0 Київ
Наші герої не літають у космос, не роблять якихось наукових відкриттів. Вони шиють одяг, займаються фермерством, відкривають кафе і хостели, покидають столицю заради створення креативних просторів у депресивних містечках
– Ірино, розкажіть передісторію запуску проекту "Близький схід". Чому вирішили показувати схід України саме з такого ракурсу?
– Ідея такого проекту у нас зріла давно, але не вистачало ресурсів для її втілення – в Україні дуже багато гарячих, новинних тем. Тепер же у кореспондентів з'явилася можливість не тільки бути "групами оперативного реагування", а знімати у форматі story – про людей. І не лише на передовій, але і в тилу. Агентство США з міжнародного розвитку USAID, досліджуючи в межах проекту UCBI II інформаційні уподобання населення України, з'ясувало, що телеканал "112 Україна" і портал 112.ua – на топових позиціях, зокрема в зоні АТО. І запропонували написати грантову заявку для фінансування виробництва телевізійного продукту – на вибір із декількох форматів. Канал презентував проект циклу спеціальних репортажів про життя на сході України. І цю заявку затвердили.
– Сюжети проекту "Близький схід" тривають до шести хвилин. Чому обрали такий хронометраж?
– Подаючи заявку на грант, ми спочатку визначали, що сюжети будуть іти в межах новин, а там – жорсткі стандарти. Найкращі з відзнятих історій будуть розгорнуті в документальному фільмі, який фіналізує проект через півроку.
– За якими критеріями ви обираєте героїв проекту "Близький схід"?
– Наші герої – приклад для інших. Це люди з активною життєвою позицією, які продовжують жити на території, що постраждала від військових дій, або ж починають там нове життя, переїхавши з тимчасово непідконтрольних районів. По суті, вони будують бізнес або займаються соціальними проектами, як і інші люди на решті території України, але їм незрівнянно складніше. Вони втратили багато. Житло і нажите майно довелося покинути в окупації. Але вони не втратили почуття власної гідності, не опустили рук, не стали тими, хто чекає на допомогу від держави чи від власників заводів, шахт, пароплавів. Наші герої облаштовуються на новому місці, не покидаючи своєї області, або повертаються на малу батьківщину, звідки колись поїхали, освоюють нові для себе професії, шукають можливостей, щоб почати свою справу. Як казала героїня одного з наших сюжетів, життя там, де людина перебуває зараз. Не треба чекати – треба жити... Багато хто асоціює Донбас із війною, розрухою. А тут бачать інших людей: світлих, добрих. Ми сподіваємося, що ці сюжети також будуть поштовхом для тих жителів Донбасу, які хотіли б повернутися додому, на схід, але не вірять в успіх.
– У який спосіб ви відбираєте історії для сюжетів?
– Ми шукаємо героїв у соцмережах, через міжнародні організації та військово-цивільні адміністрації Донецької і Луганської областей. Перед першими відрядженнями журналісти побоювалися, що історії виявляться занадто простими. Так, наші герої не літають у космос, не роблять якихось наукових відкриттів. Вони шиють одяг, займаються фермерством, відкривають кафе і хостели, покидають столицю заради створення креативних просторів у депресивних містечках. Історії цих людей, безумовно, викликають емпатію у журналістів і знаходять відгук у глядачів. Правда, відгук різний. З одного боку – гарні показники перегляду циклу "Близький схід" в ефірі, переглядів на сайті і в соцмережах. З іншого – читаючи деякі коментарі, розумієш, що ботоферма працює. Люди з незрозумілими ніками і порожніми профілями пишуть негативні відгуки, і це теж маркер: якщо на нас спускають собак – значить, проект вартісний.
– Усі ваші герої почали свою справу, отримавши гранти? Чи є ті, які змогли розвивати бізнес без фінансових вливань зі сторони?
– Таких поки не було. Але якщо вони попадуться, це буде ще приємніший сюрприз.
– Яке походження цих грантів?
– Різне: як від міжнародних організацій-донорів, так і від місцевих адміністрацій (наприклад, грант від місцевої адміністрації дістав герой нашого першого сюжету – "куркуль" Сергій Свириденко). Брати зараз кредит, щоб почати свою справу з нуля, – ризикований захід. А система грантів відбирає найкращих: люди подають заявки, проходять бізнес-тренінги. Для багатьох це перший досвід підприємництва. Як правило, на гранти люди купують обладнання, орендують приміщення. Грант – це стартовий капітал. Дуже сподіваюся, що у наших героїв вийде побудувати бізнес, і в умовах сучасних українських економічних реалій вони не тільки виживуть, а й будуть розвивати свою справу. А у випадку з грантами на соціальні проекти – це потужний стимул для пробудження ініціативи, об'єднання людей заради кращого, цікавого життя.
– Як люди на сході дізналися про гранти?
– Інформація доступна на курсах перекваліфікації, на сайтах організацій, що їх надають. Світлана Агаджанян, наприклад, яка залучила кошти на ремонт фасаду рідної школи в Дружківці, а потім – на інші проекти, розповідала, що повідомлення про грантову програму їй потрапила на очі у соцмережі випадково, останнього дня подавання заявок. Вона подала – і виграла. І сприйняла це як знак – не зупинятися. Людина може знайти можливості, головне – як вона ними скористається.
– Чи залучають люди, які одержали гроші з фондів, своїх співвітчизників – тих, у кого немає такої хватки або не вистачає ініціативності?
– Багато наших героїв дає роботу іншим. Наприклад, "куркуль", фермер Свириденко – у нього працює кілька осіб. У центрі розвитку для дітей, який відкрила інша героїня у Слов'янську, поки працює один працівник – але з педагогічною освітою. У планах у неї відкриття таких центрів по всій Донецькій області, а відповідно – поява робочих місць. Якщо люди в змозі прогодувати себе і свою сім'ю, це вже добре, якщо можуть дати роботу ще комусь – додатковий плюс.
Один наш герой, у якого в Донецьку був бар, сказав, що його мрія – повернутися туди, поставити прапор України і запросити друзів
– Чому люди вирішують залишатися на сході, незважаючи на складність ситуації і розруху?
– З різних причин. У всіх героїв різні долі. Одні під час бойових дій виїхали, але недалеко, ближче до дому, сподіваючись, що скоро можна буде повернутися. Скоро не вийшло – і вони налагоджують життя за кілька десятків кілометрів від лінії розмежування. Інші змушені були повернутися, оскільки у батьків були проблеми зі здоров'ям, і їм потрібна була допомога. Є люди, які не хочуть орендувати житло на іншому кінці країни, якщо є дача або можна купити своє житло – хоч і напівзруйноване, зате недорого, відремонтувати і завести господарство.
– Герої проекту ображені на державу, від якої не одержують необхідної допомоги?
– Допомоги вони не чекають. Це активні люди, які спочатку вирішили для себе брати у свої руки життя, розуміючи, що це єдиний вихід. Одна з героїнь нашого проекту переїхала із сім'єю з Горлівки в Краматорськ і півроку витратила на пошук роботи. Її сім'я отримувала допомогу як переселенці. Але на ці гроші прожити неможливо, а до того ж – виростити дітей. Доводиться, як жаба, ворушити лапками в глечику з молоком, щоб якесь масло збилося. У межах проекту "Близький схід" вийде 48 сюжетів. І мені цікаво повернутися до героїв через якийсь час, подивитися, як розвивається їхня справа, відстежити реакцію їхнього оточення. Адже багато хто дивиться на цих людей як на дивних, таких, що виділяються. "Заздрісність", на жаль, є. Але ми сподіваємося, що проект надихне людей. Для нас же "Близький схід" – якась віддушина, тому що в інформаційному потоці мало позитивних новин.
– Які найнезвичайніші заняття людей на території Східної України вам траплялися?
– З точки зору будь-якої людини, яка живе в цивілізованій країні, усі заняття – нормальний бізнес, звичайна річ. Якщо не пам'ятати, що це територія і люди, які постраждали від війни. Наші герої – це не тільки підприємці. Є, наприклад, Катерина Донцова, директор луганського обласного Будинку дитини, який у 2014-му бойовики намагалися вивезти в Росію. Але жінка била в усі дзвони, скандал вийшов на міжнародний рівень – і дітей повернули в Україну, на підконтрольну територію. Так ось, ця директор, заслужений лікар, у віці вже, на новому місці також працює з фондами, грантами, хоча заклад і фінансує держава. Якщо є можливість залучити додаткові кошти для розвитку дітей, поки вони зможуть повернутися в сім'ю або знайти нову, чому ні? Усі наші герої усвідомлюють, що відповідальні не тільки за себе. Кажуть, що хочуть створити середовище, у якому вони самі і їхні діти будуть жити. Звідси бажання відремонтувати дорогу, зробити дитячий майданчик, розвивати "зелений" туризм. Так-так, туризм. На сході ж є і національні парки, і цікаві місця.
– Чи є у героїв бізнес-проекти, пов'язані з іншою частиною України?
– Поки це здебільшого локальний бізнес. Але багато хто продає свою продукцію через інтернет, пересилає поштою. Ми сподіваємося, що про наших героїв спецрепортажів дізнається велика кількість людей, і це піде на користь і їм, і глядачам. Тому ми так і назвали проект – "Близький схід" – про людей, близьких і географічно, і духом. Один наш герой, у якого в Донецьку був бар, сказав, що його мрія – повернутися туди, поставити прапор України і запросити друзів.
