Росія" і друга "Місіс Урал". При першій зустрічі вони обидві привіталися, я привіталася з усіма учасницями, але їм дала зрозуміти, що ми тримаємося осторонь одна одної. Вони це зрозуміли і вели себе тактовно. Я вела себе як леді.

– Чи було хвилювання під час дефіле, інтерв'ю на конкурсі?

– Перші три дні були лише репетиції, фотосесії та спільні вечері, на яких організатори розказували нам про захід, знайомили з історією конкурсу, де ми також знайомилися одна з одною. Четвертого дня було інтерв'ю із суддями і презентація подарунка кожної з учасниць для фонду засновників. Деякі подарунки в подальшому стають лотами і виручені кошти йдуть на благодійність. Від себе я презентувала два подарунки.

Це була підвіска мого бренда My Lady Ukraine і хустка бренда Dolya з моєї особистої колекції патріотичних речей українських дизайнерів. Я відчувала, що ці подарунки були дуже гідними. Мені було дуже приємно спостерігати за реакцію аудиторії, були овації. Усе це дуже підбадьорює і з кожним днем я ​​відчувала все більше й більше впевненості в собі. Але все ж хвилювалася.

На інтерв'ю чомусь ні, я була сконцентрована на запитаннях суддів і на своїх відповідях. Моїм великим плюсом було те, що я добре володію англійською, багато дівчат були з перекладачами. Зокрема й дівчата із країни-агресора. Я впевнена, що цей показник – знання англійської – дуже впливає на рішення суддів у міжнародних конкурсах. Ми – Україна – були на висоті. На п'ятий день був повний Preliminary Pageants – такий попередній конкурс, де після інтерв'ю і презентації судді, як правило, усе вирішують.

Там уперше зазвучала моя промова. Сьогодні у мене меседж до людства – мир усьому світу. Я жінка, я мати, і я хочу миру моїм дітям, моєму народу й усьому світу! Я дуже хвилювалася, моє серце просто вилітало із грудей, але я розуміла, що в мене надважлива місія донести свій меседж. Тому трималася і витримала. Після цього до мене почали підходити конкурсантки з підтримкою до України, що вони з нами і за нас. Також люди, які були присутні у залі, підходили до мене потім у холі готелю, теж зі словами підтримки. У ці моменти мені хотілося плакати від щастя, адже я ніколи не втрачала віри, що з Україною весь цивілізований світ. І це було для мене ще одним вагомим підтвердженням.

– Як відреагували на те, що не стали переможницею?

– Із самого початку я не тішила себе ілюзіями. Я відразу ж розставила для себе пріоритети – я буду учасницею тільки в тому випадку, якщо зроблю свій маленький внесок і зверну увагу суспільства на жахіття, яке відбувається в Україні вже майже два роки. Я жінка і мати, і в моїй голові взагалі не вкладається цей пазл – війна, я досі не можу це прийняти й сприймати. Війна – це ненормально для людської цивілізації у ХХІ сторіччі, війна – це біль і страждання, війна – це розруха і шлях у нікуди. Звісно, якби я стала Missis World, я б понесла цей меседж по всьому світу, я б не мовчала і не вдавала, що все добре у моїй країні. Але, мабуть, як у нас кажуть – не на часі. Конкурси краси залишаються аполітичними.

Тому я можу сумувати зараз лише із цієї однієї причини, але точно не тому, що я не переможниця конкурсу краси. Але я хочу сказати, що я перемогла в собі свій страх сцени, камер і свою невпевненість. Бо коли я вже йшла у фіналі, моє серце було настільки спокійним, що я просто насолоджувалася самим процесом, я проживала цей момент тут і зараз. І для мене це була справді моя перемога!

– Олено, ваш чоловік захищає Україну на фронті? Як ви відреагували на це рішення?

– Мій чоловік робить дуже вагому військову справу на даний час. Я пишаюся і підтримую його, це його вибір. І якби я була на його місці, то вчинила б так само. Не впевнена, що у мене б вийшло так добре, як він це робить, але це вчинок дуже достойної людини в моїх очах. Я не можу сказати, що мене це влаштовує, я дуже довго не могла прийняти той момент, що мені доведеться дбати про наших дітей самотужки, виховувати й повністю взяти на себе відповідальність за їхні життя. Мені було дуже страшно. І доводилося спілкуватися із професіоналами – психологами, щоб не впасти духом, не зламатися, бути дітям і матір'ю, і батьком одночасно.

Але ж я українка родом із Хмельницької області, тому вибір у мене один – зуміти впоратися. А ще я з початку війни щоночі засинаю і щоранку прокидаюся з однією фразою: "Не під силу не дають!" Тому піднімаюся й іду жити життя, бо в мене тут свій фронт не менш важливий.