Лесін став здобиччю тих, хто відповідав за відсутність витоків інформації про втручання РФ у вибори президента США – Фельштинський G

5 листопада 2015 року у вашингтонському готелі DuPont Circle виявили мертвим відомого медіа-магната, колишнього міністра у справах друку, телерадіомовлення і засобів масових комунікацій РФ, колишнього керівника "Газпром-Медиа", творця російського державного пропагандистського каналу Russia Today (RT) Михайла Лесіна. Це була чергова загадкова смерть російського бізнесмена, можливо, навіть і вбивство. Запитання про те, що саме сталося з Лесіним і кому знадобилася його смерть, відповіді не мало.

Наприкінці жовтня 2016 року поліція США закрила справу, назвавши смерть Лесіна нещасним випадком. У досить заплутаному висновку було зазначено, що Лесін "увійшов у свій номер уранці 4 листопада 2015 року після кількох діб надмірного вживання алкоголю й дістав травми, що призвели до смерті, перебуваючи в номері на самоті... Безпосередньою причиною смерті Лесіна стали тупі черепно-мозкові травми в поєднанні із травмами шиї, грудної клітки, верхніх та нижніх кінцівок, причиною яких стали падіння в стані гострого алкогольного отруєння", – ішлося в документі.

28 липня видання BuzzFeed опублікувало нове розслідування обставин смерті Лесіна. Посилаючись на думку двох агентів ФБР і співробітника американської розвідки, автори публікації стверджували, що Лесіна було вбито у Вашингтоні перед зустріччю з працівниками мін'юсту США, причому Лесіна побили до смерті, імовірно, бейсбольною битою. У звіті судмедекспертизи, як указував BuzzFeed, ішлося, що Лесін помер через "тупу травму голови, яку дістав унаслідок силового впливу". На додаток до вже описаних раніше травм – шиї, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок, виявилося, що в Лесіна було зламано ребра. "Можу стверджувати, що [у ФБР] немає жодної людини, яка б вірила, що він напився, упав і помер. Усі думають, що його забили до смерті і що до цього причетний Путін чи Кремль", – сказало одне із джерел BuzzFeed. Це припущення ґрунтувалося на тому, що, на думку дуже багатьох людей, які розслідували смерть Лесіна, він збирався зустрітися із працівниками мін'юсту США, що спостерігали за діяльністю російського телеканала RT.

За загальноприйнятими у такому випадку правилами саме мін'юст США мав офіційно оплачувати Лесіну проживання в готелі. І це пояснює, чому Лесін, котрий зазвичай зупинявся в більш фешенебельних п'ятизіркових готелях, наприклад, у знайомому йому вашингтонському готелі Four Seasons, пішов ночувати в чотиризірковий готель DuPont Circle, вартістю $250–300 на добу. Мін'юст США просто не мав права оплачувати Лесіну Four Seasons за тарифом $500–800 за ніч.

Готель Dupont Circle у Вашингтоні, округ Колумбія, США, де Михайла Лесіна знайшли мертвим. Фото: EPA

Що ж міг розповісти Лесін американським правоохоронним органам і чого побоювалися люди, які ухвалили рішення про його усунення? Щоб відповісти на ці запитання, треба повернутися у 2005 рік, коли російський уряд схвалив ініціативу Лесіна про створення російського каналу Russia Today, який мовив іноземними мовами, переважно англійською.

Правда, від упливу на редакційну політику каналу Лесіна відсторонили на початку. За спогадами головного редактора телеканала Маргарити Симоньян, уже у 2005 році, десь між 6 червня, коли ухвалили рішення про створення каналу, і 14 вересня, коли почали мовлення, Лесін зізнався їй у своєму кабінеті:

– Занапастили мою ідею... Ви ще не запустилися, а знаєш, як вас уже всі називають?!

– Знаю. Параша тудей.

– Точно! Це я придумав!

Сьогодні "Параша тудей" мовить із Москви на більше ніж 100 країн світу. Після вторгнення в Грузію у 2008 році Russia Today поступово перейменували "з конспіративних міркувань" на RT, і глядачі не завжди розуміють, що дивляться російське пропагандистське телебачення. Принаймні слово "Росія" в очі не впадає.

Фінансують RT із федерального бюджету Росії. Якщо у 2005–2006 роках він отримував по $30 млн на рік, то у 2008–2009 роках каналу щорічно виділяли вже понад $100 млн. У 2014 році, у зв'язку з вторгненням в Україну, каналу виділили на пропаганду $445 млн; у 2015 році – $236 млн за одними даними і $320 млн – за іншими; у 2016 році – $210 млн за одними даними і $250 млн – за іншими. (Для порівняння, весь бюджет BBC, який виділяє британський уряд, становить $375 млн на рік).

Водночас звіт про витрачання бюджетних коштів RT опублікували лише один раз, і він зайняв усього три рядки. Тому достовірно визначити, скільки саме бюджетних грошей виділено, на що і як саме їх витрачають – абсолютно неможливо.

Крадіжка бюджетних коштів у Росії досі є найприбутковішим бізнесом. Що більший бюджет, то більше можливостей заробити. Колишній міністр у справах друку, телерадіомовлення і засобів масових комунікацій (1999–2004), радник президента Росії (2004–2009), творець Russia Today (2005), генеральний директор "Газпром-медиа Холдинг" (2013–2015) Михайло Лесін загалом не потребував грошей. Він багато подорожував, дуже любив свою яхту і риболовлю. Мав як сімейну власність вілли в Лос-Анжелесі. 25 вересня 2015 року, за кілька тижнів до смерті, у нього народилася донька Тамара. Мати дівчинки – колишня модель і стюардеса Вікторія Рахімбаєва, остання супутниця Лесіна.

Особистому життю і побуту Лесіна преса приділила багато уваги. Фотографіями Вікторії Рахімбаєвої рясніли журнали та інтернет. Банальні підрахунки показували, що заробити державною службою і телевізійним бізнесом гроші, які мав Лесін, було неможливо. Після смерті Лесіна два його каліфорнійські маєтки було виставлено на продаж за $51 млн.

Не будемо моралізувати: ця стаття не ставить своєю метою визначити, скільки мільйонів украв із держскарбниці Росії колишній державний службовець Лесін. Цікаво інше: у російської держави, російських правоохоронних органів та зарубіжної російської державної структури Russia Today протягом усіх цих років не виникло до Лесіна жодних фінансових претензій. І це наводить на думку, що дії Лесіна відповідали намірам вищого начальства. Начальством Лесіна давно вже був Володимир Путін.

У 2014 році, після окупації Криму і вторгнення на схід України, ціла низка російських компаній і осіб опинилася під санкціями. 29 липня 2014 року загроза нависла над самим Лесіним: сенатор від штату Міссісіпі Роджер Вікер вимагав від Генпрокуратури США перевірити, на які гроші "шеф пропаганди Путіна" Лесін купив у 2009 році в Лос-Анджелесі свій 28-мільйонний маєток. Лесін відписався тим, що власність належить дітям. Але ця відписка американцям не могла здатися переконливою, до того ж до того часу з американськими правоохоронними органами став співпрацювати друг і молодший партнер Лесіна, керівник американського відділення Russia Today Олексій Язловський.

Емігрант із Радянського Союзу Язловський був знайомим із Лесіним зі студентських років. Вони разом навчалися в Московському інженерно-будівельному інституті імені Куйбишева (МІБІ), який Лесін закінчив у 1984 році. Разом були членами інститутської команди КВН (Лесін був адміністратором команди). У команді КВН МІБІ зібралося тоді багато майбутніх зірок телеекрану: шоумен Леонід Якубович; ведучий програм "Устами младенца" і "Сто к одному" Олександр Гуревич; продюсер цих же програм та "Своей игры" Сергій Пехлецький; продюсер каналу "Деловая Россия" Олександр Акопов; президент компанії Video International Юрій Заполь; автор та продюсер передачі "Веселые ребята" Андрій Книшев... Після закінчення інституту усіх розкидало по різних кутках СРСР. Лесін, наприклад, за розподілом поїхав у Монголію. Язловський пішов учитися на естрадний факультет Державного інституту театрального мистецтва (ДІТМ). А коли Лесін повернувся з Монголії, Язловський запропонував йому стати директором створеного ним театру "Паноптикум".

У 1990 році зареєстрували перший спільний бізнес Лесіна та Язловського: продюсерську компанію МА ("Миша и Алеша"). Але вже в 1991 році Язловський виїхав до США, а Лесін і Заполь організували компанію РТВ ("Радио и телевидение"), перейменовану потім на рекламне агентство "Видео Интернешнл".

Формально емігрувавши, Язловський і надалі працював на російському телевізійному ринку. Як режисер він узяв участь у створенні кількох телевізійних проектів, зокрема програми "Добрый вечер с Игорем Угольниковым", співпродюсером якої із січня 1997 року був Лесін, і навіть спробував себе як актор у передачі "Веселые ребята". У 2001 році Язловський став режисером російського телевізійного фільму "Поехали", присвяченого Юрію Гагаріну, а в Америці – продюсером серії телепередач "Листи з Америки" (ведучий Олександр Геніс).

Михайло Лесін у цей період був міністром РФ у справах друку, телерадіомовлення і засобів масових комунікацій та активно займався справами телебачення.

Після того як у червні 2005 року було офіційно оголошено про створення нового цілодобового інформаційного каналу англійською мовою Russia Today, Язловський, який ще у 2002 році набув американського громадянства, зареєстрував у Вашингтоні компанії RTTV America, Inc. і RTTV Studios, Inc., обійнявши в обох компаніях посаду президента. Саме так Язловський став творцем майбутньої торгової марки каналу RT. Однак формальне право на логотип RT було передано Язловським російській компанії TV-Novosti (володіє каналом Russia Today) тільки у 2010 році.

RTTV America, як і раніше, працює у Вашингтоні. Фото: Della Jo Wilson Piarulli / Facebook

У штаті RTTV America Язловського працювало 45 осіб. Формально компанія займалася виробництвом телевізійної та відеопродукції для Russia Today. Фактично Язловський був власником американського підрозділу російського телеканала RT, відомого також як RT America. Саме з цієї причини в американських податкових деклараціях компаній було зазначено одну й ту саму адресу, а відділення RTTV America в чотирьох містах США – Вашингтоні, Нью-Йорку, Маямі і Лос-Анджелесі – були і фактично, і юридично там, де розташовувалися регіональні бюро російського держканалу Russia Today. Навіть в особистих податкових формах W-2 американські співробітники російського RT America вказували, що їх узяла на роботу компанія Язловського RTTV America. Крім того, Язловський керував ще й роботою радіостанції Voice of Russia, яку в грудні 2013 року було закрито указом президента Путіна, реорганізовано і вона увійшла в холдинг Russia Today під новою назвою. Курирував усю цю діяльність Лесін.

Язловський був пов'язаний не тільки з Лесіним, але й із його дітьми. Після того, як наприкінці 2009 року Михайло Лесін переїхав до Каліфорнії, у Беверлі-Гіллз, де вже жили його діти – дочка Катерина і син Антон, Катерина стала продюсером RT America, а Антон – продюсером голлівудських фільмів. Він випустив кілька років тому три картини. Одну з них – Haunt (2014) – разом із Язловським. Тож про Лесіна, сім'ю Лесіна, справи Лесіна і роботу Russia Today Язловський знав абсолютно все. Знав він і те, що через "мертві душі" і липові контракти Russia Today відмиває у США десятки мільйонів доларів, частку яких забирає собі і Лесін, і сам Язловський (купив собі будинок під Вашингтоном у мерілендському містечку Потомак за $1,873 млн, квартиру в Нью-Йорку і дачу у флоридському містечку Нейплс). На що витрачали відмиті Russia Today гроші, знало тільки дуже обмежене коло осіб, до якого входили Язловський і Лесін.

На Олексія Язловського прокуратура США вийшла випадково. У 2007 році мін'юст США запідозрив найбільший швейцарський банк USB AG у причетності до сумнівних офшорних фінансових операцій. Продовженням розслідування стало уважне вивчення фінансової діяльності трьох ізраїльських банків: Napoalim, Leumi і Mizrahi-Tefahot. У зв'язку з цим у вересні 2011 року двох керівників американської бухгалтерської компанії United Revenue Service (URS) Давида Калая і його сина Надава Калая, що мала у США 12 філій, а також співробітника їхньої фірми ізраїльського громадянина Давида Елмога "було обвинувачено у змові та ухиленні від оподаткування шляхом відкриття для клієнтів незадекларованих рахунків у люксембурзьких і швейцарських філіях ізраїльських банків".

Усі троє у 2000–2011 роках допомагали своїм клієнтам відкривати незадекларовані рахунки у філіях двох ізраїльських банків і створювали офшорні компанії в Белізі та на інших територіях, щоб виконувати роль власників таких незадекларованих банківських рахунків із метою приховати імена реальних власників і приховати їхні доходи від оподаткування та від американської податкової служби IRS. Язловський, на своє нещастя, виявився одним із клієнтів Давида і Надава Калаїв, і вже у 2012 році почав співпрацювати зі слідством.

Перші судові папери про співпрацю з Язловським було підписано судом 3 січня, а самим Язловським – 14 грудня 2012 року. 3 травня 2013 року Язловського формально заарештували в американському суді, обвинуватили в ухилянні від сплати податків, але того ж дня звільнили під заставу в розмірі $50 тис. За умовами звільнення, йому було заборонено покидати Сполучені Штати, і він здав свої паспорти – російський (SI 4979912, виданий у травні 2011 року) і американський (017168567, виданий у вересні 2003 року). 16 травня 2013 року він підписав угоду про співпрацю зі слідством і передавання американським правоохоронним органам усієї наявної в його розпорядженні інформації про діяльність двох дочірніх компаній Russia Today – зареєстрованих Язловським RTTV America, Inc. і RTTV Studios, LLC.

1 липня 2013 року Язловський визнав себе винним у тому, що подав до федеральної податкової служби (IRS) неправдиві дані про доходи за 2008 рік, приховавши загалом від податків $2,6 млн. "Як нагороду" в листопаді 2013 року суддя дозволив Язловському отримати обидва паспорти на тиждень, щоб злітати у справах до Москви.

Відомості про претензії до Язловського з боку мін'юсту США стали надбанням громадськості 1 квітня 2014 року, коли кореспондент газети Washington Free Beacon Алана Гудман опублікувала статтю про суд над Язловським. Через цю взагалі-то невелику і тривалий час єдину у США публікацію про Язловського в Russia Today почалася справжня паніка. У Москві запідозрили, що в розпорядження американських правоохоронних органів стала надходити також інформація про відмивання грошей Лесіним і російським каналом.

Тому вже 8 квітня через публікацію в "Коммерсанте" головний редактор RT Симоньян спробувала спростувати інформацію про зв'язки Язловського з Russia Today. Газета писала:

"Влада США висунула обвинувачення в податковому шахрайстві власнику телекомпанії RTTV America Олексію Язловському. Слідство вважає, що бізнесмен є фактичним власником американського підрозділу російського державного телеканала RT (Russia Today). У компанії стверджують, що пан Язловський був одним із контрагентів каналу, а зовсім не власником підрозділу. Головний редактор RT Маргарита Симоньян заявила, [...] що пан Язловський – контрагент телеканала, а у RT сотні контрагентів: "RTTV America – це комерційна фірма, у неї свої справи з податковою, RT не має права і технічної можливості перевіряти, як вони сплачують податки і ведуть господарську діяльність".

На думку пані Симоньян, податкове розслідування щодо російського бізнесмена – це "звичайна робоча історія", яку західні ЗМІ роздувають у "дикий скандал". Вона впевнена, що "нікому б і на думку не спало займатися такою історією", якби пан Язловський не був пов'язаний із RT. За її словами, RT розриває контракт із RTTV America, оскільки канал зазнає репутаційних утрат. "Але ми категорично не згодні з посиланням, що податкові претензії американської влади до нашого контрагента мають стосунок до діяльності Russia Today".

Водночас комерційний представник RT Роман Токман, племінник дружини Олексія Язловського Світлани Рябої, заявив Washington Free Beacon, що "Язловський не є президентом телеканала RT America", а займається виробництвом відеопродукції, забезпечує "роботу знімальних груп, передавання контенту, надає обладнання для телестудій". Покупцем цих послуг є Russia Today, яка керує каналом RT America, але не має стосунку до RTTV America.

У все це важко було повірити, оскільки компанія Язловського RTTV America була офіційним роботодавцем співробітників RT America, виписувала їм чеками зарплати й оплачувала різні пільги. Тільки влітку 2014 року, уже після публікації статті Гудман, керівники RT America повідомили співробітникам, що всі ці операції переходять тепер до компанії T&R Productions, зареєстрованої на Михайла Солодовнікова, голову служби новин RT America.

9 березня 2015 року у федеральному суді Центрального округу Каліфорнії в Лос-Анджелесі 52-річного Язловського засудили до одного року іспитового строку під наглядом, 640 годин громадських робіт і $60 тис. штрафу. Легшого покарання за скоєні порушення важко було придумати.

Річ у тому, що Генпрокуратуру США в той момент не цікавили Язловський і російський телеканал Russia Today, який відмивав через Язловського гроші. Ішов 2013 рік. Про плани Путіна захопити Крим, почати війну з Україною і взяти участь в американських президентських перегонах ніхто не здогадувався. Податкові служби США займалися тоді ізраїльськими банками. У судові документи у справі Язловського просочилося кілька "великих" сум: $2,6 млн, перерахованих "російським клієнтом" Язловського на рахунок у люксембурзькому відділенні ізраїльського банку; $2 830 060, перераховані "російським клієнтом" Язловского на рахунок "RTTV Studios" у США; $900 тис., заховані від податків на рахунку однієї з компаній Надава Калая, і, нарешті, ще $7,65 млн, які Язловський намагався вивести з-під податків. Згадали і $642 тис., виплачені за клопоти самому Надаву Калаю. Але хіба могли зрівнятися ці суми, наприклад, зі штрафом у розмірі $400 млн, який у грудні 2014 року у зв'язку зі справою Калаїв заплатив американській скарбниці один тільки банк Leumi?

У підсумку обвинувачень у відмиванні грошей Язловському не висунули. Як і раніше, він і надалі залишався власником двох пов'язаних із RT фірм, що діяли у звичному режимі. Фінансових претензій Язловському з боку Russia Today зі зрозумілих причин теж не висунули – усі займалися однією спільною, погодженою із центральним керівництвом справою з відмивання бюджетних російських грошей на цілі, так нікому і не названі.

Ім'я Олексія Язловського було настільки звичним і природним для журналістів RT, що навіть у лютому 2015 року, анонсуючи програму про "продовольчі негаразди" у США, телеканал указав репортером Олексія Язловського, маючи на увазі зовсім іншого журналіста RT – Олексія Ярошевського: "Брак продовольства є серйозною проблемою у Сполучених Штатах, де все більше людей змушені боротися за те, щоб забезпечити їжею свої сім'ї і вести здоровий спосіб життя. Водночас інші американці викидають величезну кількість абсолютно придатної до вживання високоякісної їжі. Кореспондент RT Олексій Язловський передає з Food Recovery Network, благодійної організації в Балтиморі, яка бореться з браком продовольства і його розтратою".

Отже, у 2014 році, після вторгнення в Україну і судової справи Язловського, Russia Today відбулася "легким переляком", втрималася і санкцій чи покарання з боку уряду США не зазнала. Правда, Лесін поступово відходив від справ, почасти тому, що у 2012 році дуже серйозно ушкодив хребет, катаючись на лижах. Він пройшов через тринадцять операцій і фізично повністю так ніколи і не відновився.

Зміни відбулися і в особистому житті Лесіна. Десь у середині 2014 року в нього почався роман із Вікторією Рахімбаєвою. Усе частіше і частіше Лесін опинявся у США. У 2013 році він був в Америці двічі – із 29 травня до 6 червня та з 28 серпня до 7 вересня. У 2014 році – уже чотири рази – 8–12 січня, 2–9 березня, 10–20 липня, 15–25 грудня. У грудні він зізнався Симоньян, що планує все кинути і подорожувати з "Вікою". Симоньян згадує:

– Я не розумію, як ви можете ось так просто взяти і все кинути! Адже це підставить купу людей!

– Послухай, ці люди не діти. У них своє життя. А в мене – своє. І я хочу його жити так, як уважаю за потрібне. Я більше не можу терпіти цієї божевільні.

– І що ви будете робити?

– Жити. Поїдемо з Вікою туди, де я раніше не був. Якщо такі місця ще залишилися.

– Я вас не розумію.

– Коли-небудь зрозумієш. Або не зрозумієш.

Путін, Симоньян і Лесін. Фото: Маргарита Симоньян / Twitter

У 2015 році, незадовго до смерті, Лесін запропонував Симоньян виїхати з Росії в Америку. У радянські часи це називалося "стати неповерненцем". У розпал передвиборчої кампанії у США це стало б зрадою щодо Путіна. Чи розповіла Симоньян тоді ж Путіну про ці розмові, ми, напевно, ніколи не дізнаємося. Але на пропозицію Лесіна Симоньян відповіла рішучою відмовою:

– Узагалі, звичайно, тобі потрібно думати про своє майбутнє. Я за тебе переживаю. Скільки ти можеш бути головним редактором Russia Today? Переїжджайте краще в Лос-Анджелес! Ти будеш писати сценарії, Тигран [Кеосаян, кінорежисер, чоловік Маргарити Симоньян] буде знімати, я буду вашим продюсером. [...]

– Ви ж знаєте, Михалюричу, я нікуди звідси не поїду.

– Ось ти вже немолода, а все одно дурна. Тигране, скажи їй!

Петро Авен згадує, що в Америці бачився з Лесіним наприкінці серпня 2015 року: "Він захотів прилетіти, щоб підтримати мене після смерті дружини" (Олена Авен померла 25 серпня). "Він прилетів до Нью-Йорка, в Іст-Гемптон. Це було 30 чи 31 серпня. Він був дуже слабким, узагалі був у поганому стані", – продовжує свою розповідь Авен.

У США Лесін пробув цього разу до 9 вересня. Полетів він із наміром повернутися, оскільки Авен запросив його на урочистості у Вашингтоні, пов'язані з врученням Авену премії центру Вудро Вільсона за внесок у розвиток російсько-американських відносин. "Потім я бачив його в Москві у вересні чи жовтні, де підтвердив запрошення приїхати до Вашингтона", – говорить Авен.

Урочистий благодійний обід з цієї нагоди було призначено на 3 листопада в готелі Ritz-Carlton у вашингтонському Вест-Енді. Лесін обіцяв прилетіти, і його було занесено до списку численних гостей. Це означало, що про ймовірний приліт Лесіна у Вашингтон знало досить широке коло осіб, серед яких могли бути не тільки друзі Лесіна.

21 жовтня Лесін справді прилетів до США, у Лос-Анджелес. Коли саме він перелетів у Вашингтон, не зовсім зрозуміло. У понеділок, 2 листопада (початок робочого тижня – якщо мати на увазі припущення про плани Лесіна зустрічатися з правоохоронними органами США), він заселився в DuPont Circle Hotel. У численних публікаціях зазначають, що принаймні з вечора 2 листопада він був уже добряче напідпитку.

3 листопада, коли Лесін не з'явився на урочистому обіді, Авен намагався додзвонитися йому телефоном, надіслав смс. Безуспішно. Лесін не відповідав. Востаннє камери безпеки готелю DuPont Circle зафіксували, як він заходив у готель о 10.48 4 листопада.

"Я не вірю у змову КДБ, – сказав Петро Авен. – Він міг напитися, міг побитися. Він узагалі був забіякою, особливо коли вип'є. Можливо, це була побутова бійка. Можливо, просто серце зупинилося".

Побутову бійку, яка закінчилася смертю, завжди і скрізь уважають убивством. Серце дійсно зрештою зупинилося, але вже після того, як Лесіну завдали "тупої черепно-мозкової травми, у поєднанні з травмами шиї, грудної клітки, верхніх та нижніх кінцівок".

Смерть Лесіна в листопаді 2015 року збіглася зі ще однією подією, наслідки якої відчуває досі весь світ: операцією з надання допомоги Дональду Трампу в його боротьбі за крісло президента США, яку проводить Кремль. У цій операції, аналогів якої не знала світова історія, пропагандистському каналу Russia Today відводили провідну роль. Посвячений у всі таємниці російського каналу колишній керівник Russia Today, корумпований алкоголік Лесін, який часто приїжджав у США, придбав в Америці дорогу нерухомість і вивіз туди свою численну рідню, добровільно чи через певні обставини міг стати джерелом інформації, згубної для всієї багатоходової операції Путіна. На ризик витоку цієї інформації Путін іти не міг. Russia Today тепер була не просто каналом, що мовив на закордон. Russia Today стала зв'язковою між Кремлем і залученими до планів Путіна свідомими або сліпими агентами Росії та найважливішою ланкою операції з висунення в президенти США підкупленого російськими грошима Дональда Трампа.

Удару по Гілларі Клінтон Путін завдавав із двох флангів: лівого і правого. На лівому фланзі Кремль використовував Джилл Стайн. Уже у вересні 2015 року кандидат у президенти США від Партії зелених Стайн узяла участь у заході Russia Today у Нью-Йорку й обмінялася рукостисканням і теплими словами з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, який "випадково" там опинився. У жовтні–листопаді, перебігаючи на правий фланг боротьби, Russia Today включилася в листування з Майклом Флінном, уже підкупленим двома платежами по $11 250 двома російськими компаніями: авіакомпанією "Волга-Днепр" і "Лабораторией Касперского". Поставлене перед RT завдання – домовитися з Флінном про приліт у грудні 2015 року до Москви для участі в урочистостях із нагоди 10-ї річниці RT.

У грудні Стайн і Флінн дійсно зустрілися в Москві на святкуванні RT за одним столом із Путіним. У підсумку Флінн відкрито закликав американців посадити Клінтон у в'язницю і таємно пообіцяв після приходу до влади зняти з Росії американські санкції і визнати анексію Криму. А Стайн на виборах у листопаді 2016 року відтягнула на себе призначені для Клінтон ліві голоси виборців, причому рівно ті, які дали можливість Трампу (і не не дали Клінтон) стати президентом: у Мічигані Стайн здобула понад 51 тис. голосів, тоді як Клінтон поступилася в цьому штаті Трампу менше ніж 11 тис. У Вісконсині Трамп випередив Клінтон на 23 тис. голосів, тоді як Стайн зібрала 31 тис. У Пенсильванії Трамп виграв із перевагою в 44 тис. голосів, а за Стайн проголосувало 50 тис.

Флінн працював на Путіна і Трампа за гроші, зокрема і за $45 тис. із бюджету RT. Стайн не отримувала готівкових грошей, але російський канал RT, який мовив у США, був єдиним телеканалом, що висвітлював її передвиборчу кампанію і запрошував її в ефір від першого дня передвиборчих перегонів, коли RT став майданчиком для передвиборчих дебатів кандидатів у президенти від Партії зелених, де переможцем урочисто обрали Стайн. Оцінити цю піарну роботу RT у грошовому еквіваленті неможливо, але без піар-прикриття RT Стайн навряд чи набрала б критичну кількість голосів.

Активні заходи, пов'язані з використанням у передвиборчій кампанії на боці Трампа WikiLeaks і Джуліана Ассанжа – ще один блок роботи RT, гідний пильної уваги.

Джуліан Ассанж – засновник проекту WikiLeaks, який публікує секретну інформацію, витоки новин і матеріали, які подають анонімні джерела. Фото: ЕРА

27 липня 2016 року Трамп попросив Путіна оприлюднити відсутні 30 тис. імейлів Клінтон: "От що я вам скажу... Росіє, якщо ви мене чуєте, я сподіваюся, ви зможете відшукати 30 тисяч електронних листів, яких бракує", – заявив він.

5 листопада, якраз перед виборами, канал RT показав інтерв'ю з Ассанжем про імейли Клінтон, яке запевняло американців, що Росія до публікації цих імейлів не має стосунку: "Команді Клінтон удалося спровокувати якусь неомаккартистську істерію: у всьому винна Росія. Гілларі Клінтон багато разів стверджувала, помилково, що сімнадцять розвідувальних агентств США дійшли висновку, що наші публікації було отримано з джерел у Росії. Це брехня. Ми заявляємо, що російський уряд не є джерелом цієї інформації".

Інтерв'ю з Ассанжем від 5 листопада, запущене в ефір та інтернет RT, до виборів встигли подивитися мільйони виборців. Загалом пошукова система Google на запит записів у YouTube з Ассанжем, викладених каналом Russia Today, видає дивне число: 2,42 млн. До речі, на відомій фотографії Путіна–Флінна–Стайн за обіднім столом у Москві у грудні 2015 року учасники урочистості кудись уважно дивляться. Дивляться вони на екран, де в цей час перед присутніми виступає Ассанж.

Фото: EPA

Варто тому погодитися з Оленою Постниковою, яка стверджує у своїй статті у Newsweek 16 січня 2017 року, що каналу RT у США, згідно з чинним американським законодавством, має бути надано статус "іноземного агента"; або з думкою колишнього посла США в Росії Майкла Макфола, який сказав, що співробітникам RT слід здобувати акредитацію скоріше як іноземним агентам, а не журналістам.

Канал RT насправді ніколи не був інформаційним каналом. Кремль створював його як пропагандистський інструмент російської держави, залучений до цілодобової ідеологічної боротьби і навіть до періодичних президентських перегонів, і не тільки в Америці. У цій боротьбі, де Путін усе кинув на чашу ваг, де на рахунку (як виявилося) був кожен голос американського виборця, наявність у листопаді 2015 року у Вашингтоні "відв'язного" Лесіна загрожувала непередбачуваними наслідками і ставала чинником ризику й великою розкішшю. Будь-які його свідчення або просто розмови (яких, можливо, у Кремлі боялися безпідставно, піддаючись традиційній для російських спецслужб параної) могли перешкодити й без того нервовій роботі RT і зірвати операцію з висування Трампа у президенти. Життя однієї людини (як відомо – не першої, і, як виявилося, – не останньої) було допустимим ціною за успіх найблискучішої операції російських спецслужб із часу приведення до влади в Росії у 2000 році полковника ФСБ Путіна.

Хворий п'яниця Лесін став найлегшою здобиччю для тих, хто відповідав за відсутність витоків інформації про плани змовників – тих самих витоків, які врешті-решт дали можливість американській громадськості та законодавцям почати складати окремі шматочки пазла в цілісну неприємну картину, яку все частіше називають "російським втручанням" і "таємною угодою", що загрожує Дональду Трампу, який не зумів заткнути ці "витоки", імпічментом і відставкою.