Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн G

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн Носов: Деревина – це найцінніший ресурс України. Навіть не чорнозем. Ми й чорнозем примудрилися пересрати, засаджуючи соняшниками
Фото: Владимир Носов / Facebook

Чи варто купувати біткоін по $100 тис. і чи коштуватиме він $3 млн, чому криптовалюти почали зростати після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США, як заробив перший мільйон доларів і навіщо став спонсором харківського футбольного клубу "Металіст 1925". Про це в інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" розповів український криптобізнесмен, засновник криптобіржі WhiteBIT, яку оцінюють у $8–10 млрд, Володимир Носов. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Одна з основних компетенцій, яка мені давала змогу рухатися вперед, – це вміння побудови комунікації. У мене із цим було все гаразд. І, мабуть, у цьому відіграло досить важливу роль те, що я дуже багато читав

– Володимире, добрий день.

– Добрий день.

– Я давно хотів зробити з вами інтерв'ю, тому що величезній кількості наших глядачів ви дуже цікаві.

– Серйозно?

– Серйозно. Приємно сидіти навпроти живого мільярдера. Не просто мільярдера, а людини, яка не вкрала цих мільярдів, а заробила своєю головою.

– Коли я народився, уже нічого було красти.

– Усе вкрали до нас?

– Усе вкрали до нас, тому довелося працювати.

– Вам 35 років?

– Так.

– Ви народилися в Харкові?

– Так.

– Яким було ваше харківське дитинство?

– Дитинство було досить... Мені в дитинстві здавалося, що в мене складне дитинство. А зараз я озираюся назад і розумію, що це було не складне дитинство, а корисне. Я, дякувати богу, виріс без планшетів, інтернетів і комп'ютерів. Ми грали в "козаків-розбійників", у футбол. Школа, бійки. Я був активним хлопчиком. Я міг підмовити весь клас прогуляти урок, вигадував цікаві розваги у дворі. По деревах лазили, падали. Я, дякувати богу, нічого не ламав, на диво, хай скільки падав. Жив із бабусею і з мамою. Займався спортом періодично. Бо не завжди були гроші, щоб оплачувати заняття.

– Чим ви займалися?

– Якийсь час займався вільною боротьбою, бо в мене родич – вільний борець.

– Потім не вільною.

– Потім не вільною, так. Займався боксом трохи. Ще мені дуже подобався біг. Я у школі постійно бігав різні дистанції. Мене відправляли за кілька класів бігати на кількох дистанціях. Як паличка-виручалочка був. Виловлювали дрібні гроші з фонтанів, збирали пляшки.

– Добре, не з кишень.

– Ну так. Я завжди примудрявся десь розбити голову.

– Тому вона така розумна?

– Це, напевно, відповідь на запитання, чому на неї спала думка відкрити біржу.

– Дрібні гроші з фонтанів? Я розумію тепер, яким був ваш початковий капітал.

– Так. Не всі монети, звісно, магнітилися, але ті, які магнітилися, – вистачило, у принципі. Це якщо коротко.

– Харків – дивовижне місто. Я пам'ятаю його зовсім занедбаним, напівзруйнованим, похмурим, сірим. І от Кернес – треба віддати йому належне як меру, тому що він, звісно, був сепаратистом, але мером, як на мене, прекрасним.

– Господарем насамперед.

– Так! І Харків раптом змінився, став зовсім іншим містом. Святковим, яскравим, гарним, чистим, гідно благородним. Харків вашого дитинства яким був? Яким ви запам'ятали своє місто?

– Якщо говорити про Харків дитинства, я його однаково пам'ятаю гарним. Так, він, безумовно, був досить занедбаним, але мені й порівнювати не було із чим. Якби я в дитинстві побував у Відні чи Парижі, то я, звісно, повернувся б до Харкова і ходив би, пирхав, що все в нас занедбано. А так порівняти не було із чим. Це все було улюблене, рідне. Кожен кут, кожен дім, кожне дерево – усе було таким рідним і точно я не бачив його занедбаним. Це ви приїжджали до Харкова після того, як об'їхали пів світу. І, звісно, для вас він мав занедбаний вигляд. А для мене – класний.

– Ви сказали, що жили з мамою і бабусею. Батька не було?

– Фізично? Фізично був, але ми не були знайомі.

– І не знайомі й досі?

– Тепер знайомі.

– За його ініціативи познайомилися чи за вашої?

– За його, звісно. За його.

– Він виявив цю ініціативу, коли ви стали багатим?

– Я не думаю, що це було пов'язано з фінансами. Ми познайомилися, коли мені було 20 років.

– Чому він не знайомився з вами весь цей час?

– Я думаю, що в нього були на це вагомі причини. Але мені навіть не хочеться в цьому розбиратися. Навіщо обертатися назад, якщо можна дивитися вперед?

– Ви образилися на нього за те, що до 20 років він із вами не спілкувався?

– Зовсім ні. Я навіть радий, що так було.

– Ви зараз спілкуєтеся?

– Так.

– Близько?

– Так.

– Хто батько за освітою, чим він займався і чим займалася мати?

– Мама за освітою метеорологиня, але практично все життя пропрацювала кухаркою.

– Тобто ви не голодували?

– Голодували, бо незалежно від того, що ти кухар, треба ще купити продукти. А бабуся – наркологиня. Бабуся була головним добувачем у сім'ї. І вона, власне кажучи, навчила мене за жодних обставин не сумувати. Навіть коли ми...

– Я думав, ви скажете "не вживати наркотиків".

– Навіть коли ми витягували останнє її югославське трюмо, яке вона обожнювала, щоб продати й купити продукти, – вона це робила з усмішкою.

– Жили так бідно?

– Так. Думаю, у 90-х усі жили не дуже багато. Були якісь періоди більш-менш, були дуже складні періоди.

– Бракувало на їжу навіть?

– Бувало таке, що ми з мамою у друзів позичали гречку, щоб зробити вечерю.

– Хто батько за фахом?

– Він займається ремонтом автомобілів. Займався тривалий час кузовними роботами. А зараз займається будівництвом.

– Коли у вас з'явилися мільярди, які можливості ви дали своїм батькам? Бабуся жива?

– Ні, на жаль.

– Що ви дали своїм батькам?

– Я дав їм житло, дав їм можливість реалізовувати всі свої ідеї, думки, бажання, забаганки тощо. Мені чомусь хотілося зробити батькові приємно. Я йому купив кілька автомобілів: повсякденний і для бандитського форсу.

– Для форсу який?

– Це була Toyota Tundra. Пікап яскраво-салатового кольору на величезних дисках, в обвісах.

– А повсякденний?

– А повсякденний – Toyota Yaris. Мама в мене не любителька працювати, тому вона живе в Іспанії, дістає задоволення від життя і займається тим, що їй подобається.

– Бабуся побачила вас багатою людиною?

– Так.

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн фото 1 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Чим ви її балували?

– Я намагався її балувати тим, що їй приносило задоволення. Здебільшого це цукерки. Ну і, звісно, життєві потреби, щоб вона перестала непокоїтися і рахувати кожну копійку. Але однаково, коли людина живе дуже довго від пенсії до пенсії без додаткової допомоги, вона, навіть коли з'являється якийсь ресурс, однаково цю парадигму зберігає. І тому те, що я міг робити, я робив. Наприклад, якісь банальні речі. Зуби… Загалом, усе, що потрібно було їй за її потребами, я старався. Але вона просто така людина, яка не любила витребеньок. Їй це було неприємно. Тому прикраси чи машина з водієм їй би, звісно, не зайшли, скажімо так.

– Ціла низка людей, які мають величезні статки, ніколи не навчалися у вищих навчальних закладах. Але ви закінчили ВНЗ?

– Ні. Я й не вступав до нього навіть. Протягом останніх трьох років я навчаюся на заочному в "Ярослава Мудрого". Але в ті роки, коли я закінчив школу і треба було вступати до університету...

– Ви вже самі стали Ярославом Мудрим.

– Ні, я, можливо, і Ярик, але поки що не Ярослав. Коли треба було вступати до університету, я вже мав десь чотири роки робочого стажу. Тому в мене вже сформувалося розуміння того, як улаштована базова світова економіка в межах Харківської області. Тому я для себе визначив, що це забиратиме в мене час і навряд чи щось дасть фундаментально.

– Щоб стати дуже багатою людиною, не обов'язково закінчувати вищий навчальний заклад. Так чи ні?

– Абсолютно точно.

– Де ви працювали після школи? Чим ви займалися?

– Я й у школі працював.

– Чим ви займалися?

– Я працював на мийці, працював на будівництві, займався реставрацією дерев'яних вікон, займався викрійкою швів на дублянках.

– Це Харків?

– Це Харків, крихітко.

– Викрійка швів на дублянках?

– Так. Це одна з найнеприємніших робіт. Бо коли ти вистригаєш на дублянці шов, летить дрібний такий вовняний пил, від якого не рятує жодна маска. Узагалі нічого. Як ви розумієте, умови самого приміщення теж не найфешенебельніші. Тобто робота була нескладна, але не дуже приємна.

– Де ще працювали?

– Моя перша робота – вантажник. Мені тоді платили 40 грн на тиждень, здається. Я відпрацював перші два тижні перед Новим роком і в ЦУМ харківському за ці 80 грн придбав мамі на Новий рік годинник у подарунок.

– Марку годинника пам'ятаєте?

– Я пам'ятаю, що це годинник-хамелеон був – від температури змінював колір. Але мама успішно його випрала у джинсах за кілька днів – і він накрився мідним тазом. То була перша робота, перші зароблені гроші.

– З огляду на ці роботи, попереду була безвихідь. Чи у вас був інший погляд?

– У мене була інша думка абсолютно точно. Я десь у 16 років познайомився...

– З дівчиною?

– Ні. З дівчатами багато разів знайомився. Я познайомився з однією людиною в компанії, а вона на той момент працювала торговельним представником. Вона працювала в компанії... Можна говорити?

– Так.

– Вона працювала в компанії "Союз-Віктан".

– Горілка. Була така.

– Невигадлива назва: союз Віктора й Тетяни.

– Ця компанія погано закінчила, як я пам'ятаю.

– Я не вдавався в подробиці. Він на той момент заробляв, якщо не помиляюся, 10 тис. грн на місяць.

– А курс був один до двох, один до трьох, так?

– Мабуть, так. Це була якась астрономічна цифра, бо я, поєднуючи дві чи три роботи, навіть на три-чотири не виходив. Я почув – говорю: "Це на одній роботі ти стільки заробляєш?" Він каже: "Ну так, у нас так усі заробляють". Я зрозумів, що мені потрібно влаштуватися в торговельну компанію. І тут саме з'явилося світло у вікні. Я зрозумів, що я можу претендувати на щось більше, бо розумів, що працювати на 10 роботах не вдасться. І ця ситуація мене спонукала на те, щоб переосмислити підходи й спробувати рухатися далі. У 17 років я почав намагатися влаштуватися в торговельну компанію. Я купив кілька газет з оголошеннями й почав продзвонювати ці компанії. І в мене одна з основних компетенцій, яка мені давала змогу рухатися вперед, – це вміння побудови комунікації. У мене із цим було все гаразд. І, мабуть, у цьому відіграло досить важливу роль те, що я дуже багато читав. Незалежно від того, що був такий хитун-бовтун загалом, але багато читав художню літературу різну з наймолодшого віку. Спочатку це було з примусу більше. Я категорично не розумів, навіщо мені потрібен у вісім років Булгаков. Але мама зрозуміла, що я читаю початок книжки і кінець, потім я переказую весь сюжет плюс-мінус, і вона почала мене змушувати читати біля неї, а потім розповідати по главі. І я якось утягнувся. І, зрештою, у багатьох компаніях, у які я намагався влаштуватися, я не проходив за віком. Але керівники, з якими я комунікував, у принципі, були б раді, щоб я в них попрацював, бо все було класно.

– Уміння комунікувати, харизма, почуття гумору – все це вкрай важливо, правда?

– Так, це такий джентльменський набір. Для мене почуття гумору – це взагалі окрема історія. Коли я розумію, що поряд зі мною перебуває людина, яка вміє жартувати, для мене це одразу є дзеркалом того, що вона має нетривіальний інтелект і що з нею однозначно може бути цікаво. Вміння комунікувати – я вважаю, це взагалі головний пойнт для всього. Можна бути класним фахівцем, можна бути дивовижним художником, можна бути ким завгодно, але якщо ти не вмієш комунікувати, то ти з усіма цими благами можеш залишитися без діла. Я колись читав роман – не пам'ятаю зараз назви, – який цю історію розповідав: усі імена, які ми знаємо – це імена людей, які взяли ті чи інші технології чи ті чи інші техніки, ті чи інші продукти, але змогли про них розповісти. Зуміли відчинити потрібні двері, змогли достукатися туди, куди треба було. Бо перед ними були люди, котрі теж до цього приходили. Але вони не мали можливості про це розповісти й залишилися поза справами. Тому комунікація – це must have. Хоча все залежить від того, для кого. Наприклад, патологоанатому комунікація не потрібна.

– Як сказати. З потойбічним світом.

– Ні, Харону тільки монети потрібні. Решту, у принципі, можна мовчки вирішити. Тому для якихось професій комунікації не дуже потрібні.

– Із чого ви розпочали свій шлях у бізнес?

– Я почав свій шлях із того, що влаштувався... Точніше, не я влаштувався, а мене попросили прийти до торговельної компанії, яка займалася дистрибуцією будівельних матеріалів, насамперед підлогових покриттів.

– У Харкові?

– Так. Компанією це було складно на той момент назвати, бо власники були молоді, тільки розпочали шлях. Я влаштувався сейлзом фактично. І моє завдання полягало в тому, щоб по всій країні в сегменті профроздрібу пропонувати послуги нашої компанії з постачання матеріалів за умови, що ми ще постачань не робили, а в нас лише підписаний контракт.

– Класика.

– Так, але мені дуже сподобалася ідея. У принципі, у мене дуже непогано стало виходити.

– Вам було скільки років?

– Це, мабуть, кінець 2007 року. Мені було 18 років. У мене почало виходити дуже добре. Компанія почала розвиватися, масштабуватися. Я один закривав усі регіони України. Трохи пізніше залучив своїх друзів, бо вже не встигав – один Київ дуже багато енергії та сил забирав із тригодинними заторами під час кожного переїзду.

В Україні величезна кількість неймовірного дуба та ясена. Китай і Америка – не конкуренти. І все, що в Україні вирубують, продають без документів у Європу по $400 за 1 м³, а його реальна ціна десь €2,8 тис. за 1 м³

– Тобто ви продавали "пол"?

– Так.

– Чоловічий, жіночий?

– І середній, якщо за нього платили.

– Ось він, шлях до успіху.

– Звісно! На жаль, умови оплати моєї праці постійно змінювалися. Ну і плюс пішов у нас емоційний розсинхрон із командою.

– І ви вирішили самостійно?

– Я подумав, чому б мені самому не зайнятися постачанням? Але для цього потрібен був стартовий капітал.

– І ви пограбували банк?

– Це було б надто просто. У мене вже було на той момент досить багато зв'язків і напрацювань з успішними підприємцями в цій ніші по всій країні.

– А підлоги імпортні були?

– Так. Ви знаєте унікальність цього чудового ринку?

– Ні. Ви мене навчіть працювати.

– Якщо ви не проти, я двома словами розповім.

– Так, із задоволенням.

– Хочеться, щоб про цю ганьбу дізналося якнайбільше людей. Дуже часто ми говоримо про різні види природних ресурсів. У нас нафта, газ, вугілля тощо. І всі це бачать певною Меккою. Але водночас я жодного разу не чув, щоб хтось хвалився українською деревиною. А я хочу вам сказати, що деревина – це найцінніший ресурс нашої країни. Навіть не чорнозем. Ми і чорнозем примудрилися пересрати, засаджуючи його соняшниками...

– Тому що олія теж була свого часу найціннішим ресурсом.

– Так точно. Але українська деревина, якщо ми порівнюємо з ринками Європи, є найбільш високоякісною. Найціннішою деревиною є дуб. Із нього, власне, виробляють найбільшу кількість продукції з високою доданою вартістю. І меншою мірою ясен. Український дуб – найунікальніший дуб із погляду якості. Це мінімальна кількість відбраковування, мінімальна кількість заболоні, максимальна ширина. З нього можна виготовляти найякіснішу продукцію.

– Мається на увазі паркет?

– Не лише паркет. Це зокрема. Меблі. Усе, що потребує застосування красивої дерев'яної фактури, – це його високість дуб. Меншою мірою – ясен.

– Де ці дуби ростуть здебільшого в Україні?

– На заході України багато дуба, але найякісніший дуб – це Житомирська область. Якщо ви подивитеся в Google-мапах на Житомирську область, то побачите, що дуба там практично не залишилося. І друга частина – це схід України, Сумська й Харківська області. В Америці дуба немає, у Канаді теж дуба немає, бо там переважно червоний дуб. Це те, що не дуже підходить, по-перше, для кліматичних умов, якщо середньозважене по світу, для виробництва підлоги. І відповідно, не дуже відповідає специфікації, тому що в нього інший колір, відтінок, багато відбраковування тощо. Складний матеріал. У Китаї дуба взагалі нема. Просто немає. Там є різноманітні екзотичні породи дерева. Індонезія – всілякі іроко, ятоба й інше. Але це теж начебто не дуб і не ясен. Якщо візьмемо пострадянський простір – це теж дуб, але з дуже високою кількістю браку, значно вужчий. Тобто неможливо його розпускати у дві лінії, робити з нього ту математику, яка може давати гарну високу додану вартість, гарну маржу. В Україні фактично величезна кількість неймовірного дуба і ясена. Китай і Америка – не конкуренти. І все, що в Україні вирубують, продають без документів у Європу. Там із цього роблять підлогу й меблі – і потім нам за євро продають. Але лише єдине "але": Україна продає його по $400 за 1 м³, а його реальна ціна – десь €2,8 тис. за 1 м³. Ось така історія.

– Чому ж не можна зробити тут підприємства, які робитимуть паркет тут?

– Це ми трохи забігаємо наперед. Я намагався це зробити, але, на жаль, у мене не вийшло. Ми маємо кілька підприємств. Одне з них – польське. Вони поставили завод у Польщі, щоб далеко не їздити по житомирський дуб. І ще одне невелике підприємство в Буковелі. Класні хлопці роблять якісну продукцію, але, на жаль, також інвестиційний клімат та інші вступні не дали можливості масштабуватися до висококонкурентних висот. По факту в нас є золота жила. Зараз фактично такої сировини більше ні в кого у світі немає.

– Білоруси, напевно, мають щось.

– Менш конкурентний і в менших обсягах. У них усе-таки інший клімат, і дуб там вужчий, гірший і менше його загалом. Український клімат ідеально підходить, щоб вирощувати такі дуби та ясени.

– Ви опанували цю тему?

– Я опанував цю тему і почав шукати інвестиції, щоб займатися дистрибуцією самостійно. У мене була величезна кількість відмов. Мені потрібна була велика сума – приблизно $400 тис. І мені, зовсім ще молодому хлопцеві, навіть за умови класних відносин... Але щоб гуляти на $400 тис. у такому високоризиковому бізнесі, мені, певна річ, відповідати не було чим, окрім квартири, у якій я жив із мамою та бабусею. Тож неохоче це все рухалося. І в якийсь момент я таки знайшов можливість. Знайшов людину, яка поручилася перед людиною, котра, зі свого боку, мала доступ до людини, що могла ці кошти виділити. І, власне, я запустив.

– Тобто вам дали ці $400 тис.?

– Так.

– Це суперуспіх.

– Успіх, згоден, 100%. Але ще й настирливість. Я обійшов, умовно, 100 можливих варіантів, і ось на 101-й це спрацювало.

– У Харкові дали?

– Так, у Харкові. Ми запустилися 2011 року. Уже до 2013 року обсяг продажів становив до 35% ринку.

– Паркет, меблі?

– Ні-ні, тільки паркет. Вузькоспеціалізована історія.

– Дошкою чи набірний?

– Лише паркетна дошка. Ми мали одну фабрику – потім їх стало чотири. Ми продавали дуже багато. Ми обійшли дуже швидко всіх стариків ринків і зайняли свою нішу. Просто в багатьох конкурентів-постачальників був ширший асортимент. Вони могли мати і ламінат, і терасні дошки, і сантехніку.

– А у вас лише паркет?

– У нас винятково свій сегмент. По-перше, свій ціновий діапазон. По-друге, один вид продукції.

– Правда, що ви продавали більше, ніж "Епіцентр"?

– Більше ніж "Епіцентр" і "Нова лінія" разом узяті. Але в них тоді цей напрям насправді лише набирав обертів. Тому що здебільшого в "Епіцентрі" та "Новій лінії" продавали недорогий сегмент. Ламінат, недорога плитка тощо. Вони тільки зараз, напевно, вийшли на те, щоб презентувати ширший асортимент, дорожчу продукцію. Тоді, у принципі, вони не були сильним гравцем.

– Коли ви заробили свій перший $1 млн?

– Думаю, що року 2013-го. Але фактично я його ніколи не мацав як $1 млн.

– А він вас?

– Він мене трохи мацав через молодий вік, але я намагався все реінвестувати. Ми намагалися масштабуватися, збільшувати складські запаси, щоб давати більше гнучкості в питанні швидкості постачання, мати конкурентну перевагу.

– Транспорт був свій, напевно?

– Ні, транспорту свого ніколи не було. Я прихильник оренди.

– Тобто у 24 роки ви вже були доларовим мільйонером?

– Якщо нам потрібен гучний заголовок, то так.

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн фото 2 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Гучний заголовок у нас попереду. Скільки ви коштували 2013 року?

– Не робили такого оцінювання. Думаю, що наша компанія об'єктивно нічого не коштувала. Тому що вона вся була зав'язана на...

– На ваших мізках?

– На мізках, комунікаціях та орендах. Вона не була, скажімо, продуктом, який дуже легко капіталізувати.

– Скільки коштували ваші мізки 2013 року?

– Я думаю, нормально коштували.

– Попри цей успіх, ви пішли в інший напрям.

– Почнімо з того, що те, чим я займався, мені не дуже подобалося. Поклавши руку на серце, я не був ентузіастом підлоги.

– Процес вам подобався?

– Мені подобався процес побудови комунікації. Мені подобалося спілкуватися з людьми, подобалося масштабуватися, подобалося знаходити рішення у складних ситуаціях. Потім стався 2014 рік: Росія розпочала війну в Україні. Із цього почалися проблеми, бо ми втратили Крим. Усі клієнти в Криму, у яких були складські залишки, котрі віддали під реалізацію, зразки продукції, вимкнули телефони, за досить короткий строк змінили номери. Така сама ситуація в Донецьку й Луганську. І це, звісно, вдарило по бізнесу. Плюс до всього, зараз я вже розумію, що бізнес має передбачати будь-які види форс-мажорів.

– Як?

– Суто гіпотетично.

– Ну, припустіть анексію Криму. Як?

– Припустити анексію Криму ніяк, а ймовірне потрясіння, за якого ти можеш втратити одномоментно до 30–40% компанії, можна. Відповідно, це завдало певних збитків. Я був не один у компанії. Я був четвертим гравцем цієї компанії, рушійною силою з погляду продажу, побудови комерції, але не мав головного права голосу. Крім того, що я не кайфував від усього процесу, я ще мав розбіжності з партнерами. Я готовий до будь-яких викликів у житті, але якщо ми рухаємося як єдиний організм і як команда. Є точка опори, однодумці, з якими хоча б усередині в тебе немає колізій, які можуть внутрішню впевненість підривати в тому, що ми діємо правильно. Або, окей, ми діємо неправильно, але однаково є точка опори. І отже, 2016 року я вийшов із бізнесу практично без грошей. І я мав таке жорстке вигоряння... Є такий постулат: що від мерчендайзера до супервайзера ти ростеш 10 років у середньому. А я це зробив трохи менше ніж за рік. Потім уже потрапив до наступної компанії. І згодом свій бізнес. Я купив собі перші гарні машини.

– Яка перша була?

– Перша гарна?

– Перша взагалі.

– Перша взагалі? Перша взагалі – Daewoo Sens.

– А гарна? Daewoo Lanos?

– Вона в мене, до речі, гарна. У Lanos і двигун інший, і коробка передач уже цікавіша. Daewoo Sens ми купили дуже цікаво. Ми взяли кредит на ноутбук на маму моєї дружини, потім цей ноутбук продали, і гроші, вторговані від продажу...

– Маму віддали в заставу?

– Маму попросили потерпіти певний час, якщо телефонуватимуть. І ці гроші віддали як перший внесок за Daewoo Sens із-під таксиста у кредит. Тоді "ПриватБанк" продавав уживані машини у кредит.

– А перша гарна?

– Перша гарна? Ну як "гарна"… На той момент це було дуже круто – Mitsubishi Lancer. Це 2008 року, коли я ще менеджером працював.

– Дуже гарна.

– Дуже гарна. Пізніше Range Rover.

– Ви кажете про 2016 рік. А коли ви вперше дізналися про біткоін?

– Того ж 2016 року. Або, можливо, на початку 2017-го.

– Хто вам розповів про біткоін?

– Я сидів у компанії друзів. І почув діалог про майнінг. Я сидів хвилин 30 – і за ці 30 хвилин декласувався дедалі більше. Бо усвідомлював, що не розумію нічого, жодного слова. Якийсь майнінг, якісь ферми, але це не ті ферми, які на полях, а ті ферми, котрі з відеокартами. Хешрейти, блокчейни, блоки, біткоін, винагорода, яку можна потім продати на біржі тощо, тощо. І я цього всього наслухався. У мене дуже допитливий розум, і якщо я не розумію чогось, то я сідаю і розбираюся. Я прийшов додому й почав розбиратися, що це взагалі означає. Але навіть якщо починаєш розбиратися, увесь текст складається з термінів, які тобі не знайомі. І довелося розбирати по крихтах кожен термін і потім перетворювати це на щось зрозуміле. Зараз, звісно, є хоча б базис, можна познайомитися із цією історією ближче. Тоді цього не було. І я почав вивчати це самостійно. Хлопці, з якими я спілкувався, вони теж не розуміли. Вони просто це обговорювали.

– Просто хотілося заробити.

– Ні, вони просто обговорювали. Вони теж десь набралися цих модних слів, не особливо вкладаючи сенс у це все. Якоїсь миті до мене дійшло розуміння суті того, що відбувається. Повертаючись до того, про що ми говорили: підлога не була моєю мрією. Я здобув чудовий управлінський досвід. У мене працювало до 120 осіб у піку. Я здобув досвід комунікації з найбільшими світовими фабриками. Я набрався гарного досвіду в побудові команди, процесів, бізнесу як такого. Коли я почав вивчати це все й дійшов того, що за цим стоїть, я зрозумів, що мені цікаво поринути глибше. І почав я з того, щоб просто спробувати спочатку купити криптовалюту. Для початку я намагався встановити собі повноцінну ноду. Зробити собі "холодний гаманець", на якому я можу зберігати біткоін. Я колупався кілька днів, зрозумів, що в мене нічого не виходить, і почав шукати, як можна купити інакше. І почав знаходити сервіси, які пропонують продати біткоін. Це були різноманітні обмінники. Але щоб його купити, тобі ж його треба кудись прийняти. А якщо мені не вдалося зробити собі гаманець, то мені потрібен інший варіант. Я виявив такий варіант: ці майданчики називали себе біржами. Я почав реєструватися на цих майданчиках. І коли я почав реєструватися і вже конкретно користуватися – тут прокинувся мій підприємницький дух. Я почав зауважувати: тут мені було незручно, тут було надто нудно, тут можна було б це переробити. Потім потрапляєш у торговельний термінал, а це взагалі пекельна машинка. Усе з усіх боків стрибає, якісь незрозумілі штуки – загалом, складно.

– За скільки ви купили першу криптовалюту і скільки там було?

– Слухайте, перша криптовалюта – це був "Ріпл". За скільки його купив? Не брехатиму – я не пам'ятаю. Перші біткоіни я купував, коли він коштував до $1 тис.

– І багато купили?

– Ні. Основні купівлі я робив, коли в нас уже запустився бізнес, коли вже трохи стало вільніше. Десь по 3 тис., мабуть. Потім було зростання на 20 тис., глобальне божевілля – і потім падіння. Три роки ведмежого ринку після цього.

– По 3,1 тис. скільки ви біткоінів купили?

– Можливо, 100.

– Коли і чому ви повірили у криптовалюти?

– У процесі вивчення. Я повірив не у криптовалюти – я повірив у технологію блокчейн і біткоін.

– Уявіть, що зараз перед екраном сидить багато умовних чайників. Поясніть їм доступними...

– І прасок.

– І прасок.

– У вашому стилі працюю.

– Поясніть цим людям і мені навіть простими словами: у чому суть біткоіна?

– Простими словами?

Принадність біткоіна полягає в тому, що кожен його користувач – сам собі банк. Жоден уряд світу, жодна компанія, ніхто взагалі на світі не може його заарештувати, зупинити трансакцію, зупинити операцію в мережі, відкликати її

– Без термінів.

– Без термінів. Окей. Уся фінансова структура світу дуже застаріла, а все, що розташоване довкола фінансової структури, пішло значно вперед. У нас з'явилися нові можливості для комунікації, технології, гаджети, перельоти на високих швидкостях. Увесь світ полетів уперед, а банки залишилися з тими самими банкнотами, нічим не забезпеченими. Усі продукти, які нам пропонують... Назвімо їх умовно продуктами. Якщо ми говоримо про валюти, то всі вони централізовані. У них не обмежена емісія. Вони абсолютно безпардонно, відриваючись від стандартів, якими колись були забезпечені, якими колись мали бути забезпечені, йдуть у плавання самостійно. Вони схильні до величезної кількості ризиків. І найголовніше – це необмежена емісія. Тобто централізовані й мають необмежену емісію. Це "Фіат", звичайні гроші. Тепер беремо золото. Золото в якийсь момент стало мостом між виробниками послуг, товарів і споживачами. Основний базис, на якому ґрунтується весь фундамент навколо золота, – це те, що нам хтось сказав, що емісія золота обмежена. Золото не нескінченне. Якби, умовно, з'явився якийсь алхімік, який би сказав: "Я знайшов формулу, всім добридень". Або, наприклад, в Африці знайшовся б золотий запас на 500 млн тонн...

– Краще в Африці, ніж у Магаданській області.

– 100%, без варіантів. Відповідно, на чому базується наша віра в золото? Вона ґрунтується на тому, що його мало. І тут найсмішніше. Скептики біткоіна дуже часто кажуть, що біткоін ніколи не може бути цифровим золотом, бо це піраміда. Але водночас самі інвестують і хеджуються в золоті, яке забезпечене взагалі нічим фактично. Золоті коронки, мінімальне використання в чипах і платах – і все. І в хай-фай-акустиці, яку більшість світу не бачила у вічі. На цьому все. Що ми бачимо в біткоіні? Біткоін запропонував децентралізацію. Коли ми не маємо центрального апарату, який керує протоколом та емісією, коли ми не маємо ризику контрагента. Умовно, якийсь СЕО Amazon збожеволів – і щось сталося. Такі випадки траплялися. Або, наприклад, Стів Джобс помирає, і після його смерті компанія змушена 10 років робити однаковий телефон. Це ризик контрагента. Біткоін – децентралізований. Управління цим протоколом розподілено на мільйони-мільйони людей, компаній у всьому світі, кожна з яких не має можливості впливати, переписувати протокол. Він має обмежену аудійовану емісію. Тобто не золото, про яке нам хтось сказав, а фактичний алгоритм.

– І всі розуміють, скільки біткоіна є?

– Абсолютно точно. І що найцікавіше – аудит триває вже протягом 15 років існування біткоіна, але робить цей аудит увесь світ. Тому що весь світ мотивований знайти вразливості або проблеми в коді. Ми маємо 15 років світового аудиту. Не від якоїсь великої четвірки, де прийшла група осіб, двоє з них із похмілля, і спробувала провести оцінку компанії чи якогось продукту. А ми маємо абсолютно конкретний аудит, коли бере участь увесь світ, а на кону стоять мільярди доларів.

– Мільярди? Чи трильйони?

– Якоїсь миті це були мільярди. Зараз це майже $2 трлн. І фактично біткоін, із погляду капіталізації, випередив британський фунт.

– "Изюма".

– Ну, це до того, а потім британський.

– Добре. Що таке біткоін? Грошенята? Монетка?

– Біткоін – це цифрова монета, цифрові гроші, які виплачують як винагороду учасникам, котрі підтримують існування децентралізованого протоколу.

– Ось це формулювання. Ви в руках біткоін тримали?

– Так, авжеж.

– Монету саму?

– У вигляді монети?

– Так.

– Так, біля ринку продавали цигани. Така гарна монета і на ній намальований біткоін. А якщо без жартів, то принадність біткоіна полягає в тому, що кожен його користувач – сам собі банк. Жоден уряд світу, жодна компанія, ніхто взагалі на світі не може його заарештувати, зупинити трансакцію, зупинити операцію в мережі, відкликати її. Тому, коли людина тримає в руках "холодний гаманець" (це така маленька гарненька флешечка), вона фактично є банкіром. І в неї в цій маленькій флешечці може бути $100 млн.

– І вона їх може помацати будь-якої миті.

– І вона може будь-якої миті їх перетворити на гроші.

– Може будь-якої миті?

– Так, це перший момент.

– Навіть $100 млн?

– Але вже сьогодні є величезна кількість сервісів, які не потребують перетворювати його на гроші. Є компанії, які приймають криптовалюту, і біткоін, зокрема, як оплату. А по-друге, є безліч сервісів, які здійснюють конвертацію під час оплати.

– Тобто можна купити умовну квартиру за біткоін?

– Абсолютно спокійно.

– Перед вами сидить людина, яка свого часу взяла інтерв'ю в геніального Мавроді. Його можна називати аферистом, авантюристом, генієм, але він перевернув свідомість багатьох. Людина створила МММ. Як він мене переконував, якби держава йому не завадила, усе було б гаразд, і це ніяка не піраміда. У мене інша думка. Я вважаю, це класична піраміда, і держава тут ні до чого. Чи не є біткоін черговою пірамідою МММ?

– Ми порівнюємо холодне й вовняне, але спробую пояснити.

– Запитала вас людина, якій 2017 року її друг казав: "Набери штук 100 біткоіна". – "Я що, божевільний у МММ грати?"

– Ну, коли ми заговорили про МММ, мені вдалося на ньому заробити.

– То ви серйозна людина.

– Шанована у вузьких колах. Ні, ну, невеликі гроші, але сам факт. Дрібниця, а приємно, як кажуть. Щодо порівняння – я не думаю, що воно доречне. Але, мабуть, для аудиторії, яка не зовсім розуміє, що таке вартість того чи іншого товару? Це та сума, яку за цей товар готові заплатити.

– Можуть заплатити, так.

– Не більше, не менше. Що таке рух ціни? Коли всі купують, ціна зростає. Коли всі продають, ціна падає. Прості постулати. Відповідно, біткоін, на відміну від МММ, не пропонує жодних відсотків. Його ніхто не пропонує як квитки МММ. Немає "сотників", "десятників" і "тисячників". Є просто фанатики, які його тихенько купують і ні з ким не радяться щодо цього. Це перший момент. Другий момент: він децентралізований, має обмежену емісію і не пропонує відсотків. У біткоінах винагороджують людей, які надають свої виробничі потужності. Я свого часу проїздив багато майнінг-станцій. Ми й зараз займаємося майнінгом. Потрібно розуміти, що це величезні виробничі цехи, у яких стоїть спеціальне обладнання, яке здійснює обчислювальні операції, котрі дають змогу всій цій мережі існувати.

– У мене товариш майнив у своєму приватному будинку на другому поверсі.

– Це легко. Навіть і сьогодні люди можуть майнити вдома абсолютно спокійно, бо майнери стали сьогодні безшумними. За допомогою майнерів можна опалювати будинок. Майнери можуть працювати на поновних джерелах енергії. І це, до речі, практика, яку дуже активно застосовують. Це складний бізнес і складне виробництво. Сьогодні в біткоін інвестують найбільші компанії та банки світу. Наприклад, Black Rock, який тримає під керуванням практично всі світові компанії в тій чи іншій кількості акцій, уже закупив біткоіна на $350 млрд. Команда Трампа розглядає варіант, щоб забезпечувати золотовалютний резерв країни на 5% у біткоінах. Про це замислюються ще в кількох країнах. Ми перебуваємо на базовій стадії прийняття й розуміння технології й того, що за нею стоїть. Колись я дивився інтерв'ю... Це 1994 рік, Нью-Йорк. Беруть інтерв'ю у відомого економіста. І інтерв'юерка каже: "Як ви ставитеся до інтернету? Чи може він здобути свій розвиток?" І він каже: "Я з повною відповідальністю вам заявляю..." Довго словоблуддям займався... Глобально це туфта. Але що мені дуже сподобалося: "Я вас запевняю, ніколи в житті ви не зможете купити в цьому вашому інтернеті взуття". Бачите, дещо картина змінилася. У чому принадність біткоіна й технології блокчейн, яка стоїть за ним? Вони не потребують віри. У Мавроді треба було повірити... Такі піраміди будують на довірі. У біткоін не треба вірити.

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн фото 3 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Вона не потребує віри – вона потребує надії.

– І надія тобі не потрібна.

– І любові.

– Ні, ні. У тебе є холодний математичний розрахунок. Фундамент, на якому ґрунтується ця історія й цінове зростання, зумовлений саме математичною моделлю.

– Я вам поставлю нескромне запитання. У вас, гуру цього світу, скільки біткоінів?

– Удосталь.

– Для чого?

– Скажу інакше. Для будь-якої людини, яка шанобливо ставиться до технології, має бути не менше ніж 2625 біткоінів.

– 2625?

– Такий у нас корпоративний жарт. Не буду заглиблюватися.

– Але у вас більше ніж 2625?

– У мене точно 2625 є. Це я вам упевнено заявляю.

– Що зараз відбувається з біткоіном? Він довго стояв на місці, потім – угору, потім – униз, потім – сильно вгору. Що з ним відбувається зараз і що з ним буде далі? І чому з президентством Трампа біткоін пішов угору?

– Ну, почну з кінця. Трамп – прокриптовалютний президент, він, зокрема, гроші на свою виборчу кампанію збирав у криптовалюті. Він дуже просунутий. Він багато часу приділяв блокчейн-аудиторії, він їздив на конференції, зустрічався з молодими фахівцями. Він ще не вступив на посаду президента, але вже на величезній кількості напрямів компанії, які там представлено, і компанії, котрі там скоро буде представлено, ми вже відчуваємо величезну кількість послаблень і такий видих після тривалого такого періоду складної боротьби. Тому, звісно ж, прихід Трампа відкриє велику кількість можливостей у розширенні аудиторії, яка взаємодіятимете із цим видом активів. На сьогодні проникнення технологій у середньому у світі становить не більше ніж 15%. Якщо ми візьмемо економічну частину, де користувачі, які так чи інакше використовують криптовалюти, купують, інвестують чи утримують як довгострокову інвестицію – це, мабуть, до 7%. У нашій індустрії це називають масовим прийняттям. Це те, чого прагнуть лідери ринку: зробити так, щоб якнайбільше з'являлося продуктів і зручних точок входу для аудиторії, яка ще не взаємодіяла із цими видами активів. І прихід Трампа – це величезний крок назустріч індустрії у США. Як ми знаємо, США – це фінансова кузня. У паралелі зараз настає 1925 рік, це запуск закону МіСА, який регулюватиме криптовалюти повноцінно у 27 країнах Євросоюзу.

– Регулюватиме?

– Регуляція і зараз є. Наприклад, нашу компанію регулюють у великій кількості різних європейських і не тільки європейських країн. Але в усіх різні регулятори, у всіх різні види ліцензій, і це вносить певну плутанину. Прихід МіСА дає єдиний стандарт, умовну паспортизацію за тим самим принципом, за яким це працює в банківському секторі, і відкриває можливості для взаємодії класичних бізнесів з інноваційними бізнесами.

– Добре. Трамп каже, що може зробити біткоін офіційним платіжним засобом. Правильно?

– Так.

– Так. Якщо біткоіни дійдуть до $500 тис., чи не обвалить це ринки й чи не спричинить шаленого зростання цін у світі?

– А чому це має обвалити ринки?

– Вийде величезна кількість казково багатих людей…

– Ні.

– Не вийде?

– Ні.

– Але люди купували…

– Я не знаю жодної людини, яка, купуючи біткоін, умовно, по $3 тис., дотримала його хоча б до $20 тис.

– Та ви що?!

– Не тому, що вони всі схоронилися, а просто я таких не знаю (сміється).

– Я думав, що люди могли купити за $3 тис. 100 біткоінів і спокійно їх тримати дотепер. Немає таких?

– На жаль. Мені дуже подобається фраза Воррена Баффета. Його колись журналістка запитала: "У вас дуже проста інвестиційна стратегія. Ви купуєте класи активів, у які ви вірите, і тримаєте рівно 10 років". – "Але ж це проста стратегія. Її може повторити кожен, але не кожен хоче стати багатим повільно". І ось у цьому криється код.

– Тобто навіть якщо $500 тис. коштуватиме біткоін, жодних потрясінь на ринках не станеться?

– Імовірні потрясіння – безумовно, тому що сьогоднішня економічна модель у світі фейкова. Біткоін може внести в цей світовий лад елемент стабілізації. І його потрібно внести. Тому що якоїсь миті економічна модель, яка працює на сьогодні, просто знищить світ. Біткоін може внести певні корективи, поведе світ у правильне русло. Сьогодні економічна модель є деструктивною. Покоління людей, які з'явилися після 2000-х, а це, до речі, люди, яким по 25 років, – їхній світовий лад категорично відрізняється від світового ладу людей, які народилися в 90-х і, не дай боже, у 80-х.

– Що вже про мене казати…

– Тим паче. Це люди, які народилися в добу інтернету. Це люди, які ніколи у своєму житті не довірятимуть золоту. Це люди, для яких найкрутіший авторитет – це чувак із форуму… У них зовсім інакше влаштовано все в голові, і ці люди якраз цифрові. І для них біткоін буде ідолом. Не просто активом, не просто резервним фондом, а ідолом.

– До скількох ціна на біткоін може зрости? $500 тис. – це межа, про яку говорять? Чи може бути ще дорожче?

– Я думаю, не межа. Я орієнтуюся на $3 млн за біткоін.

– Біткоіни вже купувати пізно?

– Ніколи не пізно. Найпростіша стратегія інвестора, який має доходи від основного виду діяльності: якийсь відсоток від доходу в біткоін, не звертаючи уваги на його ціну, ітераційно. Протягом, наприклад, п'яти років. З умовою втримання його на дистанції 10 років. Раз на місяць ви отримуєте зарплату чи дохід від якоїсь діяльності, берете 2–5%, залежно від свого ризик-апетиту… Це може бути людина, у якої зарплата 20 тис. грн, умовно. Вона бере якийсь відсоток й інвестує його раз на місяць. І в такий спосіб набирає інвестиційний портфель. І розраховує на те, що в нього діапазон продажу, наприклад, 10 років. Або, наприклад, якщо вона за шість років розуміє, що має можливість докупити дешевше, ніж вона заходила п'ять років тому, умовно, то, звісно ж, вона може й на шостий рік і далі усереднювати свою позицію.

– Тобто сьогодні за плюс-мінус $100 тис. біткоіни не пізно докуповувати?

– Абсолютно точно. Якщо ми говоримо про горизонти у $3 млн, хіба $100 тис. – це дорого? Біткоінів обмежена кількість. Як ми говорили з вами раніше, у них обмежена емісія і їх буде лише 21 млн. Уже добуто майже 20 млн біткоінів. Залишився 1 млн. Згідно з математичною моделлю, останні біткоіни добуватимуть до 2140 року. Так. Але їх добуватимуть зовсім мало. Основний прибуток виробники, як ми їх позначили…

– Робокопи.

– Так. Отримуватимуть від трансакційної діяльності. Відбувається трансакція – і виробники отримують відсотки від цих операцій.

Я голодний хлопець був у дитинстві, і в мене через це десь 150 пар взуття вдома… На хріна вони мені потрібні, нікому не зрозуміло

– Відсотки капають.

– На сьогодні із 20 млн біткоінів, думаю, не менше ніж 5 млн біткоінів втрачено безповоротно… На початкових етапах хтось їх добував, вони тоді коштували $1… До речі, учора, якщо не помиляюся, був "Біткоін піца-дей" так званий: 14 років тому хлопець намайнив 10 тис. біткоінів і купив собі піцу. Дві піци, здається. Цей день називають "Біткоін піца-дей". Сьогодні його піца коштує $1 млрд. Він уже 14 років їздить по всьому світу й усіх веселить цією історією.

Є інші кейси. Один хлопець намайнив біткоіни, а потім забув пароль... Ні, не забув пароль – просто викинув жорсткий диск чи то разом із комп'ютером, чи то без. А коли вони подорожчали, він зрозумів, що в нього на жорсткому диску лежать цілі статки. Він прийшов на це сміттєзвалище, куди з усього міста збирають сміття… Він попросив у міської влади дозвіл на те, щоб провести…

– Ексгумацію сміття.

– Так-так. Отже, переробити це все, місту за це заплатити якийсь відсоток, щоб усі були зацікавлені. Але йому заборонили, сказавши, що це може спричинити екологічні проблеми.

– Які бездушні люди…

– У нього мільярди доларів на цьому гаманці… І таких випадків багато. Тому що коли це коштувало копійки, до цього ставилися несерйозно, могли забути пароль тощо.

– Є криптовалюти кращі за біткоін?

– Немає.

– І не буде?

– Ні, ну зарікатися, мабуть, не варто. Це було б нерозсудливо, але все ж, думаю, немає.

– Окрім біткоіна, ви не рекомендуєте купувати інші криптовалюти?

– Я взагалі не рекомендую купувати криптовалюти, я просто розповідаю про те, як це працює.

– Найкраща реклама купівлі – це сказати: "Не купуйте".

– А ви на цьому розумієтеся (сміються).

– Так. Ви засновник і СЕО криптовалютної біржі WhiteBIT. Це найбільша біржа України. Правильно?

– Це найбільша біржа Європи.

– Хочеться встати.

– Встаньмо.

– І навіть вклонитися. Найбільша біржа Європи. Який обіг у вас?

– Цьогоріч торговельний обіг – $2,3 трлн.

– Хочеться встати й не сідати. Що робить криптовалютна біржа?

– Наша компанія – це не біржа. Насамперед компанія здійснює розроблення у сфері блокчейну. Ми створюємо інфраструктурні продукти, один із них – це біржа. Окрім того, це платіжний еквайринг, компанія, яка займається емісією скретч-карт, децентралізована біржа, банк, необанк… Майданчик із торгівлі скінами для кіберспорту.

– Велика кількість людей працює у вас на біржі?

– 1,2 тис. осіб. Інхаус.

– Скільки клієнтів у WhiteBIT на сьогодні? І з яких країн?

– На сьогодні загалом уся інфраструктура WhiteBIT Group – це трохи більше ніж 35 млн клієнтів. WhiteBIT саме як біржа – це приблизно 6,5 млн. Під час бичачого ринку в нас кратно зросла кількість реєстрацій. Тобто ми прямо тримаємо удар аудиторії.

– Бичачий ринок – це що? Це пташиний грип типу?

– Бичачий ринок, пташиний грип, ГРВІ так званий…

– Так.

– І діатез, і ведмежий ринок…

– Так.

– Ось вони якось усі разом, в одній групі ризику.

– Неймовірно. Зі скількох країн клієнти у вас?

– 150 країн.

– Увесь світ фактично.

– Майже. У якихось регіонах ми представлені сильно, у якихось – менше.

– Український IT-ринок потужний узагалі? Як ви його оцінюєте?

– У мене з українським IT-ринком дежавю, як із дубом. У нас класні розробники, молоді фахівці, дуже унікальні, інтелектуальні хлопці й дівчата, але здебільшого вони працюють у компаніях, які займаються аутсорсом. Це компанії, які не створюють продуктів із високою доданою вартістю, а просто перепродують це компаніям, які готові заплатити хорошим розробникам невисоку ціну. Продуктових IT-компаній в Україні дуже небагато, але водночас дуже багато різноманітних розробників, які збудували класне IT за кордоном. Наприклад, Google, Revolut, Grammarly.

– Зараз люди нас дивляться й думають: "Скільки ж у нього грошей?" Тому переходимо до головного: скільки мільярдів доларів ви коштуєте?

– Ми не є публічною компанією, тому важко назвати вартість компанії об'єктивно. Але якщо проводити базове порівняння, є ціла низка параметрів, за якими можна порівняти нашу компанію з конкурентами. На ринку ми маємо лише одну публічну компанію. Я вважаю цю компанію конкурентом, але по-доброму, тому що вони справді класні. Це Coinbase, американська компанія. Вони на піку мали капіталізацію $120 млрд, що на той момент становило приблизно три Morgan & Stanley. Якщо порівнювати нас за об'єктивними публічними даними, то, думаю, це десь $8–10 млрд.

– Ви відчуваєте себе дуже багатою людиною?

– Узагалі ні, категорично.

– Ну як ви себе відчуваєте?

– Я себе відчуваю втомленим (сміється)… Швидке зростання, масштабування незворотно призводять до того, що є вигоряння, відсутність можливості делегування інструментів і завдань, які хотілося б делегувати.

– Делегатів бракує.

– Делегатів бракує. Це, звісно ж, накладає певний відбиток. Я дуже люблю допомагати, мені це дає щире задоволення. Насамперед тому, що в мене є невелика картинка в голові… У житті взагалі можна бути у двох положеннях: під обставинами й над обставинами. Коли ми перебуваємо під обставинами, ми нарікаємо на те, що обставини на нас тиснуть, усі навколо – негідники, начальник – виродок. Виникає ситуація, у якій потрібно було б чи можна було б виявити свою участь, але оскільки ми перебуваємо під обставинами, ми говоримо собі, що це неможливо. Або хтось інший нехай допоможе. А коли ми перебуваємо над обставинами, ми можемо на них впливати. Наприклад, я дуже багато років допомагаю онкохворим дітям. Я купую ліки, дітей вожу за кордон, коли якісь складні випадки, повністю оплачуючи їхнє лікування. Це перше. Якоїсь миті багато благ, яких ти прагнув завжди, треба розуміти, що я голодний хлопець був у дитинстві, і в мене через це десь 150 пар взуття вдома… На хріна вони мені потрібні, нікому не зрозуміло, тому що ношу я дві. До того ж я не припиняю їх купувати.

– Усі ми родом із дитинства.

– Так точно. Але багато речей, до яких було прагнення, уже не викликають радості. Перша машина викликала в мене величезну емоцію, я міг безперервно всю ніч їздити, гладити, цілувати, нюхати, як пахне з вихлопної труби. Зараз це не викликає жодного трепету… Це приблизно, як коли заходиш голодним у супермаркет…

– Хочеться купити все.

– Усе підряд купуєш. Йогурт із біовітамінами – штук 10 обов'язково. Буду на сніданки їсти, стану на лижі правильного харчування. І все це купуєш. Потім приносиш додому, з'їдаєш бутерброд із ковбасою – і ти наївся. І потім це все псується. Половина продуктів, які тобі ніколи не були потрібні. Або ж заходиш ситим у магазин, береш хліб, по який ти туди й зайшов, і виходиш. Жодних зайвих рухів.

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн фото 4 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– А що дарує радість із того, що ви можете собі дозволити?

– Радість? Ну, насамперед радість дарує сім'я, діти, їхні досягнення. У мене старша донька – тенісистка. У мене є якісь хобі...

– Які хобі?

– Я вже багато років займаюся драгрейсингом. Я займаюся автоколекціонуванням. Але не просто автоколекціювання, це моя диверсифікація, назвемо це так.

– Багато машин у вас?

– Досить.

– 100? 200?

– 200 – ні.

– 150.

– Скількись є, так.

– А за яким принципом ви добираєте автомобілі? Це раритети якісь? Чи просто марки?

– У мене є певний часовий діапазон, у якому я розглядаю автомобілі.

– Які роки?

– З 1965-го до 2005–2006-го. До 2010-го максимум. Здебільшого це янгтаймери, дуже рідко – олдтаймери. Я вибираю насамперед автомобілі, які мають колекційну цінність, але водночас сегрегую їх через призму того, що вони подобаються мені візуально.

– А вони зростають у ціні з роками?

– Слухайте, автомобільний світ…

– Це хобі, не вкладення?

– Ні-ні, це вкладення.

– Вкладення?

– Звичайно. Для мене це диверсифікація мого портфеля. Не криптовалютою єдиною, як то кажуть. Індустрія колекційних автомобілів продемонструвала протягом останніх п'яти років зростання понад 500%. У тебе завжди є покупець.

– Ви хочете сказати, що будь-який із ваших екземплярів колекції будь-якої миті можна продати за гарною ціною?

– 110%. Ось ви інвестуєте в нерухомість, і мені не подобається саме слово "не рухатися".

– Я над словом не замислююся.

– А ось автомобілі рухаються. І вони мені подобаються тому трохи більше, ніж нерухомість. Я б, можливо, і в нерухомість щось вкладав би, але...

– Зараз поговоримо. Мені зателефонував мій друг Андрій Данилко, каже: "У мене є автомобіль Фредді Мерк'юрі, Rolls-Royce. Хочу його продати". І знайшлася ж добра людина у вашій особі, яка купила цей автомобіль. Навіщо ви його купили?

– Його продавали на аукціоні Sotheby's, я купував його не безпосередньо в Данилка. Мені зателефонував мій товариш, скинув посилання на цей автомобіль. По-перше, я фанат Queen. Він каже: "Це збір на реабілітаційний центр для військових. Збирають через продаж автомобіля Rolls-Royce, який належав Фредді Мерк'юрі". Ви уявляєте? Це 100-відсотковий match для мене.

– Так.

– Центр реабілітації військових, машина Фредді Мерк'юрі.

– Я здригнувся. Дорого коштував?

– Аукціон я виграв за £250 тис. Дорого чи ні – вам судити. Але ця машина того не варта, щоб було зрозуміло. Вартість такого Rolls-Royce – £30 тис. Тому мені кілька разів писали, що я взяв участь в аукціоні, тому що мені машина була потрібна. Хочу всім доброзичливцям нагадати, що ціна цього автомобіля – £30 тис. у базарний день. А серед колекціонерів попередній користувач автомобіля, навіть якщо це Фредді Мерк'юрі, ніяк не підвищує його вартості.

– Поговоримо про нерухомість.

– Так…

– Нерухомість – один із найкращих способів вкласти гроші. І виграти гроші або програти. Ви граєте на ринку нерухомості?

– Ні.

– Чому?

– Для мене це дуже немобільний вид активу, схильний до величезної кількості ризиків. Наприклад, банальна ситуація. Є в мене нерухомість у Харкові. У мене був випадок, до речі, прикольний у Харкові. Ну як "прикольний". Повчальний. Саме про нерухомість. У нас активно зростала кількість співробітників, активно розширювалася команда, а ми постійно перебували в різних орендованих приміщеннях. Класно, усе добре, але хотілося влаштуватися, щоб почуватися максимально комфортно. Я знайшов у Харкові класну офісну будівлю, у неї колись вклали $30 млн, потім, коли продавали, почали продавати за $18 млн, потім знизилися до $15 млн… Це ще до повномасштабного вторгнення.

– Гарний бізнес.

– Так, клас. І коли вже я прийшов, його продавали за $12 млн. Там 10,5 тис. м² було.

– І в гарному місці.

– Саме серце міста. Неподалік майдану Свободи. Отже, я сподіваюся, продавці дивляться нас зараз. Отже, і я приходжу до власника 22 лютого.

– 2024 року.

– Так. І кажу: "Розумію ситуацію, ви так добре знизили ціну..."

– "Але чи не знизите її ще?"

– "Але чи не хочете ви віддати вже завтра за $8,5 млн? Усе-таки ситуація неоднозначна і для вас, і для нас". Але, наскільки мені відомо, власники жили в Америці. Є в тебе, безумовно, актив нерухомий, їсти начебто й не просить. Але водночас ризики… На той момент уже ситуація була загострена до максимуму.

– Війська на кордоні…

– Вони кажуть: "Нерухомість – це така штука, що вона всіх нас переживе. Ми від угоди відмовляємося". А сьогодні, з урахуванням того, що робить наш сусід-мерзота, ця будівля не коштує вже нічого…

– Вона коштує грошей на комунальні послуги.

– Так. Але просто кому вона потрібна: платити за неї комунальні послуги?

– Так от.

– Заселити офісний центр на 12 тис. м² сьогодні у прифронтовому Харкові досить проблематично. За умови, що він розташований у центрі, у найбільшій зоні ризику. І туди вже прилітало. І в "Харків Палас" прилітало, і в готель "Харків" прилітало.

– Але вкласти гроші в інших країнах світу, окрім України, у нерухомість немає бажання у вас?

– Категорично. Навіщо?

– Ну так, якщо є автомобілі.

– По-перше, є автомобілі, які можна завжди, будь-якої миті завантажити на лафет і кататися з ними світом абсолютно спокійно. Це вид активу, який можна переміщати. По-друге, звісно ж, це криптовалюти, які є великою частиною. А найбільшою частиною є реінвестиція у власний бізнес. Це те, що дає нам змогу розвиватися й масштабуватися.

– Власний літак у вас є?

– Ні. І категорично не буду ніколи його купувати.

– Краще орендувати?

– Краще орендувати. Є мільйон різних способів орендувати. Але я вам більше скажу: я приватним літаком літаю дуже рідко. Дуже рідко. Тільки в тих випадках, коли вже десь дупа горить і я запізнююся, у мене щось змінилося, і мені терміново потрібен переліт.

– То ви жадібний?

– Я не жадібний – я…

За п'ять днів до початку сезону до мене звертаються хлопці: "Ось така ситуація. "Металісту" хана. На жаль, росіяни розбомбили інфраструктуру генерального спонсора. І якщо зараз "Металіст" не підтримати, то харківський футбол на цьому закінчиться"

– Раціональний.

– Я раціональний. Навіть, мабуть, не раціональний. Я, наприклад, можу витратити на взуття $3 тис., але літак… Мене переміщення літаком не мотивує. Я сідаю в бізнес-класі, дуже часто доводиться літати й економ-класом...

– Мільярдер в економ-класі – звісно, круто звучить.

– Ну, може здатися, що я якось декласую економ-клас. Ні. Моя помічниця підрахувала, що я за останні пів року в літаку провів 11 днів. Звісно ж, коли в тебе маршрут такий, економ – це проблема. Тому я балансую. Мені класно в бізнес-класі. Особливо якісь далекі, магістральні бізнес-класи або перший клас, на мою думку, навіть крутіше, ніж джет.

– Дорогі речі ви любите.

– Дивлячись у чому.

– Ну, які бренди ви любите?

– Я нещодавно замислився щодо цього. Мій улюблений бренд – мабуть, Givenchy. Ну, і Dolce, напевно. Я нещодавно задумався, що це тягнеться з дитинства, коли для мене було щастям придбати щось у секонд-хенді. Була потреба, постійно брак. І коли я дірвався до капіталів, захотілося це купувати. У нас в Україні й узагалі в пострадянських країнах зустрічають за одягом найчастіше...

– І проводжають за ним же.

– Бо коли я сиджу у президентській ложі "Барселони", наприклад, то там я сиджу з, умовно, власником найбільшого європейського банку, і він у Zara. Йому по кайфу. Він не почувається неповноцінним. Я подумав, що це має вбогий вигляд, це має такий вигляд, ніби я намагаюся… Дуже довго, коли я зростав у бізнесі й у роботі, усе моє оточення в мене не вірило по факту. Особливо кілька індивідуумів, які постійно мені казали: "У тебе не вийде". А коли я говорив про криптовалюти, з мене сміялися взагалі всі. Тому що я, наче Лунтік, прилетів із розповідями про пласку Землю й інші речі. І одяг – один з інструментів продемонструвати людям свою статусність. Зараз же я прийшов до того, що пересяду на Zara й почуватимуся у 100 разів крутіше, ніж у Louis Vuitton. Коли я зараз бачу людей, обвішаних написами Balenciaga та іншим, у мене навіть трішки відторгнення є.

– Я дивлюся на ваш мобільний телефон.

– Ага. Битий.

– Так. Не те, що битий, але це не iPhone.

– Чому не iPhone? У мене, до речі, iPhone теж є, але з дуже коротким функціоналом для певних завдань. А от Samsung – через те, що це розкладний телефон, – у мене завжди в кишені. Його розміри не виділяються… У мене завжди із собою мініпланшет 7,6 дюймів – я можу працювати в Excel. Тому що на iPhone це неможливо. Переглянути якийсь файл, там, якісь погодження. Бо мені дуже часто, знову ж таки, там, у перельотах, постійно у відрядженнях… десь сідати, розгортати планшет, там, діставати тощо незручно. Зараз вони зробили... Зараз узагалі, у принципі, виробники таких видів пристроїв пішли дуже вперед: у них там і 8 дюймів... Є складаний трискладовий телефон від Huawei. І там уже 10 із лишком дюймів екран, і вся товщина – 10 мм.

– Що творять!

– Так. Це безумство, звісно. Так, тобто це практично, це зручно, комфортно. І це працює.

– Що за годинник зараз на вас?

– Jakob & Co, Godfather.

– А колекція годинників у вас є?

– Ні. Я не колекціонер годинників. Мені дарують здебільшого.

– Але є дорогі годинники? Мільйон, два, три?..

– Ні.

– Найдорожчий годинник у вас скільки коштує?

– Цей, мабуть, один із найдорожчих. Я маю кілька схожих. Ну, десь вони коштують...

– Тисяч 50–100.

– Ось ці €380 тис. коштують.

– Де й у чому ви зберігаєте гроші?

– "Де ви зберігаєте гроші?" – гарне запитання.

– Якщо можна, адресу.

– Звичайно. Ми посилання в описі дамо, щоб нікого не мучили...

– Щоб нікого не образити.

– 100%. Ми ж нормальні люди всі. Отже, гроші насамперед я зберігаю в компанії… Зростання компанії – це головний пріоритет. Це є основою.

– Чи є якась тусовка криптомільярдерів? І якщо так, то чим вони... про що вони говорять, коли збираються?

– Криптомільярдерів? Жодного разу не був у такій тусовці. Є тусовки криптобізнесменів. Деякі з них мають гарні результати. Про що спілкуються? Абсолютно прості хлопці, живі, без будь-яких понтів...

– Молоді всі.

– Молоді, земні абсолютно. Якщо вас із ними посадити в одній кімнаті, ви ніколи в житті не подумаєте, що там хлопці за мільйон плюс…

– А якщо їх зі мною?

– Тоді подумаєте (сміється)...

– Ви – інвестор і президент футбольного клубу "Металіст 1925".

– Так.

– Ви завжди любили футбол чи це елемент престижу?

– Футбол я любив із дитинства, безумовно. У дитинстві грали… Я не сказав би, що я був просто фанатом футболу якимось диким, але футбол завжди мене захоплював, завжди мені подобався. Щодо "Металіста", тут радше не про престиж, а про обставини, у яких це сталося. Я на той момент уже мав відносини з "Барселоною", ми є глобал-партнером "Барселони". Не лише у футболі, а в усіх видах спорту. Тобто ми взаємодіємо з "Барселоною", ми – ексчейндж-партнер "Барселони".

– Ви – спонсор фактично "Барселони".

– І спонсор. Ми у спонсорському контракті є єдиним крипто-ексчейндж-партнером. Ми – єдина біржа, яка позиціонує "Барселону" в ринок. І в мене вже була практика комунікації. Я розумів, як побудовано інфраструктуру "Барселони", тому що ми взаємодіємо і з жіночою командою, і з мініфутбольною командою, і з баскетбольною командою.

– Круто.

– Плюс ми є генеральним спонсором футбольного клубу "Трабзонспор" у Туреччині.

– Генеральним спонсором?

– Так. Ви чули про цей футбольний клуб?

– Звичайно. 1981 року вони грали з київським "Динамо". 1:0 Блохін забив у Києві. 1:1 – у Трабзоні.

– І паралельно є глобальним партнером нашої національної збірної. У мене такий багаж, загалом, з оцих партнерств. І за п'ять днів до початку сезону, у вересні, до мене звертаються хлопці... А ми колись комунікували до цього, ми хотіли зробити якусь цифровізацію, але якось у нас не пішло. Вони кажуть: "Ось така ситуація. "Металісту" хана. На жаль, росіяни розбомбили інфраструктуру генерального спонсора. І якщо зараз "Металіст" не підтримати, то харківський футбол на цьому закінчиться". Інший "Металіст" перебував у другій лізі, якщо я не помиляюся... І якщо не підтримати, то загалом у Харкові не буде як такого футболу у принципі. Навіть на рівні першої ліги. І я розумів, що це більше не статусність, бо рівень позиціонування "Металіста 1925", у який я прийшов, є досить слабким. Для нього більша статусність від того, що я прийшов, ніж мені від нього. Плюс до всього, це махина. Це три сотні людей, це дитяча академія, це жіноча команда, це регбі, це футбольна друга, футбольна перша чоловіча. Економіки в цьому зараз точно немає, але водночас у мене на іншій шальці терезів є розуміння, що у світі економіка є.

– Футбольна економіка.

– Футбольна економіка, звісно. Є можливість перетворити це на бізнес, який генеруватиме дохід. Це величезний челендж, тому що в українських реаліях футбол – це, як правило, іграшка...

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн фото 5 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Ні, в українських реаліях "Шахтар" – прибутковий клуб.

– Зараз – слава богу, так. І це класно, безперечно. "Шахтар" у цьому випадку приклад. Але водночас немає якоїсь стійкої… Не знаю, як пояснити… Немає моделі, як провідні європейські клуби й команди… Це і підходи, і маркетинг. "Барселона" підписує контракти не тому, що виграє все на світі, а тому, що вміє себе продавати. "Барселона" має найбільшу аудиторію у соціальних мережах у світі. Більше, ніж "Реал Мадрид". І коли їх підписує… Наприклад, коли Spotify дав їм найбільший рекламний контракт за всю історію іспанських футбольних клубів – і не лише іспанських, – "Барселона" п'ять років програвала все. Це маркетинг, робота над побудовою бренда, іміджу, над побудовою персональних брендів гравців.

– Це робота.

– Це робота. Я, звісно ж, уболіваю за "Барселону", але мені як партнеру було важливо не те, як вони забивають, а те, як ми побудуємо win-win стратегію, щоб монетизувати контракти й перетворити їх на живу аудиторію в наших продуктах.

– У вас є амбіція вивести "Металіст 1925" у гранди світового футболу?

– Обов'язково. Я б і не заходив у цю історію, якби в моїй хворій голові не було такої фантазії.

– Але ви собі, звісно, на найближчі роки набрали проблем і неприємностей.

– Я в "Металісті" не єдиний інвестор. У нас є невелика група із трьох ентузіастів. Якби я був сам, то мені було б набагато складніше. За спортивну частину з боку інвесторів виступає мій друг і за сумісництвом партнер у цій історії Богдан. Ось він якраз – хворий фанат футболу. І в цій мотиваційній аурі рухаємося до результатів. Ви дивилися серіал "Тед Лассо"?

– Ні.

– Дуже рекомендую. Ми з дружиною три сезони за кілька тижнів подивилися. Супердобрий фільм, супердобра історія. І вона дуже схожа на те, що ми робимо у "Металісті". Просто іноді здається, що хтось ходить із камерою та знімає.

– Що у вашому житті змінила війна?

– Напевно, фундаментально показала мені, що нічого неможливого не буває. Раніше я цю фразу оцінював лише з погляду позитивних речей. Я категорично не міг повірити і ніколи не повірив би, що саме така війна можлива. Перше, що змінила війна, – вона показала, що… У нас у ринковому жаргоні, коли активи падають, усі трейдери намагаються купити так зване дно. І в нас є такий жарт: актив упав на дно, але знизу постукали. І він далі падає другим каскадом. Після 2014 року я думав, що це вже дно… Увірватися в незалежну країну, даючи гарантії безпеки під час роззброєння цієї країни, називаючи нас усіма добрими словами… Але я хочу сказати, що мене ще замолоду коробили анекдоти, що надходили найчастіше з Росії, у яких був хохол, москаль і німець, умовно. У цьому "хохол і москаль" ховався код, який згодом ми побачили на столі. І це начебто було смішно, але насправді ні хріна не смішно. Ось у цьому "хохол і москаль" було дуже багато сенсу. Але мало хто його розумів. Зрештою цей "хохол і москаль" перетворилися на те, що бєлгородці будуть улюлюкати від того, що Харків, у якому вони проводили всі свої вихідні, бомбардують.

– 24 лютого 2022 року – ваші відчуття?

– Порожнеча цілковита. Я такої порожнечі ніколи не відчував. І, звісно ж, величезний стрес. Я ніколи не бачив війни, ніколи не чув війни. Я зараз, після того, який шлях уже пройшла Україна, я постійно спілкуюся з військовими, я постійно беру участь…

– Ви багато допомагаєте армії.

– Багато чи мало – важко сказати. Але я дуже стараюся. У мене є якісь речі, які я публікую, є речі, про які я не кажу, але я стараюся. І дуже часто спілкуюся із хлопцями, бачу, що відбувається. Нещодавно дивився фільм про події у Сирії. Про двох молодих спортсменок, плавчинь. Не пам'ятаю, яка в нього назва. І він розповідає історію сирійців. Які днями успішно відправили підсрачником путінського півня Башара Асада. Я дивлюся й розумію, наскільки ж було всім по барабану, що відбувається із сирійцями… Я згадую себе і думаю: зараз Україна закликає до того, щоб нам допомагали. І це правильно. Нам допомагають міжнародні партнери. Але яким я був далеким від розуміння того, що не так далеко є люди, є такі страждання неймовірні! Я просто це дивився як новинне зведення: там війна, там війна, там війна…

– Ну, це ж десь.

– Так, десь щось відбувається… Повномасштабне вторгнення… Після того, як Росія вторглася 2014 року, я допомагав, безумовно. Ми підтримували хлопців, які переміщуються з регіонів. Багато різних було кейсів. Але це була допомога людям, які постраждали, без розуміння того, який там жах. Розповісти про війну неможливо… Ця повномасштабна війна продемонструвала, яким є світ. Наскільки він, звісно, безпардонний і брудний…

– І несправедливий.

– І несправедливий. Перша грандіозна несправедливість, яку я побачив, – це коли тримісячна дитина хворіє на онкологію. Я вірянин, і для мене, наприклад, категорично незрозуміло, за що страждає тримісячна дитина. Це перша несправедливість, яка в'їлася мені в серце. А війна – це вже друга несправедливість глобального характеру, яка відкрила мені очі на багато речей.

– Коли і як закінчиться війна?

– Я думаю, що війна закінчиться перемир'ям, думаю, найближчим часом. На яких умовах буде перемир'я? Важко прогнозувати.

– Якою ви бачите повоєнну Україну?

– Буде дуже важко, тому що в нас зараз на лінії фронту й у значному наближенні до фронту – мільйон військових. Умовно візьмімо, США скеровують своїх військових на операції, наприклад, у В'єтнам… Реабілітація цих людей до сьогодні відбувається. І адаптація. У США, де на це виділяють величезні кошти. Нашу країну, на жаль, за багато років потріпало дуже сильно, і навіть за умови, що ми матимемо світову підтримку (а я впевнений, що вона буде), перед нами буде складний період реабілітації. Це буде важкий час для всієї країни. Бо поки Київ бухає і думає, що все добре… А коли туди приїде 500 тис. військових, які два з половиною роки в окопах просиділи…

– Київ перестане бухати.

– Київ перестане все. Я гарантую. Це як Друга світова війна. Протягом наступних п'яти – семи років буде важко. Період нормалізації, стабілізації. Після цього, думаю, буде розквіт. Але працювати треба й у цей період складний. Тому що багато інфраструктури зруйновано, житлових будинків зруйновано.

– У Харкові – узагалі жах.

– Найстрашніше – дуже велика кількість людей виїхала із країни, більшість із яких уже ніколи не повернеться.

– Більшість, ви вважаєте?

– 100%. Виїхала мати з дитиною. У неї дитина три роки навчається в Німеччині, наприклад. Вона отримує допомогу, вона вже вивчила німецьку мову, шукає роботу, добирає няню, далі – інфраструктура, облаштовування. І як її назад затягнути до Полтави? Я не уявляю.

– Скільки років ви з дружиною вже разом?

– Із 2007 року.

– Як ви познайомилися?

– Ми познайомилися в нічному клубі. Ми були танцюристами... Я колись займався брейком. Вона займалася народними й сучасними танцями. Ну, і все закрутилося... А ще була смішна ситуація. У мене були штани: на всю штанину було написано "плейбой". Я сидів і казав: "Послухай, це все напускне. Насправді я романтик, я вірші пишу". Але це мало, звісно, безглуздий вигляд.

– Ви пишете вірші досі?

– Досі – ні. Але взагалі так, пишу. Багато.

– Ви пам'ятаєте хоч один зі своїх віршів?

– Звісно.

Я дотримуюся думки, що я зобов'язаний дати дітям освіту, дати їм базу – можливо, забезпечити трамплін і старт. Якщо за цих вступних вони не в змозі рушити далі, то хай які гроші я їм залишу, не приведуть ні до чого доброго

– Прочитайте, будь ласка.

– У мене є козирний, який на весіллях і похоронах розповідаю.

– Прошу вас.

– Довший чи коротший?

– Довший.

– Довший. "Одна, другая, третья стекает капля по щеке. И я сижу в безмолвной тишине. Не знаю, капля утренней росы или слеза по сердцу лезвием скользит. Уже не знаю ничего. Я вроде видел все, потом открыл глаза – и понял: все, что видел, – не мое. Вокруг трава, деревья. Это все. А где друзья, любовь? Вранье. Остался сам. И обступили мысли, словно волки. Ну ж вы, стая? Я готов, уже не вижу в жизни толку. Прошел два шага – и упал, ударившись о крест или споткнувшись об исчадье ада. Уже не знаю я. Скорей всего, моей судьбе так надо. Одна, другая, третья – стекают капли по щеке. Чем больше сердце режет, тем больше оно любит. И так – пока любовь его не сгубит".

– Дружина застала ваш період, коли ви тільки ставали на ноги?

– Так точно.

– І зараз ви…

– На першу співбесіду ходили, мені штани в секонд-хенді купували. Бо в мене штанів не було. Вузькі. Вони так перетискували сечовий міхур! Я не знав, як доїхати додому зі співбесіди.

– Стільки років разом уже, і вона бачила вас різним. І на початку шляху, і зараз: коли ви у розквіті. А ви часто згадуєте той час, коли тільки починали підйом?

– Ми не спілкуємося про підйом узагалі. У нас і підйом, і падіння, злети тощо, випробування – якось ми їх не обговорюємо дуже. Ми просто разом – і все.

– Вам, як і раніше, цікаво одне з одним?

– Неймовірно цікаво.

– Дві доньки у вас.

– Так.

– Одна захоплюється тенісом.

– Вона професійно займається тенісом, так.

– Бере участь у змаганнях…

– Так. Виграла цьогоріч національний чемпіонат в Іспанії.

– Овва…

– Так.

– А друга?

– Потім, щоправда, усе програла, та нічого страшного. Я їй завжди кажу: ми не женемося за турнірами – ми більше працюємо над тим, щоб вона стала спортсменкою. А потім уже, звісно, будуть турніри.

– Друга дочка чим займається?

– Друга дочка – бешкетниця. Моя копія.

– Буде багатою.

– Так. Зараз їй подобається малювання. І вона дуже класно малює, вона дуже здібна дівчинка. У кого вона, щоправда, малює добре, незрозуміло, бо в нас художників… Хоча моя мама добре малювала замолоду.

– Кілька мільярдерів говорило мені цілком серйозно, що після смерті своїм дітям нічого не залишать.

– Я й за життя їм нічого не залишу (сміється)… Я дотримуюся думки, що я зобов'язаний дати дітям освіту, дати їм базу – можливо, забезпечити трамплін і старт. Якщо за цих вступних вони не в змозі рушити далі, то хай які гроші я їм залишу, не приведуть ні до чого доброго.

– Тобто ви їм гроші залишати не будете?

– А навіщо вони їм потрібні?

– Я одному мільярдеру сказав: "Раптом вони прийдуть і твою могилу обісцють?" Він сказав: "Ну, я ж цього вже не побачу".

– Та пох. Я уявляю собі… Це ж дівчата. Хай ще пацан, стоячи так, із гордістю... А сісти на могилу батька... Це, звісно, так собі.

– Що головне в житті?

– Головне? Це всеосяжно, мені здається. Свобода.

– У вас є мрія?

– Ні.

– Усі мрії реалізовано? Чи їх не було?

– Я називав їх мріями, а по факту треба було їх називати цілями.

– Що таке щастя?

– Щастя – це мати можливість бути вільним тоді, коли тобі хочеться.

– Ви щаслива людина?

– Ні… Я не можу бути вільним тоді, коли мені хочеться.

– Але ви на шляху до свого щастя?

– Я сподіваюся.

– "Надежды юношей питают..."

– "Надежда – наш компас…"

– У вас дуже приємний голос.

– Я, до речі, якщо ми вже трохи…

– Ми – уже так.

– То от дивіться.

– Так.

– Я хотів із цього почати, але ви так жваво стартонули, що я, знаєте, здивувався дещо.

– Я й сам здивувався.

– Я як користувач сучасних технологій трішечки вирішив підготуватися, вивчити, багато різних речей подивився, як ви ведете інтерв'ю... Я раніше їх просто дивився, а зараз я подивився ці інтерв'ю з погляду того, що я незабаром сидітиму навпроти. Але це одна річ. А інша річ – я подивився, із ким уже були інтерв'ю. І отже, я використав штучний інтелект – і поставив йому запитання: "Напиши мені, будь ласка, список зі 100 найвідоміших гостей, із якими Дмитро Ілліч вів інтерв'ю". І отже, він мені видав список 100 найвідоміших. А в мене не вкладалося в голові, як у такому юному віці ви встигли стільки всього назнімати, книжок написати.

– Це не я – це штучний інтелект.

– І тут я знайшов розгадку. Отже, початок дуже зрозумілий.

Зараз мене викриють.

– Так… Це треба винести в анонс. Є офіційні дані про ваш вік. Але є і штучний інтелект, який дещо більше обізнаний. Отже, тут і Зеленський, Горбачов, Ющенко, Кучма, Кравчук, Джонсон, Саакашвілі, Тимошенко... Я це все читаю, думаю: "Ой, клас, клас, клас". Санду, Медведєв, Разумков, Ротару, Пугачова, Кобзон, Макаревич, Жванецький, Лепс, Потап. Науковці й громадські діячі... Отже, Віктор Суворов, Юрій Шевчук, Євген Комаровський, Зигмунд Фройд.

(Сміється)

– Тут грає зловісна музика.

– Ніхто, крім вас, цього не знає.

– Я пішов далі. Познер, Ургант, Дудь, Масляков, Нагієв, Якубович. Але це для тих, хто не піде за списком далі за 50.

– Ісус, Будда.

– Володимир Носов пішов далі. Марина Цвєтаєва... Я такий думаю: "Ага, так..." Далі: Ахметов, Коломойський, Тарута, Пінчук, Фірташ, Шустер, Гліб П'яних, Куликов, спортсмени... І тут починається найцікавіше. От для тих, хто додивився до кінця. Отже, Йосип Сталін, Адольф Гітлер, Микита Хрущов, Брежнєв Леонід, Вінстон Черчилль, Франклін Рузвельт і нарешті – Наполеон Бонапарт! (Сміється)

– Любі друзі, після цього таємниць у мене від вас більше немає.

– Сорі, звісно.

– Оскільки ви мені – сюрприз, я вам зараз теж – сюрприз.

– Та блін!

– Приготував, так. Наші глядачі звернули увагу, який у вас чудовий тембр голосу. І зрозуміло, що з таким тембром голосу ви не тільки пишете вірші, а ще й співаєте.

(Сміється). Такого ще в ефірі не було.

– Так. У вас є улюблена пісня?

– У мене є кілька улюблених пісень. Це пісні гурту Queen. Є низка пісень улюблених "Океану Ельзи". І, напевно, найулюбленіша – це Магомаєв, "Синяя вечность".

Криптомільярдер Носов: $500 тис. за біткоін – не межа. Я орієнтуюся на $3 млн фото 6 Фото: Gordonua.com

– "Море вернулось".

(Співає): "Преданным скалам ты ненадолго подаришь прибой. Море, возьми меня в дальние дали парусом алым вместе с собой. С собой. С собой возьми. С собой".

– Приголомшливо. Я пропоную вам…

– І це в мене ще ніс закладений після відрядження.

– Я пропоную вам розпочати пісенну кар'єру. Враховуючи, що в мене за плечима роки в шоу-бізнесі…

– Я навіть починав її, ви не повірите. Я виступав на Дні молоді в Харкові. 120 тис. людей – я співав саме цю пісню.

– Отже, я пропоную розпочати спільну справу. Я беру на себе ваше розкручування.

– Опа!

– Вам залишається лише співати.

– Ну, у принципі, не так багато – немає куди розгулятися.

– Ви будете по-справжньому щасливою людиною. Тому що хто може співати так, той щасливий.

– А пісні хто писатиме?

– Ми знайдемо. Ми знайдемо і щедро їх оплатимо.

– Ну, ось так, перше наближення.

– Я навіть поки другого не знаю, але ми знайдемо. Ми знайдемо цих людей. За невеликі гроші.

– Приймаю.

– На цій чудовій ноті – щиро вам дякую.

– І вам дякую.

– Мені було дуже цікаво.

– Дуже дякую.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube
Як читати "ГОРДОН" на тимчасово окупованих територіях Читати