Комаровський: Найближчі два тижні будуть вирішальними G

– Євгене Олеговичу, добрий вечір.

– Здрастуйте, Дмитре Іллічу. Радий вас бачити. Шкода, що так. Хотів особисто, але гаразд (інтерв'ю записали за допомогою відеозв'язку).

– Вам аби випити, Євгене Олеговичу.

– Мене і так уже через тебе обзивали негарними словами. Тому що ти наші останні дві зустрічі прямо позиціонував, що ми тут із тобою... Коротше, давай до справи. Сьогодні не п'ємо. Усе.

– Валіть на Чехова все.

– Так я всім кажу, що це ти. Я взагалі не п'ю.

Скріншот: Дмитрий Гордон / YouTube

– Євгене Олеговичу, ви знаєте, я донедавна думав, що найпопулярніша людина в нашій країні – це Володимир Зеленський. Але від початку епідемії коронавірусу виявилося, що, напевно, усе-таки ви. Як ви до цього ставитеся?

– Ой, я так хочу спати, Дімо, ти собі не уявляєш... Я тобі скажу чесно. У моєму житті такого ще не було: у мене вчора вранці було 300 листів у пошті, які були ще не відкриті.

– Може, не треба відкривати?

– Ну не виходить. Тому що я розумію чудово: якщо зараз вчасно дати людям відповіді на запитання, можна зменшити просто величезну кількість дурниць, які люди коять. Зараз з'явилася якась абсолютно небачена кількість шарлатанів, які постійно людям намагаються упхнути щось у мізки. А люди зараз, як ти розумієш, дуже вразливі. І мені щоразу надсилають: "Лікарю, мені сказали шість разів на день крапати в ніс перекис водню – і вірус, там..." Це не жарти. Якщо вже дійшло до того, що одна писала, що вона маже ніс сушеними собачими какашками – і від цього чхає й віруси до неї не підходять, – то треба жувати імбир усім.

– Почекайте. Хоч сушеними?

– Сушеними, так, так. Вони не мають бути свіжими – мають бути сушеними. І тому я тобі навіть скажу, що... у мене знаєш, який сьогодні день? Я буквально пів години тому зайшов у дім, я тобі чесно скажу. Я побачив уранці, що я не можу собі дозволити [не відкривати листів]. Якщо я сьогодні не працюватиму, не відповідатиму на запитання – я просто зашиюся потім. Розумієш? Я взяв двох колег – і ми виїхали на свіже повітря, і зняли черговий випуск відповідей на запитання на березі річки. Тому що іншого шляху в нас не було вже.

– Уточнімо, що "зашиюся" – це не те, що люди зараз подумали.

– Ти знаєш, я думаю, що люди, які нас із тобою дивляться, зазвичай думають правильно. У нас іде попередня селекція адекватних людей, які дивляться. Власне кажучи, розумієш, Дмитре, чому мені з тобою добре спілкуватися? Тому що немає жорсткого перетинання аудиторій. Розумієш? Тобто коли поговориш іноді з "якою-небудь" або "яким-небудь", а потім дивишся власне інтерв'ю – і бачиш там таку кількість розумово відсталих у коментарях, що ти розумієш: не треба говорити, не треба – потім самому ж буде соромно.

Пам'ятаєш знамениту ідею про те, що неправильно грати в шахи з голубом? Тому що він насере на дошку, розкидає фігури й відлетить. А ти залишишся один, і незрозуміло, із ким ти взагалі грав. Ось тому ми з тобою граємо за одними правилами, можемо спілкуватися і не боятися щодо багато чого.

– Ви ж знаєте, як у Закарпатті прийшла жінка до лікаря й каже: "Мій син є голубим". – "Їсть голубів? Нічого. Таке буває". – "Ні, є голубим". Тобто син – голубий. Так і тут про голуба... Євгене Олеговичу, ви знаєте, учора Антон Геращенко зателефонував – і ні щоб сказати щось гарне, – сказав: "Обов'язково подивися американський фільм 2011 року, який має назву "Зараження". Ось точно все про сьогоднішній час". Я, ідіот, узяв і подивився. І в мене настрій досі поганий. Минула вже доба. Ви бачили цей фільм, "Зараження"?

– Так, бачив.

– Схоже все?

– Ну, схоже багато, окрім зараженості вірусу. Річ просто в тім, що у фільмі кількість людей, які були стійкими до вірусу, – це були одиниці, а в цій нашій ситуації величезна кількість людей усе-таки набуває природного імунітету. Це не поодинокі випадки, як герой фільму: "Ось я один хворів і не захворів", а саме таких людей величезна кількість.

Інше питання в тому, що якби в нас зараз була можливість тестувати – адекватно тестувати велику кількість людей, визначаючи рівень антитіл у крові, – ми б могли зараз активно виявляти тих, хто вже переніс [хворобу], хто має імунітет. А люди, які перехворіли і мають високий рівень антитіл, можуть бути донорами для плазмотерапії. І це найефективніший метод. Це ефективніше від усіх ШВЛ і всього іншого.

Зараз важливо зрозуміти, що, можливо, коли ми купуємо величезну кількість апаратів ШВЛ – зрозуміло, що вона не величезна, тому що просто величезну зараз узяти ніде – але коли ми їх купуємо, до цих апаратів ШВЛ ще руки потрібні. Це дуже важливо. А рук і голів до цих апаратів дуже не вистачає. А от сучасні апарати для лабораторних тестів... Щоб не було такого, що, умовно кажучи, зі Львова або, там, з Івано-Франківська аналізи треба везти до Києва в лабораторію. Ось це... Ну як може таке бути у європейській країні: два апарати на країну, які можуть зробити аналізи нормальні? Ось це дійсно дуже хвилює. І такі технології, обстеження – ось вони зараз нам усім потрібні. Це дуже перспективно.

– Євгене Олеговичу, ви знаєте, надходять страшні звістки щодня з Італії, Іспанії, Сполучені Штати вже палахкотять, наскільки я розумію. І поряд із цим у Білорусі досі не ввели карантину. Батька сказав, що краще померти стоячи, ніж жити на колінах. І навіть така сучасна європейська країна, як Швеція, не ввела карантину: люди ходять, гуляють, спілкуються – і все. Чим ви це пояснюєте? Може, білоруси і шведи все-таки відрізняються від італійців та іспанців?

– Ти ж не розумієш, що кількість людей на один квадратний метр в Італії та Швеції просто непорівнянна, м'яко кажучи? У Швеції дітей виганяють із дому після першого статевого акту. Якщо ти знайшов собі подружку – нема чого жити з батьками.

– А після другого?

– Після другого – узагалі: "Іди звідси. Сама собі на життя заробляй". А в Італії величезна кількість 30-річних мужиків живе разом із мамами літніми. І зараз ці молодики, які активно гуляють, працюють, мають купу контактів – активно інфікують бабусь. Тобто країни, де кілька поколінь живе разом, наразі у програшному становищі. Й одразу видно, як Італія відрізняється від Німеччини, де покоління все-таки не так живуть. І ці всі речі нам доведеться ще багато-багато місяців і років аналізувати. Справді – дивись, який вигляд має ситуація, якщо постаратися об'єктивно. Якщо є вірус, який надзвичайно заразний – а ми бачимо, що він реально надзвичайно заразний, – який передається повітряно-крапельним шляхом, то рано чи пізно все населення має з ним проконтактувати. І ти з ним зустрінешся, і я з ним зустрінуся. Не зустрінешся зараз – зустрінешся восени. Не зустрінешся восени – зустрінешся наступного року.

– Обнадійливо.

– Ні, Дімо, це нормально. Нічого тут такого. Треба розуміти... Просто розумієш, яка ситуація? Я це бачу за кількістю дзвінків мені. Тому що телефонують люди, і я чую, як у них тремтить голос. "У мене 37,2. Що зі мною буде?" Розумієте ви, наприклад, що коли зараз людина віком 50 років має стандартний тиск 150 на 100... А в нас мужики з тиском 150 на 100 до лікарів не ходять. І ось такий мужик, якому сказали "працювати не можна", який сидить удома, помічає в себе температуру 38. І він знає, що це смертельна хвороба – йому про це 150 разів сказали по телевізору. І в нього вже тиск не 150 на 100, а на 200 120. І він помирає від гіпертонічного кризу, але в нього коронавірус.

– Так.

– Ось ця дебільна істерія замість зрозумілих, конкретних дій: як треба жити, що треба робити, куди йти, до кого звертатися, щоб... У нас же є людина, яка розповідала нам усім, що в нас чудову реформу охорони здоров'я проведено першого етапу. Тепер у кожного з нас є сімейний лікар. Правильно? Є. Тепер що ми маємо зробити? У нас же вдала реформа. Тепер кожен із нас має куди зателефонувати? Своєму сімейному лікарю. Правильно? І сімейні лікарі мають зараз стати попереду із прапорами і розповідати всім, як правильно жити, що робити. А вони мають інструкції? А в них є якісь інструменти? А може сімейний лікар дати лікарняний, не бачачи пацієнта, наприклад, не запрошуючи його в поліклініку? А як зараз сімейному лікарю робити щеплення дітям? Треба ж продовжувати щеплення тощо. От і виходить, що, виявляється, уся ваша реформа – це фікція, це до першої серйозної проблеми. І я хочу продовжити свою думку про Білорусь та Швецію. Тому що це насправді дуже важливо.

– Це важливо.

– Так. Так от – реально проблему розв'яжуть радикально у двох випадках. Коли з'явиться вакцинація, але якщо з'явиться вакцина, треба ж іще буде вмовити наше особливо мудре населення щепитися. Ми ж дифтерії, правця, кору не боїмося. Чого це ми раптом боятимемося коронавірусу? Тому в нас ще немає гарантій, що після того, як з'явиться вакцина від коронавірусу, просто жителі нашої країни вишикуються... Знову-таки, якщо з'явиться вакцина, якої треба буде виготовити 7 млрд доз – на кожного жителя Землі, – то виготовити таку вакцину зможуть тільки потужності, які розташовані в одній країні. Називається вона Індія. Вони візьмуть на себе. Там круті заводи. Звісно. Принаймні для нашої країни американці вакцину на своїх потужностях не робитимуть. А наш народ тоді казатиме: "А чого це раптом ми маємо щепитися індійськими вакцинами? Нам давайте бельгійські, французькі. Ми ж країна видатна, у нас же люди знають, які вакцини гарні, які погані тощо".

Перший варіант розв'язання проблеми – це вакцинація. Але про це не йдеться. Це якщо й буде, то за півтора року – не раніше. Та й то – коли вакцина з'явиться, її ж не Україна випускатиме. Україна стане в чергу по вакцину. І якими ми будемо в цій черзі, хто попереду нас буде, про це ще треба 150 разів подумати. Це перше. Далі. Другий варіант припинення всього – забути про коронавірус – це виробити так званий колективний імунітет. Тобто коли всі перехворіли або в 90% населення є імунітет, то тоді вірус перестає циркулювати – йому ніде розмножуватися й інфекція закінчується.

Природно, якщо піти шляхом Білорусі чи Швеції, коли ми нічим не стримуємо це все, ніяк, окрім стандартних заходів, де додатково миємо руки, додатково скрізь стоять санітайзери, стежимо, підмітаємо, прибираємо, кажемо, щоб ніхто не ходив у поліклініку, лікарі ходять по домівках тощо, але за лікарями стежать – я тонкощів не знаю, але у принципі, у цій ситуації, природно, може бути масовий підйом захворюваності. Але оскільки ми не проводимо карантинних заходів, то масово хворіє велика кількість людей, скількись помре, але ми вийшли – і процес закінчився. Усе. Тобто ми принесли в жертву якусь кількість людей – і це закінчилося.

Але тепер виникає така думка: а кого ми принесли в жертву? Тобто це і є ті самі групи ризику. Так? Отже, якщо ми дивимося на Італію: яка кількість літніх людей... (за даними станом на 26 березня в Італії середній вік пацієнтів із коронавірусом становить 63 роки, середній вік померлих від COVID-19 – 78 років. – "ГОРДОН"). Я вже кілька разів казав і повторюю: ті бабусі та дідусі, які помирають сьогодні в Італії, у нас померли 10–15 років тому. Перше. Яка величезна кількість людей з імунодефіцитами, з онкологією, із хворобами дуже серйозними живе, радіє життю, подорожує, маючи серйозну терапію. Вони продовжують жити нормально, лікуватися, але в них є серйозна фонова патологія. Яка кількість у США людей з ожирінням? Кожен третій. А це група ризику серйозна. І ось ми реально бачимо мор. Ми в нашій країні вже давно вбили тих людей, яких в Італії вбиває коронавірус.

– Цікаво.

– Ми їх убили самі: своєю реформою охорони здоров'я, своїм... ось цим безвладдям, мародерством, грабунком, корупцією, брехнею, витрачанням грошей на що завгодно, тільки не на медицину, не на людей. А на що завгодно. Тому що коли ти дивишся, що вони обговорюють, які меседжі постійно вкидають у суспільство – ні медицини немає, ні життя людей... Тому ми наших онкохворих уже давно повбивали. Ось ці всі діти при смерті – поодинокі діти, що вмирають, – там дуже серйозна вроджена патологія є. У нас цих дітей часто-густо й не оперують, і не виживають вони. Вони повмирали, коли їм два-три роки було. Тобто ми групу ризику своїми руками, своїми мізками дебільними вже давно прорідили. Тому в нас такого мору... У нас буде серйозна захворюваність, але такого мору в нас не буде – у нас немає субстрату для такого мору. Розумієш? Усе.

– Так, можливо, за прикладом Білорусі та Швеції... Ми ж не можемо сказати, що Швеція теж убила групи ризику свої. Там же соціалістична країна, високорозвинена. Можливо, нам теж за прикладом цих держав варто було не вводити карантину?

– Дивися. Це рішення, яке надзвичайно відповідальне. Ось у тебе, дякувати богу, живий – ми його дуже любимо – літній батько. Так? Якщо ми ніде не вводитимемо карантину, і до тебе прийде хтось і, не дай бог, заразить твого тата, то ти все життя проклинатимеш того, хто не ввів карантину.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Згоден.

– Розумієш?

– Так.

– Тобто розмірковувати на цю тему добре, коли тобі особисто нічого не загрожує і твоїм близьким. І зрозуміло, що коли є молода сім'я, яка живе в місті на орендованій квартирі, яка працює, умовно кажучи, у якомусь місці, яке зараз зупинилося... Вони молоді, вони здорові, вони не у групі ризику, але їм треба платити за орендовану квартиру. А грошей немає. І держава не дає їм грошей, [ні] щоб сказати: "Нате, друзі. Ми вводимо карантин. Протягніть три місяці. Ось вам допомога", або влада звертається до всіх орендодавців і каже: "Друзі, будь ласка. Ми прибираємо всі податки з орендної плати, яку ви платите, але ви знизьте. Не братимемо за це, не треба нам". Тобто держава ж тут людям поки що назустріч не дуже пішла, м'яко кажучи. Так?

Виходить, ці люди проклинають владу, яка не дає їм виживати, заради теоретичних... Їм начхати зараз на групи ризику. У нього немає поруч літніх батьків. Він здоровий, у нього немає онкології. Йому начхати. Тому що ця вся взаємовиручка – "піти назустріч", "простягнути руку допомоги" – у нас усі, хто простягав руки, уже простягнули ноги давно. Тобто ось це все – це ж теж очевидні речі. Тому ніхто не знає очевидної моделі.

Але ми маємо розуміти, що якщо країна не вводить рішучого карантину – те, що роблять Білорусь і Швеція, – вона може зіткнутися з різким підйомом захворюваності. Просто різким, вибуховим, коли величезна кількість людей одночасно захворіє. І, природно, якщо величезна кількість захворіє одночасно, то 95% людей просто не зможуть надати адекватної медичної допомоги. Точніше, навіть жодної медичної допомоги. І смертність, природно, зросте. Це може статися. А може й не статися. Якщо цього не станеться, то Олександра Григоровича ставитимуть за приклад усій планеті. Не нам, а всій планеті. Якщо це станеться – цей підйом і мор, – то всі білоруси розповідатимуть про те, що "батько своїми руками вбив".

– Так.

– І це доля політичного лідера. Але в цій ситуації ми хоча б бачимо лідера, який готовий брати на себе відповідальність. І йому не треба звітувати перед кимось. Він ухвалив таке рішення. Ніхто – тільки боженька зараз умовний і якийсь, я не пам'ятаю, як називається бог науки, але ось цей бог тільки один знає, має він рацію чи ні. Англійці спробували піти цим шляхом: ізолювати літніх людей. І потім, коли почала зростати смертність, вони швиденько почали запроваджувати заходи. Ось ми маємо: принц Чарльз захворів.

– [Глава уряду Великобританії Борис] Джонсон.

– Прем'єр-міністр. Ми бачимо. І вони почали різко закручувати гайки. Але навіть вони цілковито метро не закрили – окремі станції тільки.

– Добре. А ви розумієте, яку міну взагалі закладено під економіку України і що вихаркувати все нам треба буде довгі не те що місяці – боюся, щоб не роки?

– Ось тут і є якась неадекватність наша – нашої влади. Я зараз поясню. Влада країни протягом 20 і більше років демонструвала абсолютну байдужість до такого поняття, як людське життя. Тобто життя у країні ніколи не мало жодного значення. Коли десятки мільйонів виїздили із країни – "ну і валіть звідси". Коли у країні від онкології вмирають, умирають від стресів. Можете собі уявити ситуацію: у країні автомобільна аварія – і сів вертоліт, який повіз людину кудись: медичний вертоліт? Скільки ми придбали медичних вертольотів за роки незалежності штук? Нуль. І таке інше. Тобто постійно люди самі йшли вибирати собі владу, для якої найголовніше – люди, їхнє здоров'я, родини, кохання, стосунки – людське щось... Ці люди самі таку владу вибирали, яка розповідала, із ким товаришувати, якою мовою розмовляти, яким богам молитися, які пам'ятники зносити, які вулиці перейменовувати. Ось це всіх страшенно хвилювало. А злидні в лікарнях, жебрацькі лікарі...

Наші лікарі, наші найкращі лікарі – зараз в операційних Італії, Іспанії, Німеччини, Франції та Швеції. І вони мені пишуть листи зараз, і розповідають, і діляться зі мною, і надсилають мені протоколи, щоб я міг людям це передати. Ось це наші люди. І ми раптом після стількох років паплюження людей вирішили, що в нас у країні 10 тис. людей у зоні ризику, і тому ми поставимо на коліна 20 млн. Ще раз: я не кажу, що це неправильно. Я кажу, що це просто абсолютно не в парадигмі нашої влади. Такого не було ніколи. Але навіть у цій ситуації... Адже те, що реалізовують, – це трішки за межами логіки, здорового глузду. Якщо ти вводиш карантин, тобто забороняєш людям працювати, так це має бути карантин. Але його ж немає! Є низка заходів, які дуже заважають людям жити, але реального карантину немає. Подивіться фотографії українсько-польського кордону. Подивіться натовпи людей на зупинках. Подивіться, подивіться... Прикладів купа.

Який карантин? Його немає. Це глум над здоровим глуздом. У нас немає сил та засобів і ресурсів. Але ми це зробили. Чому? Я знаю. Ми це зробили тому, що ми вже зараз розуміємо, що країні вдасться вижити лише тоді, коли, дасть бог, це скінчиться і якщо нам допоможуть – допоможе МВФ, допоможе Європа – хтось допоможе. І для того, щоб розраховувати на їхню допомогу, треба діяти так, як вони. Інакше вони скажуть: "А, ви ж найрозумніші. Ви ж пішли своїм шляхом. Ви ж не ввели карантину. Тепер – хрін вам. Вибирайтеся самі". Батька знає, що йому розраховувати немає на кого. Він розраховує тільки на себе. Йому не треба поводитися так, щоб його ставили за приклад і казали, як треба і як не треба. Ми перестали бути незалежною країною. Ми всі рішення ухвалюємо, озираючись на окрик із-за океану, на окрик із Брюсселя, тупіт із Москви... Але ми постійно на когось озираємося. І що найстрашніше – ми озираємося не на людей, не на наших старих, не на наших лікарів, не на наших учителів, а на дядьків із Європи, які нам розповідають, яка в нас має бути прокуратура, як нам боротися з корупцією, якими мовами нам розмовляти, із ким нам треба дружити, у які спільноти вступати, у які країни літати, у кого що купувати, що нам не можна нікому продавати. Нам постійно це, Дімо, розповідають. І ми на них дивимося. Зараз вони позапроваджували карантини. Вони запровадили карантини – ну і? Може, у нас інша ситуація? І таке інше. Коротше, ти розумієш.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Але дивіться, що цікаво. У німців... Ось Альфред Кох – колишній віцепрем'єр уряду Росії, ми з ним на зв'язку, періодично переписуємося, інтерв'ю зробили нещодавно – ось він ставить запитання: у Німеччині ж смертей практично немає. Отже, що?

– А ось ще раз: зверни увагу, Дімо. Пам'ятаєш, я тобі розповів історію? От є мужик. Йому 50 років. У нього температура 37,2. Він переполошився, злякався – помер від гіпертонічного кризу. Але в нього виділено коронавірус. Німці поставлять йому діагноз "гіпертонічна хвороба, гіпертонічний криз та інсульт" як причина смерті. І супутній діагноз "коронавірус". Супутній – не причина смерті. А італійці поставлять коронавірус, наприклад. Це дива медичної статистики. І це дуже навіть імовірно. Ось я тобі наведу приклад. Є дитяча хвороба, називається "кашлюк". Хвороба, яка проявляється тривалим кашлем із зупинками дихання.

– Пам'ятаєте, у Леніна була стаття: "Дитяча хвороба лівизни в комунізмі"? Ось майже.

– Так, це я добре пам'ятаю. Але от є дитяча хвороба кашлюк. Так от як діти вмирають від кашлюку? Дуже рідко трапляється таке, що вони кашляють – зупиняється дихання – і дитина помирає. Частіше відбувається не так. Дитина кашляє два-три місяці. За цей час вона захворіла на запалення легенів і помирає від запалення легенів. І в нашій країні діагноз звучить так – "запалення легенів", супутній діагноз "кашлюк". Тобто причина смерті – запалення легенів. І в нас у країні ніхто, виявляється, від кашлюку не вмирає взагалі. Хоча мруть, і мруть, і мруть. І якби показували, що від кашлюку вмирають, то тоді, може, народ думав би, що треба робити щеплення. Тобто до чого я веду? Це дуже тонка специфіка медицини. Розумієш, можна по-різному підходити до статистики. Можна в обов'язковому порядку обстежити на коронавірус усіх померлих і в разі виявлення коронавірусу ставити цей діагноз незалежно від причини смерті. Тобто, напевно, є якісь ментальні чинники. Італійці багаторазово товариськіші, ніж німці. Складно уявити, щоб німці кидалися одне на одного з обіймами на п'ять хвилин посеред вулиці. Італійці набагато частіше живуть великими сім'ями: кілька поколінь у сім'ї. Я ж скільки разів в Італії... Ти звернув увагу – в усі місцеві кав'ярні, ресторанчики якщо ти зайдеш увечері, зсунуті столи – і вони сидять усі гульбанять? Тобто це їхні традиції. Вони так живуть.

– У Німеччині теж у пивних ресторанах зсунуті столи – і все нормально.

– Але там частіше молодь у пивних ресторанах, а тут – кілька поколінь.

– Ні.

– Ну, Дімо, я до чого? Є певні все-таки ментальні відмінності. Однозначно є. Вони наявні. Не можна сперечатися з тим, що німці на рівень дисциплінованіші, ніж італійці. Тобто ти заїжджаєш в італійський Тіроль, і щойно ти чуєш німецьку мову в Італії, ти відразу розумієш, що тут чистіше, тощо. Тут усе працює. І тому дисциплінованіші німці, отже, підготовленіша система медицини, чіткіше виявлення груп ризику та контроль за ними. Тут сукупність чинників. Але це однозначно працює.

– Я зараз згадав вірші Павла Григоровича Тичини. Дуже підходять під нинішню ситуацію. "То нехай собі як знають: божеволіють, конають – нам своє робить". Скажіть: що робить нам?

– Зачекай, Дімо. "Нам своє робить" – це не про нас. Люди, які в нас у країні кричать "нам своє робить, у нас свій шлях", – ці люди кроку не зроблять, не озираючись на. Вони тільки триндять у телевізор, що "нам своє робить", а вони ж абсолютно. Це гранти, це друзі, це те, се тощо. Вони ж...

– Євгене Олеговичу, я тоді поставлю вам інше запитання. Ось дивіться. Візьмімо мене. Скажіть, будь ласка: що мені треба робити, щоб не захворіти на коронавірус? Згідно з пунктами: перше, друге, третє – перерахуймо.

– Перше. Помізкуймо, де Дмитро Гордон може взяти коронавірус. Де? Ось де ти його візьмеш? Для того, щоб знайти коронавірус, тобі треба піти туди, де ти з ним зустрінешся. Коронавірус живе в людях, тобто в наших шмарклях і слині, або живе на поверхнях, до яких ти маєш доторкнутися. Тому або ти підеш до людей, або люди прийдуть до тебе. Почнемо з цього. Тому Гордон при всіх розкладах, заробляючи – ми ж трошки знаємо [про це], у нас же всі знають – Гордон про свій бізнес лекції читає всьому російськомовному простору й українськомовному. Тому всі знають, що Гордон здає в оренду квартири – тут йому зараз хріново буде, зрозуміло. Але Гордон ще й "на машинці строчить", тобто він ще і блогер у нас видатний – монетизує YouTube. Тому зараз Гордон поставить хрест на своїх квартирах: дай боже, щоб вони вціліли, щоб їх там не попалили, не розтягнули. Правильно? І зосередиться на тому, що буде брати своїх друзів, наприклад, дядю Женю Комаровського – він нормальний пацан, правда, – запише з ним круте інтерв'ю, зайде обов'язково з цим інтерв'ю у тренди YouTube, заробить грошей і зможе ще тиждень не виходити з дому.

Головне, щоб не тільки ти не виходив, але й дружинонька твоя. Вона ще розумніша в цій ситуації – вона давно розуміє. У неї вся редакція працює онлайн. Але ще що складно в тебе, Дімочко, – у тебе є водій, у тебе є няня дітей. Це однозначно фактор ризику. Тому ти маєш сказати своєму водієві: "Васю, ти живеш зі мною". Іншого в тебе... Але однаково елементи ризику в тебе залишаються. Тому ти маєш сісти й подивитися, хто поруч із тобою є у групі ризику.

Коронавірус – це найжорстокіший виклик країні. Це реальна загроза державності. Правду кажучи, це біологічна війна

– Тобто перше: припинити спілкуватися. Раз.

– Поза всяким сумнівом.

– Далі...

– Але я ще раз фіксую увагу. Суворість, жорсткість цих заходів прямо пов'язана з інтенсивністю загрози. Ти людина, яка все своє життя щодня не віртуально, а в реальному житті спілкується з величезною кількістю людей. Так само, як і я. Тобто якщо ти самітник, живеш у лісі і раз, там, на місяць виїжджаєш – це не про тебе. Ти щодня спілкуєшся з купою людей. Отже, протягом останніх приблизно 40 років ти щодня контактуєш із величезною кількістю вірусів і бактерій, якими з тобою обмінюється купа людей. Якби в тебе були проблеми з імунною системою, ти б не зміг вести такий спосіб життя. Ти б не вилазив із болячок, ти б довічно ходив у шмарклях, у тебе б не було сил настругати вісьмох дітей... Нічого б у тебе не вийшло. Але в тебе немає зайвої ваги, ти займаєшся спортом, ти не жереш усяку сім'ю... Фігню, свиню тощо.

– Сім'ю як раз жеру (сміється).

– Ну зараз я взагалі не уявляю. От зараз ця твоя ситуація, коли ти сидиш удома, про тебе був анекдот нещодавно: "Сиджу тиждень на карантині. Розговорився з дружиною. Класна тітка".

– Ну ви ж бачите, що Олесі немає. Я її зжер.

– Коротше, я зараз не готовий розвивати цю тему. Тобто я про що кажу? Наприклад, для тебе ризик помірний. Тому що в тебе нормальна імунна система і немає реальних факторів ризику.

– Добре. Давайте тепер говорити для всіх. Отже, перше: намагатися ні з ким не спілкуватися. Далі, друге: що ще робити?

– Соціальне дистанціювання – раз, мити руки, мити руки, мити руки, не торкатися до обличчя. Якщо доторкнувся до чогось, знову мити руки. Дімо, я просто не хотів би, щоб ми зараз... Я стільки вже на цю тему записав, розповів... Якщо люди хочуть, щоб ми їх учили, як мити руки... Це не наш із тобою формат. Я вже давно все це розповів, як треба боротися. Якщо вас реально цікавить, як захиститися, чим помити руки, – ну заради Бога, друзі, зайдіть. Я вже в усіх форматах розповів і написав.

– Євгене Олеговичу, отже, спочатку карантин у нас ввели до 3 квітня. Зараз його продовжили до 24 квітня. Скажіть: це кінець чи нам чекати подальшого продовження карантину? На вашу думку.

– Найімовірніше, нам очікувати продовження. Або Трамп, який, здається, учора написав, що "для того, щоб постригти нігті, не обов'язково відрізати пальці", скаже: "Економіка наша вже $2,2 трлн виділила, більше ми не можемо. Тому всі, хто може хворіти, будуть хворіти. Усі, хто має померти, будуть умирати. Будемо рятувати. На війні – як на війні. Усе, припиняємо. Тому що інакше Америка буде на колінах".

– І тоді...

– І щойно він скасує карантин, одразу ж з'явиться на кого спихнути. Скажуть: "О, Америка закінчила. І ми закінчимо".

– А ви уявляєте, яка ситуація у Трампа? Йому ж треба обиратися у президенти, а тут не працює економіка. Це ж може підвести під монастир конкретно.

– Поза всяким сумнівом. Але я ще раз акцентую: наші рішення ніяк не можуть бути продиктовані нашими бажаннями. Наша влада завжди буде дивитися на зразки демократії, зразки медицини: ось як вони, як вони, як вони... Скасують італійці карантин – і ми скасуємо – незалежно від того, що в нас тут відбуватиметься. Тому що для нас головне зараз... Ми ж ідемо у Європу. Нам треба бути як Європа. Усе. Інше питання в тому, що ми вибираємо, як нам бути. Тобто Європа йде в карантин – й одразу ж дає шалені пільги бізнесу, дає людям гроші, купу рішень ухвалює, миттєво пише протоколи і мало не щодня ці протоколи змінює. Тому що є люди, які беруть на себе відповідальність. А ми влаштовуємо фігню всяку. У нас немає людини, яка... Розумієш, яка ситуація? Як я розумію цю ситуацію? Коронавірус – це найжорстокіший виклик країні. Це реальна загроза державності.

– Це війна.

– Правду кажучи, це біологічна війна. Ізраїль поставився до ситуації саме так: як до біологічної зброї. Усе. Тому в цій ситуації має бути й обмеження прав і свобод, і згортання певних демократичних інститутів, і на війні – як на війні: єдиний орган, який миттєво ухвалює рішення. Бо коли у воєнний час – а зараз війна, – рішення ухвалюють через стандартний ланцюжок погоджень – закон, Рада, підпис президента тощо – так не виживають. Має бути єдиний полководець. От як настала війна 12-го року, цар сказав: "Кутузов відповідає за все. Давай". І ось є людина, яка очолила битву з коронавірусом. Яка може одним рішенням без погодження взяти на себе всю повноту відповідальності й сказати: "Так, хлопці, ціни на це заморожуємо. Це не виводимо. Спрощуємо... От я одним підписом дозволяю зараз без усяких узгоджень вводити те й те".

Що заважає зараз заводам пивним чи спиртзаводам нашим терміново почати виробляти санітайзери? Технології є, спирт є. Що заважає? Величезна кількість підписів. Треба виробити пляшечки, які містять спирт. І є ланцюжок погоджень. То це має бути вирішено впродовж 15 хвилин одним указом. Треба зробити все, щоб лікарняні листи лікарі видавали через Skype. Подивилася, розповіла... Боронь Боже тобі зараз прийти й закрити лікарняний лист у поліклініці. І купу таких рішень мають ухвалювати миттєво – за секунду. А в нас – дивись, що відбувається. От я тобі наведу приклад. Рада ухвалює закон про протидію COVID-19. У цьому законі вони кажуть, що Кабінет Міністрів має скласти список товарів, на які будуть контролювати ціни і які не можна вивозити із країни.

За п'ять днів після цього закону Комаровський розповідає по телевізору... Я приватна особа, Дімо, я ніхто, я просто лікар. Я кажу людям, що для контролю за тяжкістю стану, за тим, треба тобі в лікарню чи ні... Є така штука ціною 600 грн – називається пульсоксиметр (прилад для вимірювання рівня кисню у крові. – "ГОРДОН"). І наступного дня ціни на пульсоксиметри в усій країні підвищують учетверо. Учетверо! Я звертаюся до адвокатів, а адвокати кажуть: "А ніхто ці пульсоксиметри ні в які списки не вносив". Тому що люди, які ухвалювали цей закон, слово "пульсоксиметр" почули від мене вперше тиждень тому. Якого хріна у нас таких людей узагалі допущено до управління державою? Розкажіть мені, будь ласка. Тому рішень так не ухвалюють. На війні так не виживають. Тому, знову-таки, ще раз вам кажу: ви завозите апарати ШВЛ – хто буде працювати з цими апаратами ШВЛ? Якби я тобі показав, яка кількість листів у мене... Ми шиємо маски самі. Масок немає. Розумієш? Вибач, будь ласка... Ти на харківському ринку "Барабашово" був?

– Звісно.

– Ти уявляєш, яка махина швейної промисловості стоїть за ринком "Барабашово" і скільки масок може на день пошити Харків? Та Харків може завалити масками всю Європу.

– Увесь світ.

– Протягом тижня може Харків... Але що йому треба? Треба, щоб хтось сказав: "Усе, друзі, тканина – забирайте. Жодних податків. Митниця – відчинили двері. Запускайте їх усіх сюди. Друзі, працюйте. Жодних податків – нічого. Працюйте, тільки дайте маски". Це хтось має на себе взяти. "Ніхто вас не контролюватиме. Робіть самі. Продавайте як хочете. Ми вам ще в ноги вклонимося". Коли ж ні. Тому що немає воєнного часу. Це з одного боку карантин, а з іншого боку...

– Євгене Олеговичу, ви комусь там, у керівництві, особисто говорите, що треба робити, чи ні?

– А що, я, здається, дуже голосно про все це кажу. Послухай мене, Дімо. Ми ж із тобою це чудово пам'ятаємо: я за тиждень до виборів президента сказав, що найскладніше в медицині, катастрофічне, що потребує особистого контролю президента, – це медичні кадри. Я це сказав? Сказав. Що сталося з медичними кадрами? Скільки лікарів упродовж останнього року ще виїхало? Хоч трохи лікарям стало краще жити? Не тільки лікарям. Медсестрам – узагалі триндець просто. Узагалі триндець. Тобто коли я кажу... Це ж ключ, це важливіше за всі ШВЛ, важливіше за всі маски. Зараз 20% медпрацівників у Італії та Іспанії укладаються поруч. Умирають десятками лікарі та медсестри. Тому що вони поруч, вони у стаціонарі. У стаціонарі хворі з найбільш вірулентними штамами вірусу – найотруйнішими, найагресивнішими. Там бактеріальна флора, там госпітальна інфекція, там рікою ллються антибіотики, там стреси, недосипання, недоїдання, смерть на кожному кроці. Звичайно, будь-яка людина в такій ситуації або спивається, або лягає поруч із хворим. Але там хоч люди мотивовані: їх поважають, їх цінують, їм аплодують, перед ними на коліна стають, їм гроші платять. А в нас?

У нас медики не мотивовані. Зараз масово вони будуть іти під будь-яким приводом на лікарняний, писатимуть заяви за свій рахунок, на звільнення. Бо якщо ти лікар, тобі треба зайти в кімнату з пацієнтом, у якого COVID-19, а в тебе немає маски та спеціального одягу. А ти потім із цим підеш до своїх дітей? Та ти скажеш: "Ідіть ви!" – і туди не підеш. І от ти кажеш...

Кому я маю говорити? Я стояв за два метри від майбутнього президента і виголосив, що найголовніше у країні – медпрацівники. Президент це чув? Чув. Що зробили? Дімо, у мене, слава Богу, є купа народу, яким важливо те, що я кажу. І треба поважати самого себе. Якщо ти говориш, а тебе не чують, знайди ту аудиторію, яка тебе почує. Тому я змушений зараз просто вчити людей, як їм рятуватися у ситуації, коли колапс медицини відбудеться за 50 важких хворих у Києві. 50 важких хворих у Києві – і всі апарати ШВЛ та анестезіологи закінчаться. Бо щойно серед цих хворих буде один олігарх або напіволігарх, то він одразу купить – і поруч із ним буде персональний анестезіолог. Розумієш? І там буде менше. Він там піде на лікарняний, а тут стане. Тому що йому треба своїх діток годувати. І нічого ти не зміниш. І так воно й буде. І я це прекрасно знаю. Тому що я розмовляю з лікарями, у мене пошта божевільна. Я розумію, як їх мотивувати.

І те, що нам зараз показують із центру Києва про долю хворих депутатів... Якби люди хоч на 5% розуміли, що їм показують. Але нас втішає тільки те, що ви взагалі не розумієте. Узагалі. Якщо ви берете приклад з Італії, то беріть приклад із європейської медицини. Де це бачено, щоб людей у стані середньої тяжкості укладали в центрі міста в лікарню? Де таке бачено? Де ви взагалі бачили таке: щоб здоровенному мужику, який може пити, капали глюкозу? Де ви таке бачили: щоб кололи внутрішньом'язові антибіотики людині, яка ходить по палаті? Такого не буває ніде. Але нам це показують. Кажуть: "Це в центрі Києва". А ви уявляєте, що коїться в районних лікарнях? Хто в нас перший доступ до тестів дістане? Я тобі скажу. Райадміністрація, верхівка поліції тощо. Тому перші ліжка займуть депутати, чиновники, поліція, судді. І коли ось ці дідусі-бабусі почнуть помирати, їх навіть до лікарні не повезуть. Вони помиратимуть від інфарктів, інсультів, діабету і просто будуть говорити, що в них "життєвий код закінчився". У нас зараз це дуже модно – "життєвий код". Тільки у країни життєвий код може закінчитися з такими підходами. От і все.

– Євгене Олеговичу, скажіть, будь ласка: якщо говорити про сьогодення, пік захворюваності на коронавірус в Україні пройдено чи він попереду?

– Найближчі два тижні покажуть. Найближчі два тижні будуть вирішальними. Але є враження, що ми все-таки об'єктивної картини не дізнаємося. Якщо не буде масового мору, то об'єктивної картини ми не дізнаємося. Тому що все-таки з тестуванням кого треба в нас проблеми. І якість тестів теж проблемна. І лабораторія, яка може нормальні тести робити, одна на країну.

– У вас у практиці хоч коли-небудь за ваш багаторічний досвід роботи дитячим лікарем була схожа ситуація, коли таке коїлося навколо?

– Ну дивись. Такі ситуації були, але це тривало два-три дні. Будь-який лікар, який пройшов через відділення реанімації, [знає, що] ти можеш прийти на зміну, коли в тебе двоє важких хворих, а може бути 15. У тебе протягом ночі може надійти шестеро-семеро дітей, і кожна з них потребує штучної вентиляції легенів. І це реальна ситуація, через це все доводилося проходити. Але ти бачив, як світяться очі в медсестер.

Розумієш, коли у нас траплялася НП, то люди все кидали і приїжджали з дому, і стояли біля цих дітей при смерті, робили все, що могли. Але це ж був совок. Це ж була мерзенна система Семашка, це ж були прокляті комуністи. Якщо я зараз це кажу, то після цього ось ці всі – вони пишуть, що "совковий шоумен Комаровський". Ось ці експерти правильні, експерти з любов'ю до батьківщини. Вони потім розповідають, хто що бачив, хто кого знає і таке інше, і таке інше. Тому – так, ми все це проходили. І я якось навіть – пам'ятаєш – розповідав тобі історію про те, як 87-го року в Харкові було масове отруєння дітей, коли в одній "швидкій" мені привезли 14 дітей, і в нас знайшлося 12 апаратів штучної вентиляції легенів. 1987-го року. І я хочу бачити зараз у країні: коли привезуть в одній "швидкій" 10 дітей, щоб у вас знайшлося 10 вільних апаратів.

– Не знайдеться?

– Звичайно, не знайдеш. А в нас це було в цьому мерзенному совку. Розумієш, було. Я ж не брешу. Тому що я тобі можу сказати, Дімо? Я можу тільки плакати. Тому що ми вибираємо весь час того, хто нам розказує... Нудно, коротко кажучи, усе це. Просто реально розумієш, що люди самі себе всією країною заганяють у якийсь глухий кут. У країні люди – це нікому не потрібне. Земля всім потрібна. Скільки криків про землю, скільки голосувань про землю, скільки обговорень про землю... Ну тоді чесно скажімо: друзі, а хто в нас важливіший у країні – земля чи люди? Дімо, я тобі чесно скажу: от сьогодні я записував відповіді на запитання. В офісі в неділю генеральне прибирання, усе миють, дезінфікують. Узяли й утрьох поїхали, поставили камери, сів на березі річки – і записував відповіді на запитання. Страшно роззиратися. Немає зелені, усе кругом сміття, пластикові пляшки... Засрали країну. Просто засрали всю країну. А ось ці наші екологи – що вони, блін, роблять? Тому тепер скажіть, будь ласка: яка роль Академії медичних наук України у пропаганді, у боротьбі з коронавірусом? Яка?

– О!

– Тому якби я був президентом, у мене б сьогодні були всі підстави перед совістю, мораллю взагалі закрити цю ганебну організацію. Тому що коли країні погано, от вам і треба бути поруч. І ми від вас зараз маємо... Ви ж науковці, ви попереду планети всієї, ви на передньому краї. І ви нам маєте зараз усім дати і протоколи, і аргументи, і все-все. Але ви цього не зробите.

– Як мені колись казав покійний Михайло Миколайович Задорнов: "Учені – в гівні мочені".

– Ну це ж усе не від доброго життя. Я ж бачу, як зараз ці вчені рекламують фуфломіцини. Я це бачу. Мені соромно за все це. Але ці вчені зараз будуть доводити, що це Комаровський шоумен, а вони великі вчені. Тільки вчені – вони вже поїхали туди, де наука.

– 100 відсотків.

– Як можна у країні розвивати вірусологію, маючи один апарат для пацієнтів у Києві? Як? Де ви? Що відбувається? Розумієш, та з нашою фармпромисловістю мати такі ціни на ліки... Ганьба. Але в нас же фахівці із закупівлі ліків, виявляється, є, які зекономили купу грошей. Я давним-давно раз говорив і повторюю ще раз: державним структурам, Раді національної безпеки, президенту давним-давно треба визнати – і коронавірус тут ні до чого, – що ситуація в охороні здоров'я прямо загрожує національній безпеці. І ви маєте на базі Ради національної безпеки створити орган, який координуватиме фундаментальну реформу охорони здоров'я з наведенням ладу, з підвищенням добробуту людей у системі.

Коли у країні 3% виділяють на медицину, то це бюджет убивання країни. Я говорив і повторюю. Ти знаєш і всі знають: люди, які мігрують із країни, називають два чинники, які їх змусили емігрувати. На першому місці медицина, на другому – безпека. Усе. І саме це вирішить майбутнє країни. І от зараз коронавірус показав ціну всьому. Я вже розумію, що якщо я зараз почну давати характеристики діям, які реалізують, які часто-густо мають декларативний характер, які абсолютно не реалізовані, тому що немає сил і коштів на реалізацію цього всього... Тому що якщо ви закрили ринок, але він і далі працює, і торговці відстьобують поліцейським, які контролюють, щоб тут стояти, то у вас і буде нічого. Це ж не боротьба ні з чим. Тому визнаймо, що в нас тепер нова модель – анархічна модель управління державою. У нас, з огляду на банди любителів батьківщини, які ходять країною і вчать усіх, як говорити і які пам'ятники ставити, у нас так і є: ми ж анархічну модель уже практично побудували. Так?

– Добре сказали: "бандам любителів батьківщини".

– З огляду на все саме так усе відбувається. Давай ми з тобою свою банду тоді створимо. І я знаю кілька непоганих хлопців.

– Ми ж її вже з вами створили. Ви її тільки очолити не хочете, а так – банда є.

– "Настоящих буйных мало", так? Я почув тебе.

– Усьому, про що ви щойно говорили, дуже добре відповідає текст пісні Володимира Висоцького про Канатчикову дачу. Вам не здається?

– Ні, не здається. У цій пісні був конкретний лідер опору. І був головлікар. "Вон он, гад, в окне маячит".

– Маргуліс.

– "За спиною штепсель прячет. Подал знак кому-то – значит..." Ти зрозумів. Отже, була там людина, яка давала команди, які з пів слова розуміли й ці команди виконували. А в нас "головлікар Маргуліс" дає команду, а фельдшери що хочуть, те й роблять. Тому що проблеми з фельдшерами. Проблеми, Дімо.

– Загалом, "нам осталось уколоться и упасть на дно колодца". Так?

– "И там пропасть на дне колодца". Я не хочу, Дімо. Я буду дертися. Я не лежатиму в цьому колодязі. Але тільки я ще руку спробую простягнути тим, хто не хоче в цей колодязь залізти. Тільки так.

– Дорогий лікарю, як завжди, дуже цікава і змістовна розмова, тільки дедалі песимістичніша...

– Почекай. Давай із тобою ще раз в оптимісти. Добре? Братці, я зараз говорю суто як лікар. Не як людина, яку, звичайно ж, усе це дістало і яка, звичайно, страшенно втомилася. Але подивімося на ситуацію об'єктивно.

Гостра респіраторна вірусна інфекція, спричинена коронавірусом. Так, ми маємо дуже страшну статистику. Проте шанси, що, захворівши, ви переможете без усяких серйозних наслідків, максимальні. Так, є ймовірність, що ви кілька тижнів покашляєте, вам буде зле. Найімовірніше, якщо ви захворієте, то й дружина теж захворіє. Поруч гасатиме дитина, покашлюючи, але вона буде серед вас найактивнішою. Але тут є серйозний ризик, що ви лежатимете кашлятимете, а за нею нагляду не буде, проте ви одужаєте. І повірте мені, припиніть шукати. От із ранку до ночі ви читаєте в інтернеті дебільні рецепти, найдебільніші рецепти порятунку.

Зараз найпростіший спосіб набрати собі рейтинг – це опублікувати черговий рецепт порятунку і кричати: "Друзі, капаючи в ніс перекис водню, або якщо ви будете смоктати імбир, або якщо ви зробите клізму з газиків чарівної трави тощо..." І відразу всі починають: "Зробіть репост, якщо ви любите своїх близьких", "Жеріть ось це, ось це і ось це". Друзі, нічого цього не треба.

Немає чарівних таблеток, які врятують вас від коронавірусу. Якщо ви бачите, як якийсь видатний учений і тим паче академік каже комусь, що "ці ліки захистять вас від коронавірусу", це не академік – це "наш академік". Це дуже велика різниця між академіком і "нашим академіком". І ви маєте розуміти, що з максимально можливою ймовірністю відбудеться дуже швидко в разі масового захворювання колапс системи охорони здоров'я. Тільки в нас він відбудеться набагато швидше, ніж в Італії та Іспанії, де категорично зазначено: людей без дихальної недостатності, які не задихаються, нікуди не везти, вони лежать по домівках. А в нас депутати й чиновники, не задихаючись, займуть усі палати, і час медсестер, і увагу лікарів.

Тому кожен із вас має припинити нагнітати і зрозуміти, що ви самі можете собі допомогти. І все, що для цього треба: соціальна ізоляція – раз; мити руки – два; обережно лапати все навколо. Далі – найважливіше: жити й особливо спати в чистій, прохолодній кімнаті з нормальною вологістю. Провітрювати, зволожувати приміщення, прикрутити батареї, не мерзнути. Багато пити. Якщо здорові, займайтеся спортом обов'язково. Присідайте разом із дітьми, грайтеся в активні ігри. От і все, що вам треба. Захворіли – не змушуйте себе їсти, пийте багато рідини, промивайте ніс сольовим розчином. Температура – випийте парацетамол. І ви станете переможцем!

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Лікарю, останнє запитання. Після того, як люди всі сидять разом по квартирах, по домівках: дружини й чоловіки, багато з яких і так уже якийсь час не мали одне до одного теплих почуттів і тікали кудись набік, а тут доводиться жити разом... Розлучень багато буде чи ні?

– Буде багато розлучень, буде багато депресій, буде, як мені здається, різкий підйом народжуваності до Нового року. Це теж буде, Дімочко. Багато хто, у кого одне, зроблять собі другого. Багато хто дізнається, що, виявляється, треба мити руки. Багато хто розговориться із власними дітьми. Багато хто чогось навчиться, сидячи в інтернеті. Багато хто подумає, що це неправильно, так жити і працювати, коли неможливість ходити на роботу відразу ставить тебе на межу фінансового краху. Кожна людина має хоч щось мати під дупою і думати про завтра.

Багато хто може розставити це все. І може, ви зрозумієте, що рішення удвох ухвалювати легше, ніж одному. І у вас знайдеться час поговорити одне з одним і відпрацювати модель взаємодії із близькими друзями. І дізнаєтеся ціну друзям тоді. І поговорите з бабусями через Skype хоч колись. І поповните бабусям мобільні телефони, щоб вони не перлися телефони поповнювати. Тому що вони так шукають привід із дому вийти, розумієте, у натовп. І влаштуєте скандал, коли від вашої бабусі вимагатимуть, щоб вона в поліклініку йшла або на пошту. Розумієте? І таке інше. Розірвете всіх за літніх ваших батьків. І зрозумієте, що це є справжня ціна життя: ваші батьки, ваші діти, ви самі.

Ось це базові цінності, а не те, що вам утовкмачують у мізки вже 25 років. Розумієте? Що вам на вуха вішають, що роблять вас ворогами, що ведуть до постійного, вічного мордобою всередині країни. Ось зараз вам коронавірус показав, що таке справжні цінності для країни – любов, дружба, взаємодія, взаємодопомога. Ось ціна. Зараз усі маски позривало.

– Укотре вже не можу не сказати: лікарю, ви прекрасні. Мені навіть не доводиться ставити питання особливо. Ви все самі розповідаєте. Я відпочиваю душею і тілом.

– (Зітхає) Ой, сказав би я тобі... Але я тобі хочу сказати, що хлопець, який зі мною працює, оператор мій, говорить про те, що я повинен... У нас – пам'ятаєш? – була така фраза: коли я кажу тобі: "Ку-ку, Гордон". Ти пам'ятаєш узагалі цю фразу?

– Так.

– Він каже, що ця фраза "Ку-ку, Гордон" – ідеальний рінгтон узагалі. Він просто наполягає: "Давайте, лікарю, ми виріжемо це "Ку-ку, Гордон" і будемо продавати". Я кажу: "Слухай, треба у Гордона дозвіл. Він же такий відсоток закрутить, що ми з тобою не піднімемося тут. Розумієш?" Тобто ти взагалі зі мною, розумієш, Гордон.

– Тут треба доповнити: не "Ку-ку, Гордон" (крутить біля скроні), а просто "Ку-ку, Гордон". Треба пояснити – і я готовий.

– Тобто ти заходиш у частку, так? Усе, "Ку-ку, Гордон", ми з тобою.

– Ні, це ви заходите в частку. Не плутайте частки.

– Я так і знав, із тобою далеко не підеш.

– Євгене Олеговичу, я вас люблю. Щиро вам дякую.

– Спасибі, дорогий. І теж привіт дружиноньці своїй. Тримайся.

– Я сподіваюся, що ми з вами цей коронавірус не просто переможемо – ми його вб'ємо.

– Усе правильно. Щойно ми припинимо сподіватися на когось і почнемо вбивати його самі... Щойно ми у свідомості зрозуміємо, що ми готові й можемо його перемогти, усе нам одразу стане легшим. Як один мені сьогодні написав: "А що, якщо я захворію на коронавірус, за ліки мені самому доведеться платити чи держава за мене заплатить?" От ідіоти якісь. У них навіть такі запитання. Вони сподіваються на те, що він захворіє на коронавірус – і за нього хтось заплатить. Ви що, друзі?!

– Ви ж пам'ятаєте: 2004-го року, коли була Помаранчева революція, Віктор Андрійович Ющенко сказав: "Вірю! Знаю! Можемо!" Це про нас.

– Так, звичайно. Але тільки треба вірити в те, що треба вірити. От треба б вам ще розтлумачити всім, у що треба вірити й кому треба вірити. Це як Мюллер: "Мені – можна".

– Євгене Олеговичу, "но пасаран": "вони не пройдуть".

– Тримайся, Гордон. Ми з тобою. Поки що.

– Спасибі.

Записала Аліна ГРЕЧАНА