ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Киянка Хорошунова у щоденнику 1943 року: Намагаюся не допускати до себе божевільних думок. Знаю: тільки допустиш – усе пропало

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Хорошунова: Зошит, ключ від сараю на місці. Узяли й пішли. Свою вину скинула з плечей
Хорошунова: Зошит, ключ від сараю на місці. Узяли й пішли. Свою вину скинула з плечей
Фото окупованого Києва з архіву штабу Альфреда Розенберга / reibert.info

"ГОРДОН" продовжує серію публікацій із щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на початок війни було 28 років. Сьогодні ми пропонуємо запис від 5 березня 1943 року.

5 березня 1943р., п'ятниця

Уранці Нюся в бібліотеці сказала, що Бенцинг не знає ще. Луїза Карлівна й Геппенер радять на роботу вийти. Добре поставилися. Приголомшені. Не можу більше сидіти так. Ідемо разом на Андріївський. Там подзвонила у дзвінок. Дзвонить. А двері відчинені. Увійшла, не думаючи. У коридорі картопля розсипана. Кімнати Тетяни замкнені на внутрішній замок. Моя відчинена. На столі пшоно й махорка розсипані. Шафи відкриті. Проте зошит, ключ від сараю на місці. Узяли і пішли. Свою вину скинула з плечей. Тоді до двірника. Говорить, сестра і Леля сказали, що я – квартирантка, чужа їм. Каже, що даремно зникла. Прізвище інше. А Лелине прізвище навіть не запитали.

Із Дунечкою склали якісь речі у вузол і у валізу. У шафі – з цукром банка, в коридорі – трохи олії та сало наше залишилося. Рухаюся, наче заведена, намагаюся не думати. За годину, що можна було, винесли з кімнати. Книжки залишилися. На ліжку Лелину ковдру залишила. Щоб кімната житловий вигляд мала. Будильник завела. Радіо вимкнула. Квартирантка!

Пішла до житлкоопу. Картку контрольну отримала. Андрухова, сестра Воробйової, хвилюється, чи не через підписи наших забрали. Заява з нашими підписами на Воробйову так у кишені у Степана й залишилася. Проте я ж знаю, що річ не в тім. Сім'я Воробйової поки що на місці.

Вечір. Знову ніч скоро. Цю ніч – у Шляпникових.

Заснути б! А ніч, як розпечена. І серця зовсім немає. Жахливі видіння гестапівських тортур. І стоять вони – всі три – перед очима. Шурка – як руку мені цілувала. Леля із сумними, втомленими очима. А Тетяна у своїй сірій сукні танцює на одній із вечірок.

Про Степана не можу думати.

Нічого не відомо. Нічого не можу зрозуміти. Намагаюся не допускати до себе божевільних думок. Знаю добре: тільки допустиш – усе пропало. І нікому вже ніколи не допоможеш.

Попередній запис у щоденнику від 4 березня.

Про особистість автора мемуарів щодо окупації Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику й журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації