Дії Порошенка є прикрою неповагою до суду і не гідні посади президента – Кравчук G

Слово у відповідь моїм слухачам і читачам

Ви звертаєтеся до мене із запитанням, як я ставлюся до слідчих дій правоохоронних органів і рішень суду стосовно п'ятого президента України Петра Порошенка. Викладаю свою позицію з цього питання.

1991 року я і мої однодумці заснували інститут президентства в Україні. Повірте, це було нелегко. Посада президента у країні функціонує понад 29 років. Сьогодні ми вже маємо шостого президента, маємо позитивний і негативний досвід.

Ми долали труднощі, вчилися, помилялися і, незважаючи на все, рухалися вперед.

Чого нам не вдалося зробити (і це найважливіше) – так це підняти посаду президента на висоту поваги до нього українського народу. Як людина, яка проходила президентський шлях першою, я завжди хотів, щоб навколо президента колосилася пшениця, а не росли бур'яни. Але це моє бажання. Як показує досвід, життя набагато складніше. Не кожному по силі витримати його випробування, не клюнути на спокусу.

Що тут є принциповим? Народ обирає президента й має право оцінювати його, підтримувати чи не підтримувати. Це питання суто політичне. Конституція України наділяє президента конкретними повноваженнями.

Він кожний день приймає рішення, підписує закони, укази, розпорядження, виступає із заявами та промовами. Крім того, президент веде розмови, консультується, радиться зі своїми підлеглими, обговорює з ними плани на майбутнє. Обговорює програми і тому подібне. Далеко не все з цього оприлюднюється. Але саме тут зароджуються і потім діють добрі чи погані наміри президента.

Їх джерелом є також родина, друзі, бізнес-партнери, довірені особи і просто "потрібні" люди. Таких персонажів навколо президента дуже багато, і далеко не всі вони мають добрі наміри. Нерідко вони дбають лише про своє майбутнє, а не про діяльність президента, що негативно впливає на всю систему управління державою.

Плюси і мінуси президента стають очевидними після завершення каденції. Люди хочуть знати, що президент зробив доброго, а що поганого. В рух приходять політичні сили, інститути громадянського суспільства. Те, що було приховано, піднімається на поверхню. Кожний президент має це знати і бути готовим до будь-яких поворотів долі. Усе це відбувалося раніше і відбувається зараз на наших очах.

Головне тут – відкинути амбіції і зрозуміти, що закон для всіх однаковий. А судити про досконалість закону і його застосування може тільки правоохоронна система, а не особисто сам президент чи його оточення. Такими повноваженнями у правовій державі наділений, перш за все, суд. І таку позицію займав кожний президент, будучи при владі. Не лише її проголошував, а вчив і наставляв інших, вимагав дотримання. Тепер він опинився серед тих, кого вчив. І йому дуже не хочеться з цим змиритися.

Я не хочу, не буду і не беруся оцінювати, кваліфікувати ті справи, які інкримінуються Петру Порошенку. Я не знаю їх суті, і це не моя справа. Та та висока посада, яку він займав, довіра мільйонів людей, які за нього голосували, вимагають від президента бути законослухняним, достойно поводити себе скрізь і в усьому.

Єдиним місцем, де президент, як і будь-хто, може захистити свою правоту, є суд. Потрібно йти до суду і захищатися. Такі можливості в Україні існують. Усе останнє – це відверте героїчне шоу за участю народних депутатів і прихильників. І виглядає все це погано.

Маю право так сказати, бо свого часу проходив подібні випробування. Так, коли в 1994 році я програв президентські вибори Леонідові Кучмі, у мене розпочалися пошуки криміналу. Я багато разів відвідував слідчих, давав пояснення в суді і жодних публічних акцій протесту не створював.

А коли до пошуків криміналу проти мене долучився німецький журналіст, який написав книгу на основі надуманих фактів, надісланих з України моїм приятелем, я подав на нього в німецький земельний суд і виграв його. Книга була заборонена, а автор покараний. Я не просив захисту в німецьких друзів, а захищався в німецькому суді.

До речі, слідчим Генеральної прокуратури давали свідчення і президент Леонід Кучма, і президент Віктор Ющенко без шумових ефектів, бо не вважали себе якимись особливими і недоторканними. А те, що чинить Петро Порошенко, є прикрою неповагою до суду і недостойним посади президента.

Пан Петро Порошенко повинен скористатися своїм правом громадянина України і подати до суду на пана Андрія Портнова за звинувачення в державній зраді і масштабній корупції або на пана Андрія Деркача за демонстрацію плівок його телефонних розмов з віцепрезидентом США паном Джо Байденом, де також містяться серйозні звинувачення п'ятого президента України.

Якщо ж пан Порошенко дійсно має незаперечні докази своєї правоти і що все це – політичні переслідування, організовані президентом Володимиром Зеленським і його офісом, то нехай і на них подає до суду. Це буде правовий і достойний президента шлях, який він зараз чомусь ігнорує. Все інше виглядає політичною виставою.

Звичайно, я шкодую, що цей шум і гам, політична тріскотня не додають авторитету Україні. Однак я закликаю всіх бути справедливими і дотримуватися закону. А нашим західним учителям демократії, "захисникам" гонимих політичних діячів хочу сказати, що політичних переслідувань в Україні не існує. Ніхто не перебуває за ґратами за "свободомыслие", власну позицію в житті.

Схаменіться, панове! Бо ваші попередження про неприпустимість політичних переслідувань в Україні звучать якось дивно і можуть бути кваліфіковані як втручання в наші внутрішні справи. Свої проблеми ми самі будемо вирішувати як суверенна незалежна держава в суворій відповідності до українського законодавства. У тому числі і проблеми, пов'язані із президентом Петром Порошенком. Хотілося б, щоб ви не створювали зайвих підстав звинувачувати українську владу в залежності від зовнішнього управління. Повірте, що ми, українці, краще за вас знаємо свої проблеми і в нас вистачить терпіння і мудрості їх вирішувати.

Я прошу всіх, хто вже звернувся або ще має намір звернутися до мене з аналогічними питаннями, почути мене. Хотілося б, щоб почув і Петро Порошенко.

Щиро, із повагою, Леонід Кравчук