$39.78 €42.31
menu closed
menu open
weather +7 Київ

Командувач Військово-морських сил ЗСУ Неїжпапа: В оточенні, у штабі командування ВМС у Криму, ми ненавиділи слово "тримайтеся". Що це за команда? G

Командувач Військово-морських сил ЗСУ Неїжпапа: В оточенні, у штабі командування ВМС у Криму, ми ненавиділи слово "тримайтеся". Що це за команда? Неїжпапа: Ми вже знищили 24 кораблі й один підводний човен російського флоту
Фото: ВМС ЗС України / Facebook

Чому Севастополь – не російське місто; як Росії вдалося захопити Крим і скільки було зрадників серед українців; як українські військові готувалися до повномасштабного вторгнення; чим була важлива деокупація острова Зміїний; як удалося потопити крейсер "Москва" й коли остаточно "втомиться" й упаде Кримський міст. Про це в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону розповів командувач Військово-морських сил Збройних сил України віцеадмірал Олексій Неїжпапа. "ГОРДОН" публікує повний текст інтерв'ю.

Російське лобі в нашому керівництві зробило все, щоб Україна не мала флоту взагалі

– Пане адмірале, доброго вечора.

– Доброго вечора.

– Я вас радий вітати. Ви народилися в Севастополі. Там закінчили військовий виш, там служили багато часу. Як би ви охарактеризували Севастополь тих часів?

– Народитися при Радянському Союзі... Це одне місто, а потім – інше, звісно, сучасне. При розпаді Радянського Союзу, ще коли я був у школі, ми носили українські значки. У мене був прапорець український. Він продавався в кіосках "Союзпечати". І все було цілком нормально. Тризуби ми малювали в себе в зошитах у Севастополі. І це не була велика проблема. Тому казати, що це було чисто російське місто, як пропаганда російська каже, – це неправда.

– Я часто бував у Севастополі, кілька разів на рік, напевно. Української мови не чутно було взагалі в Севастополі.

– Не чутно. Дійсно, це місто флоту з радянських часів. Коли військові моряки звільнялися по всіх флотах Радянського Союзу – Північному, Балтійському – вони на кінець служби приїжджали до Севастополя, щоб звільнитися в запас і залишитися там жити. Краще жити в Криму. Як у нас кажуть: "Краще служити на півночі Чорного моря, ніж на півдні Білого моря".

Усі мріяли, аби останні роки своєї служби провести у Криму й потім залишитися в Севастополі. Це місто пенсіонерів військово-морського флоту. З військово-морськими традиціями, закрите місто і при радянських часах, і місто, яке було підпорядковане безпосередньо Києву ще з радянських часів... Воно ніколи не входило у Кримську область, а потім – в Автономну Республіку Крим. Ну і, звісно, усе, що там відбувалося, – це пропаганда ще з радянських часів, царських часів, руського флоту... Оце пам'ятники, історія...

– "Легендарный Севастополь – город русских моряков".

– "Город русских моряков". Так, але сказати, що Україна взагалі там ніякого стосунку не мала, – це неправда. Нам подобалася ця країна. І я був гордий тим, що служу народу України. І дав присягу на вірність народу України, ніякому іншому народу я не присягав. У 1992 році. Для мене це українське місто.

– Пам'ятаю розподіл Чорноморського флоту, і про це ми багато спілкувалися з Леонідом Макаровичем Кравчуком, першим президентом України. І як з Єльциним у них були конфлікти через це. Але знаєте, що мені особисто не подобалося? Чому наші українські хлопці заробляють набагато менше, ніж хлопці з Чорноморського флоту Росії? Як на мене, Київ робив неправильно. Треба було, як мінімум, щоб була рівна зарплатня. Правда?

– Хіба то розподіл Чорноморського флоту? Російське лобі в нашому керівництві зробило все, щоб Україна не мала флоту взагалі. І, скажемо так, держава й керівництво держави не були зацікавлені, щоб узагалі флот був в Україні. Військово-морські сили – це останній вид Збройних сил України, який створився в 1992 році. Збройні сили створилися в 1991 році, а Військово-морські сили – у 1992-му. І тільки через те, що були українські офіцери, які мріяли про флот. Спонукали керівництво держави "будувати Військово-морські сили України". І багато людей з інших флотів Радянського Союзу приїхали до Севастополя служити. З Північного флоту, з Тихоокеанського флоту... Усі українці повернулися додому, щоб служити у Військово-морських силах України. Це правда. Мріяли про те, щоб створити флот.

Але керівництво держави не приділило тому уваги, м'яко кажучи. І дали нам ті кораблі, які забажали росіяни віддати. І не тільки кораблі – і місця базування, причали, і госпіталі, і заводи... І все було зроблено так, щоб ми були не у своєму порту, не у своєму пункті базування, а у приймах... Тобто Військово-морські сили України в Севастополі були у приймах, де господарював Чорноморський флот Російської Федерації. І це не змінювалося роками.

А що стосується заробітної платні – це не завжди було так. Я прийшов лейтенантом у 1997 році, й на кораблях у нас було все. У нас була заробітна платня, у нас було харчування, у нас було світло, вода й усе решта. Чорноморський флот РФ на той час, м'яко кажучи, голодував.

Командувач Військово-морських сил ЗСУ Неїжпапа: В оточенні, у штабі командування ВМС у Криму, ми ненавиділи слово Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Російський.

– Так. Не було світла на кораблях. Наш фрегат стояв, пам'ятаю, у заводі Орджонікідзе... У нас було світло – усе нормально, усе радувало. А навпроти стояли кораблі 68-ї бригади охорони водного району. Так звані МПК. Де не було світла на кораблях, тому що не було пального, нічого. І вони грілися на причалі... Бочки… У поганому районі. От чого варта служба в 1997 році. Але пройшли роки – і грошей у Росії ставало все більше, тому що бензоколонка працювала на повну.

Був фінансовий ресурс. Вони взялися після розпаду Радянського Союзу й пішли нарощувати свої спроможності. І, звісно що, готувалися до тих подій 2014 року заздалегідь, у тому числі й за рахунок заробітної платні. У 2010-х роках Чорноморський флот утричі підвищив зарплату офіцерів, старшин, матросів, на відміну від українських Військово-морських сил.

– Утричі.

– Але це тільки Чорноморський флот. Не Північний, не Балтійський, не Тихоокеанський. Вони знаходилися у відрядженні за кордоном, тому їм давали ці гроші. У місті був фінансовий дисбаланс дуже великий. Коли ми, офіцери, прибували, наприклад, у магазин, то були такі випадки... Офіцер мені скаржився, що приходить до магазину купляти якісь речі й продавчиня питає: "Ви що, український військовий?" – "Так". – "А, ну зрозуміло". Розвертається й іде. Скажімо так, у вас грошей немає – що з вами спілкуватися?

Але й у Чорноморському флоті було таке… По-перше, почали в Чорноморський флот відправляти офіцерів з інших флотів, робити ротацію. За будь-яке адміністративне правопорушення в Чорноморському флоті людину переміщали на інший флот. Моментально. Приклад: міліціонер зупиняє українського офіцера за порушення правил дорожнього руху... "А, зрозуміло, це наш. Виїжджай, вільний. Російського піймаю – наберу як можна більше грошей". У них було жорстке покарання за адміністративні правопорушення. Міліціонери як казали? Контрактник російський отримує багато грошей, одразу йде в магазин, купує найдорожчий телефон, напивається, падає у фонтан... Телефон забирають. І він знову сидить на кораблі й чекає наступної зарплати. Ось така обстановка в Севастополі була.

– Ми знаємо, скільки в нас було зрадників у Криму і в СБУ, і в МВС, і в органах влади, і, на жаль, у Чорноморському флоті теж. І керівників багато перейшло на бік Росії.

– Півтори тисячі.

– Ви завжди були проукраїнськи налаштованим, патріотом України. Ви керували українським флотом під час навчань Sea Breeze?

– Неодноразово, так.

– Для вас особисто, для флоту навчання з американцями – це була школа?

– Що стосується зради... Ми вийшли очищеними. Коли ми вийшли з Криму, мали таку фільтрацію, яку ніхто не може собі навіть подумати. Щоб розуміти, хто дійсно дав присягу своєму народові, а хто просто заробітчанин. Багато факторів насправді. Тому що у Криму багато сімей було спільних. Наприклад, брат служив у Військово-морських силах України, інший – на Чорноморському флоті РФ. Дружини й діти. Ніколи не скажу, що це виправдання того, що ти зрадив присягу народу. Це однозначно.

– Квартири в багатьох були?

– Квартири… Я виїхав із Криму на старенькій Mitsubishi з дружиною, із двома дітьми, з начальником зв'язку флоту… Виїхав із Криму з пожитками...

– І все залишилося там.

– Звісно. Питання не в тому. Питання в тому, кому ти дав присягу. А що стосується Sea Breeze: підходи інші зовсім. Багато кажемо про стандарти НАТО. Але стандарти НАТО – не на папері, вони в парадигмі сприйняття поставленої задачі й у відносинах між військовими. І, звісно, під час цих навчань багато чого офіцери навчалися не один рік. Це ж відбувалося не тільки вже 2014 року – такі навчання ж проводилися і до цього. Але на всіх вони повпливали.

У Криму було дуже важко розібратися, хто ворог, а хто побратим. Фронту немає. Ви знаходитеся у військовій частині, ваші близькі знаходяться в заручниках. Немає ні логістики, ні боєприпасів, ні зв'язку, ні управління. Тепер усе зрозуміло. Є Росія, яка хоче знищити Україну

– Анексія Криму відбувалася на ваших очах. Як це було?

– Дуже важко було зорієнтуватися насправді. Я повертався з Києва, бо навчався в цей час в академії Збройних сил України. Уявляєте собі: Майдан, я їду на автомобілі із севастопольськими номерами... Свій серед чужих, чужий серед своїх. Приїжджаєш до кордону з Кримом, де вже стоять російські десантники, "Беркут", який перейшов на бік Росії, якісь козаки й решта. У тебе в багажнику купа українських форм, посвідчення офіцера. Ти їдеш у Крим, який уже майже захоплено. І тому це було дуже складно.

Уже в оточенні, коли опинився в штабі командування ВМС... Слово, яке ми ненавиділи взагалі, – "тримайтеся". Що це за команда? "Дійте згідно зі статутом". Ну добре, згідно зі статутом, а що значить "тримайтеся"? Важко це було сприйняти. Але розумієш серцем, що ти не можеш зрадити свій народ і свою службу. А поруч із тобою товариші, які з тобою служили багато років, – вони тікають. Або кажуть: "Усе, ми залишаємося". І так втрачаєш одного, другого, третього, п'ятого, 10-го, 20-го – і не розумієш, чому так відбувається. Складно, дуже складно.

– А ви могли припустити теоретично навіть, що Крим може відійти на той час до Росії?

– Та я й тепер не припускаю, що він відійшов до Росії. Він український у будь-якому випадку. Я цього взагалі не припускаю.

– Ви були з 2020 року командувачем Військово-морських сил України. Як ви готувалися до повномасштабного вторгнення Росії? І чи вірили взагалі, що воно може статися?

– Було вже простіше для мене як командувача. У Криму було дуже важко розібратися, хто ворог, а хто твій побратим. Тут усе зрозуміло, чітко, без ніяких припущень. Навіть на сході, коли була АТО/ООС, уже зрозуміло. Там знаходиться Росія, вона наш ворог, там іде фронт, тут ми. У Криму було значно важче це зрозуміти. Де фронт? Фронту немає. Ви знаходитеся у військовій частині, ваші близькі знаходяться в заручниках, тому що ви оточені. Ви не можете розуміти ні логістики, ні боєприпасів. Немає ні зв'язку, ні управління. Повне нерозуміння процесів. Тут усе зрозуміло. Тут є Росія, яка хоче знищити Україну. Вона буде нападати. Звісно, що у 2022 році все йшло до цього.

– А ви розуміли, що буде війна повномасштабна?

– Російська Федерація створила потужне угруповання кораблів, причому ці кораблі були не тільки Чорноморського флоту, але й Північного, і Балтійського флотів, і Каспійської флотилії. Створено повномасштабне десантне угруповання. З 2014 року Чорноморський флот поповнювався найновітнішими кораблями Російської Федерації. Усі зусилля Росії фінансові були направлені на Чорноморський флот після анексії Криму. Дві задачі: це повний контроль Чорного моря і, звісно що, Крим – це база для інтересів Росії у Середземному морі. Тому й усі нові кораблі – носії "Калібрів", шість підводних човнів – із 2014 року поставлено до Чорноморського флоту. Три нові фрегати, ракетні катери, протимінні кораблі. Різноманітні катери приходили до складу Чорноморського флоту майже кожні декілька місяців. Окрім цього, ЧФ РФ не вистачало десантних спроможностей – це було набрано з інших флотів. На момент лютого Чорноморський флот був спроможний здійснити десантну операцію в Чорному морі з висадкою одночасно посиленої бригади морської піхоти. Морська десантна операція – це найскладніша операція на морі. Це не тільки десантні кораблі, які везуть морську піхоту. Це і протимінні кораблі, які здійснюють протимінний захист, це й кораблі вогневої підтримки, кораблі з авіацією, авіація, ППО. Потужна операція, повномасштабна висадка. Вони вже були готові до цього.

Командувач Військово-морських сил ЗСУ Неїжпапа: В оточенні, у штабі командування ВМС у Криму, ми ненавиділи слово Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– І що вони хотіли? Який план був? Одеса?

– Південь...

– Миколаїв, Одеса, Херсон.

– Будь-яка морська операція або десантна операція – це не основна операція на суходолі. Вона, як правило, виступає як підтримувальна, як розвиток успіху на суходолі. Якби Миколаїв не вистояв, якби 80-та бригада десантно-штурмових військ України не зупинила у Вознесенську десант Російської Федерації й логістику, яка на той час була знищена нашою артилерією, дронами... Якби вони змогли взяти або в напівкільце, або в кільце Одеську область, то, звісно, десант би відбувся, однозначно. І вони були готові до цього. Захопити повністю південь. А далі розвивати успіх на північ.

– У вас за місяць, припустімо, за два тижні до початку повномасштабної агресії було відчуття, що все почнеться? Чи, може, були думки, що минеться?

– Вони ж не перший раз це робили. Проводили психологічну операцію. За рік до цього проводили такого роду заходи. Але в будь-якому випадку ми військові – ми повинні були бути до цього готовими. Але питання розпалювалося дуже... Особливо в порівнянні з попереднім разом. І тому було прийнято вже на півдні рішення головнокомандувачем створити певні угруповання. Уже, як кажуть, по-бойовому. І вони були створені до повномасштабної агресії на півдні. Не тільки на півдні, а й на півночі, і на сході держави, які й так уже були. Але на півдні теж були створені угруповання Військово-морських сил і безпосередньо оборони півдня, у яке входило кілька частин, підрозділів... Це було централізоване управління. Тобто ми вже були готові.

– Острів Зміїний, який Україна так мужньо відстояла, – яке його значення принципове? Цього маленького острова.

– Цей острів знаходиться на підході шляхів до так званих портів Великої Одеси. Із цього острова можна контролювати весь шлях до портів Одеси, Миколаєва, звісно, і Південного, Чорноморська. Тобто портів Великої Одеси й Миколаєва. Це перше. По-друге, контролювати вхід у річку Дунай. Із цього острова можна було повністю контролювати весь суднохідний шлях до України на Чорному морі. Тому він дуже важливий. Із цього острова можна було здійснювати підготовку до захоплення Бессарабії в тому числі. Як плацдарм, підскок, майданчик і таке інше. Багато значення до цього він мав. Та й має зараз.

– Усі українці особливо так почали пишатися нашою армією, нашим флотом після знищення крейсера "Москва". Як вдалося знищити цей потужний крейсер?

– Була створена ракетна програма, затверджена президентом Зеленським. КБ "Луч" почав робити цю ракету, ми проводили державні випробування цієї ракети. Я був головою комісії з прийому ракетного комплексу "Нептун". Так сталося. У 2019 році почав цю роботу. Ще до того, як був призначений командувачем. І у 2020 році ми прийняли цей комплекс на озброєння. Успішними ракетними пусками. Росія не думала, що ця ракета буде настільки вдала... І що взагалі в нас буде крилата ракета. Що ми увійшли в елітний клуб держав – морських держав, – які мають власні крилаті ракети. Не більше семи країн є у світі, які мають крилаті ракети власного виробництва, морські крилаті ракети. І Росія, звісно що, розуміла, що ми не здатні на це. Самовпевненість якась.

Із початку 2022 року Військово-морські сили повинні були отримати перший дивізіон цих крилатих ракет. І у квітні – початок, так звані кваліфікаційні стрільби. Тобто вже ракети, які стоять на озброєнні, повинні пройти кваліфікаційні пуски для того, щоб зрозуміти, що ця партія готова до бойового застосування як засоби бойового чергування. І так співпало, що ми ці кваліфікаційні пуски відпрацювали по нормальній, реальній цілі. Але це дуже складна робота. Можу тільки сказати: все, що було зроблено, – це було зроблено винятково силами й засобами Військово-морських сил Збройних сил України. 

– Ваша емоція, коли "Москва" пішла на дно?

– Звісно, що радість.

– Ейфорія була?

– Дуже коротка. Коли у вас під боком загальний нагробний ордер із багатьох кораблів, які вже другий місяць тероризують усю країну й готуються до висадки... Зробив роботу – порадів – поїхали далі. Отаке було в мене почуття… Мені почали всі телефонувати: "Вона затонула чи не затонула? Що там трапилося?" Я говорю: "Слухайте, я ще туди не доплив – не можу подивитися, втонула вона чи ні". У деяких конфліктах на морі кораблі тонули тижнями. Ви уявляєте, що таке крейсер, у який потрапило дві ракети?

Коли влучили в "Москву", не розуміли, що конкретно відбувається. А потім написав смс командувач 6-го флоту США: "Олексію, гарно горить"

– Флагман.

– Він дуже великий за розмірами. У нього живучість дуже потужна. Я не знаю, скільки ракет потрапило в нього. Чи дві – я не можу вам підтвердити. У нас були деякі моменти, у яких ми могли зрозуміти, що потрапили. По-перше, ми зрозуміли, коли корабель став у дрейф. І до нього пішли всі кораблі на максимальній швидкості, щоб рятувати. Там був такий рій... Хвилювання, скромно скажемо, в ефірі. Що незрозуміло, що з ним щось трапилося. І вже кілька годин він не рухається. Він дрейфує й біля нього багато кораблів. Значить, ми попали точно. А потім написав смс командувач 6-го флоту США і сказав: "Олексію, гарно горить".

Він каже мені: "Гарно горить". І я йому відповів: "Тепер твоя черга". Він посміявся. Це жарт був. Уже на наступний день ми намагалися подивитися. Але хмарність була дуже низька – важко було щось подивитися... Але ми глянули, що, дійсно, велика пожежа і видно на багато кілометрів, що там щось відбувається. А потім уже отримали повідомлення майже з офіційних джерел Російської Федерації, що відбувається. Хоча в нас певні перехоплення були. Потім склали картинку всю. Та це вже історія, яку можна розповідати пізніше, після нашої перемоги.

– З того часу потопили ще багато кораблів Чорноморського флоту. А скажіть, будь ласка, скільки відсотків Чорноморського флоту Росії стали вже підводним флотом?

– 24 кораблі й один підводний човен. У них спочатку було 137 кораблів. Не беремо судна забезпечення, невеличкі катери. 24 і мінус підводний човен. Достатньо високий показник. В основному десантні кораблі. 

– Великі десантні кораблі?

– Великі десантні кораблі – три одиниці. Підводний човен – це подія! Пілоти Повітряних сил – герої! З радістю готовий прийняти їх у Військово-морські сили, але Олещук, звісно, не віддасть ніколи. Микола Миколайович дуже потужний генерал, він захищає наше небо. Вони зробили потужний внесок у боротьбу на морі. Перший підводний човен, який був знищений у доці в історії світової війни, та ще й носій "Калібрів". Це дуже серйозна втрата. Десантні кораблі, кораблі логістичного забезпечення, катери десантні. Більшість – десантні кораблі. І нещодавно...

– "Ивановец".

– Так, знищили ракетний катер. Це достатньо старий катер, але він має потенціал для знищення кораблів. Ракета "Москіт" – потужна. Дуже складно збивати її. Але він старий. Я думаю, якби не війна з Україною, вони б його списали.

– І ЧФ РФ побіг із Севастополя до Новоросійська? Чи хтось іще в Севастополі залишився?

– Багато факторів на це вплинуло. Це питання наявності у ВМС України ракетної зброї дальньої дії, яка може бути застосована майже впритул до Севастополя. Це наша ситуаційна обізнаність. Ми розуміємо, де вони знаходяться. Це застосування дронів і нами, і Службою безпеки, і Головним управлінням розвідки. І, звісно, удари Повітряних сил Збройних сил України. Змусили противника покинути головну базу, тому що це небезпечно для постійного знаходження. І основні сили флоту, особливо носії "Калібрів", десантні кораблі не базуються зараз там. Вони переміщені до пункту базування Новоросійськ.

– І до Очамчире, до Абхазії?

– В Очамчире вони ще поки нікого не базують. Іноді в Сочі. Вони там переміщують кораблі між собою.

– Але ж там важко. Найкращі умови в Севастополі?

– Севастополь будувався як база військово-морського флоту ще за Катерини. У першу чергу Севастополь дуже захищений від погодних умов.

Командувач Військово-морських сил ЗСУ Неїжпапа: В оточенні, у штабі командування ВМС у Криму, ми ненавиділи слово Фото: armyinform.com.ua

– З усіх боків.

– З усіх боків. Найцікавіше – окрім західного вітру. Так співпало. Західний вітер – тільки той вітер, від якого Севастопольська бухта не захищена. Були просто такі випадки, коли дуже потужні шторми західні в Севастополі, хвилі майже перехилялися через хвилеломи. Востаннє це було у 2007 році. Майже всі кораблі там пошкодило. По-друге, це логістичний хаб потужний. Склади боєприпасів знаходяться у штольнях.

– Балаклава, так?

– Балаклава – ні, це вже більше музей зараз. Немає там базування ніякого взагалі.

– Підводних човнів немає?

– Немає в Балаклаві підводних човнів.

– Я ще застав, коли вони там були.

– Це підводні човни, які були в 50–60-х роках. Зроблене там місце базування підводних човнів. Там повинні були базуватися підводні човни малого й середнього класу. До 12 малих підводних човнів повинні були зайти в штольню. Будував Московський метрополітен цю споруду. Там розміщувалися малі й середні підводні човни. У Севастополі – основна база. Звісно, це госпіталі, це заводи ремонтні, це навчальні заклади. Це такий великий хаб військово-морського флоту, безпечний для базування, для забезпечення й так далі. Звісно, Новоросійськ не підходив для цього. Хоча вони казали, що будували цю базу, але для базування флоту, який себе відносить до того, що впливає на обстановку в Середземному морі, а це потужний має бути флот – звісно, це не дуже вдало.

Крим сам по собі, як казали в радянські часи, непотоплюваний авіаносець. Це місце базування авіації морської, винищувальної, бомбардувальної. Звісно, вони ніколи не хотіли вилучатися з Криму, тому що для них це дуже важливо для впливу не тільки на Україну безпосередньо, а це вплив на Середземне море. У східній частині Чорного моря базувати такий флот у таких розмірах – дуже важко. Грошей треба стільки, що не знаю. У них поки що може й не бути.

– У нас є щось, щоб знищити залишки цього Чорноморського російського флоту?

– Будь-який командувач вам скаже: "Конечно, нет". Тому що командувачу треба ще. Тому сказати, що в мене все є – і нам більше нічого не дадуть. Але щось є.

– Але зброя є якась?

– Але щось є і буде, я б так сказав.

– Яка зброя вам потрібна? Про що ви мрієте? 

– Що треба, щоб знищити противника на морі?

– Так, геть знищити. Усе, що є.

– Треба мати дві спроможності: знати, де він, і мати можливість його там знищити. Що для цього потрібно? Усе, що треба флоту мати, потужне. Мати ракети на велику відстань, систему цілевказання, кораблі – носії крилатих ракет. Треба мати безпілотники, які спроможні нести зброю на великих відстанях. Багато чого треба, щоб упевнитися, що ми спроможні "обнулити", як кажуть.

– Морські дрони, які робить Україна, – це потужна зброя?

– Так, звісно. Вони мають вплив на морі. Не скажу, що це ліки проти всього. Як хвора людина, знаєте, одну таблетку випила – і все, одразу стала здоровою. Звісно, що дрони зараз мають дуже великий вплив. Не тільки вони, звісно, але це зброя, яку не очікував противник точно. Мати таку загрозу з моря, як морські дрони. Це 100%. Але він пристосовується до цього й сам розробляє, намагається розробляти такі засоби.

Перемога для мене? Коли зранку прокинетеся і зрозумієте, що ніколи не почуєте сигналу повітряної тривоги. Коли у вашій родині дитина забуде, що таке обстріли

– Можна бити по об'єктах морських, військових об'єктах у Криму західною зброєю?

– А чому ні? Ви ж бачили це. Микола Миколайович зробив нормально Storm Shadow у Харкові та області регулярно. Я думаю, це в новинах усе є. Доводиться якось відповідати за це. Звісно, так воно і здійснюється.

– Кримський міст теоретично покійник? Не буде його? Ви знаєте, як це робити?

– Так.

– Яка прекрасна відповідь! Дякую за настрій! Коли настане його час, ви знаєте?

– Я думаю, що недовго чекати залишилося. У цьому році – точно.

– У цьому році точно Кримського мосту не буде?

– Думаю, так. Уся відповідь.

– Крим будуть звільняти наші війська після того, як ляже Кримський міст, чи до?

– Важко сказати. Як буде складатися ситуація на фронті та як усе буде відбуватися. Прогнозувати дуже важко.

– Ви розумієте, яким технічно буде звільнення Криму? Я не прошу в жодному разі казати про це подробиці якісь. Але у вас розуміння є?

– Звісно, є.

– Ви знаєте, що за чим?

– Так.

– І хто за що буде відповідати?

– Це буде знати верховний головнокомандувач і головнокомандувач Збройних сил. Я буду втаємничений тільки в те, у що я маю бути втаємниченим у цьому плані, звісно. Це ж військова справа. Ми люди військові – ми виконуємо накази.

– Наші генерали кажуть, що, перш ніж піти на Донбас, треба звільнити Крим. Ви згодні із цим?

– Думаю, це повинна вирішити людина, яка за це відповідатиме. Тому казати, що перше, що друге – це не моя прерогатива. Для цього є керівництво. Ми повинні вертикаль управління залишати завжди, інакше це перетвориться на базар. Тому як буде прийняте рішення, так воно й буде виконуватися.

– Яким ви бачите продовження війни?

– Відповідь дам таку, щоб зрозуміли. Вінстон Черчилль колись сказав: "Перемога може бути дуже швидкою, але ви не повинні на це сподіватися. Шлях до перемоги може бути легким або складним. Але цей шлях ми з вами повинні пройти до кінця". Отак і буде. У нас усі мріють: "Давайте завтра переможемо". Ми – наш народ, наша країна – повинні пройти цей шлях до кінця. По-іншому не буде. 

– Що ви думаєте про мобілізацію і, власне, про закон про мобілізацію?

– Закон пишуть люди, які за це відповідають. Звісно, що мобілізаційний ресурс у державі має працювати на перемогу. Усе, що є в державі, повинно робити так, щоб ми перемогли. Для цього має бути ресурс і людський, і фінансовий, й економічний. Усе це повинне працювати на те, щоб ми перемогли. Інакше не буде України. 

– Постать головнокомандувача генерала Залужного якою вам здається?

– Це його місія, мабуть. Не кожній людині вдається в житті стати такою людиною в країні в такий час. Це дуже велике випробування для людини, яка все життя віддала Збройним силам: від хлопця-курсанта до повного генерала, який служить народу України все своє життя. І зараз за ним є люди, за ним є країна. Тому, звісно, дуже важка доля. Перемогти, по-перше, внутрішнє, потім – зовнішнє. Перемогти свої почуття. Це важко. Я навіть не уявляю, як це: бути головнокомандувачем Збройних сил. Я вже не говорю про верховного головнокомандувача, який узагалі керує цією державою. Дуже важкі випробування для будь-якої людини. Дуже просто збоку знаходитися, дивитися, що там відбувається, і робити якісь висновки. А на цьому місці бути дуже важко.

– Генерала Залужного відправлять у відставку, як ви вважаєте?

– Це рішення президента України, тому що він має на це повноваження. Він призначає головнокомандувача, він його звільняє. Це його право по закону. Тому коментувати більше нема чого. Так як і мене призначає і звільняє. Ми люди військові – ми виконуємо накази. 

Командувач Військово-морських сил ЗСУ Неїжпапа: В оточенні, у штабі командування ВМС у Криму, ми ненавиділи слово Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Що таке перемога особисто для вас? Сьогодні, учора й завтра будуть казати: "За нашу перемогу п'ємо", "Зустрінемося після перемоги". А що таке для вас перемога?

– Перемога для мене? Коли зранку прокинетеся і зрозумієте, що ніколи не почуєте сигналу повітряної тривоги. Коли у вашій родині дитина забуде, що таке обстріли, коли не треба буде спускатися в підвали. Коли всі українці будуть вільними людьми. Коли територія України буде в тих кордонах, які повинні бути. І всі українці, які нас там чекають, повернуться додому. У тому числі Крим. Я вдома не був 10 років. Я хочу, щоб моя мала батьківщина повернулася додому. От для мене що таке перемога.

– Як, на вашу думку, перемогти Путіна?

– Ми не Путіна перемагаємо – ми перемагаємо всю країну. Тому що з нами не Путін воює, з нами воюють люди. Але, звісно, він керує цими людьми. Я вже казав, що ми повинні бути настільки могутніми, щоб він зрозумів, що це продовжувати немає сенсу. Ні економічно... Його безпека буде під загрозою. Його життя під загрозою, його активи під загрозою – і всіх його підручних. І взагалі, існування Росії під загрозою. Тільки це може зупинити його. Він буде торгуватися, як кажуть, робити "жести доброї волі". Як це він зробив на Зміїному, у Херсоні, Києві, Харкові й інших містах. Що таке "жест доброї волі" росіян, ми чудово знаємо. 

– Я розумію, що ви не ясновидець, але запитаю. Коли закінчиться війна?

– Я відповів на це запитання словами Вінстона Черчилля.

– Час який?

– Своєчасно. Знаєте, як військові відповідають: коли буде час. Я відповів вам словами Черчилля. Там чітко прописано. Ми просто повинні перемогти й дійти до кінця. Завтра, післязавтра, але ми повинні перемогти.

– Ви втомилися? Ви особисто втому відчуваєте від того, що кожного дня керуєте флотом, приймаєте важливі рішення? Ціна помилки – височенна. Утома є?

– Яка втома? Немає ніякої втоми. У нас робочий режим. Знаєте, коли... Це треба прослужити. Наприклад, на кораблі коли служите, ви маєте чіткий розклад дня. Заступаєте на вахту чотири через вісім. Чотири години ти стоїш вахтою офіцера, чотири години ти не спиш, чотири – відпочиваєш. І служба йде в кайф, тому що все чітко і зрозуміло. Тут теж другий рік підряд чітко і зрозуміло все, що ти робиш. І для чого ти це робиш. І для кого ти це робиш. Тому втома фізична, моральна – звісно, вона присутня. Але такого, щоб вона впливала на виконання твоїх задач, немає.

– У вас дуже добре почуття гумору. Це в кого? У когось із батьків?

– Така присказка є: "Не служил бы я на флоте, кабы не было смешно". Без гумору служити на флоті неможливо. Особливо коли ти в морі кілька місяців і бачиш одні й ті ж обличчя, якщо не будеш усміхатися, просто зійдеш із розуму. Тому це звичка вже, усміхатися.

– Гумор допомагає, правда?

– Звісно. Тим більше, ми ж зараз в Одесі знаходимося.

– Коли вас у Росії назвали "іноагентом", ви теж із гумором це сприйняли?

– Це визнання. Це як подяка, мабуть, для військовослужбовця, що мене включили в коло осіб, які роблять свою роботу так, що противнику це не дуже подобається.

– Коли станеться перемога, у тому числі багато завдяки вам, що ви зробите? Коли дізнаєтеся: усе, перемога, кінець війни. У першу чергу.

– Обов'язково поїду в Севастополь. Мені дуже хочеться зайти на кораблях свого флоту в це місто. У наше місто. Це перше, що я зроблю. Я зайду на кораблі Військово-морських сил ЗСУ в Севастополь. Це моя мрія.

– Я бажаю вам, собі й усім українцям здійснення вашої мрії. Дякую вам за те, що ви є, за те, що так служите Україні. До перемоги!

– До перемоги! Дякую вам.

– Дякую.

– Тихої ночі!

– Дякую. Слава Україні!

– Героям слава!

Відео: В гостях у Гордона / YouTube