Немає жодних методів змусити Росію виконати рішення Міжнародного суду, навіть якщо його ухвалять – експерт Фонду Карнегі

Для майбутньої поїздки канцлера Німеччини Ангели Меркель у Вашингтон ключовою країною є Україна. Меркель та її уряд уважають джерелом знань про те, як взаємодіяти з Росією і, зокрема, з президентом Володимиром Путіним.

Ці знання повинні зіграти свою роль на зустрічі з президентом США Дональдом Трампом, політика якого щодо Росії поки залишається туманною. Через скасування рейсів, пов'язане з негодою в США, візит, спочатку запланований на 14 березня, відклали на 17 березня, він продовжив українську гру на вичікування. Зустріч могла би дати сигнал, що Трамп визнає значення України для європейської безпеки, принаймні риторично.

Тим часом Україна намагається знову заявити про себе на міжнародній арені. З 6-го до 9 березня Міжнародний суд в Гаазі провів чотириденні попередні слухання щодо справи, ініційованої Україною проти Росії в середині січня. Судді повинні вирішити, чи поширюється на цю справу юрисдикція суду і чи виправданий заклик до негайних прямих санкцій щодо Росії. Враховуючи високу важливість події, її в підсумку недостатньо висвітлили в пресі.

Представник України в Міжнародному суді ООН Олена Зеркаль заявила, що розгляд позову України проти Росії буде для Міжнародного суду ООН інтелектуальним викликом. Фото: EPA

У Міжнародному суді – багато хто плутає його з Міжнародним кримінальним судом – обвинувачами і обвинуваченими частіше є держави, ніж приватні особи. Україна намагається використовувати інструмент міжнародного права, щоб привернути увагу до анексії Криму Москвою в березні 2014 року і ролі Росії у війні на Донбасі, у східному регіоні України. Отже, Київ нагадує міжнародному співтовариству про ті цінності та норми, яких воно дотримується з часів закінчення Другої світової війни.

У правовій документації України детально викладено політичний контекст анексії Криму і війни, але судова справа визначає більш вузькі межі. Щоб справа була підсудною, обидві сторони повинні погодитися з роллю суду. У центрі української справи – дві конвенції ООН, ратифіковані як Україною, так і Росією: Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Обидві угоди лише частково підходять для ситуацій на сході України і в Криму. Україна використовувала термін "тероризм" протягом усієї війни, щоб описати діяльність на окупованих територіях і, зокрема, російську військову та фінансову підтримки. Але щодо Конвенції про тероризм малоймовірно, щоб суд прийняв українське визначення подій на сході України. А проте Київ використовує Конвенцію про расизм, щоб загострити увагу на посиленні тиску Росії на кримських татар у Криму після анексії. Це описує ситуацію вже краще.

Представник РФ у Гаазі Роман Колодкін стверджує, що ніхто, крім України, не вважає дії бойовиків на Донбасі тероризмом. Фото: EPA

Є ще одна додаткова перешкода для розгляду справи в суді: обидві сторони зобов'язані робити щирі, за оцінкою трибуналу, спроби для вирішення суперечки. Після російсько-грузинської війни 2008 року Грузія звернулася в суд на основі тієї самої Конвенції про расизм. Однак судді постановили, що справу не можна розглянути, оскільки, на думку суду, сторони не здійснили конструктивний діалог про врегулювання конфлікту.

Україна просунулася дещо далі у своїх намаганнях довести, що була більш змістовна взаємодія. Але ні Росія, ні Україна не були готові шукати компроміс зараз або в межах Мінських переговорів, спрямованих на вирішення конфлікту. Правові дії проти Росії неминуче зумовлять ще ворожішу позицію російської сторони.

Наразі малоймовірно, що суд прийме цю справу, висновок очікуємо у квітні. Навіть якщо він візьме її на розгляд – не варто очікувати швидкого рішення. Більшість позовів тривають кілька років. Якщо справа і дійде до вердикту, потрібно врахувати: Москва неодноразово заявляла, що в Росії Конституційний суд ухвалює, чи виконувати рішення міжнародних судів. Незважаючи на відносно хороше проходження невеликої кількості інших судових справ, немає жодних методів примусити країну виконати рішення.

Отже, розглянута справа України проти Російської Федерації в Міжнародному суді передусім є політичним і символічним актом українського уряду для того, щоб заповнити недолік уваги до України на міжнародній арені. Як таке та у визначених строках це важливіше, ніж може здатися.

Коли Меркель зустрінеться із Трампом 17 березня, судова справа стане нагадуванням їй та іншим європейцям, що нехтування Україною має такий самий високий ризик, як і угода між Сполученими Штатами і Росією про сфери впливу цих двох країн.