+11 Київ
8 серпня 2022 року, понеділок
Щодня мені роблять перев’язки, рани загоюються. Але основна проблема лишилася, треба видаляти пухлину. Це роблять в обласній лікарні, будемо намагатися туди потрапити. Попри гасла, що лікування безплатне, дружина витрачає дуже багато грошей на ліки. Окрім того, вони розкидані містом, доводитися багато їздити. Алла дуже втомлена, в очах розпач, тривога за моє майбутнє.
В ординаторській проведено інтернет. Через сусіда по палаті добув пароль від Wi-Fi. Тепер у курсі всіх новин. Які поки не радують. На сході й півдні важкі бої. Але живемо надією. Засинаємо далеко за північ, коли спадає спека і позасинають буйні. Десь о 3.00 прокидаємося від криків і лайки. Причому йде суміш російських матів і незнайома мова.
Виглядаємо в коридор і бачимо групу військових, озброєних до зубів, які несуть пораненого. Поранений волає незнайомою мовою, тече кров. За бородами й хижими виразами облич розумію, що це кадировці. Ламаною російською вимагають найкращу палату. Є така двомісна, але там тяжкий хворий, відповідає лікар. Вони виносять хворого разом із ліжком у коридор, пацієнти шоковані. Лишають двох охоронців, усі добре напідпитку. До ранку кричали й матюкалися. З розмов зрозуміли, що посварилися з бурятами й постріляли один одного. Зранку вивезли свого пораненого, стало легше.
Попередній запис у щоденнику – 6 серпня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
