Адвокат Небесної сотні Титич: У суді обвинувачені з "чорної роти" "Беркуту" потекли, готові були давати свідчення. І раптом з'являється Бубенчик зі своїми інтерв'ю G

В інтерв'ю дворічної давнини Іван Бубенчик пояснював, що спеціально вибрав двох командирів і нейтралізував їх, щоб захистити протестувальників. За його словами, автомат Калашникова, захований у сумці для тенісної ракетки, йому в консерваторію приніс невідомий. За даними слідства, стріляли з консерваторії не з автомата Калашникова, а з мисливського карабіна "Сайга", офіційно зареєстрованого на знайомого Бубенчика громадянина Л. (нині перебуває на території Польщі). У 2016-му, після зізнань у ЗМІ, прокуратура двічі викликала Бубенчика на допит, він проігнорував це і відмовився співпрацювати зі слідством.

У підсумку було отримано дозвіл суду про примусовий привід. 3 квітня 2018 року Бубенчика затримали на кордоні з Польщею і доправили до Києва для оголошення підозри та обрання запобіжного заходу. Затримання Бубенчика викликало хвилю обурення, до суду приїхали народні депутати та активісти, у підсумку у справу втрутився генпрокурор Юрій Луценко, після чого з обвинувачення прибрали статтю 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство), а інші статті, які підпадають під так званий "закон про амністію", залишили. 24 квітня 2018 року відбудеться чергове засідання суду, де буде обрано запобіжний захід.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" адвокат сімей героїв Небесної сотні, засновник "Адвокатської дорадчої групи" (об'єднання адвокатів, які представляють у судах сторону потерпілих у справах Майдану) Віталій Титич висловив свою думку, чому Бубенчик постійно повторював у ЗМІ про "стрільбу у потилицю "Беркуту" і водночас відмовився давати свідчення в суді, щоб закріпити власну юридичну позицію і довести правомірність дій у межах самооборони, що, згідно із Кримінальним кодексом України, знімає кримінальну відповідальність. На думку Титича, гучні зізнання Бубенчика, не випадково з'явилися саме у 2016-му і безпосередньо пов'язані із судовим процесом щодо п'ятьох екс-беркутівців із "чорної роти", дії яких у подіях 20 лютого на Інститутській зараз оцінює Святошинський суд Києва.

Ми припускали, що на певному етапі судового процесу мають з'явитися свідки невідомо чого, різні "бубенчики". І вони з'явилися в найбільш недоречний для нас момент

– Затримання Івана Бубенчика 3 квітня 2018 року викликало величезний скандал в Україні, посипалися звинувачення, що "влада почала репресії проти патріотів і учасників Революції гідності". Серед обурених постів у Facebook побачила ваше повідомлення: "Я реально у шоці, думав, що з місцем і роллю парасюків/бубенчиків усе всім уже ясно. Але коментарі під цим постом засвідчують, що все дуже запущено". Що ви мали на увазі під "парасюками/бубенчиками"?

– Моя позиція ніколи не була секретом, як і ставлення до цієї групи осіб. Остаточно мої здогади підтвердилися у 2016 році, коли Бубенчик почав активно роздавати інтерв'ю, як "стріляв у потилицю "Беркуту".

– У чому саме полягала ваша позиція і кого маєте на увазі під "групою осіб"?

– Я говорив про очевидні речі: усі основні епізоди на Майдані, починаючи від побиття студентів у ніч на 30 листопада 2013 року, закінчуючи розстрілом на Інститутській 20 лютого 2014-го, – це низка спланованих і реалізованих терористичних актів. Наявні об'єктивні ознаки складу злочину, які зрозумілі кожному, у кого є досвід розслідування. Тому так важлива кваліфікація злочину: не просто стаття 115 "умисне вбивство", а саме стаття 258 "терористичний акт".

Ми постійно протягом чотирьох років звертали увагу і журналістів, і слідства на особливість цього злочину (розстріл протестувальників 20 лютого на Інститутській.  – "ГОРДОН"). А саме: особи, здійснюючи особливо тяжкий злочин (убивство), давали змогу себе фіксувати на камери. В історії криміналістики такого ще не було, щоб масове жорстоке вбивство було зафіксовано на фото- і відеоматеріалах.

Детально задокументовано як сам злочин (у динаміці, від початку до кінця), так і обставини, за яких його вчиняли. Причому, зйомку вели десятки професійних камер телеканалів, стаціонарні камери відеоспостереження і, мабуть, сотні персональних девайсів очевидців і самих потерпілих. Є навіть відео, де силовики відкрито говорять на телекамеру буквально у процесі вчинення злочину.

– Тобто наявність щодо епізоду 20 лютого величезної кількості фото- і відеоматеріалів...

– ...означає, що це колосально об'ємний за кількістю епізодів і учасників злочин, але саме ця унікальна особливість (фіксація на фото і відео. – "ГОРДОН") робить його легко розкриваним.

– Якщо розстріл активістів 20 лютого легко розкриваний, де результат? Зараз на лаві підсудних лише п'ятеро екс-беркутівців із "чорної роти".

– Організатори та замовники, очевидно, не припускали, що злочини, вчинені під час Євромайдану, взагалі будуть розслідувати. Не припускали, що слідство, а найголовніше – суд, зможуть так далеко просунутися у справі. Незважаючи на всі свої проблеми, департамент Горбатюка зміг зібрати достатньо фактичних доказів безпосередньої участі підсудних у вчиненні терористичного акту.

Перед виконавцями злочину замаячила реальна перспектива довічного ув'язнення. Очевидно, вони не про це домовлялися з організаторами, що і змусило адвокатів (п'ятьох підозрюваних із "чорної роти".  – "ГОРДОН") змінювати лінію захисту у суді з позиції "їх там не було взагалі" на "вони виконували обов'язок, по них стріляли радикали, і вони змушені були застосувати зброю".

Але унікальна особливість злочину, про яку я говорив, робить такі заяви неспроможними. Єдиний спосіб для них (адвокатів "чорної роти".  – "ГОРДОН") якось вирішити цю проблему – фальсифікувати реальність, створити міф про "збройний заколот хунти", дискредитувати мирний протест. Напевно, таке завдання стояло й раніше: на ранніх стадіях підготовки злочину були відзнято постановні сюжети. Наприклад, найпопулярніший про "бойовиків" у готелі "Україна".

Постановні сюжети відразу поширювали російські ЗМІ, от тільки їхня доказова "якість" не дотягувала до необхідного рівня. Тому ми припускали, що на певному етапі судового процесу мали з'явитися свідки невідомо чого, різні "бубенчики". І вони з'явилися в найбільш недоречний для нас момент. Захист виконавців злочину намагається реалізувати через них два основні завдання – дискредитувати учасників протестів (потерпілих і свідків із боку обвинувачення) і напустити туману в картину злочину.

Коли беркутівці почули про знайдену зброю, реально потекли, бо самі її знищували, позбувалися її. Знало про це тільки вузьке коло. І раптом слідство виявило...

– Ви неодноразово чітко давали зрозуміти, що раптова поява Бубенчика в українському інформаційному полі саме у 2016 році та його гучні зізнання – не випадковість. Про що конкретно йдеться?

– Час і обставини його появи показові. Якраз тоді у суді обвинуваченим із так званої "чорної роти" Беркуту" було надано додаткові докази і вони, що називається, потекли. Ми їх майже розгойдали, вони готові були відмовитися від позиції "нас там не було", підготовленої їхнім захистом, і почати давати свідчення. І раптом з'являється Бубенчик зі своїми інтерв'ю, розповідає про події 20 лютого на Інститутській, але дуже перекручено інтерпретує свою участь у них.

– А що такого сталося у 2016-му, що п'ятеро беркутівців із "чорної роти", яких зараз судять у Святошинському райсуді Києва, потекли, і знадобилася, згідно з вашою версією, поява Бубенчика?

– Обвинувачення одержало результати балістичних експертиз, які доводили: убивства здійснювали з табельної зброї "чорної роти" "Беркуту". Також було встановлено, що це та сама зброя, яку було виявлено раніше зі спиляними номерами.

– Ви про офіційне повідомлення 6 лютого 2016 року? У ньому йшлося, що в Голосіївському районі Києва, на дні озера, було виявлено фрагменти 23 одиниць вогнепальної зброї, розпиляної і зі збитими ідентифікаційними номерами. Насправді фрагменти виявили ще в серпні 2015-го, але півроку тривали експертизи, які підтвердили: із цієї зброї силовики стріляли по активістах Майдану.

– Коли беркутівці це почули, реально потекли, бо самі знищували цю зброю, позбувалися її. Знало про це тільки вузьке коло. І раптом слідство виявило... Вони зрозуміли, що хтось їх здав. Усі п'ятеро з "чорної роти" почали коливатися. Ми це бачили в суді, спілкувалися очі в очі: дайте свідчення на організаторів.

Ми намагалися їм пояснити, що уникнути довічного за участь у терористичному акті вони зможуть лише з позицією, що виконували наказ, злочинного характеру якого не розуміли. Говорили від імені своїх клієнтів. Мати загиблого героя Небесної сотні просто на судовому засіданні звернулася до беркутівців: "Я вас пробачаю, тільки скажіть, хто вас послав на Інститутську, хто віддав команду стріляти".

– Ще раз. 6 лютого 2016 року стає офіційно відомо про виявлену зброю, беркутівці починають сипатися в суді. Уже 19 лютого на сайті Bird in Flight з'являється інтерв'ю Бубенчика, де він зізнається, що стріляв по силовиках "у потилицю" із третього поверху консерваторії. Я правильно зрозуміла, що ви вбачаєте в цьому прямий зв'язок?

– Для мене це очевидно. Ви розумієте, якого удару у спину своїми заявами Бубенчик завдав тим, хто протягом усіх цих років робить колосальну роботу з розслідування злочинів на Майдані? Насамперед, щодо розстрілу на Інститутській. Логічно виникає запитання: сui prodest? (латиною "кому вигідно?". – "ГОРДОН"). Кому була вигідна раптова поява Бубенчика на початку 2016-го?

– По-перше, про свою роль у подіях на Інститутській Бубенчик розповідав ще в листопаді 2014-го на місцевому львівському телебаченні. По-друге, 18 лютого 2016 року відбувся передпрем'єрний показ документального фільму Володимира Тихого "Бранці" і одночасно вийшов фільм-розслідування "Громадського телебачення" – "20 лютого. ЗЛАМ". В обох фільмах Бубенчик розповідав усе те, що опублікував Bird in Flight. Так, мене теж бентежить, що три ресурси з різницею у день озвучили однакові меседжі. З іншого боку, 18–20 лютого – річниця найкривавіших подій на Майдані, майже всі ЗМІ готують публікації. Мені складно запідозрити авторів українських фільмів у підіграванні "Беркуту".

– Можливо, та сама Станко марить якимись умовними "стандартами "Бі-бі-сі" (Настя Станко, журналіст, співавтор документального фільму "20 лютого. ЗЛАМ". – "ГОРДОН"). І вона вирішила так продемонструвати свою "аполітичність" і "неупередженість". З іншого боку, для журналіста це абсолютно нормальна ситуація: є сенсаційна заява – треба її розкрутити.

Безумовно, я не відкидаю збігів: Станко "вистрибнула", абсолютно не розуміючи, до яких наслідків це призведе. Таке можливо, і це треба об'єктивно розслідувати. Але чому я питаю: "сui prodest?" – саме стосовно Бубенчика? Подивіться, де цей громадянин став найпопулярнішою фігурою і у 2016-му, і зараз.

– Те, що Бубенчика активно цитують у Росії, узагалі нічого не доводить. Плювати, що тиражують путінські пропагандистські ЗМІ, у них своє завдання. Набагато важливіше тут, в Україні, зрозуміти, що сталося найстрашнішого дня Майдану.

– Я й не кажу, що це доказ, просто звертаю вашу увагу. Ми не знаємо, що в голові в умовних "парасюків/бубенчиків". Для цього потрібно, щоб вони дали свідчення, надали докази і слідству, і суду. А вони цього не роблять. Тому ще раз запитую: кому й навіщо все це було вигідно?

Останній шанс того боку – інформаційна провокація, щоб заявити: бачите, усі сторони винні в розстрілах на Інститутській, давайте обміняємо беркутівців на заручників на Донбасі та в Росії і забудемо

Людина, упевнена в чомусь на 100% і яка стверджує "було тільки так, а не інакше", для мене інтелектуальний інвалід, не здатний аналізувати ситуацію. Я хочу і готовий почути контраргументи, готовий враховувати нові складові. Але на сьогодні масив інформації і доказів у справі дають мені право робити ті висновки, які я вам викладаю. А саме: заяви Бубенчика завдають сильної шкоди моїм клієнтам, потерпілим у провадженні щодо 20 лютого, і всієї справи загалом.

– Але в чому ця шкода, якщо із середини 2015 року Святошинський суд регулярно, раз–два на тиждень, проводить засідання за епізодом 20 лютого і роллю "чорної роти"?

– Після того, як нашими зусиллями було сформовано Департамент спецрозслідувань, почалися регулярні спроби його знищити, а отже, знищити і провадження щодо 20 лютого, де зібрано величезну кількість доказів, експертиз, свідчень. Знаєте, чому спроби знищити або дискредитувати департамент не припиняться? Бо Святошинський суд постійно і неухильно (як би комусь не хотілося зворотного) виходить на дослідження і неминуче встановлення певних фактів, які кардинально можуть змінити наявні розклади. Не на користь тієї сторони.

– Під "тією стороною" ви маєте на увазі не лише адвокатів "чорної роти", але й адвокатів Януковича?

– Ми очікували, що з часом єдиним способом захисту Януковича стане дискредитація кримінального провадження щодо 20 лютого, створення передумов для неправильної кваліфікації та оцінки дій потерпілих. Але їм дуже складно це зробити, надто багато вже задокументовано. Останній шанс – інформаційна провокація, створення білого шуму і правової каші, щоб потім заявити: ну от бачите, усі сторони винні в розстрілах на Інститутській, обміняймо просто беркутівців на заручників на Донбасі та в Росії, і забудьмо.

– Але ж задовго до заяв Бубенчика в захисту "Беркуту" була зрозуміла тактика: нібито силовики 20 лютого оборонялися від "збройного наступу" активістів Майдану. Суд над "чорною ротою" триває вже протягом двох із половиною років. Чи не на кожному засіданні один із трьох адвокатів "Беркуту", Ігор Варфоломєєв, показує потерпілим стопку фотографій, де кількох учасників протесту зафіксовано з мисливськими рушницями, хоча в жодного із 48 розстріляних активістів зброї не було.

– Що стосується адвоката Варфоломєєва і його команди... Ви вже в полоні їхнього інформаційного порядку денного.

– Це ще чому?

– Тому що Варфоломєєв на судовому засіданні показує не стос фотографій різних людей, а один і той самий знімок однієї і тієї самої людини з однією мисливською рушницею. Буквально: цей стос складається із фото однієї людини з однією мисливською рушницею. І навіть ви цього не помітили, хоча ходите на суди щодо "чорної роти".

До речі, якщо ця фотографія за часом збігається з уже реальною бійнею на Інститутській, то дії абсолютно нормально кваліфікуються за ст. 39 (крайня необхідність) або 37 (уявна оборона) і виключають кримінальний складник.

Це те, що я хочу до вас донести: єдиний шанс тієї сторони протистояти тому, що неухильно насувається, – створити інформаційний шум і правову кашу в головах, щоб їздити по брюсселях і страсбургах зі словами: "Ну ось же купа фотографій, а цей узагалі в потилицю розстрілював". Відповідно, у потрібний момент вони дістануть і Бубенчика. Це примітивна маніпуляція. Але довести це треба не постами і коментарями у Facebook, із цим має розібратися слідство, а суд – дати відповідну оцінку.

Або Бубенчик на це пішов із конкретною метою, або його використовували втемну, щоб створити картинку: страшні "бандерівці" розстрілюють "у потилицю". Або він просто ідіот

– Навіть якщо в суді буде доведено, що Бубенчик першим відкрив вогонь на Інститутській і першими загиблими 20 лютого були двоє силовиків, це все одно не знімає провини з "чорної роти", яка тупо, мало не впритул розстріляла 48 беззбройних людей.

– Звісно, не знімає. Абсолютно не знімає! Але щоб "не знімало" в розумінні кримінального процесу, треба зібрати відповідні докази і правильно подати їх у суді. Це наше завдання, а завдання сторони захисту – збити з пантелику, створити правову кашу та інформаційний шум. І наші затяті вишиватники-ідіоти, самі того не підозрюючи, активно допомагають тій стороні, кричачи у фейсбуках: "Ой, я б сам той "Беркут" пристрелив".

У мене одне запитання до обуреної громадськості: якщо Бубенчик дійсно такий захисник, як сам про себе розповідає, де він був зі своїм карабіном "Сайга", коли на Інститутській "Беркут" спокійно, не ховаючись, розстрілював беззбройних людей?

– Бубенчик пояснював це в одному з фільмів: у нього було всього 75 набоїв, спочатку стріляв із консерваторії, потім рушив через Майдан до згорілого Будинку профспілок, а коли почалися розстріли на Інститутській, у нього вже скінчилися патрони.

– Хм, 75 набоїв у людини, яка начебто має військовий досвід, означає 50–75 поранених. Де вони? Їх немає. А у свідченнях подільника Бубенчика зафіксовано, що він приніс йому 60 набоїв калібру 7,62х39. Далі – три постріли було з консерваторії: два смертельні поранення й одне сліпе – і тиша, більше ні смертей, ні поранень із цієї зброї не зафіксовано. Зовсім. Вас це не дивує?

Сталося що? Фактично, він спровокував цю атаку. Водночас зараз заяви Бубенчика – єдиний контраргумент тієї сторони. Не тільки у кримінальному провадженні щодо 20 лютого, але і в набагато важливіших речах. Контраргумент усім, починаючи від потерпілих, закінчуючи державі Україна загалом.

Мої припущення: або Бубенчик на це пішов, тому що у нього була конкретна мета, яку він і реалізував разом зі своєю спеціально підготовленою групою громадян (цю групу вже встановлено). Або його і цю групу використовували втемну, щоб створити правильну картинку: страшні "бандерівці" розстрілюють співробітників правопорядку "в потилицю". Або вони просто ідіоти, які не здатні прорахувати наслідки, чого теж не можна відкидати.

– "Втемну" – це як?

– Стандартна тактика спецслужб – створення ультранаціоналістичних організацій або інфільтрація туди своїх агентів. Навколо агента нарощується група щиро переконаних, агресивно і патріотично налаштованих громадян. Далі їх використовують втемну, а організатор, або інфільтрований провокатор, продовжує співпрацювати зі спецслужбами. Класичний приклад – Дмитро Корчинський і його група, яка напала на солдатів оточення внутрішніх військ на Банковій 1 грудня 2013 року, що й стало формальним приводом для жорстокого побиття мирних протестувальників "Беркутом".

Важливий момент і відповідь на запитання, чому Бубенчик із 2016 року не хоче давати реальних свідчень. Він убив не командирів, як стверджує, а прапорщика і сержанта. До того ж беззбройних

– Чому ви відкидаєте версію, що Бубенчик діяв самостійно й усвідомлено? До 20 лютого Євромайдан протестував три місяці, пережив численні спроби зачисток, побиттів, підпалів, уже було 28 убитих активістів. Бубенчик вчинив так, як хотів, але не наважився багато хто, – показав режиму Януковича, що народ готовий стріляти у відповідь. До речі, подальша біографія Бубенчика підтвердила його пасіонарність – він пішов добровольцем на фронт.

– Ну, по-перше, у зоні АТО побували й усі беркутівці. У кожного жирного посадовця в силових відомствах є посвідчення УБД (учасник бойових дій.  – "ГОРДОН").

По-друге, я знаю людину, у якої вбили сина на Майдані, і тоді вона взяла мисливську рушницю і приїхала до Києва. Але не стала стріляти. Не стала, хоча у неї дитину вбили. Розумію, що в кожного своя реакція на стресову ситуацію. Але звичайній людині дуже важко переступити межу між обдумуванням і реальним виконанням убивства. Дуже важко застосувати зброю проти людини, яка в тебе не стріляє, не становить для тебе загрози.

Довідка "ГОРДОН". Згідно з даними із відкритих джерел, наприкінці 1980-х Бубенчик служив у радянській армії, пройшов школу військової розвідки. Під час вірмено-азербайджанського конфлікту кілька місяців провів у Нагірному Карабасі. Із початком війни на сході України Бубенчик став добровольцем спецбатальйону МВС "Дніпро-1". У серпні 2015-го дістав поранення у боях за село Піски Донецької області, після лікування став командиром батальйону "Захід-2". Його нагороджено орденами "За мужність" і "За оборону країни", а також недержавним орденом "Народний герой України".

– Але Бубенчик не "звичайна людина", а колишній військовий розвідник, який професійно володіє зброєю. За його словами, уранці 20 лютого він спеціально вирахував командирів в оточенні на Майдані і нейтралізував їх, а рядовим співробітникам цілився в ноги.

– Це дуже важливий момент і відповідь на запитання, чому Бубенчик із 2016 року не хоче давати реальних свідчень. Він убив не командирів, як стверджує, а прапорщика і сержанта. До того ж беззбройних. Навіть більше, один з убитих не стояв в оточенні, а сидів на перекурі спиною до консерваторії, двоє інших (убитий і поранений) перебували без зброї у шерензі, жодних дій не робили. І постріли були не в голову.

Навіщо Бубенчик постійно твердить, що стріляв у потилицю? Не стріляв він у потилицю, слідство це встановило. Навіщо в публічних заявах максимально спотворює картину? Натомість російські ЗМІ активно тиражують, як "український націоналіст вистрілив у потилицю правоохоронцям".

Ще раз повторюю: усе має бути розслідувано з метою встановлення об'єктивної істини. Розслідувано, а не перетворено на черговий срач у Facebook! Що натомість відбувається? Бубенчик робить гучні заяви у 2016-му Прокуратура, за законом, не може не завести провадження, перевіряє всі обставини і розуміє: автор цитат спотворює картину, відмовляється давати свідчення, намагається зникнути.

У цьому разі у прокурорів один вихід: або йти самим на посадовий злочин, не висуваючи підозри, або її висунути. Тобто їх загнали у цю ситуацію. Тепер півкраїни на вухах. Це якраз те, чого Бубенчик або ті, хто за ним стоїть, домагалися.

– Є ще один незрозумілий момент. Із тексту підозри, висунутої Бубенчику, випливає, що рано-вранці 20 лютого ні силовики, ні протестувальники активних дій на Майдані не робили. Я брала інтерв'ю в Парасюка, який був разом із Бубенчиком у будівлі консерваторії того дня. Нардеп запевняв, цитую: "Уранці 20-го "Беркут" намагався підпалити будівлю консерваторії – останній редут, де люди могли сховатися після підпалу Будинку профспілок і чергової спроби зачистити Майдан. Силовики закидали консерваторію коктейлями Молотова, люди гасили вогонь, а "Беркут" почав стріляти. І люди дали відсіч".

– Ну ви ж ходите на суди щодо "чорної роти", згадайте, що кажуть потерпілі, які зідзвонювалися вранці 20 лютого зі своїми рідними на Майдані? Майже всі розповідають: "Уранці ми з ним говорили, нічого не було, тиша", "було тихо, нічого такого не чув", "він мені сказав телефоном, що все тихо біля стели" тощо. І раптом Парасюк наполягає, що, виявляється, було активне протистояння?

Підтверджень словам Парасюка немає. Думаю, він уводить в оману своїми заявами. Щодо Бубенчика доказова база є. І ця доказова база зовсім не "інтерв'ю" Бубенчика, як багато хто чомусь уважає. Те, що цей громадянин наплів два роки тому, – не підстава для притягнення його до кримінальної відповідальності. У 2016-му Бубенчика не чіпали, бо всі його гучні заяви у ЗМІ не відповідали реальним обставинам, тобто їх розглядали як байку. Але навіть ця байка дуже важлива для встановлення мети і наміру, принаймні для мене.

Знаю точно тільки одне: епізод 20 лютого має бути повністю, з усіх боків, досліджено і зібрано. І обговорювати його мають у суді, а не у Facebook чи ще десь. Усе має бути розглянуто в судовому засіданні і з конкретними доказами. Це моя основна мета.

– Я так розумію, ми переходимо до найважливішої для вас тези, яку ви постійно оприлюднюєте із 2014-го: ключ до розслідування вбивства Небесної сотні лежить у розслідуванні смертей силовиків?

– Абсолютно. Ключ до розслідування злочинів і до того, щоб запобігти знищенню України як держави.

Насильство на Євромайдані щодо протестувальників і силовиків було організоване московськими спецслужбовцями, щоб запустити сценарій "громадянської війни" в Україні й анексувати Крим

– На початку нашого інтерв'ю ви наголосили, що все, що сталося в центрі Києва у 2013–2014 роках, треба розглядати не тільки як умисне вбивство, а саме як терористичний акт...

– ...як ланцюжок терористичних актів і свідоме нарощування ескалації. Україну розгойдували згідно з раніше затвердженим у Кремлі сценарієм. Мета – Крим. Але для того, щоб зайти на півострів, Москві потрібно було юридичне обґрунтування. І це зовсім не лист Януковича: "Путіне, уведи війська", як багато хто думає. Ні. Сам Янукович мав виїхати з України "через збройний переворот". Тільки це давало можливість Кремлю заявляти на міжнародних майданчиках: мовляв, вигнали легітимного президента! Звідси, до речі, і російські медальки "За повернення Криму", викарбувані 20 лютого, задовго до анексії.

Насильство на Євромайдані як щодо протестувальників, так і силовиків було організоване московськими спецслужбовцями, щоб запустити сценарій "громадянської війни" в Україні та анексувати Крим.

Відповідно до теорії кримінального права, злочином є те, що міститься у Кримінальному кодексі. У нашому КК майже півтисячі статей, кожна з яких містить вичерпне визначення конкретного злочину – сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак. Очевидні наслідки злочину – це обставини його вчинення, спосіб і знаряддя злочину, дані експертиз. Це об'єктивні ознаки. Суб'єктивна сторона злочину – це те, що характеризує його зсередини: провина та її форми, мотив, мета злочину та емоційний стан. Усе те, чого ми не можемо знати точно, а презумуємо (припускаємо. – "ГОРДОН") за сукупністю доказів.

Злочином є тільки те діяння, яке повністю підпадає під такий опис. Відповідно, якщо відсутня хоча б одна обставина – це вже не кримінально каране діяння. Завдання слідства – зібрати докази і на підставі сукупності фактів відновити картину злочину, зрозуміти, що насправді відбувалося. І кваліфікувати злочин відповідно до статей КК.

Правильна кваліфікація – повна, та, що містить усі встановлені ознаки злочину. Очевидно, що попередня кваліфікація наслідком бійні 20 лютого на Інститутській за ст. 115 (умисне вбивство) не давала відповіді на запитання: на що саме було спрямовано дії вбивць, яку мету вони переслідували? Доктрина кримінального права передбачає, що такі суб'єктивні ознаки, як мета і умисел злочину, презумують за наслідками, які настали.

– Саме тому наприкінці 2015-го – на початку 2016-го серед обвинувачень "чорної роти" з'явилася і ст. 258 – "терористичний акт"?

– Прокуратура, висунувши виконавцям із "чорної роти" обвинувачення у скоєнні терористичного акту, адекватно відреагувала на очевидні речі.

Згідно із трактуванням подій прокуратури, метою розстрілу було залякування населення, насамперед учасників протесту, що прямо передбачено диспозицією ст. 258 Кримінального кодексу – терористичний акт, де закріплено обов'язкові ознаки цього злочину. Але 258-ма передбачає також кілька альтернативних цілей. Дослівно йдеться про "залякування населення, провокацію воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення <...> з метою впливу на ухвалення рішень органами державної влади... об'єднаннями громадян..."

Для мене очевидно, що ця ознака більше відповідає логіці за сукупністю всіх злочинів під час Євромайдану, а особливо подальших подій в Україні. Метою масового розстрілу мирних протестувальників з одночасною фіксацією цієї бійні у прямому ефірі десятками камер було створення кривавої картинки. За задумом організаторів, ця провокація мала викликати ланцюгову реакцію в суспільстві і максимально радикалізувати населення. Я переконаний, що відео- і фотозйомка злочину з одночасною демонстрацією на телебаченні та в інтернеті були способом вчинення злочину. Публічна демонстрація насильства – елемент терористичного акту.

Часто під час розслідування злочинів слідство встановлює, що одним діянням вчиняють два і більше злочинів. Тоді злочини кваліфікують за сукупністю. Окремий випадок, коли один злочин є способом учинення іншого – основного. У теорії кримінального права це так звана ідеальна сукупність злочинів.

– Який висновок я маю зробити з ваших слів, які дуже складно зрозуміти людям без юридичної освіти і практики?

– У моєму розумінні подій, убивства та замахи на вбивства були способом виконання терористичного акту. Зі свого боку, ці злочини створювали умови (пособництво) для вчинення злочинів, передбачених ст. 110 та 437 – "посягання на територіальну цілісність і недоторканність України" та "планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни".

20 лютого – дано команду на реальну бійню на Майдані – і все, наступного дня Янукович, нарешті, знімається з місця, хоча команда покинути країну йому надходила раніше

Я вже говорив, що злочини силовиків (навіть розстріл протестувальників) фіксували десятки камер медіа та стаціонарні камери відеоспостереження. Періодично з'являються нові докази, доповнюючи і без того величезний масив відеоматеріалів. За бажання, маючи відповідну підготовку і техніку, буде нескладно відновити картину і багато важливих деталей злочинів. Поки ж наведу основні доводи з публікації, яку прочитав приблизно три роки тому і з якою багато в чому згоден:

1. Медаль за "кримську операцію". Її дата прямо вказує на те, що українська революція взагалі ніяк не пов'язана з окупацією Криму. Півострів було б захоплено незалежно від перемоги Майдану. Дата початку "кримської операції" – 20 лютого 2014 року.
2. Захоплення півострова – операція стратегічного значення. Спочатку планують. Тут ураховують усе: від можливостей противника (України) до реакції світової спільноти. Отже, розроблення вели на рівні Генштабу ЗС Росії та центрального апарату ФСБ, не нижче. Почали планувати це все не пізніше ніж у 2011 році. Агресія Москви – це не миттєва реакція на українську антикримінальну революцію, а ретельно спланована операція із захоплення території української держави.
3. Прокремлівські медіа давно ведуть пропаганду у стилі "протестувальників убивали свої ж". Наводять доводи різного ступеня маячні. І пропагандисти дуже надихнулися, коли з'явилися повідомлення про перевірку екс-депутатів "Свободи", які нібито стріляли з вікна готелю "Україна". І заголовки були безапеляційними: "Майданівців розстрілювали свої ж".

Щоб Янукович утік, потрібні були правильно імітовані картинки. 18 лютого – мирна хода до Ради, побоїще з тітушками і силовиками. Не спрацювало. 19 лютого – спроба зачистити площу, підпал Будинку профспілок. Не спрацювало. 20 лютого – дано команду на бійню, реальну і конкретну бійню на Майдані – і все, наступного дня Янукович, нарешті, знімається з місця, хоча команда покинути країну йому надходила раніше. Він же речі в Межигір'ї за кілька днів до втечі пакував, але не наважувався тікати, його своє ж оточення за ноги тримало до останнього. Ті, принаймні, хто не ліг під ФСБ і розумів, що відбувається.

– Тобто, на вашу думку, усі силові акції на Майдані – від розгону студентів до розстрілу на Інститутській – це не тому, що, вибачте, тупий урка Янукович не звик діяти іншими методами, а саме спецоперація ФСБ? Москва максимально нагнітала і провокувала ситуацію на Майдані, робила цей терористичний акт максимально кривавим, наочним і медійним? І вся ця "багатоходівочка" заради одного – легалізувати в очах світової громадськості заплановану анексію Криму? Надто хитромудрий план навіть для путінських чекістів.

– Проаналізуймо. Кожний, хто був тоді на Майдані, не міг не помітити: щойно протест загасав – із боку так званих правоохоронців раптом відбувалася атака, максимально жорстока і показова. Але перед цим обов'язково відбувалася провокація, абсолютно непотрібна і нелогічна в контексті мирного протесту, яким із самого початку був Євромайдан. Приклад – побиття студентів у ніч на 30 листопада 2013 року. Активний протест затих, кілька десятків студентів ночує на площі, у кишені в багатьох квитки додому. І раптом розгін, жорсткий і показовий.

– Що абсолютно вкладається в логіку Януковича і його угруповання: набридли, зачистити. До чого тут план ФСБ?

– Аналізуємо далі. Сутичка на Банковій 1 грудня, спроба зачистки Майдану в ніч на 11 грудня 2013 року, початок протистоянь на Грушевського 19 січня 2014-го тощо, аж до 20 лютого. І в усіх епізодах особи, які били і вбивали людей, дозволяли абсолютно спокійно фіксувати себе на фото- й відеокамери.

Мої слова легко перевірити. Дуже характерний приклад – події на п'ятачку перед "Аркадою", де 20 лютого буквально покришили людей. У розпал подій там були французькі фотографи Жером Сессіні та Ерік Буве, і жодна куля в них не потрапила. Та сторона ідентифікувала їх як пресу і не вбила, бо треба було дати цю кровяку в усі медіа.

Так звана "чорна рота" абсолютно спокійно давала себе знімати 20 лютого, не ховалася, навпаки, стояла на весь зріст і показово розстрілювала. Це називається "докази поведінки": "Беркут" нікого не боявся, бо виконував саме ту команду, яку одержав. А тепер згадайте: як до Майдану зазвичай поводилися силовики на всіляких акціях?

– Здебільшого руками хапали будь-яку камеру і забороняли знімати. Але ж і протести на Майдані 2013–2014 років не були схожі на жодну іншу українську акцію.

– Так звані органи правопорядку проходять спеціальний інструктаж: якщо тебе знімають, і ти дав себе зафіксувати – не одержиш премії. Тобто ніколи не було такого, щоб силовики спокійно дозволяли себе фотографувати, особливо в момент вчинення злочину. Уперше це сталося 30 листопада 2013 року під час побиття студентів. Били та катували під камери, зокрема, відеоспостереження. Уже тоді в будь-якої людини, що критично мислить, мала виникнути підозра: це свідома провокація.

Операцію ФСБ щодо України, зокрема на Майдані, планував і здійснював Сурков

Це не просто мій погляд як адвоката. Що дає мені підстави робити висновки, які я роблю з першого дня протистоянь на Майдані, фактично, після аналізу епізоду з побиттям студентів? Я не тільки адвокат, у радянські часи проходив строкову службу у внутрішніх військах, командував, зокрема, так званим спецпідрозділом з охорони громадського порядку. Дуже добре знаю, що таке тактико-спеціальні дії і стверджую: силова перевага "Беркуту" над Майданом була в рази більша. Незрівнянно більша.

– Іншими словами...

– Площу абсолютно спокійно в будь-який момент можна було звільнити без використання зброї і з мінімальним застосуванням спецзасобів. Звільнити маленьким підрозділом і тільки тактико-спеціальними діями. Просто мети такої не було.

Наприклад, нашим клієнтом був Національний художній музей України, розташований на початку вулиці Грушевського. Коли в січні 2014-го почалися протистояння, музей буквально опинився на передовій, на його території намагалися розмістити намети з тітуханами і мусорами.

Я постійно ходив через барикади і бачив з одного боку кілька десятків активних громадян (вони постійно щось кидали) і кілька тисяч "туристів" (повз проходили подивитися, що там на Грушевського). А з протилежного боку неможливо було пройти через барикаду, так щільно вишикувалися силовики. Їх там колосальна кількість була, підготовлених і натренованих.

– Звідси висновок, що..?

– ...якби була реальна команда звільнити територію від протестувальників – її б однозначно звільнили. Але яку тактику замість цього застосовували? Із шеренги силовиків вибігала група і починала всіх підряд максимально жорстоко гамселити. Насамперед "туристів" і обов'язково на камеру. Побили-побили і швидко повернулися назад. Це злочин із погляду тактико-спеціальних дій.

Логіка таких набігів, а не зачистки території, однозначно засвідчувала дикість ситуації, демонстративність виконання і провокаційність дій. Це максимально поширювали в інтернеті, до вечора ми мали нову хвилю агресії і протистоянь на Майдані з обох сторін.

– Три місяці влаштовувати провокації і нагнітати обстановку, розстріляти людей... І все заради анексії Криму? Надто складна і ризикована конструкція навіть для Кремля. Набагато ефективнішим і не таким фінансово витратним для Москви було б скупити політичну еліту України для ухвалення потрібного рішення. Наочний приклад – голосування у 2010-му в Раді за Харківські угоди, коли перебування Чорноморського флоту РФ у Криму продовжили, фактично, до 2047 року.

– Ви забуваєте важливий момент: операцію ФСБ щодо України, зокрема на Майдані, планував і здійснював Сурков, який діяв так, як йому треба (Владислав Сурков, помічник президента РФ Володимира Путіна, куратор так званого українського питання у Кремлі. – "ГОРДОН").

До речі, не відкидаю, що операція з максимального розгойдування і дестабілізації України почалася не з Майдану, а саме з підписання Асоціації з ЄС. Янукович у принципі нічого не планував підписувати. Розрахунок був тримати інтригу, поїхати у Вільнюс і в останній момент різко відмовитися від Асоціації. Саме відмовитися, щоб викликати обурення і максимально пролунати в усіх ЗМІ. Якби хотів підписати, почав би торгуватися. Євросоюз – це ж бюрократи, могли відкласти на рік підписання Асоціації, як було в нас пізніше з безвізом. Але Янукович саме відмовився, його від самого початку підводили до реалізації плану.

Хочу достукатися до мозку читачів: із чого ви взяли, що Бубенчик – учасник Майдану, звідки така презумпція?

– Чи правильно я розумію, що так званий "закон про амністію" (офіційна назва – "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань"), ухвалений верховною Радою 21 лютого 2014 року, ви вважаєте юридично нікчемним?

– Абсолютно.

– Нікчемним, бо закон фактично перешкоджає розслідуванню всіх подій на Майдані? Окрім того, у документі юридично не прописано поняття "активісти Майдану", є лише обтічне "учасники масових акцій протесту"? За логікою закону виходить, що скористатися амністією можуть навіть тітушки й антимайданівці, які в той час, формально, теж протестували. Так?

– Ну звісно. В Україні багато "законів про амністію" було, але саме цей – юридичний треш та ідіотизм. Його спрямовано не на амністію як таку, а на нерозслідування всіх злочинів на Майдані. До того всі амністії було спрямовано, умовно кажучи, на "порішати", "ні нашим, ні вашим", а цей закон спрямовано саме на нерозслідування.

Завтра будь-який тітухан, проти якого є кримінальне провадження, встане і скаже: "Я теж учасник масових акцій протесту, які претензії, відпускайте!" І чим, саме з погляду написаного в цьому законі, Бубенчик відрізняється від тітушки? Вашим суб'єктивним уявленням, що перший добрий, а другий – поганий?

Розумію, який удар беру на себе, але хочу достукатися до мозку читачів, буквально: із чого ви взяли, що Бубенчик – учасник Майдану, звідки така презумпція? А, він сам вам сказав... Ну гаразд, тоді завтра умовний командир "Беркуту" Садовник повернеться в Україну і заявить: "Я теж учасник Майдану, виконував спецоперацію, розстрілював людей на Інститутській, щоб домогтися втечі Януковича і перемоги Революції гідності, амністуйте мене!" І що з написаного в законі не дасть йому права застосовувати щодо себе цю так звану "амністію"? (Дмитро Садовник, командир "чорної роти" Беркуту", якого було затримано навесні 2014-го, у жовтні того самого року втік із-під домашнього арешту. За останніми даними, перебуває у Криму, набув російського громадянства. – "ГОРДОН").

– Чому за чотири роки народні депутати не доопрацювали закон, щоб усунути ці юридичні колізії?

– Одні бояться порушувати тему, інші відверто саботують, бо розуміють, для чого цей закон було внесено в Раду і проголосовано в потрібному вигляді. Наявність цього закону в такій редакції, у моєму розумінні, якраз свідчення того, що його складали люди, не позитивно налаштовані до Майдану. Нам не потрібен цей закон, він дискредитує протести як такі.

– Ви про те, що у Кримінальному кодексі України є статті про дії у стані крайньої необхідності та необхідної самооборони, які автоматично знімають із протестувальників кримінальну відповідальність?

– Абсолютно! Потрібно просто відновити всі події, дати їм оцінку і зафіксувати у вироку суду. Зробити це юридичним фактом, що відріже будь-які спекуляції на міжнародному рівні: мовляв, нібито в нас був "переворот" і "громадянська війна".

Чому я сказав, що Бубенчик ножем у спину вдарив нам, адвокатам сімей героїв Небесної сотні? "Беркут" тут на другому плані. Нам і нашим потерпілим дуже важливий Янукович

– Наскільки події навколо Бубенчика вплинуть на справи Майдану, які не перший рік слухають у судах?

– Ключовий момент. Чому я сказав, що Бубенчик ножем у спину вдарив нам, адвокатам, які представляють сім'ї героїв Небесної сотні? "Беркут" тут на другому плані. Нам і нашим потерпілим дуже важливий Янукович. Ми чекаємо, коли Янукович у суді за епізодом розстрілу на Інститутській зайде не як свідок, а як обвинувачений. І ось тоді ми наведемо свої аргументи. Захист Януковича це розуміє, тому робить усе, щоб дискредитувати розслідування, надати йому ознак політичного вибіркового переслідування.

У Святошинському суді, де слухають справу "чорної роти" за епізодом 20 лютого, настає важливий момент – допит свідків. Має бути заслухано свідчення снайперських пар. Заслухано та задокументовано в судовому засіданні, і тоді ми вийдемо на такі речі...

– Але серед розстріляних на Інститутській не зафіксовано жодного вбивства зі снайперської гвинтівки, тільки автомати Калашникова і "Форти", закріплені за "Беркутом". Чому так важливі свідчення снайперських пар?

– Тому що чотири снайперські пари, які з восьмої до одинадцятої ранку були на Інститутській, згідно із законом і всіма положеннями тактико-спеціальних дій, повинні були знешкодити "чорну роту".

– Нічого не зрозуміла, чому саме "чорну роту"?

– На стадії досудового розслідування снайпери вже дали свідчення, що не бачили серед протестувальників жодної людини зі зброєю в руках, тому і не застосовували своїх гвинтівок. Це перевірено слідством: снайпери дійсно не стріляли по мітингувальниках. І це вбиває лінію захисту "Беркуту" в контексті нібито застосування зброї з боку мітингувальників.

Наголошую: чотири снайперські пари, професіонали, навчені виявляти людей зі зброєю серед протестувальників, таких людей серед протестувальників не виявили.

І тоді виникає запитання: чому ці снайперські пари не знешкодили людей у чорних комбінезонах із жовтими пов'язками на рукаві і зі зброєю в руках? Чому вони ідентифікували їх саме як правоохоронців? Хто дав наказ не застосовувати зброї по незрозумілих людях у чорному з пов'язками? Чому не завадили їм скоювати злочин?

Адже очевидно, що люди в чорному вчиняли злочин, стріляючи по беззбройних. І тут кранти цим снайперським парам. Або вони зі статусу свідків перетворяться на обвинувачених і вирушать на 7–15 років за ґрати за службовий злочин і співучасть у терористичному акті, або почнуть говорити те, що знали на той момент: хто і чому віддав наказ не чіпати людей у чорному. І це смерть стороні захисту, які б вкидання не робили бубенчики.

– Абсолютно розчавлена вашою аргументацією, постійно ловлю себе на думці, що емоційно не готова прийняти, що жахливі злочини на Майдані від початку й до кінця могли бути заздалегідь спланованою терористичною операцією, розробленою в Москві.

– Я почув і розумію, що абсолютно вас не переконав. Точніше, ви мене не почули. Герої Небесної сотні усвідомлювали, що їх можуть убити, і все одно йшли вгору по Інститутській. Ішли без зброї, бачачи, як один за іншим убивають тих, хто поруч. І все одно йшли, щоб показати: ми не боїмося влади, ми маємо право на протест. Це і є громадянське суспільство. Це і є саме Революція гідності, демонстрація людського героїзму за будь-яких обставин.

Постановні "фейки", народжені на кінофабриці ФСБ, і рефлексії запаленої свідомості бубенчиків не можуть вплинути на об'єктивне сприйняття картини злочину: 20 лютого 2014 року на Інститутській відбувався масовий невибірковий розстріл беззбройних людей. Людей, чиї дії не могли становити якоїсь небезпеки для суспільства і, тим більше, для озброєних злочинців. Провокатори, які виконували терористичний акт, не затьмарюють прояву людського духу та гідності протестувальників. І жодні обставини цього не спотворять. Але ці обставини треба дослідити, треба дати їм правову оцінку, бо вони мають значення і працюють на те, чого домагалися загиблі на Майдані.

Є банальні істини – теорія держави і права: державу і суспільство скріплює насамперед правова впевненість, а не бажання закрити очі на те, що боляче і неприємно. Усе, що відбувалося на Майдані, має бути розслідувано у кримінальному провадженні відповідно до стандартів, затверджених у цивілізованому світі, під якими ми підписалися. А якщо підписалися, повинні виконати. Інакше вирок Януковичу – папірець, не вартий моєї роботи. І мої клієнти це знають, я говорив їм це чотири роки тому, коли ще не було парасюків і бубенчиків. А що в підсумку вийшло? Бубенчик робить провокативні заяви у 2016-му, а потім петляє від слідства.

Я не дозволю дискредитувати все те, що ми зробили протягом цих років. Не дам знищити провадження щодо 20 лютого та перспективу реально посадити Януковича і повернути його активи за кордоном в Україну. Якщо Бубенчик дійсно на боці героїв, загиблих на Майдані, якщо він реально хоче покарання злочинців – нехай приходить зі своїми адвокатами, і ми виробимо спільну правову позицію.

Навіть більше, це передусім у його інтересах: він має зараз надати слідству, а потім довести в суді свою позицію. Наприклад, якщо його одкровення перевести мовою Кримінального кодексу, то він діяв "у стані крайньої необхідності <...> внаслідок сильного душевного хвилювання", що "виключає караність діянь". Але він має сказати це суду, а не пресі. Суду, щоб закріпити у вироку та унеможливити переслідування за ймовірний реванш під час зміни влади в Україні.