+17 Київ
Підтримка діалогу для врегулювання кризи та стратегічної стабільності в Євро-Атлантичному регіоні
Сьогодні Сполучені Штати, НАТО й Росія продовжують різко згортати діалог щодо криза-менеджменту в Євро-Атлантичному регіоні, втрачаючи важливі інструменти для запобігання розвитку окремого інциденту до неймовірної катастрофи. Недолік ефективного та міцного діалогу й необхідних інструментів загострює недовіру і підриває прогрес в інших сферах, зокрема імплементацію других Мінських угод, ситуацію в Україні, відносини між США, НАТО та Росією. Із 2014 року Раду Росія-НАТО (РРН) збирали всього 11 разів на ретельно сплановані сесії. Роботу на рівні нижче за послів у НАТО заблоковано, політичної волі відновити її немає.
Поточного обміну інформацією між військовими професіоналами, які здатні коментувати і пояснювати різні щоденні дії збройних сил у регіоні, не відбувається ні в межах РНР, ні де б то не було в необхідному і достатньому обсязі. Можливості участі Ради у врегулюванні криз зменшуються за відсутності практичного застосування. Реальні ризики взаємного нерозуміння і невірного тлумачення сигналів, що виникають через відсутність діалогу і можуть призвести до небезпечної ескалації. Їхній спектр починається з імовірності переростання військового інциденту в конвенційну війну і розширюється до потенційних загроз застосування і навіть реального застосування ядерної зброї, коли мільйони людей можуть загинути протягом кількох хвилин.
Безперечним фактом для всіх націй Євро-Атлантичного регіону має стати усвідомлення того, наскільки швидко може стася ескалація. Приклад: інцидент із російським літаком, збитим Туреччиною в листопаді 2015 року, – перший випадок, коли член НАТО стріляв по російському літаку. Ескалація тим імовірніша, коли лідери безпідставно вважають, що їхні дії буде інтерпретовано вірно, або що їхні дії та всі подальші військові взаємодії можуть бути ретельно дозовані і повністю підконтрольні. Ризик того, що окремий інцидент або збіг обставин призведуть до ескалації, значно підвищується через нові гібридні загрози, такі як кібервразливість систем раннього оповіщення, систем управління і командних центрів. Кіберзагрози здатні виникати в будь-який момент розвитку кризи і породжувати нерозуміння і невірне тлумачення сигналів. Посилені труднощами розпізнавання та оцінки агресора в реальному часі, вони можуть призвести до розпалювання воєн.
Усі ці ризики зростають на тлі неспокою та невпевненості в Євро-Атлантичному регіоні через поточні конфлікти в Україні та в Сирії, а також міграцію, Brexit, нові технології, прихід до влади нових лідерів у багатьох країнах, щораз більших викликів взаємних механізмів і рішень, ерозію довіри до колективної безпеки, нездатності спільнот вимагати від лідерів зміни курсу.
Окрім того, існує тісний зв'язок між запобіганням кризам та кризовим діалогам з одного боку євроатлантичної спільноти і стратегічним діалогом, який є довгостроковим динамічним процесом між Росією та Заходом із безліччю змінних факторів. Відсутність діалогу – зокрема, діалогу з подолання криз, спрямованого на врегулювання інцидентів, які можуть вести до ескалації, – відсутність такого діалогу істотно ускладнює комунікацію, необхідну для порозуміння і досягнення стратегічної стабільності. Простіше кажучи, неможливо досягти стратегічної стабільності без діалогу.
Відновлення і поглиблення криза-менеджмент діалогу: необхідний крок до стратегічної стабільності.
Зрозуміло, що Сполучені Штати, НАТО і Росія зіткнулися з викликом, і вони зобов'язані дати на нього відповідь: нації мають почати процес відновлення довіри, щоб знову мати можливість відповідати на головні загрози безпеки в Євро-Атлантичному регіоні. Так було під час холодної війни, і так це має бути зроблено сьогодні. Нинішня безвихідь не в інтересах жодної зі сторін. Криза-менеджмент діалог був важливим інструментом під час холодної війни, який використовували для оперативного врегулювання потенційно небезпечних ситуацій, а не для надсилання політичних сигналів.
Лідери країн не повинні залишитися без цього інструменту сьогодні. Процес може бути запущено через вказівки лідерів країн своїм урядам відновити кризовий діалог – як двосторонній, так і багатосторонній – особливо за відсутності довіри. Багатосторонній діалог може відбуватися в межах РРН або як окрема робоча група. У будь-якому разі фокус має бути на проблемах оперативної військової активності та поточних подіях, не на політичних і стратегічних питаннях.
Велика автоматичність у контексті поновленого кризового діалогу може відіграти корисну роль для відновлення довіри. Також важливо зміцнити дипломатичний зв'язок у контексті нового діалогу, зокрема призначення послів у відповідні організації та скерування відповідних місій. Гаряча лінія зв'язку між Верховним головнокомандуванням Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (SHAPE) та російським Генеральним штабом необхідно активно використовувати, особливо на ранніх стадіях діалогу. Зусилля для підвищення обізнаності про важливість кризового діалогу мають робити як на політичному, так і на громадському рівні. Це містить обґрунтування, чому саме зараз політики зобов'язані долучитися до цього процесу.
Мета криза-менеджменту має полягати в унеможливленні криз будь-яких масштабів. Щонайменше, криза-менеджмент може відіграти важливу роль у зниженні ризиків переростання окремого інциденту або збігу обставин через взаємне нерозуміння і невірне тлумачення сигналів у широкомасштабний конвенціональний конфлікт або, навіть більше, досягнення точки, де застосування ядерної зброї може бути згадано або навіть розглянуто лідерами країн, у яких буде всього кілька хвилин, щоб зробити такий доленосний вибір.
Для додаткового страхування на ядерній ділянці спектру ризиків може бути і має бути вжито заходи щодо: боротьби з кіберзагрозами систем раннього оповіщення, систем управління і командних центрів, зокрема розроблення чітких правил ядерного кіберсвіту; збільшення часу ухвалення рішення командувачем. По обидва боки кроки в цьому напрямі можуть містити роботи для кращого розуміння військової активності НАТО і Росії, вправи у сфері криза-менеджменту, внески в удосконалення виявлення і запобігання.
У межах криза-менеджменту та пошуку можливостей для його оптимізації, поділ концептуальний (такий як оперативний криза-менеджмент діалог, дозвіл екстрених ситуацій) важливіший, ніж поділ за можливостями (звичайні сили й озброєння, попереджувальні удари, ядерні сили, ракетна й кібероборона).
Криза-менеджмент не рівнозначний, але необхідний для стратегічної стабільності.
Немає необхідності відокремлювати кризовий діалог від діалогу стратегічної стабільності. Стратегічний діалог фокусується на довгострокових проблемах, мирній еволюції стратегічних взаємин, що містять широкий спектр питань і трендів (наприклад, роль нових технологій). Багато в чому кризовий діалог покликаний зробити Євро-Атлантичний регіон достатньо стабільним і безпечним для успішного ведення стратегічного діалогу.
Визнаючи необхідність відновлення механізмів кризового діалогу як передумови для стратегічної стабільності, нації євроатлантичного договору мають долучитися в обговорення ширшої структури стратегічної стабільності. Вони мають сформулювати своє бачення архітектури євроатлантичної безпеки на найближчі 5–10 років, і назвати інструменти та політичні ініціативи для досягнення взаємної безпеки в Євро-Атлантичному регіоні.
Сфери додаткових досліджень кризового менеджменту.
Група лідерів із євроатлантичної безпеки (EASLG) продовжить роботу щодо підтримки кризового менеджменту, аналізу заходів та об'єднання державних і недержавних, громадських і військових учасників.
Рекомендовані сфери діяльності на 2019 рік містять:
- дослідження сфер двостороннього або багатостороннього криза-менеджменту в дії. Наприклад, Латвія та РФ нещодавно завершили демаркацію державного кордону, а Латвія та Білорусь уклали двосторонню угоду про інформування щодо прикордонних військових польотів. Туреччина й Росія зараз спільно патрулюють провінцію Ідліб. Польоти "відкритого неба" необхідно поновити як постійну програму у 2019 році. Також заслуговує уваги робота Baltic Sea Project Team під патронатом Міжнародної організації цивільної авіації. Виникають нові форуми, такі як Ризький діалог і Робоча група EASLG із кризового менеджменту;
- дослідження прогалин і пов'язаних ризиків у Віденському документі, а також можливості заповнення цих прогалин і зниження цих ризиків;
- вивчення потенціалу структурного діалогу ОБСЄ і можливостей Робочої групи EASLG сприяти роботі цього каналу (наприклад, через фокус на певних заходах, що знижують побоювання однієї сторони щодо дій іншої).
Укладачі
Дес Браун, віце-голова фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", голова Ради довірених осіб і директорів європейської мережі політичний лідерів; колишній міністр оборони Великобританії.
Посол, професор Вольфганг Ішингер, фонд Мюнхенської конференції з безпеки, Німеччина.
Ігор Іванов, колишній міністр закордонних справ РФ.
Сем Нанн, співголова фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", колишній сенатор США.
Учасники
Посол Брук Андерсон, колишній голова адміністрації, Національна рада безпеки, США.
Стів Андреасен, національний консультант із безпеки фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози" і колишній директор з оборони та контролю за озброєннями, Національна рада безпеки, США.
Джоел Белл Чейрмен, “Фонд Чуміра за етику в лідерстві”, Канада.
Роберт Берлс, старший радник щодо Росії та Євразії фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", колишній спеціальний помічник щодо Росії та нових незалежних держав міністра енергетики, США.
Філіп Марк Брідлав, генерал у відставці, ВПС США, колишній командувач європейським командуванням США і 17-й верховний головнокомандувач союзних сил НАТО в Європі, США.
Вільям Дж. Бернс, президент Фонду Карнеґі за міжнародний мир, США.
Посол Річард Бурт, голова Міжнародного руху за глобальний нуль, США.
Є. Бужинський, голова виконавчого комітету "ПІР-Центру", віце-президент РРМС, генерал-лейтенант у відставці, РФ.
Генерал у відставці Віченцо Кампоріні, віце-президент Інституту закордонних справ, Італія.
Джеймс Ф. Коллінз, посол у відставці, директор програми щодо Росії та Євразії Фонду Карнеґі за міжнародний мир, США.
Адмірал Джампаоло Ді Паола, колишній міністр оборони Італії, колишній голова військового комітету НАТО, Італія.
Посол Рольф Екеус, дипломат і голова правління Міжнародного інституту досліджень проблем миру у Стокгольмі, Швеція.
Генерал-лейтенант BПC сер Кріс Гарпер, лицар-командор Ордена Британської імперії, Великобританія.
Джеймс Л. Джонс, повний генерал морської піхоти США у відставці, президент "Джонс групп інтернешнл", США.
Ієн Кернс, виконавчий директор The Oracle Partnership, Великобританія.
Родерік Кізеветтер, член Бундестагу, Німеччина.
Берт Кундерс, колишній міністр закордонних справ, Нідерланди.
Андрій Кортунов, генеральний директор Російської ради з міжнародних справ, РФ.
Лукаш Кулеса, директор із дослідницької роботи та голова Варшавського офісу європейської мережі політичних лідерів, Польща.
Імантс Лієгіс, колишній міністр оборони, Латвія.
О. Фарук Логоглу, колишній посол Туреччини у США та заступник міністра закордонних справ, Турреччина.
Ернест Дж. Моніц, співголова та виконавчий директор "Ініціативи щодо ядерної загрози", колишній заступник міністра енергетики, США.
Фердінандо Неллі Феросі, президент інституту міжнародних відносин, Італія.
Професор Роланд Періс, голова дослідницького центру міжнародної безпеки та державного управління, Університет Оттави, Канада.
Поль Кільє, колишній міністр оборони Франції, голова Ініціативи з ядерного роззброєння, Франція.
Бруно Расін, голова Фонду стратегічних досліджень, Франція.
Посол Маріс Рієкстіньш, колишній міністр закордонних справ, Латвія.
Джоан Ролфінг, президент і виконавчий директор фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", США.
Метью Рожанскі, директор інституту Кеннана в Міжнародному науковому центрі імені Вудро Вільсона, США.
Лінн Рустен, віце-президент Глобальної ядерної політики, "Ініціатива щодо ядерної загрози", США.
Генерал Ігор Петрович Смешко, колишній голова Служби безпеки, Україна.
Джеймс Ставрідіс, адмірал у відставці ВМС США, колишній верховний головнокомандувач Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, США.
Стефано Стефаніні, колишній постійний представник Італії в НАТО, член виконавчої ради Мережі європейських лідерів (ELN), провідний науковий співробітник Атлантичної ради, директор партнерських проектів у Брюсселі, Італія.
Пейдж Стаутленд, віце-президент із наукової і технічної діяльності "Ініціативи щодо зниження ядерної загрози", США.
Адам Томсон, директор Мережі європейських лідерів (ELN), Великобританія.
Наталі Точчі, директор Інституту міжнародних відносин, спеціальний радник верховного представника ЕС із закордонних справ і політики безпеки Федеріки Могеріні, Італія.
Сергій Уткін, Інститут світової економіки і міжнародних відносин РАН імені Примакова, РФ.
Ерих Вад, генерал у відставці, викладач в Університеті Мюнхена та Університеті Зальцбурга, Німеччина.
Ізабелла ВІльямс, старший радник Глобальної програми щодо ядерної політики фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози" (NTI), Великобританія.
Марчін Заборовскі, виконавчий директор Польського інституту міжнародних відносин (2010–2015), Польща.
Підтримка співпраці влади у протистоянні кіберзагрозам для систем ядерних озброєнь
Ми вступили в нову еру, у якій кіберможливості трансформують ядерні ризики. Успішна кібератака проти ядерного озброєння і пов'язаних із ним систем може мати катастрофічні наслідки. Сюди належать і ядерні системи планування, системи раннього оповіщення, системи зв'язку, системи доставки, й окрім того, ядерна зброя.
Кіберзагрози підвищують ризик використання ядерної зброї внаслідок помилкового оповіщення, прорахунку, несанкціонованого доступу до ядерної зброї і можуть підірвати надійність ядерного стримування і зруйнувати стратегічну стабільність. Швидкість, скритність, непередбачуваність і анонімність кібератак роблять украй проблематичними, якщо не неможливими, їх прогнозування, відбиття та захист від них.
Усі країни, які володіють ядерною зброєю, уразливі для кібератак, а будь-який потенційний ядерний запуск через прорахунок, несанкціонований доступ або збій ядерного стримування матиме глобальні наслідки. Будь-яке втручання в ядерні кіберсистеми іншої держави, навіть ненавмисне, може спровокувати кризу і потенційно призвести до використання ядерного озброєння країною через побоювання, що таке втручання спрямоване на виведення з ладу її ядерного щита.
Кіберзагрози ядерній зброї мають одержати міжнародну відповідь. Зниження та управління такими ризиками відповідає інтересам усіх націй на планеті. Державні органи влади спільно відповідають за зменшення цих ризиків. Такі дії у двох пріоритетних галузях має бути зроблено для усвідомлення глобальної природи загрози і вироблення спільного підходу до її нейтралізації.
- Початок двостороннього діалогу з Росією. Сполучені Штати і Росія мають почати діалог про кібер-ядерні загрози, зокрема про загрозу втручання третьої сторони, для взаємного розуміння того, як кіберзагрози здатні порушити принцип ядерного стримування і зруйнувати стратегічну стабільність, а також підвищують шанс помилки. Переговори мають відбуватися з метою розроблення спільного розуміння потенційних наслідків і визначення практичних заходів щодо зниження ризику через двосторонні та багатосторонні механізми. Для прикладу країни можуть почати співпрацю для розроблення досконаліших систем попередження, зокрема військового співробітництва з метою знизити ймовірність помилкового спрацьовування попередження.
- Посилення міжнародного співробітництва для нейтралізації кіберзагроз. Без багатосторонньої участі одноосібні і двосторонні зусилля може бути сприйнято іншими країнами як такі, що дестабілізують. Украй важливий двосторонній і багатосторонній діалог між ядерними і без'ядерними державами за пріоритету напрямків США – РФ, США – КНР.
Двосторонній і багатосторонній діалог має визначити план спільних дій і правила поведінки – наприклад, угоду про відмову від кібератак на ядерні об'єкти і системи, а також закласти основу довіри й механізми контролю для забезпечення майбутніх угод. Нації Євро-Атлантичного регіону сьогодні стикаються з низкою викликів і проблем. Але вони не повинні відвернути увагу від активної підтримки практичних заходів для зниження реальних і потенційних небезпек, пов'язаних із кіберзагрозами.
Укладачі
Дес Браун, віце-голова фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", голова Ради довірених осіб і директорів європейської мережі політичний лідерів; колишній міністр оборони Великобританії.
Посол, професор Вольфганг Ішингер, фонд Мюнхенської конференції з безпеки, Німеччина.
Ігор Іванов, колишній міністр закордонних справ РФ.
Сем Нанн, співголова фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", колишній сенатор США.
Учасники
Посол Брук Андерсон, колишній голова адміністрації, Національна рада безпеки, США.
Стів Андреасен, національний консультант із безпеки фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози" і колишній директор з оборони та контролю за озброєннями, Національна рада безпеки, США.
Джоел Белл Чейрмен, “Фонд Чуміра за етику в лідерстві”, Канада.
Роберт Берлс, старший радник щодо Росії та Євразії фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", колишній спеціальний помічник щодо Росії та нових незалежних держав міністра енергетики, США.
Філіп Марк Брідлав, генерал у відставці, ВПС США, колишній командувач європейським командуванням США і 17-й верховний головнокомандувач союзних сил НАТО в Європі, США.
Вільям Дж. Бернс, президент Фонду Карнеґі за міжнародний мир, США.
Посол Річард Бурт, голова Міжнародного руху за глобальний нуль, США.
Є. Бужинський, голова виконавчого комітету "ПІР-Центру", віце-президент РРМС, генерал-лейтенант у відставці, РФ.
Генерал у відставці Віченцо Кампоріні, віце-президент Інституту закордонних справ, Італія.
Джеймс Ф. Коллінз, посол у відставці, директор програми щодо Росії та Євразії Фонду Карнеґі за міжнародний мир, США.
Адмірал Джампаоло Ді Паола, колишній міністр оборони Італії, колишній голова військового комітету НАТО, Італія.
Посол Рольф Екеус, дипломат і голова правління Міжнародного інституту досліджень проблем миру у Стокгольмі, Швеція.
Генерал-лейтенант BПC сер Кріс Гарпер, лицар-командор Ордена Британської імперії, Великобританія.
Джеймс Л. Джонс, повний генерал морської піхоти США у відставці, президент "Джонс групп інтернешнл", США.
Ієн Кернс, виконавчий директор The Oracle Partnership, Великобританія.
Родерік Кізеветтер, член Бундестагу, Німеччина.
Берт Кундерс, колишній міністр закордонних справ, Нідерланди.
Андрій Кортунов, генеральний директор Російської ради з міжнародних справ, РФ.
Лукаш Кулеса, директор із дослідницької роботи та голова Варшавського офісу європейської мережі політичних лідерів, Польща.
Імантс Лієгіс, колишній міністр оборони, Латвія.
О. Фарук Логоглу, колишній посол Туреччини у США та заступник міністра закордонних справ, Турреччина.
Ернест Дж. Моніц, співголова та виконавчий директор "Ініціативи щодо ядерної загрози", колишній заступник міністра енергетики, США.
Фердінандо Неллі Феросі, президент інституту міжнародних відносин, Італія.
Професор Роланд Періс, голова дослідницького центру міжнародної безпеки та державного управління, Університет Оттави, Канада.
Поль Кільє, колишній міністр оборони Франції, голова Ініціативи з ядерного роззброєння, Франція.
Бруно Расін, голова Фонду стратегічних досліджень, Франція.
Посол Маріс Рієкстіньш, колишній міністр закордонних справ, Латвія.
Джоан Ролфінг, президент і виконавчий директор фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози", США.
Метью Рожанскі, директор інституту Кеннана в Міжнародному науковому центрі імені Вудро Вільсона, США.
Лінн Рустен, віце-президент Глобальної ядерної політики, "Ініціатива щодо ядерної загрози", США.
Сер Джон Скарлетт, колишній генеральний директор Секретної розвідувальної служби та секретар об'єднаного розвідувального комітету, Великобританія.
Генерал Ігор Петрович Смешко, колишній голова Служби безпеки, Україна.
Джеймс Ставрідіс, адмірал у відставці ВМС США, колишній верховний головнокомандувач Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, США.
Стефано Стефаніні, колишній постійний представник Італії в НАТО, член виконавчої ради Мережі європейських лідерів (ELN), провідний науковий співробітник Атлантичної ради, директор партнерських проектів у Брюсселі, Італія.
Пейдж Стаутленд, віце-президент із наукової і технічної діяльності "Ініціативи щодо зниження ядерної загрози", США.
Адам Томсон, директор Мережі європейських лідерів (ELN), Великобританія.
Наталі Точчі, директор Інституту міжнародних відносин, спеціальний радник верховного представника ЕС із закордонних справ і політики безпеки Федеріки Могеріні, Італія.
Ерих Вад, генерал у відставці, викладач в Університеті Мюнхена та Університеті Зальцбурга, Німеччина.
Ізабелла ВІльямс, старший радник Глобальної програми щодо ядерної політики фонду "Ініціатива щодо зниження ядерної загрози" (NTI), Великобританія.
Марчін Заборовскі, виконавчий директор Польського інституту міжнародних відносин (2010–2015), Польща.
