+1 Київ
Він входить до сотні найпопулярніших блогерів українського сегмента Facebook, їдко і дотепно висміює як реалії вітчизняної політики, так і маразми кремлівської пропаганди. Десятки тисяч підписників знають його під ніком Антон Ходза і з кумедною аватаркою а-ля "ботанік із гітлерівськими вусиками".
У реальному житті блогер зовсім не схожий на свого віртуального персонажа ні зовні, ні за стилістикою спілкування. Ходза – веселий троль, який працює, згідно з профілем у соцмережі, "заступником заступника із політичного виховання в міністерстві важливих справ". Автор Ходзи – стриманий, спокійний киянин, на вигляд йому приблизно 30 років, працює у сфері бізнес-комунікацій.
В інтерв'ю "ГОРДОН" Антон Ходза розповів, чому не розкриває свого справжнього імені, за які пости росіяни банили його у Facebook, як ставиться до "порохоботів" і чому гумор – один із найважливіших інструментів в інформаційній війні і в розвитку суспільства.
Ходза – це моя психотерапія: щоб не тримати в собі хвилювання й емоції – пишу у Facebook
– Чому публічно не розкриваєте свого справжнього імені?
– Не хочу змішувати Facebook із роботою. Коли з'явився Антон Ходза, я працював у піарі: спілкувався з бізнес-партнерами, компаніями, журналістами. Не хотілося, щоб при кожній зустрічі мене ліктем штовхали: "О, так це ти ту фігню запостив?!"
– Коли саме з'явився ваш віртуальний персонаж Антон Ходза?
– Задовго до другого Майдану, у 2009 році. Спочатку Facebook я серйозно не сприймав. Тоді був популярний "Живий журнал", я там проводив більше часу. Як більш-менш завершений літературний образ Ходза сформувався ближче до Майдану. Саме тоді в мене різко зросла аудиторія. Напевно, люди шукали нові джерела інформації і я попав у потік.
– Яке визначення даєте: Антон Ходза – він хто?
– "Щоб не плакать, я сміялась", як писала Леся Українка. Ходза – це моя психотерапія: щоб не тримати в собі хвилювань та емоцій – пишу у Facebook.
– Порівняно з Михайлом Саакашвілі, у якого більше ніж 900 тисяч підписників, або Арсеном Аваковим (400 тисяч), ви явно не топ-блогер – у вас усього 50 тисяч. Однак у соцмережі вас знають усі. Чому?
– У Саакашвілі й Авакова і має бути більше підписників. Це нормально, вони політики. У 2009 році, коли політик заводив свою сторінку в соцмережі, це було дивиною. Наприклад, на президентських виборах 2010-го той же Яценюк одним із перших залетів у Facebook, Twitter і "Живий журнал". Ясно, що його сторінки вела прес-служба, але ще кілька років тому акаунти українських політиків у соцмережах були новинкою, зараз – обов'язкова умова.
– Так чому Ходзу знають усі, хто активно користується Facebook, у чому секрет?
– Напевно, у тому, що серед 400 тисяч підписників Авакова більшість – звичайні громадяни. А в мене серед 50 тисяч підписників переважно професійна медійна аудиторія: журналісти, піарники, політтехнологи. У цьому разі інструменти "лайк" та "репост" працюють ефективніше.
Спробуйте у Facebook написати "Механіка чи автомат?", "Canon чи Nikon?", "iPhone чи Samsung?" – зберете тисячі коментарів, це тема для срачу на рівному місці
– Ваш найпопулярніший запис за вісім років існування в соцмережі?
– Ой, це був найтупіший пост, який тільки можна собі уявити. У соцмережах чомусь дуже популярні загадки з каверзою. Наприклад, математичні картинки в стилі "Скільки вишеньок на картинці?". Я одного разу повісив таку картинку – була дика кількість коментарів, лайків, репостів.
– І про що це свідчить?
– Що люди не дуже люблять серйозні теми. Пишеш на дійсно важливі теми – про інформаційну агресію Росії, про внутрішньоукраїнські проблеми – шукаєш підтримки суспільства, але... Серйозний пост ніколи не розійдеться так, як приколи або свідомо "срачні" теми. Спробуйте у себе у Facebook написати "Механіка чи автомат?", "Canon чи Nikon?", "iPhone чи Samsung?" – зберете тисячі коментарів, тому що це тема для срачу на рівному місці.
Усі медійники це зазначають, усі плачуть: як тільки намагаєшся щось серйозне і важливе донести – аудиторія іде. Люди не хочуть напружуватися, їм не потрібні складні меседжі. Я і по собі це бачу. Мені теж не завжди хочеться напружуватися, ледве вникаю в судову або медичну реформи, схему "Роттердам плюс" і так далі. Це не моє, я в цьому нічого не розумію. Можу поставити лайк-репост, але це буде без душі. Однак за останні роки число людей, які якісно і критично мислять, помітно збільшилося.
– Найпровальніший ваш пост?
– Були моменти, коли я лажанувся і повівся. Замість того, щоб перевірити інформацію 10 разів, – ухопився і поніс її далі за принципом: "А-а-а, зрада!" Потім виявлялося, що це не зовсім так, або зовсім не так. Потрібно знаходити в собі сили вибачитися і написати правду про власну лажу.
– А можна швиденько стерти пост, поки ніхто не бачить.
– (Усміхається). Було. Точно вже не пам'ятаю, здається, пост був пов'язаний з особистим випадом проти політика. Написав щось, а потім самому стало незручно. Мучишся докорами сумління і... видаляєш. Один–два рази було і таке.
Перший раз забанили, коли я вивісив мішень із Путіним. Другий раз – за мішень із Кадировим
– Коли ваш проект із відверто розважального перетворився на інформаційно-волонтерський?
– Відразу після Майдану і з початком анексії Криму. До цього я стібався над внутрішніми ворогами України – усякими януковичами, льовочкіними і клюєвими. Як тільки в гру включилася Росія, усвідомив: ось справжній ворог – і перемкнувся на інформаційну антикремлівську війну.
– Скільки разів вас банили?
– Разів п'ять точно, переважно з російської лінії. Перший раз забанили, коли я вивісив мішень із Путіним. На мене наскаржилися і заблокували через день. Другий раз забанили за мішень із Кадировим.
Одного разу пішов в бан за слово "хохли". Тоді якраз пішла хвиля мема "А че там у хохлов?". Ми обстьобували, як російське ТБ усі ефіри присвячує винятково темі України. У підсумку самі росіяни почали масово скаржитися на пости: мовляв, обзивають українців хохлами, принижують гідність. Facebook став пачками банити українських блогерів, хоча слово "хохли" ми використовували в іронічному сенсі.
– Остання хвиля банів популярних українських блогерів була минулого року. У 2017-му така масова атака зникла. Із чим ви це пов'язуєте?
– Думаю, кремлівські бюджети переорієнтувалися. Росія зараз доблесно "воює" зі США і в Сирії. Найімовірніше, на український напрям уже немає таких грошей, бюджет просів. Аби вести інформаційну війну в інтернеті, потрібно утримувати значний штат співробітників. Зрозуміло, що якісь агенти впливу продовжують працювати в українському полі, але не так масово, як раніше.
– А самі баните тролів, ботів або ватників?
– Зараз так. Раніше розважався: залишав парочку, які забрідали до мене з Росії. З ними можна було розважитися: постібатися, поганяти день–два – а потім усе одно забанити. З російськими ватниками, звичайно, веселіше – вони шизануті. Але все одно їх баню. Втомився, не приносить задоволення.
– Як чините з українськими ватниками?
– Якщо трапляється більш-менш адекватний, який не скочується до образ, – залишаю для плюралізму думок. Але відвертих ідіотів, навіть якщо вони не ватники, баню. Особливо тих, хто пачками постить образливі картинки про українців.
– Хто з блогерів вам подобається?
– Ті, хто пише легко і з гумором. Наприклад, Іван Оберемко. Багато хто чомусь упевнений, що я і він – одна і та ж людина. Оберемко пише відверто і яскраво те, що його щиро зачіпає. Я взагалі люблю щирість у людях.
Подобається стиль Сергія Микити, він додає західно-українського колориту у фейсбучне життя. З російських блогерів стежу за Максимом Горюновим, він космополітичний і налаштований вельми проукраїнськи, з ним можна вести діалог.
– Тобто популярного в українському сегменті Facebook принципу "якщо російська – значить, нах...й" не дотримуєтеся?
– Ні.
Упевнений, що якби на президентських виборах переміг не Янукович, а Тимошенко – Майдан зачистили б миттєво. У Юлії Володимирівни навіть докорів совісті не було б
– З українських політиків або чиновників у кого найцікавіший акаунт?
– Стежу за Омеляном (Володимир Омелян, міністр інфраструктури України. – "ГОРДОН") – він відкритий політик нової формації, який не відмовчується, а виходить до людей. Нефьодов (Максим Нефьодов, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі. – "ГОРДОН") цікаво пише. В обох яскравий авторський стиль, видно, що самі пишуть, а не прес-служба.
– Нардепи, які бояться здатися живими і смішними. У них усі пости як під копірку: ми пофарбували під'їзд, установили дитячий майданчик, зустрілися з виборцями... Це дуже нудно, я на таких не підписуюся.
– Ви регулярно стібетеся над топ-політиками. Хто з них найдотепніше реагував на ваші випади?
– Аваков, як не дивно. Нещодавно прийшов до мене в коментарі. У мене був пост про сина Нестора Шуфрича. Його після ДТП у центрі Києва почали нахвалювати: мовляв, молодець, не втік, а надав допомогу збитому ним пішоходу. Ось я і запропонував вручити Шуфричу-молодшому нагородний пістолет від Авакова.
– І як відреагував глава МВС, який тільки у 2014–2016 роках уручив 1322 одиниці нагородної вогнепальної зброї, 122 з яких було видано нардепам?
– Лайкнув пост, написав у коментарях: мовляв, так, ще безплатну путівку в Сибір уручу.
– А Юлія Володимирівна?
– Її взагалі потрібно якнайшвидше прибрати з політичного життя України. Не тільки її, ще Медведчука, Новинського, Бойка і далі за списком.
Я бачу в Тимошенко потенціал диктатора. Упевнений, що якби на президентських виборах 2010-го переміг не Янукович, а вона, Майдан зачистили б миттєво. У Юлії Володимирівни навіть докорів совісті не було б. Із нею такі фокуси не проходять.
Перебування Тимошенко на вершині влади становить небезпеку всій Україні. Мені дуже не подобається, що вона і її команда обрали шлях критикувати все і з будь-якого приводу. Тимошенко відверто пофіг на країну, у неї одна мета – дорватися до вершини влади.
– Ого, який емоційний спіч. Упевнена, до президента ставитеся не менш критично.
– Для багатьох Порошенко став сильним розчаруванням. Дуже сильним. При тому, що я від нього багато і не очікував, чудово розумів: він – людина з бізнесу, довго перебуває в українській політиці, обріс зв'язками-контактами. Хотілося б, аби він був іншим, наприклад, порубав і пересаджав усіх регіоналів. Але я розумію: цього не буде.
Намагаюся не влізати у внутрішні розбірки, тому що для початку треба розібратися з головною загрозою – Росією. Внутрішньоукраїнські срачі нас тільки роз'єднують. Але це не означає, що не треба реагувати на обурливі факти корупції у владі.
У людей дуже коротка пам'ять. Будь-який зашкварений політик може тихо відсидітися півроку–рік і знову стати красенем в очах народу
– Як ставитеся до ідеї, що під час війни, де інформаційно-пропагандистська складова відіграє величезну роль, владу критикувати не можна?
– Не згоден. Владу можна і треба критикувати, але потрібен баланс. Порівняно з януковичами, ющенками, кучмами і кравчуками у Порошенка ще є шанс стати найбільш нормальним президентом України. Але для цього потрібна система стримувань і противаг у вигляді державних інституцій. У США, наприклад, це роблять суди і парламент. У нас, на жаль, довіра до цих інституцій мізерна. У підсумку, коли Порошенко чинить неправильно, його осмикує тільки суспільство.
– Суспільство різним буває, не мені вам розповідати про безкорисливих і не дуже "порохоботів".
– У людей чомусь дуже коротка пам'ять. Будь-який максимально зашкварений політик може тихо відсидітися півроку–рік і знову, наче й не було нічого, стати красенем в очах народу. Розумію, зараз щодоби йдуть величезні інформаційні потоки, скандали живуть максимум кілька днів і забуваються.
На жаль, практика показує: якщо фігуранти скандалу відмовчуються – вони виграють. Розумію, є політичні домовленості. Але крім політичних розкладів є ж і загальнолюдські цінності. Підсрачуючи і топлячи нормальну опозицію, влада робить велику помилку.
– Скільки разів вам надходила пропозиція опублікувати той чи інший хвалебний пост про владу?
– Жодного разу, навіть у приват не писали.
– Ага, значить, ви не достатньо популярний і впливовий блогер.
– Мабуть, так (сміється). Від політиків пропозиції зустрітися або якось мене задобрити точно не надходили. Переважно комерційні пропозиції сиплються. Щось на кшталт: а можеш написати про наш шиномонтаж і скільки коштує твій пост?
– Якщо шиномонтаж дійсно хороший, чому б і не прорекламувати?
– Та ну... Проплачений пост завжди видно, і це не приносить жодного задоволення. У мене є робота, яка дає дохід. Точно не хочу змішувати свій Facebook із грошима.
– Ви не в курсі розцінок за той чи інший пост у соцмережі, хоча б приблизно?
– Чому "приблизно"? Я точно знаю. Є списки блогерів, які ходять по агентствах і клієнтах. У середньому, залежно від кількості підписників, один пост у топ-блогера коштує $150–300. Але це пости про комерційні компанії або продукти. Політичний пост коштує удвічі більше – приблизно $600.
Скільки з цих грошей отримують безпосередньо блогери – не знаю, тому що в цьому ланцюжку багато посередників. Зазвичай заради одного поста політикам немає сенсу когось купувати, намагаються брати на місячний абонемент.
– Назвіть хоч одного блогера на місячному абонементі у політиків.
– Не варто озвучувати, у мене немає доказів. За моєю інформацією, воліють купувати не стільки блогера (це не так ефективно), скільки так звані ботоферми. Вони взагалі здаються в оренду під якісь проекти. Наприклад, у політика виникла проблема: у мережу злили відео, яке його дискредитує. Політик наймає ботоферму, яка активно обіляє його в мережі або розпорошує увагу аудиторії.
"Юлеботи" давно вимерли через нестачу фінансування. Ті з них, хто ще бігає по Facebook, – жалюгідні залишки колишньої розкоші. Переважно це божевільні тьоті
– Поговоримо про так званих "порохоботів", але не анонімних, а відкритих.
– "Відкритих" – це як?
– Наприклад, Роман Донік або Юрій Бірюков, у якого що не пост – суцільна ода президенту.
– На Доніка періодично натикаюся в мережі, але не підписаний – нецікаво. Бірюков узагалі радник Порошенка, що ви від нього хочете?
– Тобто вас не бентежить його, перепрошую, лизоблюдський стиль?
– Спокійно до цього ставлюся. У Бірюкова свої кар'єрні завдання. Я за баланс, навіть у такому вигляді. У мене багато Facebook-друзів, які відверто виступають за або чітко проти президента. Іноді в коментарях під моїми постами вони навіть лайкають один одного.
– Хто, на вашу думку, ефективніше працює в сенсі впливу на аудиторію в соцмережах: "порохоботи", "юлеботи" чи ті, хто топить за "Народний фронт"?
– "Юлеботи" давно вимерли через нестачу фінансування. Ті з них, хто ще бігає по Facebook, – жалюгідні залишки колишньої розкоші і слави. Переважно це божевільні тьоті, які вриваються і намагаються захищати Тимошенко. Хоча я пам'ятаю силу "юлеботів" у 2010–2012 роках, коли вони постійно паслися в коментарях під статтями і новинами на "Українській правді", "Корреспонденте" тощо.
– То хто найсильніший і найвпливовіший з усіх підгодованих блогерів і ботів українських політиків?
– Думаю, поділ на "порохоботів", "юлеботів" та інших узагалі не точний. По-перше, "порохоботи" – не монолітна структура, там усередині різноманітні групи, зокрема щиро переконаних. У них різні стилі, меседжі, теми, але загальна мета – захистити президента.
По-друге, в Україні ще ніхто не провів нормального розслідування щодо проплачених ботів у мережі. Не провів і не проведе, тому що важко знайти докази – немає єдиного центру координації та чіткого підпорядкування. На відміну, до речі, від Росії з її ольгінськими ботами. Ольгінські взагалі працюють примітивно і грубо: беруть масою і тупими вкиданнями.
Український сегмент Facebook я не поділяю на "порохоботів"–"юлеботів", а на два умовні табори: зрада і перемога. Зрадофіли – окреме складне явище. Там узагалі неможливо зрозуміти, від душі людина мочить владу чи дістала завдання з центру. Наприклад, той же Юрій Касьянов робить це від душі.
Уважаю, що має бути баланс сил, намагаюся максимально його дотримуватися. Наприклад, якщо бачу, що зрадофіли перемагають, а із Facebook котиться чергова істерика, і в людей опускаються руки – намагаюся трохи підтримати бік позитиву і перемог. Або навпаки: якщо до скреготу в зубах котиться "побєдоносіє" – пощу зраду.
Мені здається, саме в балансі і є наш шлях. Я взагалі люблю різноманітність думок, тільки до ватників ставлюся дуже негативно.
Що робити з українськими ватниками? Усіляко їх видавлювати. Звідусіль. Нехай їдуть туди, де їм добре, – в Росію
– Є рецепт, що робити з ватниками? Маю на увазі не російських, із ними все зрозуміло, а українських.
– Усіляко їх видавлювати. Звідусіль. Нехай їдуть туди, де їм добре, – в Росію, за яку вони так топлять, розповідаючи: мовляв, це не війна, а політичні розбірки, насправді український і російський народи – брати навіки.
– Ви ж самі говорили, що віддаєте перевагу балансу і різноманітності думок.
– Не стосовно ватників. Їм треба створювати некомфортні умови, але в межах закону. І видавлювати їх звідусіль: із соцмереж, політики, бізнесу і країни.
– У "межах закону" – це як?
– Завжди є до чого докопатися, у нас це відмінно вміють, зокрема правоохоронці і силовики.
У мене немає мети переконати українських або російських ватників. Моя мета – зробити їм максимально боляче, дезорієнтувати їх. Коли у ватника, як кажуть, "горить пердак" – це заважає йому адекватно думати і щось вирішувати.
– Ваша найбільш вдала антиватна інформаційна кампанія?
– У 2014-му ми з волонтерами випустили колоду карт "Бий падлюку. Їх розшукує український народ" із портретами головних бойовиків "ДНР" і "ЛНР". Ці колоди роздають бійцям АТО, щоб вони запам'ятовували обличчя терористів. Мішені з обличчями путіних і кадирових ми снайперам передавали, щоб тренувалися.
У 2014-му українські активісти випустили колоду карт "Бий падлюку. Їх розшукує український народ" із портретами головних бойовиків "ДНР" і "ЛНР". Волонтери роздавали і роздають такі колоди бійцям сил АТО, щоб вони запам'ятовували обличчя терористів. Фото: Антон Ходза / Facebook
Ще була серія бордів, які розміщували біля адміністративного кордону анексованого Криму. Першим із них був борд із сатиричним закликом українцям, які їдуть на відпочинок до Криму: фотографуйте всі військові об'єкти окупанта! Зрозуміло, що частина співгромадян їдуть на анексований півострів до рідних. Але є й ті, хто вважає: "А чого б у Криму не відпочити, ми ж брати?".
Борд у Херсоні по дорозі до окупованого Криму. Фото: Антон Ходза / Facebook
– Як думаєте, коли закінчиться війна в Україні?
– Тільки коли Росія розвалиться. Це наш єдиний шанс на порятунок. Один час я вважав, що розвал Росії буде пов'язаний з агресивною економічною політикою Китаю. Зараз думаю, що першим вибухне Північний Кавказ – там уже халіфат якийсь зароджується.
– Тобто з відставкою Путіна військова агресія Кремля не закінчиться?
– Навіть якщо Путін помре – нічого не зміниться, там таких путіних – ціле Політбюро. Треба, щоб тисячі людей у владній верхівці Росії одночасно померли, щоб агресія проти України припинилася.
– Дайте пораду, як позбутися від лайкозалежності, коли опублікуєш пост, а потім кожні п'ять хвилин перевіряєш: хто лайкнув або репостнув.
– Мені важливо не скільки лайків, а від кого вони, щоб зрозуміти, до якої конкретної аудиторії дійшов мій меседж. Це може бути і 50 лайків, але якщо вони від лідерів думок – мені це важливіше.
– Що має статися, щоб ви розкрили своє ім'я публічно?
– Нічого, мене і так усе влаштовує. Хоча давно морально готовий, що рано чи пізно моє справжнє ім'я зіллють у мережу.
Ще один борд, антипутінський, у Херсонській області недалеко від адміністративного кордону з анексованим Кримом. Фото: Антон Ходза / Facebook
