Режисер Резнікович: Талант завжди незалежний, неугодний чиновнику. Отже, його необхідно знищити, хоча б оббрехати

Зло! Усім, кому це цікаво у театрі імені Лесі Українки і поза ним. Є старовинна притча. Високо пролітаючи в небі, Орел раптово роздивився Гусеницю на вершині дуба. Дуже здивувавшись, він запитав: "Скажи мені, Гусінь, яким дивом ти піднялася так високо? Як тобі це вдалося?" Відповідь Гусениці була простою: "Плазуючи, Орле, плазуючи".

На початку 1950-х років один із найталановитіших українських письменників – Павло Архипович Загребельний – назвав п'єсу (я, як міг, допомагав йому) про омертвілу вже тоді бюрократичну систему й у Києві, й у країні, про фантастичне пристосуванство численної армії чиновників і просто всякої бездарності в усіх явищах соціального і культурного життя – "Зло". Назвав коротко і точно. Сам він, учасник Великої Вітчизняної війни, вже тоді передбачав, передчував, що це зло може розвалити країну.

Звісно, партійна цензура заборонила цю назву. І тоді ми разом із Павлом Архиповичем вигадали інше – "Хто за? Хто проти?" Вистава за цією п'єсою в театрі імені Лесі Українки мала шалений успіх у глядачів, зібравши понад 100 аншлагів. П'єсу цю просили в нас багато театрів країни. І мій друг і однокурсник із театрального інституту Юрій Юхимович Аксьонов поставив її в Ленінграді, в Театрі імені Комісаржевської.

Назву змінили, але зло нікуди не поділося і далі переможно йшло країною. Різновидів цього зла безліч.

Зло абсолютне

Є зло абсолютне, коли намертво воно в'їлося в кров, коли пристосуванство людини зашкалює, коли вона заради будь-якої вигоди й наживи, в ім'я свого матеріального добробуту, топче навколо себе все живе, прикриваючись високими моральними та ідеологічними гаслами, знищує талант у будь-якій сфері людських стосунків.

Адже талант майже завжди незалежний, мало керований, від нього можна очікувати будь-чого, його важко, а іноді просто неможливо смикати за ниточки. Він завжди неугодний чиновнику при владі, у науці, мистецтві. Отже, його необхідно знищити, розтоптати, хоча б принизити, оббрехати.

Абсолютне зло перемагає, коли людина у владі підкоряє і здійснює всі свої вчинки тільки в ім'я особистої вигоди, щоб утриматися на вершині долі або навіть просунутися ще вище, зраджує справу, якій служить, і завжди бере собі у спільники всіх, хто, переступивши через усе чисте і чесне в собі, стає провідником, виконавцем рішень цього зла. Ними жонглювати легше, зручніше.

Я свідомо не називаю прізвищ. Будь-яке конкретне прізвище – лише мінімальна, гомеопатична частка цього зла.

Колись у театрі я ставив виставу за п'єсою "Кафедра" про абсолютне зло радянської бюрократичної системи. Якось на виїзній виставі у клубі "Більшовик" наприкінці вистави, вже на оплесках глядачів, на сцену вибіг схвильований чоловік середніх років і закричав, звертаючись до артистів: "Текст! Дайте текст! У нас такий же мерзотник править", – і вказав на Миколу Миколайовича Рушковського – виконавця ролі головного героя Бризгалова, керівника кафедри.

Радянська система зникла, а мерзотники залишилися, і якщо вистачить сил, постарайтеся протидіяти їм, хоч би зневажайте, не спілкуйтеся з ними.

Зло відносне

Є зло відносне. Відносне хоча б тому, що саме собою воно не у владі й у масштабах галузі може принести набагато менше лиха, ніж зло абсолютне. Але воно завжди при владі, прагне потрапити у владу, прагне впливати, виторговуючи собі місце під сонцем – ну, хоча б пристойне, з відповідним окладом у різних інститутах суспільства, не гидуючи заради цього ніякою брехнею, наклепом, як воно вміє вчасно поставити собі на службу всю міць соціальної, ідеологічної демагогії.

Шкоди від нього не менше, ніж від зла абсолютного. Воно елементарніше, примітивніше, до жаху вульгарне, але, трапляється, все ж таки відхоплює свій шматок життєвого пирога, беручи на озброєння всі сьогоднішні гасла влади, безсовісно жонглюючи ними, викриваючи, обмовляючи, плазуючи. Це зло дрібне, але аж ніяк не менш страшне. Тартюфи місцевого розливу. Вони тріумфують сьогодні! Каліфи на годину! Хто вони? Озирніться навколо, здогадайтеся.

Невже ви їх не помічаєте? Може, ви недостатньо бачите? Якщо їх вчасно не зупинити, не викрити, від них можна чекати будь-якого лиха. Їх відрізняє тваринна ненависть до будь-якого таланту, до будь-якої обдарованості. Вам пощастило, якщо ви не зустріли їх на своєму шляху.

Зло за обставин

Є ще один різновид зла – зло за обставинами! Коли людина, пристосовуючись, перемагає в собі залишки совісті й честі та здійснює вчинки, мало сумісні і з совістю, і з честю, зраджує і себе, і своїх близьких, друзів, колег, учнів, вчителів – бо як іще дістатися вершини дуба!

Найкраще про таких людей сказано у класиці: "Сьогодні староста Яків – у ніжки Якову! Завтра староста Сидір – у вухо Якову, у ніжки Сидору!" Звичайно, не дуже хочеться у вухо Якову, якось соромно, в чомусь ніяково. Але обставини – за Брехтом – не такі! Ох, ці обставини, обставини! Вони завжди не такі!.. Вижити якось треба. Ну, один разочок, тільки один, а в принципі, я і чесний, і принциповий. Це зло за обставинами – зрада порядності у собі, найчесніших і найчистіших людських поривів. З обов'язковим переконанням, що я маю рацію.

Ще на початку ХІХ століття дуже літній тоді поет Державін – той, який благословив Пушкіна та його музу, – написав: "Река времен в своем движенье уносит все дела людей и топит в пропастях забвенья народы, царства и царей". Топить, топить, але зло – ні абсолютне, ні відносне, ні за обставин – нікуди не поділося.

Не хочу зараз розглядати моє незаконне й незаслужене звільнення з театру імені Лесі Українки (а воно, безумовно, спричинить поступове згасання у театрі творчого начала) як зло – ні абсолютне, ні відносне, ні навіть за обставинами. Я лишу це для себе. Кожен чує, як він дихає.

Я хотів би лише згадати реальну назву п'єси (ми написали її разом – Павло Архипович і я – "Хто за? Хто проти?" – під цією назвою вона йшла в театрі і приносила так багато позитивних емоцій усім глядачам, які прийшли у зал) – згадати і поставити хоча б одне напівриторичне запитання: "Хто за, а хто проти мого звільнення – у театрі, у Києві? Хто переконаний, що моє звільнення – біда для театру, ну, можливо, і для багатьох глядачів – тих, хто наш театр знає, любить, а хто, навпаки, вважає, що це благо?"

Я був би щиро вдячний за зворотний зв'язок усім, хто відгукнеться!