0 Київ
2 травня 2022 року, понеділок
Ось прийшов ніжний та лагідний травень. На вулицях побільшало людей, мами й бабусі гуляють із діточками різного віку. На деревах листя яскраво-зеленого кольору. Припікає сонечко. На якусь мить забуваєш, що йде війна, що місто в окупації, що гинуть наші воїни і прості громадяни.
І раптом – цю ідилію порушує гуркіт важкої техніки. Бачу ненависні знаки на бортах, шкіряться у своїй безкарності і при повному озброєнні солдати. Ходять по нашому проспекту патрулі, перевіряють деяких перехожих, частина розсілася на лавках. Мабуть, якесь відпрацювання.
Вирішили із сусідом піти на Дніпро, подивитися, як живе наша річка. На піщаному пляжі з подивом побачили багато рибалок. Зустрів і свого робітника. Рибка ловиться не дуже, але таранька вже потроху йде. Більшість пригощається пивом, горілкою і самогоном, тим самим знімаючи стрес. Бо стрес викликає віджатий у рибоохорони катер, у якому висить трикольорова ганчірка і встановлений на кормі великокаліберний кулемет. Катер пересувається човником уздовж берега на відстані 50 метрів, кулемет націлений на рибалок. Іноді застигає на кілька хвилин, і тоді стає моторошно.
Чути вибухи в районі Антонівського мосту й Олешок. Ідемо додому. Ще один день в окупації.
Попередній запис у щоденнику – 1 травня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
