Мороз у зверненні до керівництва України: "Загасання" енергетичної галузі країни – свідчення деградації економіки G

У попередні часи, коли радником голови Верховної Ради України з питань енергетики двічі був Віталій Скляров, на основі ним підготованих аналізів ми зверталися до тодішніх президентів і прем’єрів із тривогою щодо недопустимо байдужого ставлення влади до енергетики. На наші звернення (підписані керівником парламенту!) ніякої реакції, навіть відповіді не було. Чи й читали листи президенти та інші, сумніваюсь.

Така в нас організація управління. Розуміючи катастрофічний стан енергетичної системи, просив унікального інженера, менеджера, академіка, екс-міністра енергетики піти на колегію відомства, яким він керував 11 років, щоб пояснити працівникам суть проблем, котрі набувають незворотного характеру. Бажання особливого Віталій Федорович не мав, але зважив на прохання. Повернувшись, підтвердив те, про що здогадувався:

– Більше не піду. Там ніхто не знає закон Ома…

– Але ж ми наближаємось до точки біфуркації (неповернення)?

–Ми її уже пройшли…

Не відкрию новини, коли скажу, що подібна ситуація у багатьох відомствах, і це видно в наслідках функціонування секторів реальної економіки. Та й не лише економіки. Непрофесіоналізм управлінців, брак необхідного досвіду, нездатність побачити наслідки управління на практичному рівні, де працюють люди, або користуються результатами діяльності енергетиків, транспортників, аграріїв, медиків, фінансистів, освітян… вражають. І це не "брюзжание" (рос.) мене – пенсіонера, стурбованість більш-менш підготованого інженера. Це очевидні речі для мільйонів співгромадян. Країна пливе "без руля і вітрил" під порожніми гаслами про євровибір чи блюзнірськими – про "потужну аграрну державу".

Однак повернусь до деяких висновків, зроблених у розмові з колишнім радником.

Уже майже три десятиліття українці чують байки про пошук "ефективних господарів" унаслідок приватизації. "Ефективність" очевидна – мертвими стало більше ніж 50 тис. підприємств із вирізаними конструкціями та вивезеним на металобрухт обладнанням (подібне чекає і нові об’єкти, передбачені теперішнім урядом для продажу, або відбудеться передача окремих із них у руки зарубіжних конкурентів). "Ефективність" же в енергетиці особлива. Вона різна для власників (11 обленерго належать одному бізнесмену з Росії) і для споживачів – тарифи те підтверджують. Після реалізованих наполягань колишньої віце-прем’єрки з питань енергетики щодо приватизації перших двох обленерго тарифи на електроенергію скрізь в Україні подвоїлись через тиждень. Як далі розвивався процес, кожен переконується у квитанціях – платіжках за електроенергію.

Ідеться про астрономічні платежі населення та жевріючих ще виробництв. Можна було б сподіватись, що з вирученого (видертого у людей) щось перепаде і для підтримки винятково важливої галузі. Та де там!

Згадалось, що більше ніж 10 років тому ми турбували виконавчу владу аналізом про загрозливе недофінансування енергетики, зокрема за 1993–2007 роки. Узявши за вихідну цифру витрати за 1993 рік, припустивши, що затрати були правильними і виправданими, проаналізували обсяги фінансування по роках до 2007 року з усіх видів потреб: капітальні, середні і поточні ремонти, необхідні експлуатаційні витрати тощо. Перемноживши суму витрат за 1993 рік на 14 (кількість років) і відмінусувавши від одержаного результату суму фінансування, означену в бюджеті за ці ж роки, одержали суму недофінансування. Вона склала $55 млрд (із урахуванням курсових валют за роками). Зрозуміло, що "відкати" і фактичні витрати залишились таємницею, себто за межами аналізу.

Певна річ, це доволі приблизний розрахунок, але він дає зрозуміти порядок цифр. Відтоді нічого у цій справі не змінювалось. Можна з певністю заявити про обсяги недофінансування на рівні $90–100 млрд (!). Зверніть увагу, це не, скажімо, позичені гроші. Це гроші, які потрібно було обов’язково освоїти, вони, між іншим, на основі світової практики законодавчо передбачені при оподаткуванні і "зароблені" системою енергетики. Отже, їх просто відібрано, створивши критичну ситуацію. Із цим не можна легковажити, бо йдеться, найперше, про техногенну безпеку!

За період реформ і приватизації втрати в енергетичних мережах за найскромнішими (і офіційними!) цифрами зросли на 5–7%. Це означає втрату більше ніж 200 млрд кВт/год електроенергії, тобто більше ніж рік енергосистема працювала лише на втрати, на їх покриття. Перемножте цю величину на тариф, котрий у нас на європейському рівні (при далеко не європейських зарплатах і пенсіях), і одержимо запаморочливі цифри збитків, які страшно називати.

Помітний внесок у розвиток тривожної теми вносять теплові електростанції. Якщо раніше питома витрата палива на кіловат-годину енергії була на рівні 340 грамів, то тепер – 500 (де в цьому зростанні вплив зношеності системи, де підстава для вивчення антикорупційними та іншими органами – відповідні структури влади зобов’язані розібратись). Різницю в 160 грамів помножимо на виробіток теплових станцій та на середню ціну вугілля (скажімо, $70 за тонну) й одержимо реальну, а не надуману цифру в кілька мільярдів доларів. Себто мільйони тонн вугілля добуто, доставлено, розвантажено, спалено, проплачено і… нічого, окрім шкідливих газів та сажі. Коли на вулиці працює зношений автомобільний двигун, то в синіх ядучих вихлопах оточуючі бачать і економічну неміч господаря, і розуміють біду для себе та довкілля. А коли таким "двигуном" є суперпотужні ТЕС?..

Чи не здається дивною така економіка та управління нею?

За роки приватизації та реформ в Україні не збудовано жодної електростанції, будівництво їх і не передбачалось. Якщо і в попередні до реформ часи електростанцію будували не менше ніж 10 років, то за скільки часу можна будувати тепер? Хто забезпечуватиме довгострокове фінансування – "довгі" гроші? А йдеться про $1–1,5 млрд на зведення пристойної електростанції. Хто їх освоїть? Ніякому приватному, навіть "ефективному" господарю це не під силу. Що думають ініціатори подальшої приватизації в уряді? Що думають вони про завтрашній день, адже основні фонди в електроенергетиці зношені на 90–95%, темпи ж оновлення нікчемні.

Енергетика і транспорт – локомотиви економічного розвитку. Нинішнє "затухання" енергетичної галузі – свідчення деградації економіки. Воно поки що не дуже пече владі, бо в оселях українців ще світить "лампочка Ілліча". Але насичення приміщень побутовою технікою (кондиціонерами, зокрема), спроба врятуватись від здирництва шахраїв під маскою "Роттердам" шляхом переведення квартир на електрообігрів (електромережі на те не розраховані) тощо наближають енергетичний колапс навіть у комунальній сфері.

Тоді на "совків" кивати буде пізно, а для купівлі електроенергії навіть за будь-якими цінами не існує ніяких технічних можливостей, створювати ж їх украй складно. То здуру можна було закрити три діючі блоки ЧАЕС, не наближуючись ні на йоту до гарантування безпеки населення і маючи за спиною запас стабільності енергосистеми, створеної раніше. То в Угоді про асоціацію з ЄС можна поставити підпис, не думаючи (чи не знаючи) як забезпечена буде "адаптація енергосистем", а в реальному житті – це надзвичайно складна в інженерному, фінансовому, організаційному… сенсі проблема. Відверто кажучи, проблема без розв'язку.

Сказане – лише одна складова загальної ситуації. Урешті, ідеться про загрозу національній безпеці, про ключову тему для розгляду її на Раді безпеки. Із часу створення цієї структури в 1996 році не пригадується жодне її засідання, що стосується нейтралізації загроз державності, котрі формуються в економіці, енергетиці, транспорті, у сферах, що забезпечують сталий розвиток країни чи консолідують суспільство хоч би для захисту довкілля та збереження природних багатств країни.

Підказка Радбезу щодо цієї теми, можливо, спонукатиме її працівників або Кабінет Міністрів до попереднього (але невідкладного) обговорення проблем енергетики профільними фахівцями, науковцями тощо. Власне, ідеться про залучення людей, що розуміють суть небезпеки і не "прогинаються" перед владою та олігархами, перед тими, що в енергетиці бачать лише джерело своїх захмарних статків.

Відступати ж нікуди. Ось у чому справа!

Наведені аргументи – не пропаганда, не політична тріскотня. Це життєва потреба існування держави та основа життєдіяльності людей. Балачками тут не обійтися. Хоч не лише тут. Подібне спостерігається, наприклад, і щодо газотранспортної мережі. Зусилля влади (президента найперше) зосереджені на протидії реалізації проекту "Північного потоку". Наскільки така позиція ефективна – окрема тема. Але ж утратити транзит газу через територію України можна не тільки через уведення "Північного потоку". Набагато небезпечнішим виглядає стан трубопроводів на нашій території. Вони не вічні, спеціалісти вже давно б’ють із цього приводу тривогу. Хтось же мусить зробити аналіз стану системи, розрахунок фінансових та матеріальних потреб, спланувати необхідну роботу і виконати її!

Якщо цих реальних проблем не розв’язувати, можна погодитися з висновками про те, що високопосадовці в Україні тимчасові і з таким своїм статусом змирилися, готувалися до нього, добиваючись влади.

Але на що розраховувати українцям, котрі ще не виїхали і не хочуть емігрувати?

Це зовсім не риторичне запитання. Може, уряд, Радбез та інші спробують відповісти на нього?

№ 15 від 17.05.2018

Президенту України
П. Порошенку
Голові Верховної Ради
А. Парубію
Прем'єр-Міністру України
В. Гройсману

Шановні Петре Олексійовичу,
Андрію Володимировичу,
Володимире Борисовичу!

           Прошу Вас ознайомитися з цим матеріалом. У ньому лише фрагменти задавненої, серйозної і вкрай небезпечної проблеми.

           Не зважайте на деякі оцінки позиції влади. Реальність – тому причина. Владі все одно доведеться протидіяти означеній у матеріалі загрозі. Було б доцільним хоч би в загальних рисах спланувати свої дії та з їх змістом ознайомити населення.

З повагою,

О. Мороз