+14 Київ
Що там Трамп наговорив цій сучці, а головне – що вона наговорила йому?
Таємнича зустріч Юлії Тимошенко з Дональдом Трампом, як і годиться, наробила галасу в Україні набагато більше, ніж у США. Шумлять як прості інтернет-юзери, так і політики, і навіть цілі партії. І в шумі цьому помітний увесь спектр почуттів та емоцій. Від заздрості до гордості, через тривогу – і прямо до іронії та сарказму.
По-перше, маємо реакцію сторони, яку можна умовно назвати "Банковою". Спершу – гнів: як Тимошенко насмілилася поткнутися до президента США поперед президента України? Тут, розумієш, щосили йде підготовка до першої розмови; напрацьовуються меседжі, відточуються перед дзеркалом (дарма, що розмова телефонна) заготовлені до спілкування обороти; шліфуються ключові інтонації – медоточива догідливість і стримана суворість по відношенню до ворога...
Потім приходить тривога: що там Трамп наговорив ціій сучці, а головне – що вона наговорила йому? І як примудрилася до нього пробитися, скільки грошей заплатила лобістам? А може, Путін у телефонній розмові з Трампом замовив слівце: мовляв, скоро до тебе на сніданок молитовний приїде така собі Юля з України; так ти зустрінься з нею, будь ласка; згодом може вийти непогана геополітична комбінація...
І розносять порохоботи по всьому інтернету сороміцьку деталь від одного з "джерел BBC": Тимошенко Трампа підстерегла, та ще де б ви думали? Біля туалету! От же ж невгамовна пані!
(Тема, треба сказати, благодатна, розумно зроблений хід: дуже вже легко уявити собі цілеспрямований напір ЮВТ у даній ситуації. Користувачі соціальних мереж і уявили, Інтернет замайорів дотепами і фотожабами. Навіть ваш покірний слуга не втримався і пожартував у себе в Facebook. А вже ж із якою радістю "відірвалися" на цій темі недоброзичливці з Блоку Петра Порошенка, "Народного фронту", "Самопомочі" і Радикальної партії...).
Цілком можливо, що в "годину Х" президентських виборів в Україні Трамп зробить ставку саме на "ту даму, як пак її, Джулію"
Що ж до самої Юлії Володимирівни, то її найближчі соратники відчувають душевний підйом, і навіть деяку екзальтацію, нарівно із шиплячим роздратуванням. З одного боку, лідер партії "засвітилася" перед наймогутнішою (на даний момент) людиною планети Земля; тепер, цілком можливо, Україна в голові у Дональда буде рівною мірою асоціюватися і з Порошенком, і з Тимошенко. З прицілом на президентські вибори – прекрасний наробок!
Заради цього варто було, мабуть, і трохи прогнутися. Як там співав голосом Володимира Етуша кіношний Карабас-Барабас:
"Плевать на унижения –
Да, Я готов унизиться,
Эх, Я готов унизиться,
Ух, Я готов унизиться,
Но лишь бы к сладкой цели
Хоть чуточку приблизиться…".
А з іншого боку, чи варто вважати такого роду оглядини – приниженням? По-перше, нас там не було, свічку ми не тримали і ступінь підлесливості оцінити не можемо. А по-друге, у політиці головне – досягнення мети. І якщо Трампа не винесе з Білого дому власна як ніколи могутня антипрезидентська опозиція, – цілком можливо, що в "годину Х" президентських виборів в Україні він зробить ставку саме на "ту даму, як пак її, Джулію". І хто тоді згадає про якусь зустріч біля туалету?! А якщо і згадають, то з відтінком захоплення: ось, мовляв, як правильно пробиватися через терни до Трампа!
Загалом, із Трампом вийшло як треба; тим більше роздратування в "Батьківщині" викликав цей "туалетний хід" конкурентів. "Євген Кузьменко, ти ж нормальний, – докірливо написав мені в Facebook один із депутатів Юлиної фракції. – Навіщо поширювати порохоботську маячню?".
Ох же ці політики, з їхньою звичкою вважати, що нічого в світі просто так не буває, і на все є своя змова... Ніякого порохоботства з мого боку, зрозуміло, не було. А було природне бажання постібатися над політиком, і не тільки. Бо якось несправедливо: вони, прийшовши до влади, орудують грошима, кадрами, медіа; вирішують, куди і як рухатися цілим галузям і величезним арміям; прикидають, як би краще нам мізки запудрити на виборах. Запудрити так, щоб ми, незадоволені і злі, тим не менше, знову проголосували за них...
А що залишається нам? По-перше, ті ж вибори. А по-друге – гумор, неодмінно – гумор. Бо хіба не він дозволяє нам виживати серед трампів вітчизняного і заморського розливу?
