Міністр аграрної політики Лещенко: Коли підписували Угоду про асоціацію з ЄС, ніхто не подумав про захист національного виробника G

– Кілька місяців тому ви повідомляли, що Міністерство аграрної політики не має ані бюджету, ані персоналу. У якому стані відомство перебуває тепер?

– Міністерство вже повноцінно працює. 150 людей у штаті, сформовано команду першого заступника і заступника. Колектив забезпечує реалізацію земельної реформи, іригаційної реформи, держпідтримку аграріїв, продовольчу безпеку, розвиток аквакультури.

Уже є і досягнення. Цьогоріч зібрано рекордний урожай ранніх зернових (пшениця, ячмінь, горох) – 44,8 млн тонн. Звісно, свою роль зіграли кліматичні умови, але й державна підтримка зокрема. Уперше аграрний сектор країни отримав такий фінансовий ресурс – 26 млрд грн на рефінансування, 546 млн грн – на компенсацію вартості вітчизняної сільгосптехніки й устатковання, 565 млн грн – у межах програми здешевлення кредитів.

8 вересня Україна зробила крок до запуску іригаційної реформи. У першому читанні Верховна Рада ухвалила закон, який дає можливість об'єднання водокористувачів. Первинний обсяг інвестицій в іригаційну реформу оцінюють у $3 млрд, а загалом до 2030 року в цю сферу очікують вливання $30 млрд.

Ми фіналізували програму співпраці зі Світовим банком для агросектору на 2022–2024 роки. Її обсяг $400 млн. Гроші спрямують на підтримку малих і середніх фермерів та розвиток системи зрошення земель.

У межах візиту до США підписали низку угод. А саме з Міжнародною фінансовою корпорацією на фінансування іригаційних проєктів в Україні. Також підписали угоду про локалізацію виробництва з компанією Lindsay. Це один із найбільших у світі виробників іригаційного обладнання. Компанія розглядає два варіанти: створення власного підприємства в Україні з нуля або спільного підприємства з партнерами, які тут випускають дощувальні машини.

– Вам дісталося міністерство, якого не існувало. Як ви погодилися на такий експеримент?

– Цю конструкцію збудували з такої ситуації: об'єднання Мінекономіки та Мінагрополітики створило громіздку інституцію, яка з погляду реалізації аграрної політики не давала потрібного ефекту. Цей експеримент оптимізації визнали невдалим.

Аграрна сфера – це майже 20% ВВП країни і половина всього експортного валютного виторгу. Аграрна спільнота і профільні асоціації просили відновлення міністерства. З огляду на історичний момент – реалізацію земельної реформи, – колегіально дійшли висновку про необхідність відтворення міністерства.

Президент України сформулював завдання – протягом пів року відновити Мінагро, запустити програми підтримки малого та середнього виробника (компенсація кредитної ставки, реалізації програм "5–7–9", компенсації закупівлі сільгосптехніки, забезпечення кредитних гарантій, впровадження агрострахування), запустити ринок землі.

Міністерство фактично не існувало п'ять місяців, не було ухвалено його бюджету. Ми функціонували в невеликому складі й водночас займалися реалізацією реформ, здійснювали міжнародні комунікації, розробляли закони та підзаконні акти. Сьогодні міністерство повноцінно працює і забезпечує реалізацію аграрної політики.

– Тобто за фактом ви працюєте лише чотири місяці?

– Абсолютно правильно. Бюрократичні процедури в Україні зарегульовані великою кількістю актів. Міністерство стратегічних галузей промисловості досі у процесі створення. Я нікому в Україні не побажаю з нуля створювати міністерство. Це вкрай складний процес. Потрібні швидкі результати, а запуск інституції забирає місяці. Відверто кажучи, є багато вад у нинішній системі держуправління, які пояснюють, чому так важко йдуть реформи.

– Наприклад?

– У нас велика кількість органів державної влади, які дублюють функції один одного. Міністерство аграрної політики історично займалося питанням розвитку сільських територій – це дублювальна функція з Мінрегіоном, а розвитком органічного землеробства і продовольством загалом досі займається Мінекономіки. Це призводить до внутрішніх протиріч, відбувається перетягування повноважень.

Лещенко: Бюджет дотацій Євросоюзу на агросектор – понад €60 млрд, а вся підтримка сектору в Україні – 4,5 млрд грн. Фото: minagro.gov.ua

– Ви особисто пошкодували, що вплуталися в цю історію?

– Жодного разу не пошкодував, це історичний момент реалізації земельної реформи в Україні. Понад 100 років українці не мали повноцінного права власності на землю.

Було завдання реформувати Держгеокадастр, і я не шукав причин "чому ні", а просто виконував її. Аудит земельних ресурсів, передавання земель громадам, земельна дерегуляція, оптимізація штату на 50% (скорочено майже 4 тис. осіб і економія для бюджету приблизно 500 млн грн). Усе це забезпечило трансформацію кадастру з організації, яка розпоряджалася держвласністю, в організацію, яка виконує сервісні функції. Сьогодні Держгеокадастр займається наповненням кадастру, геодезії та картографією, надає адміністративні послуги громадянам України. Це завдання виконано.

Президент поставив конкретні цілі – відновити міністерство, забезпечити державну підтримку та запустити ринок землі. Їх виконано.

– Що засвідчив проведений аудит земель?

– Що в Україні 30 років обманювали суспільство.

Чому виникла тема аудиту? Президент поставив завдання прискорення реформи шляхом передавання землі з державної в комунальну власність. Але перед тим, як щось передавати, треба розуміти, що ж у тебе є. 2016 року заявляли, що в держвласності 10 млн га. Але зараз половини з них уже немає. Вони сьогодні у приватних руках. І це сталося за період незалежності.

1,7 млн га передали громадам раніше, але це була не реформа, а псевдоцентралізація, коли одні громади отримували землю, а інші ні. У ручному режимі ми фактично передали 2,3 млн га земель українцям. І все, що залишилося на балансі в держвласності, – це 750 тис. га. Це землі Міністерства оборони, Національної академії наук, Міністерства освіти тощо. Якби в держвласності було більше земель, ми передали б більше. Але неможливо передати те, чого не існує.

– Як вийшло так, що земля опинилася у приватній власності, хоча всі останні роки в Україні діяв мораторій?

– Це схеми. Мораторій на реалізацію земель сільськогосподарського призначення для купівлі-продажу ввели 2001 року. Чиновницькі класи різних політичних сил сформували механізм безплатної приватизації і записали в Земельному кодексі право отримання 2 га землі в одні руки. Залежно від того, хто був розпорядником – райдержадміністрації, сільські ради, Держкомзем, Держгеокадастр – роздавали землю.

Потім придумали схему, за якої землі, передані у межах безплатної приватизації, набули статусу земель для ведення особистого селянського господарства. У такий спосіб, створивши спеціальний статус землі, її вивели з-під мораторію. І цю землю вільно продавали і купували всі останні роки. Так і сформувався тіньовий ринок обсягом 5 млн га. Юридичні особи купували і продавали без будь-яких обмежень, що дало в підсумку змогу концентрувати сотні гектарів у одних руках.

Цього місяця оприлюднимо списки громадян України, які скористалися правом безплатної приватизації більше ніж один раз, тим самим обдуривши державу, відкриємо реєстри землевласників, які володіли понад 100 га у період мораторію і до моменту запуску ринку землі. Також покажемо юридичних осіб, які володіють землями.

У нас, наприклад, є юрособа, у власності якої 3 тис. га, сформованих у період мораторію на купівлю-продаж землі. Водночас, коли ми запустили ринок, то, згідно з новим земельним законодавством, заборонили юрособам купувати землю.

Лещенко: Ми навіть по карті бачимо, як і коли розбазарювали землі залежно від того, який політичний клан був при владі. Фото: Міністерство аграрної політики та продовольства України / Facebook

Цинізм ситуації в тому, що українців роками лякали зняттям родючого шару ґрунту та вивезенням його в Китай, і весь цей час в Україні існував тіньовий ринок землі. Усіх це влаштовувало, тому що на мільярди доларів реалізовували корупційні схеми по всій країні.

І якби йшлося лише про сільгоспземлі. Але за цими самими схемами розікрали родовища корисних копалин. Наприклад, у Полтавській області йшлося про реалізацію земель сільськогосподарського призначення, а під ними були нафтогазові родовища, або в Житомирській області виводили землі з покладами бурштину і гранітів. Тобто землі приватизували, а потім на "своїй" ділянці люди що хотіли, те й робили – добували мідь, літій, інші копалини. І в такий спосіб усі основні ресурси країни розкрадали через безплатну приватизацію.

– Це злочин?

– Звісно. І всі ці дії прикривали політичними маніпуляціями. Згадайте риторику останніх років, коли щодня всім говорили: не можна продавати землю, адже це власність українського народу. І під цим гарним гаслом грабували український народ 30 років. Ми навіть по карті бачимо, як і коли розбазарювали землі залежно від того, який політичний клан був при владі. Коли керували донецькі – концентрували землі в Донецькій і Луганській областях, коли представники Дніпропетровської області – розподіляли землю в цьому регіоні.

– Чи є сподівання, що за ці дії когось буде покарано?

– Це злочини без строку давності. Отже, посадовці мають нести відповідальність. Усі схеми розслідують, і земля має повернутися. Але це непроста справа. Ми передали матеріали у правоохоронні органи. Ми розуміємо, що на правосуддя підуть роки. Але вже зараз ми викладемо дані у відкритий доступ, щоб люди могли бачити, де і кому належать землі.

Землі, які незаконно опинилися у приватних руках, мали відійти територіальним громадам, тобто в комунальну власність. Сьогодні українці звертаються в Держгеокадастр, але нам нема чого передавати. Якби те, що ми робимо зараз, зробили 10–15 років тому, у нас був би зовсім інший баланс земель комунальної і державної власності.

Ось так відсутність реформ веде до бідності. Країна багато років, окрім гасел і маніпуляцій, не мала структурних реформ. У підсумку держава стала найбіднішою у Європі. 1991 року Україна входила в п'ятірку найбільших за обсягами ВВП у Східній Європі, а зараз за економічним рівнем наприкінці списку.

– Коли ми очікували відкриття ринку землі, то очікували на певні надходження в бюджет. Але якщо на ринку опиняється менше товару, ніж очікували, то і надходження будуть меншими?

– Наше основне завдання – кумулятивний ефект від детінізації. Коли всі реєстри відкриті, ви бачите рух коштів, а це надходження до місцевих бюджетів у вигляді податків. Ми розраховуємо, що детінізація дасть можливість не просто сформувати дохід, а допоможе повернути в цивілізований обіг 8 млн га земель, які сьогодні не видно для податкової і з яких узагалі не платять податків.

Відкривши ринок землі, ми визнали право власності на землю 7 млн українців і вивели всі процедури в загальну площину, де будь-яке відчуження землі держава контролює щодо вартості в режимі земельного моніторингу (хто, де купив), усі транзакції йдуть виключно через банківський сектор. Раніше ж землю купували і продавали за готівку, угод було не видно для податкової. Зараз сплачується 5% податку на доходи фізосіб і 1,5% пенсійний збір – тобто 6,5%. Це не такі великі податки.

Як міністр я закликаю людей не поспішати продавати свої земельні ділянки. Земля буде дорожчати щонайменше на 7–10% у рік. Орендна плата теж зросте. Суспільство нас почуло, я гордий, що люди виявили мудрість. Понад 95% власників землі не планують найближчим часом продавати свою власність. За перші два місяці укладено понад 13 тис. угод, усе йде у штатному режимі, жодного ажіотажу. Усе, що відбувається, показує, що цивілізовані правила набагато кращі. Сьогодні земля – найкращий депозит, який постійно зростає в ціні та створює дохід, а головне – сільгосппродукція, вирощена на землі, теж постійно дорожчає.

Це все дасть змогу перейти на інший рівень інвестицій. Коли є тверда застава (така, як земля), банки та держава можуть надавати довгострокові програми фінансування. Отже, власники зможуть сміливіше вкладати кошти, скажімо, у зрошення. Краще доглядатимуть за землею і дотримуватимуться сільськогосподарських технологій.

Також з'явився стимул розвивати інвестиційні проєкти в межах територіальних громад. Ставши повноцінним розпорядником землі, люди можуть об'єднуватися, за необхідності змінювати цільове призначення і краще розпоряджатися власністю, а не як було раніше, коли посадовець у Держгеокадастрі вирішував усе на свій розсуд. Свого часу проводили тисячі експертиз на земельні ділянки. Ми скасували цю практику як корупційну і неефективну. І ми здобули громадську підтримку. Це був непростий шлях, реформа тривала два роки постійної боротьби, тисячі правок, блокування, внесення змін до законів. Але ми це зробили, і я впевнений, Україна стала цивілізованішою. Нам потрібно показати суспільству, що право і контроль набагато кращі, ніж хаос і схеми, які існували раніше десятки років.

Фото: Міністерство аграрної політики та продовольства України / Facebook

– У зв'язку з перетвореннями, які відбуваються, щось зміниться для агрохолдингів чи вони, як і раніше, займатимуть домінантне становище і забиратимуть усі дотації?

– Попередній уряд під керівництвом Олексія Гончарука запропонував ліберальну земельну реформу – 200 тис. га в одні руки. Ця ідея була дуже комфортною для агрохолдингів. Але ідея президента полягала в тому, щоб зробити реформу в інтересах народу України. Філософія така: у людей, які працюють на землі, має бути можливість викупити її.

У сукупності агрохолдинги мають приблизно 6 млн га землі. Що ми зробили? Перше – змінили механізм держпідтримки. Раніше величезні дотації отримували саме агрохолдинги. Тепер поставили обмеження – до 60 млн грн в одні руки, зокрема з огляду на пов'язаних осіб. Річ у тім, що в холдинги зібрані сотні юридичних осіб та кумулятивно вони отримували від держави мільярди гривень підтримки.

Ми це змінили і зробили так, щоб малі та середні виробники не мали прямого контакту з посадовцями. Подав документи – отримав компенсацію кредитної ставки, купив вітчизняного виробництва техніку – отримав компенсацію. Тобто не потрібно стояти в чергах. Паралельно ми запускаємо IT-рішення – Державний аграрний реєстр. І ми 4,5 млрд грн вкладаємо в підтримку саме малих і середніх агровиробників.

Друге – ми відрізали доступ агрохолдингам до масового скуповування землі, коли зафіксували, що іноземці зможуть купувати землю лише в разі, якщо на всеукраїнському референдумі за це проголосує народ. Агрохолдинги в основній масі своїй працюють через іноземні компанії, і кінцевими бенефіціарами є нерезиденти України.

І третє – надання фінансових інструментів для викупу землі малим і середнім виробникам. Фактично майже 0,5% ВВП країни йде на підтримку аграріїв, і наше завдання підтримувати саме тих товаровиробників, які працюють на землі.

Агрохолдинги мають доступ до міжнародних кредитів, мають величезні власні ресурси і можуть фінансуватися самостійно. Ми вважаємо, що держава не зобов'язана їм допомагати, особливо з огляду на те, що всі останні роки у них було достатньо держпідтримки. Президент поставив завдання змінити парадигму підтримки сільгоспвиробника, щоб саме малі та середні виробники мали доступ до ресурсів. І в цьому питанні, я вважаю, ми досягли успіху.

– Коли в Україні визначали параметри земельної реформи, на чий досвід орієнтувалися?

– Ми досліджуємо досвід усіх європейських колег. Найвдаліша аграрна реформа, на мою думку, – польська. Вони дали можливість працювати на землі, викупити цю землю, і сьогодні польський аграрій – лідер у Європі з виробництва м'яса, молока, фруктів, овочів. Польща зробила це 15 років тому, а ми лише зараз. І завдяки земельній реформі Польща швидко стала членом ЄС і отримала значне економічне зростання. І за ті роки, що Польща в ЄС, польські аграрії отримали десятки мільярдів субсидій лише завдяки тому, що вони активно розвивали сільське господарство.

Україна, якби раніше провела реформу і вступила в ЄС, була б аграрною супердержавою. Сьогодні бюджет дотацій ЄС на агро – понад €60 млрд, а вся підтримка цього сектору в Україні – 4,5 млрд грн. І водночас наші аграрії з мінімальною підтримкою і далі працюють і розвиваються, постачають продукцію за кордон і дають валютний виторг. Кожна експортована одиниця продукції українських аграріїв – це стабільність нашої держави. З погляду національної безпеки експорт продовольства забезпечує половину валютних надходжень у країну. Це підтримка гривні та доходів українців.

– Багато нам потрібно часу, щоб наздогнати, скажімо, Польщу в аграрній сфері?

– Ви будете шоковані: за системної державної підтримки галузі за кілька років ми повністю зробимо імпортозаміщення сільгосппродукції. Основне, що стримувало нашого виробника, – це відсутність права власності на землю і доступних фінансових інструментів.

– Можете пояснити споживачеві: чому імпортні продукти, скажімо, турецькі помідори, дешевші за українські. Те саме стосується тваринницької продукції.

– Земельну реформу в Туреччині провели 20 років тому. Створили право власності на землю, держава дала програму фінансування на розвиток овочівництва, виробництва ягід, тепличного господарства. Президент Реджеп Ердоган визначив одну з національних стратегій 2030 так – Туреччина як продовольчий супермаркет. Банки (насамперед держбанки) дали пріоритетне фінансування фермерам.

Але держава не просто стимулювала локальне виробництво 2–3 га, а заохочувала формування промислових теплиць. Турецькі аграрії створили кооперативи (ми ж лише зараз ухвалили нормальний закон із погляду можливості розвитку сільськогосподарських кооперативів). Об'єднавшись у кооперативи, турки взяли фінансування в бюджеті, створили промислові тепличні господарства, об'єдналися в асоціацію, зробили один експортний пул (не так, як у нас заведено – кожен сам по собі намагається везти на ринок, у супермаркет, а створили одного гаранта). Вийшли на світові ринки й домовилися із сусідніми країнами, зокрема з Україною, що вони торгуватимуть продукцією – стабільна якість, стабільні поставки. Дайте, будь ласка, критерії, які вам необхідні, і ми будемо постійно вас забезпечувати, і ціна буде ось така в доларах. У всьому світі всі хочуть працювати зі зрозумілим постачальником, тому їм вдалося.

Плюс кредитно-експортні агентства (в Україні вони лише набирають обертів), які існують у Туреччині 25 років, стимулюють виробників, скажімо томатів, експортувати. У тебе зараз немає грошей? Ми дамо фінансове плече, а коли тобі за цю продукцію заплатять, повернеш гроші. Держава підтримує експортера, і Туреччина сьогодні зі своєю продукцією конкурентна в Україні.

Чому українська продукція дорога? Тому що фермер працює на своїй невеликій ділянці землі й виробляє гарну продукцію. Але одна справа, коли 20 фермерів працюють спільно у промислових масштабах, а інша – коли у тебе своє невелике господарство, яке обробляєш власними силами, і ніхто тебе не підтримує, ти ні з ким не об'єднаний.

Крім того, супермаркети ставлять націнки на свій розсуд, захочуть 20–30%. Плюс вимагають заплатити, щоб на полицю потрапити. У Туреччині ж є щодо цього жорсткі правила.

– Ви вже міністр і можете це змінити.

– Займаємося. Законопроєкт про внутрішню торгівлю зареєстровано у Верховній Раді. Кооперацію ухвалили, право власності на землю дали. На 2022 рік держпідтримку виробників очікуємо не менше ніж 1% ВВП країни, хочемо у 2,5 раза збільшити підтримку промислового тепличного господарства.

– А з тваринництвом ситуація аналогічна овочам?

– В Україні відбулася деградація цієї сфери, тому що не було державної підтримки. Плюс, коли підписували Угоду про асоціацію з ЄС, ніхто не подумав про захист національного виробника. П'ятирічний цикл закінчився, триває оновлення угоди. Тепер основне питання – захист нашого виробника, бо існує недобросовісна конкуренція. У нас за минулий рік імпортовано майже 92 тис. тонн молочних продуктів, переважно з Польщі, Німеччини, Франції, Нідерландів. Європа дотує своє виробництво і надає відшкодування своїм виробникам. Наша позиція полягає в тому, щоб створити рівні умови для наших і європейських виробників.

– В одному зі своїх виступів ви згадали про необхідність імпортозаміщення. Поясніть суть цієї ідеї, будь ласка. В Україну не пускатимуть імпортні товари?

– Ідеться про цілий комплекс заходів:

• будівництво промислових молочних товарних ферм. Ми фіналізуємо зараз перемовини з Об'єднаними Арабськими Еміратами та Катаром, які готові інвестувати у промислові молочні ферми;
• формування програми скотарства до 2030 року з відповідним фінансовим забезпеченням;
• податкові пільги для молочних товаровиробників;
• питання щодо захисту ринку і протидії недобросовісній конкуренції. Польща, Нідерланди, Німеччина, які дотують своє молоко, заходять на наш ринок за ціною меншою, ніж ми виробляємо у себе, бо на кожну одиницю молочної продукції Євросоюз дає субсидію;
• розширення переробки з погляду створення доданої вартості.

Основна проблема українського агросектору в тому, що у нас виробляється сировина у значній кількості, але ми ще не вийшли на належний рівень переробки. А готова продукція коштує дорожче, ніж сировина. Але будь-яка переробка вимагає значних капітальних інвестицій. А інвестор від України сьогодні вимагає три речі: гарантію права власності, незалежну судову систему, вільний обіг капіталу (щоб зароблене тут можна було вивести через механізм дивідендних виплат).

Лещенко: В Україні відбулася деградація тваринництва, тому що не було державної підтримки. Фото: minagro.gov.ua

Коли інвестиційне та валютне регулювання у країні ускладнює рух капіталу, коли всюди бюрократична тяганина – це, безумовно, демотивує інвесторів. Тому в України погані показники щодо залучення інвестицій.

У післяковідний період усі сусідні країни суттєво переглянули інвестиційні програми. Вони вже створюють сприятливі умови, починаючи від компенсацій виробникам, стимулювання, різних програм підтримки, лише б капітал вкладали в додану вартість на території цієї країни, а не за її межами. Польща вже створила такі інвестиційні умови, які сьогодні цікавіші українським підприємствам. За кожне створене робоче місце компанії отримують підтримку, за виробництво інноваційної продукції ЄС дає гранти. І підприємці відчувають, що влада про них піклується.

Нам необхідно змінювати ситуацію, час прийняти аксіому, що бізнес – годувальник громадянського суспільства, який забезпечує майбутнє країни. Він не на роботі в посадовця. Він партнер, який платить податки, створює робочі місця, забезпечує соціальну підтримку. Поки ми це не візьмемо за основу, Україна не буде розвиватися швидкими темпами і на глобальному ринку конкуренції за інвестиції буде в аутсайдерах. Щоб вийти із цієї ситуації, треба кардинально переглянути парадигму судової системи, інвестиційного ринку та ринку капіталу загалом.