"Погані хлопці" і новий світовий порядок, або Чому США і Китай мають глибше й активніше вдаватися в міжнародні справи G

І новий лідер Америки спочатку теж обрав уже традиційний шлях, проголосивши головним завданням свого президентства розв'язання внутрішніх проблем із прицілом на американське глобальне лідерство під гаслом "Америка передусім".

Але не цього чекала світова спільнота від нової американської адміністрації. Тривалий восьмирічний обамівський ізоляціонізм мала замінити активна зовнішньополітична фаза, здатна створити умови для ефективного розв'язання накопичених проблем у міжнародних відносинах. Однак на старті Білий дім, навпаки, тільки посилив пустельницькі тенденції, покидаючи навіть ті міжнародні проекти, у яких брала участь Америка протягом тривалого часу.

Те, що такий курс не зовсім вписується в сучасну об'єктивізовану глобальну парадигму, а в деяких випадках і суперечить їй, продемонструвало перше ж спірне питання, пов'язане із застосуванням американцями "Томагавків" у Сирії. Імпульсивні і загалом правильні дії американського президента засвідчили, наскільки його наміри збігаються з реаліями сучасних міжнародних відносин.

І поки Трамп із завзятістю, гідною кращого застосування, продовжує трощити старі підвалини, нічого не пропонуючи взамін. У такий спосіб він, свідомо чи мимоволі, підіграє "поганим хлопцям".

Одне проігнороване світовою спільнотою порушення автоматично породжує інше

Що в "сухому залишку"

Чим же цьогорічний міжнародний постмодерн відрізняється від старого світового порядку? Передусім своєю динамікою. Формується субстанція – складна динамічна система, що функціонує на межі хаосу. Як надалі вона розвиватиметься – покаже час.

Поки зрозуміло одне: на зміну практично статичному, усталеному і розміреному стану біполярного світового порядку (принаймні, після Карибської кризи 1962 роки), окресленого загрозою взаємного ядерного знищення, прийшло щось із розмитими межами і мінливою конфігурацією викликів, ризиків і загроз. Які в межах колишньої системи міжнародних координат неможливо не тільки класифікувати, але навіть коректно відстежити. Як, наприклад, російську гібридну загрозу.

Словом, те, що ще зовсім недавно багато політиків і експертів намагалося пояснювати темпоральними відхиленнями або тимчасовими коригуваннями вже усталеного порядку, на практиці виявилося тим основним, що приходить йому на зміну. У цьому немає нічого дивного, оскільки світ, що різко змінився, вимагає до себе уваги зовсім іншого за складністю порядку.

Система міжнародних договорів, за допомогою яких людство поступово відійшло від краю прірви, де воно опинилося внаслідок Карибської кризи, зіграла свою позитивну роль. Проте надмірно детальна регламентація міжнародних відносин, як засвідчила подальша практика, ефективна тільки за умови наявності дієвої системи міжнародного контролю, якої дотримують всі сторони. У разі відсутності останньої або навіть утрати нею дієвості у світі починає панувати стан, наближений до хаосу. Оскільки виникає принцип доміно – одне проігнороване світовою спільнотою порушення автоматично породжує інше.

Світова спільнота не змогла адекватно відреагувати на відкриту агресію Росії

Саме так складалися міжнародні відносини між 1991 і 2017 роками. Зникнення біполярного світу спричинило ломання обмежувальних глобальних механізмів. На практиці вони залишилися як міжнародні інституційні рудименти, зовсім не придатні і навіть шкідливі для сучасного світу через свою ілюзорність: вони ніби і є, але їх застосування неможливе. Приклад – 2014 рік, коли Росія фактично безкарно спочатку анексувала український Крим, а потім ініціювала на сході України збройний конфлікт, порушивши тим самим усі писані і неписані повоєнні норми поведінки на міжнародній арені.

Світова спільнота не змогла адекватно відреагувати на ці акти відкритої агресії передусім через утрату основними міжнародними інститутами своїх головних функцій – практично сприяти справедливому вирішенню спорів і конфліктів у світі. Те, що більш-менш ефективно працювало в умовах двополюсного світу, ніяк не вписується в нові міжнародні реалії.

Крім цього, попри експоненційну динамізацію світу, порядок ухвалення рішень і особливо їх імплементація залишилися такими самими. Що веде до виникнення стану "сніжної грудки" у міжнародних справах. Щоб його уникнути, на перших порах необхідно виробити нові загальноприйняті підходи до створення нової глобальної інституційної системи, здатної оперативно та ефективно реагувати на складні виклики сьогодення.

Одним із головних завдань для розв'язання в межах цих підходів, має стати створення ефективної системи впливу на неадекватну поведінку "поганих хлопців" від зовнішньої політики. Поки світ не заспокоїться і не повернеться в русло економічного, а не військового суперництва.

Перший крок у цьому напрямі вже зробили Сполучені Штати Америки спільно з Китаєм. Мова йде про проблему денуклеаризації Північної Кореї. Це перша спільна американсько-китайська операція в умовах зародження нової системи міжнародних відносин, її успішність і ефективність залежать від багатьох факторів. Надто багато проблем накопичилося як у двосторонніх відносинах двох країн, так і у відносинах із третіми країнами, інтереси яких зосереджено в цьому регіоні. Але, з іншого боку, від успішності цієї операції багато в чому залежатиме майбутнє світу.

Західні країни, намагаючись уникнути сповзання в нову холодну війну, відмовляються від політики жорсткого стримування Москви

Деякі висновки

Отже, підбиваючи підсумки всього сказаного, необхідно підкреслити передусім таке:

1. Світ нині опинився у своєрідному світопорядковому постмодерні, коли, як наголошують деякі автори, відбувається "змішування правил і принципів". Він відрізняється від попередніх системних змін у міжнародних відносинах своєю апріорною "скалярністю", тобто відсутністю заздалегідь заданого й офіційно зафіксованого напряму розвитку майбутнього світу.
2. Через це останнім часом різко зросла роль окремих держав, змушених на власний розсуд розв'язувати зовнішньополітичні проблеми. Світ поступово почав відходити від установлених норм міжнародного права і скочуватися до права сильного в міжнародних відносинах. У підсумку з'явилася ціла низка країн, які намагаються перебудувати світ за своїми лекалами.
3. Цей процес прискорився з виходом на міжнародну арену Росії з її новим баченням власної ролі у глобальному вимірі. Захід виявився не готовим до нових російських домагань. З одного боку, він не зміг беззастережно їх прийняти через їхню абсурдність. З іншого – західні країни, намагаючись уникнути сповзання в нову холодну війну, відмовляються від політики жорсткого стримування Москви.
4. Кремль, розуміючи двоїсту позицію "колективного Заходу" і користуючись невизначеністю в нинішній системі міжнародних відносин, намагається з максимальною для себе вигодою "розіграти" ситуацію. Для цього використовують усі можливі засоби впливу: від політичного підкупу і шантажу західних політиків до ведення гібридних і кібернетичних воєн.
5. Нездатність західних демократій наразі ефективно і солідарно відповісти на "російський виклик" активізувала у світі зростання популярності різноманітних популістських і маргінальних політичних партій і течій, що породило, зі свого боку, цілу низку таких самих політиків, що прагнуть зайняти провідні позиції в політичній системі своїх держав. Ця доля не оминула навіть провідних країн світу з усталеними демократичними традиціями.
6. Отже, світ знову почав ділитися. Але тепер уже не за ідеологічним принципом, а через не зовсім зрозумілі причини, що не піддаються класифікації. І головна небезпека тут полягає в тому, що "колективний Захід" у цій протидії програє світові "поганих хлопців" через роз'єднаність, передусім через позицію Сполучених Шатов Америки, що добровільно відмовляються від ролі ефективного координатора зусиль західних країн у протидії цьому новому викликом сучасності.
7. Через це західна відповідь є не тільки непереконливою, але і програшною на тлі зовні ефектних популістських заяв і гасел, які лунають з боку глобальних опонентів.

Офіційному Пекіну необхідно глибше й активніше вдаватися в міжнародні справи, а новій адміністрації США – повернутися до ролі ефективного менеджера Західного світу

Резюмуючи викладене, можна сказати, що сучасний розбалансований світ вимагає особливо пильної уваги з боку міжнародної спільноти, передусім провідних демократичних країн Заходу.

Настав час підключатися до цього процесу і Китаю. Попри китайську специфіку, офіційному Пекіну необхідно глибше й активніше вдаватися в міжнародні справи. Інакше йому ніколи не стати реально глобальною політичною силою. Потужна економіка – це дуже важливо, але без розумної зовнішньої політики сучасній наддержаві ніяк не обійтися.

А новій американській адміністрації, яка поставила собі за мету зробити Америку великою, необхідно одночасно повернутися до ролі ефективного менеджера Західного світу. Хоча б тимчасово вийти з кокона ізоляціонізму і допомогти тій самій об'єднаній Європі подолати смугу популізму й "відбити атаку" як власних, так і закордонних "поганих хлопців". Додати свою відчутну лепту до створення нової системи міжнародних відносин, побудованої на інших, ніж протистояння, принципах.

Що само собою є складним системоутворювальним завданням. Розв'язувати яке усе-таки доведеться.

Частина I. Чому на Путіна і Кім Чен Ина не діє "глибоке занепокоєння" Заходу

Частина II. Дилема Заходу: або перемогти "поганих хлопців", або скотитися в холодну війну з перспективою перетворення на гарячу