+6 Київ
"Україна є у надскладному положенні, де за швидким миром точно стоятиме лише нищівна поразка і втрата незалежності. Проте, як показав час, і його досягти не вдалося", – зазначив Залужний.
За його словами, ідеться про Україну з її суб'єктністю і незалежністю та усіма потенціалами, яка має стати воротами в Європу. Він додав, що "такі цілі публічно не оголошуються або принципово викривлюються, щоб притягнути якомога більше прибічників".
"Чи не тому сьогодні так важко знайти порозуміння щодо зупинки війни?" – риторично запитує Залужний.
Він наголосив, що з'ясувати, у якій формі передбачали позбавлення України суверенності й відновлення імперських амбіцій, згодом зможуть історики, але характер подій з осені 2021 року, протягом 2022 року і дотепер, особливо поширення недовіри до ЗСУ, виявлені корупційні зв'язки окремих членів РНБО, а також риторика і поведінка російського керівництва, "не залишають сумнівів щодо цілі Росії: Україна має припинити своє існування як незалежна держава".
"Цей висновок маємо запам'ятати саме ми, українці. Його розуміння має лягти в основу побудови власної стратегії збереження держави. А вона має бути побудована з політичної мети, яку визначить вище військово-політичне керівництво держави", – пояснив Залужний.
Посол також підкреслив, що війна не є сама собою ціллю і ведуть її, щоб укласти мир за певних вигідних умов.
Він зазначив, що мир в Україні без створення архітектури безпеки хоча б у Східній Європі є неможливим, а також припустив, що апетити Росії можуть виходити за межі України через нерозуміння політичної мети РФ.
Дипломат вказав на ілюзії західних політиків, які "вимальовували рожеві сценарії чи підігравали один одному, розмірковували про відбудову України", поки лінія бойового зіткнення впевнено рухалася в бік Дніпра, а вже сьогодні – й у бік Запоріжжя й Харкова.
"На це вже мало хто звертає увагу. Інколи складається враження, що навіть на фронті, як і 100 років тому, уже чекають не перемоги, а довгоочікуваного миру", – наголосив він.
Москва, зазначає він, скористалася слабкістю колективного Заходу й міжнародних інститутів, сформувавши досить зрозумілу не тільки для військового керівництва ціль, яка не стосується вирішення окремих територіальних претензій або "захисту російськомовних" громадян України.
