Мер Мелітополя Федоров: У місті повноцінна депресія. Жителі між собою не спілкуються взагалі, тому що ніхто не розуміє, хто зрадник, а хто – ні G

– Що відбувається в Мелітополі?

– Найкраща ілюстрація всього, що відбувається в місті, – розповіді наших жителів, які виїжджають із тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні. Кілька годин тому я спілкувався з однією з наших співробітниць, яка вісім місяців чекала на деокупацію, але не витримала – і виїхала з міста. У Мелітополі повноцінна депресія. Жителі між собою не спілкуються взагалі, тому що ніхто не розуміє, хто зрадник, а хто – ні, хто за кого виступає. У магазинах немає необхідного асортименту продуктів. Ці продукти, що є, зазвичай дуже низької якості, а вибору зовсім немає.

Величезна кількість незнайомих людей у місті. Якщо влітку спостерігали велику кількість російських військових, які переодягалися в цивільне вбрання і ходили містом, то зараз вони вже не переодягаються. Щільність російських військових у місті просто надзвичайна. Така ж велика кількість рашистської військової техніки. Це, звичайно, тисне.

Як зазначила людина, яка нещодавно виїхала, і Запоріжжя, і Мелітополь – прифронтові міста, але в Запоріжжі триває звичайне цивільне життя, хоча і тут є вимкнення світла, і військові на вулицях, але до людей добре ставляться. Водночас у Мелітополі російські військові поводяться по-хамськи. Найголовніше – ніхто не розуміє, що буде завтра. Наприклад, в Україні працюють закони, правила, усе зрозуміло, а там, куди зайшли рашисти і захопили території, ніхто не може сказати, що буде не лише завтра, а навіть за годину.

Також наші мешканці розповідають, що коли живуть у квартирі й уночі їде ліфт, вони одразу розуміють, що небезпека може прийти й до них. Рашисти запросто можуть викрасти людину – і все. Приблизно я намагався описати те, що відчувають люди, жителі, які зараз перебувають у Мелітополі.

Звичайно, там ніхто вже не розраховує на якісну медичну допомогу, тому що немає ні медикаментів, ні лікарів у достатній кількості. Вони розуміють, що рашисти викрадають усе з лікарні, навіть те, що привозять люди або передають волонтери. Тож депресія, непрогнозована і неконтрольована ситуація.

– Виходить, якщо людина хоче їхати з окупованої території, то вона має таку можливість?

– Це відбувається не з першої спроби, це непрогнозовано, дуже небезпечно, але цілком можливо.

– Ви б порадили людям виїжджати?

– Мої поради залишаються незмінними останні сім місяців: раджу всім виїжджати. Через те, що на території, яка підконтрольна уряду України, нашій державі, ми можемо прогнозувати завтрашній день. Так, звичайно, є небезпека ракетних обстрілів, є небезпека залишитися без світла або тепла. Але це правова держава, у якій діють закони, у якій людей не забирають у полон, у якій людей не катують електричним струмом, не здійснюють тортур тощо. А сьогодні саме це відбувається на тимчасово окупованих росіянами територіях. І, окрім цього, крадіжки, "націоналізації", мародерство. Тому ми рекомендуємо виїжджати.

– Чи є зараз у Мелітополі світло, вода, тепло?

– Що стосується електроенергії, це на сьогодні, мабуть, найбільша проблема. Через те, що рашисти захопили Запорізьку атомну станцію в Енергодарі, сьогодні живлення тимчасово окупованої території Запорізької області ведеться із Криму. І потужності генерувальних кримських компаній є недостатніми, тому досить часто відбуваються перебої зі світлом. Вони не довгі – кілька годин, може, години три, але таке є. Звичайно, коли виникають перебої з постачанням електроенергії, одразу виникають перебої з постачанням води.

Протягом останніх трьох місяців зовсім не було природного газу. Кілька днів тому його почали надавати на тимчасово окуповані території Запорізької області і зараз потроху запускають й опалення. Тобто комунальна ситуація нестабільна, але сьогодні жителі не відчувають гострого дефіциту світла, води та газу.

– На ваш погляд, скільки людей зараз залишається в місті з тих, що жили до окупації?

– Із тих, які раніше проживали в Мелітополі, залишилося менше ніж 50%. Це приблизно 50–60 тис. осіб зі 150 тис., які були раніше. Що стосується тих людей, котрі приїхали, їх нараховуються десятки тисяч. Скільки саме, сьогодні ніхто точно не може сказати. Це і рашистські військові зі своїми сім'ями, це і переселенці з Маріуполя та містечок Донецької області, а в останні тижні це й переселенці з херсонського напрямку, Нової Каховки тощо.

– Як ці люди, котрі залишаються в місті, виживають, чи є робота?

– Ми проводили інвентаризацію того, що працює. Виявилося, що майже нічого не працює, жодне підприємство. Гроші, які в людей є, – це заощадження, пенсії та інші соціальні виплати, які здійснювала українська влада і продовжує виконувати ці зобов'язання перед нашими жителями. Якщо раніше рашисти надавали хоч якусь матеріальну допомогу, то після фейкового референдуму вони закінчили це робити. Тому сьогодні зовсім недобра ситуація в місті.

– Чи багато в  місті запроданців?

– Зрадників і колаборантів там небагато. Звичайно, у місті багато росіян, але, знаєте, це не європейські росіяни, до яких ми звикли. Це представники меншин РФ – дагестанці, чеченці та інші. Причому вони є не тільки в Мелітополі, але і в Мелітопольському районі. За останні півтора місяця суттєво зросла їхня кількість. Нам кожного дня надходять повідомлення від наших жителів сіл, що заїхало 200 людей то в одне село, то в інше. Займають повністю дачні кооперативи, будинки людей, які виїхали. Тобто сьогодні відбувається масове накачування живою силою Росії наших територій. І це військова сила.

– Це свіженьки "мобіки" чи регулярні війська РФ?

– І "мобіки" є також.

– Вони теж поводяться по-скотськи?

– Якщо ми щодня реєструємо ДТП на території міста Мелітополя і Мелітопольського району, у яких страждає цивільне населення, а винуватцями ДТП є російські військові й мобілізовані, які їздять військовими або цивільними, віджатими в населення автомобілями, то, звичайно, це утворює напругу в місті.

– Вони п'яні?

– Тиждень тому видали наказ офіційний, який підписали місцеві гауляйтери, про сухий закон на території Мелітопольського району. Думаю, це найкраща відповідь на ваше запитання, чи п'ють вони. Досить часто п'яні російські військові збираються біля магазинів, особливо в місцях їхнього розташування.

– В інших містах, де з'являлися росіяни, було багато крадіжок і мародерства, вивозили майно з міст. А що в Мелітополі?

– Наразі на території міста й району не відбувається масового мародерства. Я б сказав, що масово воно відбувається на якихось підприємствах. Наприклад, із заводу вивезли всю офісну техніку, верстати, обладнання, усі складські запаси тощо. Або з якогось магазину вивезли все: і товари, і стелажі, й обладнання. Або, наприклад, із "ПриватБанку" в нас вивезли повністю всю оргтехніку. Що стосується будинків та особистих квартир мешканців, то такого масово не відбувається. Тільки точково. Наприклад, із мого будинку винесли все, або з іншого, кого вони вважають ворогом російського режиму.

– Звідки вони дізналися, що це саме ваш будинок або будинок людини, яка підтримує Україну?

– Вони приїхали вже з реєстрами. У них були реєстри наших депутатів, держслужбовців, військових, людей, які служили в АТО із 2014 року. Друге – звичайно, зараз є наводчики, якими є місцеві колаборанти. Наприклад, у місті Мелітополі зколаборував заступник начальника управління житлово-комунального господарства. Ця людина недважлива в частині організації життєдіяльності, досить важлива в частині володіння інформацією. Він розуміє, знає, хто і де проживає.

– Чим займається мер міста, коли його місто окуповано?

– Наша гордість у тому, що вся наша команда тримається разом. Зараз вона працює на території міста Запоріжжя. Ми маємо працювати так, як і раніше, для допомоги нашим жителям. Наприклад, ми допомагаємо з евакуацією всім, хто звертається до нас із проханням про евакуацію. Ми безоплатно надаємо таку можливість. Друге – ми допомагаємо жителям Мелітополя, які зараз перебувають у Запоріжжі, а це більше ніж 10 тис. осіб, які виїхали з тимчасово окупованої території і зареєстровані в нашому гуманітарному центрі. Надаємо гуманітарну, матеріальну, консультативну і психологічну допомогу. Це філія нашого міста на території Запоріжжя.

Кілька тижнів тому ми підписали угоду із громадськими організаціями Румунії. Ми тепер не просто закликаємо нашіх жителів виїжджати, а надаємо можливість дітям, сім'ям, жінкам виїхати за межі України, розмістити їх у тризіркових готелях із триразовим харчуванням – це більш плідна робота. Ми закликаємо виїжджати і водночас надаємо можливість опинитися в безпечній країні з харчуванням і покрівлею й очікувати, поки буде деокуповано наше місто.

Також проводимо роботу з організації освітнього процесу. Ми запустили всі наші мелітопольські школи дистанційно. Наші вчителі працюють. Більше ніж 50% учителів виїхали, менше ніж 10% учителів зколаборували. Але жоден директор школи, жоден директор дитячого садочка не підтримав окупантів. І наша мета – щоб усі наші діти продовжували навчання в наших закладах освіти. До цього ми виконували роботу, щоб усі наші 700 випускників вступили до українських та європейських вишів. Тож сьогодні ми виконуємо нестандартну роботу, до якої ми не готувалися, не навчалися її виконувати, але вона дуже важлива для допомоги жителям, які зараз перебувають як у тимчасовій окупації, так і на території, підконтрольній Україні.

– Чи багато дітей залишилося на тимчасово окупованій території? От із Херсонської області дітей вивозять до Росії...

– Зараз ніхто не може сказати, що їхні діти, які перебувають на тимчасово окупованій Росією території, – у безпеці. Тому що, коли місто окуповане, там ніхто не перебуває в безпеці – хоч дорослі, хоч дитина. Навіть домашні тварини. Ніхто не в безпеці, тому що рашисти окупували наші міста.

Сьогодні ми бачимо тенденцію, яка є в Енергодарі, коли дітей вивезли ніби на канікули і не повернули батькам, а лише попросили надати теплі речі. Сьогодні такі самі пропозиції надходять жителям Мелітополя: вивезти дітей на канікули або до Краснодарського краю Росії, або до окупованого Криму. Але сьогодні немає ініціативи від наших батьків віддавати своїх дітей.

– А чи спробували ви оцінити збитки від окупації для міста?

– Зараз це неможливо оцінити. Є найголовніше питання: ніхто не може сьогодні спрогнозувати, у якому стані буде місто, у яке ми повернемося. Ніхто з нас не може собі уявити, наскільки буде складно повернути наших жителів додому. А ще складніше буде вмовити бізнесменів, підприємців запустити виробництво або вкладати знову кошти в бізнес у деокупованому місті. Тому сьогодні оцінити збитки надскладно і майже неможливо наразі.

Просто уявіть: вісім місяців тому Мелітополь – це комфортне, затишне місто, яке розвивається. А зараз місто окуповане, з незрозумілою перспективою. І навіть після деокупації всі будуть переживати і боятися вкладати будь-які кошти, тому що до кордону з Російською Федерацією від Мелітополя – менше ніж 200 км. Усі розуміють, що сусід у нас стрьомненький.

– На ваш погляд, коли звільнять Мелітополь?

– Я сподіваюся, що це відбудеться якнайшвидше, я готовий їхати хоч завтра, перебуваю неподалік. Але я думаю, немає жодної людини, яка може сказати точно, коли саме це відбудеться.

Ми віримо в наші Збройні сили, довіряємо, допомагаємо всім, чим можемо. Мелітопольська міська рада, зокрема, плідно співпрацює з територіальною обороною, із ЗСУ. Сьогодні говорити, коли це відбудеться, ми не можемо, але точно кожен із нас має працювати над тим, щоб деокупація відбулася якомога швидше. Для цього потрібна допомога нашим ЗСУ.

– Вам "пощастило" поспілкуватися з окупантами. Що це за люди, що вони говорять, чого вони хочуть?

– Це точно зомбовані люди, вони вірять у ту пропаганду, яку їм нав'язали. Вони не розуміють реального стану речей в Україні. Ви і я для них – націоналісти, які захопили їхню державу Україну і заважають їм жити так, як вони хочуть. Найстрашніше, що я зараз розказую не якісь нісенітниці. Це те, у що вони реально вірять. Вони реально думають, що прийшли нас визволяти і без них ми ніяк не впораємося.

– Слухайте, ще вісім місяців тому вони могли в це вірити, але зараз...

– Я поясню. Як написав у книжці один із наших президентів, "Україна – не Росія". І це так. В Україні людина сьогодні спокійно може вийти до міської ради або до держадміністрації і сказати: "Міський голова або голова районної, обласної адміністрації мені не подобається", – або щось інше. І це нормально. Ми всі сприймаємо це нормально, бо кожен має право на свою думку і на свій голос. А в Росії сьогодні рабство. Якщо хтось вважає, що рабство закінчилося кілька століть тому, то ні, це не так. У Росії воно досі триває. У росіян рабське нутро. Ми бачимо це у війні Росії з Україною. Вони демонструють своє рабство – те, що вони не мають ні права голосу, ні права на особисту думку, ні права робити щось так, як вони вважають за правильне. Вони лише виконують накази свого диктатора, рабовласника Путіна, і крапка.

– Тобто ви хочете сказати, що їх повністю влаштовує це право на особистий целофановий пакет?

– Саме так, тому що вони вважають, що помирають за вітчизну. Їх це дійсно влаштовує.

– Виходить, що навіть особисте життя для росіян не має цінності?

– Знаєте, вони життя не бачили. Вони раби. Це для українців є нормальним – подорожувати, виїжджати за кордон, користуватися благами цивілізації й суспільства, ходити в McDonald's, пити кока-колу... А для росіян у більшості це недосяжна мета. Вони не те що про це не мріяли, вони про це навіть не думали. У них зовсім інше сприйняття. Тому самі вони не підуть геть з України. Усе вирішать лише поле битви і наші ЗСУ.