Екс-розвідник Швець: Дерипаска постачав в Україну спецобладнання для стеження за посольством та дипломатами США G

19 грудня 2018 року управління з контролю за іноземними активами міністерства фінансів США надіслало в Конгрес повідомлення, у якому йшлося, що протягом 30 днів відомство планує зняти санкції з групи компаній En+, "Русал" та "ЄвроСибЕнерго", які належать російському мільярдерові та алюмінієвому магнату Олегові Дерипасці. В обмін на зняття санкцій компанії мають знизити частку Дерипаски нижче від 50%, провести реорганізацію й оновити раду директорів.

Під американські санкції Олег Дерипаска (серед ще 23 російських бізнесменів і високопосадовців, наближених до Кремля) потрапив 6 квітня 2018 року. В обмежувальному списку США опинилися також вісім підприємств, пов'язаних із мільярдером, зокрема, "Русал" ("Русский алюминий") – компанія Дерипаски, яка входить у трійку найбільших світових виробників алюмінію. За кілька днів після введення санкцій США вартість акцій "Русала" впала до історичного мінімуму, подешевшавши майже на 30%.

Пропозиція мінфіну США зняти санкції з компаній Дерипаски дуже сумнівна хоча б тому, що частину акцій буде передано структурам, підконтрольним Кремлю і російським спецслужбам. Про це в інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" заявив колишній співробітник вашингтонської резидентури КДБ Юрій Швець, який 25 років тому емігрував до США і став там аналітиком бізнес-розвідки.

За словами Швеця, імовірне зняття санкцій із компаній Дерипаски стане серйозним ударом по всій системі міжнародного механізму стримування Росії через санкції. На жаль, підкреслив екс-розвідник, чималу роль у цьому зіграв і офіційний Київ, який спочатку ввів санкції проти компанії "Русал", а потім так їх "розмив і послабив", що, по суті, дав можливість Дерипасці зайвий раз показати Вашингтону: мовляв, у мене більше немає контрольного пакета акцій у компаніях із санкційного списку. Це далеко не так, наполягає Швець, особливо зважаючи на те, що Кремль в особі Дерипаски захопив в Україні стратегічно важливі галузі промисловості, пов'язані з алюмінієм.

– Мінфін США повідомив Конгрес про свій намір протягом 30 днів зняти санкції з групи компаній російського мільярдера Олега Дерипаски En+, "Русал" і "ЄвроСибЕнерго" в обмін на їхню реорганізацію. Чи означає це, що адміністрація Трампа виводить із-під американських санкцій одного з наближених до Путіна олігархів?

– Санкції проти Дерипаски та підконтрольних йому компаній увели у квітні 2018 року на підставі виконавчого указу президента №13661 ("Блокування активів додаткових осіб, що впливають на ситуацію в Україні") та №13662 під тією самою назвою, які було підписано Бараком Обамою ще в березні 2014 року через агресію Росії в Україні.

Тобто Дерипаска і компанії, які він контролює, потрапили до американського санкційного списку саме через свою близькість до Кремля і надання йому допомоги у зловмисних діях проти України. Але представники Дерипаски практично негайно почали переговори з мінфіном США.

– Які призвели до того, що...

– ...описано в листі мінфіну США: Дерипаску буде відлучено від управління компаніями, його частку в материнській компанії En+ зменшать із 70% до 44,95% (їх просто експропріюють), а решту 25,05% передадуть двом іншим компаніям. У раді директорів En+, через яку він контролює "Русал", половина місць (шість) займатимуть громадяни США або Великобританії.

Фото: Maxim Shipenkov / Gordonua.com

У підсумку, за твердженням авторів листа мінфіну США, у всіх компаніях, які зараз контролює Дерипаска, запанує повна прозорість, Кремль втрачає над ними контроль, а мінфін США буде моніторити, як дотримуються досягнутих домовленостей.

– Начебто все звучить цивілізовано.

– Якби не одне "але". Пакет акцій, який відберуть у Дерипаски, планують передати російському "ВТБ Банку" і компанії Glencore. І тут струнка концепція американського Мінфіну валиться, як картковий будиночок. ВТБ і Glencore – такі самі кишенькові компанії Кремля, як і "Русал". Тобто приблизно 25% акцій Дерипаски просто перекладуть з однієї підконтрольної Кремлю структури у дві інші. До речі, ви знаєте, що таке "ВТБ Банк"?

– Формально – російський державний банк, неформально – особистий банк Путіна.

– Саме так! Окрім того, "ВТБ Банк" та його голова Андрій Костін теж перебувають під американськими санкціями. Навіть більше, цей банк серйозно засвітився під час розслідування спецпрокурора Мюллера. Установлено, зокрема, що вже будучи претендентом на посаду президента, Трамп підписав лист про наміри, згідно з яким у Москві йому мали побудувати "Вежу Трамп".

Переговори вели з Кремлем, який (за задумом помічників Трампа) мав виділити в центрі Москви дорогущу ділянку землі, потім виділити не менше ніж мільярд доларів і побудувати на них цю вежу. Зауважте, усе це коштом російської сторони, яка пізніше мала заплатити Трампу приблизно $300 млн за те, що він дозволить повісити над цією будівлею вивіску "Trump Tower". І фінансувати всю цю аферу мав саме "ВТБ Банк".

– Чудова схема, упевнена, що й у США на такий вигідний проект багато хто погодився б.

– Ні, тільки деякі кандидати у президенти. Але і це ще не все. За повідомленнями американських мас-медіа, "ВТБ Банк", який контролює Кремль, у 2016 році потрапив під розслідування ФБР через підозрілий переказ грошей у посольство РФ у Вашингтоні. А потім банк оштрафували за фіктивні угоди на чиказькій біржі, загальна сума яких становила майже $36 мільярдів.

І ось за допомогою такого чудового банку чиновники Мінфіну США збираються зробити компанії Дерипаски транспарентними! Якщо вони дійсно вірять у те, що пишуть, їх наївність межує з професійною непридатністю.

– Може, річ не тільки в наївності і профнепридатності?

– Вдумайтеся в цю логіку: спочатку США накладають на Дерипаску санкції за те, що він є наближеним до Путіна і через свої компанії допомагає Кремлю здійснювати зловмисні операції в Україні. А тепер відділ мінфіну з контролю за іноземними активами (OFAC) збирається вивести його компанії з-під санкцій через передання пакета акцій з однієї кишені в іншу. Але обидві ці кишені, зрештою, як і раніше, будуть підконтрольні Кремлю.

Нагадаю, що компанії ВТБ і Glencore, яким планують передати акції Дерипаски, брали участь у скандальній "приватизації" 19,5% акції "Роснефти". Щодо цієї афери після закінчення двох років і досі немає повної зрозумілості. Зрозуміло одне: що її проводили таємно і в інтересах Кремля, а ВТБ і Glencore були в ній вірними агентами Путіна.

Тому твердження мінфіну США, що передання пакета акцій Дерипаски в En+ компаніям ВТБ і Glencore дасть змогу усунути Кремль від управління компаніями – або гучна некомпетентність тих, хто писав цей лист (у що я не вірю), або вказівку зверху.

– Чия саме вказівка зверху?

– Зараз щодо Трампа та втручання РФ в американські вибори ведуть 17 розслідувань, кульмінація близька. Спецпрокурор Мюллер уже встановив, який проект намагався реалізувати Трамп у Москві. Тепер виникає запитання: а що Трамп обіцяв чи міг обіцяти натомість? Думаю, лист мінфіну США про намір зняти санкції з компаній Дерипаски може допомогти з відповіддю. Мюллер просто має викликати на інтерв'ю (так в Америці заведено називати допит) авторів цього листа і поставити одне запитання: хто вам дав указівку написати всю цю маячню?

Олег Дерипаска, 50 років, російський мільярдер і алюмінієвий магнат. У 2008 році його статки оцінювали у $28 млрд, Дерипаска був найбагатшим росіянином і посідав дев'яте місце у світовому рейтингу мільярдерів за версією журналу Forbes. Станом на січень 2018 року він перебував у цьому рейтингу на 247-му місці зі статками у $7,1 млрд. Фото: Yuri Kochetkov / ЕРА

– Згідно з планами мінфіну, тепер у раді директорів материнської компанії Дерипаски En+ має бути не менше ніж шість (а це половина ради) громадян США або Великобританії. Хіба це не допоможе і транспарентності, і виведенню компаній із-під контролю Кремля?

– Жодним чином. У "Русалі" і зараз половина (тобто шість) директорів – іноземці. Утім, компанію вважають підконтрольною Кремлю, а тому вона перебуває під санкціями.

У раді директорів тієї самої "Роснефти" семеро іноземців, тобто вони в більшості. Серед них – екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер, колишній співробітники Штазі Маттіас Варніг, колишній генеральний директор ВР і ТНК-ВР Роберт Дадлі, нинішній глава Glencore Айван Глазенберг. Незважаючи на це, "Роснефть" є "священною коровою" Кремля і повністю йому підконтрольна через абсолютно лояльних членів ради директорів.

І якщо мінфіну США не подобається Варніг, то чим кращий Айван Глазенберг, який пліч-о-пліч працює з Варнігом у "Роснефти", яка теж наразі під санкціями США?

– Нагадайте, хто такий Маттіас Варніг.

– Президент "Русала", колишній співробітник Штазі, один із найдовіреніших осіб Путіна від часів його служби у Дрездені. Причому не зовсім зрозуміло, хто в кого був на зв'язку: чи то Варніг у Путіна, чи то Путін у Варніга. Зрозуміло одне: Путін йому дуже довіряє і Варніг є смотрящим Путіна в найважливіших для Кремля бізнес-структурах. Окрім "Роснефти" і "Русала", він засідає в керівних органах "Транснефти", "Газпрому", є гендиректором "Північного потоку" і членом ради директорів банку "РОССИЯ" – кишенькового банку відомого кооперативу "Озеро".

Це така собі розвідувальна ознака: якщо Варніг у керівництві компанії, отже, це кремлівська компанія. До речі, він ще в наглядову раду "ВТБ Банку" входить. І всі ці люди, які дружно працюють у раді директорів цих компаній, повністю лояльні до Кремля. Тому намір мінфіну США ввести шість іноземців до складу правління En+, а також передати частину пакета Дерипаски "ВТБ Банку" і Glencore і так розірвати зв'язок компанії з Кремлем – абсурд.

Голова ради директорів "Русала", директор Nord Stream AG Маттіас Варніг і президент BP, член ради директорів "Роснефти" Роберт Дадлі. Фото: Maxim Shemetov, Ennio Leanza / ЕРА

– А хто такий Роберт Дадлі?

– Це гарний приклад того, як Кремль робить іноземців лояльними і ставить їх на службу. Громадянин США Дадлі був генеральним директором BP (British Petroleum), потім гендиректором ТНК-ВР. На цій посаді викликав незадоволення Кремля, оскільки нібито захищав інтереси передусім британської сторони. Незабаром Дадлі відчув нездужання і звернувся до лікарів. Обстеження виявило в його крові повільно діючу отруту.

Переляканий бізнесмен поспішно покинув РФ, а російські учасники ТНК-ВР викинули його з керівництва компанією. Це було наприкінці 2008 року. Минув час. Дадлі, мабуть, "перелаштувався", і від початку 2013 року він займає місце в раді директорів "Роснефти", де, з огляду на все, успішно захищає інтереси Кремля.

– І чим пояснити такі метаморфози?

– У Путіна величезні фінансові ресурси для залучення іноземців на службу та забезпечення їхньої лояльності. Відтоді, як колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер перейшов на роботу до Путіна (за великі гроші, зрозуміло), з'явився навіть термін – шредеризація західної еліти. Кого куплять, кого залякають, як Дадлі. Тому, коли я читаю в листі мінфіну США, що вони будуть перевіряти кандидатів у раду директорів En+, мене не покидає подив.

Після всіх тих перетворень, які пропонує мінфін, контрольний пакет En+ залишиться в руках підконтрольних Кремлю структур і осіб, а члени ради директорів (зокрема серед громадян США або Великобританії) призначатимуть зі схвалення Кремля. У цьому питанні не має бути жодних ілюзій. У складі ради директорів En+ будуть тільки лояльні Путіну особи, куплені за великі гроші в межах процесу шредеризації, і жодні перевірки мінфіну США не зможуть цьому завадити. Якщо вже Кремль впарив мінфіну цей план, то зі складом майбутньої ради директорів En+ він упорається навіть не напружуючись.

– Підозрюю, широка аудиторія чула про Дерипаску тільки у контексті його скандального зв'язку із дівчиною легкої поведінки на прізвисько Настя Рибка. Водночас не всі розуміють, що Дерипасці не просто так дозволили стати однією з найбагатших людей Росії і контролювати компанію "Русал", яка входить у трійку найбільших світових виробників алюмінію.

– Мене дуже дивує, що в Україні про Дерипаску знає так мало людей, хоча саме тут Дерипаска і його компанія "Русал" досягли важливих стратегічних цілей Кремля.

– Ми звикли думати, що найпотужнішим інструментом для політичного й економічного тиску на інші країни для Кремля завжди був "Газпром".

– "Русал" і "Газпром" у цьому аспекті практично рівнозначні. Й у плані корумпування політичної та ділової еліти різних країн, і як інструмент для розширення геополітичного впливу Москви. Навіть більше, Кремль не використовував "Газпром" і "Роснефть" для своїх кондових шпигунських операцій, зате "Русал" використовують як пряме знаряддя спецслужб РФ.

Щоб пояснити, хто такий Дерипаска, треба коротко повернутися до початку 1990-х. Коли розвалився СРСР, неоприбуткованою залишилася одна стратегічна галузь промисловості – алюмінієва. Стратегічна вона тому, що виробляє матеріал для створення літаків і ракет. Плюс через контроль над алюмінієвою промисловістю можна поставити під контроль аерокосмічну галузь.

Приблизно до середини 90-х дві третини алюмінієвої промисловості Росії було поставлено під контроль братами Рубен із британської TWG, які працювали в тісній зв'язці з братами Чорними. Вони вкладали в підтримку алюмінієвої промисловості РФ приблизно $3 млрд на рік. Шалені гроші на ті часи, вони врятували галузь від повного краху.

У Кремлі цей проект підтримували віце-прем'єр Сосковець, шеф ФСБ Борсуков і начальник єльцинської охорони Коржаков. У 1996 році Єльцин звільнив цю трійцю і незабаром стара гвардія у спецслужбах РФ почала захоплення алюмінієвої промисловості. Вони дискредитували на Заході братів Рубен і Чорних, створювали їм щораз більші проблеми всередині країни і, одночасно, просували Дерипаску в керівництво алюмінієвих компаній. У 2001 році Дерипаска одружився на внучці Єльцина і став гаманцем "сім'ї".

Листопад 2017 року, В'єтнам. Володимир Путін і Олег Дерипаска на саміті Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. Фото: Michael Klimentyev / ЕРА

Коли Путіна зробили президентом, процес перетворення Дерипаски на алюмінієвого магната було практично завершено. Природно, за це довелося заплатити. Дерипаска сам зізнавався, що у 2002–2005 роках заплатив загалом $170 млн як відкати. Він стверджував у західних судах, що платив ці гроші двом представникам ізмайловського угруповання, про яких знав тільки те, що їх звали Толстяк і Кучерявий.

– Може, це просто рекет був, кримінальний світ завжди, вибачте, "доїв" будь-який бізнес.

– Це була груба і примітивна брехня, оскільки до того часу організовану злочинність у РФ було поставлено під контроль спецслужб, а ізмайловське угруповання було практично розгромлене. І уявити собі, що власник мільярдів "сім'ї" Єльцина платить $170 млн якимось Толстяку з Кучерявим можна було тільки у "шостій палаті".

– Іншими словами?

– $170 млн були очевидно призначені Путіну та його оточенню, які ще були "голодними" і поспіхом збирали данину з мільярдерів, особливо тих, хто став таким з допомогою спецслужб.

Як засвідчило кілька моїх розслідувань, із початком президентства Путіна практично кожну бізнес-операцію Дерипаски за межами РФ здійснювали як великий проект Кремля. В адміністрації президента РФ формували спецгрупу під командою, як правило, генерала ФСБ. Він "смикав за ниточки" і залучав до виконання проекту будь-яку держустанову країни, а в компаніях Дерипаски під прикриттям працювали представники спецслужб, що формально значаться "в резерві", але на ділі – чинні співробітники Служби зовнішньої розвідки РФ та ФСБ.

На реалізацію таких проектів ресурсів не шкодували. На фінансування одного з них, наскільки я знаю, було виділено $30 млн. Причому це був зовсім не гігантський бізнес-проект, але певна геополітична компонента в ньому була присутня, преміальні за участь були цілком на рівні.

Мій партнер по бізнес-сек'юріті Олександр Литвиненко приблизно за рік-два до загибелі передав мені довідку, у якій назвав високопоставлених співробітників ФСБ, що працювали на Дерипаску. Серед них – генерал Осадчий, помічник директора ФСБ, начальник УРЗО ФСБ генерал Хохольков, генерал Луценко, один із вищих чинів ФСБ, який потім очолив ПОП "Стелс", начальник служби власної безпеки ФСБ генерал Пронін, генерал Олейников, перший заступник міністра безпеки Баранникова.

– Отже, Мінфін США, по суті, пропонує передати управління компаніями Дерипаски двом наближеним до Кремля компаніям – "ВТБ Банку" і Glencore. Про ВТБ ми вже поговорили. А чим є компанія Glencore і чому її теж уважають близькою до Кремля?

– Glencore – це швейцарський сировинний трейдер, один із трьох засновників "Русал". Окрім того, до квітня 2018 року гендиректор Glencore Айван Глазенберг протягом 11 років був членом ради директорів "Русала". Тому як співвласник і один із керівників "Русала", Glencore має відповідати за "багатогранну" діяльність компанії Дерипаски.

Засновником Glencore ще в 1970-х став американський підприємець Марк Річ. Якби складали список найвидатніших шахраїв ХХ століття, він би його очолив. Річ сколотив колосальні статки на обходженні санкцій ООН проти різних країн. На теренах СРСР він з'явився наприкінці 70-х – на початку 80-х. Тоді Радянський Союз зазнав західних санкцій за Афганістан і за збитий південнокорейський Boeing.

Санкції були найважчими, радянська економіка загиналася. Багато хто вже не пам'ятає, що СРСР не міг себе прогодувати і регулярно закуповував величезну кількість зерна за кордоном, насамперед у США та Канаді. Доправляти це зерно в обхід західних санкцій зголосився засновник Glencore Марк Річ. Окрім того, він активно торгував радянською нафтою, алюмінієм і міддю. Природно, така діяльність не могла відбуватися без участі КДБ. Ну уявіть, американець у роки холодної війни активно допомагає Радянському Союзу обходити міжнародні санкції. Без КДБ таке здійснити було неможливо.

Засновник Glencore американський підприємець Марк Річ. Фото: Urs Flueeler / ЕРА

Річ надав російським чиновникам ще одну неоціненну послугу: навчив їх віртуозним шахрайським операціям. Як обійти санкції, як чиновнику збагатитися на управлінні державним підприємством, як приховати походження товару, організувати подвійну бухгалтерію тощо. Це було цінне ноу-хау, на якому, особливо за часів Путіна, у РФ розквітла мафіозна держава.

Із розвалом Союзу в офіс Марка Річа в Москві масово влаштували співробітників російських спецслужб. Переважно це були особи, які працювали в міністерстві торгівлі та МЗС – це основний дах для зовнішньої розвідки. У 93-му менеджери Річа витісняють його з компанії і гендиректором стає Айван Глазенберг.

Той самий Глазенберг (до мозку кісток перевірений і КДБ, і ФСБ), який разом із Дерипаскою є засновником "Русала" і сидить у раді директорів "Роснефти", улюбленого дітища Кремля, разом з екс-канцлером ФРН Герхардом Шредером, Ігорем Сєчиним і Маттіасом Варнігом – найбільш довіреними особами Путіна. І з допомогою цього Глазенберга мінфін США збирається зробити компанії Дерипаски транспарентними. Вони б для початку зайшли на сайт Glencore і спробували знайти там змістовну інформацію про операції компанії в Росії!

– А її там немає?

– Практично немає. Glencore – одна з найбільш нетранспарентних компаній у світі. Дивно, що в мінфіні США про це не знають.

Січень 2017 року, Москва. Президент РФ Володимир Путін тисне руку гендиректору Glencore Івану Глазенбергу на зустрічі з учасниками приватизації "Роснефти" у Кремлі. Фото: Alexander Nemenov / ЕРА

– Перейдемо до найболючішої для мене частини розмови. Ви згадали, що Дерипаска і його "Русал" – потужний інструмент Кремля для корумпування влади в різних країнах, зокрема в Україні. Про що або про кого конкретно йдеться?

– Для мене це теж болюча тема. Українська влада потрапила з "Русалом" у дуже неприємну ситуацію. І не тільки всередині країни, але, передусім, у відносинах зі США. В Україні настільки популярне слово "зрада", що до нього вже іронічно ставляться. Але у разі з компанією Дерипаски очевидне небажання української влади вводити проти неї реальні санкції – це саме зрада, точніше, здавання національних інтересів.

– Секундочку, як це "небажання української влади вводити санкції", якщо ще у травні 2018 року Дерипаску занесено в український санкційний список? РНБО на три роки заборонила йому виводити капітали з України і заблокувала активи.

– Почнемо з того, що в Україні "Русал" блискуче виконав план Кремля із захоплення двох стратегічних галузей промисловості, що мають прямий стосунок до національної безпеки. Це алюмінієва промисловість і, через неї, аерокосмічна.

– Коли це сталося?

– У лютому 2000 року 30% акцій Миколаївського глиноземного заводу віддали "Русалу". Ситуація була цікавою. Тодішній український президент доручив провести цю операцію політику, чий батько очолював СБУ. Той уміло все провернув. У підсумку пакет акцій Миколаївського глиноземного одержав зять президента і практично відразу продав його за $50 млн Дерипасці. Протягом наступних років "Русалу" продали ще 25% акцій.

Дерипаска поставив під свій контроль також Харківський тракторний завод (ще один стратегічний об'єкт, на якому виробляли важку бронетехніку), а у 2007-му – Запорізький алюмінієвий завод, по суті порізавши його на метал. У серпні 2017-го СБУ відкрила кримінальне провадження, у якому Дерипаска фігурував як учасник ОЗУ, яке знищило завод в інтересах РФ. Навіть більше, його підозрювали у прямій диверсії, оскільки, розвалюючи цей завод, він не просто усував конкурентів, але знищував економічний потенціал України в інтересах Росії. Але, наскільки я розумію, кримінальну справу проти Дерипаски поклали під сукно і забули.

Що стосується Миколаївського глиноземного заводу, він перетворився на перлину алюмінієвої імперії Дерипаски. Якщо відібрати у нього контроль і над заводом, і над прилеглим Дніпро-Бузьким портом, через який завозять сировину, – це буде сильний удар по бізнес-імперії Дерипаски, точніше, Кремля й усієї алюмінієвої промисловості РФ.

Миколаївський глиноземний завод – найбільше в Україні та одне з найбільших у Європі підприємств кольорової металургії. Побудований у 1980 році. У 2017-му було продано компанії Glencore. Фото: uk.wikipedia.org

Припустімо, до російської агресії 2014 року передання під контроль Дерипаски стратегічних підприємств і галузей України можна було пояснити головотяпством української влади, густо замішаним на корупції. Але триває п'ятий рік війни з Росією, а гаманець Путіна Дерипаска, як і раніше, контролює стратегічні об'єкти в Україні. І проти нього нібито вводять санкції...

– Чому "нібито", якщо він є у списку санкцій РНБО?

– По-перше, санкції проти "Русала" було введено на четвертий рік від початку агресії! Запитання: чого так довго чекали? Чи ніхто в Україні не підозрював, що Дерипаска – людина Путіна?

По-друге, початковий пакет українських санкцій, викладений у рішенні РНБО від 28 квітня 2017 року, був доволі жорстким. Дерипасці забороняли робити на території України практично все, зокрема передавати свої активи. Але в жовтні 2017-го "Русал" оголошує про передання прав власності на Миколаївський глиноземний завод компанії Glencore. Хоча передання активів прямо заборонено рішенням РНБО, Антимонопольний комітет України схвалив цю угоду.

Така "добрість" комітету дала можливість "Русалу" і Glencore розіграти, по суті, шахрайську операцію, мета якої – уникнути очікуваних американських санкцій через фіктивне передання активів. Фіктивне тому, що у квітні 2018 року, коли американці занесли "Русал" до санкційних списків, а Glencore у паніці вийшов з угоди з Дерипаскою, виявилося, що жодного передання Миколаївського глиноземного заводу так і не відбулося.

Тут би і прищучити компанію країни-агресора за блеф і обман, але РНБО, навпаки, приходить на допомогу і в новому рішенні від 2 травня 2018 року з восьми обмежувальних заходів проти "Русала" залишає всього два. Найголовніше – звідти прибрали положення, що Дерипаска не може передавати свої активи.

– Навіщо це було зроблено?

– Думаю, щоб дати можливість лобістам Дерипаски почати дурити мінфін США, що зрештою вилилося в цей божевільний план зняти санкції з "Русала" за допомогою передання частини активів олігарха з однієї підконтрольної Кремлю структури в іншу. Іншими словами, якісь чиновники в держструктурах України фактично працювали разом із лобістами Дерипаски з виведення підконтрольного Кремлю "Русала" з-під санкцій США.

До речі, поки Дерипаска і його лобісти полощуть уряду США мізки, намагаючись домогтися скасування санкцій, з'ясовується: корпорація "Русал", цей агент Кремля, фігурує серед головних улюбленців української влади.

– Тобто?

– Дуже просто. Як відомо, в Україні підприємства спочатку платять ПДВ, а потім, заднім числом, держава повертає його. Так от, від початку агресії РФ у деякі місяці підконтрольний "Русалу" Миколаївський глиноземний був у першій десятці компаній, яким ПДВ повертають швидко і "живими грошима". У 2013 році, до агресії РФ, завод був на 21 місці за загальною сумою повернення ПДВ у розмірі 0,4 млн грн. Після агресії сума повернутого заводу ПДВ злетіла до приблизно мільярда гривень на рік. Майже як у прислів'ї: кому війна, а кому мати рідна.

Далі, за українським законодавством іноземні корпорації не мають права володіти морськими портами. Але наприкінці 2015-го Дерипаска і "Русал" дістали в Україні привілеї і фактично заволоділи Дніпро-Бузьким портом. Ще раз запитаю: за які заслуги?

– Ви згадали, що Кремль користується "Русалом" для шпигунських операцій. Про що конкретно йдеться?

– Події на Євромайдані 2013–2014 років призвели до сплеску кібервійни. Російські хакери атакували об'єкти в Україні. У відповідь українські хакери і хакерські групи у РФ, які фрондують, атакували держустанови в Москві. За повідомленням The Christian Science Monitor від 18 березня 2014 року, у РФ кібератак зазнали міністерство оборони, центральний банк, МЗС та інші об'єкти. Причому, як зазначає газета, українські кібератаки були набагато потужнішими від російських.

Як виявилося, серед тих, хто зазнав хакерської атаки, були "Русал", "Газпром", підприємство "Сухой", а також китайське посольство в Москві. Відповідальність за цю атаку взяла на себе хакерська група hacktivist@rucyborg, про що оголосила на кількох хакерських сайтах. Унаслідок атаки було одержано великий масив документів (майже три тисячі файлів), багато з яких було викладено в інтернеті. Ці документи привернули увагу зарубіжних аналітичних центрів. Зокрема, цю групу було згадано в дослідженні Університету Редінга, який є складовою частиною Оксфордського університету і 98% досліджень якого мають міжнародне визнання.

Унаслідок хакерської атаки було засвічено документ, надісланий Торговою палатою Китаю на адресу деяких високопоставлених представників РФ. Зокрема, як адресата там згадують гендиректора "Ростеха" Сергія Чемезова – одного зі старих соратників Путіна.

"Унаслідок хакерської атаки було засвічено документ, надісланий Торговою палатою Китаю на адресу деяких високопоставлених представників РФ"

У документі йдеться, що в розпал подій на Євромайдані "Русал" таємно, із порушенням законів і договорів, доправив у Харків устаткування для перехоплення мобільного зв'язку. Потім, як ішлося в повідомленні hacktivists, "це обладнання було використано партнерами "Русала" для незаконного перехоплення мобільного зв'язку українського провайдера "Укртелеком". У цьому самому повідомленні керівні особи "Русала" було названо "маріонетками ФСБ". Зазначене обладнання пізніше використовували для перехоплення телефонних розмов співробітників посольства США в Києві, а також високопоставлених представників США, що прилетіли в Україну.

– Я пам'ятаю, що на початку лютого 2014-го в інтернет виклали аудіозапис телефонної розмови між Вікторією Нуланд і американським послом у Києві Джеффрі Паєттом.

– Абсолютно вірно. Тепер з'ясовують, хто і як цю розмову перехопив. Очевидно, що вели запис або росіяни, або їхня агентура, тому що були опубліковані фрагменти, що мають на меті подати США та її дипломатичних представників у негативному світлі.

У 2014-му було незрозуміло, хто це зробив. Але китайський документ, одержаний хакерами, прояснив ситуацію. А саме: "Русал" доправив в Україну спецобладнання, яке використовували для стеження за співробітниками американського посольства і високопоставленими дипломатами США, які відвідували Київ на той час.

Я вам більше скажу. Після втечі Януковича виявилося, що за його президентства всю комп'ютерну мережу СБУ було поставлено під контроль ФСБ. У відомому будинку на Володимирській було приміщення, у якому працювали росіяни на російському обладнанні і до якого навіть співробітників СБУ не пускали. Тепер необхідно з'ясувати, чи не причетний до постачання цього обладнання і "Русал".

Швець: "Українська влада потрапила з "Русалом" у дуже неприємну ситуацію. Не тільки всередині країни, але, передусім, у відносинах зі США". Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

– Ви вірите в історію з цим шпигунським устаткуванням?

– Це не питання віри. Розвідувальну інформацію треба перевіряти, перевіряти і ще раз перевіряти. Але тут дуже багато елементів мозаїки, які складаються в єдиний візерунок. Хакерська компанія була. Кібератаки на об'єкти в Москві були і їх помітили солідні іноземні аналітики. Хакери взяли на себе відповідальність за атаку на посольство Китаю і прямо описали той документ, про який ми говоримо.

Перехоплення мобільних переговорів посла США і помічника держсекретаря Вікторії Нуланд було. А взагалі, автентичність документів, одержаних у результаті хакерських атак, рідко піддається сумніву. WikiLeaks, наприклад, публікує практично тільки те, що здобуто хакерами, і ніхто не сумнівається в достовірності опублікованого контенту.

Нарешті, 1 грудня 2011 року WikiLeaks почав публікацію інформації в межах проекту "Шпигунські файли" з метою викриття глобальної індустрії зовнішнього спостереження або стеження. На її сайті фігурує і компанія "Алтрон", якій, згідно з китайським документом, "Русал" передав спецобладнання для перехоплення мобільного зв'язку.

– Давайте підіб′ємо підсумок нашої розмови.

– Будь ласка. До 19 січня 2019 року Конгрес має розглянути план мінфіну США щодо зняття санкцій із компаній Дерипаски. Якщо план буде затверджено та реалізовано, то "Русал" залишиться ефективним інструментом Кремля для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей. навіть більше, імідж "Русала" буде відмито американською владою. Це буде настільки божевільний акт, що він поставить під сумнів здатність нинішньої адміністрації США ухвалювати розумні рішення навіть щодо доволі простих питань. Сподіваюся, що Конгрес США цього не допустить.

Що стосується України, то тут висновок ще сумніший: за п'ять років війни офіційний Київ не тільки не наклав справжніх санкцій на Дерипаску та його українські активи, але, фактично, зробив чимало, щоб допомогти російському олігархові і його компаніям вийти з-під американських санкцій через схему фіктивного передання активів. Тобто для одних, схоже, це війна, а для інших – нічого особистого, тільки бізнес.