ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

"Погані хлопці" і новий світовий порядок, або Чому на Путіна і Кім Чен Ина не діє "глибоке занепокоєння" Заходу

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Президент РФ Володимир Путін і глава Північної Кореї Кім Чен Ин. "Світ ізгоїв зробив крок далеко вперед, точніше, убік від загальновизнаних магістралей міжнародних відносин. Міжнародне право вони поступово перетворили на право сильного"
Президент РФ Володимир Путін і глава Північної Кореї Кім Чен Ин. "Світ ізгоїв зробив крок далеко вперед, точніше, убік від загальновизнаних магістралей міжнародних відносин. Міжнародне право вони поступово перетворили на право сильного"
Фото: ЕРА
Петро КОПКА
Розвідник і аналітик, в.о. начальника Головного управління розвідки СБУ у 2003 році, генерал-майор запасу

Військова агресія Росії проти України у 2014 році поставила крапку у світовому порядку, установленому після Другої світової війни. Але й за три роки після анексії Криму і вторгнення російських військ на Донбас Захід продовжує жити в старій парадигмі, у якій дипломатія – найвище досягнення людства, а переговори – головний інструмент розв’язання міжнародних проблем. Результат: Росія та інші світові ізгої продовжують нахабніти, перетворюючи міжнародне право на право сильного. У першій частині статті "Погані хлопці" і новий світовий порядок", написаної спеціально для "ГОРДОН", український розвідник і аналітик Петро Копка пояснює, чому чергове "занепокоєння" ООН і ОБСЄ лише розв'язує руки країні-агресору.

Більшість експертів і політиків усвідомлює, що та система міжнародних відносин, яку людство дістало у спадок після Другої світової війни і яку ми звикли називати післявоєнним світовим ладом, остаточно і безповоротно канула в Лету. І вже не повернеться ніколи. А що ж людство отримує натомість?

Те, що зараз називають світовим порядком, уперше було документально оформлено в 1648 році в так званому Вестфальському мирі

Святе місце порожнім не буває

Звільнене місце поступово починає "заповнювати" нова глобальна субстанція, яка не має нічого спільного зі своєю попередницею. Вона поки не має ні визначення, ні навіть назви (для себе назвімо її нова система міжнародних відносин – НСМВ), але події останнього часу свідчать, що вона вже на весь голос заявляє свої права на всесвітню спадщину.

Те, що зараз називають світовим порядком, уперше було документально оформлено в 1648 році у вигляді так званого Вестфальського миру. Тоді роздроблена, розорена і виснажена тридцятилітньою війною Європа змушена була шукати шляхи для виходу із ситуації. І такими виходами стали Мюнстерська та Оснабрюкська мирні угоди, підписані, відповідно, 15 травня і 24 жовтня 1648 року.

Вестфальський мир поклав початок нового порядку у Європі, в основі якого – концепція державного суверенітету.

У підсумку до періоду так званих наполеонівських воєн, тобто до початку 19 століття, європейський світ знайшов певну стійкість, оскільки після Вестфальського миру в Європі фактично склалися два центри, що забезпечують баланс сил на континенті. Загальний порядок підтримувала Англія, яка аж до Першої світової війни відігравала роль своєрідного загального "балансира" у європейських справах. Франція ж відповідала за порядок у центральноєвропейському регіоні, протидіючи об'єднанню Німеччини та перетворенню її на наймогутнішу державу.


westfaelischer_friede
Картина Герарда Терборха "Укладення миру в Мюнстері". Нідерландский живописець був присутній під час укладання Мюнстерського миру між Голландією та Іспанією 15 травня 1648 року і відобразив його на своєму полотні, яке нині зберігають у Національній галереї в Лондоні. Фото: wikipedia.org


Наступним знаковим етапом у процесі формування світового порядку можна вважати Віденський конгрес 1814 року, що завершував епоху французької революції та наполеонівських воєн на європейському континенті. Конгрес установив нове розставлювання сил у Європі, визначивши на тривалий час провідну роль у міжнародних справах країн-переможниць Австрії, Великобританії, Пруссії та Росії.

Крім так званої Кримської війни 1854–1855 років, поствіденський період можна назвати порівняно спокійним.

Закінчення Першої світової війни вінчала Версальська мирна конференція та Версальський договір 1919 року. У підсумку переможена Німеччина як своєрідний глобальний ізгой залишилася поза основними міжнародними процесами. На відміну, до речі, від Віденського конгресу, у якому брала участь і програла Франція. Така "дискримінація" просто не могла залишитися без відповіді, що і сталося буквально через 10 років у формі другого акту всесвітньої трагедії – Другої світової війни.

Завершення Другої світової війни поклало початок новому світовому порядку, заснованому на розподілі світу між двома ідеологіями: так званою соціалістичною і капіталістичною. Його дія закінчилася в 1991 році з розпадом соціалістичної системи і зникненням з політичної карти світу СРСР.

Цей період можна назвати спокійним в історії людства. Однак він був порівняно керованим, оскільки світ був поділений між двома наддержавами, які й відповідали за збереження порядку у власному секторі, за тогочасним ідеологічним кліше – таборі. А своєрідний "Сталінград" поступово вимальовувався у вигляді ядерної та термоядерної зброї, навколо якої і відбувалися своєрідні ритуальні зовнішньополітичні "танці" у формі перманентних переговорів і досягнутих домовленостей у галузі контролю над ядерною зброєю і ядерним роззброєнням.

Друга світова війна нерозривно асоціюється з Гітлером і Сталіним. Що б не говорили про роль останнього, він є одним із "батьків" цієї глобальної бійні

Причини та наслідки

Усі ці грубо окреслені етапи формування порядку мають одну спільну рису – вони були вимушеною реакцією світової спільноти (чи то європейської, чи то світової) на порушення, яке сталося, наявного на той момент міжнародного порядку. Незалежно від того, чи було це порушення, так би мовити, "колективним", як у випадку з Вестфалем, чи його ініціювали конкретні історичні особистості (Наполеон Бонапарт, Гітлер – Сталін).

Ці вимушені кроки були необхідними для формального фіксування перемоги однієї сторони та програшу другої. Інакше кажучи, мова йшла про своєрідне колективне покарання агресора.

Тому якщо в 1648 році європейська аристократія та духовенство виступили проти виснажливих і спустошливих воєн, спричинених "віртуальним ворогом" – неструктурованими і незбалансованими відносинами між церковною та світською владою, – то вже таке порушення наявного світового порядку стало міцно асоціюватися з ім'ям Наполеона Бонапарта.

Корсиканець неаристократичного походження, Наполеон зумів за короткий час перетворити Францію на найбільш войовничу державу у Європі. Яка визначала долі континенту протягом десятиліття.

Перша світова війна почалася через об'єктивні протиріччя у відносинах між тогочасними європейськими імперіями й не зовсім адекватні суб'єктивні реакції на них із боку монархів, які й стали своєрідним колективним винуватцем її виникнення.

А ось другий акт цієї трагедії із назвою Друга світова війна нерозривно асоціюється з ім'ям одного, вірніше двох осіб, – Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна. Що б там не говорили про роль останнього, він є одним із "батьків" цієї глобальної бійні.



stalin
Березень 2017 року, Москва. Через 64 роки після смерті Йосипа Сталіна росіяни покладають квіти до його могили біля Кремлівської стіни на Красній площі. Фото: Maxim Shipenkov / ЕРА


Тут необхідне невелике пояснення. Автор цих рядків, з огляду на принципи системного аналізу, уважає, що Першу і Другу світові війни не можна розділяти, оскільки це один системний процес, розірваний десятирічним періодом внутрішньосистемного переформатування. Під час нього переможена, ображена й відкинута світовою спільнотою Німеччина прийняла свого нового харизматичного лідера Гітлера (як свого часу і Наполеона, який не мав жодного стосунку ні до німецької еліти, ні до її політичної системи), який за допомогою такого самого осліпленого владою маніяка Сталіна наростив військовий і промисловий потенціал так, щоб організувати другий акт трагедії світового масштабу.

Як показує досвід сучасної Росії, де нікому не відомий до цього ленінградський опер-невдаха перетворився на одноосібного диктатора і глобального ізгоя, ця сумна традиція поки має своє продовження.

З огляду на цей короткий і грубий аналіз, стає зрозуміло, що зміна світового порядку до останнього часу була, по-перше, заходом вимушеним. А, по-друге, цей вимушений захід закінчувався суворим покаранням переможеного, щоб іншим не кортіло. А вже саме виникнення нового порядку формувалося під упливом переможців і тієї ситуації, яка складалася на той момент у світі.

Оскільки біполярний світ обвалився під вагою власних проблем, а не внаслідок чергового глобального збройного конфлікту, акту покарання винного не знадобилося. Навпаки, після 1991 року світова спільнота була впевнена: настає нова ера, у якій немає і не буде ні переможців, ні переможених, а всі в єдиному пориві почнуть працювати над створенням нового неподіленого на ідеологічні догми світу.

Помилковість такого сприйняття нового світу стала зрозумілою вже до початку другого десятиліття 21 століття. А відсутність традиційної формалізації завершення чергового "миропорядкового" циклу у вигляді покарання переможеного призвела до того, що світ завис у своєрідному лихолітті, коли старого вже немає, а нового ще немає. Найгірше, що ніхто не знає, як це нове зробити. Навіть яким воно має бути.

У зв'язку із цим постає цілком слушне запитання, як відбудеться чергова зміна світового порядку. Не хотілося б вірити, що збережеться стара традиція постапокаліптичного реагування за принципом "поки грім не вдарить..."

Нову форму, названу глобалізацією, спробували "натягнути" на старий зміст

Форма і зміст

Отже, виходить, що безконфліктне завершення чергового виду світового порядку, в основі якого – ідеологічне протистояння, як це не дивно звучить, зіграло з людством злий жарт. Попередні переходи від порядку до порядку відбувалися, як уже було сказано вище, насильницьким шляхом, коли закінчення силового протистояння призводило, з одного боку, до покарання ініціаторів конфлікту, що, крім суто пенітенціарної функції, відігравало роль якогось формалізованого застереження від таких дій у майбутньому. Найближчому або віддаленому – залежало від типу покарання. А з іншого – закладало основи оновленого порядку з огляду на раніше допущені помилки. Таке закінчення створювало своєрідний імпульс для розвитку постконфліктного миру.

Пасіонарності від мирного завершення біполярного протистояння (падіння Берлінської стіни, декомунізація тощо) якраз і не вистачило для створення такого імпульсу. І країни світу, не маючи на руках формалізованого й об’єктизованого нового "порядку денного", і, що найголовніше, глобальної "дорожньої карти", почали, що називається "із чистого аркуша", експериментувати зі своїм майбутнім, створюючи перспективні моделі розвитку з огляду на власні уявлення про світ. Водночас використовували переважно старі політичні та економічні "лекала", що в умовах невизначеності завдавало світу тільки шкоди, посилюючи хаос.

Отже, виникло класичне протиріччя між формою та змістом. Але якщо в класиці прогресивний зміст змушує змінюватися застарілу форму, то в нашому випадку нову форму, названу глобалізацією, спробували "натягнути" на старий зміст, оснований на вестфальских принципах. Ситуація стала з ніг на голову. Що не могло не позначитися на практиці.

Відсутність узгодженості дуже скоро призвела до своєрідних "труднощів перекладу", що, зі свого боку, показало всю неспроможність чинних міжнародних інститутів, які дісталися людству в спадок від біполярного світу і покликані вирішувати проблеми, що виникають у сфері міжнародних відносин. Вийшов такий модерновий вавилонський Армагедон, коли країни почали діяти з огляду на власні інтереси, особливо не піклуючись про наслідки таких егоїстичних кроків і не боячись нарватися на жорсткі міжнародні санкції. Як було, наприклад, з Україною у 2014 році.

Водночас під ударом опинилися навіть такі "просунуті" інтеграційні проекти, як Європейський союз. Спроби єврочиновників розвивати об'єднувальні процеси, використовуючи старі методи механічного розширення, які успішно діяли в умовах біполярного протистояння, виявилися марними і навіть шкідливими в нових умовах. Так виник Brexit, який показав, що до Євросоюзу можна не тільки вступати, але й виходити з нього.

На кошти, якими сумарно володіють Путін і його найближчі соратники, можна не тільки підкупити будь-який уряд, але, якщо знадобиться, придбати середню державу

Нинішній стан

Водночас в умовах відсутності об’єктизованого світового порядку в деяких країнах світу різко активізувалися антиглобалістські настрої. Під вивіскою антиоб’єднувальної риторики відбулася своєрідна підміна понять: у міжнародній політиці замість мирного співіснування – курс на реванш, а у внутрішній – політика "кругової оборони" поступово породила класичний тоталітаризм.

Подібна небезпечна метаморфоза сталася насамперед із сучасною Росією, де керівна еліта на чолі з чинним президентом не тільки узурпувала владу, але й установила тотальний контроль над усім суспільством узагалі. Ця порівняно невелика група людей за досить короткий час змогла настільки кардинально деформувати національне політичне поле, що на сьогодні можна констатувати – у РФ остаточно сформувалися всі ознаки, властиві класичному тоталітарному режиму. Також доповнені територіальною експансією, як свого часу і пророкував один із основоположників теорії тоталітаризму Карл Фрідріх.

Російська керівна верхівка за мовчазної (або, навпаки, захопленої) згоди решти населення країни стала ініціатором багатьох уже наявних конфліктних ситуацій. І, завдяки специфіці внутрішніх управлінських процесів у РФ, такі ситуації тільки множитимуться без будь-якої перспективи бути врегульованими.



putin_0
"Російська керівна верхівка на чолі із президентом РФ Володимиром Путіним є основними ініціаторами, авторами і своєрідними "шліфувальниками" системи корупції, зокрема і політичної. Вони використовують її не тільки всередині країни, але й успішно експортують до інших країн світу". Фото: Dmitri Lovetsky / ЕРА


Усередині групи склалася стійка система балансів і противаг, що забезпечують їй динамічну стійкість і своєрідний імунітет від зовнішніх упливів. Усі її члени підтримують і одночасно "замазують" один одного. Цей принцип кругової поруки діє дуже ефективно і породжує у стороннього спостерігача ілюзію непереможності групи та її лідера.

Однак міжособистісні відносини всередині неї – тема окремого дослідження. У нашому ж контексті треба наголосити, що члени групи є основними ініціаторами, авторами і своєрідними "шліфувальниками" системи корупції, зокрема і політичної. Вони використовують її не тільки всередині країни, але й успішно "експортують" цей сумнівний продукт російського виробництва до інших країн світу.

Водночас вони настільки багаті, що самі собою становлять загрозу сучасному світу. На кошти, якими сумарно володіють Путін і його найближчі соратники, можна не тільки підкупити будь-який уряд чи створити керовану політичну силу, але, якщо знадобиться, придбати якусь середню державу й облаштувати її на власний розсуд. Не кажучи вже про можливості організації та зміст особистої армії найманців, зокрема оснащеної зброєю масового знищення, для гарантування власної безпеки, реалізувавши в такий спосіб аксьоновську утопію "Остров Крым".

В умовах відсутності дієвої системи гарантування міжнародної безпеки це призводить до того, що використовуючи анахронізми, типу Ради Безпеки ООН, де Росія засідає як постійний член, Москва має можливість легітимно (наголошую: легітимно) вибудовувати конфігурацію міжнародного порядку, вигідного як їй самій, так і тим міжнародним ізгоям, які групуються навколо неї. На це повинні звернути найсерйознішу увагу західні партнери російського керівництва тому, що це вже не жарти, не припущення і навіть не гіпербола.

Ігнорування міжнародно-правових норм у поєднанні з відсутністю міжнародних механізмів покарання порушників призводить до того, що Росія дедалі більше нахабніє

Це та реальність, у якій живуть нинішні керівники Росії та про яку попереджала канцлер ФРН Ангела Меркель. Вони не тільки паразитують на власному народі, але й до того ж зробили з нього своєрідного заручника і гаранта власної безпеки, маючи на увазі можливість ядерного апокаліпсису. Культивуючи одночасно у власних громадян зневажливе ставлення до інших народів, країн і міжнародного права, діючи за принципом "якщо не можна, але дуже хочеться, то можна".

Водночас західні партнери Росії, на превеликий жаль, продовжують жити у старій парадигмі, у якій дипломатія – це найвище досягнення людства, а переговори – головний інструмент розв’язання міжнародних проблем.

Анітрохи не ставлячи під сумнів зазначені пріоритети, хочеться лише зауважити, що світ ізгоїв зробив крок далеко вперед, точніше, убік від уторованих та загальновизнаних магістралей міжнародних відносин. Міжнародне право вони поступово перетворили на право сильного. Ігнорування міжнародно-правових норм у поєднанні з відсутністю міжнародних механізмів покарання порушників призводить до того, що Росія із товаришами дедалі більше нахабніють, не звертаючи жодної уваги на "занепокоєння", які немов з рогу достатку сиплються з різних резолюцій ООН, ОБСЄ та інших застарілих міжнародних інститутів.

Так поводиться, наприклад, другий світовий ізгой – Кім Чен Ин, спадковий керівник Північної Кореї.



kim_jong-un
Наймолодший чинний глава держави у світі, 33-річний Кім Чен Ин, очолив Північну Корею у 2011-му, продовживши тоталітарний і репресивний режим свого батька Кім Чен Іра. Фото: ЕРА


Цей перегодований лідер злиденної країни поводиться так, ніби він або божевільний, або знає щось таке, що дозволяє йому поводитися зі світовою спільнотою саме так – ігнорування на межі презирства.

Усвідомлено відкинувши першу гіпотезу, можна припустити, що Пхеньян обрав таку лінію поведінки тому, що Північну Корею, з відома її керівництва, використовують для своїх цілей у глобальній партії інші гравці. Насмілююсь припустити, що північні корейці з різних причин не можуть успішно реалізовувати такі дорогі проекти, як створення ядерної зброї й виробництво балістичних ракет. До того ж одночасно. КНДР – це не Іран із його нафтовими надприбутками.

Не виключено, що ракети, які запускають з їхньої території, – це застарілі радянські машини, що постачає на Корейський півострів північний сусід та утилізовує в такий спосіб. Можливо, що, зокрема, і для прикриття такої операції створюють космодром "Восточный". Росіяни люблять комплексне рішення проблем.

Те саме може бути і з ядерною зброєю. Це з одного боку. А з іншого – викликає певний інтерес пропозиція Пекіна Вашингтону дати йому 100 днів для залагодження північнокорейської проблеми, пов'язаної з денуклеаризацією КНДР. Якщо це так, тоді стає зрозумілою поведінка Ина.

Продовження

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації