Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Кошовий: Хочу, щоб Путін полетів у космос на хрін. Треба сказати Маску: зроби капсулу для Путіна. Назвати її "Шпроти", бл...дь, і досвідос!

Хто найталановитіший у студії "Квартал 95", які політики ображалися на "кварталівські" пародії, куди Ілон Маск має скерувати Володимира Путіна. Про це, а також про те, як відбулося знайомство з Володимиром Зеленським та Ігорем Коломойським, в авторській програмі головної редакторки інтернет-видання "ГОРДОН" Олесі Бацман на телеканалі "Наш" розповів артист "Кварталу 95" Євген Кошовий. "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Кошовий: Людина має вміти сміятися із себе. Якщо проштрафився терпи. Те саме стосується нинішнього президента
Кошовий: Людина має вміти сміятися із себе. Якщо проштрафився – терпи. Те саме стосується нинішнього президента
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Олеся БАЦМАН
Головний редактор
Коли зараз пишуть "президент Зеленський побував там-то", ми із дружиною Ксюхою перезираємося. Дуже незвично

– Женю, привіт!

– Привіт!

– Це інтерв'ю ми планували кілька разів.

– Так, було таке.

– Ще до виборів планували, але воно постійно зривалося. І сьогодні ледь не зірвалося, бо хтось (не будемо тикати пальцем) проспав.

– Правда! Один із нас проспав. Прошу вибачення.

– Ти часто потрапляєш у такі ситуації?

– Ні. Якщо я знаю, що в мене зйомка, не просипаю ніколи. Хоч п'ята ранку, хоч десята. Не розумію, що сьогодні сталося, чесно.

– На важливі зустрічі запізнювався хоч іноді?

– Міг спізнюватися, якщо потрапляв у затор. Але такого за мною не помічено... Для мене це шок. Дай Боже здоров'я будівельникам, приїхали, розбудили.

– Коли Володимир Зеленський став президентом, як це змінило твоє життя?

– Напевно, повністю. (Усміхається). На мене, Сашка Пікалова та на всю студію "Квартал 95" перейшли обов'язки Володимира, який спочатку виконував дуже багато функцій у колективі. І постановник, і художній керівник... Загалом, ми на себе це все забрали. Вірніше, він нам це все віддав, тому що не може зараз брати участь у концертах.

– Інші функції в нього.

– Так, інші постановки, розстановки тощо. Дай Боже йому сил.

– Те, як у тебе в житті все змінилося, тобі подобається?

– Я задоволений тим, що залишився у творчості. Політика – це не моє. Скільки людям не пояснюй, вони кажуть: "Так-так, ми розуміємо. Але можна ж усе-таки..."

– Ми ще торкнемося цієї теми.

– Жодних претензій до людей. Багато хто, наприклад, підходить і каже: "Ми розуміємо, що вас дістали. Але можна сфотографуватися?" Звісно, нікому відмовляти не можна.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Коли Володимир виграв, чи багато навколо тебе з'явилося людей, які намагаються домогтися зустрічі з ним, влаштуватися в команду? Смс, дзвінки телефоном, через знайомих і знайомих знайомих?

– Їх дуже багато. Навіть приходять до мене додому. Маргарита Володимирівна, теща моя, уже як секретар. Дзвонять у двері: "Здрастуйте, Женя вдома?" – "Ні". – "Ось, візитку передайте, ми займаємося тим і тим, хочемо поспілкуватися". Я її запитую: "Ти пояснюєш, що ми – ноу?" – "Так, – відповідає, – але людям однаково". Одні кажуть: "Будь ласка, влаштуйте зустріч із президентом, ви ж спілкуєтеся щодня". Не щодня, усе, уже минув той час. Ми можемо листуватися або передзвонюватися щодня, але я його не турбую, тому що є проблеми глобальніші, ніж мої дзвінки чи наші справи. У нього все набагато складніше, йому треба з цим справлятися. Заважати йому не хочу. Я не звик стояти на шляху людей, які займаються важливими справами.

– Скажи, як це, коли твій найкращий друг – президент України?

– Коли зараз пишуть "президент Зеленський побував там-то", ми із дружиною Ксюхою перезираємося. Незвично дуже.

(Усміхається). П'ять років є, щоб звикнути.

– Так. Ніколи в житті не подумав би, що може бути так. Просто остаточно людину дістало те, що відбувається з країною.

– Ти розповідав про свою студентську юність, життя в гуртожитку, коли на їжу не вистачало.

– Було, звісно.

– Коли ви всі жили в такій атмосфері, ти міг уявити, що Володя...

– ...Не міг уявити, тому що тоді дивився "95-й квартал" тільки по телевізору. Із ним я познайомився 2003 року на фестивалі в Сочі. Чи у 2002-му? Загалом, на початку 2000-х. У Вови був день народження. На ньому був фіолетовий шкіряний піджак, йому подарували.

– Розкішно!

– Так, я думав, оце жир жирович... Я жив у гуртожитку, а пацани у Кривому Розі... Не можу сказати, що почувалися мажорами, усі досягли всього самі, своїми силами. Усі виросли у промислових містах, намагалися триматися на плаву, на рівні, піднялися.

Вова проходив повз першокурсницю хореографічного відділення народних танців, вона на нього подивилася – і зомліла

– Як відбулася ваша перша зустріч? Відразу хімія відбулася? Він же потім запросив до себе працювати?

– Ні, тоді я ще не одержав запрошення у "Квартал". Був фестиваль, усі були зайняті грою. Того року, по-моєму, стався переломний момент, коли вони розірвали відносини з "Клубом веселих і кмітливих". І слава Богу, тому що там почався бардак, це все перетворилося із гри на бізнес. Вони пішли, і 2004 року, коли вже приблизно два роки існували як студія "Квартал 95", покликали нас, команду КВК із Луганська "Ва-банкЪ", як гостей передачі "Таємничий півострів". Цю передачу знімали в "Ювілейному" в Ялті. Коли ми поїхали до "Кварталу" на зйомки, нас теж виключили із "Клубу..." Потім ми зустрілися на "Форт Буаяр". Ми вилітали звідти, а "Квартал" прилетів. Із того моменту почало якось складатися ближче, тісніше, дедалі частіше почали бачитися. У листопаді чи грудні 2004-го Вова запросив мене до себе в команду. Із 2005 року я живу в Києві, працюю у студії "Квартал 95".

– Ви розігрували одне одного у "Кварталі"?

– Я не був присутнім тоді, але розповідали... Олена Кравець ще була адміністратором команди, поєднувала з акторською роботою. Був, якщо пам'ятаєте, епізод, де Вову виносили на ношах. Олені сказали, що потрібна труна. Для неї це був шок, вона в нас дівчина вразлива. Їй довелося шукати труну. Звісно, потім їй сказали, що це жарт... Ось так розігрували. У "Вечірньому Києві" у нас була рубрика "Вас замовили". Олена брала участь у цій рубриці, сама того не знаючи. Міка [Фаталов] зі Стьопою [Казаніним] та з Оленою поїхали на халтуру... На корпоратив!

– Халтура вона і є халтура!

(Сміються).

– Якісна халтура... Поїхали, отже, не пам'ятаю куди, але на кордоні виявили в неї "капусту".

– Капусту?

– У сенсі – лаве, гроші. Знову скажуть, що ми спілкуємося, як босяки. Але ми такі і є.

– Нарешті у студії справжній Женя з'являється!

– Так от, Оленка не знала про цей розіграш. У закритому приміщенні розігрували сценки між прикордонником і Мікою, вони одне на одного кричали, стріляли. Олена хапалася за голову. Прийшов прикордонник і сказав: "Я вас врятую, виведу вас звідси". Схопив її за руку. Інші прикордонники на нього біжать, він відстрілюється, зрозуміло, холостими, кричить: "Я вас усіх уб’ю!" Маля (прізвисько Олени Кравець. – "ГОРДОН") була просто шокована. Коли Міка з кульками вистрибував із мікроавтобуса, вона його навіть не помітила, бігла повз не озираючись, бо ззаду вибухи, стрілянина... Два тижні потім не розмовляла з нами.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Що, тільки Олена Кравець об'єкт розіграшів?

– Ні, не тільки, просто вона довірлива. (Сміється).

– А Зеленського ви розігрували?

– Розіграти людину, яка сама здатна розіграти всіх, дуже складно.

– Ну, об'єднатися – і розіграти?

– Річ навіть не в об'єднанні. Людина настільки продумує кожен твій крок, знає тебе і бачить наскрізь. Думаю, мене теж складно розіграти. Будь-яке зайве кривляння на обличчі людини – і я розумію, що все, лажа.

– Акторський не дарма закінчив!

– Ну так... Закінчив, загалом.

– А детальніше? Чи на халтурах життя вчило?

– Я їздив на гастролі, коли ще була команда КВК, і не був у коледжі багато днів. Мені надали академвідпустку. Коли прийшов у "Квартал", зателефонували звідти, сказали: "Ми готові вас поновити, вас знову показують по телевізору"... Ми приїхали на 90-річчя коледжу культури і мистецтв до Луганська, виступали там, коли ще місто було без війни. І коли Вова проходив повз одну першокурсницю хореографічного відділення народних танців, вона на нього подивилася і зомліла. Серйозно, ось тобі хрест. (Хреститься). Проходив Зеленський, вона ніколи його не бачила. Що таке перший курс? Це 17 років.

(Сміючись). І що після цього було, соромлюся запитати?

– Я за ним ішов. Він повз неї проходить, вона проводжає його поглядом – і... (висвистує, зображуючи втрату свідомості). Просто падає.

– То він має надздібності!

– А ти кажеш "його розіграти". Якщо він шаман.

– А на інавгурації Порошенка зомління було, пам'ятаєш?

– Пам'ятаю, так. І зараз телеканали, яким не подобається президент Зеленський, обсмоктали все, що хочеш, – і посвідчення впало, і те не так, і це. Якщо в цьому полягає сутність цих телеканалів і цих журналістів, то Бог їм суддя.

– "Скелети в шафі" у Володимира Зеленського є?

– Що ти маєш на увазі під "скелетами в шафі"?

– Справжні скелетики.

(Сміються).

Секрети такі, які ніхто зі ЗМІ не зміг розкопати?

– Послухай, розкопали стільки, що навіть ми не знали, що таке може бути. Розкопали те, чого немає, те, що самі придумали. У більшості випадків так. Висмоктують із пальця, роздувають із нічого.

Вони не хочуть нічого робити, не хочуть Зеленському допомогти. "Якщо ти виграв – давай сам". Ну, окей. Це люди, які не заспокояться, які вважають кровною образою те, що він виграв

– Ти боявся, що й тебе зачепить снарядом?

– Після того, як 1 січня він про все це сказав, почалося в усіх веселе життя. Як під мікроскопом нас почали роздивлятися. Нас зачепило. Великі політичні експерти, гумористичні та творчі (у лапках), які, сидячи на дивані, строчать коментарі за гроші... Я почистив стрічку у Facebook, тепер вона в мене як в Instagram. Чесне слово.

– Ти реагуєш на це?

– Я реагую, коли це правильно, по-чесному. Але коли на тебе... (запнувся). Ой, не можна матюкатися.

– Можна, ми в YouTube!

– Ні, я з гарною дівчиною не можу матюкатися.

– Не дивись на мене, подивись в інший бік і скажи, як ти думаєш.

(Сміються).


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Коли на тебе ллють купу нечистот і неправдивого бруду, це прикро. Навіть люди, із якими ти був знайомий 10–15 років, чомусь у повітрі перевзуваються, упевнено заявляючи, що ти програєш, що тобі хана. А потім, не вірячи, що ти виграв, не змінюють своєї думки, бо відмовлятися від сказаного раніше не можна. Якщо поміняєш думку, то, мовляв, матимеш вигляд юшки в цьому житті. Але вони й мають такий вигляд, просто цього не розуміють. Вони ніколи в житті не заспокояться.

– Ти багато суперечок виграв стосовно того, що Зеленський стане президентом?

– Я у своєму житті дуже часто програвав суперечки через самовпевненість. Тепер, у свідомому віці, я не сперечаюся.

– Але в цьому разі було б добре.

– Звісно, було б добре. Але ми не сперечалися. Були зайняті, стежили за тим, як розгортаються події у зв'язку із президентською кампанією.

– У тебе була серйозна сварка з Володимиром Зеленським хоч раз?

– Не можу сказати "сварка". Були творчі розбіжності на репетиціях. І зараз так. Ми сперечаємося, це творчий процес, без цього не можна. Так, посилали одне одного в дупу, лаялися.

– А билися?

– Та ну ні, про що ти говориш!

– Андрій Данилко розповідав: "Коли я в запалі, у куражі, коли я знаю, як треба, а всі туплять, то я готовий усіх розкидати".

– Ні, до бійки не доходило. Усе вирішувало слово.

– Міцне?

– Так, міцне слово.

– Бувало, що кілька днів не розмовляли?

– Ні, такого не було ніколи. Ми не заважали один одному після турів побути із сім’ями. Але все одно, максимум три дні – і ти зідзвонюєшся.

– Зараз ти часто бачишся з Володимиром?

– Ні, дуже рідко. Частіше зідзвонюємося й листуємося. Імовірно, не тільки ми можемо читати наші смс і слухати наші розмови? (Дивиться в камеру). Правда, друзі? Молодці, розумники! Передаю всім привіт!

(Усміхаються).

– Володимир шокований, як уважаєш?

– Звісно. Він знав, що буде важко. Коли ти не відчуваєш підтримки, коли поруч із тобою перебувають люди, які працювали на попередню владу, які тебе ненавидять і не хочуть тобі допомагати, звісно, це складно. Уяви, що зараз ми сидимо, а хтось із твоєї творчої групи починає дуже голосно розмовляти, тому що йому не подобається твій персонаж. Так само й там.

– Дрібні підстави вже почалися?

– Вони не хочуть нічого робити, Олесю. Вони не хочуть йому допомогти. "Якщо ти виграв – давай сам". Ну окей. Зараз набереться команда людей, із якими він працюватиме. Але просто так не можна. Це люди, які не заспокояться, які вважають смертельною кривдою те, що він виграв.

– Женю, це означає, треба їх вичищати, звільняти.

– Так, але на це все треба час. Я впевнений, що він впорається, вичистить. Не потрібно встромляти палиці в колеса. Розумію, що говорю зараз неможливі речі. Поки [у Верховній Раді] сидить 450 [депутатів], і в апараті президента є люди, які йому будуть заважати, у нас швидко нічого не вийде. Він зараз робить кроки, які подобаються народу, але люди, які досі думають, що вони еліта, а всі ми на рівні, нижчому від плінтуса, починають щось строчити, шукати. Він чхне – вони скажуть, що це, бл...дь, кір.

Ці п'ять років мене не буде в політиці. Будуть лише політичні пародії

– Але чи не все одно? Треба добре робити свою справу і не звертати уваги.

– Коли про тебе пишуть неправду або намагаються тебе зачепити, ти однаково на це звертаєш увагу і витрачаєш негативну енергію. Хоча ти міг би зробити щось більше. Але я впевнений, що він робить зараз великі кроки.

– Поговорімо про твоє найближче майбутнє.

– Так.

– Ти ж знаєш і розумієш, навіть читаєш коментарі, що тебе сватають на посаду прем'єр-міністра...

– Ха-ха-ха!

– ...як довірену особу, одну з найближчих до Володимира. Або принаймні у список [партії "Слуга народу"]. Як я розумію, на другому місці, тому що Дмитро Разумков очолить. Розкажи нарешті, яка в тебе буде політична роль?

– Політичної ролі в мене не буде. Будуть лише політичні пародії, як і були. Я себе не бачу в політичній ролі й усім журналістам про це кажу. Я не йду в політику. Юзик, Юрій Корявченков, пішов у політику. Він іде у Верховну Раду. А я не бачу себе серед цих людей, правда.

– Скажи чесно: пропонував тобі це президент? Говорив "ну давай, стань поруч"?

– Навпаки. Ми дружимо дуже давно, він чудово знає, що я можу, а чого не можу. Я можу залишатися у творчості до кінця своїх днів. Але йти в політику, вчити щось нове і чуже мені я не готовий. Щоб потім наді мною сміялися, казали, що я непрофесіонал?

– А як же! Тут ти смієшся, а там над тобою. Життя таке!

– Я розумію. Але сміються ті, хто не вміє сміятися над собою. Вони не сміються, а висміюють усе те, що ти робиш, правильно чи неправильно – без різниці. Я хочу займатися творчістю, хочу зберегти так звану імперію "Кварталу 95", яку збудував Володимир. Не хочу осоромитися через п'ять років, коли він піде з посади президента.

– Ти можеш зараз гарантувати всім глядачам, що ці п'ять років тебе ніде не буде?

– Ні, ці п'ять років мене ніде не буде, я не буду в політиці.

– Хто ще з кварталівців, окрім Юзика і Сергія Шефіра (перший помічник президента. – "ГОРДОН"), піде у владу?

– Там уже є наші. Серьога Трофімов, Юра Костюк (заступники глави Адміністрації Президента. – "ГОРДОН"). Не знаюся на їхніх посадах, коротше, вони поруч із Вовою, допомагають йому, дай їм Боже здоров'я.

– Розумію, що ти не політик, але хочу з тобою поговорити просто як із громадянином України, який живе в цій країні, що переймається через її проблеми і хоче її поліпшити.

– Будь ласка.

– Почнімо із закону про мову, про який так багато ходить суперечок. Нещодавно Борис Шефір (співвласник студії "Квартал 95". – "ГОРДОН") в інтерв'ю сказав, що закон неправильний, що його треба скасувати. Що ти думаєш?

– Я розумію: у тому, що я скажу, знову знайдуть якісь підводні камені. Я українську мову знаю досконало. Переконаний, що не потрібно людині вказувати, якою мовою їй говорити на кухні чи ще десь. Якщо вже ухвалили такий закон... Уважаю, що [українською] мовою мають говорити люди, які посіли державні посади, обов'язково. Але якщо в повсякденному житті буде приходити людина і тикати тебе носом, що ти говориш неправильно чи говориш російською, то це... Потрібно більше якісного українського продукту, для того щоб люди, навіть ті, хто заявляє, що ніколи в житті не буде говорити українською, знали її. Потрібно її знати.

– Її треба зробити модною.

– Її роблять модною, але штучно. Вона й до цього була модною, повірте. До людини, яка говорить українською, усі одразу прислухаються, ой, кажуть, гарна мова. Тому що мова співуча, потрібно нею розмовляти. Але я просто не знаю, як пояснити... Штучно створена проблема. Зі мною все життя говорять українською мовою – я переходжу на українську. Заговорять російською – я перейду на російську. Але не буду тикати людину носом.

– Скільки мов ти знаєш?

– Українська та російська. Англійська – на рівні 11-го класу школи.

– І досить?

– Я як собачка: розумію, але правильно відповісти не можу.

(Усміхаються).

– Які для тебе особисто найсильніші та найяскравіші проблеми України? За пунктами?

– Війна. Перша і найголовніша проблема. Якщо не буде війни, усі справи, думаю, підуть угору, і в дуже гарному темпі.

Винесли із ситуаційної кімнати всю апаратуру! Це цирк якийсь! Кажуть, Порошенко орендував це все за свої гроші. І шо? Покажіть орендаря! Може, десь супермаркет вживаної електроніки відкрився, а ми не знаємо; сидимо тут з тобою, а там, напевно, акція зараз.

– Що ще тебе дістає, дратує в житті?

– Дратує те, що нашої країни за кордоном, у Європі, не знають... Хочеться, щоб знали назву твоєї країни, Україна. Іноді люди перепитують: "Україна? Це де?"

– Досі є таке, так?

– Звісно. Ти їм кажеш: "Шевченко, ну, сокер, футбол". – "А-а, окей". Знають тільки за спортсменами.

– Кличко...

– Так, Кличка і Шевченка. Я хочу, коли мене будуть запитувати, відповідати: "І'm from Ukraine". І щоб люди говорили: "Oh, yeah, cool!" Я хочу, щоб Україна стала однією з найсильніших європейських держав, от і все.

– У Володі вийде це зробити?

– Я впевнений, що вийде, якщо йому не будуть ставити палиці в колеса.

– Але ти ж знаєш, що будуть.

– Так, знаю, що будуть. Тому не все швидко вийде.

– Якщо зосередитися на справах усередині країни?

– Усередині країни в нас є така глобальна проблема, як дороги. Поки доїхав до тебе, стало дуже шкода автомобіль і шкода, що я плачу автомобільний збір незрозуміло куди. Не тільки я – усі мої друзі-автомобілісти, професіонали-гонщики... Учора я відчув сором. Не ввімкнув повороту, до мене на світлофорі під'їхав хлопець на мотоциклі й каже: "Братане, вмикай поворот". – "Звісно, – кажу, – вибач, будь ласка. А ти будь акуратним". А він такий: "О, я побачив зірку!" І – фр-р-р! – попер. Не бачу нічого ганебного в тому, щоб кожному вказувати на його помилки. Коректно потрібно це робити. Не так, щоб "ти, сволото, що робиш?!" Якщо ти сволота, то від цього нікуди не дінешся, ти нею залишишся.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Зазвичай у пакеті до доріг ідуть дурні. Як із цим?

– Їх подолати дуже складно. Це каста людей, які не вважають себе такими. І не треба їм про це говорити, нехай потішаться життям.

– Як би ти з корупцією боровся?

– Просто треба посадити пару-трійку відомих осіб, причетних до корупції. І все. Він (Зеленський. – "ГОРДОН") не може цього зробити, у нього зв'язані руки, тому що саботують закони. Усіх на місця поставлять, губернаторів, спецслужби, силовиків – тоді подивимося.

Ті, хто вважає, що Зеленський прийшов наводити тут "русский мир", нехай приб'ють свої пащі

– Вам зараз пригадують: "Весна настане – саджати будемо". І всі сподіваються, що не картоплю посадять, а справедливості чекають.

– Ха-ха. Я розумію. Теж чекаю цього, повірте, чекаю як ніколи.

– Якби твоя воля – кого б ти призначив генпрокурором?

– Отакої... Дуже складне для мене запитання. (Задумався). По-перше, людина з освітою має бути.

– Юридичною, маєш на увазі?

– Звісно. Напевно, має бути нашим однодумцем. Не має бути корумпованою.

– Де ж ти знайдеш таку?

– Десь знайдуть, напевно.

– Із вашої команди, із тих, кого ти знаєш, хто міг під ці критерії підходити? Із погляду волі, рішучості та непідкупності?

– З акторів чи що?

– Ну, Зеленський – актор, він таки став президентом.

– Так, добре.

– Генпрокурором у нас може стати, з огляду на Юрія Віталійовича [Луценка], людина без юридичної освіти.

– Я вважаю, що людина має бути компетентною в усіх питаннях, у яких буде радитися із президентом. Вона не має робити вчинки, за які потім її будуть гнобити й говорити, що знову поміняли шило на мило. Не знаю, кого б я поставив генпрокурором. Поставив би людину, яка любить свою країну і хоче викорінити це зло. Народ чекає, що корупції не буде, що припинять заносити скрізь.

– Не страшно було йти на вибори, не маючи власної команди на всі посади? Ось людина чи двоє-троє людей на генпрокурора, ось – на Міноборони, ось – на міністра закордонних справ тощо. Ви ж розуміли, що вже не граєтеся в це, а йдете перемагати?

– Не можу сказати, що була якась невпевненість у Вови. Він знав, що все має бути поступово й усі кроки потрібно обмірковувати. Не думаю, що йому було страшно. Були думки тільки про те, як швидше вигнати з Грушевського всіх... Не буду говорити це слово. Вони нас постійно такими обзивають.

(Усміхаючись). Ти такий добрий і толерантний.

– Тому що я хочу у Європу, а вони не хочуть. Вони вважають, що Зеленський прийшов наводити тут "русский мир". Ну правда, вони ж пишуть про "підстилки Кремля", ще щось. Нехай приб'ють пащі свої, будь ласка, я їх дуже прошу. Вони самі пов'язані з тими, кого лають. Я все життя прожив у цій країні, люблю цю країну, і неважливо, якою мовою я говорю. Неважливо, якою мовою я зараз розмовляю.

– Ми бачили, як [секретар РНБО Олександр] Данилюк показав обнесені, невинно чисті стіни замість суперкімнати...

– Це взагалі для мене був шок! Може, в "Ельдорадо" це все шукати вже, не знаю?

– Окрім цього, робили Володі дрібні капості, сюрпризи?

– Він поки мені про це не розповідав. Але те, що винесли із ситуаційної кімнати всю апаратуру, – це так! Дроти позабирали...

– ...і стільці. Тільки прапори залишили.

– Це ж цирк якийсь! Кажуть, він (екс-президент Петро Порошенко. – "ГОРДОН") орендував це все за свої гроші. Ну, гаразд. І шо? Покажіть орендаря!

– "Усе своє ношу із собою".

– Хай там що!

– Копієчка до копієчки.

– Може, десь супермаркет вживаної електроніки відкрився, а ми не знаємо. Сидимо тут з тобою, а там, може, зараз акція.

– Задешево...

– Звісно.

Ходять чутки, що мене "ЛНР" розшукує. Під час перетинання "кордону" – одразу на підвал

– [Бізнесмен] Ігор Коломойський сказав в інтерв'ю, що те, що відбувається на Донбасі, він уважає громадянським конфліктом, який спровокувала Росія.

– Я так не вважаю.

– Я теж із цим не згодна. Як ти називаєш те, що відбувається на Донбасі?

– Ти не перша, кому я про це кажу. Я хочу, щоб чужі люди пішли звідти. Росіяни щоб звідти пішли. Вони прийшли, накоїли лиха, тепер я хочу, щоб вони пішли. Не підуть? Отже, їх будуть виганяти. У людей немає мозку просто. Я не можу п'ятий рік поїхати на могилу до батька, тому що мене там розшукують.

– Що означає "розшукують"?

– Ходять різні чутки, що під час перетинання "кордону ЛНР" – одразу на підвал, ще щось, не знаю. Не бачив на сайтах такої інформації.

– У тебе там мама і брат, так?

– Мама та старший брат.

– В Алчевську, правильно, це окупована територія?

– Так. Ще тітка з дядьком, бабуся й дід. Усі родичі там залишаються, вони не можуть звідти виїхати, старі вже.

– Скільки мамі років?

– Мама 1954 року народження.

– Ще не стара.

– Ні, я мав на увазі бабусю з дідусем, ти що. А то мати зараз подивиться і скаже: "Ти чого сказав, що я стара?!"

– Чому маму не забереш у Київ?

– Вона не хоче. Тому що там бабуся з дідусем.

– Її батьки?

– Так.

– Нікому доглядати?

– Вони із сестрою доглядають за ними.

– Мама працює?

– Ні, пенсіонерка.

– А брат? Він же на сім років за тебе старший?

– Старший брат працює в Німеччині. Туди приїжджає до дітей. Я їх нарешті вмовив переїхати до Харкова. Цього літа планують переїжджати.

– Ти часто розмовляєш із мамою?

– Так.

– Цікаво дізнатися від твоєї родини, свого оточення, що там говорять люди, які настрої? Яке в них життя?

– Люди тішаться, що прийшов до влади Володимир Зеленський. Вони чекають від нього вирішальних кроків. Вони готові чекати, але щоб усе вирішилося.

– Тобто, хочуть в Україну назад?

– Ті знайомі, які спілкуються з моїми родичами, ніколи не хотіли в Росію.

– Багато там таких?

– Багато адекватних. Але їх змусили – і все.

– Бабусю й дідуся не можна забрати сюди?

– Вони не поїдуть ніколи, про що ти говориш. Але вони всі дивляться українське телебачення, у всіх смартфони.

– Як із практичного погляду їхнє життя змінилося? Що там не так тепер?

– Навіть не знаю...

– Побутові речі. Комендантська година, наприклад, викликають кудись?

– Комендантська година – так. Нікого нікуди не викликали, сподіваюся, не будуть. Трішки життя спохмурніло, скажімо так. Не знаю, чим там займається молодь.

– Багато хто виїхав, напевно, молоді мало залишилося.

– Напевно. Але я п'ять років там не був, своїми очима не бачив, що там. Тільки чув із розповідей. Мої однокласники, які закінчили [школу] у 2000 році, щойно все це почалося, одразу поїхали.

– Хотів би туди поїхати?

– Я хотів би потрапити на могилу батька. Тому що не був ні на похороні, ні на річницю.

– Кого ти звинувачуєш у тому, що склалася така ситуація, війна?

– Звинувачую тих, хто почав усю цю нісенітницю. Тих, хто прийшов, перетнув кордон України. Неважливо, у який спосіб вони це зробили. Тих, хто їх не зупинив, хто не давав наказу зупиняти росіян.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Багато політиків в Україні раптом почало говорити "де ви там росіян бачили?", "там росіян немає, тільки українці". Що б ти їм сказав?

– Звісно, багато хто починає перевзуватися, говорити, що це громадянська війна, хоча раніше ніколи такого не говорили. Я від своєї думки не відступався ніколи і відходити не збираюся. Не вважаю цю війну громадянською. Тим політикам, хто так думає, Бог суддя. Я не хочу, щоб це повторилося ще раз. Якщо вони так кажуть, отже, хочуть, щоб це тривало, хочуть заробляти на цьому гроші. А я хочу, щоб це закінчилося.

– У Володимира Зеленського є план (не бажання, а саме план), як можна закінчити війну? Напевно, ви багато про це розмовляли.

– Усі говорять про переговори, про прямі переговори. Але в жодному разі – на користь противника. Вони мають дати спокій українським територіям і, нарешті, вирішити питання з Кримом. Вони вважають, що це все їхнє, розумієш? У нас була людина, яка говорила "я поверну Крим". І що? Що закінчить війну, говорила.

– За два тижні?

– Так.

Ми з Віталієм Кличком залишилися удвох, і коли у вузькому коридорі з'явився його брат, мені стало страшно. Оп-па, думаю, зараз братва мене тут замочить

– Фішка "Кварталу" – це гостра, дотепна критика влади, президента...

(Усміхаючись). Проштрафиться – будемо критикувати.

– Ви готові?

– Ми готові. І він не проти.

– Коли чекати першу порцію? Говорили з ним про це?

– Звісно.

– І що він каже? Давайте, критикуйте, буду реготати разом із вами?

– Звісно.

– А якщо щось образливе буде?

– Ну, не знаю... Так не можна, щоб зовсім не образливо? Повторю: проштрафиться – ми будемо жартувати.

– А зараз є за що критикувати?

– Ні, поки критикувати його я не можу. Можуть критикувати критики фейсбучні, це їхня справа. Не буду відбирати їхній хліб, вони на цьому заробляють гроші.

– Давай про іншу людину, яку ти критикуєш і пародіюєш? Віталій Кличко.

– Здрастуйте, Віталію Володимировичу!

– Один із твоїх улюблених персонажів?

(Киває).

– Знаю, що він ображається на вашу критику, пародії та жарти.

– Дуже ображається.

– Тобі особисто він щось говорив?

– Ми зустрілися на одному заході. Я його попросив по-людськи...

– ...не бити тебе?

– Ні. Там був вузький коридор, я розумів, із ким говорю... Я попросив його повернути каштани на Хрещатик.

– А він?

– Він каже: "Я без ваших порад упораюся".

– Ось як?

– Ми стояли вчотирьох, не буду говорити, із ким, веселилися. А коли двоє пішли і ми залишилися вдвох...

– ...тобі стало страшно? (Сміється).

– Ні. Страшно стало, коли у вузькому коридорі з'явився його брат.

– Яка негарна ситуація!

– Оп-па, думаю, зараз братва мене тут замочить... Виявилося, усе, про що ми говорили до того, як зайшов брат, було настільки перекручено, що я зрозумів – боятися нічого. Там ми говоримо одне, тут ми говоримо інше, змінюємо свою думку. Для мене це було незрозуміло.

– Ти про Віталія говориш?

– Так. Ти перша, кому я розповідаю цю історію.

– Отже, у твоїй присутності вони обговорювали якісь відверті речі?

– Не те щоб... Ми відверто розмовляли, коли стояли вчотирьох. Коли ми залишилися вдвох, я сказав йому про каштани. А те, про що ми говорили раніше... Загалом, старший поскаржився молодшому, що я його пародіюю, щодня осоромлюю.

– А Володя що сказав?

– Нічого, просто стояв, кивав.

– І він теж тебе не бив?

(Сміється). Ні, не бив.

– А "брат за брата"?

– Ну що я можу зробити? Така ситуація виникла.

– Хочу від тебе чесної відповіді. Ти усвідомлюєш, що через тебе стосунки президента України та мера столиці ніяк не можуть налагодитися?

– Ти ви шо? Серйозно? Через мене? Не вважаю, що це через мене.

– А через кого? Хто пародіював?

(Усміхаються).

– Ну, слухай, людина має вміти сміятися із себе. Якщо проштрафився, терпи. Те саме стосується нинішнього президента. Проштрафишся – терпи. (Погрожує пальцем у камеру).

– Поки ми не бачимо. Ось коли підуть жарти, тоді ми з тобою сядемо, обговоримо.

– Добре. Буде в нас знімальний концерт 13 серпня. Не дуже хотілося б, щоб до цього часу були якісь штрафи. Але якщо будуть – то будуть. Ми не можемо втратити свою фішку, не можемо лизати, як це роблять... (Показує пальцем вгору).

– Хто?

(Усміхається). Неважливо. Еліта, йоханий бабай. Вони самі себе так називають?

– Хто ще з політиків, із визначних діячів, яких ви висміювали і пародіювали, ображався? І чим ці серйозні образи закінчувалися? Передавали якісь привіти, може, ти в якісь ситуації потрапляв?

– Якщо такі випадки й були, то поодинокі. Може, на перших етапах, коли ми ще нетвердо стояли на ногах у політичній пародії. Хоча я таких часів не пам'ятаю. Напевно, були дзвінки, хтось телефонував. Може, не особисто, а передавали, мовляв, ай-ай-ай, обережніше. У нас теж є внутрішня самоцензура. Ми ніколи не будемо порпатися у брудній білизні, читати "жовтяк" і жартувати про те, що там написано. Багато хто зараз так і робить. Десь прочитали заголовок – усе, понеслася... Це взагалі жестяк.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– У "95-му кварталі" що ти зараз будеш робити? Керівник, співвласник?

– Ні, не співвласник. Я займаюся акторським колективом, постановкою номерів і, у принципі, концертів.

– Хто буде найголовнішим у "Кварталі"? Був Зеленський...

– Зараз усі обов'язки розділилися. Генеральний директор тепер Боря [Шефір] у нас. Ірочка Пікалова... Досі не знаю її посади. Коротше, вона найголовніша. (Робить пальцями "козу"). Ми з Пікаловим займаємося творчою частиною. Авторська група в нас називається "БМВ" скорочено, за першими літерами імен.

– А раніше це все об'єднувала і замикала на собі одна людина, Володимир Зеленський, правильно?

– Так.

– Приголомшливо. Він настільки працездатний, що залазив у всі процеси?

– Дай Боже, щоб йому вистачило сил на п'ять років.

Що означає "впливає Ігор Коломойський"? Він що, погодні умови, щоб впливати?

– Ігор Коломойський – який він? Охарактеризуйте його.

– Схожий на Діда Мороза. Така шевелюра, борода.

– Тим, хто добре поводиться, під ялинку подарунки кладе?

(Сміються).

– Я такого не помічав. Поки ще не помічав.

– Тобто залишаєш надію?

– Та ні... Ну, є людина, Ігор Валерійович Коломойський, один з олігархів. Є другий олігарх, є третій...

– Як ви з Коломойським познайомилися?

– Навіть не пам'ятаю... Не пам'ятаю, де я його вперше побачив.

– А яким був перший контакт із ним, де ти зрозумів, що він теж із почуттям гумору?

– Пам'ятаю, що він цитував наші жарти.

– Ось як?

– Так. Може, під час якоїсь ділової розмови, але він цитував те, що ми говорили.

– Він твій шанувальник?

– Так. Я навіть своїх слів не пам'ятав, а він усе це відтворював.

– Міг би його на підмогу в автори взяти?

(Сміється). Ні, не треба. Почнуться розмови, "Кошовий узяв Коломойського"... Навіщо нам ці асоціації з Ігорем із Дніпра? У нас свій Ігор із Дніпра є.

– Хто це?

– Ласточкін.

– Наскільки Ігор Коломойський впливає на Володимира Зеленського?

– Анітрохи. Мені здається, що Зеленський впливає на Коломойського.

– Як?

– Найголовніша фішка, до якої звикли, – "маріонетка Коломойського". Про це говорив навіть колишній.

– І куди це його привело?

– Ми всі з вами чудово бачимо, куди, де він і що він. В офісі скляному сидить і каже: "Ось, дивіться, скільки в мене молоді". Ну гаразд, гаразд, не будемо про нього.

– Не заздри!

– Ага, ось завжди, завжди заздрив. Усі п'ять років їв Roshen.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


(Сміються).

Думаю, Зеленський впливає на нього (Коломойського. – "ГОРДОН"). На всі запитання, які ставили Володимиру щодо Ігоря Коломойського, він би так не відповідав, якби криводушив. Я його знаю як відкриту людину, яка ніколи не бреше і не буде перекручувати слова. На все, про що запитували, була правильна і чесна відповідь.

– А на тебе Ігор Коломойський якось впливає?

– Ні. Тільки як Дід Мороз. (Регоче). Що означає "впливає Ігор Коломойський"? Він що, погодні умови, щоб впливати?

– Не знаю, викликати, покликати на каву...

– Він навіть не знає мого номера телефону.

(Недовірливо). Та ну!

– Облиште! Ось, у мене два, перевіряйте контакти. Де там написано "Ігор Валерійович Коломойський?" (Простягає телефони). О, до речі, телефонував!

(Сміються).

– Може, він у тебе підписаний як Дід Мороз?

– Ні, Ігор К.

– Коломойський давав гроші на передвиборчу кампанію?

– Про що ви говорите!

– Пройдімося по всіх таких моментах.

– Давай. По-перше, у всю фінансову частину нашої організації я не лізу. По-друге, не чув ні літери про те, щоб Коломойський давав гроші на передвиборчу кампанію.

– Може, це ви Коломойському гроші давали?

– Вова витрачав гроші, зароблені нами, нашою працею. От і все.

– Тобі не шкода було цих грошей, чесно?

– Ні. Ми вірили в результат. Коли ти сам ці гроші заробив, тобі подобається їх витрачати.

– Які-небудь інші олігархи давали гроші?

– Та ну, припини, Олесю, навіщо ми говоримо про такі речі? Ніхто нічого не давав. Очі в мене зараз бігають чи ні? (Дивиться в камеру). А то зараз "чесні" канали почнуть: "Ось, коли він говорив про це, подивився вліво". Покличуть психологів, наркоконтроль.

– Зараз поговоримо і про це.

– Ой, жестяк який!

Вакарчук? Я не хочу про нього говорити... Мені вистачило хештега "Голосуй не по приколу"

– Хто з українських олігархів тобі подобається найбільше?

– Мені вони сподобаються тоді, коли щось вкладуть у цю країну: не просто забиратимуть, а вкладатимуть. Це один із процесів, завдяки яким Україна може підняти економіку.

– Як їх змусити вкладати? Наприклад, як ти змусиш Ігоря Валерійовича?..

– Хочеш працювати в цій країні й одержувати якісь дивіденди? То вклади що-небудь! Не забирай! Віддай те, що накрав... Можливо, громадянин начальник щось скине...

– Хто має їм сказати? Виходить, Володимир Олександрович Зеленський має зібрати найбагатших людей країни і сказати їм приблизно те саме, що й ти?

– Не знаю. Може, і так.

– Він уже зробив це?

– Я не знаю.

– Учора твій колега Святослав Вакарчук пропонував... Чому ти так усміхаєшся на слові "колега"?

– Я ж не співак!

– Я бачила, як ти співав зі сцени!

– Добре, але я ж не належу до цього цеху. У нас свій шлях.

– Шоу-бізнес.

– Шоу-бізнес, так. Загальне поняття.

– Так от. Він сказав, що після того, як зайде у Верховну Раду, передусім виступатиме за ухвалення закону про деолігархізацію. Тобто зробити з олігархів просто великих бізнесменів...

– Це нормально.

– Ти б підтримав такий закон?

– Думаю, так. Чому вони мають жити по-іншому? Хоч у чомусь я ж маю бути з ним згоден! А то він знову скаже, що ми якісь не такі...

– Чим тобі Вакарчук не догодив?

– Мені?! Я вас прошу... Геніальна людина... Давай закінчимо. Я не хочу про нього говорити... Мені вистачило хештега "Голосуй не по приколу". Усе.

– Ти це сприйняв як особисте?

– Звісно.

– Чому?

– Тому що немає своєї думки в людини...

– У кого?

– У нього. Усі ж почали писати, мовляв, ідіть на вибори, це ж не концерт, тра-ля-ля... Усі ж думають, [що ми] живемо в концерті... Жили п'ять років і досі продовжуємо... Ти, до речі, питала мене про прем'єр-міністра... і я знаю, чому: тому що в більшості складається думка, що зараз усе піде, як у кіно, як у "Слузі народу". Але цього не можна робити.

– Життя не кіно.

– Абсолютно. Звісно, на цьому грають ті, хто ненавидить нас.

– Женю, але ти ж розумієш, що, зокрема завдяки цьому кіно Володимир Зеленський став президентом?

– Так, розумію, Олесю! Але не можна це порівнювати! Кіно закінчилося. Є реальне життя – не треба жити в телеку! Мені люди телефонують, запитують: ти будеш начальником СБУ? Я кажу: ви що, дурні?!

– Я такого не чула, а то була б із тобою обережнішою!

– Та ти що! Прикордонна служба, СБУ – про що ти говориш?! (Сміється).

– Скільки варіантів – вибирай!

– Я вже все вибрав: відчепіться від мене!


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Який найвищий гонорар був у студії "Квартал 95"?

– Це, найімовірніше, був якийсь Новий рік.

– І скільки?

– Не знаю.

Я мріяв про красиву машину – у мене є красива машина, швидка. Я задоволений тим, що заробив на неї сам. Я ні в кого не крав. Мені подобається витрачати гроші, які я заробляю, тим паче на такі великі придбання

– Із тобою не діляться?

– Ні, я ж не знаю повної суми. Ще раз кажу: я творча особистість і повністю довіряю людям, які забезпечують мене роботою. Я, напевно, тисяч 20 отримав...

– За раз?

– Так.

– Нормально так Дід Мороз під ялинку...

– Так, зараз Діда Мороза можуть склеїти з Коломойським – не треба (сміються). А то напишуть: Коломойський дав Кошовому 20 штук.

– Який заголовок! Друзі, вирізайте! Він це сказав – навіть монтувати не треба!

(Сміється). Зловила, так.

– Володимир Зеленський в інтерв'ю Дмитрові Гордону, у тому самому, у якому він уперше заявив, що буде йти у президенти, розповідав про кілька дуже смішних корпоративів. На них, зокрема, були і Янукович, і Медведєв.

– Так! Це був такий жестяк! Це, напевно, було, коли Яник із Медведєвим пішли на полювання...

– Янукович тоді був президентом?

– Яник був президентом, а Медведєв, напевно, теж... Вони пішли полювати...

– А ви?

– А ми відпочивали в цей час! Вони пішли кудись у ліс, десь 40 хвилин їх не було. Потім прийшла група, почала розігруватися. Прибігає чувак і кричить: ви що?! Вони 40 хвилин сиділи кабана чекали, а ви тут та-та-та (сміється). Ну й усе: вони повернулися (робить похмуре обличчя).

– І Януковичу довелося ловити Медведєва.

– Медведєв такий маленький порівняно з ним, що має вигляд як кабанчик (усміхається).

– Ще курйозні випадки були?

– Коли Елтон Джон приїжджав. Не пам'ятаю, де це було... Ми – абсолютно прості люди, репетируємо на сцені...

– Це коли він приїжджав до Ялти?

– Напевно. Отже, ми репетирували – хтось поставив стаканчик із кавою на рояль Елтона...

– Боже! Він же коштує...

– Та звідки я знаю, скільки він коштує?! Рояль – і рояль! Хтось прийшов, водички холодної попив – поставив... Прибігає чувак: ви що?! І англійською, і російською, й українською [кричав]... Різне було... Слухай, ми прості хлопці, ми ніколи не заглиблювалися в пафос. Я мріяв про красиву машину – у мене є красива машина, швидка. Я задоволений тим, що заробив на неї сам. Я ні в кого не крав. Мені подобається витрачати гроші, які я заробляю, тим паче на такі великі придбання. Я знаю, що це моє!

– Яка в тебе машина?

– У мене дві: Land Rover та Range Rover Autobiography Black.

– Не хочеш поміняти?

– Ні. Я поміняв свою машину, яку дуже любив, – білий Dodge Charger... у ньому було 450 кінських сил... Але я нормально поміняв: на Range Rover, у якому 510 [кінських сил] (сміється). Я змінив, тому що мені стало її шкода після двох залетів у яму в центрі міста...

– А я тебе запитую, чому ти пародіюєш Віталія Володимировича... Більше не буду!

– Мені й цю машину шкода... Ось я зараз їхав до тебе, буду їхати через заправку WOG на Борщагівці... Ну я не знаю, скільки там триває це пустунство... Я вчора проїжджав повз вулицю Чаудара – її залатали (не знаю, повністю чи ні). Діма Кучер знімав там сюжети: просто лягав у яму! Я розумію, що район побудовано на болоті, але треба ж вигадувати якісь альтернативні ходи. Якщо він [Кличко] справляється без наших порад, то нехай справляється!

– Ти б міг стати міністром інфраструктури.

– Не хочу. Міністр інфраструктури [Володимир Омелян], до речі, теж "валив" після виступу президента на iForume. "Чувак / не чувак"... він нормально спілкувався з молоддю, як завжди це робив. Я не бачу в цьому нічого ганебного.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Мені сподобалося...

– Мені теж сподобалося. І молоді сподобалося. Не сподобалося тільки їм...

– Ти б такий Hyperloop запустив!

– Я Hyperloop запущу одразу! (Ляскає долонею по кулаку). Він же десь будує цю капсулу? Біля Дніпра? Так нехай спочатку подивиться на поїзди. Їдеш Дарницьким мостом – подивися, які в тебе потяги їздять, чуваче. Я дивлюся на країни Європи, бачу, які там поїзди... Невже ми настільки бідні інфраструктурні міністри, що не можемо дозволити собі зробити капітальний ремонт чи придбати нові поїзди?

– Звісно, бідні. Ти ж знаєш, куди йдуть усі гроші?

– У "чуваків" (я зараз не про інфраструктуру, хоча, я думаю, у нього теж усе нормально) 340 мільйонів гривень зарплати в роки, коли пенсія 54 долари... Це як? Мені шкода дивитися на наших бабусь і дідусів, особливо порівняно з бабусями й дідусями, наприклад, в Америці. У нас були гастролі у США та Австралії, бабуся з дідусем сіли в літак і полетіли з Нью-Йорка до Сіднея. Нікого абсолютно це не парить, тому що в них є лавандос. Вони що, накопичили його за 50–70 років? Я не впевнений. Напевно, накопичили за рік. Наша бабуся може накопичити за рік? Теща каже: прийшла пенсія 1479 гривень. Кажу: мамо, ти молодець! Забирай, потім покажеш!

Мені люди телефонують і запитують: "А цей поцілунок президента в лисину ви спланували? От ви хитрі!" Люди ставлять такі запитання, що в голові не вкладається!

– Теща з вами живе?

– Так. Моя подруга.

– Стосунки не такі, як в анекдотах?

– Ні, абсолютно. Вона розповідає анекдоти про тещу мені, а я – їй.

– Ви ладнаєте?

– Так. Тьху-тьху-тьху. Слава Богу. (Дивиться в камеру) Привіт, Маргарито Володимирівно!

– Ти, мабуть, бачив у нетверезому, непристойному вигляді багатьох українських політиків...

– Так.

– Хто з них найвеселіший?

(Задумався). Хто за влади Яника був міністром внутрішніх справ? Коротко кажучи, цей міністр кричав "Я вимагаю продовження банкету!"

– Просто так?

– Я так реготав! Я дивився на цих тварин...

– Ти маєш на увазі Віталія Захарченка?

– О-о-о! Мабуть, він.

– Цей міністр був уже з "нової" команди Саші-Стоматолога чи зі "старої гвардії"?

– Ну... Мабуть, зі старої. Чи з нової. Коротше, неважливо! Було багато тварин – одна з них крикнула. Хоча, знаєш, це, напевно, щось просте людське... Хоч щось людське в ньому ж залишилося (усміхається).

– Були смішні ситуації, коли в політиках прокидається людське?

– Ні-і-і... Я думаю, людське прокидається в них тільки тоді, коли вони бухі кажуть: відвезіть мене додому. Усе! Це єдине, що в них прокидалося людського... Люди, які з країни зробили незрозуміло що...

– Неприємні ситуації траплялися?

– Ну... Хтось зустрічав, типу, говорив: ай-ай-ай, навіщо ви так жартуєте? Настане і ваш час – ми вас усіх пере... того... Олесю, коли люди сильно багато теревенять з екранів телевізорів, не варто звертати увагу на те, що тобі хтось погрожує. Хто ти такий, щоб погрожувати?! Ми ж тебе наймаємо, щоб ти служив країні...

– Слуга народу!

– А що в цьому неправильного?!

– За цю президентську кампанію в Україні на Зеленського та його сім'ю вилили колосальну кількість бруду...

– О так!

– Як на це реагував сам Володимир, його дружина Олена?

– Вона його заспокоювала, щоб він не читав коментарів...

– Мудро поставилася до ситуації...

– Вона ж узагалі не хотіла, щоб він ішов кудись.

– Категорично?

– Так. Але, мабуть, після якоїсь сімейної розмови [погодилася]. Я вважаю, що в нас найкрасивіша президентська пара: і перша леді, і перший – от прям чітко! А який вони мали вигляд на інавгурації! Фотки облетіли весь світ!

– Я з тобою згодна.

– Мені люди телефонують і запитують: "А цей поцілунок президента в лисину ви спланували? От ви хитрі!" Люди ставлять такі запитання, що в голову не вкладається! Ні! Це не було сплановано: просто я не дотягнувся рукою, і він підстрибнув – от і все. "Та звісно!" – ось так люди реагують.

– Після цього феєричного поцілунку...

– Вибач, переб'ю. Я кричав йому, коли він уже повертався з Верховної Ради, "пане президенте! пан президенте". Він – фіть! – і пройшов повз.

– Уже запишався (сміється). Так от, після цього поцілунку Дмитро Гордон запустив флешмоб "Поцілуй лисого"...

– Я бачив, так. Блін, я його не підтримав!

– А він передав тобі естафету.

– Так, я обов'язково підтримаю. "Цілуйте лисих – це дуже корисно для лисих" – мені це дуже сподобалося (усміхається).

– О, молодець! Цитуєш класика.

(Сміється). Я обов'язково підтримаю.

– Лисого вже знайшов?

– От зараз в Одесі зустрінемося з Владом Ямою – і все!


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Продовжуючи тему "чорнухи": одним зі звинувачень на адресу Зеленського, яким намагалися збити його рейтинг, було те, що він нібито наркоман.

– О так! Моторошний! (Сміється).

– А ти коли-небудь курив, нюхав щось?

– Послухай, молодіжне життя – воно таке, ти вважаєш, що маєш спробувати все. Я спробував не все, і слава Богу, тому що особливого кайфу від цього я не дістав. Не бачу в цьому сенсу: я кайфую від життя, від сім'ї та від дітей. І для дітей я б не хотів такого: якщо їм щось пропонують спробувати, нехай вони 150 разів обміркують...

– Зараз, у гарній компанії, що ти п'єш?

– Рожеве вино новозеландське. П'ю віскарь. Іноді, коли буває настрій, – горілку з пивом.

– Чудово!

– Ну класний коктейль! І штирить так – юху! Зараз цей сюжет візьме телеканал "Прямий": "ось бачите, якщо цей лисий пробував – увесь час забуваю, як його звуть..." – скаже Ганапольський.

– Ти дивишся телеканал "Прямий"?

– Ні! Його дивиться моя дружина як розважальне шоу (усміхається). Телефонує і каже: “Ти це бачив? А-ха-ха!"

Не люблю я Порошенка... Я вважаю, що він має відповісти за все

– Крутіше, ніж у "95-му кварталі".

– Та взагалі – жестяк цілковитий. Причому там працюють люди, які в минулому співпрацювали з нами і співали дифірамби.

– Наприклад.

– Треба переходити на особистості? Не будемо уподібнюватися.

– Вони ж перейшли, судячи з того, що ти сказав...

– Ну й добре. Безталанні художники, які кричать не своїм голосом...

– А-а-а... Ти про Сергія Пояркова?

– Про нього теж.

– Ви працювали з ним?

– Із ним – ні, слава Богу. Із Ганапольським, із Литвиненком.

– Працювали?

– Звісно.

– Коли ви працювали разом?

– Давно.

– На "Інтері"?

– Також. Купа всього була... Я й на передачі приходив... Я не розумію, що людей так повернуло... Із Ганапольським були разом на фестивалі "Весело". Він вів пряму радіопередачу з "гостишки", і так ми захоплювалися один одним! Дозахоплювалися до того, що ці люди тебе змішали з лайном.

– Обставини змінюються...

– Слухай, яка різниця, які обставини?! Людиною треба бути.

– Для тебе це важливо?

– Що саме? Залишатися людиною?

– Так.

– Звісно. Це має бути важливо для всіх у будь-якій ситуації. Якщо ми будемо залишатися людьми, то і країна процвітатиме.

– Які, на твою думку, головні помилки Порошенка?

– Не треба було багато говорити, [треба було] робити. Не треба було збагачуватися майже у 100 разів, коли твоя країна воює.

– А якщо йшло? (Сміється).

– Справді! Якщо людині щастить! Хто везе, звідки, ми не знаємо, але щастить!.. Якщо ти не знав, як закінчити війну, то не треба було й казати. Скажи: я намагатимусь. Він навіть не намагався... Нам уся ця "еліта" дорікає: що він вам такого зробив?

– Охарактеризуй трьома словами...

– Вони йдуть на... (Сміється). А далі – додумайте.

– Ти випередив моє запитання! Охарактеризуй Петра Порошенка трьома словами.

– Отже, бог, цар, всесвіт (сміється). Це щоб потім про мене хоч щось позитивне написали (сміється).

– Це буде сенсація!

– Скажи?! Ось це можеш написати заголовок і лапки обов'язково постав: "бог", "цар" і "всесвіт". Не хочу характеризувати людину трьома словами...

– Ну одним.

– Це не можна говорити.

– Ми запікаємо.

– Не хочу, щоб ви це запікували. Запікайте тоді те, що я до цього сказав (сміються). Не подобається він мені, Олесю.

– Маєш право.

Після того, як народ почав дізнаватися, що, виявляється, заробляли на війні... Не люблю я його... Я вважаю, що він має відповісти за все.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– А відповість? Тепер це питання в руках вашої команди.

– Я сподіваюся.

– Коли ти прийшов на дебати Зеленського і Порошенка в толстовці, на якій було написано POHUY...

– Так.

– Я подумала, що ти так убрався для Петра Порошенка. Я маю рацію?

– Я одягнувся тепло.

– Ти міг одягнутися тепло і в інший одяг.

– Я не збирався виходити на сцену.

– Як?

– Ну так.

– А чому тоді вийшов?

– Тому що побачив, яка у нього юрба була.

– Тобто просто вирішив підтримати...

– Дивись, я наперед думаю: зараз скажуть, що я атошників назвав натовпом...

– Так, напевно, складно жити. Треба фільтрувати слова...

– Я просто, як ти сказала, передбачаю їхню реакцію. Повір мені, і до питання про мову, яке ти мені ставила, теж причепляться. Скажуть, що я х...йло.

Я не хочу бачити Путіна. Я хочу, щоб він полетів у космос на хрін

– У нас уже є. Ти на цю посаду не претендуєш.

– І мене будуть порівнювати з ним, відправляти до нього. Ось ті, хто буде відправляти, нехай самі туди їдуть. Це моя країна. Я тут народився, виріс і хочу тут жити.

– Приймається. Якщо Володимир Зеленський поїде на переговори до Володимира Путіна, ти хотів би поїхати разом із ним?

– Не хочу. Я не хочу його бачити. Я хочу, щоб він полетів у космос на хрін.

– Як би це організувати...

– Зателефонувати [Ілону] Маску і сказати: зроби капсулу для Путіна. І все. Досвідос. Путіна туди посадити, Скабєєву...

– Кого ще?

– Не знаю, хто там ще каже, що "их там нет". От усіх цих посадити в одну капсулу, назвати її "Шпроти", бл...дь, і – фіть! – на Місяць чи на Марс. Ось це буде поїздка!

– Вони ж повернуться.

– Ні, треба в один кінець.

– One way ticket.

– One way ticket thirty seconds to Mars.

– Лейтмотив нашої розмови: усі чіпляються до кожного слова, перебріхують...

(Витирає піт з обличчя). Я навіть плачу, бачиш.

– Залиши на фінал, щоб драматично закінчити! Так от, нещодавно, у День Києва, Володимир Зеленський написав пост у Facebook, у якому сказав, що Київ у нього асоціюється...

– А-а-а... Про біляші?

– Каштани та шаурма.

– Шаурма? Та нє, про біляші.

– Це була шаурма, Женю!

– Мені просто хтось говорив... Бачиш, я пропустив...

– Я хочу запитати, із чим Київ асоціюється у тебе.

– Поверніть каштани! Звісно, це "Київський торт". Приїжджаючи сюди на поїзді "Луганськ – Київ" на ігри Відкритої української ліги [КВК], перше, що ми купували додому, – це "Київський торт".

– Це ж Roshen.

– Я ж тоді не знав, що він такий...

– Який? Давай-давай!

(Сміється). Ти хочеш із мене витягнути, так? Я ж не знав, що батько в Roshen такий...

– А зараз ти підтримуєш вітчизняного виробника?

– Roshen я не купую.

– Принципово?

– Принципово. Після всього, що сталося, у мене в будинку ніколи не було цукерки Roshen.

– Через що стався конфлікт із вашим колишнім гарним другом Денисом Манжосовим?

– Тому що в стані алкогольного сп'яніння після чергового концерту (я не можу сказати, що ми святі) він висловив, що у нього накипіло... А насправді він просто виграв грін-карту і не знав, як про це сказати...

– Щоб виїхати до Америки?

– Так. І поїхав.

– Коли це сталося?

– Напевно, у році 14-му...

– Чому він тоді повернувся?

– Мабуть, дуже складно там...

– Не склалося... Навіщо він виходив на прес-конференцію?

– Не знаю. Напевно, щось хотів розповісти... Що може розповісти людина, яку ми не бачили п'ять чи скільки там років? Я не знаю... А, ні, це було не в 14-му, а раніше. Напевно, у 12-му...

– Тобто до війни?

– Так, до війни. Тому що у 14-му, у квітні, у нас був концерт у Луганську – я запам'ятав, бо тоді востаннє бачив свого батька... Уже тоді там почали щось "ворушити"...

– Пікалов говорив, що Манжосову заплатили за участь у прес-конференції.

– Не знаю, можливо. Найімовірніше.

– Як ти думаєш, що його зупинило? Чому він не прийшов?

– Можливо, совість.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ви з ним розмовляли?

– Я йому не телефонував – у мене немає телефону. Я не бачу сенсу розмовляти з людиною, яка сказала гидоту. Я Юзика тримав, щоб він йому не вмазав...

– А в чому проблема з грін-картою? Ну виграв...

– От і ми не розуміли, у чому проблема. Він був ображений на всіх, скипів, наговорив купу гидоти.

Янукович говорив, що зараз "приїду", "привітаю". Мені цікаво, яка йому різниця, за чиєї влади сидіти: за влади Порошенка чи Зеленського

– І після цього ви не спілкувалися?

– Ні.

– У вас було дуже багато гастролей у Росії...

– До війни – так.

– А зараз не хочеться знову туди поїхати?

– Куди? До Росії? Та на дідька воно треба?! Мені вистачає того, що мені дає [моя] країна.

– Тобі писали артисти, зірки з Росії, особливо після того, як Володимир став президентом?

– Ну...

– Можливо, привітали, чогось захотіли...

– По-перше, у мене якщо і є, то тільки телефон Андрія Вадимовича Макаревича, можливо. Не знаю, знайду я його чи ні... А так – ніхто не писав. Російські зірки зробили про це черговий пост в Instagram, написавши, що, мовляв, зараз попре і ми всі повернемося в Україну... Янукович теж говорив, що зараз "приїду", "привітаю". Мені цікаво, яка йому різниця, за чиєї влади сидіти: за влади Порошенка чи Зеленського.

– Ти чекаєш Януковича?

– Я? Я чекаю, щоб він відповів за все... Людина, яка кинула країну напризволяще, яка поїхала як боягуз, яка не знайшла у собі сил вийти і сказати: так, я такий, вибачте. "Ні, ми не такі, ми – еліта". І цей [Порошенко] – такий точно. Ніколи не попросить пробачення. Що йому написали, те він і сказав. Зараз гуляє фішка, що Зеленський не може двох слів сказати без папірця... Інавгурацію вони подивилися, ще щось... Ті, хто так каже, хай перегляне інавгурацію Порошенка чи ще когось. Або нехай подивляться, чому політик без папірця говорить правильні речі: є прозорий телетекст (чи як він називається?), є спеціальна людина, яка там кнопкотисне. А змагатися з Володимиром в імпровізації я б нікому не радив – дуже легко бути опущеним до біса. Якщо ти ворог, не варто навіть розпочинати дискусію.

– Хто, по-твоєму, міг стати ефективним переговірником між Москвою та Києвом замість Медведчука?

– Я взагалі не розумію, що там робить Медведчук, бл...дь. Ну чесно! А вони ж куми? Чи шо?

– Із Путіним? Ну звісно.

– Навіть не знаю. Напевно, треба буде розмовляти по-чоловічому, а, може, ще й ляпаса йому дати за те, що він зробив...

– Хто дасть?

– Наш Вован же качається – може вирубувати.

– Ти маєш на увазі, що Зеленський – Путіну? Серйозно? (Усміхається).

– Мені б дуже хотілося. Уявляєш, скільки в цього відео переглядів буде! Не знаю... Я не бачу переговірника. Мені здається, він знайде людину або дійде якоїсь думки.

– Тобто Володимир Олександрович злий на Володимира Володимировича?

– Пфф! Сказати, що він злий – це нічого не сказати. Думаю, у всієї нашої команди він викликає таке почуття. Він просто викликає ненависть. Якщо м'яко...

– Щоб на переговорах лідерів країн ішли врукопаш – такого ще не було (сміється).

– Уявляєш?!

– Це був би поєдинок століття.

– Але цього, мабуть, не можна робити, тому що, типу, якась політична етика. Хоча яка з цією людиною може бути політична етика?!

– З іншого боку, весь цивілізований світ був би на нашому боці.

– Звісно!

– Чи правда, що під час закордонних гастролей, коли в залі якийсь чоловік із Росії почав ображати Україну, Володя не витримав, зіскочив зі сцени і почав його бити?

– Не те щоб бити. Він попросив його вийти – коректно! – тому що він заважав глядачам. Він не виходив. Устали міцні хлопці, наші співвітчизники, і вивели його. Просто вивели. Потім викликали поліцію, потім були якісь розбірки. Ну окей. Що він зробив доброго? Виділився, як Ляшко на інавгурації? Ну я не розумію...

– Женю, вибори до парламенту почалися – йому треба виділятися! Такі речі говориш!

– А-а-а! Ось у чому річ... Він же й так – не найбільш непомітний.

– Рейтинги свідчать, що вже трошки непомітний.

– Це щоб згадали?

– Ну звісно! Семен Семенович!

– Згоден, прошу вибачення.

– Коли ви жартували про політиків... Ти кажеш, що й далі жартуватимете, зокрема про президента...

– Обіцяю, так.

– Звідки ви брали інсайдерську інформацію, щоб виходили вдалі жарти?

– Усе, що політики обговорюють, вони виносять у народ. У нас ніколи не було інформатора там (показує пальцем угору).

– Тобто сідали, дивилися новини і писали?

– Абсолютно. Усе, що було актуально, – на основі цього ми і придумували.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ти вже щось попросив у Зеленського після того, як він став президентом?

(Сміється). Ні! Я взагалі вважаю, що його не потрібно чіпати перші 100 днів, а потім уже...

Я радив Зеленському не читати всякого лайна, яке пишуть. Він і так за п'ять місяців наслухався і начитався

– Попросити!

– Ні! Обговорювати успіхи й поразки. Після інавгурації один із наших авторів приїхав у контору і каже: (дивиться на годинник) “Так, і чому я живу так само, як і тоді?! Де зміни?!" Такими самими думками керуються ті, хто пише "Ага, і що він зробив?", "Два дні минуло – і нічого".

– Перші жарти для "Кварталу".

– Та ваще.

– Що ти вже радив президенту?

– Вові?

– Так.

– Я не бачу сенсу йому радити. Хто я і хто він? (Сміється). Я йому радив не читати всякого лайна, яке пишуть. Він і так за п'ять місяців наслухався і начитався... Просто щоб він був спокійним і це його не відволікало від державних справ.

– Ти відчував відповідальність, коли пародіював Дмитра Гордона?

– Я завжди відчуваю відповідальність... Бо жарти іноді були... такі... жорсткі... Але, знаючи Дмитра Ілліча, я розумів, що це людина з почуттям гумору, і він поставиться до цього нормально. Але! Десь у глибині душі я побоювався: блін, треба це говорити чи ні. "Це ж болт!" А ти думаєш: це треба було говорити чи ні? А потім Діма тобі каже: "Ось це було ржачно". – "Хух!"

– У нього гарне почуття гумору.

– Я згоден.

– Хто більше на кого схожий: ти на нього чи він на тебе?

(Сміється). Для всіх вас, у кого є волосся, ми, лисі, на одне обличчя (сміються).

– Партія лисих!

– Як сказав Олексій Мочанов, ми не лисі, ми – голені. Чим це відрізняється? Лисий хоче мати волосся, але не може, а голений може, але не хоче.

– Не боїшся, що тепер Гордон зробить на тебе пародію?

– Із задоволенням! До того ж, якщо Діма їде кудись на творчі зустрічі, я готовий вести [його] передачу (сміються).

– У кого краще почуття гумору: у тебе чи в Зеленського?

– З огляду на програму "Розсміши коміка", то Вовка частіше сміється. Можливо, я занадто упереджено ставлюся до простих, звичайних жартів. Іноді простий жарт може бути дуже смішним, а жарт, сформульований якось гарно, може бути болтом болтяцьким. Не знаю, загалом. Мені здається, що почуття гумору в нас на рівні.

– Хто у "Кварталі" найталановитіший?

– Лєна (підморгує в камеру).

– Молодець! Ось тепер відпрацював усі ваші жарти.

– Не "жарти", а $200 Лєнка дала, щоб я це сказав.

– А я в частці?

– Ну добре. Отримаєш свої 20 (сміються).

– Хапуга!

– Ось такий бізнес! Ми, олігархи, такі.

– Після того як Зеленський став президентом, ваші заробітки збільшилися чи зменшилися?

– Нам поки нема з чим їздити. Він же не може їздити, звісно (він їздить в інші місця). У нас був один знімальний [день] у Туреччині. 13 серпня буде ще один знімальний концерт, і після цього ми зможемо поїхати в тур або відпрацювати корпоратив.

– Можливо, що президент Володимир Зеленський буде виходити на сцену як ведучий?

– Не можна.

– А якщо без гонорару?

– А яка різниця? Напевно, це передбачено протоколом...

– Чому? Гроші заробляти не може, а може з'являтися де завгодно.

(Знизує плечима). Якщо з'явиться, усе одно скажуть: уявляєте, скільки треба було заплатити президенту, щоб він прийшов? (Усміхається). Ти ж бачила, що він прийшов...

– ...у Лігу сміху?

– Так.

– Ну звісно! Поцілувавши тебе в лисину вдруге.

– Ну про це ми вже домовилися за лаштунками. Ми хотіли вийти удвох, я кажу: чого удвох? Дивись, яка фішка буде: ось тобі папка і мікрофон – я потім усе заберу... Там такий регіт у залі стояв! Але це покажуть десь у вересні чи жовтні.

– Яке із призначень Зеленського тобі сподобалося найбільше?

– Купол.

– Купол?

– Кіборг [Олексій Оцерклевич]. Начальник Держохорони.

– Ти його особисто знаєш?

– Ні. Я прочитав про його подвиги.

– Тобто він тобі сподобався з погляду біографії.

– Так. Думаю, у нас буде можливість познайомитися. Я дуже хотів би.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ти брав участь у передвиборчій кампанії Зеленського? Були там якісь твої ідеї?

– Ні, моїх ідей не було. Я був вискочкою: давайте я це зроблю, давайте я почну.

– Що саме?

– Флешмоби... зверталися до зірок, до народу України. Я був спостерігачем на дільниці.

– Просто сидів усю ніч?

– Ну ні. Посидів на дільниці, познайомився...

– Із дівчиною? (Усміхається).

– Із дівчиною, яка теж була із "Зе!Команди". Ми поговорили. І у другому турі теж була вона. Я їздив районом і світив обличчям.

– Мабуть, допомогло.

– Зараз ще пришиють непряму агітацію під час виборів!

– Женю, дякую тобі за інтерв'ю. Мені було цікаво.

– Спасибі. Я сподіваюся, що всім буде цікаво. Багато хто знайде погане, але 73 [відсотки] – гарне.

– Це ж більшість.

– Я згоден.

– Скільки партія Зеленського візьме на парламентських виборах?

– Думаю, десь 50%.

– Ого.

– Ну так мріяти не шкідливо.

– Ми зараз на що заклалися?

– Давай на ті 20 баксів із твоєї частки (сміється).

– І тут викрутив! Може, на твої 180?

– Ну добре.

– Домовилися. 22 липня зателефонуємо і перевіримо.

– Обов'язково.

– Дякую тобі.

– Спасибі тобі, Олесечко.

ВІДЕО
Відео: Алеся Бацман / YouTube

Записали Микола ПІДДУБНИЙ і Дмитро НЕЙМИРОК

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їх авторам закривати доступ до обговорення. Редакція не вступає у листування з коментаторами щодо блокування, без серйозних причин доступ до коментування модератори не закривають.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook


 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації