Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Колишній заручник "ДНР" Соколов: Мені було сказано: "Або кажеш усе, або посаджу поруч твою дружину і виколю їй очі. І доньку твою при тобі ґвалтувати будемо"

29 грудня, напередодні Нового року, Україна повернула 76 осіб, яких роками утримували в полоні у "ЛДНР". Серед них 12 військовослужбовців і 64 цивільних. Останніх після прильоту в "Бориспіль" доправили у столичну відомчу лікарню "Феофанія", де журналісти спілкувалися з ними кілька днів поспіль. Їхні докладні розповіді про доноси, катування, росіян, яких "на Донбасі немає", суди, тюрми й особливості повсякденного життя людей на окупованих територіях вразили не тільки журналістів, але навіть бувалих слідчих. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує цикл цих історій.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Валерій Соколов: Немає більшого патріота України, ніж житель Донбасу, який пізнав усе те, що ми в окупації!
Валерій Соколов: Немає більшого патріота України, ніж житель Донбасу, який пізнав усе те, що ми в окупації!
Фото із сімейного архіву Соколова
Анна ШЕСТАК
журналіст

Із першим співрозмовником із-поміж колишніх ув'язнених "ДНР", 61-річним Валерієм Соколовим, знайомлюся просто на вході в гематологічне відділення "Феофанії", де поселили всіх обміняних цивільних. У цій лікарні їх обстежують, дають рекомендації щодо подальшого лікування. Кого необхідно, навіть оперують.

У фоє чоловік чекав на своїх дружину та дочку: "Ось-ось мають приїхати, вони в Києві зараз. Слава богу, тепер ми разом. Коли мене заарештували, вони ж не знали нічого тривалий час: чекати мене чи все вже, подумки ховати..." "А за що ж вас?" – питаю. "Та як більшість, – знизує плечима. – Із політичних мотивів. Вирішили, що "шпигун".

Змусили дві з половиною доби в позі ластівки стояти. Босим. Без їжі, без води. Потім ще дивувалися: "Ого, Валеро! Та ти чемпіон! Ніхто стільки не витримував"

Я, на відміну від тих, хто у "ДНР" за місцевих шахтарів себе видає, і є шахтар, розповідає Валерій Анатолійович, у мене чверть століття підземного стажу. 18 років на самій лише шахті Горького пропрацював. Потім був головним механіком на будівельній фірмі "Амстори" будував. Але назад дороги немає. Там планета мавп, розумієте? Як писав Василь Стус у 68-му, "отак живу: як мавпа серед мавп", "повз мене ходять мавпи чередою" знаєте такий вірш? Але ви не вірші ви ж про жахи прийшли слухати. Хоча, може, ви й маєте рацію: з усіма подробицями до тих, хто прочитає, швидше дійде...

Мене, наприклад, катували електричним струмом під'єднували військово-польовий телефонний апарат ТА-57, так званий "тапик". Змусили дві з половиною доби в позі ластівки стояти. Безперервно. Босим. Без їжі, без води, без нічого. Потім ще дивувалися: "Ого, Валеро! Та ти чемпіон! Ніхто стільки не витримував". Ну й били, звісно. Щоб зізнався в тому, що шпигував для України, у завезенні вибухівки, замаху на Моторолу у всіх можливих гріхах. Доводили до такого стану, що я просив, щоб мене розстріляли. А вони не розстрілювали, хоча нас виводили на розстріл чи не щодня...

Бывший завод "Изоляция" в Донецке, 2012 год. С 2010 года на территории предприятия была платформа современной культуры "Изоляция". После начала военного конфликта в 2014 году боевики захватили предприятие и обустроили там тюрьму. Фото: izolyatsia.org
Колишній завод "Ізоляція" в Донецьку, 2012 рік. Із 2010 року на території підприємства була платформа сучасної культури "Ізоляція". Після початку воєнного конфлікту у 2014 році бойовики захопили завод і облаштували там в'язницю. Фото: izolyatsia.org


– Це в Донецьку було?

Так. Я донеччанин, мене у Донецьку затримали за проукраїнську позицію. Тільки потім почав розуміти: знайомі ж попереджали, мовляв, Валеро, будь тихіше, усе прослуховують, тут ціла система прослуховувань... Але я не сприймав це серйозно. І от 12 листопада 2016 року вранці, між 9-ю і 10-ю годинами, гуляв із собакою під'їхали дві машини, вискочили озброєні люди, побили, кульок на голову, у машину і повезли... Я здогадувався куди в "Ізоляцію". На околиці Донецька завод був такий, із виробництва ізоляційних матеріалів, а потім виставковий центр, який бойовики захопили, нібито щоб гуманітарку зберігати. Насправді влаштували там базу і в'язницю  із катівнею.

– І що, ніхто не бачив, як вас б'ють і запихають у машину?

Може, і бачив, та хто ж побіжить відбивати? Сім'я нічого не знала, дружина шукала мене по всіх моргах... Лише в січні, числа 15-го чи 20-го, до мене прийшов слідчий із місцевого відділення "міністерства держбезпеки", так званого донецького "МДБ": "Ну, що, Валеро? Ти вже добре подумав давай, підписуй..." Почалися слідчі дії і мене повезли додому, так я хоч сім'ю побачив. Дружина вся чорна стояла...

– "Добре подумав"...

...Так-так. Щоб мізки краще працювали, головою об стінку били регулярно. Це називалося "ввічливі люди ворушать головою". У мене досі в голові шумить.

Зуб ногою мені вибив позивний Кузьмич. Він відкрито говорив: "Я російський офіцер, підполковник"

– Ці "ввічливі люди" – вони українці чи росіяни?

Ну, зуб ногою мені вибив (відкриває рот, показує дірку в зубах) позивний Кузьмич, за легендою Марков Дмитро Олександрович. Він відкрито говорив: "Я російський офіцер, підполковник".

"Ізоляція" це ще й база підготовки бойовиків, тому на нас вони тренувалися. Було таке тренування "розгін демонстрації": виводили натовпом на вулицю, типу ми йдемо на мітинг за Україну, шикували і налітали з кийками, били в кров... Щоб двох зайців відразу, як кажуть: відпрацювати, як вчиняти з демонстрантами, і всім жителям вбити в голови, що мітингувати не можна.

– Як довго ви пробули в "Ізоляції"?

До серпня 2018 року. Потім – місяць у СІЗО. Звідти вже у 32-гу макіївську колонію перевели, коли засудили. Дали найменший строк  10 років. У хлопців було 14, 15, у військових – і 28. Я просив: "Давайте більше!" – тому що мені вже плювати було на всі їхні строки. Не дали. Мовляв, ми ж не звірі, розуміємо, що ви людина літня, сердечник... Там, до речі, у Макіївці,  напишіть обов'язково! залишилися ті, кого терміново треба визволяти, це хворі люди, інваліди! Приїжджала деенерівська "омбудсменка" Дарина Морозова, так ми їй показували: ось Матюшенко, Тимофєєв – чому їх немає у списках? А вона: "Наших не всіх підтверджують, на кого запит робимо, – отже, і ми не будемо підтверджувати". Ми там заручники, розумієте? Нас наловили на вулицях і шантажують нами українську владу! Хочуть внесуть у список, хочуть викреслять...


Соколов с конца 2018 года находился в Макеевской исправительной колония №32. "Я даже на тюремщиков наших макеевских зла не держу: во-первых, в колонии таких зверств, как в "Изоляции", не было, во-вторых, не стали бы выполнять приказы – сели бы рядом с нами". Фото: rusmakeevka.ucoz.ua
Соколов із кінця 2018 року перебував у Макіївській виправній колонії №32. "Я навіть на тюремників наших макіївських зла не тримаю: по-перше, у колонії таких звірств, як в "Ізоляції", не було, по-друге, не стали б виконувати накази – сіли б поруч із нами". Фото: rusmakeevka.ucoz.ua


– Гроші за місце в обмінному списку вимагали?

Де лежать гроші, відразу після затримання запитали. Усе, що зі мною було, відібрали: одяг, два телефони, годинник... Потім провели обшук у квартирі: вилучили комп'ютер, фотоапарати, мисливські рушниці. Конфіскували машину звісно, так і не повернули. І навіть вулики (я бджоляр) забрали з дачі.

– А навіщо їм вулики?

Продали. Віджимають усе, що можуть продати. Мені було сказано: "Або ти кажеш усе, або посаджу поруч твою дружину і виколю їй очі. І доньку твою при тобі ґвалтувати будемо". А потім, коли я підписав, що їм треба: "Ну, ми ж не звірі..." Не звірі вони, розумієте? Шляхетні розбійники.

Бізнесменів багатьох затримували, щоб "потрясти". Був такий Саша Ахудзянов  його місяць мучили, потім викинули десь на українській території й оголосили: мовляв, героїчно "ДНР" націоналізувала його хлібозавод. А ще фермер – моя донька з його дочкою ходила на гімнастику. Із нього знущалися три місяці підвішували в наручниках за руки як тушу, що хотіли, то чинили. Я за ним наглядав, щоб не зробив із собою нічого...

Дуже сподіваюся, що тут розуміють: нам не можна назад. Назад – усе, смерть!

– Ваша сім'я на українській території?

Донька студентка, навчається і живе на українській, звісно. Дружині доводилося їздити в Донецьк, щоб платити за квартиру. Не будеш платити відберуть.

– А тепер як?

Приходили до нас із Мінветеранів, ми ставили запитання про наш статус. Потрібні документи, щоб улаштуватися тут, оформити пенсію, житло за щось орендувати і вивезти сім'ї. Дуже сподіваюся, що тут розуміють: нам не можна назад. Назад  усе, смерть! У Києві, від війни далеко, деякі всіх під одну гребінку стрижуть: якщо Донбас отже, сепаратисти. А спробуй ти поживи в так званій "республіці" з усвідомленням, що чоловік чи син ні за що сидить у тюрмі і з ним кояться страшні речі! Може людина кинути все й поїхати в такій ситуації? А вийти протестувати відкрито може?

Ці "республіки" не любить ніхто: ні ті, кого буквально розтоптали, прибили до землі, ні ті, хто зі зброєю в руках розтоптував. Я навіть на тюремників наших макіївських зла не тримаю: по-перше, у колонії таких звірств, як в "Ізоляції", не було, по-друге, не стали б виконувати накази сіли б поруч із нами...

Там легше було: ті, у кого рідні у "ДНР", могли, хоч і рідко, розраховувати на телефонний дзвінок (у кого в Україні ті без зв'язку, але ми їх сім'ям звістки передавали), був телевізор у боксі й радіо. Ми слухали, дивилися новини і розуміли хоча б, де ми, на якому світі... Тільки книжку шкода. Мені наш військовий, Богдан Пантюшенко (військових у нашу колонію минулої осені перевели), таку книжку гарну подарував Віктора Франкла, психолога, про концтабори. Але її вже в самому кінці під час обшуку знайшли і порвали: у "ДНР" є заборонені книги. 37-й рік!


Родственники и друзья встречают украинцев, освобожденных боевиками "ДНР" и "ЛНР" в рамках обмена. Аэропорт Борисполь, 29 декабря 2019 года. Фото: EPA
Родичі й друзі зустрічають українців, звільнених бойовиками "ДНР" і "ЛНР" у межах обміну. Аеропорт "Бориспіль", 29 грудня 2019 року. Фото: EPA


– Як ви дізналися, що вас внесли до обмінного списку?

Дружина дізналася: їй зателефонувала Валерія Лутковська, представниця України в мінському процесі. Ну, і з новин знав, що готують обмін. Тільки кого, коли? Передчасно не радів сльози радості на очах з'явилися, коли вже проїхали лінію розмежування і я побачив обличчя наших хлопців. Вірніше, навіть коли просто відчув: я вдома, в Україні. Пильне тільки серце, правильно кажуть. Мені здається, після всього пережитого у мене є якесь особливе відчуття Батьківщини. Немає більшого патріота України, ніж житель Донбасу, який пізнав усе те, що ми в окупації!

І це неправда, що всі етнічні росіяни й усі російськомовні кликали на Донбас Путіна. Я сам наполовину росіянин, батько мій родом із Росії. Але він говорив так: "50 років в Україні прожив – отже, українець". Я і розмовляю, і пишу все життя російською: у мене родичі в Новгородській губернії, до війни їздив до них у відпустку і писав оповідання описував побут. Публікувався на "Проза.ру", "Самиздатеl", інших літературних сайтах. Тих, хто мене катував, найбільше тішило, що я російський письменник. "Прозаїк! вони говорили. Він пише про заєк..."

Хочеться вірити, звісно, що цей жах закінчиться. Ходять слідчі, ставлять запитання. Ви от прийшли, ваші колеги напишете. А вам точно повірять? Точно зрозуміють, що там відбувається? Я ось думаю: може, написати спеціальне керівництво як людям вижити на окупованих територіях? Якщо це так затягнулося і ще невідомо, скільки триватиме...


Соколов с отцом Анатолием, соавтором многих своих рассказов. "Неправда, что все этнические русские и все русскоязычные звали в Донбасс Путина. Я сам наполовину русский, отец мой из России родом. Но он говорил так: "50 лет в Украине прожил – значит, украинец". Фото из семейного архива
Соколов із батьком Анатолієм, співавтором багатьох своїх оповідань. "Неправда, що всі етнічні росіяни й усі російськомовні кликали на Донбас Путіна. Я сам наполовину росіянин, батько мій родом із Росії. Але він говорив так: "50 років в Україні прожив – отже, українець". Фото із сімейного архіву


P.S. Коли цей матеріал готували до публікації, я зателефонувала Валерію Анатолійовичу – запитати, як він. "Із лікарні вже з'їжджаю, – відповів чоловік, – й ідею цю – із книгою про те, як вижити, – вирішив усе-таки реалізувати. Придбав комп'ютер, беруся за роботу. Хоч і сумний досвід, але може, комусь він стане у пригоді. А може, і сам, якщо почну писати, швидше це переживу..."

(Далі буде).

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їх авторам закривати доступ до обговорення. Редакція не вступає у листування з коментаторами щодо блокування, без серйозних причин доступ до коментування модератори не закривають.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook


 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації