Науковці виявили згусток невидимої темної матерії за 7,3 млрд світлових років від Землі

Що це за об'єкт, поки не зрозуміло. Проте за космічними мірками він украй малий – приблизно в 1 млн разів важчий за Сонце. Це найменш масивний об'єкт, який будь-коли виявляли на такій далекій відстані за допомогою гравітаційного впливу – щонайменше у 100 разів менший, ніж будь-які раніше виявлені аналоги.

Відомо, що у Всесвіті є матерія, яка не випромінює світла і взаємодіє з навколишнім світом лише через гравітацію. Це темна матерія. Науковці досі сперечаються, із чого вона складається і наскільки однорідна. Але оскільки темна матерія невидима, відстежити її розподіл дуже важко.

Допомогти в пошуках може гравітація. Маса будь-якого об'єкта викривляє простір-час навколо себе. Світло, яке проходить поруч із масивним тілом, згинається – цей ефект називають гравітаційним лінзуванням. Галактики, котрі розташовані між Чумацьким Шляхом і більш далекими об'єктами, діють як гігантські лінзи, викривляючи і збільшуючи їхнє зображення.

Команда астрофізика Девона Павелла з Інституту астрофізики Макса Планка (Німеччина) використала цю техніку, об'єднавши спостереження радіотелескопів Green Bank, Very Long Baseline Array і європейської мережі EVN. Науковці дослідили відому систему гравітаційного лінзування JVAS B1938+666 – вона складається із ближньої галактики на відстані 7,3 млрд світлових років і більш далекої (10,5 млрд років), світло якої було викривлене й розділене на чотири зображення.

На одному з таких зображень дослідники помітили ледь помітне стиснення дуги світла. З'ясували, що це відхилення не могла спричинити найбільш лінзувальна галактика, має бути додаткове скупчення маси. Його наявність підтвердили з високою статистичною достовірністю.

Цей об'єкт не випромінює світла ні в оптичному, ні в радіодіапазоні, ні в інфрачервоних променях. Він повністю темний. Або це згусток темної матерії, або крихітна карликова галактика, надто тьмяна, щоб її можна було побачити.

Тепер науковці мають намір шукати більше таких згустків, щоб зрозуміти, наскільки їхня кількість збігається з теоретичними моделями, і пролити світло на те, як влаштовано невидиму структуру Всесвіту.