+1 Київ
9 вересня 1943 рік, четвер
Ось тепер паніка посиленими темпами йде вгору. Бої, кажуть, під Бахмачем, а нині кажуть, що Бахмач уже радянський. По радіо вчора німці передали, що здали Сталіне. Але з Конотопом ніби вчора хтось говорив по телефону, і він у німецьких руках. Паніку вчора посилили розмови про евакуацію.
Клініку медінституту запропоновано терміново звільнити. Це лікар сказав учора Надії Василівні, що Миколу Йосиповича доведеться забрати раніше, і вона має бути до цього готова. Усе це у зв'язку зі збільшенням кількості госпіталів, тому що інші у місті переповнені пораненими. У клініці Кособуцького медперсоналу запропоновано приготувати речі на випадок евакуації. Усім зоммерівським інститутам запропоновано подати списки охочих евакуюватися. Щовечора, уже неділя, понеділок, вівторок і середа, з половини дев'ятої вимикають світло і безперервно лунають звуки поїздів та машин у русі. Куди ж вони йдуть, ще не знаю. Хто каже — від Дніпра, хто каже — до Дніпра.
Напружене становище, що й казати. І страшне. Але одне бажання — скоріше б! Це єдиний порятунок моїх і багатьох інших. А, може, навпаки? Адже, йдучи, німці можуть убити всіх. Живого місця немає всередині, так наболіло все від очікування, відчаю і невідомості за своїх і за інших.
12 год. дня
Так, настрій веселий сьогодні! Бенцинг розпорядився приготувати на всяк випадок ящики для музеїв, архіву та бібліотеки. Тому терміново розпаковують літературу з Кенігсберга, її звалюють в одну кімнату, а цілі ящики забирають.
Болить голова від цієї загальної паніки, і хоча ніяк не віриться, що наші ще довго не прийдуть, дуже страшно за ув'язнених, страшно, що їх німці можуть убити. Арешти тривають. Заарештовують цілі сім'ї.
Попередній запис у щоденнику – від 8 вересня. Наступний запис – 10 вересня.
Про особистість автора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікуємо у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.
