Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Автор проекту "Заручники" Хмельницька: Багато хто хотів би стерти пережите з пам'яті. Але від війни нікуди не подінешся

У якому психологічному стані перебувають колишні заручники бойовиків "ЛДНР", чи можуть матеріали з документального фільму "Заручники" телеканала "112 Україна" стати доказом у суді. Про це в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" розповіла ведуча студії LIVE телеканала "112 Україна", автор проекту "Заручники" Тетяна Хмельницька.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Тетяна Хмельницька: Місія нашого проекту розповісти історії українських заручників усьому світу, нагадати, що на сході України йде війна
Тетяна Хмельницька: Місія нашого проекту – розповісти історії українських заручників усьому світу, нагадати, що на сході України йде війна
Фото надав телеканал "112 Україна"
Вікторія ВОРОНІНА
Деякі факти колишні заручники відмовлялися оприлюднити, щоб не перешкодити звільненню тих, хто залишився в катівнях Донбасу

 Тетяно, ви автор та ініціатор створення проекту "Заручники" про людей, які опинилися в полоні на окупованих територіях. Чому вирішили створювати фільм про цих людей?

– Безліч подій ми, телеведучі, переживаємо у прямому ефірі. Навіть за об'єктивом камер і світлом студії не сховаєшся від дійсності. Ми разом із учасниками та організаторами звільнення заручників хвилювалися, чи не обдурять сепаратисти з обміном, чи зможуть українці побачити своїх близьких.

Саме тоді, згадавши досвід попередніх, рідкісних за роки АТО звільнень цивільних і військових, мені захотілося якось допомогти суспільству зрозуміти, що конфлікт на сході України триває і на мирній території ллються сльози рідних, які хвилюються про полонених.

Місія нашого проекту – розповісти історії українських заручників усьому світові, нагадати, що на сході України триває війна, яка забирає людські життя навіть поза активними бойовими діями, допомогти вже колишнім заручникам прийняти ситуацію і навчитися жити в нових умовах. І хотілося б, щоб про них не забували... Адже це трагічні долі людей, які стали заручниками війни.

Коли почалися зйомки, ми кілька тижнів поспіль випускали цикл інтерв'ю з героями – це був своєрідний дебют. Нам хотілося зацікавити глядачів, показати, що долі героїв схожі, але водночас унікальні, розповісти правду про те, що відбувалося в полоні, як переживали події близькі заручників тут, на мирній території.

 Як ви визначали, що саме ці заручники стануть учасниками, адже колишніх полонених набагато більше?

– Деяких героїв ми запрошували у прямий ефір і відразу ж домовлялися про наступні інтерв'ю, деяких шукали наші гостьові редактори. Ми також діставали контакти через знайомих. Загалом, використовували всі можливості.

Було ухвалено рішення, що до фільму увійдуть історії військових і цивільних. Наприклад, військові Олександр Морозов та Олександр Калін стали заручниками у лютому і вересні 2015 року, контрактник Валентин Богдан – у грудні 2016-го. Ультрас Влад Овчаренко потрапив до рук сепаратистів у жовтні 2016 року, цивільний Ігор Яковенко – у серпні 2015-го. Героїв знайти було непросто. Багато хто з них перебував на лікуванні та реабілітації або поїхав до рідних і просив поки його не турбувати.

 Чи відмовлявся раптово хтось брати участь у зйомках, розповідати про пережите?

– Деякі спочатку обіцяли взяти участь у фільмі, а потім не виходили на зв'язок. Іноді інтерв'ю були на межі зриву. Щоб дістати згоду Олександра Морозова на зйомки у проекті "Заручники", ми домовилися зустрітися в неформальній обстановці й обговорити нюанси. І він висунув умову: погодиться зніматися, якщо в нього не будуть питати про тортури. Я не могла цього обіцяти. У нього змінився вираз обличчя, він підвівся і вийшов. Я розгубилася, але за деякий час Морозов повернувся і дав згоду на зйомку. Правда, мене не покидало відчуття, що навіть під час запису інтерв'ю, він може піднятися й піти.

У дознімальному періоді нам доводилося довго спілкуватися телефоном як із самими героями, так і з їхніми рідними, і називати аргументи, чому їм треба погодитися, перебороти свій біль, зробити ще одне зусилля й розповісти про події, що відбувалися в полоні. Деякі факти колишні заручники відмовлялися оприлюднити, щоб не перешкодити звільненню тих, хто залишився в катівнях Донбасу. Адже ми одержували дійсно важливу й ексклюзивну інформацію. Наприклад, нам стало відомо, що до добробатів сепаратисти ставляться агресивніше, ніж до бійців ЗСУ.

 Існує думка, що у людини, яка побувала на війні або в полоні, може накопичуватися агресія й у мирному середовищі, а потім несподівано виплеснутися. Після пережитого стресу у якому психологічному стані перебувають колишні заручники?

– До нашої знімальної групи герої не виявляли агресії, але я помітила, що вони запальні. Самі українці, у принципі, не особливо контролюють свої емоції. А конкретно ці люди не зовсім розуміють, чому ними так цікавляться журналісти. Можливо, вони хотіли б менше уваги...

Чи забезпечує держава необхідну звільненим із полону людям реабілітацію?

– Держава офіційно заявляє, що робить усе необхідне й виконує всі повноваження, які на неї покладено, щоб допомогти колишнім заручникам упоратися з наслідками перебування в полоні. Це лікування та психологічна реабілітація. Також, якщо колишні заручники захочуть повернутися в армію, їх радо зустрінуть. Це те, що пропонує держава.

З іншого боку, самі звільнені з полону люди не можуть зрозуміти, навіщо їм потрібна психологічна реабілітація. Наприклад, лікування зубів, хвороб шлунка, усунення каліцтв вони приймають. Те, що стосується психологічної підтримки, повністю заперечують. Їм необхідно пояснювати, що робота із психологом потрібна – це опрацювання проблем, які є в глибині підсвідомості.

Але є і друга проблема – невідповідність рівня психологічної допомоги тому стресу і травмам, які бранці дістали у сепаратистів. Наприклад, психолог дає їм поради: повністю напружити тіло, потім різко розслабитися. Після пережитого такі методи колишні заручники вже не приймають. Наші герої вважають, що результат має бути одразу, чого у психології не буває. А чекати хлопці не хочуть. Вони намагаються реабілітуватися за допомогою роботи, самореалізації, сім'ї.

Я вважаю, що держава має проводити відкриті уроки зі звільненими з полону, нагадувати суспільству, що конфлікт є, і правильно розставляти акценти. Це буде контрпропаганда під час гібридної війни. У YouTube, наприклад, мій фільм подивилося багато людей із проросійськими поглядами. Ми маємо показувати, як звідси, з України, бачимо ситуацію.

Наші герої розповідали, що їх били струмом, боксерською рукавичкою або зі словами "Вітаю, ви в Новоросії!" давали ногою по голові

 Усіх колишніх заручників, із якими спілкувалася, катували?

– Наші герої розповідали, що їх били струмом, боксерською рукавичкою або зі словами "Вітаю, ви в Новоросії!" давали ногою по голові. Якщо в людини було звання, ставлення до неї було жорсткішим. Солдата могли відразу відправити до СІЗО. Один герой сказав, що сепаратисти заявили йому: "Якби ви були добробатами, вас би відразу вбили, а оскільки ви із ЗСУ – ідіть до в'язниці".

Звичайно, їм важко згадувати всі катування. Спогади вмикають уяву, а герої не хочуть знову бачити картинку пережитого, відчувати те, що пережили під час тортур. І вони закриваються... Мають рацію перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко та екс-омбудсмен Валерія Лутковська, що вони чекають, коли вляжеться інформаційна хвиля, щоб фіксувати свідчення заручників. Треба, щоб минув час.

 Самі колишні заручники чекають суду? Відплати?

– Один герой сказав, що довго читав Біблію, перебуваючи на окупованій території у в'язниці, і вважає, що він не Бог і не має права когось судити.

 Можливо, хоче швидше забути і відпустити пережите...

– Це абсолютно точно. Він не хотів навіть погоджуватися на інтерв'ю. Багато хто хотів би стерти пережите з пам'яті. Але від війни нікуди не подінешся. Вона в кожному випуску новин.

 Матеріали фільму про заручників можуть розглядати в суді?

– Чому б і ні? Наприклад, у суді над Віктором Януковичем транслювали його прес-конференцію. А у фільмі заручники якраз зізнаються, що їх катували. До фільму увійшли не всі записи розмов із ними. Але ми зберігаємо також вихідні матеріали, які могли б надати суду.

 Чи заплановано продовження проекту?

– У вересні ми плануємо дізнатися, як зараз живуть наші герої: чи розвивається бізнес, чи зводять будинок, чи одружилися ті, хто планував весілля. До цього часу держава виплатить обіцяні 100 тис. грн кожному заручнику, і ми вже зможемо дізнатися, як герої витратили ці гроші. А найближчим часом я хочу реалізувати проект про наших співгромадян з особливими потребами – про людей з інвалідністю.

 Вам особисто було морально важко працювати над фільмом "Заручники"?

– Після Революції гідності я була морально готова. Робота над фільмом стала моїм виходом із зони комфорту, зі студії. Це був гарний досвід.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook


 
 

Публікації

 
усі публікації