Жижченко: Ранок у Чернігові розпочинався дуже кінематографічно. Дідусь виходив, брав сопілку і грав. Сусіди сваряться, а він собі грає G

За словами артистки, музика увійшла в її життя ще до того, як вона "з'явилася в зиготі".

"У мене династія музикантів. Це, по-перше, такий головний титан, кумир – погане слово в хорошому сенсі – мого життя, цей мій дідусь Олександр Микитович Шльончик, майстер народних інструментів. Він із Чернігова. На честь його названо проєкт Onuka. Це така присвята йому. Хоча це і бабусі присвята. Тому що мої бабуся й дідусь, які по маминій лінії, з Чернігова – це мій тил і це моя підтримка", – розповіла Жижченко.

Артистка зізналася, що її дідусь був "відомий в інтелігентних колах українознавства".

"Він був мультиінструменталіст і людина, яка знала абсолютно все: і креслення, і інженерний підхід. І грав абсолютно на всьому, виробляв інструменти, реставрував інструменти Тараса Шевченка. Серйозний майстер, що все життя пропрацював на Чернігівській фабриці музичних інструментів головою експериментального цеху. Тобто в нього був серйозний підхід до всього цього. І він дуже любив українську культуру, музику, слово, поезію", – зазначила співачка.

Вона розповіла, що "музика через нього пішла до її життя".

"Тому що ранок у Чернігові в бабусі й дідуся починався дуже кінематографічно. Дідусь виходив у двір, брав сопілку і грав. Там сусіди щось лаються, а він собі грає. Тобто людина в такому своєму абсолютно ритмі, у своєму космосі. Це яблуневий сад. Реально як якась картина з кіно. І це реально моє дитинство. Тобто я тут не вигадую, не романтизую – воно таким і було: оспіваним цією любов'ю до своєї справи. Звичайно, я була досить здібною дитиною, постійно хотіла на чомусь навчитися грати, щось повторити. І ось сопілка мені потрапила в чотири роки в руки – і дідусь почав мене навчати", – поділилася спогадами Жижченко.