+2 Київ
"Дорогі українці!
Цей рік почався 24 лютого. Без передмов і прелюдій. Різко. Рано. О 4.00. Було темно. Було гучно. Багатьом було складно, комусь страшно. Минуло 311 днів. Нам усе ще може бути темно, гучно і складно. Але нам точно вже ніколи не буде страшно. І ніколи не буде соромно.
Це був наш рік. Рік України. Рік українців.
24 лютого ми прокинулися. Інші ми. Інший народ. Інші українці. Перші ракети остаточно зруйнували лабіринт ілюзій. Ми побачили, хто є хто. На що здатні друзі, вороги, а головне – на що здатні ми самі.
24 лютого мільйони з нас зробили вибір. Не білий прапор, а синьо-жовтий стяг. Не втеча, а зустріч. Зустріч ворога. Опір і боротьба.
Вибухи 24 лютого нас оглушили. Відтоді ми не все чуємо. І не всіх слухаємо. Нам казали: у вас немає інших варіантів, аніж здатися. Ми кажемо: у нас немає інших варіантів, аніж перемогти.
24 лютого ми почали творити нашу перемогу. Із багатьох цеглинок – сотень інших перемог.
Ми перемогли паніку. Не розбіглися, а зібралися. Ми перемогли сумніви, зневіру, страх.
Ми повірили у себе, у свої сили. Збройні сили України. Розвідку. Нацгвардію. СБУ. ССО. Прикордонників. Тероборону. ППО. Поліцію. ДСНС. Усі наші сили оборони і безпеки. Я пишаюся вами усіма, наші воїни!
Цей рік можна назвати роком втрат для України, для всієї Європи, для усього світу. Але це не вірно. Ми не маємо так говорити.
Ми нічого не втратили. У нас забрали. Україна не втратила синів і доньок – їх забрали вбивці. Українці не втратили домівки – їх знищили терористи. Ми не втратили свої землі – на них зайшли загарбники. Світ не втратив мир – Росія його зруйнувала.
Цей рік поранив нас у серце. Ми виплакали усі сльози. Прокричали всі молитви. 311 днів. Про кожну хвилину нам є що сказати. Але більшість слів – зайві. Вони не потрібні.
Не потрібні пояснення, прикраси. Потрібна тиша. Щоб почути. Потрібні паузи. Щоб усвідомити.
Ранок 24 лютого.
Гостомель. Буча. Ірпінь. Бородянка. Харків.
"Мрія".
Краматорськ. Залізничний вокзал. Іграшка.
Чернігів.
Маріуполь. Драмтеатр. Напис "Діти".
Оленівка.
Одеса. Багатоповерхівка. Дівчинка. Три місяці.
Вільнянськ. Пологовий. Немовля. Два дні.
"Азовсталь".
Це неможливо забути. І неможливо пробачити. Але можливо перемогти.
Ми вистояли на ногах, бо було те, що нас тримало. Наш дух.
Оборона Києва.
Харків.
Миколаїв.
Чорнобаївка.
Острів Зміїний.
HIMARS.
Антонівський міст.
"Бавовна".
Кримський міст.
"Нептун".
Крейсер "Москва".
Русский военный корабль.
Ізюм, Балаклія і Куп'янськ.
Херсон.
І молимося, що буде Кремінна і Сватове, Мелітополь, увесь Донбас, Крим.
Ми б'ємося і продовжимо битися. Заради головного слова: перемога.
Вона точно буде. Ми йдемо до неї 311 днів.
Віддали багато сил. Але в мить, коли здається, що ти вже не можеш іти далі, згадайте, що ми вже з вами пройшли.
Я хочу сказати всім вам: українці, ви неймовірні! Погляньте, що ми зробили і що ми робимо!
Як наші воїни з перших днів розносять цю "другу армію світу".
Як наші люди зупиняли колони їхньої техніки.
Як дід зупиняв руками танк.
Як жінка збила дрон банкою помідорів.
Як в окупації крали ворожі танки, БТР, вертоліт, снаряди.
Як збирали за години на "ловців" Shahed, морські дрони, броньовики, "швидкі" і Bayraktar.
Як витримали всі погрози, обстріли, касетні бомби, крилаті ракети, темряву й холод.
Як підтримували одне одного і державу.
На війні важливий кожен.
Хто тримає в руках зброю, кермо авто, штурвал судна чи літака, скальпель чи указку.
Кожен, хто за ноутбуком, хто керує комбайном, потягом.
Хто на блокпосту й на електростанції.
Журналісти і дипломати, комунальники і рятівники.
Усі. Хто працює. Учиться в університеті або школі. І навіть ті, хто тільки вчиться ходити.
Усе це – заради них. Наших дітей. Наших людей. Нашої країни.
У великій війні немає маленьких справ. Немає непотрібних. Кожен із нас – борець. Кожен із нас – фронт. Кожен із нас – основа оборони.
Ми б'ємося як одна команда – уся країна, усі наші регіони. Я захоплююся вами всіма. Я хочу подякувати кожному незламному регіону України.
Харків. Понівечений, але нескорений. Ви довели ворогу, що бути поряд територіально не означає бути поряд ментально. Харків – це українське місто. Місто-герой.
Незламний Миколаїв. Героїчно витримує усі удари. Місто на хвилі, яке долає всі шторми.
Сумська область і Суми. Ви одними з перших відчули на собі повномасштабне вторгнення окупантів. Для них Сумська область стала кісткою у горлі. Звичайні люди робили коктейлі Молотова, палили ворожі колони, взяли перших полонених. Сумська область – це сила.
Дніпро. Опора й надійний тил нашого фронту. Ви приймали людей, ви повертали пораненим бійцям життя. Попри постійні удари, Дніпро живе.
Одеса. Сонячна і привітна, тепер – фортеця. Світова фортеця. Яка захищає нас і яка захищає світ. Годує його, щоденно відправляючи морем мільйони тонн порятунку. Бо вона – Одеса-мама.
Херсон! Ви – героїчні люди! Ви були в окупації більше ніж вісім місяців. Без новин. Без зв'язку. Відірвані від України.
Тисячі з вас виходили на акції проти рашистів. Ви не знали, чи бачать це в Україні, чи знають про це. Окупанти брехали вам, що Україна вас кинула і не буде боротися за вас. Але ви вірили попри все і дочекалися. Обличчя Херсона посічене уламками снарядів, але головне, що Новий рік ми зустрічаємо вільними й разом під синьо-жовтими прапорами. А отже, все відновимо, все відбудуємо. Так само, як Чернігів і Запоріжжя, і Краматорськ, і Бахмут.
Ті, хто став прихистком для мільйонів українців: це Рівне, Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця. Я дякую вам! Ті, хто отримує і передає мільйони тонн допомоги з Європи і світу: Львів, Ужгород, Чернівці, Луцьк. Я дякую вам! Ті, хто приймає в евакуації бізнес, підприємства, університети: Хмельницький, Житомир, Кропивницький, Полтава, Черкаси. Я дякую вам!
І ті, хто чекає Україну. І дочекається. Донбас, Луганська область, Крим. Дякуючи вам, наші воїни!
І, звісно, Київська область і Київ – серце наше, яке завжди б'ється дякуючи вам, усі наші українці!
Ми всі – одна сім'я. Одна Україна.
Це рік, коли Україна змінила світ. А світ відкрив Україну. Нам казали: капітуляція. Ми обрали контрнаступ! Нам казали йти на поступки і компроміси. Ми йдемо в Євросоюз і НАТО.
Світ почув Україну. Європарламент, Бундестаг, парламент Британії, Кнесет, Конгрес США.
Світ відчув Україну. Україна в медіа. У серцях людей. У топі пошуку Google.
Світ побачив Україну. На головних площах у Торонто, Нью-Йорку, Лондоні, Варшаві, Флоренції, Сіднеї, інших містах.
Українці дивують. Українцям аплодують. Українці надихають.
Чи є щось, що може нас злякати? Ні. Чи є хтось, хто може нас зупинити? Ні.
Бо ми всі разом.
Ось за що ми воюємо. За одне одного.
Найкращий для нас салют – на складах окупантів. Найкращий подарунок – цифри у звіті Генштабу.
Ми не знаємо достеменно, що принесе нам новий, 2023 рік. Але готові до всього.
Нові здобутки? Ми будемо щасливі. Нові удари? Ми будемо непохитні. Продовження боротьби? Будемо битися. А коли переможемо – будемо обійматися.
Дорогі українці!
Залишається кілька хвилин до нового року. Я хочу всім нам зараз побажати одного – перемоги. І це головне. Одне побажання для всіх українців.
Нехай цей рік буде роком повернення. Повернення наших людей. Воїнів – до своїх родин. Полонених – до своїх домівок. Переселенців – до своєї України.
Повернення наших земель. І тимчасово окуповані стануть назавжди вільними.
Повернення до звичайного життя. До щасливих хвилин без комендантської години. До земних радощів без повітряних тривог.
Повернення того, що у нас украли. Дитинства наших дітей, спокійної старості наших батьків.
Щоб на канікулах онуки приїхали до бабусь і дідусів. На кавуни в Херсон. На черешню у Мелітополь.
Щоб наші міста були вільні. Наші друзі – вірні.
І щоб у звітах біля цифри 100 тис. знищених ворогів, тисяч одиниць знищеної російської техніки з'явилася наша головна цифра і головний успіх – 603 628 км². Площа незалежної України, як це було від 1991 року. Як це буде завжди.
Нехай усе це принесе новий рік. Ми готові за це боротися. Ось чому кожен із нас тут. Я тут. Ми тут. Ви тут. Усі тут. Ми всі – це Україна.
Слава Україні!
Із новим роком!"
