+1 Київ
Хвиля економічних протестів, що накрила Білорусь і особливо її регіони в лютому–березні, поставила відразу два запитання: звідки такий сплеск і як довго влада буде його терпіти? Про причини невдоволення – у минулому тексті, а відтоді викристалізувалася й відповідь держави.
Три тижні масових акцій змусили Олександра Лукашенка припинити на рік дію непопулярного декрету про дармоїдство, за яким усі безробітні мали щорічно сплачувати збір $190. Але білоруський президент не міг допустити того, щоб він виглядав поступливим, тому по комусь потрібно було завдати контрудар.
Підготовка перед бурею
Офіційне білоруське ТБ, а потім і сам Лукашенко пішли в атаку на лідерів опозиції, яка до того часу успішно очолила протести "недармоїдів". Загальний сенс риторики такий: гнів народу виправданий, президентський декрет – неідеальний, та ще й бояри-виконавці напартачили, але політики, які хочуть осідлати протест, маніпулюють болем простої людини і взагалі замислюють щось небезпечне. Силовикам наказали з'ясувати, хто стоїть за організаторами протестів і які жахи вони готують. Зрозуміло, що такі накази рідко віддають для того, щоб почути: "Ні, Олександре Григоровичу, все в країні спокійно, ви не мали рації".
Обидва кроки – антиопозиційний батіг і пронародний пряник – повинні були розділити протест, дискредитувавши його організаторів і переконавши незадоволених довіритися владі. Але не вийшло, наступні акції виявилися не менш масовими. Запас пряників був вичерпаний, і влада перейшла до повноцінного наступу. На акціях у регіонах почалися перші арешти лідерів опозиції та пересічних активістів.
Фото: EPA
Тут якраз і приспіла реакція силових структур на наказ розібратися. Спочатку прикордонники повідомили про спробу прориву з української сторони: нібито джип, набитий зброєю, довелося зупиняти зі стріляниною. Київ негайно спростував ці дані й опублікував протокол спільного засідання прикордонслужб, де білоруси визнають, що не можуть стверджувати про перетин таємничою машиною української частини кордону. Нескладно здогадатися, яка частина цієї історії потрапила до вечірніх випусків білоруського ТБ.
За різними каналами на повторі крутили наспіх зроблений фільм про підготовку Майдану в Мінську, половину якого займали кадри трупів і бомбардувань – від Сербії до Донбасу. Це була кампанія залякування та підготовки населення до жорсткої відповіді влади на сконструйовану нею ж загрозу.
Потім, відвідуючи один із заводів, Лукашенко розповів робочим про затримання десятків бойовиків, які готували казна-що під час майбутніх акцій протесту. Повідомлень про це ні від спецслужб, ні від родичів нібито затриманих іще не було, але арешти почалися того ж вечора.
Сумарно за свіжопорушеною кримінальною справою про підготовку масових заворушень затримали приблизно 25 осіб. Переважно це були члени правої організації "Білий легіон", що припинила існування 15 років тому, і нечисленного, але активного у вуличних протестах "Молодого фронту". Кожного вечора білоруське телебачення демонструвало нові виявлені схованки зі зброєю, іноді – страйкбольною, і кадри обшуків квартир, де на книжкових полицях були акуратно розставлені бойові гранати.
Паралельно відбувалися превентивні арешти активістів і політиків по всій країні. Превентивні тому, що момент істини готувався на День волі 25 березня, річницю проголошення Білоруської народної республіки у 1918 році. Цю дату білоруська опозиція та національно орієнтована інтелігенція відзначають щороку майже завжди дозволеною і спокійною ходою в Мінську. Наразі до Дня волі додалися соціальні протести, опозиція вирішила об'єднати приводи.
Влада пішла на безпрецедентні заходи, щоб знизити масовість підготовлюваної акції. Крім залякування по ТБ і арештів майже всього активу опозиції, на 25 березня у країні призначили обов'язкові суботники; школам доручили чимось зайняти своїх учнів і не випускати їх без розписки від батьків; в одній місцевій державній газеті дійшло до того, що астролог порадила людям усіх знаків зодіаку не брати участі в масових заходах у суботу.
Через зламані акаунти опозиціонерів у соцмережах публікувалися оголошення про скасування акції. За день до неї центральну площу Мінська почав патрулювати ОМОН з автоматами.
Фото: EPA
Міська влада вдалася до порушення закону, не давши заявникам акції відповіді про її дозвіл або заборону у встановлений п'ятиденний термін до Дня волі. Лише ввечері перед акцією вони запропонували провести її у віддаленому парку. Заявники очікувано відмовилися. У вечірніх випусках новин голова Мінська Андрій Шорець оголосив, що якщо так, то всі акції у День волі будуть вважатися незаконними.
Демонстративна брутальність
Наступного Дня волі на волі не залишилося жодного лідера або відомого активіста опозиції. У районі, де повинна була початися акція, закрили станції метро, почали перевіряти й зупиняти автомобілі.
Потім почалися розсіювання та затримання будь-яких груп людей, навіть якщо вони стояли без гасел і прапорів, але відмовлялися покинути місце. Якісь групи мітингувальників у декількох точках змогли об'єднатися в стихійні колони по одній–дві тисячі людей. Тоді центральний проспект Мінська перекрили внутрішні війська, а міліціонери в шоломах і з кийками почали затримувати всіх, кого встигали наздогнати. Усього в автозаках опинилося до тисячі осіб.
Усе виглядало так, ніби силовикам нарешті дали цілковиту свободу дій, дозволили випустити всю накопичену невдоволеність обмеженнями, які накладала на них відлига останніх років. Десь у середині розгону, під камери ще не затриманих журналістів, як на параді, перекритим проспектом проїхала колона міліцейської спецтехніки – від водометів і до броньовиків.
Те, що основним змістом демонстрації сили була саме демонстрація, стало ясно вже увечері 25 березня. Майже 80% затриманих відпустили без складання протоколів. На акції протесту в неділю зі 150–200 осіб узяли ще 20–30, грубу силу вже не застосовували.
Приблизно третина з усіх затриманих дістала адміністративний арешт, більшість покарали штрафами. Добу в основному давали молоді (щось на зразок щеплення) і превентивно затриманим протягом останніх годин перед акцією активістам і політикам.
Для порівняння: у грудні 2010 року, коли в Мінську жорстко розігнали багатотисячну акцію протесту, на добу загриміли майже всі 700 затриманих. Тоді злість влади була сильнішою, сьогодні реакцію постаралися зробити більш точковою.
Якщо протест удасться погасити вже застосованими репресіями, підвищувати їхню жорсткість просто заради куражу не будуть. Не стануть її й різко знижувати, інакше урок може бути не засвоєним. Певний відкат від максимального рівню жорсткості свідчить про те, що влада заднім розумом іще розуміє: відлига 2015–2017 років була не безглуздим заняттям, спалювати всі мости на Захід одним махом не можна.
Водночас укотре підтвердилася теза більшості білоруських політологів: якщо Лукашенко бачить у протестах загрозу стійкості своєї системи, то будь-які інші міркування, на кшталт геополітичних маневрів, відходять на другий план. Немає сумнівів, що якщо протести не зупиняться, то продовжаться і репресії, але все-таки зовнішньополітичний аспект цього разу не можна списувати повністю.
Фото: EPA
Гра триває?
Захід не поспішав із різкою реакцією протягом перших тижнів, коли в Білорусі стали затримувати політиків. Брюссель і кілька держав ЄС заявили, що стурбовані, і вкотре закликали Мінськ повернутися на шлях демократизації. Лакмусовим папірцем був очікувано призначений День волі.
Здавалося б, Білорусь провалила цей іспит. Вона знову потрапила до зведень світових ЗМІ як остання диктатура Європи, яка грубо розгоняє протестувальників. Але, судячи з реакції Заходу, червоної риски Мінськ не перейшов.
ОБСЄ, ПАРЄ та ЄС засудили розгін і закликали звільнити затриманих. Берлін, Лондон і Прага сказали, що у білоруської влади не було причин для такої жорсткості. Варшава натякнула, що змінить свій підхід до Мінська, якщо репресії триватимуть. Лише з Вільнюса пролунала конкретика: якщо з'являться нові політв'язні, можуть повернутися санкції.
У стриманої реакції колективного Заходу є кілька причин. По-перше, санкції проти Мінська за традицією прив'язані до наявності або відсутності в Білорусі політв'язнів. Тобто людей, засуджених на кримінальні терміни з політичних мотивів. Адміністративні арешти, як завгодно масові, звичайно, псують атмосферу, але перебувають нижче, ніж санкційні радари.
По-друге, у Брюсселі помітили сигнал, що білоруські силовики хоч якось стримують жорстокість репресій, а значить, не все безнадійно. Як будь-яким дипломатам, західним теж не хочеться знову викидати на смітник роки своєї роботи зі зближення з Мінськом через щось, що все ще можна списати на короткий спалах гніву.
Нарешті, після Майдану, Криму й Донбасу, міграційної кризи, зростання популізму з його брекзітами і Трампами, у європейських еліт серйозно знизилася планка домагань до своїх невеликих сусідів. Відмінники тепер не ті, хто швидко демократизується, а ті, хто не створює головного болю.
У такій системі координат кордон із білоруської сторони, який добре охороняється, і відсутність нових російських баз неподалік від Варшави здатні тимчасово компенсувати погані заголовки про Лукашенка у стрічці Euronews.
Чи означає це, що червона лінія для Білорусі змістилася? Насправді цього не знає ніхто. Такі лінії часто кресляться у момент їх переступання, а не до нього. І не факт, що Мінськ буде наполегливо підходити до цього рубежу. Очевидно лише, що для нового раунду ізоляції Олександру Лукашенку доведеться засмучувати Захід набагато триваліше та наполегливіше, ніж раніше.
|
Більше матеріалів на Carnegie.ru: |
