-1 Київ
Ющенко долучився до цієї роботи – ми разом ліпили з пластиліну тризуб зі щитом
– Коли ви отримали замовлення на проєкт створення тризуба?
– До мене звернувся директор музею Другої світової війни Юрій Савчук. Він просив, щоб я допоміг, тому що дуже довго зволікали, а тут уже небагато хто міг встигнути це зробити. І проєкт потрібно було робити дуже швидко. Від 18 травня цього року я почав роботу і вже десь у середині літа проєкт був готовий. Тобто я впорався майже за сім тижнів. Звісно, над цим проєктом працювала велика команда, очолювана мною, – архітектори, 3D-дизайнери, графіки, геральдисти. Багато людей брало участь, щоб реалізувати цей проєкт.
Ми пройшли експертизу. Мої контрагенти навіть сказали, що я метеор – вони ще ніколи так швидко не погоджували проєктів. Уже потім за моїм проєктом Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського за моїми кресленнями розраховував повітряні навантаження, аеродинаміку, вагові навантаження тощо.
– Можете розказати, як відбувалася робота?
– Я працював 25 годин на добу, ночував у бібліотеці Вернадського, просто бракувало часу на дослідження, вивчення інформації – геральдичної, законотворчої, адже тризуб прописано в Конституції України зі всіма пропорціями. Я нічого не вигадував – завдання було вдало змасштабувати герб, але вигляд його – товщина, розташування відносно щита – це вже моє художнє надбання. Дуже багато ескізів зроблено, починаючи з ескізів олівцем, потім графічних. Ми з моїми 3D-графіками обирали з 20 ескізів, міняли розмір, центрували. Я спілкувався з творцем нашого герба Олексієм Коханом, і він наполягав, щоб вершина центрального верхнього отвору тризуба – "зуб" – була розташована рівно по геометричному центру щита.
До цього процесу також долучався третій президент України Віктор Ющенко. Усе відбувалося в моій майстерні, яка розташована в Нових Безрадичах під Києвом. Там знаходиться музейний комплекс "Код нації", створений Ющенком. Я там виконую свої роботи з каменю. Ми з Віктором Андрійовичем майже щодня переглядали різні варіанти тризуба й обговорювали, як краще зробити... Я його називаю батьком, тож коли ліпив різні макети в масштабі 1:30 із пластиліну, то просив його: "Батьку, долучіться своєю рукою на удачу". У Ющенка тонкий художній смак, він у сусідньому приміщенні ріже величезні скульптури з дерева, пише багато картин.
І коли ми зробили фінальний варіант, Ющенко долучився до цієї роботи – ми разом ліпили з пластиліну тризуб зі щитом у пропорції 1:30. А потім ще я зварював зі сталі зразки по товщині, підвішував їх на щити, фотографував, приходив тодішній міністр культури Олександр Ткаченко, і ми порівнювали варіанти. Зійшлися на тому, що 20 см – найкраща товщина барельєфа. Потім уже зробив фінальний метр погонний, нижній правий кут, із такої самої сталі, з якої був виготовлений увесь монумент 42 роки тому. Цей варіант я погодив на вченій раді, потім у Мінкульті й Кабміні. І коли мій проєкт переміг, почали виробництво.
Тризуб повністю виготовлено з металу абсолютно такої самої товщини (1,5 мм) і марки, як той, із якого зроблено всю скульптуру. На жаль, той метал, який надала "Запоріжсталь", був іншої товщини – 1,7 мм, – що значно збільшило б вагу виробу, тому ми використали метал, який привезли з Бельгії. Зробили на заводі "Тісо-Продакшин".
– У якому вигляді цей тризуб транспортували?
– На тризуб металу пішло десь приблизно 400 кг за вагою. На заводі тризуб виготовляли п’ять тижнів. За моїм проєктом виготовили так званий кіссон – це підоснова, зроблена з металу, яка імітує радіус щита, – 7 м Сам щит заввишки 12 м, а завширшки 8 м. Тризуб заввишки 7,60 м й завширшки 4,56 м. І ось на цьому кіссоні виварили цей тризуб і цілим, на підоснові, транспортували в музей. Тризуб їхав на великій платформі із супроводом поліції. Це було ввечері, десь о 21.00 у п’ятницю. Тоді ж герб поставили на першу платформу, а вже зранку занесли його нагору. Кіссон залишився на землі, а сам тризуб підняли.
– Коли мали монтувати тризуб на щит, був поривчастий вітер та періодичні повітряні тривоги й довелося відкладати роботи. Доволі нервовою була ситуація. Ви теж хвилювалися?
– Я вже звик. Я живу на Печерську, поруч. І в мене балкон розташований вище, ніж щит "Батьківщини-матері". Так, було трохи незручно – треба закінчувати роботу, а тут – спускатися, потім підійматися. Підйом десь забирає хвилин 20. Я вже не кажу про те, що там спорядження, треба вилізти звідти, зняти всі ці пояси... Так, заважали ці тривоги.
– На висоті у вас подих перехоплювало?
– Ні, я не боюся висоти абсолютно. Я навіть пропоную... Не знаю, чи дасть мені дозвіл на це музей... Уже суспільство почало обговорювати, що "Батьківщина-мати" не повністю декомунізована, тому що на гарді меча ще залишається чотири радянські зірки. От я можу відповідально заявити, що, оскільки маю допуск верхолаза й альпіністське спорядження, маю бригаду альпіністів, які готові туди піднятися, на руку, я готовий зрізати ті зірки й віддати їх на зберігання в музей. Це я готовий зробити своїм коштом. Ми піднімемося на руку без жодних риштувань з альпіністським спорядженням. Це треба зробити до холодів.
Я сподіваюся, монумент перейменують на "Україну-матір"
– Як ви ставитеся до цього монумента?
– "Батьківщина-мати" створена як якась космічна ракета, тобто точно й дуже добре з технічного погляду, інженерного, геніально. Я вже про художній мовчу. Тому що з художнього погляду вона взагалі шедевр просто.
– Зараз точиться дискусія, чи потрібен цей монумент загалом. Як ви до цього ставитеся?
– Кухар Євген Клопотенко казав, що треба знести його. Та й інші теж, письменниця Оксана Забужко, наприклад. Я хочу поцікавитися: а може, ми запитаємо спершу професіоналів? Наприклад, архітекторів-містобудівельників і скульпторів-монументалістів або мистецтвознавців, які знають, у чому цінність. Знаєте, Гі де Мопассан, відомий дуже діяч культурний і письменник французький, на початку ХХ століття, коли створили Ейфелеву вежу, казав: "Я люблю пити каву на висоті Ейфелевої вежі. Чому? Тому що я її звідти не бачу". Тобто він її абсолютно не сприймав. Ну і що? Однаково зараз Ейфелева вежа для всього світу і для самих парижан – це символ Парижа, символ Франції.
От це саме буде і з нашою "Україною-матір’ю". Я сподіваюся, її перейменують на "Україну-матір". Отже, щодо того, що вона має якесь радянське навантаження. Дивіться. Окрім оцих зірок і окрім радянського ярма, яке там до цього висіло і яке ми зрізали, там нічого радянського немає. Подивіться, вона має зачіску і пропорції голови такі самі, як у Венери Мілоської. У неї давньогрецький хітон, не видно стоп. Пропорції тіла такі самі, як у каріатид на Парфеноні. Вона має абсолютно спокійні, стримані рухи, вертикальні ритми. До речі, тризуб їх зараз дуже вдало доповнює. Дуже дисонували концентричні ритми радянського ярма, ока Саурона, за Толкіном, – куди дивилося це око на башті, там лізли орки. Якщо це око не дивиться – отже, оркам нема чого туди лізти.
Далі, прототипами цієї скульптури були троє українських жінок. Авторами були двоє українських скульпторів: Євген Вучетич і Василь Бородай із Дніпра. Видатні українські скульптори. До речі, Бородай – мій наставник. Я навчався в нього і професійно плідно з ним спілкувався щодо мого кам’яного пам’ятника князю Святославу, який стоїть у центрі Києва, на Пейзажній алеї.
Василь Захарович змінив монумент. Від першого задуму Вучетича "Батьківщина-мати" відрізняється суттєво. На ескізі Вучетича вона була більш схожою на ту, що на Мамаєвому кургані стоїть, а Бородай зробив образ, пов’язаний із монументальною героїкою (так цей стиль називається), тобто він трансцендентний. Оце в нас є образ богині, берегині, яка йде крізь віки. Вона відсилає нас до народження пан'європейської культури, ми були свідками цієї культури, на відміну від наших північних сусідів. Коли був Геродот, він подорожував до наших кордонів і казав, що від Дунаю до Дону, тобто від Сяну до Дону, і від Криму на північ до руків’я Десни знаходилася Велика Скіфія. Він дуже пишався цим народом. Тоді як на півночі, де живуть наші оці скажені сусіди, – там, він писав, жили андрофаги. Андрофаги – у перекладі з грецької це людожери. Як бачимо, вони дуже добре своїм традиціям зараз слідують. Нічого не змінилося. Так що давньогрецький хітон – це нагадування про те, що ми стоїмо біля джерел мистецтва європейського і були його свідками.
Саме тому росіяни не зможуть ніяк зрозуміти українців. Вони й заздрять нам. А цю "Батьківщину-матір" розвернуто на північ, тому що плеяда художників 70-х, таких як Бородай, – вони чудово знали, де є ворог. Вони не могли просто цього прямо сказати, тому що була цензура. Але вони прекрасно знали, де ворог. Це послання нащадкам: "Будьте обережними, будь ласка. Ворог лише з одного боку. 400 років він намагається нас проковтнути". Нічого в нього не вийде. "Батьківщина-мати" абсолютно спокійно стоїть із мечем, зі щитом, на щиті майорить тризуб святого Володимира. І, власне кажучи, я думаю, що про якесь знесення цієї статуї – це взагалі ідіотські розмови.
А потім, погляньмо. Французи подарували Америці статую Свободи – сама скульптура 29 м. А наша скульптура – 62 м від постаменту. Щоб збудувати зараз таку скульптуру з нуля разом із цим постаментом і всіма конструкціями – це просто шалені гроші. Просто не вистачить річного бюджету України. А щоб демонтувати, треба теж десь половину цих коштів. Ну так а навіщо це руйнувати? Це надбання предків. Його треба передати нащадкам. Ми трішки зробили ребрендинг. Тепер не "Батьківщина-мати" буде, а "Україна-мати". У нас вона має нормальну символіку. Абсолютно за три – п’ять років забудуться ці всі чвари, і наші діти будуть дивитися на неї як на "Україну-матір". Вона досить органічно вписується в ландшафт.
Пані Забужко каже, що "коли я перетинаю Дніпро і дивлюся на "Батьківщину-матір", мені хочеться заплющити очі". А я завжди їй хочу сказати: "Пані Оксано, ми за вас дуже турбуємося. Якщо ви будете заплющувати очі, ви можете впасти у Дніпро".
Совки, наприклад, коли щось не могли зрозуміти, – одразу це руйнували. Давайте не будемо дослухатися таких думок.
Я спирався на погляди професіоналів, які пропорції мають бути в цього тризуба, щоб він не заважав самій скульптурі, щоб він не випирав, щоб він був у межах щита, щоб він не впливав на всю композицію. Тому що я ж не автор "Батьківщини-матері". Я автор лише зображення тризуба на щиті. Тобто в нас ідеологія була така, що "Батьківщина-мати" повинна тримати не тризуб на щиті, а вона повинна тримати щит із тризубом. Це дуже важливі речі.
