ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

"Олігархів найчастіше я знайомив з українськими дівчатами". Повний текст інтерв'ю Лістермана Гордону

Хто познайомив російську модель Ірину Шейк із португальським футболістом Кріштіану Роналду, а легендарну тенісистку Мартіну Навратілову – з першою віцеміс СРСР 1990 року Юлією Леміговою; скільки зараз бізнесменам коштують послуги організації знайомства з майбутніми дружинами і як епідемія коронавірусу вплинула на рівень доходів від такого бізнесу. Про це, а також про своїх дружин і дітей, про впливових клієнтів і те, чому кілька років не давав інтерв'ю, про ставлення до легалізації проституції, про зйомки фільму "Глянець" і про багато іншого власник бюро ВІП-знайомств Петро Лістерман розповів у інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" журналісту Дмитрові Гордону.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Лістерман: Зареєстрував торговельну марку. Продаватиму віскі, сигари "Лістерман", презервативи. "Вдягни собі на х...й "Лістерман". Гарне звучання
Лістерман: Зареєстрував торговельну марку. Продаватиму віскі, сигари "Лістерман", презервативи. "Вдягни собі на х...й "Лістерман". Гарне звучання
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
Мені сказали: "Ти подорожуй, літай по всьому світу, відпочивай, але поки що інтерв'ю не давай". І дали гарну стипендію.

– Петре, добрий день.

– Я вітаю вас.

– Стільки років минуло, як ми не бачилися... Напевно, 11 навіть, після того як ми записали інтерв'ю.

– Ну дуже знаменною зустріч була, коли ми познайомилися

– Так. Ми познайомилися на зйомках фільму Іллі Хржановського "Дау", де ти грав кореспондента газети "Правда". Це було дуже цікаво. Чи не так?

– Так. А ти грав...

– Командира Червоної армії.

– У фільмі ми були друзями чи не дуже?

– Ми й у житті друзі, і у фільмі. У нас немає інших можливостей навіть.

– Ось це клас.

– Ось ти зараз у Києві, перед цим був в Одесі. Як тобі Одеса і як тобі Київ?

– Одесу порівнюю з Лазурним берегом Франції, з Італією. Вона хоч розбита, трохи розвалена, але дух Одеси настільки кайфовий і такий шарм... Сильніший, ніж в Італії та Франції.

– Але вона втомилася. Еге ж? Двори втомлені старі такі... Так?

– Ти знаєш, для мене в цих дворах тільки шарм і сила. Мої друзі заходять і кажуть: "Так, утомлений дворик". А я кажу: "Ні, друзі. Дивіться. Мені подобається дерево, кіт рудий, розумієте... Я від усього цього заряджаюсь. Мені кайф. А в Італії все однакове. Розумієте як, пацани?" Одеса – дух... Добре, мені подобалося.

– Київ?

– А Київ... Я тут народився – на Подолі. Й оскільки я постійно жив – Hyatt, InterContinental, – я подумав: "Дай-но я поживу на Подолі: перевірю, народився я тут чи ні". І, коротше...

– Відчув?

– Так, відчув. Загалом кайф є. Коли люди живуть тут – на місці, може, вони сильно не відчувають, у якому районі вони, кайф обстановки, а коли я здалеку приїжджаю... Я весь світ об'їздив, і я їм кажу: "Друзі, не треба скаржитися: у вас тут просто кайф ". Розумієш?

– На якій вулиці ти народився? Ти пам'ятаєш?

– Так... Ось ця вулиця... Там є пологовий будинок. Назву я забув трішки.

– Досі пологовий будинок є?

– Так, залишився пологовий будинок. Забув я її [назву] трохи. У сенсі, вона в мене записана в телефоні.

– Це центр Подолу, так?

– Так, центр Подолу. Матуся – єврейка, бабуся – єврейка. Де вони жили завжди.

А тато?

– А тато мого батька народився в Кам'янці-Подільському – у селі там.

– Тато не єврей у тебе?

– Теж єврей. Батько народився в Сибіру, потім пішов в армію, потім поїхав до Сибіру. Матуся навчалася в Київському університеті. Потім мамин батько адвокатом працював, теж з України. Він був у Сибіру і там випадково побачив... Словом, дід за маминою лінією побачив мого батька і їх посватав. Притягнув його із Сибіру до Києва.

– Ти один у сім'ї був?

– Ні. Ще сестра.

– Вона жива? Ви дружите?

– Так, звісно.

– Мама з татом давно померли?

– Матуся пішла від нас років чотири тому. А батько торік пішов із життя в 92 роки. Іще бойовий.

– Де вони жили?

– Останні 10 років – у Німеччині. Були щасливими. Німецькі лікарі продовжили їм життя років на 20.  

– На 20 навіть?

– Я думаю, так. Тому що я батькові влаштував день народження в 90 років у Римі. Він був викладачем історії. Ми ходили Римом. Ще ходив у 90 батько мій. І він мені про кожен камінь розповідав, хоча там ніколи не був раніше. Словом, любив історію.

А його всі однолітки пішли із життя у 70 років. 20 років тому через медицину померли.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Я дивлюся у твої очі. Між моїми очима і твоїми окуляри. Ти досі називаєш себе "очкастою мавпою"?

– Так, звісно. Знаєш, як от придумав, сам себе назвав, впровадив у світ це прізвисько – і воно пішло. Я зараз не можу відмовитися вже. "Пацани, я був мавпою, а зараз я типу слон". Ні, залишуся мавпою вже.

Ти дуже довго не давав жодних інтерв'ю. Чи правда, що якісь серйозні люди тобі давали гроші за те, щоб мовчати?

– Ситуація була такою. Були молоді, дуже талановиті, геніальні люди. Геніальні. Росія, Україна, Казахстан. Навчалися в Лондоні, Швейцарії, у Нью-Йорку. Оскільки я багато подорожую світом, я з ними познайомився і сказав: "Хлопці, відповідно до вашого генія і таланту вам потрібні супердівчата. Теж слов'янські, але виховані в дусі Європи, Америки, із європейським класом, з американським способом, можливо, життя. Але вам потрібні супердівчата". Забрав у них трохи грошей: по 50, наприклад. Вони молоді, симпатичні. І протягом, грубо кажучи, 10 років кожному знайшов супердружину.

– Ти спочатку взяв грошики, а потім шукав?

– Так.

– Тобто ти береш по 50 спочатку?

– Тільки спочатку, звичайно.

– За те, щоб шукати?

– За те, що я думаю про них.

– Так...

– Так. І потім шукаю. Тобто я йому кажу: "Хлопче..." Він каже: "Дядьку Петре, як стати щасливим?" – "Дай 50. А далі я думатиму про тебе, а ти будеш щасливим". Він каже: "Бл...дь, складна система". Я кажу: "Ти давай бабки і не думай ні про що".

– "Дядько Петро сам подумає".

– Звісно. Під моїм гіпнозом вони мені дали. Я їм дав супердівчат. Вони всі одружилися з ними. Діти... Загалом я пишаюся цими сім'ями. Потім ці пацани повільно піднялися й увійшли в уряди цих усіх країн СНД.

– Україна, Росія і Казахстан?

– Основні держави. Ну можна взяти ще й Молдову, Узбекистан. Просто, скажімо, країни СНД.

– Тобто і в уряді України хлопці твої є?

– Звісно, так. Вони всі зайшли. І вони мене попросили: "Петрухо, коли ти даєш інтерв'ю на телебаченні – із таким класним парубком, як Дмитро, наприклад, – ви вип'єте віскі, покурите сигари..." Я взяв [сигари], не взяв? Узяв. Ось такі маленькі, італійські.

– Клас.

– Дивися. Ось вони.

– Кури.

– У цих формах х...й зрозумієш яка. Кайф вона нам мусить дати. Як ти їх назвав?.. Вірусу немає: довідку взяв. І коротше, вони мені кажуть: "Петрухо, ти коли даєш інтерв'ю, ти входиш у раж – і можеш сказати щось зайве. А ми вже нагорі, ми ніби керуємо світом. А ти можеш про наші слабкості щось таке ...банути. Ми ніби керуємо світом, а наші виборці – або як їх називати? – наші шанувальники зрозуміють, що ми не боги, а такі самі, як усі. Можливо, поки що не треба". І вони мені дали гарну стипендію.

– Ще дали?

– Так. Гарну стипендію. І кажуть: "Ти подорожуй, літай по всьому світу, лови кайф в Австралії на риболовлі, Фіджі, Тихий океан, – по всьому світу вигадуй назви, відпочивай, але поки що інтерв'ю не давай". Дали гарну стипендію. Ось. Але я намагався...

– Чи то стипендія закінчилася...

– Зараз, так... Ні. Зараз я запитав у них дозволу. Вони кажуть: "Нікому не давай, а Дмитрові дай". Ось така історія.

– Ти розповідаєш про Австралію, про Фіджі... Скажи, багато країн ти вже відвідав?

– Щоб зрозуміти, як добре в Києві, Одесі, Парижі, Мілані – у всіх цих близьких містах наших, які люблю, – я поїхав до Південної Африки на місяць, у Кейптаун. Сам подорожував там абсолютно, щоб просто перейнятися.

Далі: Нова Зеландія – сам, Австралія – сам, Токіо, Каліфорнія. Скрізь пожив і зрозумів, що ми – люди Європи, нам усе-таки близька Європа. Ось ці незвідані новозеландські, австралійські та південноафриканські озера, ці океани, цей мис Доброї Надії...

– Доброї Надії?

– Абсолютно доброї. Їх приємно проїхати, помацати там за яйця... "Ви торкалися?" – "Торкався, торкався". Головне – щоб не смоктати біля мису. І, одне слово, я повернувся в Європу і зрозумів, що тут добре, але сильно вий...буватися не треба. Життя змінилося трішки тут.

– Змінилося?

– Так. У світі у принципі змінилося. Тому потрібно адаптуватися до нового життя, я так зрозумів.

У мене зі старого життя залишилася картотека. 5 тис. дівчат на різний смак. Я пам'ятаю їх усіх напам'ять.

– У тебе, я пам'ятаю, була відома картотека, у якій були записані дівчата з усіх куточків неосяжної землі й параметри, особливості поведінки і таке інше, і таке інше. Сьогодні ця картотека є?

– Звісно, вона є в мене. Я знаю напам'ять усіх найкращих. Скільки років тому було інтерв'ю наше?

– 11.

– Тобто, як це буває, підбиваємо підсумки. А що 10 років...

– ...Проміжні підсумки.

– Так, я тобі розповідаю. У мене з того, старого, життя залишилася ця база, картотека дівчат. Я їх, як і раніше, класифікую: група Best, група перша, група друга, група "пішли на х...й". І ці 5 тис. дівчат – вони всі є.

– П'ять тисяч!

– Так, наприклад. На різний смак. Я пам'ятаю їх усіх напам'ять. Я, як вірші у школі, вчу їхні імена, прізвища, але найголовніше – родовід: тато, мама.

– Це найголовніше?

– Так, це найголовніше. Тому що, якщо хлопець із якоїсь академічної сім'ї – точніше, олігарх – каже, що "у мене молодий син, який відучився в найкращих університетах світу і розмовляє трьома мовами"... Нове покоління цих молодих хлопців. Йому потрібно дати супердівчину. І тому я намагаюся знати, пам'ятати. Якщо вона супергарна, але батьки – алкоголіки – усе. Я розумію, що, навіть якщо в них розпочнеться кохання, воно однаково погано закінчиться.

Ти досвідчений.

– Так. І загалом нам вона не потрібна така. Тому я їх не знайомлю. 40 років досвіду у мене. Одне слово, я відчуваю, що фінал може бути поганим, а мені хочеться, щоб гарним був.

Дівчата кажуть: "Запиши мене. Якщо раптом завтра в мене кохання закінчиться, я вже знаю, що дядько Петро мене запам'ятав"

– Дівчат сьогодні, ти кажеш, приблизно 5 тис. у картотеці?

– Так.

Вона постійно поповнюється?

– Так. Це найголовніше.

– Де ти береш нових дівчат?

– 1 вересня – це Київ: Ukrainian Fashion Week. Це перший тиждень вересня. Це святе. Це як Паризький тиждень моди, Нью-Йоркський. А тут є український. "Мистецький Арсенал". Це навпроти Лаври – казкове місце. Там організатори от такі, дизайн гарний. І там, припустімо, 100–200 найкращих дівчат України, найкрасивіших у світі. І вони всі там, на місці.

– Твої дії? Ти знайомишся...


picturepicture_83736666743_30229_01
Лістерман на показі Odessa Holiday Fashion Week 2013 року. Фото: dumskaya.net


– Я сідаю просто там на лавочку – і вони самі до мене підходять. Розумієш як?

– "Дядьку Петре, запиши".

– Так. "Запиши мене". А я кажу: "А як ти зараз, наприклад?" – "У мене сьогодні кохання шалене і таке інше". Я кажу: "А навіщо тобі дядько Петро потрібен зараз, якщо ти закохана?" Вона каже: "Про всяк випадок. Якщо раптом завтра в мене кохання закінчиться, я вже знаю, що дядько Петя мене запам'ятав". Розумієш? Ось так влаштовані дівчата.

– Записуєш ти їх безкоштовно?

– Звісно.

– Гроші ти береш із тих, із ким їх знайомиш?

– Звісно. Гроші – з мужиків. Дівчатам безкоштовно все. Тому що дівчата і так віддають своє... Вони ж можуть ощасливити будь-якого хлопця. Простий хлопець, котрий міністр, – він ніколи не стане президентом. До нього приходить ох...єнна дівчина – і він від натхнення від цього щастя одразу ж став президентом. На моїх очах така ситуація була.

Просто президентом хтось став?

– У всьому світі, так.

– Ти сидиш на лавочці, підходить дівчина... Якщо щось тобі не подобається в ній, ти її не записуєш у картотеку?

– Я, знаєш, як роблю? Раніше я їх, грубо кажучи, підй...бував, знущався... Ну, не знущався, а жартував із них. Я кажу: "Ти гладка, страшна. Навіщо ти прийшла?" Зараз я їй кажу: "Усе, ти гарна, ох...єнна. Напиши мені завтра на імейл лист". Я її не записую.

Але я всім даю шанс і даю тільки щастя цим дівчатам. Навіть гладким, які мені не підходять. Просто я так думаю: "Якщо я їй дав щастя, вона піде ось така – окрилена – вийде заміж. Ось вона, 150 кілограмів, знайде хлопчика класного, молодого. Боженька побачив – і скаже: "Петрухо, оце так ти працюєш. Клас. На тобі індульгенцію".

– А чому, ти кажеш, гладких ти не записуєш? Є ж дуже багато чоловіків, і олігархів зокрема, які люблять гладких жінок. "У тілі" назвімо їх.

– Якщо чесно, у мене дуже мало таких наречених, які просять гладких.

– Усі люблять моделей?

– Ні, не моделей. Вони люблять... Як їх називають – curves – ніби "з формами". Це ось модель, яка трохи походила по ресторанах – і трохи срака в неї виросла, підросли цицьки. Вони це називають curves. І якраз із формами люблять більше, ніж худих. Ось таке.

– Із 5 тис. дівчат у твоїй картотеці розумних багато?

– Розумних мало. Вони на вагу золота.

– Тобто проблема є.

– Так. Проблема є. Тому що мало розумних. До речі, багато мужиків іноді й не хоче розумних. "Дай мені гарну, дурну, щоб не ...бала мізки. Не хочу розумної". А інший каже... Я йому кажу: "Візьми собі молоду дівчину: 20 років". А він каже: "Ні. Дай мені 30. Тому що я хочу з нею обговорювати мої життєві проблеми, прагнення, мої думки". Я кажу: "Навіщо тобі з нею обговорювати? Піди з пацанами на риболовлю. Із ними обговори там". Ну дехто хоче дорослих і розумних.

– Перед тим як познайомити олігарха з дівчиною, ти цю дівчину перевіряєш?

– Я особисто – ні. Але якщо я бачу, що вона перспективна, класна, я одружуся з нею без перевірки. 

Ось ми з тобою в цьому схожі. Одне слово, вона прийшла, і я без перевірки відчуваю, що це мій варіант. Усе: я починаю до неї залицятися, потім одружуюся. Після весілля перевіряю.

– Після весілля?

– Після весілля.

– Тобто ти порядна людина.

– Дуже порядна. І роблю дітей. Але років за п'ять, якщо я бачу, що її кохання до мене трохи пішло на спад, я її порядно знайомлю з якимось олігархом, у нього беру гроші – і мою нібито вже колишню дружину віддаю на фіг.

– Багатьох жінок ти так віддав олігархам?

– Ось так штуки чотири віддав.

– Тобто продав.

– Ні, віддав.

– Але гроші взяв.

– Але гроші взяв.

– Назвімо так: віддав, але гроші взяв. "Продав" має негарне звучання просто.

– Звісно.

– Добре. Ти радиш олігарху дівчину. Ти не знаєш, яка вона в сексі.

– Не знаю.

– А що ж ти радиш?

– Я ж продаю не секс, а я продаю красу дівчини та її душу. Секс не продаю. Якщо раптом мужик закохується там у красу, у душу, а потім мені скаржиться: "Я одружився, а в неї секс слабкий", я йому допомагаю в цьому.

– Як?

– Як лікар-психолог я йому кажу: "Раз на тиждень візьми в мене додатково Наташу. Наташа тобі відшкодує ці..."

– "Слабкість сексу".

– "Слабкість сексу з основною дружиною". І все.

– Кому із сильних світу цього ти влаштував особисте життя? Із тих, про кого можна говорити.

– Ось тут якраз для мене складність. Тому що я їм обіцяв їх не показувати поки що. Давай я тобі зателефоную завтра і назву кілька прізвищ. Сьогодні перед камерами... Я в них маю дозволу попросити, а завтра тобі... Але є гарні пацани.

– Не називаймо президентів та прем'єр-міністрів. Поговорімо просто про відомих людей. Кого з відомих людей ти ощасливив?

– Ось у нас Едріен Броуді, [який зіграв головну роль у фільмі] "Піаніст". Кудлатий пацанчик. Я дав йому дівчину гарну. Він був щасливим років зо два.

– Так...

– Дав класну, гарну. Зараз, наприклад, Бред Пітт приїхав до Німеччини, закохався в одну дівчину. Я йому там... Вона з ним утекла. Зараз у них кохання. Красуня, дуже гарна. Тобто я переважно по голлівудських зірках. Ще років 20 тому приїхав цей актор, який у фільмі "Маска". Як його звати? Пацани, не пам'ятаєте?.. Комедійний актор дуже крутий, голлівудський. Ось він приїхав, і чогось він сумував. І я йому дав дівчину.

І він став веселим.

– Він став архівеселим. Причому він не говорив жодного слова російською, а вона не говорила жодного слова американською. Ну ось вони так сиділи, я між ними сидів, спочатку почав перекладати, а потім – раз! – трохи відійшов, а вони ось так кажуть: вона розмовляє російською, він – американською. І я дивлюся на них – вони одне одного, як дві мавпи, розуміють. Я був здивованим. Дуже крутий актор голлівудський.

– А Ірину Шейк і Кріштіану Роналду ти познайомив?

– Так, це моя робота. Тому що йому просто потрібно було прикриття: він любив хлопчиків. Такі шлюби – як їх називають? – для краси. Ось. Їй потрібна була популярність [серед] фанів, які любили Роналду, а йому треба було не розчарувати своїх фанів, показати, що він любить жінок.

– То в них нічого навіть не було?

– Можливо, випадково й було, але переважно вони просто...

Сп'яну, так?

– Так. Вони грали роль. Але стипендію мені дали нормальну. Усе було гаразд.


Фото: cristiano / Instagram
2016 року журналіст радіостанції Cadena COPE Хуанма Кастаньо озвучив цитату "Коке назвав мене п...дором. Я йому відповів: "Так, я п...дор, зате багатий, а ти виродок", яку приписують Роналду. Кастаньо нібито почув її від знайомих футболіста. Підтверджень таким заявам не було. На фото Роналду зображений зі своїми дітьми і дружиною Джорджиною Родрігес, шлюб із якою оформив 2019 року. Фото: cristiano / Instagram


– Скажи, жіночу психологію за стільки років участі в такому бізнесі ти зрозумів сповна?

– Ти знаєш, жінка – це така істота, така планета... Я зрозумів, що її треба вивчати все життя, щоб зрозуміти. Я протягом 40 років уже це роблю, я їх вивчаю постійно, але однаково трапляються моменти – і я не перестаю дивуватися, захоплюватися, сердитися, радіти через те, що вони виробляють – жінки. Тобто це, одне слово, якась космічна істота.

– Тобто ти досі жіночої психології не розумієш?

– Я не до кінця її зрозумів. До мене мужик приходить і каже: "Дай мені наречену". Я з ним розмовляю годину-дві, він мені розповідає про своє життя. Я зрозумів, що він хоче. І я згідно із психологією даю йому тих кандидаток, із якими йому буде в кайф разом, удвох. Але іноді, навіть усе це проаналізувавши, я помиляюся. Розумієш мене? Тобто я її до кінця не зрозумів.

Ось коли ти знайомиш... Чоловік тобі розповідає про себе: олігарх там, політик, бізнесмен. Ти сказав: Ось, ось і ось – три кандидатури для нього є. Чи одну ти даєш?

– Я йому на електронну адресу надсилаю те, що він любить, у його дусі. Я вивчив його світ і для того, щоб поєднати зі світом жінки, надсилаю йому, може, на місяць 20 кандидатур. Він дивиться імейл, дивиться її риси всі...

– Не знайомиться з ними?

– Поки що – ні. Він поки що ставить мені запитання. Я їй телефоную – з'ясовую [відповіді на] його запитання. Це перший етап. Імейл він подивився, ставить запитання, добирає. Це перший етап. Наприклад, передивився там 50 кандидатур – дібрав 10. Розпочинаємо другий етап. Він хоче з ними поговорити телефоном. Поговорив із 10 – залишилося шестеро. Із цими шістьма третій етап: він розмовляє вже по відео, щоб подивитися їм в очі. І із шести залишається четверо. І з цими він зустрічається вже в житті, починає до них залицятися. Я йому раджу одночасно до всіх чотирьох залицятися почати.

– Цікаво. Так...

– І він до них потихеньку залицяється. І щоразу, після кожної зустрічі, він мені телефонує й каже: "Я зустрівся з першою або із другою..."

– Але залицяється із сексом. Правильно?

– Ні-ні-ні. Він поки що квіти дарує, ходять до театру...

– І таке може бути?

– У мене тільки так. Секс – це окремий захід, окремий бізнес узагалі. Мій бізнес – це матч-мейкінг: dating вони його називають, знайомства просто. А є окремий ескорт-сервіс. Там швидко: прийшов мужик, секс отримав – пішов і забув, як її звати. Або навіть не знає, як її звуть. Я в той бізнес не лізу.

– Але ти ж не можеш простежити. Якщо олігарх зустрічається з однією з чотирьох дівчаток, ти ж не можеш простежити, щоб у них нічого не було.

– Дивися. Він залицяється до чотирьох дівчат. Зустрівся з першою – телефонує мені й каже: "Ми ходили в театр, туди-сюди, те-се". Потім він іще два рази зустрівся – і каже: "У нас був секс: грандіозний і божевільний".

Ось просто розповідає?

– Розповідає мені. Я кажу: "Я дуже щасливий. Це ох...єнно. Дозволь мені з нею поговорити. Я візьму про цю, як ти мені розповів, "грандіозну" подію, як кажуть американці, фідбек". Я їй телефоную, а вона каже: "Слухай, він лошара гладкий, мені не подобається. Я йому дала х...й знає як". Я думаю: "Йосип драний, як же мені йому повідомити про це? Для нього ж це буде удар". Розумієш як?

– Лошарі.

– Так. І я йому кажу: "Слухай, я з нею поговорив. Вона щаслива, вона тебе кохає, усе добре. Але ти знаєш, я подумав: хай вона поки що зачекає. У мене таке внутрішнє відчуття – незрозуміле. Поспілкуйся ще з кандидатками номер два і чотири". Тому що я хочу, щоб від них  фідбек про нього збігався, щоб теж їм грандіозно було.

– І коли ти маєш такий фідбек...

– Так. І тоді пару з цих чотирьох я починаю просувати разом. А інших кандидаток, яких – я відчуваю, що в майбутньому... Моя ж мета – створити ось цей, щасливий, осередок.

– Скільки ти працюєш на день?

– Ну ось, грубо кажучи, 24 години.

– Ти постійно думаєш.

– Так, я постійно про це думаю, відповідаю на дзвінки. А уві сні приходять рішення.

– І ти ледве встигаєш їх записувати.

– Я ручку прив'язав до руки – і вона сама пише.

– Якщо підсумувати: які якості повинна мати жінка, щоб стати дружиною олігарха?

– (Дістає і нюхає сигару).Так...

– Дай мені понюхати [сигару]. Можна?

– Так. Дістаю дві.

– Так, добре пахнуть.

– Гарні.

– Дуже. Куба?

– Ні. Це, як не дивно, Італія.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Пахне чудово.

– Так, ось вони, красені. Третю дістану – ні? Нас двоє. Ну раптом хтось прийде – чом би й ні? Дістану третю... Італійські – дуже гарні. Французькі гіркі, німецькі злі. Одне слово, я всі спробував.

– Кубинські жорсткі.

– Кубинські жорсткі, так. Відразу відчуваєш... Як звуть мужика з бородою? Забув.

– Фідель Кастро Рус.

– Ні, а інший іще. [Ернест] Гемінґвей. Ось ці двоє відразу в одній сигарі.

Краса потрібна. Бо, якщо дуже страшна пика, олігарха не надихнеш

– Петре, отже: які риси повинна мати дівчина, щоб стати дружиною олігарха?

– Ну, краса передусім. Краса потрібна. Бо, якщо дуже страшна пика, його не надихнеш. Олігархи люблять усе чудове. Хоча коли вони починали, були в інституті, і якщо, наприклад, їх брали за яйця якраз страшні телиці, у яких є дух... А олігархи коли починали, у них духу не було – були тільки яйця. І вони їх – раз! – і хапали.

Ну а потім, коли він почав зростати, купив їй будинок, квартиру, х...йо-мойо, – вона відпустила яйця – і він акуратно вийшов із її долоньки, бл...дь. І вже до мене – каже: "Дай мені гарну". Тобто краса – номер один.

– Так...

– Номер два – потрібна чарівність, я вважаю. Чарівність, шарм.

– Харизма.

– Харизма. Так, чарівність, шарм, харизма. Це два.

– Щоб краса не була порожньою і байдужою?

– Так, абсолютно. Номер три – це вже трішки розуму.

– Бажано.

– А четверте – це вже веселощі, як вона його розуміє: де потрібно, вона мовчить; де потрібно, вона може заповнити паузу, поп...здіти. Як можна назвати цю рису?

– Ну це розум потрібен.

– Четверта якість – це ніби підрозділ третьої.

– Так. Похідна.

– Похідна. Тобто якщо дівчина дурепа, на його хвилі їй буде складно.

– Почуття гумору бажано теж?

– Так. Потрібно хоча б фальшиво сміятися, коли він жартує. Я вчу дівчат, готую їх. Якщо прийшла претендентка, у якої перша і друга риси пасують йому, а третя, припустімо... Я їм записую анекдоти на папірці. Якщо мені хочеться створити цю пару і я бачу, що вона не тягне за розумом і за дебілізмом своїм, я їй пишу тексти.

– А якщо вона вивчити не може?

– Тоді ось п...здец, бл...дь.

– Тобто трапляється й таке?

– Так, абсолютно. Звісно. Мені доводиться замість неї самому перевдягатися, бл...дь: цицьки, волосся, перуку.

– І йти до олігарха на зустріч.

– І йти до олігарха. Ну, в диму, у темряві іноді можна проскочити.

– А можна й не проскочити. Як карта ляже.

– Можуть і заїхати... Це ліричний відступ. Треба понюхати сигару.

– Петю, скажи, будь ласка: ти наймаєш своїм дівчатам учителів, викладачів, які дають їм уроки гарних манер там, навчають правильно підтримувати розмову тощо? Чи ні?

– Якщо дуже молода, 18 років, класна, перспективна дівчина і я хочу її познайомити із хлопцем, який дуже гарно й добре розмовляє французькою, я їй конкретно наймаю викладача французької, щоб він її навчив і щоб вона вивчила кілька віршів французькою.

Точніше, коли мені мужик дав свою фішку і каже: "Я люблю французьку і навіть знаю кілька віршів", я під дурника фінансую, щоб вона вивчила французьку, вивчила ці вірші і ніби випадково вона десь сп'яну їх йому читала.

– Гарно.

– Це взагалі п...здець. І мужик каже: "Йопти, Петрухо! Ти уявляєш..."

– "Нарешті зустрів".

– Так. "Дівчину, яка любить французьку поезію. Ще й кілька віршів знає моїх улюблених поетів". Я кажу: "Ну це п...здець. Як збіглося..."

– Карта лягла... Скажи, трапляються серед дівчат такі, кому вже нічого не треба додавати? Ось готова: гарна і розумна, талановита, з гумором і розуміє. Ось просто ідеал.

– Одна на мільйон така трапляється. Шедевр такий. Тобто, грубо кажучи, я шукаю алмази і потім їх, як ювелір, маю огранувати, щоб вийшов просто діамант класний. А тут ось відразу. Трапляється таке. Я все життя дивуюся, що вони є і з'являються.

– Тобі не шкода діаманти такі віддавати? Не хочеться самому скористатися?

– Я спочатку хочу сам одружитися. Але якщо вона не дає мені й каже: "Я не хочу" або "Петю, ти вже старий, а я хочу молодого" ...

– А є такі, хто не хоче "дядька Петра"?

– Звісно, є такі.

– Яке нахабство...


50328185721_a122bfe345_c_01
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Так, не дають. Ну а що робити? Бізнес понад усе.

– Може, ти погано просиш?

– Ось наступного разу на кастинг ми з тобою підемо разом у "Мистецький Арсенал". Сядемо на мою улюблену лавочку на алеї, на вулиці. Вересень, казково. Вони будуть повз іти і скажуть: "Йопти, дядько Петро і дядько Дмитро..." Вона скаже відразу: "Моя доля".

– І сяде до нас на лавочку.

– Сяде – і все.

У мене є молоді пацани на прізвисько Пітбуль і Доберман. Вони акуратно знайомляться під моїм і чоловіковим контролем із його дружиною, починають із нею спілкуватися, морочать їй голову – вона забуває про чоловіка. Траплялися такі випадки, коли олігарх хотів перевірити свою дружину і в підсумку її вигнав

– Знайомлячи олігархів із дівчатами, знайомити дружин олігархів із хлопчиками ти не намагався?

– Так... Траплялися випадки, коли олігарх мені каже: "Петре, моя дружина – вона мене кохає, вона найнепідкупніша, найкласніша. Ось на тобі гроші..." Був такий випадок, наприклад. "Нумо ми її перевіримо".

"На непідкупність і вірність".

– Так. Я кажу: "Будь ласка. Гроші дай. Але, можливо, не треба перевіряти? Я тобі вірю". Він каже: "Ні. Я хочу тобі довести". Тоді в мене є молоді пацани на прізвисько Пітбуль і Доберман. Вони акуратно знайомляться під моїм і чоловіковим контролем із його дружиною, починають із нею спілкуватися, морочать їй голову – вона забуває про чоловіка.

І ось коли вона вже їде на кабріолеті з моїм працівником – Доберманом або Пітбулем – у готель, наприклад, на секс, цієї миті я кажу олігарху: "Зупинімо їх тут". Він каже: "Ні. Нехай зайдуть у готель". Я кажу: "Будь ласка. Давай". Одне слово, траплялися такі випадки, коли олігарх хотів перевірити свою дружину і в підсумку її вигнав потім. Тобто вона порушила всі ці...

А загалом бізнес же гарний може бути, якщо знайомити не тільки чоловіків заможних із дівчатами, а й заможних жінок із юнаками?

– У мене таке трапляється. Раз на місяць мені телефонує сама вдова якогось олігарха – літня жінка. І каже: "Дай мені молодого хлопчину, який любить, як я, там, грати в гольф, наприклад, кататися на цій х...йні, яка на воді стоїть".

Ось такі кілька моментів. Я добираю. І вона платить теж стипендію мені невелику. І для вдови олігарха я добираю молодого хлопця, гарного.

– Скільки найбільше років було вдові олігарха? Якого віку?

– Так, ну була вдова 70 років.

– 70 років! І хотіла юнака?

– Так. Я дав їй хлопця 30-річного, наприклад. І в них кохання. Так, народила вона чи ні? Ні, не народила. Але в них кохання.

70 років і 30...

– Так. А ще одна була пара... Одна була дівчина [перша віце]міс СРСР ще хрін знає коли – Юлія Лемігова. Я її познайомив із тенісисткою.

– Так. Колишня дівчина Стефановича Олександра. Він мені про це розповідав, так.

– То я її познайомив із Мартіною Навратіловою.

– Так, я знаю цю історію.

– І от у них така пара класна.


Вересень 2014 рік. Навратілова і Лемігова на півфіналі US Open. Фото: Justin Lane / ЕРА
вересень, 2014 рік. Лемігова і Навратілова на півфіналі US Open. Фото: Justin Lane / ЕРА


– Тобто це твоїх рук справа?

– Моя робота, так. Трапляються й такі неймовірні історії.

– Гроші сьогодні, як і раніше, вирішують усе?

– Ну, на 90% – так, вирішують. Але залишається ще 10% людей непідкупних. Є. Зі своїми принципами.

– 10% непідкупних людей.

– Так. Вони готові бути в бідності, але не зрадять свої принципи. Є такі люди.

– Тобто ти можеш сказати дівчині: "Олігарх тобі дає, грубо кажучи, $10 млн за те, щоб ти з ним була", – і вона не піде?

– Так. "А ти маєш кинути свого молодого хлопця, ваше кохання, вашого собаку..."

І вона не піде?

– І вона не піде. Вона каже: "Моє кохання дорожче, ніж будь-які гроші твоїх оцих, багатих, мужиків".

– Тобто дивися: у світі ще є гарні приклади.

– Так.

– Тобі самому подобається, коли ти бачиш, що жінка непідкупна?

– Мені дуже подобається. І я вчуся в неї бути непідкупним. Але поки що не виходить. Я вчуся.

5–10 пар на рік я створюю. А раніше створював 30–40. Ось так упало. Вірус зачепив дуже.

– Скільки коштує сьогодні твоя послуга?

– Зараз уже дешевше.

Що сталося?

– Проблема в тому, що я вже всіх старих олігархів нагодував...

– А нових мало. Так?

– Так, нових мало. Плюс їхні діти теж не хочуть... Старим олігархам я дав дружину і дві коханки. Але це було 10–20 років тому. Усе: у них уже купа дітей, онуків. Їм уже нічого не треба. А молоді, нове покоління – їхні діти й онуки – хочуть тільки одну дружину й усе.

– Яка аморфність... Еге ж?

– Так. Вони вже самі хочуть працювати, гроші заробляти, а кохання ніби їх підтримує. Ну й тому я так, уже... "30 тис. даєш – знайду тобі дружину". Раніше брав 100, потім 50, зараз тридцяточку – і все.

– Тобто якщо тобі дають 30, ти думаєш, шукаєш дружину. Коли знаходиш дружину, коли факт доконаний, скільки тобі платять іще?

– А там уже в мене такий пункт є у словесному договорі: "Дай премію залежно від твого особистого кайфу".

– І скільки дають?

– Один чувак може дати 10, інший може дати 300.

– Тисяч доларів?

– Тобто, грубо кажучи, зараз на рік я роблю 5–10 пар – і все. І переважно подорожую по всьому світу. Тобто звільнився час. Немає такого, як раніше – телефонувало 50 осіб на день.

– Потоку немає такого. Так?

– Так. Зараз 5–10.

– Але зараз, після цього інтерв'ю, почнеться знову потік.

– Так.

– Ти готовий до цього?

– Звісно, готовий. Найголовніше – що я тобі показуватиму гарних пупсиків. Грубо кажучи, твоя сигара, моя сигара, а ця сигара – для тієї дівчини, яка складе твоє щастя. Тож, дівчата... У яку камеру дивитися? Сюди, туди чи от сюди?

– Дивися сюди.

– Дівчата, пам'ятайте: є чарівна сигара і є чарівний хлопець. Ви пам'ятайте про це: Дмитро. Для вас є шанс.

– Та Дмитро вже все.

– А, уже все, так?

– Так.

– Ну добре, дівчата. Чекайте, коли в нього народиться син молодий, – і за 40 років приходьте. За 30, 20. Усе, ваша сигара.

– Петре, ти називаєш дівчат, яких знайомиш із олігархами, "волохатим золотом".

– Термін "кудлате золото" ми придумали з одним журналістом – Ігорем Свинаренком (журнал "Медведь") – він придумав. Я спочатку злякався, розлютився. А потім Федя Бондарчук підійшов – каже: "Слухай, геніальна назва: "волохате золото". І я подумав: "А, хрін із вами. Працюймо".

– Так то "кудлате золото" писали, то "волохате золото".

– Так. Але основний термін – "кудлате золото", а там – "волохатку", "кудлатку" вони вже нарощують, вони вже придумали. Головне – веселити людей.

– На що ти витрачаєш гроші від торгівлі "кудлатим" і "волохатим золотом"?

– Усі гроші я витрачаю на подорожі. По всьому світу. І в кожній класній країні я ходжу на риболовлю. Беру місцевих рибалок серйозних – і з ними йду в море. Риболовля – це кайф.

– Що ти ловиш?

– Три основні рибини здоровенні – ось ці, які світові. Це Сейшельські Острови, де вони є: найкрутіші. У Маямі є – заповідник Еверглейдс. Ось ця крута риба. Переважно в різних місцях.



Що в них є найкрутішого: є одна риба, наприклад, яка летить на приманку зі швидкістю Ferrari. Хапає – і з такою самою шаленою швидкістю її тягне. І, коротше, є азарт. Плюс природа.

– Ти можеш назвати себе сьогодні заможною людиною?

– Нині заможним уже не назву себе. Переважно ті багатства, які я заробив 20 років тому, – усі витратив на дівчат, дружин, дітей, подорожі й на риболовлю. Зараз я...

– Тепер витрачаєш на сигари.

– Так. Зараз я можу сказати, що я студент знову. I am back to the university.

– Пандемія коронавірусу, яка прокотилася всім світом, загнала дівчат у жахливу ситуацію. Я маю на увазі дам легкої поведінки. І вони кричать SOS просто: немає клієнтів. А в тебе теж у зв'язку із цим доходи впали?

– Ну, 5–10 пар на рік я створюю. А раніше створював 30–40 пар. Ось так упало сильно. Вірус зачепив дуже.

Зачепив?

– Так, дуже.

– Олігархи бояться коронавірусу?

– Дуже бояться.

– Є що втрачати.

– Так, дуже-дуже. Підземні бункери, зустрічатися тільки через асистентів зі мною. Раніше я наживо зустрічався в будь-якій точці світу з будь-яким хлопцем. А зараз поки що через вірус – з асистентом.

– Ти жартуєш: підземні бункери? Чи справді?

– Ні, є.

– Підземні бункери?

– Ну звісно. Не дай бог людині, у якої кілька мільярдів доларів... Захворіти і померти їй не дуже хочеться.

– Дивно. Так?

– Так. У них свої лікарі. Коротше, ой-ой-ой.

Заради приколу, мені здається, кожна країна на кілька років має легалізувати будинки розпусти і подивитися: якщо бабусь ...буть, отже, життя вдалося в держави.

– Ти за легалізацію борделів чи ні?

– Мені здається, можна спробувати. Наприклад, у Голландії легалізували...

– У Німеччині.

– У Німеччині. Я постійно залітаю в Амстердам, часто у Стамбул... Є кілька міст. Два-три рази на рік для натхнення. І я в Амстердамі коли гуляю, у вікнах стоять ці бл...дюги по 60 років: старі, бл...ть... Уявляєш: якщо в наших містах теж якийсь район буде "червоних ліхтарів" – і там будуть бабусі у вікнах? "...би – не хочу" називається. Йопти, бл...ть... Що це буде?

Заради приколу, мені здається, кожна країна на кілька років має легалізувати і подивитися: якщо бабусь ...буть, отже, життя вдалося в держави. Коротше, складне запитання. Інша індустрія. Я маю подумати.

– Ти цинічна людина чи сентиментальна?

– У житті я дуже сентиментальний, а коли з тобою розмовляю, я дуже цинічний.

– Це я на тебе так погано впливаю?

– Ні, я просто хочу розважати наших телеглядачів, щоб вони ось дивилися і...

– А в житті сентиментальний?

– Звісно, так. Якщо гарний фільм, я...

– Заплакати можеш?

– Так. Якщо гарний фільм, заплачу.

– У три струмки?

– У півтора струмка можу.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– 40 років на потоці, як ми вже встановили. Скажи, у кохання ти віриш?

– Ти знаєш, так. Я зрозумів, що кохання – це дуже сильно, це серйозні почуття. Коли я створюю пару і коли бачу, що вони щасливі... Виходить, протягом 40 років якщо хоча б 10 пар на рік – 400 пар. Уявляєш, скільки щастя в них, скільки кохання? І їхнє кохання мене посилює. Тобто я вірю в кохання.

– А ти сам закохатися здатний ще?

– Звісно.

– І закохуєшся?

– Звісно.

– І по-справжньому?

– Так. Це найпотужніше для мене. Це сила життєва. Якщо мої батьки й діди жили 96 і 92 роки, я завдяки коханню, якщо я собі куплю, там – не знаю – залізне серце в Молдові і залізну балду в Нігерії, наприклад... Мені здається, років 200 можна прожити завдяки коханню й балді.

Залізній.

– Залізній.

– Ти починав свій бізнес, наскільки я розумію, на Чегеті – у горах. Так?

– Так.

– Ти був інструктором.

– Спочатку двірником – потім інструктором.

– Інструктором із лижного спорту?

– Так, гірськолижного.

– І туди з'їжджалася за радянських часів величезна кількість гарних жінок. І ти тоді зрозумів, що можна знайомити жінок із чоловіками?

– Так. У мене була дівчина. Я познайомився з нею внизу – біля підйомника. Там черга – дві години. А оскільки я працівник, я завів її без черги. Піднявся нагору. "Ну, – думаю, – усе: щастя". А до мене начальник підходить мій, здоровий, і каже: "Слухай, у тебе дівчина. Віддай її мені". – "Ні, у мене кохання". Він мене завів за ріг – дав у щелепу. Я впав у сніг. Отямився вночі вже у снігу, замерзлий узагалі. Пішов пішки вниз – усю ніч ішов, під місяцем, без лиж, без черевиків. Спустився вниз...

Які пристрасті...

– Так. Це реальна історія з мого життя. Прийшов у бар. І він там сидить і каже: "Слухай, я думав, ти давно вже помер. Як ти взагалі спустився, йо-майо?" Я кажу: "Це сила кохання до дівчини".

Він каже: "Вийдемо знову?" Я кажу: "Ні, я вирішив віддати вам дівчину. А ви мені допомагатимете зростати у службовій діяльності". Усе, віддав йому дівчину – і жив у цій ущелині як король, під прикриттям найголовнішого бандюги. І я зрозумів, що дівчата – це дуже серйозна зброя. Дорожча, ніж гроші, діаманти. Класна дівчина може допомогти дуже добре мені.

– Відтоді за цей час ти бачив дуже багатьох дівчат. Вони змінилися, порівняно з тими, які були на Чегеті тоді? Сьогодні це інші дівчата вже?

– Так. Ти знаєш, раніше можна було гарній дівчині просто розповісти два анекдоти веселі, прочитати вірші – і вона твоя.

– Як Жванецький казав, "на трамваї покатав". Так?

– Так. А зараз – усе. Молоді, 18-річні дівчата – вони вже всі в інтернеті, вони бачили, що є яхти, літаки... Зараз дівчата змінилися вже. Тобто вони бачать, які є кайфи в житті божевільні: подорожі, приватні літаки, яхти – усе. Тому зараз змінилися дівчата. Уже анекдотом її не візьмеш зараз.

– Більшість дівчат заточено на гроші?

– Ну, знаєш як? Дівчата заточені на кохання, але коли їм пропонуєш гроші...

– Кохання сильніше. Так?

– Так. Ось так. Але вони хочуть кохання із грошима зараз.

– Ідеал дружини для тебе який? От якою має бути дружина?

– Для мене особисто? Молода.

– Що таке "молода"?

– Ну, 17–20 років.

– Тобі 62.

– Так, мені 60, так. Але мені ж постійно здається, що мені 20.

– Так... Тобто їй 18–20.

– Так. Тому що для мене особисто якщо дівчина 30–40-річна, то вона трішечки вбита життям. Мені потрібно, щоб моя дівчина давала мені щастя. А мені щастя може дати тільки 18-річна.

– А ти в 62 роки можеш дати щастя 18-річній дівчині?

– Це дуже серйозне запитання.

– Та це головне запитання.

– Так, це головне запитання. Звісно, можу. Завдяки знайомству з такими серйозними, сильними, геніальними людьми... Вони мене навчили, як давати щастя дівчині. І я ось завдяки навчанню, спілкуванню з тими сильними – я можу їй дати.

– "Віагра" братиме участь у цьому процесі: коли ти даватимеш щастя 18-річній дівчині?

– Так. "Віагра"... Мені пощастило: у моїх дідів усіх до 90 років балда стояла, як у вовка на морозі. Так. Мені просто пощастило.

– "Як у вовка на морозі"...

– Так, стояла балда. Мені просто пощастило, бл...ть.

– Тобто і в тебе – як у вовка на морозі?

– Поки що – так. Поки що. А після 90 років уже буде гірше.

– Тебе не засмучує той факт, що потепління всесвітнє відбувається і морозів дедалі менше й менше? Тобто вовк вовком, але морозів меншає.

– До 90 років, я думаю, протримаюся, а потім уже думатиму.

– Отже, перше, що тобі потрібно, – щоб дружина була молодою: 18–20 років. Що ще? Якою вона має бути?

– Веселою. Вона має постійно сміятися. Весела, ось така. Ну не дурепа, звісно. Але мені потрібно, щоб вона часто... От її сміх мені допомагає.

Якщо вона класна, молода, не зіпсована... Тому що зараз переважно дівчата кажуть: "Купи мені Mercedes, купи мені квартиру".

"... І любитиму тебе завжди".

– Саме так, так. А мені потрібна така, яка скаже: "Подаруй мені собачку – і я буду щасливою".

– Дама із собачкою.

– Так, от саме так.

Україна, як і раніше, номер один у світі в питанні гарних дівчат.

– Я тебе процитую. "Україна, – сказав ти, – це Клондайк "кудлатого золота". Як і раніше, так?

– Так, Україна – номер один у світі в питанні гарних дівчат.

– Номер один у світі?

– Звісно, так. Тому що я був у Бразилії, Аргентині, прочесав усю Латинську Америку...

– Ні?

– Їх уже там не залишилося, так. Мало дуже. Ось нове покоління...

– А в Європі гарних узагалі мало. Еге ж?

– Зараз нове покоління – в Італії, Франції з'явилися класні. Але Україна, як і раніше, номер один у світі в питанні гарних дівчат.

– Чим ти це пояснюєш?

– Ваші пацани дуже щасливі. Вони занадто розпещені, звісно, але щасливі від такої кількості супердівчат молодих.

От зараз в Одесі гуляєш... Мені здається, це змішання крові: ці циганські, угорські, румунські... Плюс іще сонце, люди добрі, веселі. Мені здається, ще від добра дівчата народжуються гарними.

– У яких країнах ще гарні дівчата є?

– Як не дивно, дуже класні зараз в Уругваї.

– Ого! Теж змішання, напевно, крові. Так?

– Так, там змішання. Нове покоління – Італія, Франція.

– Росія, Білорусь?

– Так, у Білорусі дуже класні дівчата. Але відрізняються від українських: вони дещо згаслі. В українських дівчат очі горять, веселі, щасливі. А білоруські дещо згаслі ще. Але ми їх запалимо.

– Молдованки гарні.

– Молдованки гарні, але їх мало там залишилося. Я часто туди літаю. Чомусь їх от мало. Україна – номер один у світі.

Найбільше олігархів ти знайомив з українськими дівчатами?

– Так. Найбільше. Увесь світ любить українських дівчат. Вони запалюють світ зараз. У гарному сенсі цього слова.

Зареєстрував торговельну марку. Продаватиму віскі, сигари "Лістерман", презервативи. "Вдягни собі на х...й "Лістерман". Гарне звучання.

– Ти, як і раніше, живеш поза законом і робиш усе, що хочеш?

– Ні, зараз – уже ні. Останні 10 років, ой, вирішив жити в межах закону, у правовому полі – зареєстрував торговельну марку в Україні, у Росії.

– Як у назву має?

– Назвав її торговельна марка "Лістерман". Продаватиму віскі, сигари "Лістерман", презервативи. На кшталт "вдягни собі на х...й "Лістерман". Гарне звучання. Зараз у межах закону. Світ змінився. Нікого сильно не підй...бую. Живу ось так – у мирі з усіма.

– Тобто ти намагаєшся боротися за свою репутацію?

– Ні. Що страшніша й гірша, то більше до мене приходить класних дівчат і заможних мужиків. Це, навпаки, добре: що страшніша й гірша репутація. За репутацію не борюся.

Просто намагаюся зараз жити в межах закону. Тобто раніше всі президенти світу мені допомагали й казали: "Живи, як окрема держава, живи, як хочеш. Ми тебе прикриємо". А зараз уже кажуть: "Світ змінився. Законів більше не можна порушувати".

– Ти першорозрядник із шахів. Граєш досі?

– Так. Шахи – звісно.

– І ти граєш у шахи?

– Так, звісно, обов'язково. Шахи допомагають.

– У тебе були суперники – чемпіони світу чи претенденти на це звання коли-небудь?

– Ні. Я спробував одного разу з Анатолієм Карповим грати, чемпіоном світу. Я йому сказав заздалегідь: "Зараз люди дивитимуться, як ми граємо. Із мене дві тьолки класні. Ти піддайся мені".

– Піддався?

– Каже: "Три давай".

– І не піддався.

– Узяв три тьолки і виграв у мене. Уявляєш?

– Скільки в тебе вже дітей? І чим вони займаються?

– Приблизно в мене четверо дітей від чотирьох різних дружин. Один живе у Швеції. Класний хлопець. Один живе в Росії. Дівчинка живе в Лондоні. А четвертий загубився поки що десь. Не можу знайти. Кудись вони виїхали, блін, у Латинську Америку – і загубилися з мамою.

Ти займаєшся вихованням дітей?

– Я займався. Коли вони росли маленькими. А зараз усі навчаються. Вони всі гарні, як мами, і розумні, як тато. Чуєш? Вони вже навчаються в університетах. Я з ними зустрічаюся кілька разів на рік.

Вони мають твоє прізвище?

– Так, усі на моєму прізвищі. Усім зробив французькі паспорти.

– Чому французькі?

– Тому що коли один із батьків – француз, дитина автоматично може зробити громадянство французьке. Я їм зробив мої прізвища – і запустив їх у світ. Коли мені потрібно, я зустрічаюся з ними.

– А коли їм потрібно?

– Коли їм потрібно, теж вони до мене летять і зі мною зустрічаються.

– Ти їм фінансово допомагаєш?

– Фінансово вже особливо не допомагаю. Тому що я видав моїх колишніх дружин за олігархів. І там у них уже дуже багато грошей. Тож, якщо потрібно, вони мені допоможуть самі. Тобто змінилася ситуація.

– Ти сказав: "Ніщо так не цінують у світі, як настрій". Поясни чому.

– Ну ось так я зрозумів, що настрій – це найголовніше в житті. Це от внутрішній дух, це щастя. Коли люди зустрічаються одне з одним, і одна іншій дарує, і настрій гарний – і все: і люди щасливі. Мені так здається.

– У тебе трапляється, що немає настрою взагалі?

– Ні, у мене особисто не буває. У мене завжди гарний настрій.

– Завжди гарний?

– Так, у мене завжди гарний. Якщо з кимось посварився – а я намагаюся якомога менше – я пішов, поплавав у морі годину-півтори і забув про це. І все. Я намагаюся... А в тебе, до речі? Точно так само, я думаю?

– Переважно гарний настрій.

– Так.

– Моря, щоправда, немає.

– Море ми тобі створимо. Ми зараз попалимо...

І буде море.

– І в нашому диму з'явиться море.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ти дуже багато бачив у житті, із дуже багатьма людьми зустрічався. У тебе не виникає іноді бажання написати мемуари – захопливу книгу про своє життя?

– Виникає. І мені здається, ти мені допоможеш у цьому. Треба зробити це. Так?

– Будь ласка.

– Добре. Ми зараз попалимо й вирішимо.

– Михалков-Кончаловський Андрій Сергійович зняв фільм "Глянець", де ти – прототип одного з героїв. Що це за історія? Як він тебе запросив? І що ти грав?

– Як же ми з ним познайомилися?.. Загалом, хтось нас познайомив. У нього була дружина Юлія Висоцька. Ми пішли в ресторан. Це було в Італії, до речі. Він живе в Тоскані. Дуже любить Італію. Я розповів кілька історій із мого життя. Ми посміялися – і розійшлися. Він мені вночі телефонує й каже: "Ти мене так надихнув, Петре... Я хочу зробити фільм. Я зараз напишу начерки сценарію, відправлю тобі. Ти вноситимеш туди всі виправлення. І так обмінюватимемося – і створимо сценарій". І так протягом місяця-двох вийшло. І він зробив цей фільм.

І так він створив персонажа – директора модельного агентства Петра, який для олігарха шукає за мільйон доларів дружину нову, схожу на акторку. І він мені сказав, що я сам себе зіграю в цьому фільмі. І я, коли прийшов на майданчик грати... Він сказав, що він свої особисті кілька мільйонів доларів інвестує в цей фільм. Йому дозволили продати картини в Лондоні на аукціоні Петра Кончаловського. І, коротше, він зібрав гроші, уже запустив виробництво фільму.

Я приходжу на майданчик зіграти сам себе. А там у сценарії всі тексти, які каже цей Петро – директор модельного агентства, – узяли з моїх інтерв'ю. І я подумав: "Навіщо мені це вчити? Я зімпровізую". Я приходжу на майданчик, а там 10 камер, 20 осіб... Я злякався так, що взагалі все забув. Він каже: "Петрухо, ну чого ж ти?.." Я кажу: "Ні, стільки світла... Я боюся". Він каже: "Ну нехай. Тебе зіграє інший актор".

– Добре зіграв?

– Так, дуже добре зіграв. Він мені дав актора. Я того потренував, із собою протягом двох-трьох тижнів повозив, показав, як я працюю, навчив його. Він вжився в мій образ. А мені Кончаловський дав у цьому фільмі маленьку роль – лікаря, до якого приходить Петро і який його лікує.

Це правда, що у фільмі "Глянець" Андрій Михалков-Кончаловський використав історію знайомства з Юлією Висоцькою? Свою історію.

– Так, свою історію теж він туди вписав гарно. Те, що там я шукаю для олігарха цю нову дружину, а не можу її ніде знайти, і раптом я дивлюся на свою прибиральницю – а в цьому фільмі її грає якраз Юлія Висоцька – і бачу якраз, що вона схожа. Ледь-ледь макіяж, туди-сюди... І я думаю, що Кончаловський так само з Висоцькою десь зустрівся. Можливо, вона прибиральницею працювала.

– Спілкуючись із олігархами, гарне, розкішне життя ти побачив сповна?

– Так, звісно.

– Що найяскравішого було?

– Дуже яскравий персонаж для мене був – це, звісно, Березовський Борис. Ось він любив життя.

– У всіх його проявах.

– Абсолютно в усіх, так. Дуже бойовий був хлопець. Його, наприклад, партнер Бадрі...

Патаркацишвілі.

– Так. Бадрі був дуже серйозним. Тому що все, що йому не пропонував, – він постійно казав: "Згодом, згодом". А Береза – на всі мої пропозиції завжди погоджувався. Ось. І ми по всьому світу... Загалом, було класно.

По всьому світу?

– Так. Вони ж у Бразилії купили футбольну команду. Він мене притягнув до Бразилії і каже: "Купи мені тут модельне агентство". Ні, він мені каже: "Як мені тут розважитися?" Я кажу: "Дай грошей. Я куплю бразильське агентство модельне. І все. І ти будеш господарем у ньому". Він каже: "На тобі бабки. Купуй".

Потім приїхали в Лондон – він каже: "Як мені ось тут розважитися?" Я кажу: "Тут ми купимо будинок моди з тобою. Приходитимуть пупсики. Білизна. Ти будеш за ширмою і дивитимешся, як вони міряють білизну, бл...ть, – пупсики". Він каже: "Давай". Коротше, Береза – усе, що я не пропонував йому, – погоджувався на все. Ось він був таким веселим пацаном. Яхти, літаки – усе таке.

– Що ти бачив цікавого? Яхти бачив: великі, гарні яхти...

– Так, яхти. Літаки, вілли, квіти гарні, сади...

– У кого найгарніша яхта була з тих, на яких ти бував?

– Найгарніша – це [Eclipse російського бізнесмена Романа] Абрамовича (на момент спуску на воду 2009 року побудована на замовлення Абрамовича Eclipse була найбільшим приватним моторним судном у світі. – "ГОРДОН").

– Ти був на цій яхті?

– Я пам'ятаю цей момент: коли вперше я показував Париж Абрамовичу. Я був першою людиною, яка йому показувала. І він у мене запитував: "Петрухо, а ось якісь є приватні яхти, якісь літаки..." Я йому кажу: "Ромо, поки що це не для тебе. Поки що ось є черевики: 12 тис. франків. Купи собі сім пар черевиків Berluti на щодень".

– 12 тис. франків – одна пара?

– Так, це були дуже круті черевики. Найдорожчі у світі. "І потім поступово після черевиків купиш труси собі ох...єнні. Черевики, труси, шубу, бл...ть, і потім дійдеш до яхти". І потім минуло 10 років, а Абрамович мені каже: "Бачив, Петрухо? Я занадто швидко. І в мене зараз найкраща яхта у світі". Розумієш? І показав.

– Ти був на цій яхті?

– Так. Це п...здець.

– Що там такого, що "ах"?

– Усі найновітніші технології. Будь-які – найкрутіші: меблі, картини, усілякі краники-х...яники...

– Усе на яхті.

– Ось усе, що є у світі. Як величезне місто. Який-небудь four seasons готель найрозкішніший. І ось він іде по воді. Йому так захотілося просто.

ВІДЕО
Відео: Drone Pilot / YouTube

– Ти плавав на цій яхті?

– Ну, кілька днів я проплавав. Потім, звісно, його дружини мене стали ревнувати. Якщо я пливу на яхті, отже, скоро їхнє життя лакшері може закінчитися. "Відпочив – усе, іди". Або коли він купив футбольний клуб, теж я прийшов у клуб. Я дивився спочатку, коли все це відбувалося. Було гарно. Тобто чувак – молодець. Він розуміє, що треба витратити бабки, щоб дістати божевільний кайф.

Хто найменш жадібний з олігархів, із якими ти мав справу?

– Найщедрішим був адвокат Дмитро Якубовський. Я йому шукав нову дружину. Усього там 12 дружин у нього. І він мені сказав: "Дам божевільну премію, якщо хоча б хтось із них народить мені сина". І ось ніхто не міг народити йому сина. Не знаю. І одна – шоста чи восьма – народила. І завдяки мені...

– І скільки він дав?

– Дав два лимони, бл...ть, просто премії за сина. Я в нього не просив. Я був щасливий від того, що я зробив результат. Ну як приклад – Дім Дімич.

– А хто найяскравіший із олігархів?

– Яскравий... Мені здається, усе-таки Березовський найяскравіший. Ти ж із ним спілкувався. Я дивився ваше інтерв'ю. Класне.

– Так. Два інтерв'ю було великих.

– Так, він дуже запальний персонаж. Мені досі здається, що помер його двійник, а Береза живе якраз у Бразилії з мавпами, і скоро ми, припустімо, з тобою поїдемо до нього. Мені постійно так здається. Як ти вважаєш?

– Я думаю, що він помер.

– Усе-таки ти думаєш, що він помер, так? А мені здається, що він живий. Уявляєш? Якщо, коротше, я поїду у Бразилію і він там буде...

– Ти мені скажеш.

– Я тобі скажу. Ти прилетиш. І ми підемо на риболовлю. Можливо, він зробив пластичну операцію: наприклад, поставив обличчя мавпи бразильської. Але голос же його ми з тобою впізнаємо. Так?

За стільки років такого своєрідного бізнесу, що таке щастя, ти зрозумів? Справжнє, просте, людське щастя.

– Так. Я вважаю, що просте людське щастя – це просто закохатися в гарну дівчину, яка тобі особисто до душі. Ось закохатися – і ось ці кілька років, поки ти закоханий, – це найголовніше щастя в житті.

– А закоханим можна бути лише кілька років?

– Так. Більше не можна.

– Оце так!

– Так. Ось Фредерік Беґбедер писав: "Кохання триває три роки – і все". Мені здається, понад два роки неможливо. А ти як вважаєш?

– Не знаю. Почитаю Беґбедера... Скажи, ти щаслива людина?

– Мені здається, що я дуже щасливий. Мені так здається.

– Щасливий, веселий, і в тебе завжди гарний настрій.

– Авжеж.

Петре, дякую тобі за інтерв'ю. Зараз попалимо з тобою сигари, щоб хоч зрозуміти, як це. Еге ж?

– Так.

– У тебе сьогодні ввечері дівчата, як зазвичай?

– Так, як завжди.

– І ти не втомився ще від цього?

– Ні-ні. Зараз я закохався саме. Зараз у мене гарна дівчина.

– Їй 18 років?

– Так. Як завжди.

18 років?

– Так.

– Вона з України?

– Звісно.

– Ну що? Будемо тобі заздрити.

– Ні, разом радітимемо. І всі, кому потрібні дівчата, нехай телефонують тобі на програму. І потім...

– І за невеликий відсоток я їх зв'яжу з тобою.

– Так, абсолютно.

– Ну ось і бізнес зробили.

– Зробили. Як зараз вони? Ось так роблять? Так? Ось так кулаком? Німці ось так, ліктями, чуєш, вітаються. Німці, бл...ть.

– Німці.

– Німці, так.

– Ну і, Петре, я хочу висловити вдячність готелю Hyatt за те, що нам дали можливість провести це інтерв'ю в такому розкішному президентському "люксі". Нам сподобалося.

– Дуже сподобалося. Дякую, Hyatt.

– Дякую, Hyatt.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації