+13 Київ
У Вашингтоні зараз розуміють: перешкодою для переговорів є не президент Зеленський, а Путін
– Пане Петреусе, я дуже радий вітати вас на Київському безпековому форумі, організованому фондом Арсенія Яценюка. Ви чотиризірковий генерал, ви командували міжнаціональними силами в Іраку й Афганістані, ви були директором ЦРУ. Ви добре знаєте, що таке війна. Ця страшна війна між Україною й Росією ще надовго?
– Ну, на це запитання не може відповісти жодна людина. Звісно, це залежить від багатьох різних чинників, включно з продовженням підтримки з боку США, продовженням підтримки з боку Європи, збереженням здатності набирати, навчати й оснащувати додаткових українських військовослужбовців. Темп інновацій в Україні, які виявилися вкрай важливими на цьому полі бою, – справді передові, на межі можливостей адаптацій, новаторства і технологій. Чи зможе Росія й надалі витрачати сили з такими втратами від цієї війни? Для Росії загалом ідеться про ціле покоління, особливо молодих чоловіків. Майже 1 млн убитих і поранених. Із них, імовірно, приблизно 500 тис. не повернулися на передову – тобто були вбиті або дістали настільки важкі поранення, що не підлягають поверненню. Як довго Росія може це витримувати? Коли в російського Фонду національного добробуту закінчиться фінансування? Думаю, до речі, це станеться наступного року. Тож усі ці різні чинники, на мою думку, і визначать тривалість цієї війни.
Хтозна, можливо, з'явиться якась угода про припинення вогню. Хоча зараз не схоже, що Володимир Путін серйозно має намір вести переговори. На чому б я хотів наголосити: я перебуваю тут уже кілька днів, це мій шостий візит із 2022 року. Я, до речі, і сам перебуваю під санкціями з боку Путіна. За останні тижні відбулося кілька позитивних подій: зустріч у Римі між президентом Зеленським і президентом Трампом була дуже важливою. Угода щодо корисних копалин теж має велике значення. Той факт, що постачання зі США все ще стабільні й, імовірно, триватимуть щонайменше ще чотири – шість місяців. Українські сили, на відміну від минулого року, коли їм доводилося обмежувати використання важких артилерійських снарядів, зараз мають достатній запас артилерії. І постійні інновації. Я знову провів час із полком безпілотних систем Nemesis і побачив останні досягнення, яких вони досягли з безпілотними повітряними системами різних типів, а також із морськими безпілотниками. Один із таких морських апаратів нещодавно випустив дві зенітні ракети і збив два фронтові російські винищувачі Су-30. Усі ці чинники є вкрай важливими.
Європейські країни вперше з часів холодної війни дійсно серйозно ставляться до питань оборони. Президент Трамп зробив те, чого не вдавалося нікому, ясна річ, на тлі загроз із боку президента Путіна. І європейці тепер дуже серйозно ставляться до своєї оборони, навіть ті, хто не перебуває безпосередньо на передовій у Східній Європі. У мене є список усіх таких країн. Імовірність введення санкцій проти Росії зараз вища, ніж тиск на Україну. Україна демонструє готовність до переговорів. Росія – очевидно, ні. У Вашингтоні зараз це розуміють: перешкодою до переговорів є не президент Зеленський, а президент Путін. Чи можуть ввести додаткові санкції через це? Усі ці чинники, на мою думку, зараз відіграють позитивну роль – особливо на тлі тієї дуже невдалої зустрічі в Овальному кабінеті, після якої у багатьох із нас виникло велике занепокоєння.
Думаю, США не покинуть Україну. Є дуже-дуже сильна підтримка у значній частині виконавчої влади і, безумовно, у Конгресі США
– Воєнний злочинець Путін певною мірою був вашим колегою: ви були директором ЦРУ, він був директором ФСБ. Ви розумієте Путіна: чим він живе, чим він дихає? Чи розумієте ви логіку його вчинків і те, як він діятиме далі?
– Я думаю, що розумію. Дуже важко говорити про його майбутні плани, але ми знаємо, як він діє. Його жорстокість, те, як він поводиться зі своїми опонентами й суперниками… Здається, міністра оборони Боба Гейтса якось запитали, що він побачив, коли подивився Путіну в очі, і він відповів: "Щось на кшталт холоднокровного вбивці". І саме це він намагається вчинити з Україною: знищити її право на існування. Саме тому Україна й далі так разюче захищається. Експрем'єр-міністр Яценюк, як на мене, дуже влучно охарактеризував поточний стан України на початку конференції: "Україна – побита, але не зломлена, втомлена, але не виснажена". І, як мені здається, це дуже точно передає стійкий і рішучий дух України, що зберігається. Саме він не дав змоги Росії взяти Київ на самому початку. Саме він дав змогу українцям виграти битву за Київ, Суми, Чернігів, Харків, Харківську область тощо до того, як лінії фронту стабілізувалися. І саме ці дух і рішучість, незважаючи на втому від війни, дають змогу Україні продовжувати боротьбу і змушувати Росію платити колосальну ціну за нікчемні територіальні успіхи.
– Сполучені Штати – наш стратегічний партнер. США не покинуть Україну?
– Думаю, не покинуть. Є дуже-дуже сильна підтримка у значній частині виконавчої влади і, безумовно, у Конгресі США. Ми неодноразово чули, як члени команди президента Трампа наголошували на важливості НАТО, наголошували на своїй прихильності до забезпечення того, щоб, якщо угоди з Україною буде досягнуто, вона була міцною і справедливою. Це слова нашого держсекретаря [Марко Рубіо], котрий зараз також виконує обов'язки радника з нацбезпеки. Тож, на мою думку, є дуже серйозна підтримка з боку американського народу. Люди бачать, що Росія зробила з Україною. Вони бачать країну, що поділяє цінності, які ми високо цінуємо: демократію, ринковий капіталізм, свободи, які ми шануємо, і які Україна також обстоює і за які вже неодноразово боролася. І вони бачать контраст із Росією – клептократією, яку очолює людина, чия картина світу сповнена образ, реваншизму й історичного ревізіонізму, яка вважає, що найгіршою геополітичною катастрофою XX століття була не Перша світова, не Друга світова і не Велика депресія, а розпад Радянського Союзу. І вона відтоді намагається відновити його, найчастіше – під дулом пістолета.
– Великий друг України Ліндсі Грем заявив, що є проєкт законопроєкту про "пекельні санкції" проти Росії. За цей законопроєкт, за його словами, готова проголосувати двопартійна більшість. США готові натиснути на цю кнопку, щоб добити фашистську Росію?
– Як я вже згадував, Конгрес – і Палата представників, і Сенат – рішуче підтримують Україну. Законопроєкт сенатора Грема – наочне підтвердження цього. До речі, я його добре знаю. Він служив під моїм командуванням, здійснивши приблизно 12 відряджень тривалістю півтора тижня, коли був полковником ВПС США, а я командував в Іраку, у Центральному командуванні та в Афганістані. Ми знайомі дуже добре. Він ніколи не відступав у своїй підтримці України. Він прибічник президента Трампа, але водночас чітко підтримує Україну. Кількість голосів, які він має в Сенаті, достатня, щоб подолати вето президента, якщо це буде потрібно. Я не думаю, що він цього хоче, адже він близький до президента Трампа і підтримує його. Думаю, він хоче працювати з адміністрацією, із виконавчою владою, із самим президентом, щоб домогтися введення цих санкцій за підтримки Конгресу. І, як я говорив раніше, це зміна: раніше тиск був спрямований на Україну, вважали, що президент Зеленський не виявляє достатньої гнучкості у переговорах. Тепер же абсолютно зрозуміло, що це не так – і увага перемикається на Путіна. Я думаю, ви побачите посилення тиску, можливо, із новими санкціями, які посилять тиск на країну, у якої закінчуються кошти у Фонді національного добробуту.
Позитивні зрушення у відносинах між Україною та США повертають надію, яка похитнулася після зустрічі в Овальному кабінеті
– Обіймаючи найвищі посади у США, ви маєте стратегічні знання. У моєму розумінні ви вже трохи пророк. Ви знаєте, що буде далі?
– Майбутнє залежить – і залежатиме – від багатьох основних чинників. До речі, я в минулому професор економіки, і ми завжди починаємо будь-яку відповідь словами "це залежить від…". І в цьому випадку це справді так. Як я вже говорив, продовження підтримки США, посилення санкцій проти Росії, якщо їх удасться ввести, збереження боєздатності українських сил: набір, навчання, оснащення, продовження інноваційної діяльності з боку напрочуд ефективних українських військових підприємців, продовження європейської підтримки – яка також останніми тижнями має дуже разючий вигляд. Що буде, коли в Росії закінчаться гроші? Що станеться, якщо раптом російські матері й батьки скажуть: "Не віддамо сина", побачивши, як додому повертаються труни? У який момент російське суспільство скаже: "Мільйон убитих і поранених – це перебір"? Адже на полі бою це нічого не дає. Усі ці різні чинники, а їх безліч, і визначатимуть майбутнє. А щоб спробувати передбачити його, потрібно розглянути кожен із них, зрозуміти, що є найімовірнішим у кожному випадку, і зібрати все це в єдиний прогноз. І, як я вже згадував, позитивні зрушення, які ми бачимо у Вашингтоні, у Римі і не тільки, вкрай важливі. І, як на мене, повертають надію, яка похитнулася після зустрічі в Овальному кабінеті.
– Я хочу подякувати вам і у вашій особі уряду США й американському народу за те, що всі ці роки Америка стоїть поруч з Україною, за те, що Америка врятувала Україну. Якби не Америка, я впевнений, України як держави вже не було б…
– Це честь для всіх, хто любить свободу, особливо у США, підтримувати Україну в її боротьбі за виживання, у її війні за незалежність.
– Насамкінець хочу поставити вам просте (а може, і не просте) запитання. Якби ви опинилися в одній кімнаті з Путіним, і Путін запитав би вас: "Колего, що мені робити?" – що б ви йому відповіли?
– Іди у відставку!
