+6 Київ
Найстаріші ґудзики, відомі людству, археологи знайшли в долині ріки Інд. Вони належать до III тисячоліття до нашої ери і були зроблені з черепашок.
Матеріалом для ґудзиків ставали також кістки, камені, глиняні зліпки, палички і металеві злитки.
У середні століття велика кількість ґудзиків на одязі вказувала на високий статус людини в суспільстві. Скажімо, парадний костюм короля Франції Франциска I прикрашало 13,6 тис. ґудзиків.
Фото: pixabay.com
На Русі ґудзик мав значення амулета. Його використовували від пристріту і відлякування злих сил. Можливо, із цим пов'язана і назва "ґудзик".
У ранньому середньовіччі одяг, як правило, зав'язували, а ось дещо пізніше, у XIII–XIV століттях, ґудзик стає необхідним, оскільки в моду входить одяг, який щільно облягає фігуру.
Російський імператор Петро I запровадив моду на рукав із манжетом, що застібається на ґудзик. Імовірно, це пов'язано з політикою модернізації життєвого устрою і, зокрема, армії в Росії. Солдати, набрані з селян, за звичкою витирали рот після їжі рукавом. Коли ж рукав стали закріплювати на зап'ясті, зробити це було вкрай важко.
Фото: pixabay.com
З армією французького імператора Наполеона Бонапарта олов'яні ґудзики зіграли злий жарт. Коли його армія опинилася на території холодної Росії, олово на морозі розсипалося, а форма почала спадати з солдатів, що ускладнило подальше просування військ.
У СРСР, згідно з ГОСТом, ґудзик мав витримувати навантаження до 5 кг. Пізніше ці стандарти звели до 0,5 кг.
Людей, які колекціонують ґудзики, називають філобутоністами. У 1939 році в Чикаго з'явилося перше товариство людей, які збирають ґудзики.
Китайський колекціонер Бо Джинфанг зібрав колекцію ґудзиків, що налічувала 110 тис. примірників, після чого його ім'я занесли до Книги рекордів Гіннесса.
