-1 Київ
Я Володю Парасюка на Майдані не пам'ятаю, принаймні, у перші три місяці
– Зоряне, доброго вечора.
– Добрий вечір.
– Рівно рік тому видання "ГОРДОН" спілкувалося з батьками героїв Небесної сотні. Процитую вам слова матері загиблого Володимира Чаплінського Антоніни: "Увесь останній тиждень плачу і кричу: за що загинув мій син? За їхні декларації? За їхні дикі статки? За цю несправедливість? У мене немає слів, мені соромно. Соромно за цю державу. Ще три роки тому зовсім по-іншому було, була надія. Зараз нічого не залишилося: ні надії, ні віри". Сьогодні четверта річниця Майдану і нічого не змінилося. Дивлячись в очі Антоніні Чаплінській і таким самим матерям, батькам загиблих хлопців, що ви можете сказати?
– Мені так само боляче, як і кожній із цих людей і всім справжнім активістам Майдану, через те, що віз і нині там. Безумовно, є якісь успіхи в розслідуванні і, можливо, є частина людей (підозрюваних у скоєнні злочинів проти активістів. – "ГОРДОН"), яка вже відома, але, на моє глибоке переконання, чотири роки – це занадто довго для того, щоб розслідувати цей резонансний злочин. Я не хотів би вішати ярлики, тому що наразі вважаю це політнекоректним, і розповідати, добре чи погано працює управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури, можу сказати тільки одне: мене як людину, яка прожила на Майдані 88 днів і ночей, брала участь у всіх баталіях, яка чотири роки тому, 21 листопада, разом зі своїми соратниками і побратимами цей Майдан розпочинала, викликали в Генеральну прокуратуру тільки через три роки. І то тільки тому, що я сам цього вимагав, я вже кричав: "Викличте мене, тому що час минає, деталі стираються з пам'яті. Тим не менше, я дякую слідчим ГПУ, я був у них кілька разів, по чотири–п’ять годин тривали допити... Сподіваюся, що мої свідчення хоч чимось допомогли. Але біль, насамперед родин наших загиблих героїв, я, безумовно, розумію.
– Хтось саботує процес розслідування?
– Я думаю, що саботаж відбувався і в перші місяці розслідування. Я хочу наголосити: левову частину розслідувань, які ведуть у рамках справи про вбивства Небесної сотні і злочинів проти Майдану, зробили підрозділи Міністерства внутрішніх справ, зокрема карний розшук. Убивство Веремія, убивство Вербицького і викрадення Луценка, побиття Тетяни Чорновол, викрадення зі складів МВС більше ніж 500 одиниць зброї та роздавання її тітушкам, визначення банд Саркісяна і, власне, злочинної організації під керівництвом Захарченка та Януковича – це все було в матеріалах, переданих Генеральній прокуратурі. Окрім того, ідентифікацію перших підозрюваних – понад 20 співробітників "Беркуту" – провело Міністерство внутрішніх справ. Мені здається, що минуло дуже багато часу і звіт [про виконану роботу] мав би бути чіткішим.
– Через чотири роки за ґратами з беркутівців сидить тільки одна людина. Журналістка видання "ГОРДОН" Наталія Двалі сьогодні була на засіданні Святошинського суду у справі про розстріли на Майдані. Хотіла б запитати у вас і ваших колег-політиків, тому що це цікавить родичів загиблих: чому на цьому засіданні і на слуханнях в інші дні не було вас і ваших колег, щоб хоча б підтримати рідних? Адже сьогоднішні політики прийшли до влади завдяки цим хлопцям. А що ми бачимо? Коли йдуть засідання щодо політиків-корупціонерів, то нардепи ходять туди як на роботу. Чому ж ці люди залишаються без підтримки?
– Питання абсолютно адекватне, я зі свого боку вважаю його актуальним. Якщо говорити про мене особисто, то я займаюся своєю справою і вважаю, що роблю її достойно. Я не прив'язаний до влади і не вважаю себе частиною цієї влади, я навіть не держслужбовець. Тому, дякувати Богу, в Україні немає ні людини, ні кабінету, у який би я стукав і ховав очі. Точно так само я гідно дивлюся в очі кожному. Стосовно того, що ви сказали: на жаль, не завжди є інформація про ці засідання. Наприклад, я про них дізнаюся із засобів масової інформації, оскільки слідство веде Генеральна прокуратура, й інформація про ці засідання є безпосередньо у них і в судах.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Засідання відбуваються щовівторка та щочетверга. Це ж не закрита інформація.
– Я вас почув і приймаю цей докір... Якщо я на сьогодні є уособленням цього, то я приймаю критику і вважаю, що передусім народним депутатам (я – не народний депутат, у них часу трохи більше) варто було б приходити на ці засідання. Особливо тим народним депутатам, які були активними учасниками Революції гідності, а таких досить багато. У цьому я згоден із людьми, особливо з родинами героїв Небесної сотні. Що стосується судів, на жаль, я і сьогодні вважаю нашу судову систему ганебною, а рішення – здебільшого не адекватними тій ситуації у країні... Безумовно, прикро, що відбувається саме так.
– Днями італійський "5 канал", що входить до медіа-холдингу Сильвіо Берлусконі, оприлюднив інформацію, що розстрілами і провокаціями на Майдані нібито керували так звані грузинські батальйони під керівництвом Міхо Саакашвілі. До того ж, серед керівників вони назвали і Парубія, і Пашинського, і Парасюка. Тобто Саакшвілі, Парубій і Пашинський були в одній команді під час Майдану? (Посміхається).
– Заради справедливості скажу: я Володю Парасюка на Майдані не пам'ятаю, принаймні, у перші три місяці. Він з'явився в останні дні. Але, можливо, він був, просто я не пам'ятаю. Тому не знаю, якими загонами він міг керувати. Це по-перше, а по-друге, це черговий фейк російської пропаганди, просто продемонстрований на італійському телебаченні. Безумовно, це маячня, яку навіть не варто обговорювати. Це чергова спроба інформаційного збурення напередодні святкування Дня гідності і свободи в Україні, тому я б узагалі не зосереджував на цьому уваги. Я переконаний, що безпосереднє керівництво вбивствами на Майдані здійснювали лідери і ватажки межигірської мафії на чолі з Януковичем та його сином Олександром (він же Стоматолог), Захарченко, Якименко і та ФСБ-шна банда, яка довгий час керувала державою.
Я справді є в розстрільних списках усіх без винятку російсько-терористичних банд, привіти звідти мені передають регулярно
– У вас ворогів багато ?
– Знаєте, ворог – це поняття відносне. Якщо говорити про прямих ворогів, то це насамперед російський агресор. Кажу це абсолютно щиро, без бравади і патетики. Тут, в Україні, є чимало людей, які не поділяють моєї думки. До цього я ставлюся філософськи, але серед них є багато людей, яким я не подам руки. Це правда.
– Скільки у вас охоронців?
– У мене ніколи не було охорони, це взагалі "бред сивой кобылы". Я ніколи не прагнув мати охорону, і не тільки тому, що у мене немає для цього жодних можливостей (сміється).
– Але ви ж завжди потрапляєте в конфліктні ситуації. Можливо, і треба подумати про охорону?
– Я і до цих речей ставлюся досить по-філософськи. Я, до речі, після схожої ситуації, яка сталася кілька тижнів тому, сказав: знаєте, я боюся тільки Господа Бога. По-перше, я давно входжу до групи ризику, я справді є в розстрільних списках усіх без винятку російсько-терористичних банд, привіти звідти мені передають регулярно...
– Які привіти? Конкретизуйте.
– Про те, що "вже ось-ось, скоро"...
– Вони телефонують?
– Є різні технології передавання, зокрема і через наші спецслужби, у яких є інформація про ті чи інші ризики. Дякувати Богу, що поки...
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Що кажуть дослівно?
– Дослівно: "Ми до тебе доберемося, і ти дістанеш по заслугах".
– Але замахів не було?
– Дякувати Богу, ні. Але скажу ще раз: я серед тих людей, які ставляться до цього досить по-філософськи. Я боюся тільки Господа Бога, завжди сподіваюся тільки на нього. І скажу вам відверто: у цивільному житті я ніколи не беру зі собою зброї, хоча вона в мене є.
– Саме хотіла про це запитати. За що вас нагородили вогнепальною зброєю?
– По-перше, як активіста Майдану. Також був нагороджений міністром, зокрема і за відрядження в зону проведення антитерористичної операції.
– Якщо доведеться, використаєте зброю?
– Проти ворогів України – безумовно. Буду стріляти на ураження, а я стріляю добре. І, до речі, хотів би сказати, тому що час від часу цю тему порушують: у мене немає статусу учасника бойових дій. Я від нього відмовився, хоча маю на нього повне право...
– Скільки ви були в АТО?
– Загалом – більше ніж вісім місяців.
– На передовій?
– Безумовно. Я проїхав практично всі гарячі точки від Широкиного до Станиці Луганської...
– Ви стріляли там?
– Я цивільна людина. Давайте на це запитання я відповідати не буду. Приїжджаючи в зону АТО, я слухаю тільки тих, хто професійно виконує військові обов'язки, і ніколи не претендував на звання героя...
– Зброї до рук не брали?
– Зброя в зоні активних бойових дій завжди була зі мною, безумовно. Але, як я вже сказав, відмовитися від статусу учасника АТО було моєю принциповою позицією, тому що мені було огидно спостерігати за тим, як різні чинуші, відверті негідники приїжджали кудись у Краматорськ або у Слов'янськ за 50 км від передової, сиділи три–чотири дні, бухали по підвалах або місцевих кнайпах, а потім поверталися додому з такими бажаними для них папірцями. Мені значно легше і спокійніше дивитися людям в очі. Я переконаний, що поки останній доброволець, який офіційно не був у тому чи іншому бойовому підрозділі, але взяв до рук зброю і пішов захищати Україну, не одержить цього статусу, у мене немає морального права на нього претендувати.
Арсен Аваков – найефективніший міністр внутрішніх справ за всю історію незалежної України
– Ви два роки служили в радянській армії. Вона вас чогось навчила?
– Багато чого. Я пішов у армію після закінчення 10-го класу, для мене це було важливо. Тоді нас так виховували, що ставлення до тих, хто не пройшов військової служби, було досить... некоректним...
– Їх не поважали.
– Так. Тому я пішов, відслужив і вважаю, що армія мене багато чого навчила. Принаймні, я і до цього часу із задоволенням згадую ті два роки.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Були якісь складні ситуації чи служилося легко?
– Були, звичайно. По-перше, я завжди був із певним стрижнем українського націоналізму, я так вихований. Тим більше, я грекокатолик, досить добре знав історію України, що взагалі відбувалося в ті буремні часи... Мене, до речі, виключили з піонерів.
– За що?
– За бійку. Було це, як зараз пам'ятаю, у моїй середній школі на вулиці Горького (зараз Антоновича), під барабанний бій... І я був дуже щасливим. Знаєте чому? Тому що з мене зняли червону краватку, і я як старшокласник у шостому класі міг надягати ось таку (показує на свою краватку)... Я ніколи не був комсомольцем, і в армії я теж частенько вступав у суперечки з так званими замполітами...
– Були бійки?
– Ні, я зараз про політичну складову. Але бійки в армії були, це нормально.
– А дідівщина?
– Була.
– Ви були в ролі жертви?
– Я жертвою ніколи не був. Намагалися, але не вдалося. Там свого роду також працюють закони сили особистості. Я й тоді був досить фізично здоровим, щоб за себе постояти. Але ця так звана дідівщина не переходила меж аморальності, безумовно. Це виражалося в більшій кількості нарядів для салабонів тощо. А політичні суперечки із замполітами у мене були частенько. До речі, я і на гауптвахту потрапляв неодноразово, мушу зізнатися.
– За що?
– За самоволки.
– Зрозуміло. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ваш ексцентричний колега Ілля Кива заявив: "Багато процесів в Україні стримують завдяки Авакову. Якщо він піде з поста міністра – вулиці заллються кров'ю". Це можна сприймати як погрозу?
– Ніякої погрози. Ілля просто по-своєму сформулював думку, яку я поділяю принципово: уважаю, що на сьогодні завдяки міністру внутрішніх справ Арсену Авакову дійсно збережено баланс стабільності у державі, який ми, не дивлячись на всі внутрішні та зовнішні загрози, маємо. Це найефективніший міністр внутрішніх справ за всю історію незалежної України. Я переконаний, що сьогодні можна скільки завгодно намагатися вішати ярлики, але іншого прізвища ви мені не назвете (посміхається).
– Щодо балансів: у політичних кулуарах кажуть, що після "справи з рюкзаками" і затримання сина Авакова стосунки між президентом і главою МВС стали геть поганими. Чи правда, що Арсен Борисович уважає, що справу проти його сина замовив Петро Олексійович?
– Арсен Борисович на це запитання вже чітко відповів. Він абсолютно спокійно сприймає всі виклики. Нещодавно в інтерв'ю телеканалу "112 Україна" я сказав, що міністр внутрішніх справ – справжній мужик, який вміє гідно і з честю приймати всі виклики, котрі стоять перед ним. Тому міністр внутрішніх справ у своїх стосунках із президентом тримається найголовнішого: питань захисту державних інтересів. Крапка. Тому я думаю, що це все – балачки, які хтось намагається вкидати в інформаційний простір, щоб далі здійснювати всі ці каламути.
– Як може вплинути на державу погіршення стосунків між двома такими людьми?
– Будь-які конфлікти у вищому керівництві держави точно не сприяють її зміцненню. Ми маємо про це абсолютно відверто говорити. На сьогодні Міністерство внутрішніх справ є якраз тим стримувальним балансом, який не дає здійснити монополізацію силових структур. І оскільки у нас усе-таки парламентсько-президентська республіка, принаймні, згідно з чинною Конституцією, думаю, що цей баланс потрібно тримати. Поки міністром внутрішніх справ є Арсен Борисович Аваков, підрозділи МВС ніхто не буде використовувати для задоволення своїх політичних інтересів або для участі в якихось політичних ігрищах.
Думаю, говорити про страх перед Аваковим – це дурниця. Авакова потрібно розуміти й поважати
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Чи має президент вплив на НАБУ та САП?
– Це питання до президента, мабуть. Мені складно сказати.
– Ви не знаєте?
– Безумовно.
– Нещодавно Юлія Мостова написала у своїй редакційній статті: "Усі знають, що конфлікти з Порошенком – це дорого, а з Аваковим – страшно". Чому з Порошенком – дорого і чому з Аваковим – страшно? Тільки не кажіть, що це запитання до Мостової (посміхається).
– Я вам нагадаю таку річ: нещодавно відбулося всім відоме голосування за відставку міністра [Арсена Авакова]...
– 31 голос "проти".
– І особисто я задоволений, що все-таки внесли [проект постанови про відставку Авакова з посади глави МВС на розгляд Верховної Ради] і поставили крапку над "і". Такого вотуму довіри в парламенті жоден міністр внутрішніх справ за всю історію незалежної України не мав. Частина депутатів, які голосували за відставку, потім телефонувала і – не скажу, що схиляла голову, – але вибачалася...
– Тому що боялися? Тому що з Аваковим – страшно? (Посміхається).
– Не думаю.
– Отже, про всяк випадок.
– Ось це найімовірніше (сміється)... Вони говорили, що "ми ж за міністра", "ми з Арсеном Борисовичем однієї крові, просто була політична доцільність натиснути кнопку". Такі реалії української політики.
– Скажіть чесно, ви або Арсен Борисович список напам'ять знаєте? (Посміхається).
– Знаю, я ж з усіма ними спілкувався.
– Зберігаєте десь під подушкою?
– Ні-ні. У нас нормальні стосунки. Я вам більше скажу: ми навіть до цього ставимося нормально. Не дарма ж Арсен Борисович подякував і цьому 31 депутату за вияв позиції. Думаю, говорити про страх перед Аваковим – це дурниця. Авакова потрібно розуміти і поважати. Так от, я думаю, поважають його всі, передусім його вороги.
– А хто його вороги?
– Думаю, ні для кого не секрет, що головним його ворогом є президент Росії Путін.
– Ні, я маю на увазі нашу країну.
– Знову-таки, запитання про ворогів потрібно розділяти на кілька речей. Якщо говорити про внутрішніх ворогів, то не думаю...
– Та вже назвіть прізвища!
– Я не назву їх. Прізвища людей, якщо він уважає їх ворогами, може назвати тільки Арсен Борисович Аваков.
– А ви, як радник, кого вважаєте ворогом?
– Я думаю, що й у нього позиція з цього питання філософська, як у мене. Принаймні, мені так здається.
– Президент зараз його ворог?
– Звичайно, ні.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
Саакашвілі не тягне на ворога аж ніяк! Саакашвілі – це порожнє місце. Ніхто. Пшик
– А Саакашвілі?
– Господи! Саакашвілі не тягне на ворога аж ніяк! Саакашвілі – це порожнє місце. Ніхто. Пшик. Знаєте, у нас кажуть: "Більше ворогів – більше честі". У цій ситуації я вважаю ворогами тих, хто виступає проти української державності і хто займається її підривом, зокрема зсередини. У цій ситуації велика кількість ворогів ще нікому не заважала.
– Ви ще не відповіли на першу частину запитання: чому конфлікт із Порошенком – це дорого?
– А я не знаю. Мені складно сказати...
– Напевно, у вас просто не було з ним конфлікту?
– У мене немає жодних конфліктів ані з президентом, ані з кимось іншим. Я вважаю, що принцип критики влади має бути невід'ємним, головне, щоб це не перетворювалося на банальне навішування ярликів і відверту чорнуху.
– Що зараз із кримінальною справою, яку Юрій Луценко відкрив проти Арсена Авакова?
– Ой, відверто кажучи, я не знаю, про яку кримінальну справу ви говорите. Можливо, я щось пропустив.
– Справу було відкрито ще у 2016 році.
– Стосовно чого, нагадайте.
– Ця кримінальна справа якраз і стала відправною точкою для недавнього голосування за відставку Авакова (восени 2016 року Генпрокуратура почала кримінальне провадження стосовно Авакова для перевірки заяви "Центру протидії корупції"; прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган заявляла, що викладені в ньому обвинувачення – "це предмет уяви". Після початку кримінального провадження нардеп Сергій Каплін подав до парламенту проект постанови про відставку Авакова; Рада розглянула його цієї осені).
– Скажу чесно, я не відстежую, тому що у нас в інформаційному просторі стільки справ... Наскільки я знаю, якусь справу було відкрито, а потім успішно закрито. І взагалі я не бачу нічого страшного в тому, що відкривають якісь кримінальні провадження. Ось, наприклад, нещодавно на Луценка відкрили...
– Піде Луценко у президенти?
– Це питання до Юрія Віталійовича. Думаю, нам зараз узагалі не варто робити прогнози, обговорювати рейтинги, говорити, хто буде президентом, у кого які шанси, тому що часу [до президентських виборів] ще дуже багато.
Чи піде Аваков у президенти? Таких планів у Арсена Борисовича наразі немає. І, упевнений, не буде
– Що має статися у країні, щоб у президенти пішов Арсен Аваков?
– Я точно знаю, що таких планів у Арсена Борисовича наразі немає. І, переконаний, не буде. Думаю, що на сьогодні головна мета Авакова – досягнення результату, заради якого було розпочато реформу: не тільки реструктуризація правоохоронної системи, але і її деполітизація. Дуже важливо, щоб це відбулося. Сьогодні реформа Міністерства внутрішніх справ – чи не єдина ознака того, що у країні щось змінюється.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Процитую ваші слова в інтерв'ю виданню "ГОРДОН": "Громадяни України, які виїжджають до Росії, є потенційними жертвами російських спецслужб. Будь-який український громадянин РФ ризикує бути обвинуваченим російськими спецслужбами у скоєнні тих чи інших злочинів. І я підтримую ініціативу обмежити право на виїзд українських чиновників і політиків до Росії". У вас є конкретні факти про українських політиків або чиновників, які їздять до РФ?
– У тому, що туди їздять представники антидержавного злочинного угруповання Опозиційний блок, жодних сумнівів немає. Про це, до речі, нещодавно в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" красномовно розповідав – і я йому вірю – Євген Кисельов. Можу тільки повторити: я категорично виступаю за жорсткі обмеження відносин із державою-агресором, я три з половиною роки кричу про введення жорсткого візового режиму... Точно так само я наголошую, що кожен українець, який працює там, виїжджає туди до родичів, є потенційною жертвою російських спецслужб. Це може трапитися з ким завгодно, і ми бачимо сьогодні море цих прикладів. І прізвища [тих політиків, які їздять до РФ] відомі: це Бойко, Льовочкін і вся ця опозиційна шайка-лійка.
– Знаючи про ці загрози, МВС збирає інформацію про тих, хто їздить до Росії?
– Не може... Зрозуміло, що прикордонна служба має інформацію про перетин кордону, але у нас сьогодні немає прямого сполучення з Росією, окрім залізничних або автомобільних пунктів пропуску. А вони ж не їздять потягом або автомобілем, як правило, вони літають через Мінськ.
– З Мінськом немає домовленості про передавання такої інформації?
– Ви ж бачите, які у нас зараз стосунки з Мінськом...
– Лукашенко ж багатовекторний...
– О, так! Він такий багатовекторний, як виявилося... Уся його зміїна сутність зараз і виявляється в тому, що роблять білоруські спецслужби проти українських громадян.
І крім того, Міністерство внутрішніх справ не може відкривати кримінальні провадження проти державних службовців І–ІІІ рангів. Це визначено українським законодавством. [Право на це мають] тільки Генпрокуратура, НАБУ (якщо йдеться про топ-корупцію) і Служба безпеки України. Думаю, у них ця інформація є.
Агенти Кремля в українській політиці – це ціла фракція Опозиційного блоку
– Багатьох агентів Кремля в українській політиці ви знаєте?
– Я вже називав: це ціла фракція Опозиційного блоку.
– Просто всі до одного?
– Ну, звичайно, я маю на увазі насамперед їхніх ватажків. У мене в цьому немає жодних сумнівів. Безумовно, вони займаються підривом України зсередини, і мені дуже шкода, що на четвертий рік після Революції гідності ні Льовочкіна, ні Бойка, ні Бакуліних, ні Добкіних не притягнуто до кримінальної відповідальності. Сподіваюся, цю ганьбу буде виправлено. Безумовно, прямим агентом Кремля в Україні є Медведчук, і я до цього часу не можу зрозуміти...
– ... чому він є представником України в Мінську.
– ... чому він є представником української сторони в мінській підгрупі. Для мене це загадка, і я про це теж три роки вже кричу. Я цього не розумію! Як ворог України є представником України у мінській підгрупі?! Відвертий сепаратист, я вже мовчу про їхнє [з Путіним] кумівство... Людина, яка підриває українську державність, федераст, людина, яка взагалі не має жодного стосунку до слова "Україна" і Держави Україна.
– Чи правда, що тільки його літак сьогодні може здійснювати прямі перельоти Київ – Москва?
– А ось я не знаю. Можливо, так і є. Але це питання точно не до мене, а до вищого керівництва держави. Потрібно про це питати...
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Ви запитували?
– Ще раз кажу: Медведчук – це ганьба України. Це не налазить, вибачте, на жодні вуха, і про це потрібно говорити, про це треба кричати! Я не знаю, хто, що, про які взагалі домовленості може йти мова...
– Ви як радник міністра готові порадити зробити запит щодо тих же перельотів?
– Готовий і, до речі, неодноразово це робив, зокрема публічно.
– І яка відповідь?
– Сподіваюся, що відбувається збір інформації, яка потім стане...
– Чотири роки збирають інформацію?!
– У мене ті самі запитання!
– Що Арсен Борисович вам на це відповідає?
– Свого часу (це приблизно весна 2014-го), коли треба було давити ті паростки сепаратизму на корені, зокрема активно пресувати межигірську банду Януковича, Аваков сказав: "Дайте нам підслідність – і ми їх виведемо в кайданах". Малося на увазі дати МВС право розслідувати справи проти державних посадовців найвищого рангу. Але сталося те, що сталося. Думаю, у міністра внутрішніх справ позиція стосовно цього чітка, державницька, як у справжнього патріота України.
– Чи є сьогодні у Держави Україна офіційні, задокументовані докази фінансування Росією бойовиків на Донбасі?
– Безумовно, їх море.
– Назвіть найяскравіші.
– Тут мова йде про масштабний збір інформації, яку в подальшому буде використано, я впевнений, і в Гаазі. До речі, я неодноразово зустрічався із представниками Міжнародного кримінального суду, проводив із ними не одну консультацію, і ми надавали їм досить багато матеріалів, не тільки щодо фінансування [бойовиків Росією]. Із фінансуванням же все просто... Скільки туди вже "гуманітарних конвоїв" пішло? За сотню, якщо не помиляюся...
– Тобто було доведено, що в цих "гумконвоях"...
– ... була зброя і, безумовно, боєприпаси.
– І Україна це задокументувала?
– Задокументовано дуже багато. Зокрема пряму участь регулярної російської армії у війні на Донбасі. На цей момент, якщо не помиляюся (принаймні, це остання інформація, яка є у мене), їх приблизно 5 тисяч.
– П'ять тисяч чого?
– Військовослужбовців регулярних російських військ на території Донбасу. А що стосується кордонів, то тільки на східному кордоні їх більше ніж 70 тисяч, і вони будь-якої миті готові прийти.
Я не слідкую, як Путін передає гроші Плотницькому і Захарченку, але в тому, що це відбувається, у мене жодних сумнівів немає
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Чи є якісь докази стосовно готівкових грошей?
– Я ж не слідкую, як Путін передає гроші Плотницькому і Захарченку, але в тому, що це відбувається, у мене жодних сумнівів немає. У якій формі це відбувається, це запитання не до мене.
– Транзакції чи готівка?
– Так-так. Але остання історія, яка відбувається у Луганську, цей внутрішній переворот...
– До речі, що там узагалі відбувається?
– Усе дуже просто: черговий "міжсобойчик", боротьба за сфери впливу, зокрема і за потоки, які надходять із Російської Федерації. До речі, про фінансування: Путін і сам не приховує, що вони фінансують російські терористичні банди "ЛДНР".
– Що для України означає те, що відбувається з Плотницьким?
– Це підтверджує пряму участь Росії в агресії проти України і захопленні наших територій. Ми все одно їх повернемо, але вони будуть за це відповідати.
– Продовжимо тему грошей, але вже особистих. Ураховуючи, що е-декларацію вам заповнювати не довелося, журналістів дуже цікавить тема ваших доходів. Знімімо це запитання і скажімо: на що ви живете і як заробляєте?
– Зараз я живу на зарплату радника міністра внутрішніх справ. Я не вважаю її достатньою.
– Скільки ви отримуєте?
– Скажу загальну цифру за минулий рік, так буде простіше орієнтуватися: це 350 тисяч гривень. Цього року, можливо, буде трохи більше. Зарплату нараховують по-різному...
– Премії у вас є?
– Так, якісь премії є, але вони мінімальні (посміхається). Якщо ви хочете порівняти із преміями...
– Корчак?
– ... які є в НАЗК та інших органах, то це просто смішно. Зарплата – приблизно від 20-ти до 25 тис. гривень на місяць, десь так. Є ще "оздоровчі", але у мене, звичайно, є і заощадження. Я не все життя працював у Міністерстві внутрішніх справ, тому, безумовно, як у будь-якого нормального громадянина, у мене є заощадження.
– Зарплата у МВС – ваш єдиний дохід?
– На сьогодні – так.
– Ще у ЗМІ писали, що у вас виявили дорогу квартиру вартістю приблизно 10 мільйонів.
– Дякую, що запитали. Я, як правило, на чорнуху не реагую, особливо ту, яку поширюють на жовтушних сайтах російських пропагандистів в Україні, але з радістю відповім: у мене є єдина нерухомість – це моя квартира. На жаль, не можу похвалитися ані метром землі в Козині, ані будиночком якимось...
– "Жизнь зря!"
– За свої 47 років я заробив на квартиру, яка є у простому будинку класу "комфорт". Це не "бізнес", не "еліт" і навіть не "люкс". Будинок абсолютно нормальний, мені моя квартира подобається. А авторам цього, скажімо так, фейку хочу сказати, що я готовий просто зараз, не відходячи від каси, продати їм квартиру за 10 мільйонів. Навіть бльше, демонструю атракціон небаченої щедрості – готовий віддати за шість! Пропозиція залишається протягом тижня. Якщо з'являться – нехай у мене її куплять.
– Продовжимо сімейну тему. У вас дві доньки, але ситуація нестандартна, тому що одна донька живе з вашою колишньою дружиною за кордоном, а друга живе з вами. Це досить нетипова ситуація, коли донька залишається з батьком, а не з матір'ю. Хто так вирішив?
– Я пишаюся тим, що після 19 років спільного життя ми з моєю першою (і поки останньою) дружиною Світланою розсталися не просто друзями, але і людьми, які поважають одне одного. Сталося так, що молодшій доньці було тоді лише п'ять років; зрозуміло, що я з радістю залишив би тут і її, але залишати дитину в такому віці без мами було б просто неправильно. Моя старша дочка Зореслава, яка сьогодні зі мною, – студентка третього курсу Києво-Могилянської академії.
– Скільки років їм було тоді?
– Зоряні було 11, а малій – п'ять.
– Це був ваш вибір чи її?
– Її. Вона сама вирішила...
– Залишитися з татом, а не з мамою?
– Так, залишитися з татом. У нас [з дружиною] прекрасні стосунки. Навіть більше, скажу вам приємну новину: у моєї першої дружини народилося ще дві доньки, одній зараз три роки, і ось ще одну вона народила 13 листопада (а в мене 14-го листопада день народження)!
– Це вам подарунок!
– Ми прекрасно спілкуємося, я знаю її чоловіка, у нас зберігаються чудові людські стосунки. Для мене це дуже важливо.
– У вас дуже яскрава біографія. Приблизно рік ви працювали санітаром. Що з того періоду найяскравіше ви запам'ятали?
– Пам'ятаю стоматологічні кабінети в поліклініці в районному центрі із жахливим запахом спирту, із закривавленою ватою (тоді таких технологій не було)... Ви, Олесе, молода й не пам'ятаєте, який вигляд раніше мали стоматологічні кабінети...
Смішних ситуацій багато! Згадайте хоча б Зоряна і Шкіряка. У мене це досі викликає посмішку, я з радістю виставляю у себе на сторінці всі ці прикольні фотожабки і пісеньки
– У деяких клініках вони і зараз мають такий вигляд.
– Я планував після армії вступити до медичного інституту і піти шляхом моїх батьків... Я з родини медиків і завжди з гордістю згадую насамперед дорогу матусю Зореславу Антонівну – медика зі світовим ім'ям, поліглота, людину, яка у свої 80 років досі працює і є представником України в Раді Європи, знає 11 іноземних мов... І мені потрібна була медична практика, щоб спокійно вступити до медичного інституту, плюс зараховували ще й армію (служба в армії раніше йшла у трудовий стаж). І так сталося, що після армії я вступив до медичного, але, на жаль, не пішло (посміхається).
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– З того часу, коли ви були санітаром, якісь навички в житті вам знадобилися?
– Я виховувався в родині лікарів і досить часто був на операціях у покійного батька, постійно слухав те, що говорять батьки. Тому тема медицини мені близька. До речі, мій племінник Антон Шкіряк – молодий хірург, очолює одну із клінік, сам оперує. Він пішов батьківськими слідами.
– Ви говорили, що у вашої родини був графський титул. Своїм підлеглим не кажете, щоб зверталися до вас "ваше сіятельство"? (Посміхається).
– Ні-ні, це дурниці. Насправді у нашої сім'ї – давнє коріння, це правда. Думаю, я про це колись напишу, принаймні, таке прагнення у мене є.
– У 2014 році ви балотувалися на посаду президента. Хто вам порадив це зробити?
– Це було рішення, ухвалене разом із моїми друзями і тодішніми політичними соратниками.
– Хто саме це сказав першим, можете назвати?
– З вашого дозволу, залишу це при собі.
– На наступні вибори підете?
– Ні, я більше не буду балотуватися в депутати, про президента – мовчу (на наступних виборах – точно ні, як буде далі – побачимо). Моє найбільше бажання на сьогодні – завершити етап реформування МВС, щоб після того, як ми пішли, ситуація залишилася стабільною. Насамперед у плані законодавчого закріплення наших реформ.
– Останнє запитання: ви часто потрапляєте в кумедні ситуації?
– Досить (посміхається). Я вважаю, що це нормально. Я вже згадував недавню ситуацію біля Верховного Суду: для мене вона кумедна, хтось, можливо, так не вважає...
– Це коли була штовханина з активістами?
– Ну які вони активісти?! Це просто зграя шакалів, які, коли збираються в купу, почуваються великими і могутніми... Нехай це залишається на їхній совісті. А ситуацій багато! Згадайте хоча б Зоряна і Шкіряка. У мене це досі викликає посмішку, я з радістю виставляю у себе на сторінці всі ці прикольні фотожабки і пісеньки, які присвячують цим персонажам. Я взагалі до гумору ставлюся дуже позитивно, коли він не переходить певної межі.
– Над собою можете посміятися?
– Я завжди сміюся над собою. Завжди! Я вважаю, що людина, яка не є самокритичною, не здатна ухвалювати серйозні адекватні рішення.
– Я дякую вам за інтерв'ю.
– Дякую і вам.
Записав Дмитро НЕЙМИРОК
