-1 Київ
У 2000-х були прямі переведення співробітників ФСБ РФ до СБУ України
– Наш гість – екс-начальник Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях генерал Олександр Петрулевич.
– Олександре Миколайовичу, добрий вечір.
– Добрий вечір.
– Вас ніде не можна побачити – надто вже ви засекречена людина. Тим більше приємно, що ви сьогодні прийшли. Скажіть, наскільки високою була концентрація агентів Росії в Службі безпеки України напередодні Майдану?
– Цифри назвати не можу, але досить сказати, що голова служби – пан Якименко, який виявився громадянином Російської Федерації, підбирав кадри в Службу безпеки і перед своїм призначенням, і після. Приклади можна наводити без кінця.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
У 2000-х роках були прямі переведення співробітників ФСБ РФ до СБУ України
– Конкретні прізвища керівників – агентів Російської Федерації в СБУ – можете назвати?
– Якщо я скажу, що у 2000-х роках були прямі переведення співробітників ФСБ РФ до СБУ України, вас це здивує? Як приклад назву майора Панферова з Луганського управління СБУ, який на 10 березня 2014 року обіймав посаду помічника начальника Управління з роботи з АТЦ (Антитерористичний центр. – "ГОРДОН"). Пізніше з'ясувалося, що він прямим переведенням із ФСБ Російської Федерації перейшов у луганське СБУ – коли його очолював генерал Третяк.
– Генерал Третяк – теж агент Росії?
– Не можу сказати. Але в інтернеті пишуть, що проти нього зараз порушено кримінальну справу. Сина його затримали за зв'язок із російськими спецслужбами, заарештували і більш ніж чотири місяці його утримували під вартою (потім його обміняли на наших військовослужбовців). Пізніше Третяк відкрито, у студії МДБ "ДНР" (міністерство держбезпеки. – "ГОРДОН"), заявив про перехід на їхній бік і закликав до повалення ладу в Україні. Робіть висновки самі...
– Якименко, колишній керівник Служби безпеки України і, як з'ясувалося, громадянин Російської Федерації, – це ж колишній ваш підлеглий?
– Так. У квітні 2005 року, коли мене призначили начальником управління СБУ в Донецькій області, я під час роботи з'ясував, що ця людина закінчила в Росії військове училище, служила у військово-повітряних силах Чорноморського флоту РФ, після закінчення Військово-повітряної академії імені Гагаріна, розташованої у Підмосков'ї, знову потрапив служити до Криму – у ВПС РФ, звільнився, оформив пенсію в Севастополі та менше ніж за рік його зарахували в Управління СБУ в Донецькій області (це було наприкінці 1990-х)...
– ...А пізніше Якименко став керівником Служби безпеки України. Скажіть, це правда, що за правління Януковича всіма призначеннями на керівні посади в СБУ особисто займався його старший син Олександр на прізвисько Саша-стоматолог?
– (Усміхається). Великого секрету в цьому немає.
– Для вас...
– Не тільки для мене. У Службі безпеки знають, що всі – починаючи від начальника відділу будь-якого обласного управління до начальника управління – ходили до нього на співбесіду. Без його санкції не призначали нікого.
– Призначали за гроші чи за розпорядженням Російської Федерації?
– Не можу сказати – не стояв поруч, не бачив, давали гроші чи ні. Але були випадки (і це неодноразово озвучували офіцери), коли люди приходили на співбесіду, але пройти її не могли – через якісь особливі критерії. Критеріїв цих не знаю, я на співбесіді не був, тому мені дуже важко сказати, які запитання там ставили.
– Ви – уродженець Донбасу, очолювали Службу безпеки України і в Донецькій, і в Луганській областях, добре знаєте Донбас. Скажіть, відділення Донбасу готували давно?
– Після підписання угод у Біловезькій пущі Єльцин заявив, що між Росією та Україною ніколи не буде війни, тим паче на підставі територіальних претензій. Не минуло й року (досить подивитися навіть відкриті джерела), як він почав говорити, що Україна від Росії ніколи не відскочить. Як у спецслужбах, так і в міністерстві оборони РФ розробляли плани на випадок різних нестандартних ситуацій у разі повернення цієї території. Відпускати Україну Росія не хоче і зараз.
Своїм донецьким знайомим я кажу: "Подивіться на Придністров'я, Абхазію, Південну Осетію. Ось яке "процвітання" несе вам "русский мир"
– Значить, коли ви керували СБУ в Донецькій і Луганській областях, для вас не було секретом, що цей шматок території Росія збирається відібрати?
– Коли я працював у Донецьку, ситуація була ідентична. Згадайте 2004 рік – у Сєвєродонецьку проходив з'їзд сепаратистів, на якому оголосили про створення так званої Південно-Східної Української автономної республіки. Передбачали федералізацію України шляхом виділення десяти різних регіонів у окрему автономну республіку в складі України зі столицею в Харкові (з областей хотіли створювати маленькі федеративні республіки). Після зміни політичної ситуації в країні почали створювати різні клани. На сесії Луганської облради ухвалили рішення про перехід галузі на власне фінансування і вихід зі складу України. А в Донецьку оголосили про створення так званої Донецько-Криворізької республіки, з якою я мужньо боровся і переміг її у 2005 році.
– Хто були головні сепаратисти Донбасу? Можете назвати прізвища?
– На той період? Прізвища відомі – вони всі в пресі опубліковані. Ці люди ходили на допити в Генеральну прокуратуру, але справа так нічим і не закінчилася.
– Ну, а хто це?
– У пресі все озвучено, навіщо ці прізвища вкотре називати? Питання в тому, якби у 2005–2006 роках у цій справі поставили крапку, то не було б тих проблем, які є в Україні – ні втрати територіальної цілісності, ні людських втрат (як серед військових, так і цивільних).
– Чи можна сказати, що Донбас контролює Рінат Ахметов?
– Це голосно сказано. Але у нього великий фінансово-промисловий комплекс – із заводами, підприємствами, на яких працює, за даними 2006 року, понад 300 тисяч співробітників (і це лише ті, що на зарплаті). Понад 300 тисяч... Не враховуючи афілійованих підприємств, підпорядкованих головним: стоїть шахта, а навколо неї будують магазини, школи, дитячі садки – інфраструктуру. Як ви гадаєте, чи впливає Ахметов на ситуацію? Я думаю, що так.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ахметов хотів приєднання Донбасу до Росії чи ні?
– На мою думку, такого бажання в нього не було, оскільки, по-перше, весь його виробничий комплекс розташований практично на всій території України – від Донецька до Львова. По-друге, потрібно врахувати, хто є співзасновником корпорації "Систем Кепітал Менеджмент", яка належить Ахметову, хто її фінансує, хто кредитує...
– ... і хто ж?
– Це представники Англії, США, Євросоюзу... Крім того, корпорація орієнтована на Євросоюз – не на Росію. Це однозначно.
– У Ахметова остаточно "відіжмуть" те, що вже почали "віджимати" на Донбасі?
– Якщо, як було озвучено в пресі, починається "приватизація" або "віджимання", то все можливо. Називаймо речі своїми іменами. Ще за Радянського Союзу всі підприємства були взаємозациклені на процесі. Неможливо було б, наприклад, щоб металургійний комбінат і вся інфраструктура, сконцентрована навколо нього, працювали тільки у своєму напрямку. Вони зациклювалися на кілька областей України. Якщо брати металургію, – це й окатиші, й кокс, і металобрухт... Тобто ціла розгалужена мережа. По-перше, на окремо взятому, "віджатому" в Донецьку, металургійному комбінаті цього зробити не можна. По-друге, куди дівати цю продукцію? З невизнаної республіки її реалізовувати нікуди...
– ...крім Росії...
– ... так... І по-третє: хто буде керувати цим процесом? Сумніваюся, що менеджмент цих підприємств – заводів, фабрик, шахт, машинобудівного комплексу – залишиться там працювати. Ще сьогодні зарплату вони отримують з України, у гривні, як це не парадоксально. Вони не просто задіяні своїми підприємствами – вони можуть забезпечити свої сім'ї. І якщо підприємство зупиниться...
До мене з Донецька часто приїжджають мої знайомі, я їм кажу: "Подивіться на Придністров'я, Абхазію, Південну Осетію. Ось яке "процвітання" несе вам "русский мир".
– Ви часто з Ахметовим спілкувалися?
– Наше перше знайомство відбулося у 2005-му, коли я був начальником обласного управління СБУ. Виконуючи службовий обов'язок, я зобов'язаний був зустрічатися не тільки з державними чиновниками і політичними лідерами різних партій (без цього ніяк), але і з керівниками фінансово-промислових груп.
– Що він за людина, якщо у двох словах? Найбільш закрита людина України...
– Дуже складно давати характеристику, не знаючи, що конкретно вас цікавить. Людина, яка створила таку розгалужену компанію – понад 300 тисяч співробітників...
– ...Непересічна особистість він?
– Непересічна.
– Він патріот України, на вашу думку?
– Якби він не був патріотом, він залишився б у Донецьку. Але він перебуває в Києві та платить податки в Україну – зокрема й військовий збір.
– Хто з луганської еліти сьогодні контролює Луганську область? І хто контролював її протягом усіх років незалежності?
– Окуповану територію однозначно контролює Російська Федерація – починаючи зі спецслужб і закінчуючи адміністративними інститутами різних міністерств і відомств, які розташовані в Москві.
– Хто контролював її раніше?
– Наскільки я знаю, дві людини: Королевська і Єфремов.
– Це правда, що Луганську область вони поділили навпіл?
– На це запитання однозначної відповіді немає. Якщо говорити про Єфремова як про колишнього народного депутата, то в нього нічого немає. Але ось його син і Наталія Королевська розділили навпіл увесь бізнес у регіоні. Вони добре влаштувалися, беручи до увагу різницю між Донецьком і Луганськом. Ви бували в Донецьку?
– Багато разів.
– Ви бачили, як розвивався центр Донецька і місто загалом?
– Звичайно. Мені впадала в очі відмінність між багатим, процвітаючим Донецьком і вбогим, депресивним Луганськом. Чому це так, до речі?
– На мою думку, усі представники так званої донецької еліти, які вкладали гроші в Донецьк, хотіли в ньому жити і тому розвивали це місто – стадіони, дороги, мости, готелі...
– ... інфраструктуру...
– Основний кістяк фінансово-промислових груп уходив у Партію регіонів (хтось – із патріотичних міркувань, хтось – через необхідність) – без цього просто не виходило. Коли мінялася політична ситуація, зокрема у 2004 році, їм було нелегко, але вони підлаштовувалися і все одно виживали.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
У Луганську була інша ситуація. Там відбувся поділ на два основні партійні рухи: Партія регіонів (це Єфремов) і "Батьківщина" (це Королевська). Під час зміни політичної ситуації Партія регіонів опинилася при владі. У Донецьку осередки "Батьківщини" знищували, а в Луганську їх якось не помічали. Змінилася політична формація – і "Батьківщина" в особі Королевської "захищала" Єфремова та компанію... Ось у такому балансі вони й перебували постійно.
– А Луганськ був у занепаді...
– А Луганськ у занепаді....
– ...поки у них баланс був...
– Я бачив не тільки Донецьк. Я проїхав усією Україною, і не тільки, але такого неподобства, як у Луганську, – щодо людей і міста, – не бачив ніде: розбиті дороги, відсутність світла...
– тепла...
– ...гарячої води... З Луганська вичавлювали практично останні соки для окремих фігурантів. А населення нікого не цікавило.
Коли почалася перша чеченська кампанія, штурмовики захоплювали будівлі КДБ і МВС Чечено-Інгушетії. Попереду йшли жінки, старі і діти, а за ними – військові. Спецслужби Росії взяли на озброєння цю чеченську тактику. У квітні 2014-го вони використовували її вже проти України
– Це правда, що перший лідер "Луганської народної республіки" Болотов був наглядачем за "копанками" у Єфремова?
– Те, що він реально займався "копанками"... Ситуація така. На Донбасі особливий менталітет, там система вибудовується не так, як в Івано-Франківську або, скажімо, Черкасах. Особлива специфіка роботи на шахтах, металургійних комбінатах, у хімічній галузі і так далі – виробляє систему підпорядкованості. Як в армії. Якщо бригадир не зажадає від робітника виконати інструкцію, це призведе до надзвичайних подій – травмування чи, не дай боже, до людської загибелі. Це важка праця – що у вибої, що біля мартена. Тому система підпорядкованості просто необхідна. Вона, звичайно, піднімається вгору і поширюється на все управління. І виходить, що від рішень перших осіб, оскільки вони лідери і авторитети, залежить дуже багато.
– Валерій Болотов, так званий народний губернатор "ЛНР" – людина Єфремова?
– Звичайно.
– Ви задоволені тим, що Єфремов зараз під слідством?
– А чому я повинен радіти з того, що у когось горе? Є слідство, і воно повинне визначити, винен Єфремов чи ні. Якщо винен, значить, він повинен понести відповідальність.
– А він винен?
– Як політик – винен. А з погляду юридичних норм, це має вирішити суд. За Конституцією, поки суд не визначив винуватості людини, він не винен. Презумпцію невинуватості ніхто не відміняв. У нашій же країні, на жаль, завдяки деяким засобам масової інформації, виходить так: порушили кримінальну справу – значить, ти вже злочинець, скоїв злочин. Нехай це в суді доведуть. У європейських країнах, поки немає рішення суду, ніхто нікого не називає злочинцем.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Початок 2014 року... Ви керуєте Службою безпеки України в Луганській області, будівлю якої штурмують шість із половиною годин... Хто вас штурмував?
– Щоб зрозуміти, хто штурмував, потрібно повернутися в кінець січня 2014 року, коли на Майдані відбувалися відомі події. У Луганській області створили так званий Штаб зі стабілізації ситуації, який очолив губернатор Пристюк. До цього штабу увійшли представники СБУ, МВС, МНС, прокуратури – цілий список... Перед ними штабом було поставлено завдання щодо створення загонів самооборони – із козаків, "афганців", дружинників... Ми відстежували ситуацію і відразу почали вивчати питання. Коли я приїхав до Луганської області, мене здивувало те, що вона була заблокована – уся область і місто. Стоїть пост ДАІ, а поблизу нього – 8–10 осіб у незрозумілій формі: так звана луганська гвардія.
– ... Тобто, там уже готували загони...
– ...так. Так ось, вони були підготовлені ще в січні 2014 року. Загальна чисельність їх становила від 8 до 10 тисяч.
– Ого! Хто працював з ними – російські спецслужби?
– Є відеоматеріал, опублікований у офіційних джерелах, на яких Пристюк заслуховував, зокрема, заступника начальника головного управління МВС полковника Видрю. Пристюк поставив йому цікаве питання: "Ваші бійці не вийдуть із підпорядкування?". На що Видря відповів: "Ні, у нас дисципліна – повзводно, поротно. Вони виконають завдання".
– З цими загонами працювали російські спецслужби?
– Звичайно.
– Серед штурмовиків, які нападали на вас, були чеченці?
– Були. Мене і допитував один із чеченців.
– Ви ж колись служили в Чечні....
– Так.
– І ви з ним говорили по-чеченськи?
– (Усміхається). Ми один одного зрозуміли.
– Наскільки я знаю, в авангарді штурмовиків стояли жінки, зокрема й вагітні, стояли діти. Вони виставили живий щит?
– Коли почалася перша чеченська кампанія, штурмовики точно так само захоплювали будівлі КДБ і МВС Чечено-Інгушетії. Попереду йшли жінки, старі і діти, а за ними – військові. Захоплювали і роззброювали військові частини...
– ...точно так само?..
– ...за тією ж схемою. Тоді Радянський Союз не міг ухвалити рішення, чи стріляти в беззбройних людей. Потім спецслужби Російської Федерації взяли на озброєння цю методику. І, якщо пам'ятаєте, у перших числах березня 2014-го Путін звернувся до Думи з проханням дати дозвіл на введення військ до України, а потім і указ про це підписав – нібито "для стабілізації ситуації", "гуманітарної допомоги". Так йому хотілося нам "допомогти" – у нього ж там усе добре... А через кілька днів він скликав прес-конференцію, яку транслювали по телебаченню, і сказав: "Попереду підуть жінки і діти, а позаду підемо ми, збройні сили"...
– ...пам'ятаю це дуже добре...
– ...і нехай вони спробують стріляти!..". Так ось, у той період вони використовували цю чеченську тактику вже проти нас. Якименко, Захарченко, Лебедєв, які потім втекли, говорили: "Ви тільки увійдіть..."
– ... а там народ підтримає...
– ..."усі вийдуть із хлібом-сіллю, і армія перейде на вашу сторону".
Під час штурму будівлі Луганської СБУ я не міг увести режим антитерористичної операції в регіоні, тому що дозвіл на це може дати тільки одна людина – начальник Антитерористичного центру. Але він до того часу був звільнений з посади і втік до Криму
– 6 квітня 2014 року, коли штурмували будівлю Луганської СБУ, ви як керівник обласного управління ввели режим АТО?
– Хороше запитання. Знову повернемося трохи назад. Щоб почати антитерористичну операцію, начальник обласного управління СБУ повинен доповісти про це керівнику Антитерористичного центру країни, і тільки він дає письмовий дозвіл на проведення операції або ж сам уводить режим АТО. Так ось, на період, коли в Луганську штурмували будівлю управління СБУ, у країні не було начальника Антитерористичного центру, оскільки ще 26 лютого Тоцького, який раніше обіймав цю посаду, зняли з посади начальника АТЦ – він до того часу взагалі втік до Криму.
– А нового ще не призначили?
– А нового не призначили.
– Хто повинен був його призначити?
– Призначає президент або виконувач обов'язків президента.
– ...тобто Турчинов...
– Так.
– А він не призначив.
– 26 лютого Тоцького звільняють, а в ніч на 27-ме відбувається захоплення Ради міністрів Криму...
– ...без начальника АТЦ...
– Звичайно. У нас у країні тільки начальник Антитерористичного центру має право ввести режим АТО – це єдина самостійна структура при СБУ...
– Ви зараз говорите сенсаційні речі! Тобто треба було захищати країну, а робити це було нікому...
– Саме тому 6 квітня, коли нас штурмували, я не міг увести режим антитерористичної операції в Луганську – у країні не було начальника Антитерористичного центру. Він був призначений тільки 7 квітня – це генерал Циганок.
– Група "Альфа" готова була допомагати вам захищатися від натовпу, який ішов вас штурмувати?
– Прийшовши на роботу в Луганську СБУ, я здивувався багато чому. "Альфа" – це бойовий підрозділ, призначений для виконання спеціальних завдань. Так ось, у Луганському управлінні СБУ його скоротили до неможливості, і налічував аж... 8 осіб!
– ...група "Альфа"?
– Так – одна на всю область! Причому надалі п'ятеро з них відмовилися виконувати поставлені завдання – сказали, що їхній внутрішній стан не дозволяє цього зробити.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ну а міліція? Її напевно було багато. Як поводився тепер уже колишній начальник Луганської обласної міліції генерал-лейтенант Гуславський? Він поспішив на допомогу?
– Ходімо за хронологією. 5 березня Харитонов проголошує себе "губернатором", 9 березня відбувається захоплення будівлі Луганської обладміністрації. Є навіть відео: перед строєм міліціонерів ходить полковник міліції, розмовляє телефоном, а потім дає команду, після якої міліція розходиться – і починається захоплення будівлі обладміністрації.
– Міліція розходиться?..
– Так, усе це на відео, і ми вивчали матеріали, щоб зрозуміти: як же так сталося, що 9 березня будівлю обладміністрації захопили?..
– Точно так само міліція розійшлася і під час штурму обласної СБУ?
– У державі є чіткий поділ функцій. Швець шиє чоботи, хліб пече пекар. Якщо їх не стане – будемо босими й голодними ходити. Так і в державі: за законом про міліцію, за охорону громадського порядку, недопущення захоплення адміністративних будівель, зокрема прокуратури, СБУ та держадміністрації, несуть відповідальність органи правопорядку, які називаються міліцією. Крім цього, є Кримінально-процесуальний кодекс, згідно з яким за масові заворушення і незаконне захоплення адміністративних будівель несуть відповідальність органи внутрішніх справ.
Так ось, 6 квітня, коли в Луганськ на заводських автобусах уже почали звозити робітників зі всіх підприємств...
– організовано...
– ...так, але тут ще є маленький нюанс – адже в Луганській області багато підприємств належали Російській Федерації. Так ось, 6 квітня саме росіяни привезли робітників на мітинги до Луганська. Вони трьома колонами, у супроводі співробітників міліції по боках, прийшли до будівлі управління СБУ. Тобто правоохоронці не зупинили...
– ...а привели...
– ...а привели їх туди! І ріденьку шеренгу солдатів строкової служби полку внутрішніх військ (не "Беркута", зауважте, а солдатів-строковиків) змели буквально за п'ять секунд.
– Скажіть, у Луганську зрадили Україні всі без винятку працівники органів міліції, СБУ, прокуратури?
– Не можу говорити ні про управління МВС, ні про прокуратуру. Про Луганську службу безпеки – скажу: понад 60 осіб з управління СБУ в Луганській області перейшли на бік противника і зараз працюють у так званому МДБ "ЛНР". Їхні прізвища відомі. Цих людей оголошено в розшук, проти них порушено кримінальні справи,і ними займається Служба безпеки України. Коли з Луганська виходили працівники місцевих органів СБУ і МВС, частина з них дезертирували і залишилися в "ЛНР". Але той кістяк, який захищав управління, досі служить, досі воює і захищає Україну.
– Вас захопили, допитували, відбили вам нирки, вас тримали в підвалі, і з полону ви втекли завдяки Миколі Цукуру, який, як я розумію, був вашою людиною, можливо, завербований СБУ... Потім він став заступником командира роти "Торнадо". Зараз Цукур перебуває в Лук'янівській в'язниці. Ця людина в чомусь виннна?
– За інформацією, якою я володію, вини його нема. Якщо рішення суду буде чесним, це підтвердиться. Звичайно, якщо він дійсно скоїв якісь злочини, він відповість. Але те, що йому інкримінували – через пресу та інтернет – у суді ж не підтверджено.
– Ви вважаєте, що справу сфабриковано?
– Так.
Затриманий 5 квітня 2014-го співробітник Головного розвідуправління Генштабу РФ Банних розповів, що приїхав на Донбас з метою перевірки готовності бойових груп. Найбільш підготовленими вони виявилися в Луганську та Донецьку
– Після захоплення Луганської обласної СБУ вас звільнили з посади. Чому?
– Про це треба, мабуть, запитати у керівництва, я про причини можу тільки здогадуватися. Можливо, тому що ми хотіли розібратися, чому з 26 лютого до 7 квітня 2014-го в країні не було начальника Антитерористичного центру, що не дало змоги ввести режим АТО...
7 квітня, коли мене звільнили з полону, начальником АТЦ України став генерал Циганок, який призначив мене начальником антитерористичної операції зі звільнення будівлі СБУ. Ми сформували штаб АТО, у мене, природно, з'явилися заступники (за законом це – і губернатор, і начальник обласного УВС, і прокурор, і голова МНС, прикордонники), і ми почали розробляти план звільнення будівлі СБУ. Хотіли штурмувати її за гарячими слідами, з 7 на 8 квітня. Але... відразу виникла купа запитань.
До Луганська з Києва прилетів голова СБУ Наливайченко і привіз із собою 120 бійців "Альфи", тому що в Луганську "Альфи" не було. Але перед тим як штурмувати будівлю, необхідно було оточити місце штурму, щоб не постраждали люди і щоб потім була можливість ловити тих, хто буде втікати. Необхідно було також відселити людей, чиї домівки були розташовані за будівлею управління СБУ.
– ...А зробити це було неможливо?..
– ...так, відселяє ж хто? Облдержадміністрація і міліція...
– ...а там – саботаж...
– ...і ніхто не відселив... Друге: я вимагав вимкнути воду, світло і газ – щоб була можливість штурмувати будівлю. Але вимкнення виробили лише на кілька годин. Потім, на нараді, губернатор доводив мені, що він не може зробити вимкнення на більш тривалий термін – адже там лікарня, там – люди... Ми також розраховували на 17 санітарних машин для вивезення поранених (під час бою поранені будуть завжди) – а машин немає. А в цей час до захопленої будівлі звозять будматеріали для барикади. Вимоги до Гуславського про те, щоб за допомогою міліції зупинити будівництво барикади, результату не дали.
– Харків, Одеса, Миколаїв, Херсон, Запоріжжя – ці міста, за задумом Росії, повинні були піти слідом за Луганськом, Донецьком і Кримом?
– Ще 5 квітня, коли проходила операція зі затримання основних керівників так званої Армії південного сходу, ми затримали співробітника Головного розвідуправління Генштабу РФ офіцера Банних, який намагався піти на ту сторону. Так ось, у процесі первинного допиту (це було розроблення центрального апарату), він відразу почав розповідати (це тільки у фільмах мовчать – хоча до нього ніхто не застосовував сили), що він приїхав для перевірки готовності бойових груп. Більш-менш готовими виявилися групи в Луганську та Донецьку, на відміну від Харкова, Дніпропетровська, Херсона, Одеси.
– Але ж був задум щодо захоплення цих міст?
– Банних видав нам імена всіх кураторів у Ростові і Москві. Так ось, за нашими даними (а в нас ще були і радіоперехоплення, і повідомлення розвідки), планували три етапи: перший – південний схід, другий – центр, третій – західні кордони – Львів, Івано-Франківськ...
– Тобто і до Києва збиралися дійти?
– Звичайно. Ніхто не збирався обмежуватися південним сходом.
– Їх цікавила вся Україна?
– Уся Україна.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Те, що сталося на Донбасі, без участі Росії було б можливе?
– Ні.
– Російські регулярні війська на Донбасі були, є?
– Вони як зайшли у 2014 році, так і не йдуть. Відбувається ротація... Не було б там російських частин, це "свято життя" закінчилося б уже давно.
– Коли в інтернет-виданні "ГОРДОН" вас запитали, чому з усіх затриманих у зоні АТО російських військовослужбовців в українському суді виявилися тільки Єрофєєв і Александров, ви відповіли: "Щоб дядько Вова Путін не образився". Що, Україна досі боїться його образити?
– Ну, що ж, давайте послідовно. Банних ми затримали 5 квітня, уранці 6 квітня його етапували до Києва. Але у вересні його чомусь віддають Росії на обмін. Як же так – дуже серйозний фігурант, який володіє інформацією величезної важливості?! Питання? Питання. Ще: Рельке, який координував увесь південний схід України з організації повстання...
– ...ви і його теж затримали?
– Ми затримали його 5 квітня, а наступного дня начальник обласної міліції Гуславський особисто вивів його за руку з ізолятора тимчасового утримання. У травні я мав честь очолювати спецгрупу, створену головою СБУ України, завданням якої було доставити Рельке до Києва. І ми його доставили з окупованої території. Але у вересні і його теж обміняли... Його, основного координатора, який володіє такою інформацією, кадрового співробітника російських спецслужб, водночас, до речі, ще й громадянина Німеччини, – віддали!..
"За часів Януковича, – сказала мені під час зустрічі одна цікава людина, – російської агентури в Україні було менше, ніж зараз"
– Наскільки велика кількість зрадників сьогодні в Службі безпеки України, які працюють на Російську Федерацію?
– (Задумався). Офіцерів управління, які займалися розробкою з виявлення, документування та затримання лідерів "Армії південного сходу", а також російського розвідника Банних, згодом зняли з посад і звільнили з органів СБУ...
– ...те, що ви розповідаєте, – це ж свідчення прямої зради інтересів України...
– Я відповім з гумором, гірким гумором. Зустрічався я якось з однією цікавою людиною, і коли я почав обурюватися: мовляв, щось не те відбувається в державі, треба вже визначитися – ми воюємо чи не воюємо, ми звільняємо територію чи не звільняємо (усі ці переговори – не те), вона мені сказала: "Саша, заспокойся, російської агентури за часів Януковича в Україні було менше, ніж зараз".
– Не кажучи вже про СБУ... У керівництві України "п'ята колона" Кремля сьогодні численна?
– Для того щоб говорити про "п'яту колону", потрібно подивитися на рішення, які ухвалюють Верховна Рада та Кабінет Міністрів України. У країні, де йде війна, робити народ ще біднішим, піднімаючи вартість комунальних послуг, – це свідчить саме за себе... Водночас народ, якому жити немає за що, віддає останнє, щоб армія могла захищати територіальну цілісність України.
– Росіяни дуже хотіли викликати вас до Донецька: спочатку якісь ваші однокласники пропонували вам зустріч, потім дійшли і до вашого батька-інваліда...
– ...так, у нього була відрізана нога...
– ...катували, примушували його викликати вас до Донецька, а коли він відмовився, його просто по-звірячому вбили... Я бачив цю фотографію, на неї неможливо дивитися без жаху... Скажіть, чому ви не вивезли батька до Києва? І як це вбивство сталося?
– Чому не вивіз?.. У той період ніхто не міг подумати, що там усе зайде так далеко. До того ж йому, хворій людині, без ноги, який переніс інфаркт, інсульт, фізично важко було б витримати переїзд. У машині везти його було не можна. Аеропорт не працював, на залізниці проблеми... А потім, коли справа дійшла до бойових дій, вивезти його вже було неможливо.
– Як його вбили, ви знаєте?
– Я володію інформацією, але не хотів би у прямому ефірі це озвучувати. Можу сказати одне: Господь усе бачить, і ті, хто це зробив, понесуть покарання. Якщо не на небі, то на землі – точно.
– Ви знаєте, хто це зробив?
– Звичайно.
– Ви помститеся їм?
– Я – ні. Господь помститься.
– В окупованому Донбасі тих, хто любить Україну, сьогодні багато?
– Скажу так... Якби завтра вранці, наприклад, виявилося, що Путін вивів звідти свої війська, це "свято життя" закінчилося б через тиждень – максимум, через місяць. Тому що основна маса населення Донбасу не сприймає ні бойових дій, ні "русского мира". У 2014 році, можливо, і була ейфорія – Крим відійшов легко, інформаційну атаку Росія провела на високому рівні. Вони говорили: "Подивіться, у нас усе добре, приходьте до нас – і ви будете жити прекрасно". Обіцяли шоколадні береги, молочні ріки... На цій інформаційній хвилі тоді й була ейфорія. Наскільки я знаю від жителів Донецька і Луганська, тривала вона до вересня–жовтня 2014 року. Тоді прихильників Росії на Донбасі була велика кількість. Сьогодні ж, коли стало зрозуміло, що відбувається, ситуація різко змінилася. Якщо забрати російські війська, уся ця шваль, яка залишилася...
– ...піде з ними...
– ...вони самі підуть. І все стабілізується. Не можуть люди довго перебувати під гіпнозом. Думаю, більшість народу на окупованих територіях Донбасу вже очікує, коли повернеться Україна.
– Останнє запитання. Україна за Донбас має боротися чи відпустити його з миром?
– Як у будь-якій сім'ї... Ви готові віддати свою дитину в рабство? Я не готовий. Це земля... Не нами створено цю державу. Історично завжди воювали за землю, за територію, за людей – не треба забувати, що на цій території є ще й люди! Як же можна їх взяти і віддати? Усе одно що віддати частину матері... Це стосується і Криму, і Донбасу. І якщо хтось ще думає, що на що обміняти, то народ не дозволить цього зробити.
– Тоді останнє запитання. Крим і Донбас повернуться до складу України? Так чи ні?
– Повернуться.
Записала Тетяна ОРЕЛ
