-1 Київ
Військова база Росії – це практично вся Білорусь
– Друзі, добрий вечір. Сьогодні я запросила поговорити Павла Латушка – ексміністра культури Білорусі, опозиціонера. Павле, ви дістали 2023 року від суду в Мінську 18 років позбавлення волі. Тобто 18 років в'язниці на вас чекає в Білорусі.
– Так, це дійсно так. Заочно мене засуджено до 18 років ув'язнення за цілою низкою – букетом – статей, які "суд"... Але ми судом це не називаємо. Це в лапках усе. Немає судової системи в Білорусі так само, як немає прокуратури, немає слідства і немає адвокатури. Тому що, до речі, цікаво, що мені було призначено державного адвоката, який навіть відмовився зі мною комунікувати. І досі я не одержав самого вироку. Щоб його оскаржити, потрібно одержати. Але мені запропонували приїхати до Мінська й ознайомитися з ним. Бо там є якісь таємні дані. Ось цікаво було б дізнатися, що там за таємниці. Ну, щодо моєї дочки також порушено кримінальну справу. І мій двоюрідний брат Анатолій Латушко є політичним в'язнем. Він дістав строк – шість років в'язниці.
– Павле, ми поговоримо обов'язково сьогодні – і докладно – щодо того, на що ж захворів Лукашенко і які в нього взагалі життєві перспективи. Тим паче, я знаю, що у вас є цікава інформація стосовно цього і ви знаєте його добре особисто. Але почну я з іншого. Скажіть, будь ласка, скільки зараз на території Білорусі є російських військових баз? І де вони розташовані? Ми можемо приблизно або точно сказати?
– Ну, ми точно з вами знаємо, що є військові бази, розташовані в Барановичах. Це база ВПС і ППО. Також розташована в Гомельській області одна з баз, яка розміщена неподалік державного кордону з Україною. Це також база ППО та ВПС. Російська авіація постійно є на базі в Мачулищах біля Мінська. Ми також розуміємо, що є Вілейка – це пункт управління зв'язку з військово-морським флотом Російської Федерації, підводним ядерним флотом. За останніми даними, цей військовий об'єкт виконує дублювальну функцію щодо того, який є в Калінінградській області. Але це також потрібно розглядати на військовій базі. Також у нас були відомості про те, що розміщена військова база у Гродненській області.
До речі, ці домовленості – про створення баз ніби для спільного навчання збройних сил Білорусі та Росії – їх було досягнуто ще до початку другої фази війни – 2021 року. Тоді [Віктор] Хренін – так званий міністр оборони – із [міністром оборони РФ Сергієм] Шойгу підписали угоду, відповідно до якої і планували розгортання цих військових об'єктів та військових баз на території Білорусі. Тож сьогодні навіть більше.
Треба говорити, що військова база Росії – це майже вся Білорусь. Бо там перманентно перебувають тисячі російських солдатів.
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube
– Ось одразу уточню у вас: а скільки? Який контингент російських військових перебуває на території Білорусі?
– Це, як кажуть, оцінна лише інформація. Тому що ми розуміємо, що деякі з них можуть не мати знаків розпізнавання або навіть носити білоруську форму. За даними, зокрема, і військової розвідки України, називають кількість приблизно 3 тис. військових. Звісно, ця кількість доходила до 70 тис. перед вторгненням із території Білорусі в напрямку Києва 2022 року. Тому зараз це набагато менше, ніж це було 2022 року.
Із погляду авіаційного угруповання – також воно зменшилося. З погляду систем таких, як "Іскандер", – вони, звісно, приросли суттєво. ППО також зросла: Лукашенко отримав С-300, С-400 комплекси. Тобто в цьому сенсі все-таки фіксують більше і суттєве зростання.
Знову ж, ми розуміємо, що розосереджено російські збройні сили на багатьох полігонах. Працюють вони фактично в цілодобовому режимі для підготовки й навчання так званих мобілізованих. Перманентно здійснюють ротацію збройних сил Російської Федерації на території Білорусі. Ось буквально цього тижня була інформація про те, що два нові ешелони із солдатами й технікою прибули до Білорусі. Але водночас і вибуває частина ешелонів та особового складу після проходження навчання на білоруських військових полігонах. Тобто Лукашенко виконує ту функцію, ту роль, яку йому відвів Кремль: це насамперед створення потенційної, більшою чи меншою мірою, загрози ймовірного нападу з території Білорусі на Україну. А головне сьогодні – це навчання збройних сил Російської Федерації для реальної участі в бойових діях на лінії фронту на території, яку окупувала Російська Федерація.
– А що таке? У Росії на безмежних землях російських хіба немає місця, немає полігонів, де можна навчати російських "мобіків", і потрібно Путіну за це додатково платити Лукашенку, щоб навчати саме на території Білорусі? Чи якісь неймовірної якості інструктори-білоруси є у військовій справі?
– Ну, я думаю, що брак сил для фахової підготовки російських військових є на території Російської Федерації. По-перше, ті втрати, яких вони вже зазнали, – це раз. Знову ж таки, підготовка такої кількості мобілізованих осіб потребує відповідних ресурсів, організаційних майданчиків, полігонів, техніки й офіцерів. Тому тут чинник Білорусі відіграє важливу роль. Але подивімося просто з космосу на карту або просто піднімімося літаком і зверху гляньмо на розташування Білорусі. Сьогодні Білорусь – це виступ, це балкон, хай як сумно мені говорити про свою країну, який відіграє стратегічну роль із погляду ведення війни, яку почала Росія за підтримки режиму Лукашенка. Адже створення загрози з флангу є тим головним завданням, яке виконує Лукашенко. Перебування – навіть на навчанні – російських військових на території Білорусі – це зокрема можна сприймати як потенційну загрозу. Тому що ці дискусії про те, буде напад із території Білорусі по землі чи ні, – вони ж не припиняються. Вони хвилеподібно піднімаються вище залежно від кількості збройних сил і зменшуються.
Але, знову ж, подивімося інакше. Адже коли ми говоримо про можливість або неможливість наступу самих збройних сил Білорусі, самостійно, ми завжди відповідаємо: "Так, це нереально, тому що Лукашенку це невигідно. Це тригер, це проблема, яка в нього виникне, якщо він наважиться скерувати збройні сили". Але рівень підготовки збройних сил Білорусі протягом більше ніж року значно зріс. І це також реальність, яку не можна не враховувати. Адже якщо навіть мавпу вчити понад рік, вона теж, напевно, навчиться стріляти. Тому, коли цілодобово всі роди військ проходять навчання на полігонах у нічний і денний час, то рівень і потенціал зросли. Його не порівняти зі Збройними силами України абсолютно, бо там є, на жаль, реальний бойовий досвід, а в білоруських збройних силах такого досвіду немає. Але водночас він приростає, це також факт.
Лукашенко намагається заробити на війні. Це блюзнірськи, але це факт
– Ну, про білоруську армію ми зараз поговоримо окремо, а поки що я хочу запитати у вас: які заводи військові на території Білорусі виробляють Росії зброю? І який там масштаб?
– Ну, по-перше, подивімося, що Білорусь оголошували лідером у постачанні озброєнь упродовж багатьох років. Вона входила навіть у двадцятку, за всіма міжнародними даними. Зокрема й за даними, які збирає ООН, – щодо постачання озброєнь у треті країни. Білорусь була таким лідером. Звісно ж, вона використовувала ті запаси складські, які залишилися після Радянського Союзу. Я навіть згадую, працюючи послом у Франції... Приїжджали представники державного військово-промислового комітету і вели переговори щодо постачання і набоїв, і вогнепальної зброї. Зокрема й літаків. Насамперед в африканські країни завдяки тому, що Франція має дуже серйозний вплив. Відбувалася співпраця, наприклад, такої компанії як Thales. Це найбільший холдинг державно-приватний Франції, який є одним із лідерів у виробництві високотехнологічних озброєнь. Тоді, я пам'ятаю, співпраця відбувалася за лінією Об'єднаних Арабських Еміратів. І це були сотні мільйонів доларів США спільних контрактів із такими підприємствами, як "Пеленг", "Агат" – білоруськими виробниками.
Тож Білорусь не займала останніх позицій. Зараз, до речі, Білорусь упала в цьому рейтингу і вона почала більше купувати навіть зброї. Це якраз теж один із чинників, який потрібно враховувати. Якщо ми говоримо про оборонні підприємства Держвійськпрому – цього відомства, – я не готовий вам зараз назвати число. Зрозуміло, що це десятки – якщо не під сотню – підприємств, які мають подвійне призначення – які виробляють як цивільне устатковання, так і устатковання військового плану. Наприклад, візьмімо той самий "Гомсельмаш", один із підрозділів якого нещодавно потрапив під санкції України: це Гомельський радіозавод. Я бував на цьому радіозаводі, коли ще був міністром. Хай як дивно, міністра культури скеровували піднімати з руїн Гомельський радіозавод. Я не міг зрозуміти, як я як член уряду – міністр культури – можу підняти з руїн підприємство, що впало. Але його зараз помічено в тому, що воно намагається налагодити елементи виробництва дронів. І тому воно потрапило під санкції України. А "Гомсельмаш" – це великий холдинг, який виробляє сільськогосподарську продукцію.
І так ми можемо набрати з вами до сотні підприємств. До речі, 16 із них і потрапили в останній санкційний список України, ухвалений буквально два тижні тому. Але ми знаємо ще й про те, що робить зараз Лукашенко. Він намагається заробити на війні. Це блюзнірськи. Так, це факт.
– Що саме вони виробляють для російської армії? І хто на цьому заробляє? Це або сам Лукашенко і його сім'я, або олігархи, до нього наближені?
– Я, можливо, не є експертом у військово-промисловій сфері. Мені важко тут буде говорити прямо точно, але ми знаємо, що на рівні уряду двох країн було підписано угоду про виділення кредитної лінії для організації виробництва військово-промислової продукції на території Білорусі. Ідеться про суми, які перевищують 10 або десь 10–15 млрд російських рублів. І це інвестиції, які Росія дає Білорусі в борг. Щось просто інвестує у спільне виробництво, щоб отримувати зброю, якої Росії бракує, наскільки ми розуміємо. І Білорусь є саме тією країною, яка допомагає Росії.
І тут, до речі, варто оцінювати роль Лукашенка не лише з погляду кордону для наступу російської армії, а й з погляду виробництва озброєнь для російських інтересів. Лукашенко постійно хизується, що в нього, наприклад, є комплекси "Полонез", які є, до речі, спільним виробництвом Білорусі – використовують елементи з Китаю. Звісно, він займається ремонтом і відновленням бронетехніки. У нас є відповідні підприємства й навіть ремонтні бригади з військових частин. Наприклад, у нас у Печах є такий відомий, великий підрозділ – бригада військова. Бригади ремонтні скеровували до лінії фронту на території України, щоб ремонтувати російську бронетехніку, яка вийшла з ладу.
Тобто допомогу тут надають із погляду просто фінансово-економічних інтересів. Лукашенко на цьому заробляє. Він перебудовує багато підприємств, цехів. У нас надходить інформація... До речі, учора надійшов чималий обсяг інформації, яку ще треба опрацювати: скільки планують цивільних підприємств переобладнати для вироблення озброєнь. Лукашенко намагається на цьому заробити. І якщо його не зупинити, він на цьому заробить.
– Що це ще? Набої, снаряди?
– Насамперед це ракетні комплекси "Полонез", це бронетехніка, це ремонт авіатехніки. Є авіаремонтне підприємство в Барановичах. Ну, в іншому, може, я ще раз кажу, потрібно було суттєвіше підготуватися – і я б тоді дав вам точнішу відповідь.
Фото: EPA
– Скажіть, будь ласка, Павле... Якщо повертатися до того, про що ми вже почали говорити – про кількість білоруської армії... Саме білоруської армії. Я зараз говорю не про штатну кількість, куди входять, там, кухарі, секретарі тощо, а саме про боєздатні частини, які безпосередньо воюватимуть. Яка кількість зараз є в Лукашенка?
– 65 тис. – це загалом, до другої фази війни, нараховували збройні сили Білорусі. Ви правильно сказали: деякі з них просто чистять картоплю на кухні. А хтось носить зброю. Так от із тих, хто здатний носити зброю і її потенційно застосувати, можемо оцінити приблизно 40–45 тис. військовослужбовців та офіцерів. Це ті, хто професійно служить в армії, і ті, хто мобілізується у збройні сили Республіки Білорусь. Але, знову ж таки, це статистика довоєнна. Ми розуміємо, що після війни Лукашенко почав перманентно здійснювати дії щодо збільшення чисельності збройних сил Республіки Білорусь. Ми не маємо даних, наскільки вони зросли, але, безумовно, вони зросли. Особливо вони вклали у сили спеціальних операцій, які нараховували до війни приблизно 12 тис. осіб. Але, наскільки я пам'ятаю, там три батальйонні групи, які мали забезпечувати особливо реалізацію спеціальних завдань і які найбільше, скажімо так, будуть відданими режиму Лукашенка. І ті, які, на жаль, найімовірніше, виконають наказ, якщо такий наказ буде віддано, у напрямку України або [їх використають для] вирішення якихось інших завдань. Але вони, до речі, доукомплектували всі ці бригади – три бригади – до стану воєнного часу. Зокрема, завдяки резервістам. Домобілізація в їхній склад, озброєння саме цих бригад. Тому те, що чисельність зросла, – це однозначно.
Потрібно не забувати, що ще є такий напрям, який Лукашенко відкрив: це "народне ополчення". Він намагається створювати скрізь, у всіх регіонах, районах країни, підрозділи, які можуть залучити у разі воєнного стану чи кризи всередині країни, яких навчають зараз стріляти, носити зброю... Він колись навіть сказав, що "щонайменше півтора мільйона гвинтівок ми маємо роздати й виготовити", до речі, на території Білорусі. Це він сказав іще два роки тому. Тому "народне ополчення" оцінюють від 150 тис. до 500 тис. осіб. Це потенціал. Тому що вони перманентно не перебувають у строю, але ми постійно з вами спостерігаємо: щодня, щотижня з'являється інформація про те, що "народні ополченці" в тому чи іншому районі копають окопи, стріляють, інші виконують завдання, пов'язані з бойовою підготовкою. Тож це ще десятки тисяч людей потенційного резерву. Чи здатний цей резерв брати участь у реальних бойових діях? Відповім: ні. Але з іншого боку, якщо їх навчати рік, два, три, то до чогось вони прийдуть. Правильно?
Лукашенко не віддасть наказу, щоб скерувати збройні сили Білорусі на територію України
– Це зрозуміло. Павле, але в мене запитання тут таке. От якщо Лукашенко сьогодні або завтра віддає наказ, щоб білоруська чинна армія вступала у війну. Не знаю... Оголошує далі мобілізацію. Але це вже техніка. Скажіть, будь ласка, після цього що відбувається? Білоруська армія слухняно, як і російська, окупантська, фашистська армія, іде на територію сусідньої суверенної держави вбивати і військових, і мирне населення українське, або ж білоруська армія все-таки частково може повернути свої гвинтівки, свої багнети – і піти зносити Лукашенка? Запитання чому таке виникає? Є думка, що всередині білоруських військових немає такої масової підтримки війни Росії проти України, як, власне, серед російського населення. І саме, мовляв, через це Лукашенко гальмує цей процес, який, у принципі, Путін давно хотів би, щоб він почав? Тобто саме вже офіційно на повний зріст вступив у війну і використав свою, хоч і невелику, проте армію. Ось скажіть, будь ласка: що із цього, на вашу думку, за вашою інформацією, яка вам надходить із Білорусі, – що із цього правда? І взагалі, що там відбувається насправді?
– Перше: Лукашенко не віддасть наказу про те, щоб скерувати збройні сили Білорусі на територію України. Не віддасть. У цьому я переконаний. Чому? Тому що для нього це дуже кризова ситуація. Це може призвести потенційно до часткового відколу – не розколу, але відколу – частини збройних сил Білорусі, які можуть не виконати його наказу. Відсоток – ми можемо тільки з вами гадати і спекулювати. Але навіть якщо один батальйон відмовляється виконувати цей наказ, це вже є тригером – невиконання наказу головнокомандувача. Що робити із цими солдатами й офіцерами? Тому Лукашенко превентивно ввів страту за зраду батьківщини щодо військовослужбовців у разі невиконання наказу. До речі, смертну кару введено зокрема й державним службовцям, які теж не виконуватимуть його наказу. Тобто він усюди ввів смертну кару, щоб створити таку загрозу потенційної найвищого рівня відповідальності за невиконання його доручень.
Але він цього наказу не віддасть. Віддати він його може тільки в разі спільного рішення про вступ із території Білорусі збройних сил Російської Федерації та Республіки Білорусь. Але на сьогодні ми з вами не фіксуємо достатнього угруповання збройних сил Російської Федерації для того, щоб воно мало намір вступити у війну з території Білорусі, атакувати Україну із цього напрямку. З огляду на цю логіку, знову ж таки, поки немає до чого приєднуватися. Самостійно це неможливо. Ви маєте рацію: настрої в армії антивоєнні. Білоруси ж, переважно офіцери... Я не говоритиму про вище керівництво, про тих, які вже, звісно, заплямували кров'ю свої руки за те, що вони дали згоду і відкрили кордон. І вони будуть відповідати за війну проти України. І, зокрема, займалися і пацифікацією білоруського населення. Але якщо ми говоримо загалом про військових – вони ж, підписуючи контракти та йдучи в армію, навіщо йшли? Захищати країну. Вибачте, про який захист Білорусії йдеться в тому випадку, якщо ти йдеш з агресією на територію іншої держави? І яку мету ти ставиш у цьому випадку? Захистити що? Захистити інтереси Путіна й Лукашенка? Але ж я не підписував контракту. Я не для цього присягу складав, коли я йшов у збройні сили. І від цього відштовхується і думка у лавах збройних сил Білорусі.
До речі, Лукашенко, розуміючи це, провів два незалежні опитування за лінією КДБ, за нашими відомостями, та оперативно-аналітичного центру. Це спецслужба, яка напряму йому підпорядкована, яка зобов'язана говорити правду. Мені випадало спілкуватися із цими офіцерами ще на старій роботі. І вони дозволяли собі говорити те, чого не дозволяє ніхто. Тобто розповісти Лукашенку, якою є реальна картина, щоб він розумів, ухвалюючи рішення. Навіть перед виборами, кажуть, вони йому розповідали, але він, певно, не послухав. Так от ці опитування засвідчили, що дуже великий відсоток... Я не пам'ятаю зараз із пам'яті, але мені здається, що це приблизно 40% щонайменше говорили, що вони не готові будуть виконати наказ наступу на Україну. Що таке 40%? Це величезна кількість. Це розкол в армії, це одразу ж створення тригера, проблеми в Лукашенка всередині країни. Тому що за цим може з'явитися, зокрема, і рух усередині країни, який можуть підтримати військові, щоб знести Лукашенка із цього престолу, який незаконно він зайняв.
І наступний аргумент, який важливо враховувати: білоруське суспільство – воно пацифічне, із погляду війни. Тобто воно не хоче воювати. І це неправильно, вважають білоруси. Тому що ми перебували під окупацією під час Другої світової війни, і це залишилося ще в корінні. А Лукашенко завжди продавав імідж: "Я ж миротворець, я ж тут увесь час за мир, я тут усім за мир допомагаю". І тут він скеровує білоруських солдатів. Вони гинуть. На території Білорусії відбуваються похорони. Що білоруси із цим робитимуть? І ось тут наступна – внутрішньосуспільна – криза настає.
Тому, зважаючи на два ці чинники, Лукашенко не віддасть наказу про наступ. Так, територію він надавав. Так, ракетні удари, літаки... Усе це росіяни роблять. Він же каже: "Це не я. Це росіяни. У мене союзницькі зобов'язання. Я дав полігони, я дав аеродроми й установки встановив. Тому що я зобов'язаний росіянам допомагати, тому що в мене союз із ними". Але от білорусів він дуже боїться скерувати. І, до речі, чому це й не потрібно Путіну? А з тієї простої причини, що Путін також розуміє: якщо станеться частковий розкол, відкол, внутрішній рух, це може призвести до дестабілізації ситуації в Білорусі. І уявіть собі: Путін має величезні проблеми у зв'язку з розв'язаною війною – і він має ще й проблеми в Білорусі. Йому потрібно буде спробувати стабілізувати ситуацію в Білорусі.
– Звісно.
– У нього є на це ресурси.
– Скерувати туди купу військ. Обов'язково. А як же?
– Так. І от чи є в нього сьогодні ресурс? Напевно, це військові краще знають – чи є в нього на це ресурс. Але не думаю, що він був би готовий його активно скерувати у великій кількості, щоб стабілізувати ситуацію у країні. У Білорусі, я маю на увазі.
– Ви сказали про те, що народ Білорусі здебільшого пацифічний. Ви знаєте, саме це, напевно, і зіграло той злий жарт із народом Білорусі, коли були от останні – злочинні з боку Лукашенка – вибори, коли він просто вкрав перемогу у Світлани Тихановської, сфальшував результати й далі розв'язав уже максимально кривавий терор. Тому що демонстрації були у вас такі... Ми щодня стежили, ми цілодобово стежили, ми все це висвітлювали, ми про це говорили, ми кричали, ми підтримували. Враховуючи наш досвід Майданів, ми були впевнені, що у вас вийде. Ми за вас уболівали всією душею.
Але от коли ви були буквально за пів кроку, і здавалося, і Лукашенко, і вже все оточення перебуває у стані, коли вони самі не вірили, що вони зможуть утриматися... Але білоруський народ пацифічний – і він не захотів... Ми пам'ятаємо: роззувалися на лавках, щоб не забруднити лавочку, а не те що піти і когось зносити – власне, те, що в крові в українців: якщо несправедливо до тебе вчиняє влада – отже, це вже не твоя влада, отже, вона злочинна і її місце у в'язниці. Або, якщо вдасться втекти, нехай тікає.
Але ви знаєте, я хочу зараз звернутися до слів Володимира Зеленського, який днями в інтерв'ю італійським ЗМІ сказав про те, що він вважає, що приблизно 70% білоруського народу виступає проти війни Росії з Україною, не підтримують Росії, тобто виступають проти Путіна. І, по суті, зараз більшість... Ну, ми не говоримо про тих, хто підтримує режим Лукашенка, бере участь у його злочинах, а тих, хто просто терпить окупацію Лукашенка... Я не запитую про опитування, бо я не вірю, що в тоталітарному суспільстві можна проводити об'єктивні опитування. Але у вас є якась інформація? І на чому вона ґрунтується? От насправді, як налаштований білоруський народ? До речі, у вас там теж білоруське телебачення ще карикатурніше, хоча, здавалося б, куди вже, мені здається, ніж російське пропагандистське телебачення. Чи "обдовбало" білоруський народ білоруське пропагандистське телебачення і російське пропагандистське телебачення, яке ллється з усіх джерел і каналів? Чи все-таки ви вважаєте, що народ Білорусі сидить і, мобілізований, чекає свого часу, коли можна буде нарешті скинути Лукашенка і звільнитися? Тобто, по суті, чекає, коли українська армія звільнить не лише всю українську територію, а й народ Білорусі, народ Грузії тощо.
– Коротко і по черзі. Багато ви поставили тез, щодо яких я хочу висловити позицію. Перше. Якщо ми говоримо про 2020 рік – тоді я також брав участь у цих мітингах. Був і на чолі колони, і був у середині колони. І в той момент, коли – я пам'ятаю перший мітинг – ішла величезна колона, наймасовіша, у центр Мінська від стели, я був переконаний у тому, що на чолі є люди, які координують ці процеси. На той час я був колишнім дипломатом, колишнім міністром національного театру. І, звісно, за мною не було ні партії, ні структури, ні організації. Але я був переконаний у тому, що колону скеровують у правильному напрямку. І коли колона повернула до будівлі уряду, як колишній член уряду я розумів, що вся будівля уряду просто напхана спецпризначенцями. Ніколи неможливо зайти до будівлі уряду, бо там просто... Нас не пускали як членів уряду в такі дні. На три дні закривали уряд, бо там жили спецпризначенці повністю. Тому, я вважав, треба йти на телебачення. І це був неправильний поворот. Потрібно було повернути ліворуч: піти до державного телебачення, – а пішли праворуч. Це як, знаєте, за Леніном: телеграф, телефон.
От у цьому випадку треба було ЗМІ брати під контроль. Ситуацію неможливо порівняти, можливо, із Майданом українським. Так, із погляду характеру ви маєте рацію. Українці – більш такий, твердий народ, готовий боротися. Білоруси хочуть бути демократичними і, можливо, не так готові ангажуватися, як це робили українці на той момент. Але в нас не було депутатів у парламенті опозиційних. У нас не було хоча б ЗМІ дуже великих, які могли б тримати інформаційний порядок денний. Були опозиційні, але не було таких засобів масової інформації, які були у вас. Не було фінансових ресурсів, щоб це все підтримувати.
Знову ж, трошки не погоджуся: білоруси продемонстрували свій характер. Білоруси, даруйте, билися на вулицях. Коли їх почали бити, вони теж стали намагатися ставити огорожі. Тому їх били, їх ставили шеренгами і били по головах, по руках, по ногах... І такими вони виходили з в'язниць. Тобто це коїлося, тому що, зокрема, білоруси й чинили спротив. Але водночас превалювала тенденція: "Мирно вирішимо".
Я пам'ятаю одну з демонстрацій, коли колона йшла в напрямку "палацу Аміна", де був Лукашенко, і йшла клином, щоб пробити кордон міліції. І він був досить невеликий. Це можна було зробити. І в цей момент – не називатиму прізвищ – побігли, коли ми були на чолі колони, двоє людей і зупиняли людей. А я думав, це помилка. Не можна зупиняти. Нехай ідуть і пробивають цей кордон. Це той критичний момент, коли треба ухвалювати рішення. І цей – не знаю – клин, який пробиває цей кордон, – він відкриває нам дорогу до цього палацу. А отже, це зміна ситуації. Скажімо, це образно, але я розумів цю роль. Але ще раз кажу: і моя провина. Можливо, я не зміг докричатися, достукатися в цей момент...
Фото: EPA
– Він би втік із палацу, якби ви тоді це зробили. Він був у такому стані... Ми спостерігали. Він би просто взяв цей вертольотик, де він з автоматиком тоді – так? – і весь обвішаний чимось був, – і він би просто звідти втік.
– Літак було заправлено. Тепер, якщо ми говоримо про ставлення до війни, статистики. Заяву президента України я хочу прокоментувати як політик. Але я коментую це і як білорус. Дуже важлива заява президента України. Як політик, як білорус я сприймаю її у двох моментах. Перший: президент України фактично підтвердив, що неможливо уявити собі безпеку в цьому регіоні Європи без вільної, демократичної й незалежної Білорусі. І він каже в цих словах, що він вірить у незалежність Білорусі. І справді, потрібно розуміти, що якщо цей плацдарм буде в руках Росії, під контролем Росії й узурпатора Лукашенка – або навіть без нього, але під контролем Росії, – це завжди буде загроза для України, це завжди буде загроза для Європейського союзу. Це перше.
Друга теза, яку я прочитав із виступу пана президента, – це мотивація білорусам. Прозвучало дуже чітко: у білоруісів теж війна, білоруси теж борються. І для нас, білорусів, це дуже цінно й важливо, тому що в нас сидять тисячі політичних в'язнів, у нас сидить величезна кількість білоруських хлопців і дівчат, які виходили з українськими прапорами, які вийшли проти війни. Коли затримали в перші дні півтори тисячі людей на вулиці, коли виходили партизани. Меншою чи більшою мірою – я не хочу вдаватися, але намагалися зупинити ці поїзди в Гомельській і Брестській областях. У них стріляли з "Калашникова", а зараз їх посадили на 20–24 роки. Буквально кілька місяців тому теж засудили п'ятьох людей за те, що вони вивішували на бульварі Лесі Українки в Мінську українські прапори і БЧБ прапори. Це показник того, чому Лукашенко щодня затримує... Чому сьогодні черговий вирок? Чому вчора затримання, позавчора затримання? Тому що білоруси борються. Ну не затримував би Лукашенко, не влаштовував би чисток у містах. Він же напряму сказав: "Я доручив робити чистки в містах". КДБ складає списки, ГУБОЗ – білоруське гестапо, МВС – приїжджає і затримує масово людей. Тому що білоруси борються. І ці слова дуже цінні, дуже важливі. Це мотивація.
І, знову ж, віддаючи честь і данину нашим героям, які воюють в Україні, і те, що от зараз інформацію, що ми зазнали чергових втрат білоруських хлопців із полку Калиновського, підтверджують: один загиблий, четверо, які зникли безвісти, фактично перебувають під завалами... Це зокрема так, як бачать білоруси, які хочуть свободи Україні, звільнення України від окупації, хочуть звільнити свою рідну Білорусь. Це дуже цінно, дуже важливо.
Білоруси загалом – так, вони пацифісти. І тому, наприклад, із різних опитувань... Нам же надходять опитування білоруських соціологів, зокрема західні соціологи намагаються зробити щось. Але це дуже складно в тоталітарному суспільстві.
– Звичайно.
– Але цікаво, що в цих опитуваннях від 85 до 90 плюс відсотків плюс у різних джерелах свідчать, що білоруси проти війни. І це дуже важливо. Це величезна кількість людей. Потім надходить трохи інша статистика: щодо того, хто винен у війні, хто розпочав війну, хто за Росію, хто за Україну. Але й у цій статистиці однаково більшість білорусів на боці України. Однаково більшість білорусів вважає несправедливою агресію Російської Федерації. Це дуже важливо.
Притому, що, ви правильно сказали, ми боремося з дикою пропагандою. Бо – що ми маємо? Наші всі ЗМІ незалежні – за кордоном, політики – за кордоном або у в'язницях, лідери сидять у в'язницях. І сьогодні достукатися з-за кордону, коли тебе за лайк в Instagram садять у тюрму, – це дуже складно. Але водночас це мільйони, десятки мільйонів переглядів білорусів. Отже, якщо білоруси дивляться нас – вони в це вірять. Людина не дивиться те, що їй не цікаво і не відповідає її поглядам. Це якийсь відсоток, щоб критикувати. Так? Тому ми боремося із жахливою пропагандою. Але білоруська пропаганда від російської відрізняється в чому? Що нашу пропаганду спрямовано, зокрема, на створення культу особистості Лукашенка, що вона грає на тому, що все завдяки одній людині. "Мир у нас завдяки йому, і взагалі ми – не учасники війни" тощо. Але вони, звісно, стоять на антиукраїнській позиції. Мабуть, я відповів на всі запитання.
– Так, Павле. Я йду далі. Я хочу у вас запитати якраз про полк Калиновського. Я робила велике інтерв'ю, дуже цікаве, з Денисом – командиром полку Калиновського. Героїчні абсолютно хлопці, справжня гордість білоруського народу. Скажіть, будь ласка: приблизно ми розуміємо, яка кількість білорусів сьогодні воює на боці України?
– Я думаю, що це запитання насамперед треба ставити калиновцям, треба його ставити тим іншим підрозділам, які беруть участь у війні. Тому що цю інформацію ніби так, публічно, не розкривають чітко. Ми можемо з вами оцінити, що в різних підрозділах... Головне – це, звісно, полк Калиновського. Це найбільший підрозділ. Є ще в лавах Збройних сил України менші за кількістю добровольців підрозділи. Але в будь-якому разі це найбільша – не знаю – іноземна частина, або громадяни іноземної держави, які підтримують Україну, за кількістю. Жодна країна у світі не скерувала стільки. Це насамперед їхнє бажання, їхня воля. Це не країна, звісно, Білорусь скерувала, так.
– Особисто. Навпаки, усупереч.
– Народ, так.
– Народ.
– Уявляв таку кількість бійців, які борються на боці України. Мабуть, це можна оцінювати в тисячу людей. Але я радше трошки так, оціночно, даватиму.
– Павле, навпаки, запитання дзеркальне. А от на боці Росії яка кількість білорусів воює, котрих туди завербували в російську армію або у ПВК?
– Так не хочеться мені про це говорити... Бо для мене це не білоруси й не громадяни нашої країни. Це зрадники. Це ті люди, які хочуть, щоб Білорусі не було. Тому що ті люди, які пішли воювати на цьому боці, – вони чітко розуміють, що метою Путіна є ліквідація України і ліквідація Білорусі. Тобто про це сказав і канцлер Шольц ще 15 лютого 2022 року, коли Путін йому заявив, що ні України, ні Білорусі не має бути. То питання: чи можуть вони бути білорусами? Чи є вони громадянами Білорусі? Для мене – ні, вони такими не є. Так, є, на жаль, зрадники білоруського народу, які народилися на білоруській землі й пішли воювати. Скільки їх? Не хочу навіть знати. От чесно. Мені просто не хочеться навіть приділяти їм увагу.
У Лукашенка був сильний вірус. Спочатку була підозра, що це грип разом із COVID, але не підтвердили
– Наближаємося до "найжирнішої" теми: до того, що ж сталося з Лукашенком. Хто його отруїв? І що зараз із ним відбувається? Тому що я бачила новину, що знову стан погіршився.
– Ну дивіться. Він узагалі вже немолода людина, почнімо з того. Так, за західними мірками, усе гаразд.
– Відносно.
– У нас одразу ж портал відомий "Зеркало" опублікував усіх лідерів СРСР: як вони йшли і в якому віці. Тому Лукашенко – до речі, разом із Путіним – у тій віковій категорії, коли за радянських часів усе завершувалося. Але стан здоров'я... Перше – ми знаємо щодо цієї ситуації: у нього був сильний вірус. Спочатку була підозра, що це грип разом із COVID, слабка форма. Не підтвердили. Але вірус сильний, який призвів до певних ускладнень, пов'язаних із міокардом, серцем, задишкою тощо. У нього величезний букет хвороб, пов'язаних із тим, що в нього підвищений цукор, він має проблеми з печінкою, у нього проблеми з ногами, у нього проблеми із хребтом, проблема з колінним суглобом потребує хірургічного втручання, і хребет також має грижі – потребує хірургічного втручання. Якщо колінний суглоб ще теоретично можна зробити в Білорусі, то хребет у Білорусі зробити неможливо, тому що в нас немає таких фахівців і ризик дуже високий того, що він може бути в подальшому нерухомий. І він цього боїться. Він дуже цього боїться. Знову ж, це наркоз. Де він це зробить? Але ця проблема наростає.
Ви знаєте, коли ми говоримо про хворобливий стан Лукашенка, я завжди хочу звернути увагу: ми не маємо права й не повинні ставити на цей сценарій у принципі. Тому що це як сісти на березі річки й дивитися, як вода тече: чекати, коли це станеться. Наша позиція має бути проактивною, наскільки вона можлива. Тому що очікувати на його смерть – це означає скласти лапки і сидіти й думати: "Ну, колись це станеться".
Тому наша філософія: Лукашенка підняли з ліжка й поставили, щоб нам його посадити. Посадити в Гаагу. Я б дуже хотів, щоб це був білоруський суд – який його судитиме. Вийде з Гаагою – отже, у Гаагу. Але він має відповідати. Занадто простий був би сценарій, що він просто вмирає.
Притому, що, до речі, цікава історія. Більшість білорусів – це християни, це православні, католики. Але такої кількості білорусів, які бажали б смерті одній людині, не було ніколи в історії. Це справді конституційна більшість, яка вже давно свідчить про те, що скоріше б він пішов в інше життя. Це жахливо, але це факт. Він заслужив на це. На жаль, люди так думають.
Що стосується отруєння – от запитали. Це дискусійна тема. З одного боку, я знаю точно, що в нього є епідеміолог, який працює з ним перманентно, який закуповує продукти, контролює закупівлю, приготування на кухні, від кухні постачання на стіл. Знову ж, служба безпеки... І ми маємо комунікацію, скажімо так, у минулому, знаємо цю інформацію. Вони контролюють ще другий раз. Отруїти його досить складно. Це не означає, що неможливо. Я не стверджуватиму. Усе можливо в цьому світі. Один відсоток, два, три – це вже можна обговорювати. Але це складно зробити. Сьогодні навіщо це робити Путіну, наприклад? Якою може бути мотивація? Обговорімо. Щоб прибрати Лукашенка? І поставити іншого, зговірливішого? А що сьогодні Лукашенко не робить такого, що б вигідно було Російській Федерації? Він, у принципі, робить усе, що потрібно. Чи є ресурс сьогодні в Путіна скерувати угруповання потужне в Білорусь? А Лукашенко виставив збройні сили Білорусі на кордоні Білорусі й Росії і не пускає його? Принаймні такої інформації немає. Тому я не бачу мотивації.
Фото: EPA
– А в разі чого, у Путіна є варіант заміни для Лукашенка? Хто це може бути? Ставленик.
– І ось тут сумна історія. Тому що єдина країна, яка мала після 2020 року і має досі стратегію щодо Лукашенка й режиму в Білорусі, – це Російська Федерація. Ні в кого немає стратегії: ні в Європейського союзу, ні у Сполучених Штатів Америки як головних гравців у цій ситуації війни й загалом у проблематиці Білорусі. Американці кажуть, що "ми стратегію десь наприкінці року вироблятимемо". Європейці сказали: "Ми почнемо з літа". У Росії є. І вона вже відпрацювала кілька сценаріїв. Один зі сценаріїв, який чітко зрозумілий і він читається, – це Кочанова, голова парламенту, – яка їздила в Москву, приймала її Матвієнко, їй подарували портрет, її зводили в монастир православний, намащення пройшла вона, її прийняв Лавров, який... До речі, дивно: я як колишній посол, міністр не пам'ятаю, щоб будь-коли, навіть при відносинах Росія – Білорусь – щоб голова парламенту був, наприклад, на зустрічі з міністром закордонних справ Росії в Москві. Такого не було в історії. Я не пригадую. Може, колись пропустив. Тобто її перевірили: інтелект, яку риторику вона заводитиме. Вона проросійська людина. У неї російське коріння, і вона абсолютно "русскомирная" людина.
А друга людина – це Олександр Вольфович. Тому що головну роль відіграватимуть силовики. Лукашенко тримає країну завдяки тому, що силовий апарат просто вп'явся пазурами в тіло білоруського народу і смокче кров. Тому Вольфович як генерал і, знову ж, випускник московської "кремлівки", Академії Генштабу збройних сил Російської Федерації... Його перший заступник Павло Муравейко – також випускник Академії Генштабу збройних сил Російської Федерації. Вони йшли кар'єрою разом через Генштаб Білорусі, міноборони – і зайшли в Раду безпеки, у секретаріат. Це дві людини – Кочанова й Вольфович, – на яких поставила Росія. Один тримає силовий блок, а в Радбезі 11 генералів. Тобто це головна роль. Кочанова – така: цивільна людина, ось типу цивільна, яка керуватиме.
Лікарка Лукашенка – Ірина Абельська, мати його сина Колі. Він тільки їй довіряє
– Ваші ЗМІ писали про те, що кілька днів Лукашенко був у реанімації й навіть без свідомості. Скажіть: а хто тоді замість нього ухвалював рішення? Хто керував процесами? І яка роль там у сина Колі, якого, наскільки я розумію, Лукашенко дуже боїться залишити в якомусь безпорадному стані? Бо може бути доля сумною в нього.
– Ну, нам надходять відомості, що Лукашенко зараз особливо дбає про своїх дітей. Звісно, накрадено там мільярди. Власником гаманця є Шейман насамперед – це людина, яка брала участь у створенні "ескадронів смерті" на території Білорусі і котра досі під санкціями. Віктор Лукашенко має величезні капітали за кордоном: в Еміратах та інших країнах, Катар тощо. Стосовно Колі Лукашенка... З погляду тієї конституції, яку сам написав Лукашенко, яку він же й ухвалив 27 лютого минулого року й підписав, Коля, коли йому виповниться... Скільки там, за конституцією? 40 чи 35. Я пам'ятаю точно, що Лукашенко має дожити до 90 [років], щоб Коля міг бути кандидатом у президенти. Тому це трохи спекуляції.
Нікому не хочеться бажати, але ми розуміємо, чого ми бажаємо. Я не хочу уявити собі історію, навіть якщо Лукашенко проживе і 100 років, що він до того часу буде при владі. Розумієте? Це не сценарій. Коля – у цьому випадку хлопчик, улюблений син. До речі, лікарка Лукашенка – це Ірина Абельська. Вона мама Колі Лукашенка, яку він фактично відлучив від сина, але вона є керівницею цієї клініки.
– То, може, це вона вирішила помститися за всі страждання?
– Так. І вона досі сьогодні лікує Лукашенка. Тобто вона головна лікарка цієї клініки, особиста лікарка. Він лише їй довіряє.
– Ну уявіть, як вона ставиться до нього, якщо він фактично в неї сина вкрав. Може, вона вирішила зробити добру справу?
– Ну, ви знаєте, це, мабуть, звісно, питання жіночої філософії. Мені складно...
– Це не жіноча, а загальнолюдська.
– Так. Ну вона відповідає за його медичне спостереження. Він перебував, справді, під крапельницею. І ми бачили з вами, що в нього крапельниця стоїть навіть під час пересування. Так, він був у кризі, але ця криза була не смертельною. Тобто там не було загрози, що він піде в інший світ.
– Коли він непритомний, хто рішення ухвалює, відомо?
– За конституцією – Наталія Кочанова. Але, знову ж, це в разі його недієздатності. Якщо ж… Хоча там такого не прописано в конституції прямим текстом. Там радше йдеться про те, якщо він помирає природною смертю, то главою держави стає голова верхньої палати парламенту. Він, до речі, змінив конституцію. Раніше прем'єр був. Він перевернув – і став їй, скажімо, віддавати цю функцію. Але якщо смерть за участю третіх осіб, то вирішує все Рада безпеки під головуванням тієї самої Кочанової. А хто вирішить, смерть настала природно чи неприродно? Про це не пише жоден його декрет, ні конституція. Відповідно, генерали можуть зібратися і сказати: "Смерть настала у зв'язку з отруєнням. Оголошуємо надзвичайний стан на місяць. Вибори не можна призначати. Потім переходимо у воєнний стан". Тоді взагалі жодних виборів і вони керують країною. Тобто це може бути військова хунта.
– Добре. А двійники в Лукашенка є?
– Ні. Ніколи не було такої інформації, щоб він мав двійників. Ніхто нам ніколи не підтверджував.
Ядерної зброї в Білорусі поки немає. Але ступінь готовності дуже високий
– У мене ще два запитання короткі. Перше – щодо ядерної зброї. Скажіть, будь ласка, чи відомо, що є на території Білорусі ядерна зброя? Якщо так, то яка саме й де вона?
– Ні, наскільки ми знаємо, ядерної зброї поки немає. Але ступінь готовності дуже високий. З погляду логістики, організаційних питань, місць розміщення, ракетоносіїв: як-от "Іскандер"... До речі, Лукашенко ж настільки любитель влади, що він навіть на "Іскандери" понаклеював свої прапорці червоно-зелені, щоб, у разі, якщо з "Іскандера", не дай боже, полетить ядерна ракета тактична, то "це ж ми, білоруси, вирішували". Розумієте? Або погрожувати тим, що це білоруська тактична ядерна зброя. Йому цього дуже хочеться. Це така манія: хвора людина, яка просто мріє мати ядерну зброю у своїх руках.
– Ну це добре. Це свідчення проти самого себе для всіх міжнародних судів. Якраз фінальне запитання в мене буде про це. Путін свій перший ордер на арешт із Міжнародного кримінального суду в Гаазі вже дістав. І стосується він однієї з найчутливіших тем: того, що під керівництвом Путіна величезну кількість українських дітей викрадено. Викрадено з українських сімей. Ба більше, перед цим найчастіше батьків цих дітей російські окупанти вбивали. Украли, вивезли й тепер у незрозумілих таборах тримають. Так от відомо про те, що на території Білорусі частина цих таборів, де перебувають українські діти, яких украв Путін... От їх утримують на території Білорусі. Тобто Лукашенко є співучасником у цьому злочині щодо вивезення українських дітей. І я у вас хочу запитати: чи відомо вам щось про це? Де розташовані такі табори? Що там відбувається з дітьми? Куди їх потім відправляють? І що з ними роблять? І чи розуміє Лукашенко, що це просто одна зі статей йому, щоб бути спільником на лаві підсудних Путіну, котрий уже, як я сказала, свій ордер дістав? Навіть в Африку не може виїхати. В Африку, де йому кажуть: "Ну соррі. Приїдеш – заарештуємо".
– Моя команда – народного антикризового управління – розпочала підготовку цього звіту, ґрунтуючись на тій інформації, яку ми змогли дістати в пабліку. І ми підготували попередній звіт, який ми вже передали генеральному прокурору України. Ми передали депутатам Верховної Ради України. І надалі навіть – депутати публічно підтвердили в ефірі "Белсату" – внесла зміни у звернення до глав держав, урядів і парламентів іноземних держав щодо допомоги в поверненні українських дітей: ввела доповнення щодо ролі Лукашенка й відповідальності Лукашенка в депортації цих дітей. На підставі того звіту, який ми підготували.
Звіт має дві частини: публічну й непублічну. Ми встановили й відкрили абсолютно нову схему вивезення українських дітей з окупованих територій. І Лукашенко – не співучасник. Він організатор злочинної діяльності щодо вивезення українських дітей. А це, знову ж, з ним зіграла злий жарт дуже велика любов до влади. Він є маленьким босом Путіна. І зараз глядачі, звісно, можуть усміхнутися, але це факт. Тому що є така організація чи утворення – не знаю, як це назвати – Союзна держава Білорусі й Росії, – яку вони створювали з Путіним. І в цій Союзній державі головою найвищої державної ради є Олександр Лукашенко. І він підписує щороку бюджети цієї організації, він підписує резолюції як голова найвищої державної ради союзу держав. І ми отримали документи, де він підписує резолюції в місті Москва. Він же так мріяв потрапити у Кремль... І він підписує їх у місті Москва так, щоб виділити ресурси: конкретні суми – на допомогу українським дітям, які навчаються в так званих "ЛДНР" (територіях Донецької й Луганської областей, підконтрольних терористам "ДНР" і "ЛНР". – "ГОРДОН"), і навчальним закладам. Але нами підтверджено, що, по-перше, це діти не лише з так званих "ЛДНР", а це і Запорізька область, це багато міст, які окупували вже у другій фазі війни.
Ми проєктуємо нашу увагу насамперед до дітей-сиріт, дітей із несприятливих, неблагополучних сімей. І ми маємо цьому підтвердження. Ми відкрили всю схему: що Лукашенко підписує резолюцію, ухвалює рішення про виділення грошей на підставі спільного бюджету, надалі [прем'єр-міністр Білорусі Михайло] Мішустін як голова Ради міністрів Союзної держави підписує програму. Після цього постійний комітет, який очолює держсекретар Союзної держави Дмитро Мезенцев – колишній посол Росії в Білорусі, – бере це до реалізації.
У всіх публічних словах і непублічних документах вони прямо вказують: сироти, діти з територій "Донецької й Луганської народних республік". Але ще раз кажу: картина набагато ширша. Ми знаємо місця, де перебувають українські діти. Ми первинно встановили три. Два з них – у Мінській області, одне – в Гомельській області. Сьогодні ми маємо вже четверте місце. Тож це вже три в Мінській області плюс Гомельська область. Ми знаємо кількість – скільки діток вивозили торік: від 1150 до 1500. Ми знаємо, скільки вже вивезено. Ми знаємо плани до кінця року.
І все це, звісно, режим намагається показати як гуманітарну допомогу. Але вони не говорять про головне: а хто почав війну? Про яку гуманітарну допомогу ви маєте совість говорити, коли ви атакували Україну? Ви призвели до того, що в багатьох дітей немає батьків. Ви маєте стати навколішки перед цими дітьми, просити вибачення. Не знаю, пробачать вони вам чи ні. А якщо ми говоримо про сиріт, які були, можливо, до війни сиротами, то ніхто не має права ухвалювати за них рішення. Бо це малолітні діти. Лише уповноважені органи: органи держави й суспільства. Усе інше є воєнними злочинами. Усе інше є порушенням Женевських конвенцій. Наші юристи розклали повністю це все на деталі. Ми передали це вже й міністерству закордонних справ Нідерландів, у Раду Європи, у Європейський парламент. Але первинно, звичайно, ми передали ці матеріали українській стороні, зокрема й дипломатичними каналами. Бо це насамперед українські діти. І ми робимо все для того, щоб установити якнайбільшу кількість осіб, знати їхні імена, вік, звідки вони...
Фото: EPA
– А скільки, за вашими даними, ви вже встановили за весь час?
– Я не хотів би розкривати ці дані. Поки ми їх тримаємо конфіденційно. Я сподіваюся, що найближчим часом ми почнемо, зокрема, давати. Ми все-таки ці матеріали передаватимемо Генеральній прокуратурі України і прокурору Хану в Міжнародний кримінальний суд. Наші юристи вважають, діставши оцінки міжнародних юристів зокрема, наприклад, таких, які були прокурорами в Міжнародному кримінальному суді щодо реальних воєнних злочинів, – вважають, що є всі підстави для початку слідства стосовно Лукашенка. У межах загального слідства і зокрема в контексті Росії. А далі видавання ордера на арешт. Але це рішення – звісно, компетенція прокурора Хана. Злочинець має сидіти у в'язниці. Він скоїв величезну кількість злочинів стосовно білорусів і стосовно українців. І за це він має відповідати. І надто легко було б очікувати, що його просто отруять чи він просто помре. Він має почути вирок. Він дуже боїться долі Мілошевича. Я знаю, нам надходило дуже багато інсайдів, коли він просто у своєму колі говорить про те, як несправедливо вчинили з Мілошевичем, який помер у Гаазі – пам'ятаєте? – не дочекавшись трибуналу. Він дуже боїться долі Мілошевича.
– Павле, дякую вам дуже за це інтерв'ю. Справді, було цікаво. І багато нового ви розповіли. Я хочу, щоб якнайшвидше Білорусь була вільною. І я хочу, щоб якнайшвидше українська армія звільнила всю українську територію, усю українську землю. А це, власне, стане тим поштовхом, який запустить процес звільнення в усіх інших країнах. Дякую вам ще раз. Слава Україні, і живе Білорусь!
– Дзякуй вялікі, і мы таксама ў гэта верым, і будзем рабіць усе дзеля таго, каб дапамагчы Украіне. Героям слава – і жыве вечна.
